Надо Знать

добавить знаний



Болоховская земля



План:


Введение

Болоховская земля (Болоховська земля, Болохивщина) - древнерусская историко-географическая область XII - XIII веков. Граничила с Галицким, Волынским и Киевским княжествами. [1]


1. Историография

Впервые на Болоховские землю обратил внимание российский историк Н. М. Карамзин ( 1766 - 1826). Проанализировав известные в то время письменные источники, он указал на ее вероятное расположение между современной Волынью и НизовьемXIV в. Подольем) - в древнерусское время приграничных территорий Киевского и Галицко-Волынского княжества. Последователи Карамзина, которые заинтересовались прошлым края - М. В. Молчановский ( 1852 - 1906), А. М. Андрияшев ( 1868 - 1939), М. Ф. Биляшивский ( 1867 - 1926), М. П. Дашкевич ( 1852 - 1908), И. А. Линниченко ( 1882 - 1926), М. С. Грушевский ( 1866 - 1934), которые систематизировали известные им памятники, отмечали Болохивщину как целостный массив с собственными социально-политическими, экономическими, правовыми, административными и культурными особенностями. Они очертили экономические основы и социальный уклад этого края, обратив внимание на характерные черты политической суверенности, значительную роль местной знати, активную внутреннюю и внешнюю торгово-экономическую практику, мобильную посредническую торговлю, борьбу с представителями официальных властей, в том числе Романовичами. [2]

Основательно исследовал вопрос о болоховцев киевский ученый М. Дашкевич своим трудом "Болоховская земля" в 1878 г. и целым рядом позднейших его статей на эту тему, в которых утверждал о существовании болоховских городов - Божское, Болохово, Губина, Деревичи, куда не, Меджибоже. Такое открытие побудило другого киевского профессора В. Б. Антоновича исследовать эти объекты в городах. В частности, он совершил археологическую разведку летописного Губина на реке Случ, подтвердив мнение М. Дашкевича о Губин как один из центральных городов Болоховской княжества. Результаты его дальнейших опытов городов и городищ Болоховской земли вошли в развернутой труда "археологическая карта Волынской губернии", приуроченную к XI археологического съезда в Киеве. О Подольской губернии, такую ​​же работу показал Ю. И. Сецинский. [3] Значительный вклад в исследование истории Болоховской земли, в частности, сокровищ, обнаруженных в процессе раскопок, сделал автор книги "Сокровища Болоховской земли" В. Якубовский. В 1984 году вышла в свет первая фундаментальная монография по истории Галицко-Волынского княжества под авторством И. Крипякевича, в которой автор уделил внимание и Болоховские земли. [4]


2. Географическое положение и территория

Болохивщина располагалась в верховьях рек Южного Буга (верхний Побожжя) Случи, Тетерева, фактически лежала на границе юго-восточной части Волыни с северной частью Подолье. Четких границ Болоховской земли установить не удалось. С запада летопись называет такие пограничные города:

  1. Волынского княжества (земли Погорины) - Вигошев, Шумск на территории современной Тернопольской области; Тихомль, Гнийниця (теперь - с. Полесское), Изяславле (теперь - г. Изяслав) на территории современной Хмельницкой области; Острог, Дорогобуж, Сапогинь (теперь - с. Сапожин) и Корческ (теперь - г. Корец) на территории современной Ровенской области;
  1. Галицкого княжества ( Теребовлянская и Звенигородская земли) - Збараж, Микулин (ныне - пгт Микулинцы), Теребовль (теперь - г. Теребовля), Моклеков, Звенигород (теперь - с. Звенигород, за другими соображениями - с. Звенигород) на территории современной Тернопольской области.

Исследователь М. Дашкевич называет северо-западной границей Болохивщины реку Хомору, где Болохивщина граничила с Погорина [5]

На Севере вероятным рубежом болоховских земель был летописный Чертов лес - лесной массив между правобережьем среднего течения р Случи и левобережьем верхнего Тетерева (ныне - леса в Новоград-Волынском, Володарск-Волынском, Барановскому, Романовском, Чудновском, Красноармейском и Житомирском районах Житомирской области). [6]

К югу Болоховская земля тянулась вдоль Южного Буга и по притокам обеих его сторон к поворота его на юг и граничила с областями Побожжям (частично занимала Верхнее Побожжя) и Низовьем. С пограничных городов Галицкого княжества в летописи упоминаются Калиус (теперь - с. Калюсик) Бакота и Ушица (ныне - пгт Старая Ушица) на территории современной Хмельницкой области.

На востоке границы Болохивщины ограничивались вершиной г. Тетерева до впадения в нее р Гнилопяти. [7]


3. Административно-территориальное устройство

М. Дашкевич свое время определял Болохивщину как автономное образование, которое изначально было частью Киевского княжества, затем лишь формально относилось к Волынского княжества, а впоследствии и к Галицко-Волынской Руси. Современные исследователи относят ее к новой территориально-политической общности с центром в Болохови, которую возглавили летописные "болоховские князи", не признавали над собой власти соседних князей, в том числе Даниила Галицкого.

Судя по летописным ссылок, а также археологических материалов, главным совещательным органом на болоховских землях было вече, производное от традиционных племенных собраний славян, на которых путем обсуждения ("предсказания") решали общественные дела. Известно, что за феодальной раздробленности роль веча усилилась в политической и экономической жизни горожан, а постоянные упоминания в летописи о болоховских князей - о приоритетные позиции в таких процессах представителей прежней племенной верхушки, руководителей "старых родословных", не оставались носителями традиций догосударственного времени, сложившихся в недрах племенных союзов. По мнению исследователей, накануне образования Киевской Руси, мощный и авторитетный волынско - дулибско - Бужанский союз охватывал земли будущей Болохивщины, а в определенных ареалах ощутимыми были влияния объединений древлян, уличей и тиверцев. Патриархальная местная знать играла здесь существенную, если не ведущую роль, которую распространяла не только на политические, а экономические участка тогдашнего права. [8]

Через Болоховские землю проходили важные пути, сполучувалы Киев с западными землями и болоховские города, очевидно, имели пользу от торговли, которая шла по тем дорогам. С Галича до Киев шел путь на Болше, Теребовлю, через болоховские города Меджибоже, Божский, Болохово, далее он шел на Мунари, Обладателей и Васильев. [9] Во 1170 г. князь Мстислав II Изяславич через Болохив бежал из Киев в Владимира (Волынского). [10]

Выгодное расположение Болохивщины на одной из центральных международных магистралей Средневековье способствовало получению колоссальных торговых прибылей и пошлины, она была частью общеевропейской торгово-экономической системы. Не случайно ее земли отмечены на знаменитой карте торговых и стратегических пунктов Европы и Востока Идриси, датированной 1154 г. Болоховцев имели развитые связи с экономическими центрами Византии, общались с польскими, чешскими, венгерскими королями, умели договориться с татарскими ханами. О таких деловые и дипломатические качества болоховцев неоднократно упоминали и летописцы. Поэтому, когда на богатых и залюднених землях Болохивщины сошлись территориальные, политические и экономические интересы Киевского, Галицко-Волынского и Черниговского княжеств, такие обстоятельства сделали эти земли объектом частнособственнических желаний и претензий новых княжеских династий и иностранных захватчиков. [11]

Вероятно, что на болоховских землях хранились и давний административно-хозяйственный раздел, система военной обороны вместе с дружинными формированиями, налажена связь, и устоявшаяся налоговая служба. Укоренившиеся на местах, они были использованы князьями новой правящей верхушки, которую с Х в. олицетворяли киевские князья. Так что противостояние происходило между галицко-волынскими, киевскими и черниговскими князьями, представителями местных династий и зарубежных захватчиков. На фоне стремлений подавить всякие попытки местных независимости со стороны официальной власти происходили процессы разложения общины, мировоззренчески-религиозных изменений, сдвигов традиционного уклада. [12]


4. Население Болоховской земли и его хозяйство

Относительно этнического состава населения Болоховской земли среди историков с самого начала возникли разногласия. Так, А. Петрушевич и С. Томашевский считали болоховцев за валахов. С ними был согласен А. Болдур, который в 1942 г. выдвинул свою теорию романского (грецкого) происхождения болоховцев. Д. Зубрицкий, И. Шараневич и Н. Молчановский считали болоховцев за зрущених половцев и вообще за племя тюркское. [13] Есть даже мнение, что болоховцев - это группа меото -Октябрьский ( хазарских ?) славян, которые прорвались с тревожного степи после первого нашествия монголо-татар в 1223 г. [14] По мнению М. Дашкевича, которую разделяли В. Антонович, М. Грушевский и Крип'якевич, болоховци - это было какое-то русское племя с определенной примесью тюркского ( черноклобуцких) элемента.

Современные материалы добавляют основательности к высказанным М. Дашкевичем соображений. Среди археологических находок в болоховских землях найдено много вещей, связанных с языческими верованиями славян. Это в свою очередь, дает основания для рассмотрения тематики "волховання" "Волхвов", как вероятного вида деятельности представительного слоя местных сообществ Болохивщины. Обобщенно такое "региональная" название могло употребляться как социально-определяющая по болоховских князей, по сути племенных вождей, которые обычно выполняли жреческие функции. О преобладании славянских элементов и самоидентификацию болоховских населения из славянско-древнерусской сообществом свидетельствуют предметы бытового обихода, наборы ювелирных украшений. Черты материальной и духовной культуры в ХИИ - XIII в. характеризуют населения болоховских земель как наследников волынян, которые в древности населявших северную часть - верховья рек Горыни и Тетерева, в то время как южную - потомки уличей. Их сообщества на определенном этапе пережили процессы слияния и срастания. Ювелирные украшения с болоховских территорий свидетельствуют о начальном преобладание в них элементов, характерных для дулибско - волинянськои общности. [15]

Часть населения этих земель, в силу активных миграционных процессов на дорожных магистралях, составляли другие народы. На фоне славянского цементирующего этнического ядра, действовали тюрки, германцы, прибалты, евреи. На их присутствие указывают соответствующие находки вещей, а также топонимические названия. Эти этнические слои имели собственные социально-политические и экономические "ниши". Их количественный процент среди населения, наверное, при определенных обстоятельствах колебался, однако в целом был относительно невелик и не нарушал монолитности всего социокультурного массива. Тюркские этносы, по мнению некоторых исследователей, играли здесь существенную роль. Их составляли в это время половцы и черные клобуки, торки, куманы. Роль и влияние Первая заключалась в причастности к военно-охранной дела, для кочевников была и профессией, и образом жизни, и кармой. Их воинственные способности использовали и болоховские князья, и Даниил Галицкий и его черниговские и киевские соперники. В ряду тюркоязычных народов воспринимали также представителей Востока и Закавказья, которые представляли другие этнические культуры и традиции, однако имели отношение к изготовлению и хранение оружия, то обобщенно, военного дела. Таким образом они действительно могли влиять на ситуацию и события в крае. Часть населения составляли бродники, берладники и так называемые галицкие изгнанники, в социально-политическом плане формировали единый конгломерат, в значительной степени, наверное, также тюркоязычный. Они жили по государственным рубежам, не подчиняясь ни одному из правителей и представляли достаточно значительную военную силу. [16]

Болоховцев жили в наземных жилищах со стенами, каркас которых составляли столбы, внутри которых находилась грунтовая пол с глинобитной печью, характерной для большинства поселений Древней Руси. Открыты также большие, двухэтажные, срубные здания, где верхняя часть служила жильем, а нижняя предназначалась для прислуги и хранения продуктов. Считают, что такой тип жилья принадлежал богатым болоховцев, представителям местной знати. [17]

Население Болоховской земли занималось в-основном земледелием, но сохраняло некоторые кочевники черты - участвовали в степных "промыслах" - охоте, рыболовстве, скотоводстве. Хозяйство населения, которое жило на этих землях, бывших членов племен дулебов, волынян, бужан, судя по археологического материала, базировалось на выращивании злаковых - хлебных и технических культур - пшеницы, ржи, проса, гречихи, льна, конопли. Существенную роль играло сельское хозяйство, которое вели отдельными дворами, и скотоводство. В индивидуальном хозяйстве и одновременно в торговых обменах использовали охотничье добыча - дичь, ведь значительную часть тогдашних территорий Болохивщины занимали густые леса. [12]

Население болоховских земель занимались многими разновидностями ремесел, о чем свидетельствуют ремесленные изделия ХИИ - XIII в. Так, в частности, в группе металлических изделий, кроме орудий труда, интерес представляют различные украшения - серебряные браслеты, височные кольца, колты, обильная, медальоны, украшенные чернью, позолотой, ажурной филигранью. Они являются художественными произведениями, характерными именно для русского обихода. Традиционные технические и технологические приемы, которые применяли в изготовлении таких украшений, можно проследить на древнерусских землях Волыни и Подолье от ИХ до ХІІІ ст., а за межами давньоруського часу - як південно-західну художню традицію - аж до ХV ст. В прямому зв'язку з ювелірним ремеслом розвивалось зброярство, центри якого також існували на Болохівщині. В мирний час болохівці були будівельниками і землеробами, ремісниками і торгівцями, мисливцями і рибалками, у часи військової загрози вони перетворювалися на воїнів, які стіною ставали на захист своїх домівок. Військо болохівців, як показують археологічні знахідки, мало піхоту і кінноту. А зважаючи на те, що за доби Середньовіччя кінська збруя та спорядження вершника коштувало дорого, можна судити й про високий рівень достатків болохівських військовиків. Археологічні матеріали та спостереження краєзнавців дають можливість говорити і про деякі подробиці їх військових буднів. Так, на думку дослідників, походи дружин відбувались взимку, тому що тільки по кризі можна було перейти річки та озера, болота та хащі лісу. Поранених, як свідчать археологічні знахідки, лікували, та, навіть, оперували: в нашаруваннях ХИИ - ХІІІ ст. знаходили залізні пінцети, скальпелі, гачки, затискачі. Вони предметно ілюструють медично- знахарську обізнаність і досконалу лікувальну справу болохівців, у якій навіть вбачають ймовірне існування польової хірургії. [18]


5. Болохівські міста

Всього в межах Болохівщини та суміжних областях зафіксовано та описано 27 городищ, 51 селище і 23 могильники. В Послуччі виявлено 23 міста, на Південному Бузі - 20, в Погоринні - 10. [19]

Болохівські міста, як пише М. Дашкевич, мусили мати упорядкований вигляд. Вони забудовувалися дерев'яними будівлями, укріплювалися греблями, тобто ровами та насипами (валами). [20] Археологічні дослідження, які проводили в Райківцях, Колодяжному, Городищі під Шепетівкою, Городищі на р. Згар, Полонному, Кобуді, Губині, Меджибожі, свідчать про потужну, розумно продуману і сплановану фортифікаційну систему болохівських міст, возведення якої потребувало знань, умінь та залізної організації. Оборонно-захисні споруди мали літописні гради - Губин, Ікобудь, Дядьків, Меджибіж (Межибож'є), Деревич, Божськ, Городець та Болохів. [21]

З міст Болохівської землі у літописах згадуються:

  • Білобережжя В літературі щодо цього існують різні думки, припускається, що міст з такою назвою могло бути два. Про перше з них, згадане під 1233 р., в Літописі говориться: "А боярин Володислав Юрійович їхав у сторожі од Данила з Києва і стрів він рать у Білобережжі, і билися вони через ріку Случ, однак зазнали поразки і гонили [угри] їх до ріки Деревної (Деревички). Із лісу Чортового прийшла вість до Києва Володимиру і Данилові од Володислава?" [22] Виходячи з цього уривку, літописне Білобережжя мало б лежати на річці Случ, причому десь південніше Чортового лісу та річки Деревички (наприклад, можливо - це давньоруське городище (XII?XIII ст.) на території с. Старий Остропіль Старокостянтинівського району Хмельницької області). Друге, згадане під 1257 р., - можливо, городище, вал, рів в урочищі Замчисько на лівому березі р. Бужка за 1 км на захід від с. Берегелі Красилівського району Хмельницької обл. [22]

Крип'якевич, кроме вышеупомянутых, называет еще такие болоховские "огороды":

Щодо входження вищевказаних останніх трьох міст до Болохівщини, то до неї відносить їх лише І. Крип'якевич. У літописі вони згадуються як городи Київської землі, що піддалися татарам і які Данило звоював після болохівських городів у 1252 р. ( Возвягль ще й у 1256 р.). Швидше за все, на ці міста поширився так званий болохівський рух і Данило пішов на них походом для його придушення. Ще одним аргументом проти входження цих городів до Болохівської землі є те, що вони лежать на північ від літописного Чортового лісу, який був ніби природним північним кордоном Болохівщини.

Вищезгадані Деревич, Губин та Кобуд І. Крип'якевич називає менш знаними менш укріпленими. [25]

Існують також згадки в літопису про "городи", які за своїм географічним розташуванням могли входити до Болохівської землі, проте про це прямо не вказано:

  • Жедечев - вперше згадується під 1252 р. Можливо, городище на правому березі верхньої Глибокої Канави (ліва притока Гнилоп'яті); нині - ймовірно, на околиці с. Райгородка (за 7 - 9 км на південний захід від с. Жидівців, нині - с. Радянського) Бердичівського району Житомирської обл. [22] Місто Жедечев могло входити до Болохівської землі, адже як її східний кордон називається річка Тетерів при впадінні до неї річки Гнилоп'ять, та й сама Гнилоп'ять, а вищевказане місто лежало на її лівій притоці, тобто, було західніше від названого східного кордону.

Також, є відомості про належність до Болохівщини Райковецького городища біля сучасного с. Райки Бердичвського району Житомирської області. [1] Ймовірно до Болохівської землі належали:


6. Болохівські князі

Вокруг проблемы происхождения болоховских князей сих пор продолжается дискуссия. Летописец рассказывает о них как о роде обедневших, вассально зависимых князей, которых в 1235 г. Михаил Всеволодович Черниговский и Изяслав Мстиславич освобождали из плена Данила, называя "братьями". Ученые считают их:

  • сільськими князями-суддями, аналогічними підкарпатським у селах на волоському праві (версія А. Петрушевича, як і попередня не зовсім узгоджується з джерелами, адже Болеслав прямо звернувся до Данила : "це не твої воїни, вони є окремими князями" [26], "братією" називав їх і київський князь Ізяслав Мстиславич, крім того літописці ніколи не плутали бояр з князями, а у пом'яниках титул " князь" іноді переписаний сотні раз);
  • М. Дашкевич свого часу стверджував, що вони були виборними князями, старого, до-рюриковського типу, які залежали від бояр і приймали важливі рішення колегіально, громадою;
  • Враховуючи цей факт, М. Баумгартен справедливо вважав болохівських князів нащадками Інгвара Ярославича, які зберегли тільки цю частину його володінь. Справді, Волинські Мономаховичі були "братією" для Смоленських Мономаховичів. Вважаючи, що їх права на Луцьк і Східну Волинь вагоміші від прав Данила Романовича, ці князі і їх нащадки могли бути в опозиції до Данила Галицького. Крім того безпосереднє сусідство з ординцями змушувало їх до співпраці з ними. Болохівські князі, як і вважав М. Баумгартен, були братами або нащадками князя Бориса Ярославича. [27]

В XII - XIII ст. міста Божський та Межибоже бували столицями окремої волості другорядних князів:

  • Ростислава Юрійовича (1148) [25];

Болохівські князі як окремі, незалежні, вперше в літописах згадуються в першій чверті ХІІІ ст. Відомі наступні болохівські князі:

  • Борис Ярославич [Інґваревич ?] (? - після 1234), княжив у Меджибожі;
  • Дмитро (? - 1368) - подільський князь, який разом з Хаджибеєм і Кутлубугом (Котлубеєм) потерпів поразку у битві на Синіх водах у 1362 р.;
  • Федір Дмитрович (близько 1363) [28]

До можливих нащадків болохівських князів також відносять:

  • Бориса Звягольського (Звягельського) (початок XV ст.) - представника князівської родини, яка володіла невеликим уділом з центром у Звягелі на краю Болохівської землі. До цієї родини відносяться також князі:
  1. Іван Борисович (? - після 1461),
  2. Семен Борисович (? - після 1446),
  3. Андрій Семенович (? - до 1499),
  4. Василь Семенович, (? - до 1499) [28];
  • Дмитра Деревинського (Деревицького) (початок XV ст.). Прізвище цих князів могло походити від м. Деревича, які теж могли бути нащадками болохівських князів. Зрозуміло, що це тільки гіпотеза і походження даних князів залишається не встановленим. [29]

7. Історія Болохівської землі

Територія між річками Гориною (Горинню), Богом (Південним Бугом) і Тетеревом відзначається відносно пізнім освоєнням. Це підтверджується археологічними джерелами: лише одиниці з відомих на сьогодні давньоруських пам'яток мають культурний шар, датований Х - поч. ХІ ст., переважна ж їх більшість виникають не раніше сер. ХИИ - ХІІІ ст. [30]

Болохівська земля дістала свою назву від міста Болохова - вперше згадується в Ипатьевской летописи под 1150 роком:

У той же час рушив Володимир [Володаревич] із Галича до Києва сватові своєму Юрієві на поміч проти Ізяслава. І прийшла Ізяславу вість, що Володимир уже перейшов Болохів [і] йде мимо [города] Мунарева до [города] Володарева. [31]

В середине XII ст. Болохівщина належала київським князям, її територія відносилася до порубіжних удільних князівств Киевской земли. Тоді ж виділилася так звана Божська волость (з центром у м. Божському). Киевский князь Ізяслав Мстиславич у 1146 р. надав князю Святославу Всеволодовичу п'ять міст, в тому числі Божський та Межибоже. В 1148 - 49 рр. волость тримає Ростислав Юрійович, син постійного суперника Ізяслава Мстиславича - Юрія Володимировича Довгорукого :

"У той же час прийшов був Юрійович найстарший, Ростислав, розсварився із отцем своїм, бо отець йому волості не дав у Суздальській землі і прийшов він до Ізяслава в Київ? Ізяслав тоді сказав йому: "?Нині ж, коли отець тобі волості не дав, то я тобі даю". І дав він йому Божський, Межибоже, Котельницю й інші два городи" [32]
. Але він правив менше року.

З кінця ХІІ ст. у літописах фігурує місто Полоний. Запись 1171 року (дата коментатора - 1170 р.) називає ім'я полонського князя Володимира Мстиславовича. [33] Запис наступного, 1172 року (дата коментатора - 1169 р.) розповідає про похід половців на Русь. Вони рухалися двома крилами по обох берегах Днепра. Киевский князь Гліб Юрійович, не маючи сил для боротьби одночасно з двома загонами, вирішив замиритись - спочатку з лівобережним, потім - з правобережним. Проте правобережні половці, не чекаючи на послів від руського князя, вирушили у набіг.

"І поїхали вони за Київ пустошили, і приїхали до Полоного, до города (церкви) святої Богородиці Десятинної, і до (города) Сімця, і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками, і коні, і скот, і овець погнали вони в Половці" [33].

В 1195 році Рюрик Ростиславович садить свого зятя Романа Мстиславовича (майбутній князь галицько-волинський і великий князь київський) у Полоному і половині области Корсунської. Роман, який отримав фактично другорядні, та ще й розташовані на значній відстані одна від одної волості, переходить в опозицію до Києва й укладає договір з чернігівськими Ольговичами про спільну боротьбу проти Рюрика та його союзників. Як наслідок, у 1196 р.

"Роман увіслав людей своїх у Полоний і звіти повелів їм, їздячи, пустошити? волость Рюрикову і Давидову, помагаючи Ольговичам?" [34]
. З цього часу, ймовірно, Полоний (як і загалом землі по Случі та Південному Бугу) остаточно виходить з-під влади Києва (у 1234 році Данило Романович захопив поблизу міста "в лузі Хоморському" Олександра Всеволодовича - свого двоюрідного брата, союзника галицьких бояр.

Статті літопису 1262 і 1268 рр. засвідчують існування у Полоному православного монастиря. З ним пов'язаний епізод із життя великого князя литовського Войшелка. Після хрещення він вирішив прийняти схиму:

"пішов він у город Полоний, до ігумена Григорія у монастир і постригся в ченці, і пробував у монастирі в Григорія три роки" [35]

Межибоже відокремлюється від Божської волости й стає центром самостійного уділу значно пізніше - у першій третині ХІІІ ст. Це засвідчують записи Галицько-Волинського літопису 1227 року:

"А потім же (Данило й Василько) відпустили Ярослава (Інгваревича) і дали йому Перемиль, а згодом Межибоже ",
и 1234 року, де наведено ім'я ще одного межибожського князя - Бориса. [30]

Болохівщина зберегла до певної міри свою автономію, а у другій чверті ХІІІ ст. виділилася у окремий княжий уділ [36] внаслідок боротьби руських князів за галицький престол. Причину її відокремлення М. Дашкевич бачить в общинному побуті болохівців, які управлялися виборними людьми та прагнули до незалежності. Болохівські князі вели боротьбу проти спроб Галицько-Волинського князівства приєднати їхні землі.

Небажання княжого літописця подати докладніші відомості про болохівців можна пояснити вкрай неґативним ставленням Романовичів та їх оточення до дрібних князів, що відзначались відвертим сепаратизмом. Протиріччя між Володимиром і Болоховом досягли крайньої межі на початку 40-х років ХІІІ ст. - під час нашестя монголо-татар на південноруські землі.

Болохівці визначалися своїм опозиційним настроєм супроти своїх зверхників - галицько-волинських князів. Запись 1231 р. (дата коментатора - 1233 р.) розповідає про війну угорсько-галицької коаліції проти Романовичів. Захопивши значну частину Галицько-Волинської Руси,

"двинув рать Андрій II -королевич на Данила і пішов до (города) Білобережжя. А (боярин Володислав Юрійович їхав у сторожі од Данила з Києва і стрів він рать у Білобережжі, і билися вони через ріку Случ, однак зазнали поразки і гонили [[[угри]]] їх до ріки Деревної [Нині ? р. Деревичка" ].
Дізнавшись про поразку військ свого воєводи, Данило, заручившись підтримкою свого брата Василька, вирушив проти угрів. А болохівські князі спочатку були на боці королевича Андрія, а коли королевич починає терпіти поразку, вони переходять у табір Данила Галицького. [22]

Летописец отмечает, что союзниками сыпи, кроме галицких бояр, были "князья болоховские". Фактически это первое сообщение, что свидетельствует о существовании нового территориальному образованию - Болоховской земли. Формирование его началось, возможно, еще во второй половине XII в. по постепенному объединению мелких владений междуречья Случи - Буга, в том числе, входивших в состав Божский и Межибожськои волостей. Летописец при освещении событий употребляет преимущественно общие термины "князья болоховские", "болоховские города", почти не приводя конкретных данных. Прежде всего это касается правителей земли, ни разу не названных по имени или по одиночке. Это может свидетельствовать о существовании определенных родственных связей между ними, или, скорее, о конфедеративное характер этого государственного (?) Образования. [30]

В 1235 - 36 гг они также поддерживали крамольных галицких бояр в их борьбе против Даниила Галицкого. [37] В мае этого года вместе с галицкими боярами они завоевали земли на р Хоморе, притоке Случи и осаждали Каменец (Волынский). [26] Даниилу бояре забрали их "всех" и отвезли в Владимира. Однако они, видимо, помирились с Романовичами, потому что потом, когда болоховские князи "вошедшим" ​​в мазовецкие земли и Болеслав Мазовецкий хотел их "разграбить", то Романовичи за них вступились, и Василько упросил Болеслава отпустить их. Очевидно, они должны подвергнуться под покровительство Романовичей. С другой стороны, Болеслав, по летописи, говорит, что они не были простыми боярами Даниила, но самостоятельными князьями:

"Не суть вой твои, но суть особниы князи". [38]
Объединенные войска потерпели поражение от Данила Галицкого, болоховские князья попали в плен.

Во время монголо-татарского нашествия Болоховська земля в 1241 году признала превосходство монголо-татар: когда русские князья растекались куда видно, болоховские князья, или их огороды пошли навстречу монголо-татарскому войску подверглись добровольно татарам и за то были ими помилованы - "оставили" (помиловали) ... татарове, да им пашут пшеницу и просо "( Ипатьевская летопись), только Колодяжин и Каменец были разрушены. Они и дальше оставались в монгольской протекции, выплачивая дань, а в Данила Галицкого относились враждебно. Монголы не вмешивались во внутреннюю жизнь подвластного им населения. Болоховцев подверглись монголам надеясь сохранить свои земли от опустошения и удержать свое независимое положение. [39]

Болохівців називали "татарськими людьми" У Болохівській землі виникла одна з так званих "буферних зон" між Золотою Ордою і володіннями руських князів. Болохівські князі не обмежились спокійним господарюванням на своїх землях, а опираючися на татарську протекцію потім з іще більшим завзятям виступали проти Данила та його Галицько-Волинської держави. Так, у 1241 році болохівські князі ще перед поворотом татар з Угорщини взяли участь у поході суперника Данила Галицького в боротьбі за Галицьке князівство - чернігівського князя Ростислава Михайловича в Галицьке Пониззя, у невдалій облозі Бакоти. У зв'язку з цим, Данило Романович Галицький в 1241 г. помстився болохівським князям за змову з Ростиславом і за ганебну підтримку монголів, попалив і поруйнував болохівські міста Деревич, Губин, Кобуд, Городець, Божський, Дядьків. В Іпатіївському літописі про це сказано так:

"Слышав же Даниил приход Ростиславль со князя Болоховьскими (виступили на боці Ростислава) на Бакоту, абъе устромися на грады их огневи предасть и гребля их рас копа? Даниил же на не (болохівських князів) болшую вражьду держа, яко от татар болшую надежду [они] имеаху". [40]
Розгром більшості міст, проте, не дав бажаних наслідків: "зоставлені татарами" князі не підкорилися Романовичам, хоч і змушені були на деякий час припинити втручання в міжусобну боротьбу. Протягом наступних 14 років літописець жодного разу не згадує болохівців. [30]

В середине ХІІІ ст. почав наростати конфлікт Данила Галицького з монголо-татарами через "татарських людей" - болохівців. Мати цих "татарських людей" у себе під боком здавалося Данилу дуже небезпечним. Він пішов на болохівців походом, поруйнував і попалив їхні городи, "розкопав їхні греблі", як і зазначає літописець, узяв багатьох людей у неволю. І таких репресій Данилові доводилося вживати ще не раз, бо болоховці вперто трималися своєї монголо-татарської орієнтації. За прикладом болоховців і деякі громади у Київській землі й на Поділлі стали виходити з-під княжої влади й переходити під монгольську зверхність, воліючи платити легку данину ординцям, ніж нести всі тягарі, пов'язані з послухом князю, якому доводилося вічно воювати й напружувати всі сили своєї держави для її оборони. Можна здогадатися, що, в тому числі, боротьба Данила з "татарськими людьми" спричинила нову інтервенцію монгольського воєводи Куремси. В 1252 р. Куремса на короткий час захопив Пониззя. В 1254 р. Куремса вторгся на Волинь, однак не мав військового успіху і відійшов у Болохівську землю. В кінці 1254 галицько-волинське військо виступило проти Куремси. Весною 1255 року, порадившися з братом (Васильком) і з сином (Львом), послав він (Данило) [воєводу] Діонісія Павловича [і] взяв [город] Межибоже. А потім Данилові-таки люди і Василькові пустошили Болохів, а Львові - Побожжя і людей татарських". Були зруйновані "все городы, седлщие за татары", а більшість місцевих князів та бояр, щоб зберегти своє привілейоване становище та землі, пішли служити Данилу. [41] Весною наступного, 1256 р., Шварно Данилович вирушив на "всі городи, що піддались татарам? Шварно прийшов [назад], узявши городи всі. [30]

Захопивши болохівські городи, Данило полонив і попалив землю Болоховську та приєднав її до Галицько-Волинського князівства (підкорив і обклав данню). Князі поступово завоювали всі центри "болохівців" - на Бозі, Случі і Тетереві. Болохівську землю було примушено підкоритися:

"прийшли білобережці, чернятинці і всі болохівці до Данила..."
Останній здався Возвягль. Місто було спалено, а жителів Данило наказав вивести з міста і роздав на поділ князів. [26]

При цьому, Данило ставив за основну мету знищити громади, які спирались на монголо-татарів і виступили проти нього, а потім іти далі й визволити від завойовників Подніпров'я разом з Києвом ? Однак, зайнявши землі вздовж Случі й Тетерева, військо Данила змушене було зупинитися через зраду союзника Данила литовського князя Міндовга. [42]

В 1257 році Болоховська земля востаннє згадується в літописах:

После уничтожения древнего Болохова, жители сего града попрятались в лесах. И организовали поселение. Жили скрытно. Когда их встречали путники и спрашивали - "Чьи вы?", отвечали -"Болоховские". Поселение это осталось сейчас на картах под названием Борушковцы, в 7 км, от современного Любара, бывшего Болохова.

Відтоді з літописів зникають згадки про Болохівську землю. Очевидно, вона перестала існувати як автономна політично-територіальна одиниця після вторгнення до Галицько-Волинської Русі полчищ Бурундая в 1259 році. [43] Оскільки в подальших записах Болохівська земля більше не згадується, можна припустити, що або - протягом наступних 35 років [Остання стаття Галицько-Волинського літопису датована 1293 р. (дата коментатора - зима 1289 / 90 р.).] місцеве населення визнавало зверхність галицько-волинських князів, або їхня територія була винищена в кращих традиціях громадянських воєн. [30] Існує версія, що болохівці переселились у межі Галицького князівства, про що свідчать співзвучні назви населених пунктів Болехів (Івано-Франківської обл.) та Болехівці (Львівської обл.).

Ймовірно також, що після вторгнення татаро-монголів в 1259 році, болохівці, які зуміли врятуватись, відступали на Полісся і осіли у важкодоступних землях сусіднього Турово-Пінського князівства. К середине ХІV ст. ми не маємо про болохівців ніяких відомостей. Однак, пізні середньовічні джерела починають їх знову згадувати. Як виявилось, вони зберегли не тільки свою ідентичність, а й бойову дієздатність. В описі 1552 р. Вінницького замку йдеться про "болаховцев", які складають його охорону. У розповіді про м. Лисянку 1622 р. їх змальовують як майстерних мисливців і рибалок, а у оповіді про козаків Ніжинського, Полтавського, Прилуцкого, Чернігівського полків 1640 р. "болохівців" знову-таки виділяють серед всього загалу. На Запорозькій Січі "болоховник" - це обізнаний на секретах звіриних ловів, спритний вмілий козак, який користується повагою товаришів-вояків. Можна припустити, що у ХІV - ХVІІ ст. в час, коли болохівці стали переселятись з Полісся по всіх кутах України, певні прошарки серед них обрали військову діяльність. Іншим було важливо повернутися на старі землі, щоб вирощувати хліб. [44]

Пізніше між істориками виникла так звана "болохівська" версія походження козацтва. Вона говорить, що саме від болохівців ХІІІ ст. походять українські козаки, перші згадки про яких на Дніпрових порогах з'являються в кінці XV ст. [45], тим більше, що в XVII ст., "болохівцями" називали степових "добичників". [26]


Примечания

  1. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - с.315, 317. - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  2. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 315 - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  3. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 315?316. - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  4. Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. Київ, 1984. - С.10-13. - litopys.org.ua/krypgvol/krypgv02.htm
  5. М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в ХІІІ і ХІV століттях. - К., 1876. - С. 8-9, 12. рус.
  6. а б в г д е ж и Літопис руський / Пер. с древнерус. Л. Є. Махновця. - К., 1989. ISBN 5-308-00052-2 - izbornyk.org.ua/litop/lit33.htm
  7. М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в ХІІІ і ХІV століттях. - К., 1876. - С. 19. рус.
  8. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 317. - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  9. Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. - К., 1984. - izbornyk.org.ua/krypgvol/krypgv05.htm
  10. Стаття "Болохівська земля" в "Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Єфрона" - dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/14742#sel=3:151,3:154
  11. Совет Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 317?318. - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  12. а б Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 318. - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  13. Д. Дорошенко. Нарис історії України. - К., 1991. - Т. 1. - С. 90-91 ISBN 5-7707-1419-0
  14. Казачий словарь-справочник. - Сан. Ансельмо, Калифорния, С. Ш. А.. Составитель словаря Г. В. Губарев, редактор - издатель А. И. Скрылов. 1966?1970. - kazak.academic.ru/184/БОЛОГОВЦЫ
  15. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 324 - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  16. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 325 - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  17. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 318?319. - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  18. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 319. - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  19. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 314 - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  20. М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в ХІІІ і ХІV століттях. - К., 1876. - С. 24.
  21. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 316 - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  22. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Літопис руський / Пер. с древнерус. Л. Є. Махновця. - К., 1989. ISBN 5-308-00052-2 - izbornyk.org.ua/litop/lit23.htm
  23. Скарби болохівських князів - www.hislan.com.ua/index.php?id=50&all_stor=2&stor=1
  24. М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в ХІІІ і ХІV століттях. - К., 1876. - С. 12.
  25. а б Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. - К., 1984. - izbornyk.org.ua/krypgvol/krypgv04.htm#zem4
  26. а б в г Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. - К., 1984. - litopys.org.ua/krypgvol/krypgv06.htm
  27. Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. - www.history.vn.ua/article1/rbqpt.html
  28. а б ИСТОРИЯ УКРАИНСКОЙ КУЛЬТУРЫ. У П'ЯТИ ТОМАХ. ТОМ 2 (Українська культура XIII - першої половини XVII століть). Київ, "Наукова думка", 2001 - izbornyk.org.ua/istkult2/ikult251.htm
  29. Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. - www.history.vn.ua/article1/rbqpt.html
  30. а б в г д е Сергій Демидко. Волино-Київське порубіжжя ХІ - ХІІІ ст. за "Літописом Руським" - www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/Local/Zaslav/AncientVolyn/VolynKyivBorder.html
  31. Літопис руський / Пер. с древнерус. Л. Є. Махновця. - К., 1989. ISBN 5-308-00052-2 - izbornyk.org.ua/litop/lit16.htm
  32. Літопис руський / Пер. с древнерус. Л. Є. Махновця. - К., 1989. ISBN 5-308-00052-2 - izbornyk.org.ua/litop/lit15.htm
  33. а б Літопис руський / Пер. с древнерус. Л. Є. Махновця. - К., 1989. ISBN 5-308-00052-2 - izbornyk.org.ua/litop/lit19.htm
  34. Літопис руський / Пер. с древнерус. Л. Є. Махновця. - К., 1989. ISBN 5-308-00052-2 - izbornyk.org.ua/litop/lit22.htm#page361
  35. Літопис руський / Пер. с древнерус. Л. Є. Махновця. - К., 1989. ISBN 5-308-00052-2 - izbornyk.org.ua/litop/lit25.htm
  36. Історія Української РСР. - К., 1981. - Т. 1. - С. 370.
  37. Історія Української РСР. - М., 1982. - Т. 2. - C. 17
  38. Роман Ревчук. Як Данило Галицький воював із "татарськими людьми" з міст Болохівських - nation.org.ua/articles/articles12605.html
  39. М. Дашкевич. Болоховська земля та її значення в Російській історії. Епізод із історії Південної Русі в ХІІІ і ХІV століттях. - К., 1876. - С. 54.
  40. Історія Української РСР. - М., 1982. - Т. 2. - С. 18-19.
  41. Історія Української РСР. - М., 1982. - Т. 2. - С. 26-27.
  42. Житомирщина: Історичний нарис. Навчальний посібник. А. Б. Войтенко, О. М. Іващенко, О. С. Кузьмін та ін. - Житомир, 2008. - С. 39 ISBN 978-966-655-368-6
  43. Стаття "Болохівська земля" - www.history.org.ua/index.php?termin=Bolokhovska_zemlia у "Енциклопедії історії України"
  44. Рада Михайлова. З політичного, етно-демографічного та культурно-мистецького життя літописної Болохівщини // Художня культура. Актуальні проблеми. Сборник научных трудов. - 2008. - Вып. 5. - С. 326 - www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/khud_kult/2008_5/PDF/HK-5_2008_p-315-331_Myhailova.pdf
  45. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX - початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. - Львів, 2000. - 649 с. ISBN 966-02-1683-1 - www.history.vn.ua/book/history1/17.html

См.. также

Источники


История Это незавершенная статья украинской истории.
Вы можете помочь проекту, исправив и дополнив ее.

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам