Надо Знать

добавить знаний



БМД-1



План:


Введение

Боевая машина десанта БМД-1 - основная боевая машина воздушно-десантных и аэромобильных войск. Гусеничная, бронированная, плавающая, аеротранспортабельна, десантируется парашютным, парашютно-реактивным и посадочным способами с самолетов военно-транспортной авиации.

Предназначена: для транспортировки личного состава воздушно-десантных и аэромобильных войск, повышения его мобильности, вооруженности и защищенности на поле бою. БМД-1 может десантироваться с самолетов ВТА ( военно-транспортной авиации) типа Ан-12, Ан-22, Ан-70, Ан-124, Ил-76.


1. История создания и развития

Советский Союз постоянно уделял большое внимание развитию своих Воздушно-десантных войск. Благодаря легендарному Командующему Воздушно-десантных войск (с 1954 до 1978 года) Герой Советского Союза Десантнику № 1 генерал-полковник (с октября 1967 года генерал армии) Маргелову Василию Филипповичу этот уникальный род войск всегда получал самую современную и передовую технику и вооружения.

Например, в конце 60-х годов XX века, боевая техника, которая была в воздушно-десантных дивизиях на вооружении морально и физически устарела и уже не отвечала требованиям современного боя того периода. Она включала в себя такие образцы техники: самоходные артиллерийские установки типа 57-мм АСУ-57 (серийное производство с 1951 по 1962 года) (острые на язык десантники с большим юмором окрестили ее "голожопый" Фердинанд "или" броня фигня и крыша из брезента ") и 85-мм АСУ-85 (производство по 1959 по 1966 года), бронированные разведывательно-дозорные машины БРДМ (БРДМ-2), самоходные противотанковые ракетные комплексы, системы залпового огня РПУ-14, 122-мм гаубицы Д-30, самоходные пушки СД-44, безоткатные орудия, а также зенитные установки на их базе, автомобили типа ГАЗ-69 и ГАЗ-66. Все эти боевые машины десантировались посадочным способом, очень редко парашютным способом с помощью парашютной платформы П-16. Также с помощью парашютных систем осуществлялось десантирование автомобилей и грузов.

Опыт Второй мировой войны показал, что "крылатая пехота" по своей защищенности, огневой мощью и маневренностью не должна уступать пехоте наземной. Однако, в основном личный состав воздушно-десантных войск был вооружен лишь легким стрелковым оружием и гранатометами. Чтобы придать десантным войскам большую огневую мощь, маневренность и ударную силу во время действий в тылу противника, для парашютно-десантного отделения была нужна абсолютно новая боевая машина, которая была бы способна десантироваться не только посадочным, но и парашютным способами.

В 1965 году в КБ Волгоградского тракторного завода (ВгТЗ) началась разработка такой машины, получившей заводской индекс - "объект 915" на стадии испытательно-конструкторской работы (ОКР), а после принятия на вооружение - боевая машина десанта БМД-1. Работу начинал главный конструктор КБ ВгТЗ Гавалов И. В., а продолжил Шабалин А. В. В результате успешно проведенной работы 14 апреля 1969 года вышло постановление Совета Министров СССР о принятии на вооружение Советской Армии гусеничной боевой машины воздушно-десантных войск.

Давняя мечта легендарного Командующего генерала армии Маргелова В. Ф. иметь в своих войсках авиадесантуему, маневренную, ту, которая может плавать и с мощным вооружением боевую машину воздушно-десантных войск осуществилась!

Перша партія бойових машин десанту БМД-1 була направлена на озброєння одного батальйону в Прибалтиці (108-й парашутно-десантний полк 7-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії, м. Каунас, Литва), на якому проводилося її засвоєння, відпрацьовувалися питання парашутного десантування та тактика дій. В подальшому, по мірі надходження машин, в дивізії ними був оснащений один парашутно-десантний полк. К 1978 року переозброєння всіх військ на бойові машини десанту в основному було завершено. Кожна радянська повітряно-десантна дивізія мала майже 330 бойових машин на базі БМД-1 в різних конфігураціях.

Паралельно з освоєнням нової бойової техніки протягом 1970-х років ішов процес опанування засобів її десантування. На першому етапі для десантування БМД-1 и БТР-Д використовувалися парашутна платформа П-7 и багатокупольні парашутні системи МКС-5-128М або МКС-5-128Р.

Парашутна платформа П-7 - це металева конструкція на знімних колесах, яка призначена для десантування на неї вантажів польотною масою від 3750 до 9500 кг з літаків Іл-76 при швидкості польоту 260-400 км/год, а з Ан-12Б та Ан-22 - при 320-400 км/год. Універсальність цих платформ дозволяла десантувати на них майже все, що завгодно - від бойової машини до гусеничного трактора та польових кухонь. В залежності від маси десантуємого вантажу на об'єкт встановлювалася різна кількість блоків парашутної системи (від 3 до 5, кожний площею по 760 м). При десантуванні на швидкостях 300-450 км/год та мінімальній висоті викидання 500 метрів швидкість зниження об'єктів складає не більш 8 м/с. Системи мали достатньо високу, підтверджену великою кількістю десантувань, надійність - 0,98. Для порівняння: надійність людського парашута складає 0,99999, тобто на 100 тис. застосувань - одна відмова.

Однак існували й мінуси. Подготовка к десантування вимагала чимало часу, а перевезення систем на аеродроми зльоту - великої кількості вантажного автотранспорту. Крім цього, при приземленні купола перешкоджали руху бойових машин десанту, вони попадали в гусениці, плавилися, від чого заклинювала ходова частина. Найбільша ж складність полягала в іншому. З літаків різних видів викидалося від однієї (Ан-12) до чотирьох (Ан-22) бойових машин, екіпажі стрибали вслід за ними та десантники розсіювалися на відстані до п'яти кілометрів від своїх БМД, внаслідок чого вимушені були довго шукати їх.

Протягом 1960 - 1970-х років у Командувача Повітряно-Десантних Військ генерала В. Ф. Маргелова зріла сміла й, на перший погляд, фантастична думка - десантувати особовий склад прямо в техніці. Після довгих розрахунків та сумнівів, літом 1971 року почалася розробка спеціального комплексу: "парашутна система - бойова машина - чоловік", яка отримала умовну назву " Кентавр ". У бойових машинах десанту встановлювалися спрощені космічні крісла типу "Казбек" - "Казбек-Д".

Підготовлена до десантування БМД-1 в готовності до руху

5 січня 1973 року вперше у світовій практиці у Радянському Союзі було проведено парашутне десантування на парашутно-платформних засобах у комплексі "Кентавр" з військово-транспортного літака Ан-12 Б бойової машини десанту БМД-1 з двома членами екіпажу на борту - старшим лейтенантом Маргеловим Олександром Васильовичем (сином Командувача ПДВ генерала армії Маргелова Василя Пилиповича) та підполковником Зуєвим Леонідом Гавриловичем. Всього було здійснено 34 десантування систем такого типу, в яких узяли участь 74 чоловіка. Також з літака Ан-12 десантувався всередині бойової машини БМД-1 весь екіпаж. Це дуже складне та важливе випробування було проведено 26 серпня 1975 року на базі Рязанського вищого двічі Червонопрапорного повітряно-десантного командного училища. Практичне застосування такого комплексу сукупного десантування дозволяло екіпажам бойових машин десанту вже з перших хвилин після приземлення швидко приводити БМД-1 в готовність до бою, не втрачаючи дорогоцінного часу, як раніше, на її пошук, що скорочувало в кілька разів терміни вступу повітряного десанту в бій в тилу противника.

А 23 січня 1976 року, також вперше в світовій практиці, була десантована БМД-1 на парашутно-реактивній системі ПРСМ-915 в сукупному комплексі з умовною назвою "Реактавр" ("Реактивний Кентавр"), знову ж таки з двома членами екіпажу на борту - капітаном Маргеловим О. В. та підполковником Щербаковим Л. І.

В наступні роки було проведено близько 100 десантувань системи "Реактавр" з особовим складом на борту. Особливість цього оригінального комплексу ПРСМ-915, в порівнянні з МКС-5-128Р в сукупності з парашутною платформою П-7, наступна: замість п'яти блоків основних парашутів у парашутній системі МКС-5-128Р, кожен з яких має площу 760 м, у ПРСМ-915 застосовується лише один основний парашут загальною площею 540 м. Роль амортизатора грає реактивний пороховий двигун, який гальмує приземлення системи. Два щупа, що відпускалися вертикально вниз під час спуску бойової техніки, мають на кінцях контактні замикачі, й під час дотику з ґрунтом вони спричиняли спрацювання порохових реактивних двигунів (від 3 до 4 в залежності від маси вантажу), який миттєво гасить вертикальну швидкість з 25 м/с практично до нуля.


2. Побудова БМД-1

2.1. Загальна компоновка

Бойова машина десанту БМД-1 за задумом конструкторів була збудована по класичній для танків, але ж незвичайній для бойових машин піхоти конструктивній схемі: бойове відділення знаходиться в середній частині корпусу, а моторно-трансмісійне - в кормовій. Корпус зварений з відносно тонких броньових плит - вперше в практиці радянського машинобудування була застосована комплексна алюмінієва броня.

Башта, яка повністю перейнята з БМП-1, виготовлялася комбінованим способом: основна її частина зроблена методом лиття, після чого до неї приварювали решту фрагментів. Це дозволило значно полегшити машину, щоправда за рахунок захищеності заброньового простору. Весь особовий склад парашутно-десантного відділення в кількості 7 чоловік розташовується всередині бойової машини.

Всередині башти розміщується сидіння навідника-оператора.

Зліва від гармати розташоване місце навідника-оператора. У передній частини корпусу, по осі бойової машини, знаходиться механік-водій, зліва від нього командир відділення -командир бойової машини, праворуч - кулеметник. Останні мають автономні кулеметні установки ПКТ. Ще три десантника: (старший стрілець, гранатометник, стрілець-помічник гранатометника) знаходяться позаду башти у моторній перегородці.

Внутрішній простір машини умовно розподілений на три відділення: управління, середнє та моторно-трансмісійне. На машині встановлені радіостанція Р-123 й ТПУ Р-124 на п'ять абонентів. Також на БМД встановлений радіомаяк, сигнали якого вказують членам екіпажу місцезнаходження машини, яка десантується на парашутній системі з літака. Все десантники -члени екіпажу, які приземляються окремо на своїх парашутах, мають радіопередавачі, що приймають сигнали маяка та полегшують пошук БМД-1.


2.2. Вооружение

Основное озброєння, ідентичне озброєнню БМП-1, встановлено в одномісній конічній зварній башті, яка обертається. Основним озброєнням бойової машини десанту БМД-1 є 73-мм напівавтоматична гладкоствольна гармата 2А28 "Грім", з якою спарений 7,62-мм кулемет ПКТ (рус. Пулемет Калашникова Танковый ). Заряджання гармати напівавтоматичне - конвеєр, в якому розміщений боєкомплект з 40 пострілів (24 ПГ-15В з кумулятивними протитанковими гранатами та 16 ОГ-15В з осколково-фугасними гранатами, обертається на платформи, як в БМП-1. На башти встановлений пусковий кронштейн для ПТКР 9М14М "Малютка" ("Малятко").

Всього в машині розміщено 3 протитанкові керовані ракети (дві в укладці в башти й одна в десантному відділенні), 4000 набоїв до кулеметів ПКТ (2000 набоїв до спареного кулемета та по 1000 набоїв до кожного курсового кулемета), 20 гранат Ф-1 та 20 сигнальних ракет.

Стрільба з гармати, спареного кулемета та з пускової установки ПТКР веде навідник-оператор. Стрільба з гармати ведеться кумулятивними (прицільна дальність до 1300 м) та осколково-фугасними (прицільна дальність до 1600 м) пострілами зі швидкістю 6-7 пострілів на хвилину. Для прицілювання навідник-оператор використовує комбінований (денний та нічний, без підсвічування) монокулярний перископічний приціл 1ПН22М1. У нічних умовах командир бойової машини використовує перископічний бінокулярний без підсвічування прилад ТВНЕ-4. Озброєння башти, як й на бойовій машині піхоти БМП-1, не стабілізовано. Наведення в горизонтальній та вертикальній площинах виконується за допомогою електричних або ручних приводів.


2.3. Захищеність

Зварний корпус (з алюмінієвого сплаву товщиною 15-23 мм) та башта (зі сталевої броні) забезпечує захист екіпажу попереду від 12,7-мм бронебійних й кругову від 7,62-мм куль. Корпус в носовий частини звужується, його поперечне січення має Т-подібну форму. З метою маскування, крім захисного фарбування, використовується термоконденсаційна система димопуску.

Система колективного захисту від зброї масового ураження включає міцну, жорстку та герметичну броньову конструкцію корпусу й башти, а також прилад радіаційної та хімічної розвідки ГО-27. Протипожежне обладнання складається з автоматичної установки ППО з системою термодатчиків, які розташовані в моторно-трансмісійному відділенні та ручного вогнегасника ОУ-2.

До складу додаткового обладнання, яким оснащена БМД-1, входить також фільтровентиляційна установка (ФВУ).

Наприкінці 1970-х років базова машина БМД-1 почала зазнавати певних змін під час проведення капітального ремонту. На деяких машинах в кормової частини башти встановлювали блок димових гранатометів системи 902В "Туча" ("Хмара").

Схематичне зображення БМД-1

2.4. Силова установка, трансмісія та ходова частина

В кормовій частині корпусу машини розміщується моторно-трансмісійне відділення, в якому встановлений V-подібний 6-циліндровий чотиритактний дизель 5Д-20-240 рідинного охолодження, аналогічний за конструкцією двигуну УТД-20 на БМП-1, але менший за потужністю (240 к.с. (176 кВт) при обертах 2400 об/хв., замість 300 к.с.). Пальне, що використовується - дизельне ДЛ, ДЗ або ДА.

Загальна місткість паливних баків - 280 л. Система охолодження ежекційна забезпечує також відсмоктування пилу з повітроочисника та вентиляцію МТВ. В нею включений опалювач калориферного типу для обігріву бойового відділення.

Трансмісія механічна, складається із однодискового фрикціону сухого тертя, простої ступінчастий коробки передач (4 передачі переднього и 1 заднього ходу). Бортові фрикціони багатодискові, з тертям сталь по стали. Головний фрикціон, коробка передач, бортові фрикціони з'єднані з двигуном в єдиний силовий блок.

Ходова частина містить по 5 опорних та 4 підтримуючих котка по кожному борту, сталеві дрібноланкові гусениці з відкритими металевими шарнірами (кожна - по 87 траків), індивідуальну гідропневматичну підвіска, яка містить 10 пневматичних ресор. Повідні колеса позаду, напрямні колеса попереду. Гідропневматична підвіска забезпечує роботу системи зміни кліренсу, яка в основному, використовується при підготовці БМД-1 до десантування. Керування гідросистемою здійснюється з місця механіка-водія.

БМД здатна вплав долати водні перешкоди. Рух на воді здійснюється за рахунок водометних рушіїв, які розташовані в моторно-трансмісійному відділенні. БМД відмінно тримається на воді, маючи при цьому швидкість - до 10 км/год - и достатню маневреність.


3. Модернізації та модифікації

БМД-1 стала дуже успішною бойовою машиною та послугувала базою для створення цільної низки машин різноманітного призначення. У період з 1969 по 1984 рр. були розроблені та серійно вироблялися: бронетранспортер БТР-Д, самохідна артилерійська гармата 2С9 "Нона-С", машина управлення вогнем артилерії 1В119, броньована ремонтно-евакуаційна машина БРЕМ-Д (всього 15 модифікації).

Боевая машина десанта БМД-1К

БМД-1К - командирский вариант машины (разработка 1971), который предназначен для обеспечения надежности и оперативности управления подразделениями. В отличие от БМД-1, на командирской машине дополнительно установлена ​​вторая радиостанция Р-123М, антенный фильтр, который позволяет двум радиостанциям на одну антенну, второй аппарат А2 переговорного устройства Р-124, бензоэлектрический агрегат АБ-0 ,5-П / 30, курсопокажчик ГПК-59, отопительный прибор калориферного типа и вентилятор среднего отделение, два съемных столика.

Для улучшения условий работы командира из машины снята левая курсовая пулеметная установка, а боекомплект к пулеметам ПКТ уменьшен до 3250 патронов. С целью обеспечения размещения в машине зарядного агрегата АБ-0 ,5-П / 30 (по-походному) демонтирован среднее заднее сиденье стрелка.

Боевая машина десанта БМД-1П

Боевая машина десанта БМД-1П (разработка 1977 года) отличается от БМД-1 установкой на башне пусковой установки ПТУР 9К111 "Фагот" / 9К113 "Конкурс" (вместо 9К11 "Малютка"). Модернизированные БМД-1П и БМД-1ПК выпускались до 1985, а изготовленные ранее доводились до уровня БМД-1П при капитальном ремонте. С 1984 машины, вместо ламповых радиостанций Р-123М и ТПУ Р-124 оснащались новыми полупроводниковыми ультракоротковолновую радиостанциями Р-173 "Абзац-Р" с дальностью связи с 3-метровой штыревой антенной до 20 км, приемниками Р-173П "Абзац- П ", и новым ТПУ Р-174.

С 1979 г. часть боевых машин БМД-1П оборудуют системой пуска 82-мм дымовых гранат 902В "Туча" для представления дымовой завесы на расстоянии до 200-300 м от машины. Модернизированные до уровня БМД-1П машины на заводах капитального ремонта системы "Туча" не оборудуются.

Боевая машина десанта БМД-1ПК

Вариант боевой машины десанта БМД-1К - командирский вариант машины (разработка 1978) с установкой на башне ПУ ПТУР 9К111 "Фагот" / 9К113 "Конкурс" (вместо 9К11 "Малютка").

Боевая машина десанта БМД-2 "Будка"

В 1983 перед КБ Волгоградского тракторного завода была поставлена ​​задача на разработку новой боевой машины десанта на базе БМД-1 с другим комплексом вооружения. Новая машина получила заводское обозначение "объект 916" и в 1985 г. новая боевая машина была принята на вооружение воздушно-десантных войск под названием БМД-2 и запущена в серийное производство на этом заводе.

Основной особенностью новой боевой машины десанта в отличие от БМД-1 стал новый комплекс вооружения, который идентичен комплекса вооружения боевой машины пехоты БМП-2: 30-мм автоматическая пушка 2А42, 7,62-мм пулемет ПКТ и пусковая установка противотанковых управляемых ракет 9М113 и 9М111. Кроме этого, оставлен один 7,62-мм курсовой пулемет ПКТ. БМД-2 имеет такие же средства радиосвязи и специальное оборудование, как и БМД-1.

Позже на ее базе разработана и выпускалась серийно командирская машина БМД-2К.

Боевая машина десанта БМД-2К

Командирская БМД-2К ("объект 916К") принята на вооружение в 1986. Машина предназначена для обеспечения надежности и оперативности управления подразделениями воздушно-десантных войск. На БМД-2К установлены: вторая радиостанция Р-173, вторая 3-метровая антенна -штырь; бензоэлектрический агрегат АБ-0 ,5-П / 30; гиронапивкомпас ГПК-59; отопительный прибор среднего отделения и отделения управления; вентилятор отопителя, два съемных столика. Вместо гамма-датчика ГД-1М установлен прибор РХР ГО-27. На машине отсутствует ПУ 9П135М. Экипаж уменьшен на одного человека. С целью размещения в машине зарядного агрегата (по-походному) снято среднее заднее сиденье стрелка.

Бронетранспортер десантный БТР-Д

В 1974 году на вооружение воздушно-десантных войск был принят ("объект 925") гусеничный бронетранспортер БТР-Д, созданный с использованием узлов и агрегатов БМД-1.

Бронетранспортер десантный БТР-РД "Робот" (самоходный противотанковый ракетный комплекс ПТРК)

В 1979 году на базе БТР-Д был разработан бронетранспортер БТР-РД "Робот", оборудованный ПУ 9П135М противотанкового комплекса "Конкурс" для ПТУР 9М113 или 9П135М-1 для ПТУР 9М111 Фагот. Он поступил на вооружение противотанковых подразделений воздушно-десантных войск.

Бронетранспортер десантный БТР-ЗД "скрежет" ("Скрежет") (зенитный вариант БТР)

Позднее (разработка 1984 года) на базе БТР-Д был создан бронетранспортер БТР-ЗД "скрежет" ("Скрежет") для перевозки расчетов зенитно-ракетных комплексов (шесть ПЗРК "Стрела-3"). Эта машина используется также в качестве шасси для установки на крыше корпуса 23-мм спаренной автоматической зенитной пушки ЗУ-23-2 на полевом лафете.

Самоходная артиллерийская пушка 2С9 "Нона"

С 1980 года для артиллерийских подразделений и частей воздушно-десантных войск начался серийный выпуск самоходной артиллерийской пушки 2С9 "Нона-С" (Объект-925С), базой для которой также послужил бронетранспортер БТР-Д.

Машина управления огнем артиллерии "Реостат" (1В116/1В118/1В119)

Одновременно с артиллерийской системой 2С9 "Нона-С" в войска на вооружение шла машина управления огнем артиллерии 1В119 Реостат". Она оборудуется радиолокационной станцией (РЛС) разведки наземных целей с дальностью обнаружения до 14 км, лазерным дальномером (дальность - до 8 км), дневными и ночными приборами наблюдения, топопривьязчиком, бортовой ЭВМ, двумя радиостанциями Р-123, одной Р-107. Экипаж располагается в рубке, приборы установлены в башне, вращающейся.

Вооружение включает: курсовой ПКТ, ПЗРК, три РПГ типа РПГ-18 "Муха".

Командно-штабная машина КШМ-Д или БМД-1КШ "Сорока"

БМД-1КШ "Сорока" - командно-штабная машина бригадно-полкового звена управления с двумя радиостанциями Р-123, двумя радиостанциями Р-111, разведывательной радиостанцией Р-130 и аппаратурой связи, засекречувае.

Командно-штабная машина БМД-1P "Синица"

БМД-1P "Синица" - командно-штабная машина дивизионного звена управления с радиостанцией Р-161А2М.

Бронированная ремонтно-эвакуационная машина БРЭМ-Д

Бронированная ремонтно-эвакуационная машина БРЭМ-Д (Объект-932) была разработана специально для ремонтных подразделений воздушно-десантных войск на базе бронетранспортера БТР-Д и оборудована краном-стрелой, тяговой лебедкой, сошником-лопатой и сварным аппаратом. Принятая на вооружения с 1989 года в малом количестве.

На базе БТР-Д выпускались также:

  • станция спутниковой связи Р-440 ОДБ "Фобос";
  • "Объект 925А" - машина для установки специальной аппаратуры;
  • санитарный бронетранспортер;
  • станция пуска и управления дистанционно-управляемыми летательными аппаратами типа "Пчела" ("Пчела") и "Шмель" ("Шмель")
  • комплекс воздушного наблюдения местности "Малахит", а также
  • 925Г - гусеничный транспортер на базе БТР-Д для народного хозяйства.

Зарубежные разработки: нет


4. Интересные факты

  • На первых образцах боевых машин десанта БМД-1 в боекомплекте были только 73-мм кумулятивных противотанковых гранаты ПГ-15В. С 1974 г. на вооружение был принят 73-мм выстрел с гранатой ОГ-15В и в связи с этим вместо прицела 1ПН22М1 на машине устанавливается прицел 1ПН22М2 с нарезкой шкал для стрельбы осколочной гранатой.
  • С 1975 г. алюминиевые опорные катки заменяются цельные штампованные стальные.
  • В 1977 г. в состав вооружения БМД-1 вводится комплекс управляемого вооружения 9К111.
  • С 1980 г. аккумуляторные батареи 12СТ-70М заменяются на 12СТ-85Р.
  • При подготовке к практическому десантирования личного состава внутри БМД по программе специального комплекса: "парашютная система - боевая машина - человек", "Кентавр", сначала тренировались десантировать технику пустую. Затем - бросание БМД с собаками - результаты также отличные; животные переносили перегрузки нормально. После получения хороших результатов испытаний наступил этап технических десантирований комплекса с самолетов с людьми.
На вопрос Министра обороны СССР Маршала Советского Союза Гречка А. А., кто будет выполнять первый прыжок внутри БМД, в то время генерал-полковник, Маргелов Василий Филиппович сделал шаг вперед и сказал: "Я!". На что министр обороны очень просто, матом объяснил, что он думает о таком решении. После этого Маргелов предложил одному из своих 5 сыновей. Гречка после сомнений, согласился.
Во время практического десантирования "Кентавра" с сыном на борту Маргелов успел выкурить за 20 последних минут перед приземлением машины цельную пачку своих неизменных папирос "Беломор", а в кармане своей шинели держал заряженный пистолет.
Герой России полковник запаса Александр Васильевич Маргелов об опыте десантирования людей внутри боевых машин рассказывал:

" рус. Когда французы узнали о наших испытаниях, то взяли заключенного-смертника и пообещалы выпустить на свободу в случае успеха эксперимента. Но он погиб. В американцев смертельных случаев не было, но люди покалечились, после чего испытания ни были свернуты. Так что такой опыт есть только у нашей армии. Американцы в итоги взяли на вооружение другую методику: они заранее готовят площадку для десантированием в тылу противника, делают там ловушки - столбы, с помощью которых технику вытаскивают из самолетов на сверхмалой высоте. Низковысотное десантированием у нас Также не однажды демонстрировалось в Тушино - точность высадка гарантирована. Но! Попробуй при внезапной операции подготовить площадку в глубоком тылу противника - это же просто нереально ".

На учениях присутствовал Верховный Главнокомандующий Вооруженных Сил Советского Союза ГорбачовМ.С.
  • Учитывая специфику действий десанта в тылу противника при условиях ограниченности поставок, самоходная артиллерийская пушка 2С9 "Нона-С" должна была способна вести стрельбу и боеприпасами вероятного противника. Сначала пушка 2А51 рассчитывалась на только использование французских 120-мм мин, но в дальнейшем также были проведены успешные испытания на пригодность мин израильского, китайского, немецкого и испанского производства.
  • В Украина планировалась модернизация вооружения БМД-1 и БМД-1П, которые находятся на вооружении 25 отдельной воздушно-десантной бригады Вооруженных Сил Украины путем установления на них унифицированного боевого модуля КБА-105 "Шквал". В его состав входят 30-мм автоматическая пушка ЗТМ1 (2А72), 7,62-мм пулемет КТ-7, 62 (ПКТ), ПТРК 9К111 (планируется заменит на ПТРК "Булава" украинского производства), 30-мм автоматический гранатомет АГ-17 "Пламя" и система дымопуска 902В "Туча". Система управления огнем модуля включает двухплоскостные электромеханический гироскопический стабилизатор вооружения СВУ-500 "Карусель" и оптико-телевизионную систему наблюдения и прицеливания ОТП-20 "Циклоп-1" Украинских производства. Как резервный оптический прицел применяется перископический зенитный прицел ПЗУ-8.
  • Жодна країна світу мала (та і зараз має) таку техніку для повітряно-десантних військ, як Радянський Союз, за винятком Німеччини. С 1989 по 1992 рр. на озброєння повітряно-десантних військ цієї країни надійшла нова бойова машина десанту "Візель" ("Wiesel"), яка була спроектована в декілька варіантах: з 20-мм або з 25-мм автоматичною гарматою; з ПТРК "Тоу" ("Tow") (США) або "Хот" (ФРГ); самохідний ЗРК "Стінгер"; вогнемет; розвідувальна; командирська та санітарна.
Тактико-технічні характеристики БМД "Візель": бойова маса - 2,6 - 3 т, екіпаж - 2-3 чоловіка, потужність двигуна - 86 к.с., озброєння - в залежності від призначення варіанту бойової машини десанту.

5. Приклади застосування бойових машин десанту

  • Для 1970-х років стала характерним відпрацювання повітряно-десантними військами великомасштабних навчальних десантів. В березні 1970 року, наприклад, в Білорусії проводилось велике загальновійськове навчання "Двіна", в якому брала участь 76-а гвардійська Чернігівська Червонопрапорна повітряно-десантна дивізія. Всього за 22 хвилини парашутним способом було десантовано більш 7 тис. десантників и понад 150 одиниць бойової техніки.
  • Досвід перекидання повітрям великої кількості бойової техніки та особового складу став в нагоду при вводі радянських військ в Афганістан. У грудні 1979 року з'єднання та частини повітряно-десантних військ, здійснюючи, по суті, самостійну повітряно-десантну операцію, здійснили висадку в Афганістані на аеродроми Кабул та Баграм й до підходу сухопутних військ виконали отримані завдання. Досвід використання бойових машин десанту БМД-1 й бронетранспортерів БТР-Д в Афганістані був не зовсім вдалим по причині самої специфіці операції, що проводилася, й тому недовгим. Тонка броня днища и невелика маса машин приводили до того, що при підриві на міцних фугасах вони практично руйнувалися на складові частини. Більш слабкі протитанкові міни або повністю руйнували ходову частину, або пробивали днище. Відразу виявились неспроможність ведення вогню по схилах гір й мала ефективність 73-мм гармат проти місцевих будинків, в особливості глинобитних стін. Тому більшість частин повітряно-десантних військ в Афганістані пересели на піхотну БМП-2, а потім й на її варіант з посиленим бронюванням - БМП-2Д. Ніякий необхідності застосування авіадесантної бойової машини за призначенням в Афганістані не було, і тому десантники воювали там як елітна піхота. В той же час, самохідна артилерійська гармата 2С9 "Нона-С" зарекомендувала себе з самого найкращого боку. Унікальність цього "інструменту богів війни" вести вогонь практично вертикально в гору (максимальний кут +80) неодноразово допомагав в умовах гірського рельєфу Афганістані вирішувати найбільш складні завдання й вона постійно підтримувала як десантників, так і загальновійськову піхоту при проведенні бойових операцій.

6. Бойові машини БМД та її модифікаціїна сучасний період по країнах


7. Застосування у збройних конфліктах


8. Примечания

  1. http://www.globalsecurity.org/military/world/russia/army-equipment.htm - www.globalsecurity.org/military/world/russia/army-equipment.htm
  2. http://www.globalsecurity.org/military/world/ukraine/groundforces-equipment.htm - www.globalsecurity.org/military/world/ukraine/groundforces-equipment.htm

Джерела


10. Видео

См.. также

п о р Бронетанковая техника СССР и Украины (послевоенные разработки)
Танки
Самоходные
артиллерийские установки
СУ-122-54 АСУ-57 АСУ-76 АСУ-85 2С1 "Гвоздика" 2С2 Фиалка 2С3 Акация 2С4 "Тюльпан"
2С5 "Гиацинт"-С 2С7 "Пион" 2С8 "Ландыш" 2С9 "Нона" 2С19 "Мста"-С
Зенитные
самоходные установки
Бронированные
разведывательные машины
БРДМ-1 БРДМ-2 БРМ-1К
Боевые машины
Бронетранспортеры
БТР-40 БТР-152 БТР-50 БТР-60 БТР-70 БТР-80 БТР-Д БТР-3 БТР-4 БТР-94
Бронированные ремонтно-эвакуационные
машины, тягачи
МТ-ЛБ АТ-Т БАТ-М МТ-Т ХТВ-64 БРЭМ-1

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам