Надо Знать

добавить знаний



Боснийский война


Bosnian war header.no.png

План:


Введение

Боснийский война или Война в Боснии и Герцеговине ( Босна. rat u Bosni i Hercegovini, agresija na Bosnu i Hercegovinu , хорв. rat u Bosni i Hercegovini , серб. рат в Боснии и Херцеговины, грађанскы рат в Боснии и Херцеговины ) Это общепринятое название международного военного конфликта на территории Боснии и Герцеговины, который длился с 6 апреля 1992 г. к 14 сентября 1995 г. между Сербией и Черногорией с одной стороны, Республикой Боснией и Герцеговиной со второго и Республикой Хорватией с третьего. Эта война часто именуется боснийцами и как Агрессия против Боснии и Герцеговины и Гражданская война в Боснии и Герцеговине. Босния и Герцеговина официально выдвинула обвинения против Сербии и Черногории за геноцид Международным судом. Суд 21 февраля 2007 г. обнародовал постановление, в котором сделал вывод, что война имела международный характер.

Официальным началом войны считается 6 апреля 1992 года, когда подверглась нападению столица боснийцев - Сараево, хотя фактически война началась 1 апреля 1992 г., когда военизированное формирование "Сербская добровольческая гвардия" под руководством известного в Европе преступника Желька Ражнатович по прозвищу "Аркан" по приказу начальника сербской государственной службы безопасности Йовица Станишича перешло сербско-боснийский границу и, атаковав город Биелина, совершила первый резню боснийцев [1] [2].

Предполагается, что в почти четырехлетней войне погибло от 100 000 до 200 000 человек, тогда как более двух миллионов жителей были вынуждены покинуть свои дома. По последним данным, в войне погибло около 94 000 жителей, а 1,8 миллиона человек были перемещены. Войну вызвано сложным сочетанием общеполитической, общественной и безопасности кризиса в стране, которой обернулся конец холодной войны и падения социалистического строя в Югославии. Война закончилась подписанием мирного соглашения в Дейтон 21 ноября 1995 года.


1. Предыстория конфликта

1.1. Распад Югославии

Война в Боснии и Герцеговине тесно связана с распадом Югославии. Югославскую кризис порожден ослаблением бывшей коммунистической власти, что можно расценивать как скдадову часть общих изменений, которые наступили после конца "холодной войны". В случае с Югославией коммунизм все больше терял идеологическую силу под натиском националистических и сепаратистских идеологий конце 1988-го и начале 1989-го годов, особенно в Сербии и Хорватии, далее в Боснии и Герцеговине, и в меньшей степени в Словении.

Цей процес також прямо залежний від приходу до влади в Сербії Слободана Мілошевича, який почав з того, що пішов назустріч пробудженню тієї самої націоналістичної ідеології, а також виступив у ролі провідника сербів у Косово 1989-го року. Основна мета політики Мілошевича була здобути владу і панування над югославською федерацією. Для досягнення своєї мети, Мілошевич інсценував кілька процесів, які призвели до взяття влади у свої руки, перш за все, у Воєводині і Чорногорії, ставлячи при владі політиків, які відповідали його власному баченню майбутньої Югославії. Це бачення основувалося на пануванні Сербії як найчисельнішої республіки в СФРЮ і Мілошевича як лідера Сербії. Криза Югославії погіршується після того, як Мілошевич зчинив процес, який призвів до повалення влади косовських албанців у Косово, після чого він зосереджує у своїх руках контроль над майже половиною Югославії. Це співвідношення сил приводить до протидії інших союзних республік, в першу чергу, Словенії.

На 14-му з'їзді Союзу комуністів Югославії 20-го січня 1990 року Мілошевич уперше використав своє панівне становище для обструкції багатьох конституційних поправок, які словенські депутати у федеральному парламенті намагалися провести з метою відновлення балансу сил між республіками. З'їзд закінчився провалом і припиненням участі у його роботі делегатами зі Словенії і Хорватії, що можна розцінити як початок розпаду Югославії.


1.2. Становище в Боснії і Герцеговині

Національний склад населення в БіГ 1991 р.

Перепис населення в Боснії і Герцеговині станом на 31 березня 1991 року подає сукупно 4 377 033 жителі.

Витяг з перепису населення БіГ 1991 року
Нація Численность Частка в сукупній чисельності мешканців
Боснійці 1 1 902 956 43,47%
Сербы 1 366 104 31,21%
Хорваты 760 852 17,38%
Югослави 242 682 5,54%
Решта 2 104 439 2,38%

1 При переписі 1991 р. не існувало можливості називатися боснійцем.

2 Під категорією "Решта" наведено такі нації і народності: чорногорці, македонці, словенці, албанці, чехи, італійці, євреї, угорці, німці, поляки, цигани, румуни, росіяни, русини, словаки, турки, українці та інші з невідомою, регіональною і незаявленою національною належністю.

За цим переписом боснійці становили більшину в 45-х муніципалітетах (у 13-х відносну, у 31 абсолютну), серби утворювали більшість у 34-х муніципалітетах (5 - відносна, 29 - абсолютна), а хорвати були більшістю у 20-х муніципалітетах (6 - відносна, 14 - абсолютна).

На перших вільних демократичних виборах у листопаді 1990 г. перемогла коаліція трьох найбільших національних партій у країні у складі боснійської Партії демократичної дії (ПДД), Сербської демократичної партії (СДП) та Хорватської демократичної співдружності БіГ (ХДС БіГ).

Результати виборів 1990 р. у БіГ
Політична партія Кількість депутатів Відсоток здобутих голосів
Партія демократичної дії 86 - %
Сербська демократична партія 72 - %
Хорватська демократична співдружність 46 - %
Решта 26 - %

Національні партії, незважаючи на періодичні суперечки та взаємні звинувачення через методи агітації (наприклад, нерідко пов'язували прапор ПДД зеленого кольору або хорватський національний) і побоювання, що не складеться політичний союз боснійців і хорватів проти сербів, все таки встановили мовчазний альянс. Хоча вони й відрізнялися між собою програмовими та політичними засадами, основною причиною, яка їх поєднувала і створювала ідилічну гармонію і терпимість був антикомунізм або спільне бажання, щоб тодішній соціалістичній владі в країні настав кінець.

Партії поділили владу за національною ознакою таким чином, що головою Президії Республіки Боснії і Герцеговини було обрано боснійця, спочатку Фікрета Абдича, який поступився місцем Алії Ізетбеговичу, головою парламенту Боснії і Герцеговини обрали серба Момчила Країшника, а главою уряду Боснії і Герцеговини став хорват Юре Пеліван. Угода про поділ влади діяла під час передвиборних перегонів, на виборах та при розподілі повноважень, чим вона себе й вичерпала.

Завершальний етап розпаду СФРЮ, що розпочався словенським проголошенням незалежності і короткочасною війною проти ЮНА, продовжився пожвавленням самостійницьких зусиль Хорватії. У Хорватії влітку 1991 г. активізувалися воєнні сутички між ЮНА та хорватськими військами (тоді республіканським МВС Хорватії і підрозділами Національної гвардії. ЮНА використовувала територію БіГ як трамплін для військових операцій і підмоги для заколоту частини сербського населення у Хорватії, а всі шляхи сполучення до бунтівних сербів у так званій Країні і західній Славонії проходили через територію БіГ. Після закінчення строку тримісячного мораторію на проголошення державної самостійності, укладеного за посередництва представників Європейського Співтовариства на архіпелазі Бріуни у липні 1991 г. ЮНА оголосила часткову мобілізацію 3 жовтня 1991 року, а Хорватия 8 жовтня 1991 року заявила про розрив усіх зв'язків з рештою СФРЮ.

Скупщина БіГ, реагуючи на перебіг подій, 15 жовтня 1991 року ухвалила Акт підтвердження суверенітету Республіки Боснії і Герцеговини. Цим актом вирішено відмовитися від роботи депутатів БіГ у федеральних органах, доки не буде досягнуто згоди між усіма республіками, які складали Югославію. На це погодились депутати від ПДД і ХДС, а представники СДП у парламенті відмовилися діяти згідно з прийнятим актом.

На рівні Президії та Уряду БіГ було прийнято рішення, за яким призовники і резервісти не будуть відправлятися в ЮНА. Водночас, мобілізовано резервні загони Міністерства внутрішніх справ Боснії і Герцеговини, які направлено до міст Босанска-Ґрадішка та Босанска-Костайніца, щоб запобігти можливим конфліктам і вторгненням у Хорватію з боку Боснії. Одначе з цим завданням вони не впоралися, позаяк їх зупинили сербські воєнізовані формування.

З середини вересня до середини листопада 1991 року, спираючись на муніципалітети, в яких вона здобула владу, СДП створює так звані Сербські автономні області (САО), які у всіх своїх діях не залежали від центральної влади. Кульмінацією такого розвитку подій став референдум сербського народу 9 листопада і 10 листопада 1991 року, де серби проголосували за створення так званої самостійної сербської республіки в межах Боснії і Герцеговини, з наміром приєднання до залишків Югославії. Уряд Боснії і Герцеговини в Сараєво зайняв позицію, що референдум слід вважати неконституційним і недійсним, так і не вживши ніяких подальших заходів. У відповідь на намагання СДП, ХДС БіГ 12 листопада 1991 р. проголосила так звану Хорватську республіку Посавіна в м. Босанський Брод, а 18 листопада 1991 р. у м. Груде проголошена і так звана Хорватська республіка Герцег-Босна.

9 січня 1992 р. СДП формально оголосила "автономні області" так званою Сербською Республікою Боснії і Герцеговини (пізніше перейменованою в Республіку Сербську) перш, ніж Скупщина Боснії і Герцеговини 25 січня 1992 р. ухвалила рішення провести референдум про незалежність. За цим послідувало проголошення так званої Хорватської республіки Центральної Боснії 27 січня 1992 року. У сербському випадку, створення автономних областей було перенесенням рецепту заколоту з Хорватії на боснійсько-герцеговинську територію. У тих частинах країни, де вона завоювала більшість голосів і, таким чином, мандат, СДП підпорядкувала своїм цілям наявний державний адміністративний апарат, і ті муніципалітети правили їй за базу для подальшої підготовки війни. Там, де СДП не здобула більшість, вона почала планувати створення так званих сербських муніципалітетів, що відповідало її баченню національного розколу, у якому були б створені окремі установи тільки для сербів.

Неожиданностью стало создание хорватских государственных образований, которые напоминали сербские автономные области. Обидва види виключно національних адміністративно-територіальних одиниць виникли на теренах, де національні партії одержали більшість, а тим самим і владу, так що не було ніякої реальної необхідності у створенні додаткового адміністративного апарату, крім уже наявного, який був під їхнім наглядом. Утворення таких областей та мікродержав пояснювалося турботою про захист людей. Зважаючи на те, що конституційним правам сербів і хорватів у БіГ ніщо не загрожувало, а їхня участь у державному управлінні була пропорційна, творення національних державних утворів являло собою антиконституційну спробу поділу держави і приєднання її територій до сусідніх держав за планами і картами політичного керівництва Сербії та Хорватії. Самі такі дії виправдовувалися самоорганізацією того чи іншого народу, самоврядуванням внаслідок нездатності і неузгодженої роботи центрального апарату, а також самообороною у зв'язку з неефективністю Міністерства внутрішніх справ Республіки Боснія і Герцеговина, розвалом Територіальної оборони Боснії і Герцеговини та створенням ряду воєнізованих підрозділів на національній основі (Патріотична ліга, Хорватська рада оборони та низки сербських добровольчих частин, які підтримувалися югославською армією і добровольчими формуваннями з території Сербії). Цим самим давалися чіткі сигнали провідних політиків, які говорили про єдність і неподільність БіГ, а працювали над поділом БіГ шляхом створення незалежної влади, окремої поліції, органів управління, війська, транспортної та валютної системи.

Відповіддю на неконституційне створення нових територіальних політичних одиниць у Республіці Боснія і Герцеговина була спроба державних органів за всяку ціну зберегти мир. Крім відданих громадян існували і політичні течії, які посилено працювали над розколом країни. В умовах неоголошеної військової окупації, відкрита підготовка до оборони була вкрай ускладнена і уривчаста. Крім відверто руйнівної політики СДП, роль третього партнера по владі, ХДС, була двозначна. Тоді як частина ХДС БіГ (умовно названа боснійською) працювала на користь стабілізації обстановки в державі (висловлення на Референдумі за незалежність країни, участь в оборонних зусиллях), друга частина (умовно названа герцеговинська) вживала заходів, які сприяли дестабілізації держави (заснування хорватських державних утворів, переговори з крайнім крилом СДП, кульмінацією яких стали зустрічі Бобан - Караджич у Граці. У такій ситуації, з відкритим противником і нестійким союзником, наполягання ПДД на збереженні миру за всяку ціну здається логічним кроком. Подальший огляд діяльності урядовців показує, що період перед війною вони використовували для численних міжнародних контактів та пошуку допомоги. Можна справедливо стверджувати, що головною стратегічною метою було домогтися міжнародного визнання після виконання поставлених умов визнання збоку Європейського співтовариства. БіГ не здобула міжнародного визнання до війни, що навряд чи було можливо з огляду на інтенсивність агресії, зате їй це вдалося протягом війни.


2. Начало войны

Ріст напруженості у Республіці Боснія і Герцеговина призвів до масового особистого озброювання. За даними республіканського МВС з червня 1991 року, 92 500 боснійців зареєстрували 110 400 одиниць зброї, 131 900 сербів - 157 200 од. зброї, а 43 000 хорватів - 51 800 од. зброї. Вважається, що дійсна кількість зброї у володінні громадян була майже втричі більша.

Першою ознакою війни в Боснії і Герцеговині було знищення села Равно у східній Герцеговині, населеного хорватами, в сербському оточенні у листопаді 1991 року. Село зазнало нападу ЮНА в ході агресії проти Хорватії під час операції в напрямку Дубровника. Завдяки пропаганді ЮНА можна було чути заяви деяких журналістів, що село лежить взагалі не в Боснії і Герцеговині. Село було зруйновано внаслідок бойових дій ЮНА і чорногорських резервістів з метою захоплення Дубровника. На прикладі Равно виявилася неспроможність республіканського керівництва запобігти використанню території Боснії югославською армією як полігону для нападів на Хорватію.

До пропагандистської війни ЮНА можна також додати напади сербських воєнізованих формувань в регіоні Посавіна, які потім подаються по радіо і телебаченню Сараєво, як малозначущі локальні сутички.

З осені 1991 року до початку війни по всій Боснії і Герцеговині стаються численні інциденти. Так патрулі МВС БіГ перехоплюють вантажівки зі зброєю, про які ніхто не знає "звідки вони і куди їдуть", резервісти з Сербії та Чорногорії, мобілізовані на війну проти Хорватії при проходженні через Боснію, часто перевищують межі необхідної оборони і періодично відкривають вогонь для залякування населення, з'являються барикади і самозвані "правоохоронні органи" здійснюють контроль дорожнього руху.

Дедалі більша кількість інцидентів, прибуття частин ЮНА, які виводилися зі Словенії і Хорватії, та чорногорських і сербських резервістів привели до того, що республіканське керівництво мобілізувало частину резервного складу республіканського МВС, єдиної озброєної сили, яка залишалася під контролем державних органів. Через мобілізацію резервного складу МВС почала проводити мобілізацію і ЮНА, хоча Президія республіки рекомендувала не відгукуватися на ті заклики. На заклик ЮНА відгукувалися здебільшого серби, тоді як боснійці й хорвати відправлялися в резервний склад МВС. Для підтримки порядку за погодженням з військовим командувачем Сараєвського військового округу генералом Мілутіном Куканяцем навіть створювалися мішані патрулі МВС БіГ та югославської армії, щоправда без особливих результатів. Хоча командування Територіальної оборони (ТО) Боснії і Герцеговини було підзвітне республіканським властям, ЮНА шляхом переведення зброї під свій контроль роззброювала це формування. Крім того, велика кількість кадрів ТО, а також командувач генерал Вукосавлєвич були сербами, що додатково утруднювало доступ до мобілізаційних списків. Вилучення зброї Територіальної оборони силами ЮНА не проходило легко і без опору. У муніципалітетах з більшістю хорватського та мусульманського населення, муніципальні органи влади успішно відмовились передавати зброю ЮНА і шляхом блокування та захоплення складів бойового спорядження ЮНА заволоділи незначними запасами зброї та матеріально-технічних засобів. Політичні конфлікти між ХДС БіГ та ПДД у цих муніципалітетах почалися через поділ здобичі, а також організацію блокади невеликих складів у центральній Боснії.

На початку 1992 року в Сараєво і по всій країні відбуваються антивоєнні протести. Тим часом, протягом березня керівництво СДП завершує приготування до війни: доформовуються "сербські муніципалітети" як паралельні органи влади там, де СДП не виграла вибори, ведуться приготування до виведення сербських кадрів зі складу республіканського МВС, яким належало створити сербське МВС. У кінці березня відзначається спорадична стрілянина (23 березня в Горажде, 29 березня в Купресі, Мостарі і Дервенті), поширюючись з початку квітня 1992 р. по всій території Боснії і Герцеговини.


3. Ход войны

3.1. Сербська навала

Наміром ЮНА було оволодіти територією Боснії і Герцеговини в короткий час, найімовірніше, до кінця літа 1992 року. Тому розпочато загальний наступ у чотирьох головних напрямах: Сараєво, долина річки Сава, долина річки Дріна і Герцеговина.

3.1.1. Сараєвський напрям

Метою ЮНА було оволодіння столицею і захоплення всіх державних установ. Сербські напіввійськові утворення долучилися до втілення в життя цього плану ЮНА. Вони почали зводити в місті барикади з наміром розколоти його навпіл. У той самий час у місті почали діяти чисельні снайпери з метою посіяти паніку і паралізувати міське життя. Патріотична Ліга відреагувала зведенням контрбарикад та розбиттям сербських загороджень і, таким робом, зуміла очистити ядро місто та установити внутрішні комунікації. Коли ЮНА частково вийшла до заздалегідь підготовлених позицій навколо міста, почався невибірковий артобстріл самого міста. Начальник штабу Армії Боснії та Герцеговини Сефер Халілович у серпні 1992 року підрахував, що під час сербської облоги Сараєво на довколишніх горах розміщувалися 450 артилерійських гармат усіх можливих калібрів, близько 120 танків, 200 бронетранспортерів і маса зенітних установок.

Подразделения ЮНА, прорвавшись, пытались 2 мая 1992 захватить центр города и здание Президиума Республики Боснии и Герцеговины, но в ожесточенной схватке были отвергнуты. В тот день президент Изетбегович попал в плен в аэропорту Сараево. В послеобеденные часы того же дня силы обороны БиГ окружили казарму ЮНА в центре города. Телевидение Сараево устанавливает связь с Изетбеговичем, и президент сообщает общественности, что он - заложник сербских сил. Члены Президиума Республики Боснии и Герцеговины ( Еюп Ганич и Степан Клюич) попытались подбодрить мировую общественность после похищения президента. После переговоров боснийской и сербской сторон при посредничестве UNPROFOR достигнута договоренность об обмене Изетбеговича на командующего Второго военного округа генерала Милутина Kуканяца и вывода ЮНА с полным вооружением из города по приказу последнего. При уходе колонна военных была атакована боснийским воинами, которые устроили засаду на улице Доброволячка, в причастности к чему суд Сербии обвиняет, в частности, Еюпа Ганича. Тогда были убиты 42 югославских солдата и офицера, 73 военнослужащих были ранены, а 215 взяты в плен.

Между тем, пока президент Изетбегович находился в неволе, член Президиума Республики Боснии и Герцеговины Фикрет Абдич сделал попытку захвата власти. Замысел Абдича провалился, после чего он перебрался в Западную Боснию.

Линия фронта в районе Сараево окончательно устанавливается в апреле и мае 1992 г., оставаясь практически неизменной (внутреннее кольцо осады) до самого конца войны.


3.1.2. Долина реки Дрины

Целью ЮНА было увлечение местности вдоль всей течения Дрины, перервання сообщения между Боснией и Герцеговиной и Санджак и этнические чистки среди боснийского населения в бассейне реки на протяжении от Биелины в Фочи. Верховья Дрины малонаселенный, а в восточной Герцеговине проживает преимущественно сербское население, так что южнее Фочи не было значительных военных целей. Сербские силы захватили Биелину, Зворник, Вышеград и Фочу, в то время как Сребреница и Горажде удержали оборону, а в конце лета, местные силы Армии Боснии и Герцеговины сумели освободить значительную территорию и пробиться к реке Дрина, а местами вышли и к государственной границе.


3.1.3. Долина Саввы

Территории под контролем сербских сил в течение конфликта.

Здесь действия ЮНА направлялись на овладение местностью вдоль Саввы и бассейном этой реки, установление безопасного коридора, который бы связал суше западные части Боснии и Герцеговины (области Баня-Лука и Добой) и пограничные области (krajine) Хорватии, уже контролируемые сербами, с Сербией. Привлеченные с этой целью крупные механизированные и бронетанковые соединения вели тяжелые бои целое лето. Северная часть бассейна Саввы, прилегающая к реке, находившейся под контролем Хро, широко поддерживаемой хорватской армией путем материально-технического обеспечения фронта и участии большими соединениями. Но главную проблему обороны на этом участке фронта составляло существование двух линий командования - политической и военной. Хотя логика войны требовала решительной обороне и перекрытия коридора в направлении Страны, что ускорило бы и падения Страны в Хорватии, а части хорватской армии и хро были достаточно оснащены и мотивированы, чтобы успешно выполнить такую ​​операцию, однако политический аргумент перевесил и хорватский армию были выведены из боснийской части бассейна Саввы, вслед за чем сербские силы оккупировали и эту часть Боснии.

Южная часть бассейна Саввы (города Градачац, Брчко) оставалась под контролем армии Боснии и Герцеговины. Лето 1992 прошло в ожесточенных наступлениях и контрнаступление, но конечный результат для сербской стороны был благоприятным. Сербы проводили наступательные действия в три этапа. В апреле и мае они заняли города Босански-Шамац (17 апреля 1992 г.) и Брчко (7 мая 1992 г.), в июне захватили города Дервент (7 июня 1992 г.), Модрича (10 июня 1992 г.) и Оджак (13 июня 1992 г.), а окончательный перелом обороны произошел 6 октября 1992 года, когда сербы оккупировали Босанський Брод. В промежутках между сербскими наступлениями происходили контрнаступления войск Хорватии и хро, в ходе которых им, якобы, удалось продвинуться в г. Добой, но тогда их остановили политические директивы. На своем отрезке фронта армия Республики Боснии и Герцеговины отметилась успехом в обороне Градачаца. Менее известен факт, что части армии Боснии и Герцеговины до 1993 года держали линию фронта в пригородах Брчко примерно в километре от реки Савы. В северной стороне долины реки Сава под контролем хро удержался только анклав рядом Орашье, где местное руководство выступило против решения об уходе.


3.1.4. Герцеговина

В условиях, когда силы ЮНА отрезали юг Хорватии и держали Дубровник в окружении, целью ЮНА было отрезать Мостар с юга и направлением Столац - Чаплина - Меткович овладеть восточным берегом Неретвы и, вероятно, ее дельтой и выйти к морю. Сербские силы в ходе наступления (24 - 28 апреля 1992 г.) сумели овладеть восточной частью Мостара и пробиться к Чаплином. Там их было остановлено вмешательством хорватской армии и оттеснены на восток от Столаца. В боях был освобожден левый берег Неретвы в пределах Мостара, а ЮНА отступила на юго-восток от города. Освобождение Мостара было светлым моментом борьбы в Герцеговине и примером, что только согласованные действия могут привести к успеху.

В военных операциях летом и осенью 1992 года установилась линия фронта, которая существенно не изменилась до конца 1994 года. Хотя сербские источники утверждали, что армия Республики Сербской контролировала около 70% территории, Сефер Халилович отмечал, что армия Республики Боснии и Герцеговины и Хро с апреля по сентябрь 1992 года освободили 58% государственной территории. Точные данные не выяснено. Существенным достижением армии Республики Сербской были густонаселенные промышленные области Баня-Лука и Добой с преобладанием городского населения. Территория юго-западной Боснии (от Дрвара к Карловна) малолюдна и слаборазвитая и ранее известная как демографическая черная дыра БиГ не имела достаточного количества коренного населения для функциональной обороны. Бассейн реки Дрина имеет важное значение из-за гидроэнергетический потенциал Дрины и большие запасы полезных ископаемых, но изгнание большинства боснийского населения лишило его человеческих ресурсов. Восточная Босния и Восточная Герцеговина это горные местности, лесные массивы и карстовые зоны, они малонаселенные и слабо развиты. Только захватив большинство боснийской части бассейна Саввы, Республика Сербская качественно расширила свою территорию.

Сербским силам не удалось воплотить свой основной замысел - быстро захватить территорию Боснии и Герцеговины и качественно обеспечить важнейшие пути сообщения с так называемой Страной в Хорватии. Таким образом, осенью 1992 года после захвата г. Яйцо, они перешли к стратегической обороне, которая продлится до конца войны.


3.2. Боснийско-хорватский конфликт

Боснийско-хорватский конфликт

Армия Республики Боснии и Герцеговины провела в августе 1992 полную мобилизацию и составило 168 500 воинов без сил Хро и МВД БиГ. Главными проблемами были отношения с хро и создание единого командования, которое объединяло и согласовывало военные действия. Эта проблема будет стоять остро до конца войны, хотя весь опыт ведения войн говорит, что военные успехи возможны там, где есть скоординированные действия.

Конфликт между боснийцами и хорватами, в частности на просторах Герцеговины и центральной Боснии, начался еще с 1992 года. Кроме того, следует особо отметить столкновения и инциденты в городах Мостар, Прозор и Киселяк, а также ликвидацию командующего МОС Блажа Кралевича со стороны спецподразделения хро.

В конце апреля 1993 г., противостояние между боснийцами и хорватами переросло в тотальную войну международного характера. В то время в г. Травник хро требовала, чтобы боснийский армия разоружилась и раскрылись, ссылаясь на план Оуэна-Вэнса, по которому Травник был включен в "хорватский край". Хро потребовала вывода всех нехорватських сил из этого края. На протяжении нескольких недель в апреле и мае 1993 г. после сербской отказа от плана Вэнса-Оуэна стало очевидным, что международное сообщество способно осуществить мирный план и, следовательно, и предотвратить повсеместной хорватско-боснийской войне, в которой наступил существенный политический и военный поворот: управляемая боснийцами армия Республики БиГ начала перехватывать инициативу. Третий корпус этой армии пытался обрезать треугольник не подвластной правительства БиГ территории в центральной Боснии, который простирался от Тузлы на северо-востоке в Сараево на юго-востоке и в Мостара на юго-западе. Тогдашняя территория, контролируемая правительством Республики Боснии и Герцеговины сводилась к группе изолированных анклавов вокруг городов Травник, Зеница, Тузла, Бихач, Сараево, и анклавов в восточной Боснии. Ни один из этих анклавов не мог продержаться без постоянной международной помощи, прежде всего доставки гуманитарной помощи, чем препятствовали сербские или хорватские силы, которые перекрывали подступы к ним, взяв их в осаду.

Главным приоритетом Третьего корпуса было предоставление каналов связи между рассеянными территориями в районе Витеза. Боснийский армия начала наступление на хорватские села на холмах над тамошней долиной. К началу лета, армия Республики БиГ обеспечила своего рода путь, который обходил углубление Витеза с тыла и соединял Травник с Зеница и далее с Тузлой. В г. Горный Вакуф именно истек трехмесячный срок перемирия, достигнутого после крупнейшего в то время наступления хорватских сил на средину города и близлежащие села. Поэтому в июле 1993 года приступы возобновились, продолжаясь до февраля 1994 года. С обеих сторон творились военные преступления, грабежи и поджоги имущества.

На самой границе охваченной конфликтом территории располагалось г. Вареш с относительной хорватсьою большинством перед войной, где боснийцам и хорватам удавалось избегать противостояния целое лето 1993 г. до самого раскола внутри хорватского народа. Местное руководство выступало за дальнейшее сотрудничество с боснийцами, отстаивая интерес пробоснийських кругов, но ситуация ухудшилась с приходом подразделе хро из г. Киселяк в октябре 1993 г. Местного хорватского мэра и начальника полиции было на короткое время взят под стражу и затем отстранен от должности, был назначен новый председатель общины. Боснийских мужчин забрали в неволю, совершено нападения на дома боснийцев. В течение нескольких дней почти все гражданское боснийское население бежало на юг, в село Дабравина. Между тем, хорваты не могли и не хотели защитить Вареш, прежде всего потому, что город не вписывалось в их территориальные планы. Как только они овладели городом, начались приготовления к эвакуации населения в Герцеговину. Пути к уходу пролегали через сербскую территорию, и это не составляло проблемы, учитывая сотрудничество хро г. Киселяк с сербами, но боснийский село Ступни Дол в двух километрах от Вареше представляло собой проблему. Между тем, 22 октября 1993 Франьо Туджман созвал совещание в Президентском дворце, где, в частности, присутствовал Янко Бобетко, на которой президент Хорватии изложил свое видение территории Герцег-Босна по линии городов Новый Травник - Витез - Бушовача через решения вопроса Мостара и Горного вакуфов.

В ночь на 23 октября 1993 г. после непрестанного целодневного бомбардировки села Ступни Дол, бойцы хорватских подразделений ворвались в село, после чего совершили расправу над населением. Безчинства щодо цивільних осіб і майна тривали декілька днів, до ранку 3 листопада 1993 р, після чого і хорватським громадянам було наказано зібратися на вулицях для евакуації. Так понад 10 000 осіб утекло протягом однієї ночі.

Коли війна завирувала, уряд США почав чинити тиск на Загреб. Призначений з цією метою президентом Клінтоном посланник Чарльз Редман мав завдання переконати Туджмана забути про територіальні домагання у Боснії. Американці висловили позицію, що в противному разі Хорватія втратить підтримку у визволенні третини своєї території, що перебувала під сербським контролем. Ініціативу щодо припинення конфлікту підтримала і Німеччина, що вже раніше схилилася на бік Хорватії. Рада Безпеки 3 февраля 1994 р. встановила Хорватії двотижневий строк для виведення частин своїх регулярних військ з Боснії, погрожуючи в разі невиконання ультиматуму наслідками у вигляді санкцій, яких уже зазнала Сербія. Тиск дав свої плоди. У наступні кілька днів боснійську та хорватську делегації було запрошено у Вашингтон, де було підписано Угоду про боснійсько-хорватську Федерацію, а Хорватії, у свою чергу, було обіцяно військову та економічну допомогу.


3.3. Втручання міжнародного співтовариства

С началом конфликта и осады Сараєво, влада БіГ зажадала військового втручання міжнародного співтовариства, яке, заплутавшись у внутрішній політиці, не змогло зайняти ясну і тверду позицію. У відповідь воно почало налагодження доставки масової гуманітарної допомоги, а також створення сил UNPROFOR у Боснії і Герцеговині як нейтрального військового підрозділу ООН, повноваження якого знову ж таки було не зовсім чітким, крім того, що UNPROFOR не мали права втручатися у воєнні операції будь-якої сторони або застосовувати силу. Пізніше з'ясувалося, що їхня роль у боснійській війні, ймовірно, ще більше ускладнила ситуацію, особливо у військово-політичному плані, після того, як численний особовий склад UNPROFOR протримали в заручниках сербські війська (в Горажде і Сребрениці).

З боку міжнародного співтовариства організовано кілька мирових місій на чолі з визначними західними політиками. Та цілий ряд угод про припинення вогню було підписано тільки, щоб залишитися "пустими словами на папері". Західні дипломати своєю позицією і поведінкою зламали й "утопічне бачення" того, що вирішення війни в Боснії прийде ззовні, що теж пізніше виявиться неправдою. Одним з найвідоміших політичних і невдалих розв'язків був так званий план мирної угоди Венса -Оуена. Наостанок можна зробити висновок, що основною проблемою позиції міжнародного співтовариства було нерозуміння обстановки на місцях і основних цілей та напрямів ідеології сербської, хорватської та боснійської сторін. Доки справи в БіГ вирішувалися зброєю, позиція міжнародного співтовариства, яке наполягало на мирному дипломатичному розв'язанні, сприймалась як утопічна.

У міру того, як конфлікт ускладнювався, залучення міжнародної спільноти набувало все більшої суперечливості. Одним з найбільш суперечливих рішень ООН було створення так званих "зон безпеки" Жепа, Сребрениця, Горажде і Сараево. Очевидна неспроможність міжнародного співтовариства контролювати ситуацію завершилася падінням Сребрениці та геноцидом у Сребрениці, де військами боснійських сербів було вбито близько 8 000 боснійців. Хоча геноцид у Сребрениці запустив низку змін у ставленні міжнародної спільноти до війни в Боснії, слід зауважити, що за час, коли Сараєво було під "захистом" ООН як "зона безпеки", у Сараєво вбито сербською армією близько 12 000 цивільних осіб.

Вже маючи досвід обмежених втручань під час війни 1992-1995 років у вигляді одиничних малозначущих авіаударів, 30 серпня 1995 року близько 02:00 військово-повітряні сили НАТО розпочали завдавання бомбових ударів по сербських позиціях навколо Сараево. Військове втручання було безпосередньою реакцією на останнє вбивство цивільних осіб Сараєво 25 серпня 1995 р. на ринку Маркале, коли загинуло понад 60 мирних жителів міста. Хоча за свідченнями багатьох джерел можна стверджувати, що військове втручання викликано рядом причин, а різня в Маркале послужила тим єдиним приводом, який викликав достатній політичний імпульс, щоб НАТО зі Сполученими Штатами як лідером чітко і безпосередньо долучилися до конфлікту. Операція "Обдумана сила" (Deliberate Force), як назвали це втручання, включала бомбардування сербських позицій, яке тривало з невеликими перервами близько 2 тижнів. Операцію було офіційно закінчено угодою про зняття блокади з Сараєво 14 вересня 1995 р.

Основною метою військової інтервенції НАТО був підрив військової спроможності Республіки Сербської та боєздатності її армії, а також прагнення змусити сербську сторону погодитися на мирний процес розв'язання збройного конфлікту. Окрім бомбардування сербських військових баз навколо Сараєво, план НАТО охоплював і одиничні авіаудари по стратегічних сербських військових позиціях на всій території Боснії і Герцеговини, куди входило і бомбардування комунікаційного вузла сербської армії поблизу м. Баня-Лука, що дезорганізувало сербські військові позиції у західній Боснії та дозволило суттєво просунутися хорватським і боснійським військам протягом операції "Буря". Сили НАТО за 15 днів бомбардування провели 3 515 літако-вильотів на 338 окремих цілей і скинули на сербські позиції 10 000 тонн вибухових речовин. Внаслідок повітряних ударів НАТО загинули 152 цивільні особи і 273 дістали поранення.


3.4. Операция "Буря"

Після успіху операції "Блискавка" президент Клінтон дав згоду на початок операції "Буря". Сполучені Штати активно включилися в підготовку операції "Буря", брали участь в її початку та нагляді за нею. Зелене світло Білого дому для операції "Буря" доставив у Хорватію капітан Річард Геррік, який повідомив, що США не мають нічого проти початку цієї операції, і що вона має бути "швидкою і ефективною" та тривати 5 днів.

Вона являла собою заключний етап військового співробітництва між США і Хорватією, який почався в 1992 р. 1995 року Клінтон готувався до переобрання і Боб Доул, кандидат від Республіканської партії, все голосніше обстоював вимоги Сенату скасувати ембарго на постачання зброї боснійським мусульманам. Для Клінтона Балкани стають одним з ключових стратегічних питань для подальшого перебування в Білому домі.

У своїй стратегії врегулювання кризи адміністрація США на чолі з Клінтоном вирішила використати хорватську армію для нападу на сербські війська, задля чого було підписано Сплітську декларацію між Ізетбеговичем і Туджманом, що дозволило вступ хорватських збройних сил на чолі з генералом Анте Готовіною на територію Боснії і Герцеговини для взаємодії з армією Боснії і Герцеговини. Для успіху цієї операції необхідно було хорватським військам захопити гору Динару вище від Кніна і визволити Кнін і Країну впродовж операції "Буря", щоб відразу після цього перекинутись у Боснію і потіснити сербів там, таким чином присилувавши Мілошевича підписати Дейтонський мир.

У спільному нападі на сербські позиції активну участь узяла дійова армія Республіки Хорватії. На Країнському напрямку було залучено п'ять бригад хорватської армії, особовий склад яких походив зі Спліта, Вараждина, Загреба, Трогіра, Б'єловара і Госпича, а також три добровольчі полки з Метковича, Спліта і Унешичa. У цілому, тут перебувало 30000 хорватських воїнів.

Також в області Посавіна було задіяно 30 000 бійців хорватської армії. Це бригади з міст Вінковці, Жупаня, Загреб, Осієк, Нова-Ґрадішка, Славонський Брод і Нашице.


4. Кінець війни

Кульмінаційною точкою так званої човникової дипломатії, започаткованої Річардом Голбруком та його командою під егідою Сполучених Штатів стали Дейтонські мирні угоди, які й поклали край війні. Човникова дипломатія відіграла роль посередника між протиборчими сторонами. Простіше кажучи, це була контактна група, яка відстежувала, передавала і узгоджувала вимоги сторін, що воювали.

Багато засад і передумов Дейтонської угоди було насправді вироблено цією посередницькою дипломатією ще за рік до завершальної конференції. Одна з підвалин Дейтонської угоди, яку погодила Контактна група, це поділ Боснії і Герцеговини у співвідношенні 51 до 49 (51% території - Федерації Боснії і Герцеговини та 49% - Республіці Сербській).

Конференція тривала з 1 листопада по 21 листопада 1995 року. Основними учасниками були боснійський президент Алія Ізетбегович, президент Сербії Слободан Мілошевич, президент Хорватії Франьо Туджман та головний американський посередник Річард Голбрук і генерал Уеслі Кларк. Угоду було офіційно підписано в Парижі 14 грудня. Нинішня адміністративна структура Боснії і Герцеговині та склад уряду були одними з наслідків угоди.

Хоч Дейтонська угода фактично закінчила війну, багато речей вона залишила нерозв'язаними. Крім того, остаточна угода, досягнута в Дейтоні сьогодні вважається одним з найбільш спірних політичних рішень, породжених усією югославською кризою.


5. Последствия

Через двадцять років після закінчення конфлікту в Боснії і Герцеговині, наслідки війни можна помітити в усіх верствах суспільства. Всі наслідки можна приблизно поділити на три великі групи: демографічні, економічні та політичні наслідки.

Демографические последствия заключаются в изменениях, связанных с внутренним (перемещение) и внешним (эмиграция) переселением довоенного населения Боснии и Герцеговины.

Экономические последствия это изменения в экономических тенденциях БиГ, порожденные военными действиями и дикой экономикой в годы после окончания конфликта. В конце 1980-х - начале 1990-х годов Босния и Герцеговина рядом с Македония была бедной республикой в составе Югославии с плохо развитыми инфраструктурой и отраслями промышленности. Как прямой результат войны 1992-1995 гг низкое и без того промышленное производство в стране снизилось процентов на 80%. Все это привело к значительному росту безработицы и снижение уровня жизни. В первые годы (1996-1998) после подписания Дейтонских мирных соглашений отмечен высокий процентный рост промышленного производства. Между тем оказалось, что этот высокий темп роста промышленного производства не удалось сохранить. ВВП Боснии и Герцеговины сейчас начинает приближаться к ВВП страны в 1991 году.

Политические последствия касаются изменений в административной структуре Боснии и Герцеговины, которые возникли в результате Дейтонских мирных соглашений. После победы национально ориентированных партий на первых многопартийных выборах в БиГ бытовало мнение, что эти партии постепенно покинут национальную риторику и начнут различаться по бильшина других европейских партий по общепринятым разделением на левые-правые. С приходом войны на земле БиГ этот процесс остановился. Считалось, что с успехом Социал-демократической партии БиГ этот процесс снова сдвинулся с мертвой точки, но успехи национальных партий показали, что боснийско-герцеговинских политическая среда все еще далеко от политической среды в остальной Европе.


Примечания

  1. Zvornička operacija planirana u Beogradu, Deutsche Welle 03.06.2009. - www.dw-world.de/dw/article/0,, 4299561,00. html
  2. Kronologija rata u Bosni i Hercegovini - www.armijabih.com/index-1992.html

Источники

  • Malcolm, Noel (1995). Povijest Bosne, Zagreb - Sarajevo: Erasmus Gilda - Novi Liber - Dani
  • Bildt, Carl (1998). "Dr.Franjo Tuđman veliki je pobjednik u drami podjele Jugoslavije, a Slobodan Miloević alosni gubitnik", Globus, 16.1.
  • Duraković, Nijaz (1993). Prokletstvo Muslimana, Sarajevo, Oslobođenje
  • Halilović, Sefer (1997). Lukava strategija, Sarajevo, Maral doo

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам