Надо Знать

добавить знаний



Авиценна


IbnSina-Dushanbe.jpg

План:


Введение

Абу Али аль-Хусейн ибн Абдаллах ибн Сина, латинизированное - Авиценна, ( араб. ابو علی حسین بن عبدالله بن سینا , лат. Avicenna ) ( 980 - 1037) - персидский [1] ученый -энциклопедист, философ, врач, химик, астроном, теолог, поэт. Считается самым влиятельным полиматом Золотой эпохи ислама.

Ибн Сина написал около 450 трактатов на темы из разных областей науки, из них сохранилось около 240. Большинство из его работ (около 150) посвящены философской тематике, 40 - медицине. Наиболее известными работами являются "Книга исцеления", обширная философская и научная энциклопедия, и "Канон врачебной науки", который был основным учебником для изучения медицины во многих средневековых университетах [2].

Был врачом и визирем правителей среднеазиатских государств тех времен.


1. Исторический контекст

Авиценна жил и создавал свои работы обширной тематики течение периода, который обычно называют Золотой век ислама. В этот период всесторонне изучались переводы греко-римских, персидских и индийских текстов. Были распространены греко-римские тексты (направлений платонизма, неоплатонизма, и аристотелизма) с комментариями представителей школы Аль-Кинди, их адаптировали к своей системы знаний, которая основывалась на индийской науке - математике, астрономии, алгебре, тригонометрии, медицине. В восточной части Персии, Хорасане и Средней Азии правителями династии Саманидов, а в западной части Персии и Ираке - династией Буидов, были созданы благоприятные условия для научного и культурного развития. Во времена правления Саманидов Бухара и Багдад был культурными центрами исламского мира.

Распространилось изучения Корана и Хадиса. Также Авиценной и его оппонентами сделан вклад в дальнейшее развитие философии, фикха и исламской теологии. Аль-Рази и Аль-Фараби разработали методологию и основы знаний по философии и медицины. Авиценна имел доступ к крупных библиотек Балха, Хорезма, Горгана, Рея, Исфахана и Гамадана. Во время пребывания в Хорезме Авиценна встречался с известными учеными того времени - Аль-Бируни, математиком Ибн Ираки, врачом Аль-Хаммар, философом Аль-Масих.


2. Биография

2.1. Происхождение

Ибн Сина родился в сентябре 980 года в небольшом укрепленном поселении Афшана, недалеко от Бухары. В своей автобиографии он указывал, что его отец принадлежал к исмаилитов и происходил из города Балха (современный Афганистан). Переехал в дни правления Саманиды Нух ибн Мансура в Бухару, где был должностным лицом в диване. Мать была родом из Афшаны, где семья жила до рождения второго сына, а затем переехала в Бухару [3]. Бухара в то время была одним из главных центров науки и культуры исламского мира.

Есть несколько различных версий относительно принадлежности Авиценны в какой-то школы права в исламе - мазхаба. Средневековый историк Захир аль-Байхаки считал Авиценну последователем Братьев чистоты. С другой стороны, шиитский Факих Нурулла Шуштари и современный иранский историк Сеид Хоссейн Наср считают наиболее вероятной принадлежности Авиценны к шиитов-двонадесятникив. Однако, тот факт, что Авиценна изучал Ханафитского мазхаб может свидетельствовать о том, что он принадлежал к этой суннитской школы [4]. По версии французского исследователя ислама Анри Корбен, Ибн Сина, как и его отец, был исмаилитов. Такие же различия существуют и в отношении происхождения семьи Авиценны, одни исследователи считают, что члены его семьи были суннитами, большинство современных относят их к шиитов.


2.2. Начало образования

Сначала отец Авиценны занимался его образованием самостоятельно, а также с помощью торговца зеленью, жившего по соседству. От него Авиценна узнал об основах индийской математики и изучил арифметические действия с числами. Некоторое время также изучал фикх с учителем по имени Исмаил-запад.

Впоследствии Ибн Сина занимался со знакомым отца Абу Абдаллахом ан-Натили, который был известен как "знаток философии" [5]. Сдав экзамен на знание на память Корана, получил звание хафиз. С Натили он начал изучать книгу "Исагуджи", арабский перевод труда философа Порфирия Тирского "Введение", где изложены основы логики. С ним же Ибн Сина прошел несколько теорем Евклида, а затем перешел к вивченння Альмагеста, работы по астрономии греч ученого Клавдия Птолемея. Нередко, отвечая на вопрос учителя, ученик вникал в суть вопроса лучше, чем он сам [5].

С 14 лет мальчик начал заниматься самостоятельно, поскольку, по его же поздним свидетельствам, учитель был не в состоянии ответить на его многочисленные вопросы. Начав исследовать работу Аристотеля Метафизика, по его словам, "не понял ничего и намерения ее автора остались для меня закрытыми". В понимании метафизики помогла книга Аль-Фараби Тезисы метафизики, которую Авиценна приобрел случайно на рынке за три дирхам [5].

Кроме того, с 12 лет, по совету врача и философа Абу Салаха Аль-Масих, стал интересоваться медициной. Сначала под руководством бухарского медика Абдул-Мансура Камари [6], а затем начал самостоятельную врачебную практику. В 16 лет Ибн Сину пригласили во дворец лечить эмира Бухары - правителя Самонидськои государства. Лечение было успешным, и в награду молодому врачу разрешили пользоваться библиотекой Самонидив, одной из лучших в мире на то время. В автобиографии Авиценна писал: "Я занялся изучением медицины, дополняя чтения наблюдением за больными, меня научила многим приемам лечения, которые нельзя найти в книгах".

В возрасте 18 лет Ибн Сина переписывался с известным ученым Аль-Бируни [7]. Также на заказ отдельных жителей города написал для них несколько книг:

работа под названием "Накопительный" ("аль-Маджму"), в которой доступно излагались базовые знания по всем наукам, кроме математики.
книга комментариев по философским вопросам "Получение и достижения" ("аль-Хасил ва-ль-Махсули") (другой вариант названия "Итог и результат") в 20 томах.
книга по этике "Деяния хорошо и грех" ("аль-Барр ва-ль ИСМ").

2.3. Взрослая жизнь

В 1002 году умер отец Авиценны, и теперь заботиться о семье стало его обязанностью. Кроме того, во время завоевания Бухары караханиды была сожжена библиотека, где он занимался научными исследованиями.

2.3.1. Хорезм (1002-1012)

Ибн Сина с родным братом Махмудом решают переехать семьей в Ургенч, ко двору правителей Хорезма. За службу при дворе получал небольшое денежное обеспечение. Вскоре в Хорезм прибыли Аль-Бируни и Аль-Масих. Вместе с ними Ибн Сина занимается научными исследованиями по физике, химии, астрономии. Здесь он начинает работу над философской энциклопедией "Книга исцеления".

Предполагается, что возможно в Хорезме Ибн Сина женился и у него родился сын. Об этом факте не упоминается ни в одном источнике. Однако из полного варианта имени "Абу-Али аль-Хусейн ибн Абдаллах ибн Сина" (Отец Али Хусейн сын Абдаллаха сына Сины) можно сделать такое предположение [6].

В 1010 году правитель соседней Газневидськои государства султан Махмуд Газневи потребовал, чтобы Ибн Сина поступил на службу при его дворце. После отказа сделать это султан начал преследовать ученого, за его голову была установлена ​​вознаграждение. Авиценна был вынужден бежать из Ургенча через пустыню Каракумы в Горгана, города на южном побережье Каспийского моря. Во время перехода черех пустыню умер Аль-Масих, который оставил Ургенч вместе с Ибн Синой. По дороге в Горгана Авиценна на короткое время останавливался в Абиверди, Несси, Нишапуре. Зупиняючиь в этих городах он зарабатывал на жизнь лечения. В Несси у него появилась небольшая группа учеников, для которых он написал несколько трактатов о математические теоремы, об углах, о параллельных линии на сфере. Занятия геометрией подтолкнули его к исследованию земных мер, так был написан трактат "О экватор" [6].


2.3.2. Горган и Рей (1012-1014)

Добравшись до Горгана, Авиценна останавливается там на длительный срок. Один из местных вельмож подарил ученому дом, где он поселился. Там Авиценна занимается практической медициной и продолжает работать над своими книгами.

Именно в Горганы у Авиценны появилась группа учеников, которым он преподавал логику и астрономию. Среди них был и Абу-Убейд Джузджани, с тех пор сопровождал Авиценну до конца жизни. Также в Горганы Авиценна начал работу над своей самой известной книгой - "Каноном врачебной науки".

Однако вскоре для Авиценны оставаться в Горганы стало опасно, поскольку между эмиром и султаном Газневи стали развиваться хорошие отношения. Он вынужден покинуть этот город.

Вскоре ему поступило приглашение от правительницы соседнего Рея - Саид. Она правила там после смерти своего мужа в качестве регента у сына. В Рее также длительная вражда за правление городом между матерью номинального эмира и его старшим братом - Шамс ад-Давлю. Кроме того, Махмуд Газневи вскоре должен прибыть в Рей с военным отрядом. Прожив недолго в Рее, вылечив сына Саид, написав там около 30 небольших произведений, среди которых философская "Книга возвращения", ученый вынужден снова искать нового пристанища.

После временного пребывания в Казвини, 1017 года Авиценна перебрался в Гамадан, где эмиром стал Шамс ад-Давлю. Узнав о его приезде эмир, вызвал его в своей резиденции и назначил своим ликарем.ликарем эмира Шамс ад-Давлю, впоследствии получил должность визиря.


2.3.3. Гамадан (1017-1023)

Через свои философские убеждения, часто расходились с догмами ислама, Авиценна получил врагов среди мусульманского духовенства и среди военного окружения эмира. Современник Авиценны имам Аль-Газали назвал его "неверным", а на его труда наложил запрет. Меры, которые он посоветовал эмиру направленные на уменьшение расходов на армию и борьбе со взяточничеством, настроили против него ближайшее окружение правителя. В то же время Ибн Сина имел поддержку среди городских купцов и предпринимателей, потому что его реформы должны способствовать развитию торговли. Эмир отклонил требование военных казнить Ибн Сину за инакомыслие, но принял решение сместить его с занимаемой должности и выслать за пределы своих владений. Через сорок дней с эмиром случился очередной приступ болезни, который заставил его отыскать ученого и вновь назначить своим министром. Гамаданськи купцы соглашались дать заем для городской казны только после возвращения на должность Ибн-Сины.

Однако во время военного похода эмиру стало плохо, а врача рядом не было и он умер. После смер ад-Давлю Авиценну уволили визиря и он вынужден был скрываться в доме местного аптекаря, где продолжал работу над своими произведениями.

Из-за преследования Авиценна написал письмо префекту города Исфахана, где предлагал свою службу. В то время шла война между правителями Гамадана и Исфахана. Новый эмир Гамадана узнал об этом письме и о месте пребывания Ибн Сины, его схватили и на четыре месяца посадили в крепость Фардджан. После падения Гамадану в 1024 году, Авиценна еще некоторое время оставался там. Но позже, переодевшись дервишем, вместе с родным братом, учеником и двумя слугами, покинул город и отправился в Исфахан [2].

В заключении Авиценна не прекращал работать. Именно в тюрьме написана повесть "О Хая, сына Якзана", закончены "Книга исцеления" и трактат "О правильный путь".


2.3.4. Исфахан (1023-1037)

Мавзолей Авиценны в Гамадани

Последние четырнадцать лет жизни служил в Исфахане при дворе эмира Абу Джафар Аль-Аддаула, где для него создали благоприятные условия для научной работы. Он был главным врачом и советником эмира, сопровождал его даже в военных походах.

В течение этих лет Авиценна, движимый критикой его стиля, обратился к изучению литературы и филологии. Также продолжал плодотворную научную работу. Завершил Канон врачебной науки".

Многие рукописей трудов, в том числе "Книга справедливости" ("Китаб ул-инсаф") сгорели во время нападения на Исфахан газнийського войска.

Во время одного из военных походов правителя Исфахан у Ибн Сины оказалась тяжелая желудочная болезнь, от которой вылечить себя он не смог. Умер Авиценна в июне 1037 года. Перед смертью он продиктовал свой завещание незнакомцу. В нем давалась указание отпустить на волю всех слуг, а имущество раздать бедным.

Похоронили Авиценну в Гамадани у городской стены, а через 8 месяцев его прах перевезли в Исфахана и перезахоронили в мавзолее эмира.


3. Работы

Точного количества написанных Авиценной произведений не установлены. Ему приписывают до 456 работ, в том числе 23 языке фарси.

3.1. Канон врачебной науки

Подробнее в статье Канон врачебной науки

К написанию Авиценной "Канона врачебной науки" самыми научными работами по медицине были "Царская книга", основателя больницы в Багдаде Али ибн-Аббаса и 30-титомна труд Абу Бакара ар-Рази "Всеобъемлющая книга по медицине". Однако, эти книги имели много общих недостатков: сведения в них были недостаточно систематизированы, результаты наблюдений часто смешивались с вымыслом, рекомендации дополнялись мистическими толкованиями. Изложение материала был сложным для понимания даже практикующего врача. Перед написанием своей книги Ибн Сина стремился избежать этих ошибок своих предшественников [3].

Книга является известной тем, что в ней впервые описано заразные болезни и заболевания, передающиеся половым путем, [8], также карантин как средство для предотвращения распространения инфекций. Авиценна в своей книге начал исследовать такую ​​отрасль медицины, как нейропсихиатрия, [9] и первым выдвинул идею о синдром при діагнозтуванні окремих захворювань, [10] Ібн Сіна перейняв від давньогрецьких медиків теорію про те, що епідемії спричиняються викидами у повітря (теорія міазмів). [11].

"Канон лікарської науки" був першою книгою, яка стосувалася теми експериментальної медицини, доказової медицини, випадково-контрольованих досліджень, [12] і тестів ефективності ліків [13]. Канон встановив правила і принципи для перевірки ефективності нових ліків і медикаментів, які дотепер є основою клінічної фармакології [13] і сучасних клінічних досліджень.

Гравюра з дерева, що зображує Авіценну як правителя медицини. Видання "Канону" з коментарями Джентіле де Фоліньо, Венеція, 1520

За цим правилом, лікувальні властивості різних речовин визначаються двома шляхами - випробуванням і порівнянням. При випробуванні ліків слід дотримуватися наступних вказівок, тоді результат випробування буде точний [14] :

  • на ліки не повинні впливати фактори, що можуть змінити його активну дію;
  • хвороба, на якій випробовують ліки, повинна бути простою, без ускладнень;
  • ліки слід випробовувати на протилежних хворобах, оскільки іноді вони мають лікувальний ефект при одній хворобі за своїм призначенням, а при іншій - як побічний ефект.

В "Каноні" багато уваги приділяється не лише способам лікування різних хвороб, але й питанням профілактики, попередження хвороб, збереження здоров'я. Важливе значення Авіценна надає фізичним вправам, режиму харчування, відпочинку, особистій гігієні людей різного віку.

Ибн Сина является одним из первых медиков, кто серьезно исследовал образ жизни долгожителей, чем заложил основы геронтології [15]

Канон лікарської науки

Арабською мовою книга видана у Римі 1593 року, переклад на івриті виданий у Неаполі 1491 року. Переклад латинською мовою видавався близько 30 разів, основою цих видань був першопочатковий переклад Герарда Кремонського. В 15 столітті з'явились коментарі "Канону". Латинською мовою також були видані такі твори Авіценни "Про сердечні препарати" ( Medicamenta Cordialia), "Пісня медицини" ( Canticum de Medicina) і Tractatus de Syrupo Acetoso.

Робота Авіценни "Канон лікарської науки" (араб. "Аль-Канун фі-т-тібб" ) є зводом досвіду грецьких, римських, індійських і середньоазіатських лікарів, а також його власних спостережень, як практикуючого лікаря. Цей твір вже у 12 столітті був перекладений з арабської на латинську мову. Ця книга за кількістю видань деякий час рівнялась із Біблією і протягом п'яти столітть була обов'язковим посібником для лікарів у середньовічній Європі.

"Канон лікарської науки" складається з п'яти книг.

У першому томі, який у свою чергу поділений на чотири частини, викладені теоретичні відомості про медичну науку, до якої Авіценна включив такі галузі знання як анатомія, фізіологія, діагностика, хірургія. Авіценна першим дав наукове визначення хвороби як порушення функціонування організму. Також сформував вчення про пульс, яке з деякими доповненнями використовується сучасною медициною. Описав будову м'язів людського ока.

У другому томі описано 811 лікарських засобів рослинного, тваринного та мінерального походження, розташованих за алфавітом. Авіценна описує їхню дію на організм, способи застосування, правила збору і зберігання. У книзі наводиться більше 200 рецептів ліків з використанням меду і підкреслюються його лікувальні властивості для організму.

Цікавим фактом є те, що окреме місце займають рецепти приготування плову, який Авіценна радив як ліки при недомоганні, виснаженні організму та при деяких хворобах.

Третій том "Канону" є найбільшим за обсягом і присвячений патології і терапії. Тут описуються різні хвороби та способи їх лікування. До кожного розділу зроблено анатомо-топографічний вступ.

Четвертий том присвячений хірургії. Авіценна детально описує лікування вивихів та переломів, лихоманки, окремо виділені методи лікування різноманітних пухлин, гнійних запалень. У свій час Авіценна першим з хірургів провів трепанацію черепа.

В цьому ж томі розповідається про віруси. Гіпотезу Авіценни про те, що збудниками інфекційних хвороб є віруси, підтвердив Луї Пастер через 800 років [16]. У книзі описані такі хвороби, як чума, холера, жовтуха. Крім того, Авіценна першим проаналізував причини виникнення таких важких хвороб, як менінгіт і виразка шлунку. Дав детальний опис симптомів і ознак діабету

П'ятий том присвячений складним лікам, а також отрутам і протиотрутам.


3.1.1. Інші роботи з медицини

У "Кітаб-аль-Адвія аль-Калбія" ("Книга про сердечні препарати"), написаній до "Канону", Ібн Сіна вперше в історії медицини дає повну характеристику відомих в його епоху медикаментів, які використовуються при лікуванні серцевих захворювань, описує десять складних ліків, які розробив він сам і застосовував при лікуванні серцевих захворювань. У трактаті "Алвахія", у якому зібрані рецепти Ібн Сіни, вперше розповідається про засоби, що підсилюють пам'ять і розумові здібності людини, тобто про психостимулятори [17].


3.2. Книга зцілення

Написана арабською "Книга зцілення" ("Кітаб аш-Шифа") також є багатотомною філософською та науковою енциклопедією. Вона складається з 18 томів, поділених на чотири частини.

Перша частина "Книги зцілення" присвячена логіці. Але поряд із широким аналізом проблем логіки - поняття, судження, силогізму, доказу, діалектики - тут викладені погляди мислителя на сутність риторики, поезії, співвідношення логіки і граматики, а також аналіз багатьох граматичних категорій: іменника, дієслова та інших частин мови [15].

Другу частину цієї роботи Авіценна назвав фізикою, до якої відносив усі природничі науки. В ній він детально викладає загальні принципи своєї натурфілософії - вчення про матерію та форму, рух, час і простір, скінченість і нескінченість, теорію виникнення і зникнення предметі та явищ реальності. В цьому ж розділі викладаючи власну теорію про душу, робить глибокий аналіз проблем психології та гносеології.

Тут Ібн-Сіна виклав свої геологічні погляди і торкався багатьох природних явищ. Узагальнив наукові знання в галузі метеорології, мінералогії, ботаніки та зоології.

Викладаючи свої міркування про зміну рельєфу Землі він описував дві можливі причини утворення гір :

" Вони спричинені або підняттям земної кори, яке могло бути наслідком сильного землетрусу, або дією вод, які прокладаючи собі новий шлях, залишали долини і просочувались крізь шари, різної щільності, іноді дуже м'які, іноді дуже тверді. Вітри та води руйнували одні з цих шарів, а інші залишали недоторканими "

- [6]

Такі дослідження для тогочасної науки були новими, за його фундаментальний внесок у розвиток геологічної науки Авіценну називали "батьком геології" [18]

Третя частина "Книги зцілення" охоплює всі відомі на той час автору математичні науки, до яких він поряд з арифметикою, геометрією та астрономією, відносить і музику [15].

Четверту частину Авіценна присвятив метафізиці (власне філософії). Зробив детальний виклад своєї філософської онтології, описав ряд гносеологічних проблем, вчення про людину, про сутність суспільного життя і пророцтва.


3.3. Інші філософські роботи

Для розуміння розвитку ідей Ібн Сіни та еволюції його поглядів важливе значення мала 20-томна "Книга справедливості", рукопис якої був знищений під час пограбування дому Авіценни у Ісфахані. У вступі до своєї пізнішої роботи "Суперечки" (Мубахісат) він пише: "Я написав книгу під назвою "Інсаф" (Справедливість). У цій книзі я розділив вчених на дві групи: східних і західних. Вони сперечаються між собою. У кожній суперечці я показую їхні протиріччя і після цього вказую на справедливий шлях вирішення цього питання. Книга містить приблизно 28 000 проблем". Ідеї викладені у "Книзі справедливості", Авіценна згодом намагався відновити у "Хікмат-аш-Машрікієш" ( "Філософія східних"). [15]


4. Філософські погляди

Авіцена був найвідомішим філософом середньовічного ісламу, послідовником античної традиції, насамперед аристотелівської, стоїчної та неоплатонічної, яку він прагнув пристосувати до практичних потреб життя та завдань природничо-наукових досліджень. Його філософські праці були написані під впливом Аль-Фарабі, Аристотеля та неоплатоніків, і у свою чергу, вплинули на схоластиків 13 століття.

У філософському вченні Ібн-Сіни ідеї Аристотеля та неоплатоніків складно переплітаються із загальними принципами мусульманської теології. Ібн Сіна заперечував створення світу в часі, розглядав його, услід за неоплатоніками, як позачасову еманацію божества, але не з волі останнього, а в силу об'єктивної необхідності, або як вияв "необхідно-сущого самого по собі" (аналогія - Єдине в неоплатонізмі) [19]. Природа за Ібн Сіною, в подальшому існуванні розвивається незалежно від Бога, за принципом саморуху, але разом з тим є замкнутою у просторі і часі.

В цілому у вченні про структуру знання і буття Авіценна був перипатетиком [20] [21]. У власній класифікації наук, Ібн Сіна дотримується принципів та критеріїв, якими користувався Аристотель, розділяючи усі науки на практичні і теоретичні. Практичні науки розглядають проблеми поведінки людини в суспільстві і сім'ї, а також людину загалом, як таку. Теоретичні науки спрямовані на досягнення знання. До складу теоретичних наук Ібн Сіна включав "першу" (вищу) науку (вчення про абсолютне буття), "середню" науку (математика, астрономія, музика) і "фізику" (всі природничонаукові знання свого часу).

Теорія науки Авіценни ґрунтується на його переконаності у пізнаваності світу. У цьому його позиція прямо протилежна уявленням мусульманської релігії та філософським поглядам метукаллімів. Авіценна не сумнівається у можливості пізнання світу силами самої людини і у цінності такого пізнання.

Раціоналізм Авіценни виявлявся також у його високій оцінці логіки. Як і Аристотель, він не включав логіки до жодної з теоретичних наук, а в усіх своїх філософських працях вступом до філософського і будь-якого іншого знання [20].

В то же время в свое деление наук Авиценна включал дисциплины, которые не имеют логического научного метода, и не могли считаться науками, как таковыми. Так, в физике он относит физиогномику, толкование снов, теургию, алхимию, естественную магию, талисманознавство; к метафизике - учение о высшей на низшую мир ангелов, чудеса, откровения. Описывал физическое воздействие души на объекты внешнего мира, о влиянии дурного глаза. Это дает основания говорить об определенной двойственности взглядов Авиценны как философа [22]

Концепция о строго упорядоченный мир, который существует по законам детерминизма, является одним из центральных пунктов его философии. Следуя перипатической традиции в учении о причинности, Ибн Сина все же отказался от жесткого детерминизма: существование "возможно-сущего" не является необходимым само по себе, а становится вследствие изменения воли "необходимо-сущего", как первой причины, которая дает начало следующему ряда сущих и делает их необходимыми. Исток - это единственное, что необходимо само по себе [15]. Все остальное является производным от него, и потому лишь возможным. Первая причина является только первым толчком, далее мир сущего определяется причинной зависимостью внутри него самого.

Другим важным пунктом философии Авиценны является учение о душе. Считал душу нетелесные субстанцией, находясь в теле, отличной от него и доминирует над ним. Она не просто форма, существующая в телесном субстрате, она приедуеться к телу, а создает человеческое тело, является его причиной. Именно душа позволяет человеку жить осмысленно, руководит его поступками, направляет их к нравственности. Справедливость, как идеал, возможна при постоянном совершенствовании души через познание, постепенно освобождает душу от оков чувственности и приближает ее к ангелов ". На этой стадии, подчеркивал Авиценна, достигается" последняя ступень человечности " [23].

В теории общих понятий, в Западной Европе получила название универсалий, придерживался позиции аристотелизма. Считал, что универсалии могут существовать до вещей, в вещах и после них. Эти взгляды стали в дальнейшем в Европе источником для так называемого умеренного реализма [20]. В области психологии, вслед за Аристотелем, подчеркивал важность различия в живых созданий растительного, животного и умственной функции.

Основными работами по философии является "Книга исцеления", "Книга спасения" "Книга указаний и наставлений и Книга знания (Даниш-наме") на фарси, который также является энциклопедией.


5. Другие отрасли

5.1. Психология

Розробив також своє власне вчення про темперамент і характер людини. Так, за Авіценною натура людини поділяється чотири простих види: гаряча, холодна, волога і суха. Ці натури не є стабільними, а змінюються під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів, таких як метеорологічні умови та зміна пір року. Аліментарні фактори, а також зміни у рідинах організму також можуть коригувати натуру у відповідному напрямку. Крім простих натур, Авіценна розрізняв ще чотири складних натури, на основі превалювання однієї з чотирьох рідин організму (крові, слизу, жовтої і чорної жовчі) [24].


5.2. Химия

В галузі хімії Авіценна відкрив процес перегонки ефірних олій. Вмів добувати соляну, сірчану і азотну кислоти, гідроксиди калію і натрію.

5.3. Астрономия

Перебуваючи в Горгані, Ібн Сіна написав трактат про визначення довготи цього міста. Ібн Сіна не зміг скористатися тим методом, яким користувалися Абу-л-Вафа і ал-Біруні, і запропонував новий метод, що складається у вимірі кульмінаційної висоти Місяця і її порівнянні з висотою в Багдаді шляхом обчислень за правилами сферичної тригонометрії.

У "Книзі про спосіб, що переважає над іншими способами при конструюванні спостережного інструменту", Ібн Сіна описав винайдений ним інструмент для спостереження, який на його думку, повинен був замінити астролябію; в цьому інструменті для уточнення вимірювань вперше застосовувався принцип ноніуса.

У своїх працях Авіценна критикував астрологію. Вважав її лженаукою та заперечував твердження астрології про те, що за розташуванням сузір'їв та рухом планет можна передбачити майбутні події, долі народів та окремих людей:

" Кажуть, що входження Місяця у сузір'я Скорпіона - ознака дощу. Але дощ має багато інших причин. Дощ іде тому, що з вологої землі піднімаються випари, які конденсуються у хмари під дією холоду. Це явище часто може відбуватися в момент входження Місяця у сузір'я Скорпіона, але якщо це явище відбувається у гірських та прохолодних областях, як, наприклад, у Табаристані, то воно може статися в той же момент в пустелях, над якими підіймається тепле повітря "

- [25]


5.4. Литература

Багато серйозних наукових робіт Ібн Сіна писав у вигляді поем, використовуючи чотиривірші. У такій формі написані "Трактат про кохання", "Трактат про птахів" та деякі інші твори. Є серед його творчості і ліричні віршовані твори - чотиривірші і рубаї.

Основні літературні роботи Авіценни - філософська повість- алегорія "Хай, ібн Якзан" ( Живий, син Пильного), поема з двадцяти двовіршів "Птах", "Саламан і Абсаль". Ці твори і рубаї вплинули на розвиток арабської, іранської та тюркськомовної літератур. Зокрема, класик іраномовної поезії 12 століття Омар Хайям називав Ібн Сіну своїм вчителем [26].


5.5. Музыка

Авіценна писав також твори з теорії музики, які є частинами його енциклопедичних робіт:

"Звід науки про музику" у "Книзі зцілення";
"Скорочений виклад про музику" у "Книзі спасіння";
розділ про музику у "Книзі знання".

З теоретичної точки зору Ібн Сіна, за середньовічною традицією, відносив музику до математичних наук. Він визначав її, як науку, що вивчає звуки у їхніх співвідношеннях і має на меті встановлення правил створення композиції [27]. Виходячи з вчень Піфагора,вважав, що музика підпорядкована числам і перебуває у тісному зв'язку з ними [26].

Ібн Сіна вперше в історії підводить під музичну історію солідну наукову базу, розглядаючи музику з позицій не тільки математики, а й соціології, психології, поетики, етики та фізіології [27].

Ібн Сіна спільно з Фарабі заклав основу науки про музичні інструменти, яка отримала подальший розвиток у Європі у значно пізніший час. Він дає детальну класифікацію типів музичних інструментів, пояснює їх будову. У шостому розділі "Книги знання" наводяться назви майже всіх існуючих інструментів з їх описами. Праці Фарабі та Ібн Сіни з вивчення музичних інструментів заклали основи інструментознавства як спеціальної галузі музичної науки.

Авіценна також є винахідником поширеного у Середній Азії смичкового інструмента - гиджака.


6. Критика

Навколо філософських поглядів Авіценни велася гостра боротьба між прихильниками його ідей та противниками. Найбільше критикували Авіценну суфії і мутакалліми.

Суфії різко виступали проти раціоналізму Ібн Сіни, ставлячи йому у провину те, що не дає можливості людині наблизитись до бога. Тим не менш багато суфіїв перейняли філософський метод Авіценни і його ідею про еволюційний характер сходинок еманації по лінії сходження.

Найблільшим критиком серед мутакаллімів був Мухаммад Газалі, який у своїй відомій книзі "Спростування філософів" намагався спростувати філософію Ібн Сіни у всіх аспектах. Виступав проти вчення про початковість та вічність світу та його атрибутів, оскільки це, на думку Газалі, приводить до дуалізму, який суперечить монотеїзму. Газалі відкидає також принцип еманації, згідно з яким бог творить світ не за власною волею, а в силу природної необхідності. Не розділяв також висунутих Авіценною ідей про причинність та неможливість тілесного воскресіння.

Пізніше лінію Газалі продовжили мислителі 12 століття Мухаммад Шахрістані і Фахріддін Разі.

Із захистом ідей східного перипатетизму у 12 столітті виступив Ібн Рушд у своїй книзі "Спростоване спростування". Згодом погляди Ібн Сіни захищав Насіріддін Тусі.


7. Пам'ять

Авіценна на таджицькій національній валюті

Іменем Авіценни названо один з кратерів на Місяці.

Пік Абу Алі ібн Сіни - гірська вершина в системі Паміру.

Також його ім'я носять навчальні медичні заклади:

Зображення Авіценни поміщено на банкноті 20 таджицьких сомоні.

Карл Лінней на честь Авіценни назвав рід рослин родини Акантових - Авіценнія.

Знайдений 1958 року поблизу Самарканда мінерал, оксид талія назвали авіценніт.


Примечания

  1. Стаття Avicenna (Persian philosopher and scientist), у Британській енциклопедії, ([1] - www.britannica.com/EBchecked/topic/45755/Avicenna) (англ.)
  2. а б Бертельс Е. Авиценна // Огонёк. - 10 августа 1952. - № 33 - С.1-3 (рос.) Googlebooks -
  3. а б Б.Д. Петров, А.В. Сагадеев. Ибн Сина (Авиценна). - М.:Мысль, 1980 - 238 с.
  4. Jules L. Janssens. An annotated bibliography on Ibn Sn (1970-1989): including Arabic and Persian publications and Turkish and Russian references. - Leuven University Pressision, 1991. - C. 89-90 - ISBN 978-90-6186-476-9 (англ.)
  5. а б в Абу-Али Хусейн Ибн-Абдаллах Ибн-Сина (Авиценна). Из автобиографии. Перевод Е.Бертельса // Огонёк. - 10 августа 1952. - № 33 - С.4-6 (рос.)
  6. а б в г В. Смирнова-Ракитина. Авиценна (Абу-Али ибн Сина). - Москва: Молодая Гвардия, 1958
  7. Большая историческая энциклопедия./ Новиков С. В. и др. - М.: Филологическое общество "Слово":ОЛМА-ПРЕСС, 2003. - С.7 - ISBN 5-8123-0175-1
  8. George Sarton, Introduction to the History of Science.
    (cf. Dr. A. Zahoor and Dr. Z. Haq (1997). Quotations From Famous Historians of Science - www.cyberistan.org/islamic/Introl1.html, Cyberistan.) (англ.)
  9. S Safavi-Abbasi, LBC Brasiliense, RK Workman (2007), "The fate of medical knowledge and the neurosciences during the time of Genghis Khan and the Mongolian Empire", Neurosurg Focus 23 (1), E13, p. 3. url= http://thejns.org/doi/pdf/10.3171/FOC-07/07/E13 - thejns.org/doi/pdf/10.3171/FOC-07/07/E13 (англ.)
  10. Lenn Evan Goodman (2003), Islamic Humanism, p. 155, Oxford University Press, ISBN 0-19-513580-6. (англ.)
  11. Joseph Patrick Byrne (2008). " Encyclopedia of Pestilence, Pandemics, and Plagues: AM - books.google.com/books?id=5Pvi-ksuKFIC&pg=PA33&dq&hl=en#v=onepage&q&f=false". ABC-CLIO. p.33. ISBN 0-313-34102-8.
  12. Bernard S. Bloom, Aurelia Retbi, Sandrine Dahan, Egon Jonsson (2000), "Evaluation Of Randomized Controlled Trials On Complementary And Alternative Medicine", International Journal of Technology Assessment in Health Care 16 (1), p. 13-21 [19]. (англ.)
  13. а б D. Craig Brater and Walter J. Daly (2000), "Clinical pharmacology in the Middle Ages: Principles that presage the 21st century", Clinical Pharmacology & Therapeutics 67 (5), p. 447-450 [448]. (англ.)
  14. Авиценна. Канон врачебной науки: избранные разделы в трех частях, Том 2. - МИКО Коммерческий вестник, 1994 - ISBN 5-86364-001-4 (рос.)
  15. а б в г д Ибн Сина (Авиценна). Избранные философские произведения. - Москва:Наука, 1980. (рос.)
  16. Большая историческая энциклопедия./ Новиков С. В. и др. - М.: Филологическое общество "Слово":ОЛМА-ПРЕСС, 2003. - С.8 - ISBN 5-8123-0175-1
  17. Ибн Сина (Авиценна). Избранные философские произведения. // М.Асимов, М.Диноршоев. Ибн Сина и его роль в развитии мировой цивилизации. - М.: Наука, 1980
  18. Victor Cornelius Medvei. The History of Clinical Endocrinology: A Comprehensive Account of Endocrinology from Earliest Times to the Present Day. - Taylor and Francis, 1993. С.46 (англ.)
  19. Рустам Рахаманалиев. Империя тюрков. Великая цивилизация. - М.:Рипол, 2009. - С.239 (рос.)
  20. а б в Соколов В. В. Средневековая философия. Учеб. пособие для филос. фак. и отделений ун-тов. - М.:Высшая школа, 1979. -С. 244-249
  21. Т. А. Пономарев О философско-педагогическом смысле категорий "потенциального разума" в системе Аристотеля и Авиценны link - scholar.googleusercontent.com/scholar?q=cache:JgxghKphtswJ:scholar.google.com/ Авиценна&hl=uk&as_sdt=0&as_vis=1
  22. Общая история философии. Под ред. А.И. Введенского и Э.Л. Радлова. - М.:Директмедиа, 2005. - С.96-97 - ISBN 978-5-94865-430-0
  23. Андрущенко В.П. Вступ до філософії: Великі філософи. - Харків: РИФ, 2005. - 512 с.
  24. Псядло Э. М. Темперамент и характер в истории медицины и психологии: Учебно-справочное пособие. - Одесса:Наука и техника, 2007. - С.19. - ISBN 978-966-8335-56-3 (рос.)
  25. Цитата за кн.: Богоутдинов А. М. Очерки по истории таджикской философии. Душанбе, 1961, с. 106. (рос.)
  26. а б Болтаев М.Н. Абу Али ибн Сина - великий мыслитель, ученый энциклопедист средневекового Востока - М.: Сампо, 2002. - 400 с. - ISBN 5-8071-0005-0
  27. а б Иванова Л. Ибн Сина (Авиценна) в зеркале музыки. Некоторые музыкально-теоретические взгляды Ибн Сины. Воззрения Ибн Сины в области музыкальной теории. // Вестник Челябинського государственного университета, 2007 (рос.) link - scholar.googleusercontent.com/scholar?q=cache:5xt_IbV3zOkJ:scholar.google.com/ Авиценна&hl=uk&as_sdt=0,5&as_vis=1

Литература


код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам