Надо Знать

добавить знаний



Британская империя



План:


Введение

Британская империя, "над которой никогда не заходит солнце", в 1897 году (границы обозначены красным)

Британская империя - крупнейшая в истории человечества колониальная империя, которая подчинялась британской короне. На время расцвета (1921 год) население Британской империи составляло 458 млн. человек или четверть мирового.

После Второй мировой войны большинство колоний Британии стали независимыми. Наследницей Британской империи считается Британское Содружество.


1. История

1.1. Предпосылки

Словосочетание "Британская империя" приписывают английскому писателю Джону Ди ( англ. John Dee ), Хотя в действительности основы Британской империи заложены еще в те времена, когда Англия и Шотландия существовали как отдельные королевства. В 1496 году король Англии Генрих VII, едва оправившись после неудач в Столетней войне и Войнах белой и красной розы, узнал об успехах Испании и Португалии в исследовании дальних морей - и снарядил экспедицию, возглавленной Джоном Каботом ( англ. John Cabot ), В поисках морского пути в Азию через северную Атлантику.

Успехи Испании и Португалии в Атлантике тогда же настолько беспокоили английскую корону, что Англия ввела тактику каперства, предоставляя частным лицам, таким как: Джон Хоукинз ( англ. John Hawkins ) И Фрэнсис Дрейк ( англ. Francis Drake ) - Осуществлять пиратские нападения на испанские колонии и корабли, которые перевозили золото из Нового Света. Несмотря на то, что уже звучали призывы к установлению собственной империи, Англия же опоздала с установлением заморских колоний: испанцы уже захватили были Латинскую Америку, португальцы установили торговые фактории и форты в Бразилии, французы основали поселение на реке Св. Лаврентия, образуя колонию Новую Францию ​​.

Примерно в те же времена Англия возобновила контроль над Ирландией и проводила политику заселения ее англичанами, с тем, что отобранные в ирландских кланов земли отдавались английским колонистам. в 1530 году в Ирландии произошло восстание - после его подавления короля Генриха VIII объявлен королем Ирландии. Война за установление полного контроля над ирландским островом продолжалась лет с 60 - до начала 17-го века.

С концом 16-го столетия началось необъявленную Англо-испанскую войну, в течение которого Испания активно и систематически препятствовала Англии в установлении полного контроля над Ирландией. В 1604 году война закончилась подписанием лондонского договора: взамен за невмешательство Испании в Ирландии, Англия обязалась не вмешиваться в дела Испании в Нидерландах и покончить с пиратством в Атлантике.


2. Первая британская империя

2.1. Начало экспансии

В 1583 г. остров Ньюфаундленд был провозглашен английским владением - первой заморской колонией Англии, что положило начало империи. Высадился на Ньюфаундленде августа Хэмфри Гилберт, которому в 1578 году королева Елизавета I даровала патент на открытие и исследование заморских земель, отправив его за море с задачей совершить пиратский рейд, а потом, на обратном пути основать колонию. Плохая погода помешала первой экспедиции, но вторая добралась до острова и объявил его владением английской короны, хотя и не оставила поселения. В 1584 году Уолтер Рэлей получил похожий патент от королевы и основал колонию на территории современной Северной Каролины. Из-за нехватки припасов колония не выжил.

После подписания лондонской сделки в 1603 году Англии пришлось прекратить пиратскую деятельность, поэтому английская корона начала развивать собственную колониальную структуру. Английские поселения стали возникать в Северной Америке и на островах Вест-Индии. Образовалась также частная Британская Ост-Индская компания, которая начала вести активную торговлю со странами Азии. Период от начала колонизации до потери 13 американских колоний позже получил название "первой британской империи".


2.2. Британская колонизация Америки

На первых порах важные и прибыльные колонии Англии возникли в бассейне Карибского моря, хотя первые попытки поселений терпели неудачу. Колония в Гайане, образованная в 1604 году, просуществовала всего два года, поскольку не смогла выполнить цели образования - открытия месторождений золота.

Быстро прекратили существование колонии на островах Сент-Лусия и Гренада, но поселения на Сент-Киттс, основанное в 1624 году, поселения на Барбадосе (1627) и поселения на Невис удержались за счет организации сахарных плантаций по бразильской системе. Эта система зависела от рабского труда и голландских кораблей, которые привозили рабов и забирали сахар. Чтобы сохранить все соблазнительнее прибыли за Англией, в 1651 году английский парламент издал указ, вести торговлю с английскими колониями имеют право только английские корабли. Это привело к ряду англо-голландских войн, результатом которых стало укрепление английских позиций в Америке за счет голландских. В 1665 году Англия аннексировала остров Ямайка, отобрав его у испанцев, а в 1666 году колонизировала Багамы.

Первое постоянное английское заморское поселение было основано в 1607 году в Джеймстауне. Поселением управляла Виргинская компания. В 1609 году были открыты Бермуды, и отделения компании установило колонию и там. Лицензия компании была аннулирована в 1624 году, и корона получила прямой контроль над поселениями, таким образом основав колонию Вирджиния. В 1610 году была основана Ньюфаундлендская компания с целью образовать постоянное поселение на острове, но планы провалились. В 1630 году был основан Плимут, который стал убежищем для пуританских религиозных сепаратистов. Религиозные преследования в Европе заставляли многих людей решиться на трудности путешествия через Атлантику: колония в Мэриленде ( 1634) стала прибежищем для римо-католиков, колония на Род-Айленде ( 1636) - терпимой для всех религиозных течений, а колония в Коннектикуте ( 1639) - для конгрегационалистов. Провинция Каролина была основана в 1663 году, в 1664 году английским владением стала нидерландская колония Новый Амстердам, которую переименовали в Нью-Йорк. В 1681 году Уильям Пенн основал Пенсильванию.

Континентальные колонии, южные из которых снабжали табак, хлопок и рис, а северные - меха и материалы для военных нужд, имели меньшие успехи с финансовой точки зрения, но большие площади пригодной для земледелия земли привлекали больше иммигрантов из Англии, которые, кроме того, отдавали предпочтение умеренному климату.

С первых лет важной составляющей Британской империи в Америке было рабство. До отмены работорговли в 1807 году Британия перевезла в Америку 3,5 млн. африканских рабов - треть всех рабов, перевезенных через Атлантику. Чтобы облегчить торговлю рабами, на побережье Западной Африки строили форты.


2.3. Азия

В конце 16-го века Англия и Нидерланды начали борьбу против португальской монополии на торговлю с Азией. Английский и Голландская Ост-Индская компании совместными усилиями организовали частные венчурные компании для плавания к берегам Индонезии, откуда привозились специи, и Индии, которая была важным промежуточным пунктом в торговле. Однако вскоре совместные усилия превратились в ожесточенную конкурентную борьбу, в которой Нидерланды получили преимущество в Индонезии, а Англия в Индии, где 1613 году англичане основали текстильную фабрику ( Сурат). В ту пору прогрессивная финансовая система голландцев помогла им после трех англо-голландских войн крепче заснуватися в Азии. Вражда прекратилась после Веселой революции, в результате которой голландец Вильгельм Оранский стал королем Англии. По соглашению между странами торговля специями осталась в руках Нидерландов, а импорт текстиля из Индии - за англичанами. Доходы от торговли тканями вскоре перегнали доходы от торговли специями. Постепенно центр внимания Ост-Индской компании в Индии переместился из Сурат, который был центром торговли специями до форта Сент-Джордж, который позже стал городом Мадрас, Бомбея, который попал в руки англичан в 1661 году как приданое Екатерины Браганзьськои и Сутанути, что, слившись с двумя другими поселками, стал Калькутты.


2.4. Глобальное противостояние с Францией

Конец семнадцатом веке и начале XVIII в Европе прошли в войнах. Нидерландам пришлось затратить слишком большую часть своего бюджета на участие в европейских конфликтах, и Англия продолжала укреплять свои позиции в мире. Основным противником Англии стала Франция.

В период с 1688 в 1697 проходила девятилетняя война, которая завершилась без четко определенных победителей, но остановила экспансию Франции в Европе. С 1701 в 1714 года продолжалась война за испанское наследство. Эту войну Франция со своим союзником Испанией проиграли. Испания потеряла свои колонии в Европе, а Великобритания получила немалые территориальные приобретения: Ньюфаундленд и Акадия перешли в ее владения от Франции, а Гибралтар и Менорка от Испании. Гибралтар стал важной морской базой, поскольку его местоположение позволяет контролировать выход в Атлантику из Средиземного моря. Кроме того Великобритания завоевала в Испании право продавать рабов в Испанской Америке.

1756 года началась семилетняя война - первая из войн, которые велись в глобальном масштабе: в Европе, Индии, Северной Америке, на Карибах, на Филиппинах и в Африке. Парижский мирный договор 1763 года означал крах французских амбиций утвердиться в Северной Америке. Новая Франция перешла под британский контроль, а Луизиана - под испанский. Испания уступила Великобритании Флориду. В Индии еще оставались французские анклавы, но они должны были принять обязательства поддерживать государства, которые контролировала Великобритания. Итак, после окончания Семилетней войны Великобритания стала господствующей колониальной силой в мире.


3. Строительство второй Британской империи (1789-1815)

3.1. Потеря тринадцати американских колоний

В течение 60-х и 70-х годов 18 века отношения между американскими колониями и Британией становились все напряженнее. Особое недовольство в колониях вызвали налоги, которыми их покрывал британский парламент. В 1775 году раздоры привели к началу войны за независимость. В следующем году колонисты объявили независимость Соединенных Штатов Америки, и при поддержке Франции в 1783 году выиграли войну. Потеря части колоний в Америке ввжажаеться историками событием, определившим переход от первой ко второй империи.

В 1776 году Адам Смит в книге "Богатство народов" отмечал, что колонии лишние, а на смену меркантилистской политике первого периода колониальной экспансии должна прийти свободная торговля. Рост объемов торговли между США и Британией сразу же после 1783 року підтвердив погляди Сміта про те, що для економічного успіху не потрібен політичний контроль.

Американська революція вплинула також на британську політику в Канаді. Під час революції на північ переселилося чимало лоялістів. Конституційний акт 1791 року створив провінції Верхня Канада і Нижня Канада (в основному франкомовна) з метою зменшити напруження між двома громадами. Акт також встановив в Канаді систему уряду, аналогічну британській, намагаючись утвердити імперську владу і не допустити до народного контролю над урядом, який, як вважалося, спричинився до американської революції. Під час війни 1812 року, коли США здійснили невдалу спробу розширити свої кордони на півдні, майбутнє Британської Північної Америки на короткий період опинилося під загрозою, але це була остання війна між Британією і США.


3.2. Правління Ост-Індської компанії в Індії

Детальніше у статті Британська Індія

Протягом першого століття свого існування Ост-Індська компанія зосереджувала свою увагу в основному на торгівлі, а не на розбудові імперської влади. Компанія не могла боротися з могутньою Могольською імперією, від якої одержала в 1617 році права на торгівлю. Але протягом 18 століття Могольська імперія почала занепадати. Тим часом Британська Ост-Індська компанія вела важку боротьбу проти Французької Ост-Індської компанії (фр. La Compagnie franaise des Indes orientales ). Британці здобули перемогу у битві при Пласі в 1757 році, що здобуло для них контроль над Бенгалією. Правлячи прямо чи при посередництві місцевих маріонеткових князів, Британія поступово розширювала свої володіння, тримаючи Індію в покорі за допомогою Індійської армії, яка на 80% складалася з місцевих сипаїв.


3.3. Заслання в колонії, як міра покарання

Заслання в американські колонії за різноманітні правопорушення в Британії почало практикуватися в 1718. Відтоді через Атлантику щороку відправляли приблизно тисячу злочинців. Після втрати тринадцяти колоній в 1783 році довелося шукати нове місце заслання, і британський уряд звернув увагу на щойно відкриту Нову Голландію, яку пізніше перейменували в Австралію. Нову землю відкрив в 1770 році Джеймс Кук під час наукової експедиції в південну частину Тихого океану.

В 1778 році Куків ботанік Джозеф Бенкс обґрунтував доцільність організації місця позбавлення волі в Ботанічній затоці. В 1787 році туди відправили першу партію в'язнів. Метью Флайндерз довів, що Нова Голландія і Новий Південний Уельс складають єдину землю, обпливши в 1803 році новий земляний масив навколо вздовж узбережжя. В 1826 році Сполучене Королівство формально заявило свої права на Австралію, заснувавши там військову базу. В 1829 році біля бази виникла колонія. Австралійські колонії незабаром отримали право на самоуправління й стали вигідними експортерами вовни й золота.


3.4. Відміна рабства

Під дедалі більшим тиском руху аболіціоністів Сполучене королівство заборонило работоргівлю в 1807 році й незабаром почало вимагати від інших країн дотримуватися цього ж принципу. До середини 19-го століття зусиллями Британії торгівля рабами в світі була майже повністю викорінена. Акт, за яким не лише торгівля рабами, а й власне рабство, були поставлені за межею закону був прийнятий в 1833 році й увійшов у силу в 1834 році.

3.5. Війна з наполеоніською Францією

При правлінні Наполеона Франція знову кинула виклик Британії. На відміну від попередніх воєн, ця війна стала війною ідеологій: англійського консерватизму і французької революційності. Франція загрожувала не лише домінуванню Англії у світі, а й намагалася вторгнутися в саму Британію. Для перемоги Британії довелося затратити чимало ресурсів. Королівський флот, здобувши вирішальну перемогу над французьким в Трафальгарській битві в 1805 році, блокував французькі порти, Франція відповіла континентальною блокадою англійських товарів. Французькі війська нападали також на заморські колонії інших країн, анексуючи їх, зокрема, на володіння Нідерландів.

Коли, зрештою, в 1815 році Наполеона було остаточно переможено, Британія знову виграла від мирних угод: Франція поступилася Іонічними островами і Мальтою, островами Санта-Лусія і Маврикієм. Іспанія віддала Тринідад і Тобаго. Від Нідерландів Британія отримала Гаяну й Капську колонію. Британія повернула Франції Гваделупу і Реюньйон, а Яву й Сурінам Нідерландам.


4. Імперське століття (1815 -1914)

Период с 1815 року по 1914 рік чимало істориків називають імперським. Британській імперії в цьому столітті належало біля 10 млн. квадратних миль території й в межах її володінь жило приблизно 400 млн. людей. Після перемоги над Наполеоном у Британії не залишилося серйозного конкурента, крім Росії в Центральній Азії, а на просторах морів з нею взагалі ніхто не міг сперечатися. Британія взяла на себе роль світового полісмена. Цей стан справ називають Pax Britannica. Окрім номінальної влади над колоніями завдяки своєму впливові в світовій торгівлі Британія також контролювала економіку багатьох формально незалежних держав: країн Латинської Америки, Китаю, Сіаму.


4.1. Азия

До ліквідації в 1858 році чільну роль в британській експансії в Азії відігравала Ост-Індська компанія. Власні збройні сили компанії вперше об'єдналися з Королівським флотом під час семилітньої війни і працювати далі пліч-о-пліч в Індії та за її межами. В 1799 році вони допомагали витурити наполеонівські війська з Єгипту, в 1811 відбивали у Нідерландів Яву, в 1819 допомагали встановити британьке правління в Сингапурі, в 1824 - в Малацці, а в 1826 срияли перемозі над Бірмою.

Основываясь в Индии компания, начиная с 1730 года, вела все в больших масштабах и с растущим выгодой торговле опиумом в Китае. Технически эта торговля была нелегальной, поскольку династия Цин запретила ее в 1729 году. Однако она помогала сбалансировать отток серебра в Китай в обмен на чай. В 1839 году китайские чиновники захватили в Кантоне 20 тыс. ящиков с опиумом, что стало началом Первой опиумной войны. Во время войны Великобритания захватила с целью использования в качестве базы небольшой остров Гонконг.

Ликвидация компании ускорило восстание сипаев против британского командования. Поводом восстания послужили слухи, что ружейные картриджи смазываются животным жиром. Картриджи нужно было розкусуваты перед использованием, а потому такая смазка вызвала возмущение как в индусов, так и в мусульман. Первые не могли согласиться с употреблением коровьего жира, вторые - свиного. Однако причины восстания лежали глубже: в угрозе со стороны британского проникновения индийской культуре и образу жизни. Британские войска подавили восстание, но не без потерь. После войны в 1857 году британское правительство взял управление в свои руки, начав период, получивший название британский Радж. Следующий 1858 Британская Ост-Индская компания была распущена.


4.2. Капская колония

Капская колония была основана Голландской Ост-Индской компанией на юго мысе Африки в 1652 году. Она стала промежуточным пунктом в плаваниях в Ост Индии. Великобритания формально получила контроль над населенной в основном бурами колонию в 1806 году. Этому предшествовала окуупация в 1795 году, после того, как в Европе Нидерланды были захвачены французами. Иммиграция из Британии начала расти в 1820 году. Иммигранты вытесняли тысячу буров на север, где они основали в 1830-ых и 1840-х годах Трансвааль и Свободную Оранжевую республику.


4.3. Суэцкий канал

В 1875 году консервативное правительство Бенджамина Дизраэли купил за 4 млн. фунтов в погрязшего в долгах правителя Египта Исмаила 44% акций Суэцкого канала с целью обеспечить контроль над стратегическим водным путем между Соединенным королевством и Индией. Суэцкий канал был открыт за 6 лет до того французами, которым в то время правил Наполеон III. Совместный с французами финансовый контроль закончился в 1882 году прямой оккупацией британскими войсками.


4.4. Раздел Африки

В 1875 году двумя главными европейскими владениями в Африке были Алжир, который находился в руках Франции, и Капская колония, принадлежавшая Великобритании. К 1914 году формально независимыми оставались только Эфиопия и Либерия. Переход от косвенной империи экономического контроля в прямого владения проходил в форме лихорадочного захват территорий европейскими государствами. Соединенное королевство содержалось от участия в первой волне этой лихорадки, поскольку было скорее торговой, нежели колониальной империей. Но вскоре стало ясно, что для поддержания равновесия сил, Великобритания должна установить собственную империю в Африке.

Французька, бельгійська й португальська активність в низов'ях річки Конго загрожували впорядкованому проникненню в тропічну Африку. Берлінська конференція 1884-1885 років, намагаючись запобігти гарячковій конкуренції в захопленні земель, встановила правила міжнародного визнання територіальних претензій європейських держав. Ці правила вимагали "ефективної окупації", що призвело до необхідності вводу на африканські теориторії збройних сил.

Сполучене королівство, занепокоєне загрозою Суецькому каналу, в 1882 році захопило Єгипет, а щоб встановити міцний контроль над долиною Нілу, захопило в 1896-1902 роках Судан. Це призвело до воєнної конфронтації з французькою військовою експедицією при Фашоді у вересні 1898 року.

В 1902 році, після завершення другої англо-бурської війни 1899-1902 років, Британія повністю захопила Трансвааль і Оранжеву республіку. Пізніше, в 1910 році чотири колонії: Наталь, Трансвааль, Оранжеву республіку і Капську провінцію об'єднали в єдиний Південно-Африканський Союз.

Сесіл Роудс, якому належала Британська південноафриканська компанія, став піонером покорення північніших територій. Роудс поширив англійські володіння, утворивши Родезію. Він мріяв про прокладення залізної дороги від Кейптауна до Александрії, чинячи тиск на уряд з метою подальших завоювань в Африці. Ці плани побудувати сполучення між стратегічно важливим каналом і багатим сировиною півднем призвели до подальших завоювань. На заваді їхнього здійснення принаймні до закінчення першої світової війни стала німецька окупація Танганьїки.

Парадоксально, що Сполучене королівство, яке завжди палко вістоювало принципи вільної торгівлі, станом на 1914 рік, мало найбільші завоювання в Африці. Під його контролем опинилося 30% африканського населення. Для порівняння Франція мала 15%, Німеччина - 9%, Бельгія - 7%, Італія - 1%.


4.5. Самоуправління колоній білих поселенців

Британська імперія розпочала перетворюватися в співдружність ще в період імперського століття. В 1867 році статус домініона отримала Канада, в якій самоуправління здійснювалося ще раніше, в 1901 році - Австралія, в 1907 - Нова Зеландія і Ньюфаундленд, в 1910 - щойно заснований Південноафриканський союз. Керівники новоутворених держав збиралися на Колоніальні (імперські) конференції, перша з яких була проведена в Лондоні в 1887 році.

Міжнародними стосунками домініонів досі управляв Форін офіс Сполученого королівства. В 1909 році Канада створила Відділ міжнародних справ, але дипломатичні відносини з іншими державами продовжували проходити через генерал-губернатора і британські дипломатичні представництва. Проте домініони мали значну свободу у виробленні власної політики там, де вони не входили в конфлікт з інтересами Британії.

Військові підрозділи домініонів спочатку входили до єдиної військової і військово-морської структури імперії, але, зважаючи на нові загрози в Європі, де швидкими темпами зростав німецький флот, підтримувати таке положення стало важко. В 1909 році було вирішено, що домініони матимуть власні військово-морські сили.


5. Перша світова війна (1914-1918)

Коли Британія оголосила в 1914 році війну Німеччині та її союзникам Австро-Угорщині й Оттоманській імперії, колонії і домініони стали цінним військовим, фінансовим і матеріальним ресурсом. Незабаром після початку військових дій Британія окупувала німецькі колонії в Африці, хоча німецькі війська в східній Африці залишилися непереможеними до кінця війни. В Тихоокеанському регіоні Австралія і Нова Зеландія захопили, відповідно, Німецьку Нову Гвінею і Самоа. Вклад австралійський і новозеландських сил у битву при Ґалліполі підняв у колоніях рівень національної свідомості й став водорозділом у переході Австралії і Нової Зеландії від статусу колоній до статусу незалежних держав. Обидві країни досі продовжують святкувати роковини цієї події. Схожі почуття викликає битва за хребет Вімі у канадців. В 1917 році був організований Імперський воєнний кабінет, який за участі прем'єр-міністрів усіх домініонів координував імперську політику.


6. Період між світовими війнами

Наслідком першої світової війни стало значне розширення британських володінь. За мандатом Ліги націй Британія отримала контроль над Палестиною й Іраком, які раніше належали Османській імперії, а також над колишніми німецькими колоніями Танганьїкою і Південно-східною Африкою (зараз Намібія), Новою Гвінеєю. Останні дві території фактично управлялися Південною Африкою і Австралією, відповідно.

В 1920-их роках статус домініонів стрімко змінився. Формально домініони не мали голосу при прийнятті рішення про оголошення війни, але їхні підписи стояли під Версальським договором. Ліга націй віддала колишні німецькі колонії під опіку домініонів. Небажання заморських володінь британської корони брати участь у військовій акції проти Туреччини в 1922 році змусило Британію шукати мирного вирішення проблем.

Повну незалежність домініони формально отримали в 1931 році, коли був укладений Вестмінстерський статут - кожен із домініонів став рівним за статусом зі Сполученим королівством, незалежним у міжнародних відносинах, на них перестало поширюватися британське законодавство.

Уже в 1923 році Канада уклала цілком самостійну міжнародну угоду, а в 1928 році в Оттаві відкрилося британське посольство. Монополія генерал-губернатора на міжнародні справи припинилася. В 1927 році Канада відкрила свою першу постійну дипломатичну місію - в американському Вашингтоні. Австралія вчинила аналогічно в 1940 році.


7. Незалежність Ірландії

Акт про самоуправління 1914 року повинен був забезпечити самостійність Ірландії, але перша світова війна затримала здійснення цього плану на невизначений час. Во время Великодних свят 1916 року в Дубліні відбулося невдале збройне повстання, в якому брали участь різношерстні групи націоналістів і соціалістів. Починаючи з 1919 року Ірландська республіканська армія почала вести партизанську війну за від'єднання від Сполученого королівства. Англо-ірландська війна завершилася в 1921 році підписанням англо-ірландської угоди. Угода затвердила поділ Ірландії на дві держави. Вільна Ірландія стала домініоном у складі Британської співдружності, а шість графств на півночі острова, в яких більшість населення складали протестанти, залишилися частиною Сполученого королівства під назвою Північна Ірландія. Вільна Ірландія перетворилася в Республіку Ірландію. В 1949 році, коли формально утворилася Британська співдружність, Республіка Ірладнія вийшла з її складу.

Ще до 1998 року конституція Республіки Ірландії проголошувала Північну Ірладію своєю територією. Питання про те, кому повинна належати Північна Ірландія запалило довготривалий кривавий конфлікт. Белфастська угода 1998 року принесла перемир'я між основними силами, які брали участь в цьому конфлікті.


8. Деколонізація і занепад

14 августа 1941 року на борту англійського лінкора "Принц Вельський" в бухті Арджентії (Ньюфаундленд) призидентом США Рузвельтом і прем'єром Черчиллем була підписана Атлантична хартія, що визначала принципи побудови післявоєнного світоустрою. Американська сторона обомовлювала свою допомогу Британії розпуском її колоніальної імперії. Міжнародні банкири, які від початку 20 століття перебралися з Британії в США, прагнули доступа до ресурсів і ринків, без посередництва адміністративних важелів британських колоніальних властей. Черчилль пручався, але змушений був погодитися на компромісне формулювання, що колонії звільняться "за вільно висловленим бажанням зацікавлених народів". Британській імперії був підписаний вирок.

Хоча Сполучене королівство з союзниками перемогли в другій світовій війні, економічні затрати на війну набагато перевищили затрати на першу світову. Британія пережила важкі бомбардування. Вже доволі ослаблене торгове й фінансове лідерство Сполученого королівства занепало ще більше, на перші ролі в світовій економіці стали виходити Сполучені Штати Америки. Ріст антибританських настроїв у колоніях і зміна економічного становища стали важким випробовувнням для імперської влади. Протягом двох повоєнних десятиліть більшість колоній стали незалежними державами.


8.1. Домініони

Оголошення Сполученим королівством війни Німеччині у вересні 1939 року не поширювалося автоматично на домініони. Проте всі вони, крім Ірландії, оголосили Німеччину ворогом. Ірландія, яка роком перед тим добилася виводу британських кораблів зі своїх портів, вирішила притримуватися позиціі нейтралітету. Австралія вступила у війну союзником Британії. Під час війни австралійці залишилися незадоволеними тим, як Черчіль використовував їхні війська на Ближньому Сході.

Після війни, в 1951 році, Австралія й Нова Зеладнія утворили регіональну організацію безпеки АНЗЮС зі США. Ще більше ослабилися зв'язки з домініонами, коли в 1961 році Сполучене королівство взяло курс на утворення європейського співтовариства, що припинило привілегійований статус домініонів на британському ринку.

В січні 1947 році Канада стала першим домініоном, який почав надавати своїм жителям права громадянства. При цьому ще до 1977 року вони зберігали також статус британських підданих. В 1982 році Канада першою з домініонів затвердила власну конституцію.


8.2. Кінець британського раджу

Британська імперія втратила найціннішу колонію, Індію, яку називали перлиною корони, коли в серпні 1947 року після 40-річної боротьби під проводом Індійського національного конгресу на чолі з Махатмою Ганді, Індія добилася спочатку самоуправління, а потім повного суверенітету. Інша організація під назвою Мусульманська ліга на чолі з Мухамедом Алі Джінна досягла створення окремої мусульманської держави Пакистан (пізніше Східний Пакистан отримав незалежність і тепер відомий під назвою Бангладеш). Поділ Індії призвів до необхідності переселення великих людських мас. Після періоду насильства й заворушень, що забрали сотні тисяч людських життів, утворився Домініон Пакистан (через деякий час Ісламська республіка Пакистан) та Індійський Союз (через певний час Республіка Індія).


8.3. Палестина

Мандат Сполученого Королівства на Палестину закінчився в 1948 році. Зважаючи на відверту війну між єврейським і арабським населенням, британці відкликали свої війська.

8.4. Південно-східна Азія і Цейлон

Бірма отримала незалежність у 1948 році. Вона повністю вийшла зі Співдружності, ставши першою державою після США, яка повністю розірвала зв'язки з британцями. В тому ж році отримали незалежність Цейлон і Малайзія, залишаючись у Співдружності.

Сингапур здобув незалежність у два етапи. Британці не вірили в те, що Сингапур досить великий, щоб самому захищатись від ворогів. Тому Сингапур разом з Малаєю, Сараваком, Північним Борнео і Сабатом, отримавши незалежність від імперії, утворили Малайську Федерацію. Цей союз проіснував недовго. В 1965 році Сингапур вийшов зі складу Малайзії, отимавши повну незалежнсть, хоча Сполучене королівство продовжувало надавати йому військовий захист.

В 1984 році закінчився протекторат Сполученого королівства над Брунеєм, хоча на прохання уряду країни британська армія зберігає військову присутність у султанаті.


8.5. Суецька криза

Неспроможність Британії яскраво проявилася при Суецькій кризі 1956 року, при якій британцям протистояли США та Радянський Союз. Британія здійснила вторгнення в Єгипет при підтримці Франції та Ізраїлю. Британський прем'єр-міністр Ентоні Еден не на жарт розлютив американського президента Двайта Ейзенгауера тим, що не порадився з американцями, і Ейзенгауер відмовився підтримувати вторгнення. Ейзенхауер також боявся широкомасштабної війни з Радянським Союзом, оскільки Микита Хрущов пригрозив виступити на боці Єгипту. Американський президент використав фінансові важелі, загрожуючи продати американські резерви британського фунта й викликати таким чином колапс британської валюти. Хоча у військовому відношенні вторгнення було успішним і мета відновлення контролю за Суецьким каналом, досягнута, Британія була змушена з ганьбою відвести свої війська. Еден подав у відставку.

Суецька криза підтвердила зменшення ролі Британії на світовій сцені й показала, що надалі Сполучене Королівство не матиме змоги діяти без принаймні згоди, якщо не підтримки Сполучених Штатів. Суецькі події нанесли глибоку рану британському гонору. Один із членів парламенту назвав цю подію британським Ватерлоо, інший оголосив, що Британія стала американським сателітом. Позже Маргарет Тетчер назвала стан, в який потрапила британська політика, "суецьким синдромом". Одужати від цієї хвороби Британія не могла аж до Фолклендської війни 1982 року.

Хоча Суецька криза призвела до послаблення Британської ролі на Близькому Сході, Британська присутність не зникла зовсім. Британські війська повернулися в регіон, в 1957 році відбулося вторгнення в Оман, в 1958 - в Йорданію, в 1961-му - в Кувейт, хоча в цих випадках британці подбали про те, щоб заручитися американським схваленням, оскільки політика нового прем'єр-міністра Гарольда Макмілана притримувалася чіткого проамериканського курсу. Протягом ще одної декади Британія зберігала присутність на Ближньому Сході, вивівши свої сили з Адену в 1967 році й Бахрейну в 1971.


8.6. Средиземноморье

В 1960 році утворенням Кіпру завершилася партизанська війна, яку вели грецькі кіпріоти за возз'єднання з Грецією. Проте Британія зберегла на острові дві військові бази - Акротірі й Декелію. Середземноморські острови Мальта й Гозо отримали незалежність від Сполученого Королівства в 1964 році.

8.7. Африка

Кінець Британської імперії наступив дуже швидко. В 1957 році після десяти років політичної боротьби отримала незалежність Гана, далі Нігерія і Сомалі (1960), Сьєра-Леоне (1961), Уганда (1962), Кенія і Занзібар (1963), Танганьїка (1963), Гамбія (1965), Лесото (колишня назва Басутоленд) (1966), Ботсвана (Бечуаналенд) (1967) і Свазіленд (1968).

Здобуття незалежності африканськими країнами ускладнювала проблема білих поселенців. Кривавий конфлікт виник у Кенії і отримав назву повстання Мау-Мау. Правління білої меншості в Південній Африці залишалося наболілим питанням у Британській Співдружності аж до виходу з неї Південно-Африканського Союзу в 1961 році.

Хоча Федерація Родезії і Ніасаленду, що перебувала під контролем білої меншості, припинила своє існування в 1964 році з утвореннням Малаві (раніше Ньясаленд) і Замбії (раніше Північна Родезія), біла меншість у Південній Родезії, яка ще з 1923 року мала статус колонії з самоуправлінням, оголосила свою незалежність, не передавши владу чорношкірій більшості. При підтримці режиму апартеїду в Південній Африці й португальського правління в Анголі та Мозамбіку біла меншість продовжувала правити до 1979 року, коли була досягнута угода, за якою припинялася партизанська війна в буші й створювалася нова країна Зімбабве.


8.8. Кариби

Більшість територій, що належали Британії на Карибських островах, вибрали незалежність після розвалу Вест-індійської Федерації, яка проіснувала з 1958 по 1962 рік. Незалежність отримали Ямайка (1962), Тринідад і Тобаго (1962), Барбадос (1966) та інші менші остови. Останньою утворилася держава Антігуа і Барбуда в 1981 році.

Гвіана отримала незалежність від Сполученого Королівства в 1966 році й стала республікою в 1970.

Остання колонія Сполученого Королівства на континенті, Британський Гондурас отримав самоуправління в 1964 році, був перейменований у Беліз в 1973 і отримав повну незалежність у 1981 році.


8.9. Рокол

Останнім придбанням Сполученого Королівства став острів Рокол - безлюдна скеля в Атлантичному океані. Збентежені тим, що Радянський Союз може слідкувати за випробовуваннями британських ракет, британці офіційно оголосили острів власністю королеви в 1955 році. В 1972 році акт парламенту офіційно включив острів Рокол до складу Сполученого Королівства.

8.10. Фолклендська війна

В 1982 році Аргентина висадила війська на Фолклендських островах, посилаючись на древні претензії часів Іспанської імперії. Рішуча й успішна відсіч британських військових сил розцінюється багатьма, як ознака призупинення тенденції падіння ролі Сполученого Королівства, як супердержави.

8.11. Передача Гонконґу

У 1997 році Гонконґ став особливим адміністративним регіоном в складі Китайської Народної Республіки. Для багатьох передача Британією останньої великої за кількістю населення колонії ознаменувала кінець Британської імперії.

9. Наследие

Сполучене Королівство зберігає суверенітет над чотирнадцятьма територіями за межами Британських островів, відомих під загальною назвою британські заморські території. Вони залишаються під британським правлінням, оскільки місцеве населення не прагне незалежності, або ж складається з військового чи наукового персоналу. Британський суверенітет над кількома заморськими територіями оспорюється географічними сусідами: Іспанія вимагає повернення Гібралтару, Аргентина - Фолклендських островів і Південної Джорджія та Південних Сандвічевих островів, а на Британську територію в Індійському океані претендують Маврикій та Сейшели. Британська антарктична територія оспорюється водночас Аргентиною й Чилі. Водночас чимало народів не визнає будь-яких претензій на Антарктику.

Більшість колишніх британських колоній і одна колишня португальська колонія є членами Співдружності націй, неполітичного добровільного об'єднання рівних, у якому Сполучене Королівство не має привелегійованого статусу. Наразі Співдружність очолює королева Єлизавета II. П'ятнадцять членів Співдружності продовжують вважати королеву своїм верховним правителем.

Немало бывших британских колоний характеризуются общими чертами:

  • Английском языке, как основной или второй.
  • Демократической парламентской системой по образцу Вестмистерськои.
  • Юридической системой, базирующейся на английских законах. Юридический комитет частной совета, один из самых высоких апелляционных судов Соединенного Королевства продолжает выполнять функции апелляционного суда нескольких бывших колоний.
  • Организацией войска, полиции и общественной службы по британскому образцу.
  • Английский, а позже имперской, системой мер. США, которые пользуются старой английской системе, Кипр и Бирма - единственные бывшие британские колонии, официально не внедрили метрическую систему. Однако, даже в тех странах, которые перешли к метрической системы мер, таких как Канада, Белиз, Сьерра Леоне, английская система продолжает широко применяться.
  • Образовательными учреждениями, имеющими за образец Оксфорд и Кембридж.
  • Левосторонним движением, за исключением Северной Америки и Северной Африки.
  • Популярностью крикету и регби.

Британская империя оставила в наследство также несколько конфликтов: Гватемала претендует на Белиз, Индия и Пакистан оспаривают Кашмир. Наследием британского правления можно считать Израильско-Палестинский конфликт и различные конфликты в Африке, где границы государств не являются разграничивающие народы и религии. Миллионы британцев переселились где-то с Британских островов, и отношения между ними и туземным населением не всегда лучшие. Продолжается конфликт в Ирландии между католической и протестантской общинами. Кроме того, Великобритания способствовала переселению больших масс людей между колониями, что приводит к таким конфликтам, как изгнание индейцев из Уганды в 1972 году. Изменилось также этнический состав населения Британских островов.


10. Смотрите также


Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам