Надо Знать

добавить знаний



Воздушно-десантные войска Великобритании



План:


Введение

Планер британских воздушно-десантных войск
Парашютисты разведывательного батальона проводят сбор на площадке приземления. Операция "Маркет-Гарден". 17 сентября 1944
Мост в Арнеме. Операция Маркет-Гарден. 1944
Британские десантники захвачены в плен. Операция "Маркет-Гарден". Сентябрь 1944

Воздушно-десантные войска Великобритании ( англ. British Airborne forces ) - Высокомобильный элитный род войск Сухопутных войск Вооруженных сил Великобритании, в состав которого в разные времена входили воинские соединения, части и подразделения легковооруженной пехоты, которые предназначались для доставки воздухом в тыл противника и ведения активных боевых действий в его тыловой зоне.

На сегодня Вооруженные силы Великобритании имеют одну - 16-в десантных-штурмовую бригаду в составе 5-й дивизии Британской армии.


1. История создания воздушно-десантных войск Великобритании

1.1. Формирование первых подразделений

После победы в Первой мировой войне вооруженные силы Великобритании почивали на заслуженных лаврах и до начала 30-х годов напоминали настоящий заповедник устаревших форм ведения войны и в любых новаций в данной области относились настороженно, а иногда и враждебно. Попытки американского бригадного генерала В. Митчелла, который в 1918 году настаивал на скорейшем создании крупных воздушно-десантных формирований, в Англии находили еще меньше сторонников, чем у США. Достойного противника, по мнению британских военных теоретиков, в Европе больше не было. "Война за прекращение всех войн" закончилась полной победой Антанты, а любое стремление к усилению военной мощи Германии или СССР предполагалось задушить в зачатке усилением экономического давления. В этих условиях англичане считали, что не существует необходимости изменять освященную веками структуру вооруженных сил, а тем более внедрять столь экстравагантные идеи, как высадка солдат с воздуха.

Но, ирония судьбы уже через 4 года создала сомнения в правильности этих взглядов. Брак в опыте применении посадочных десантов британцы в полной мере ощутили только во время конфликта в Ираке. После получения мандата на управление этой территорией, ранее входившая в состав Османской империи Британская империя фактически превратила ее в свою полуколонию. С 1920 года в стране начались оживленные боевые действия между войсками Великобритании и местным национально-освободительным движением. С целью компенсировать недостаток мобильности своих сухопутных войск в борьбе с конными отрядами повстанцев, англичане перебросили в Ирак с Египет значительное количество боевых самолетов, в том числе две военно-транспортные эскадрильи. Под руководством вице-маршала авиации Джона Салмонда была разработана специальная тактика действий ВВС при их участии в акциях с "умиротворения" мятежных территорий. С октября 1922 года подразделения ВВС принимали активное участие в подавлении восстания.

Кроме бомбардировки населенных пунктов и воздушных атак обнаруженных партизанских отрядов, важнейшей функцией авиации стала высадка тактических посадочных воздушных десантов в районах расположения формирований повстанцев с целью их стремительного уничтожения или плена. Первая акция подобного рода была успешно проведена в феврале 1923 года, когда в окрестностях города Киркук был высажен десант из 480 солдатами 14-го сикхского полка. Новая тактика оказалась очень действенной - если раньше подвижные отряды повстанцев, имея полную поддержку со стороны населения, быстро бежали из угрожающих районов, то с этого времени их все чаще удавалось неожиданно эффективно блокировать.

Англичане существенно развили свою тактику: они предложили создать самолеты двойного назначения: транспортные бомбардировщики - другими словами, большие многомоторные самолеты которые должны были осуществлять не только перевозки войск и высаживать посадочные десанты, но и осуществлять, в случае необходимости, воздушные налеты на населенные пункты противника. С точки зрения колониальных конфликтов и отсутствия у повстанцев ПВО целесообразность подобной доктрины была очевидна, поэтому в 20-х - начале 30-х годов англичане построили довольно много таких универсальных машин (за ними последовали французы и итальянцы, обеспокоены подобными проблемами - удержанием в повиновении своих колониальных империй в Северной Африке).

Впоследствии самолеты такого назначения принимали участие в операциях по "умиротворения" население Ирака, Британского Сомали, Англо-Египетского Судана, Протектората Аден, Йемена и в боях на северо-восточной границе Индии против афганцев. Таким образом, англичан можно считать фактическим родоначальниками операций типа "воздух - земля". Но, к созданию в начале 30-х годов нового рода войск - воздушно-десантных, британцы отнеслись с заметной прохладцей.

Киевские обучения в 1935 году с эффектной массовой высадкой парашютного десанта, произвели впечатление на кого угодно, но только не на английскую делегацию. Ее глава генерал-майор Арчибальд Уейвелл, который впоследствии стал фельдмаршалом и был жестоко бит Роммелем в Северной Африке, послал в военное министерство критический отчет о применении НДС, указав на большое рассеивание парашютистов после выбрасывания и якобы связанную с этим невозможность управления высаженными частями. Сообщение Уейвелла, наложенное на традиционную "закостенелость" королевской армии, надолго затормозило создание национальных воздушно-десантных войск.

Триумфальное использования Германией ее парашютных частей во время мимолетных кампаний в Норвегии, Дании, Бельгии и Голландии в 1940 году так и не убедило ортодоксальных британских военных в необходимости создания аналогичных собственных подразделений. Только 22 июня 1940 года, уже практически после разгрома Франции, премьер Черчилль отдал приказ о начале формирования различных частей специального назначения, в том числе и парашютного корпуса.

Первый тренировочное десантирование парашютистов было проведено 13 июля 1940, с набранных в то время добровольцев быстро сформировали отдельные подразделения, получившие общее название парашютного полка ( англ. Parachute Regiment ). Несмотря на серьезные предварительные тесты и медицинские комиссии, отсев курсантов-парашютистов по различным причинам ("отказников", травмированных и погибших) составило 15 - 20 процентов, главным образом из-за крайней сложности выполнения прыжков с самолетов "Уитли". Сама же парашютная подготовка первых британских десантников была достаточно интенсивной и качественной - 1 ноября 1940 года был проведен первый выпуск школы в Рингуей (290 человек за десять недель тренировок сделали более чем по 30 прыжков на каждого курсанта).

Выполняя директиву Черчилля (объявленную сразу после Критской операции), штаб королевских ВВС начал лихорадочную деятельность по формированию К маю 1942 года пятитысячную парашютной бригады, которая получила порядковый номер 1.

Впоследствии началось формирование еще одной - 6-й воздушно-десантной бригады. В перспективе обе бригады превращались в воздушно-десантные дивизии. Командовал парашютистами один из выдвиженцев Черчилля - генерал-майор Фредерик Браунинг (Frederick Browning), принадлежавший к высшему британского общества. В ноябре 1941 года костяк 1-й бригады был сформирован и начал активную боевую подготовку.

В настоящее время в ряды НДС попал самый, пожалуй, известный британский десантник - майор Джон Фрост (John Frost), особенно отличился затем под Брюневилем, в Тунисе и Арнеме. Бомбардировщики "Whitley" наконец были сняты с вооружение учебных частей ВДВ, теперь тренировочные прыжки совершались с привязных аэростатов. Результат не замедлил себя ждать: при подготовке более 1700 человек для 2-го и 3-го батальонов в ноябре 1941 года "отказников" оказалось только двое, да еще десяток курсантов получил травмы (для сравнения - при прыжках с тесной посадочного люка "Уитли" год назад из 340 человек двое погибли, 20 оказались травмированными, а 30 отказались от выполнения прыжка).

Формирование 1-й и 6-й воздушно-десантных дивизий было завершено к 1943 году. В конце войны к ним присоединилась 5-a пдд, но принять участие в боевых действиях она не успела. Шестая дивизия, стала типичной, насчитывала около 12 тысяч человек. В ее состав входили две парашютные бригады, а также одна планерная. Каждая бригада имела в своем составе по три батальона. Разведывательный полк дивизии получил на вооружение легкие танки "Tetrarch".

В 1944 году на вооружении воздушно-десантной дивизии находилось 16 легких танков, 24 75-мм полевых, 68 57-мм и 77-мм противотанковых пушек, 23 20-мм зенитные пушки, 535 легких пехотных орудий, 392 ручных противотанковых гранатомета PIAT, 46 станковых (Vickers Mk I) и 966 ручных (BREN Mk I) пулеметов, 6504 пистолета-пулемета STEN и 10113 винтовок и пистолетов. Относительную мобильность частей дивизии обеспечивали 1692 единиц транспортных средств (в том числе 904 3/4-тонних джипы, а также 567 грузовиков и тягачей) и 4502 мотоцикла, мопеда и велосипеда.


1.2. Парашютисты Британской империи

Кроме собственно английских частей, НДС британцев дополнял 1-й Канадский парашютный батальон ( англ. 1st Canadian Parachute Battaillon ). Батальон сформировали 1 июля 1942, а в августе 85 офицеров, сержантов и солдат из его состава прибыли в Рингуей для прохождения спецподготовки. Вскоре у Шайло был образован канадский парашютный учебный центр. Между тем батальон, который завершил подготовку, вошел в состав 3-й парашютной бригады 6-й воздушно-десантной дивизии и участвовал в операции "Overlord" и последующих боях в Европе (в том числе в Арденнах на Рождество 1944 года).

В марте 1945-го канадцы участвовали в операции "Varsity" (десант за Рейном), а затем батальон выведен на родину и в сентябре расформирован.

Вслед за первым батальоном канадцы укомплектовали еще три. К этому позже добавились по одному австралийскому и южноафриканскому батальоне, что позволило британцам вместе со штатной численностью 44-й индийской воздушно-десантной дивизии довести общую численность НДС до 80 000 человек.


1.3. Индийские парашютисты

Первый отряд десантников на территории Индии сформировали еще 15 мая 1941 года. Однако официально о создании 50-й индийской парашютной бригады объявлено только в октябре 1941 года. Ее комплектование проводилось в Дели, в то время как на авиабазе в районе Нью-Дели был организован учебный центр под наименованием "Airlanding School" ("Воздушно-десантная школа"). Бригада состояла из 151-го британского, 152-го индийского и 153-го гуркського парашютных батальонов. Первые учебные прыжки состоялись 15 октября в Карачи, а в феврале 1942 проведены первые бригадные учения по высадке воздушного десанта.

Боевое крещение бригада приняла еще в 1942 году: небольшие группы десантников трижды сделали первые прыжки с парашютом в боевых условиях. В июле роту индийского батальона сбросили в Синд в ходе неудачной операции по подавлению мятежа одного из местных племен. В том же месяце разведгруппа из 11 человек десантирована под Мьичин (территория Бирмы) с задачей сбора данных о дислоцированные там японских силах. В августе еще 11 человек высадились в Бирме, в районе Форт-Херц, чтобы подготовить небольшой аэродром для принятия планеров с группами шиндитив.

В марте 1944 года 50-я бригада передана в подчинение командованию 23-й пехотной дивизии с задачей воспрепятствовать японском наступления на северо-восточные районы Индии. Бои там продолжались до июля, и бригада, блестяще зарекомендовала себя в оборонительных боях под Импхал и Кохимою. В это же время создается сорок четвёртую индийская пдд смешанного состава, которую позже усилили 77-й индийской парашютной бригадой.

Непосредственно перед окончанием войны 44-ю дивизию перевели на новую базу в Карачи, переименовав ее в 2-в индийскую пдд.


1.4. Иракские десантники

Кроме индусов, сикхов и Гурков, сражавшихся на разных фронтах на славу Великобритании, англичане привлекли под свои знамена и арабов. Даже Ирак, не входивший в состав империи, а в 1941 году, превратился в арену боев между Прогермански настроенными повстанцами и английским экспедиционным корпусом, выставил свой контингент. В 1942 году сто пятьдесят офицеров и сержантов королевской иракской армии, прошедших под руководством британских советников специальную подготовку, укомплектовали вновь созданный 156-й парашютный батальон. Затем его включили в состав 11-го английского парашютного батальона, "понизив" в парашютной роты. В этом качестве арабы принимали участие в боях в Италии и десантах на острова Эгейского моря (июль 1943 года).

Через полгода первый в Ираке парашютный подразделение было расформировано за ненадобностью.

Аргентинские военнопленные под охраной десантников. Фолкленды. 1982
Десантник с автоматической винтовкой L85 A2. Ирак. 2007
Файл: Prince Charles visits british troops.jpg
Принц Чарльз посещает десантников. Басра. Ирак. 2005

2. Участие в боевых операциях

2.1. Первые шаги

Первая успешная боевая операция британских десантников, состоялась на побережье Ла-Манша и носила скорее диверсионный, чем классический боевой характер. Рота 2-го парашютного батальона под командованием майора Джона Фроста в последнюю ночь зимы 1942 года высадилась с быстроходных десантных барж на французское побережье, атаковала немецкий радарный пост в городке Брюневиль, в короткой схватке ликвидировала охрану и украла секретный радарное оборудование (все, что десантники не смогли взять с собой, было сфотографировано, а затем приведено в негодность). Выполнив задание, группа Фроста без боя отошла к берегу и переправилась на суда, которые ожидали, потеряв всего двух человек пленными - последние (радисты) не сумели отыскать в темноте дорогу к месту сбора.

Настоящее боевое крещение английские "пары" приняли во время высадки в Северной Африке - операции "Torch" ("Факел"). Эта акция стала первой крупномасштабной десантной операцией союзников в Второй мировой войне, своеобразной репетицией к предстоящему вторжению в Европу.

Британские десантники общей численностью около 1200 человек получили задача захватить ряд важных аэродромов, штабов и узлов связи. Кроме того, высаженные далеко на левом фланге сил вторжения парашютные десанты должны были овладеть несколькими ключевыми пунктами дороге в Тунис, где группировались разрозненные немецко-итальянские войска. Английские НДС в операции в целом успешно справились со своими задачами. Парашютисты Великобритании вскоре заслужили у немцев прозвище "die roten Teufel" - "красные дьяволы".


2.2. Операции в Европе

Первое крупномасштабное применение Первый британской воздушно-десантной дивизии состоялось во время вторжение на Сицилию. Для ее проведения союзники более 1000 транспортных самолетов и грузовых планеров, главным образом для переброски воздушно-десантных частей (8830 человек), принимавших участие в высадке.

При вторжении в Южную Италию, с целью обеспечить развертывание союзных войск на Мессинском плацдарме со стороны "каблука" Апеннинского полуострова со специально выделенного отряда кораблей и судов была взорвана 1-a воздушно-десантная дивизия. Только небольшие разведывательные подразделения были выброшены с парашютами, основная масса сил дивизии, не встречая сопротивления, вступила на итальянский берег как морской десант.

Завершили свою карьеру в Средиземное море английские НДС в Греції, коли їхні окремі частини (у тому числі підрозділ SAS) підтримували захоплення безлічі дрібних островів в Егейському морі. 2 жовтня 1944 року за прикладом німців здійснена висадка на Крит. Незабаром парашутний десант висадився й у материковій Греції. 1 листопада повітряний десант зайняв Салоніки, а через 12 днів англійці увійшли до Афін.


2.3. Нормандия

При підготовці до висадки в Нормандії 1-у та 6-у дивізії звели в 1-й Британський повітряно-десантний корпус (англ. 1st British Airborne Corps ), що утворив разом з 18-м повітряно-десантним корпусом армії США Першу Союзну повітряно-десантну армію (англ. First Allied Airborne Army ) під командуванням американського генерал-лейтенанта Луїса Х. Бреретона.

6 июня 1944 року невдовзі до опівночі 8000 чоловік зі складу 6-ої дивізії десантувалися на французьке узбережжя, щоб захопити й охоронити від підриву мости через Канський канал і річку Орн у містечка Ранвіль. Дії десантників, за задумом розробників вторгнення, повинні були істотно дезорганізувати німецьку протидесантну оборону й полегшити висадку на берег 3-ої англійської піхотної дивізії I корпусу 2-ої армії, виділеної для захоплення плацдарму "Сорд" (англ. Sword -"Меч") - лівофлангової ділянки висадки союзників.

6-а пдд була зосереджена в районі Брайтона, де розташувалися та інші штурмові війська, що направляють на "Sword". Десантування частин дивізії було здійснено 733 літаками й 335 планерами у смузі оборони 716-ої німецької піхотної дивізії на схід від міста Кан.


2.3.1. Мервільська батарея

Во время планування вторгнення в Нормандію, у ході висадки десантних військ британці організували та провели одну дуже складну операцію, яку можливо порівняти із захопленням німцями форту Ебен-Емаель в травні 1940.

Біля берега, в районі Мервиля, розташовувалася артилерійська батарея чисельністю до 130 чоловік. Розвідка союзників прийшла до висновку, що батарея має 150-мм гармати й тому являє серйозну загрозу при висадці морського десанту в цьому районі. "Батарея повинна бути знищена до висадки", - було вказано у наказі. Для виконання цього завдання був задіяний парашутний батальйон підполковника Отвея зі складу 6-ої парашутно-десантної дивізії.

Загальний план виглядав так: посилений батальйон чисельністю в 750 чоловік повинен був незадовго до години ночі приземлитися між Мервілем і Гонневилем, зібратися у визначеному місці й у визначений час захопити опорний пункт. Проведення операції було ретельно відпрацьовано. Кульмінація - раптове приземлення вантажних планерів з 60 десантниками на борті прямо на територію батареї, у той самий час, коли почнеться штурм.

Повітряна розвідка з'ясувала, що опорний пункт огороджений смугою з колючого дроту в п'ять метрів шириною й у півтора метра висотою. А перед нею мінне поле, за ним перешкоди з колючого дроту. За цим загородженням ще одне мінне поле в 100 метрів шириною, огороджене колючим дротом. Опорний пункт складався з одиночних дотів, поєднаних в одну оборонну систему.

Підполковник Отвей одержав наказ: до 5 годин 15 хвилин 6 червня за будь-яку ціну захопити батарею. Інакше її накриє вогонь корабельної артилерії.

Операція була спланована ретельнішим чином. Солдати Отвея два місяці тренували напад. Вони побудували макет опорного пункту, навіть корови були позначені. Вони вправлялися. Застосовувалися всі досягнення військової техніки : вогнемети, протитанкові гармати, радіокеровані джипи, штурмові сходи, зв'язки ручних гранат, спеціальні вибухові заряди, автомобіль-лазарет, мікрофони, гучномовці тощо.

Перед початком штурму були задіяні 109 бомбардувальників "Ланкастер". Вони проводили бомбардування протягом 10 хвилин: 382 тонни бомб повинні були зрівняти укріплення із землею. Під прикриттям бомбардування - висадка десантників.

Незадовго до півночі десантні й розвідувальні групи покинули Англію. Бомбардувальники "Ланкастер" скинули бомби, але бомби, призначені для батареї, не потрапили в ціль. Проте, потрапивши під зенітний вогонь під час десантування, військово-транспортним літакам довелося різко маневрувати. В їх бойових порядках усе перемішалося. Десантники були розсіяні далеко друг від друга. Деякі опинилися в 50 кілометрах від цілі! Вантажні планери з десантниками, які повинні були сісти на даху бункера не змогли виконати завдання. Два були збити, третій планер здійснив вимушену посадку ще в Англії.

Підполковник Отвей через півтори години зміг зібрати лише 150 солдат з 750! Незважаючи на це, він наказав почати операцію. О 3 години 30 хвилин розпочався штурм, але німці змогли організовано зустрінути противника. Кулемети батареї відкрили вогонь. Штурмова група вогнем прокладала шлях до опорного пункту. У гармат опорного пункту в кривавій рукопашній сутичці зійшлися артилеристи. Але вже через 30 хвилин усе було кінчено. З 150 солдатів Отвея 66 загинули. У німців сто чоловік загинули в бою, 22 було поранено й здалися в полон.

І ось тут з'ясувалося: на батареї Мервиля взагалі не було 150-мм гармат, тільки 75-мм, що не уявляли серйозної загрози для морського десанту. Для обстрілу морських цілей вони не були придатні. Таким чином, вся операція опинилася грубою помилкою - це часто буває на війні. І ще одну помилку допустили англійці. Захопивши батарею, підполковник Отвей, не одержавши підтвердження на свій сигнал, покинув опорний пункт, щоб не стати жертвою своєї ж корабельної артилерії.

У подальшому завдяки низки прорахунків ця батарея переходила з рук у руки ще кілька разів аж до початку липня.


2.4. Південна Франція, Голландія, Рейн

15 августа 1944 року англійці брали участь в операції "Dragoon" ("Драгун") - висадці десанту на південне узбережжя Франції в Провансі. До складу повітряного десанту (англо-американська бригадна бойова група "Регбі") загальною чисельністю 9732 чоловік увійшов 10-й окремий парашутний полк британців. Група висаджувалася на 535 транспортних літаках і 465 планерах.

У вересні 1944 року 1-а пдд, якої командував генерал-майор Річард Ч. Уркхарт (англ. Urquhart ), Принимала участие в одной из самых крупных и самых неудачных воздушно-десантных операций Второй мировой войны, получившей название Арнемськои или Голландской (кодовое наименование "Market Garden"). С аэродромов Южной Англии в первый день должны были высадиться 5700 английских десантников (50% личного состава 1-й дивизии вместе с ее штабом). На следующий день эта цифра должна была составить 100%. Несмотря на весь напор парашютистов штурм не удался. Поэтому в целом, операция потерпела поражение, по поводу того, что Первая воздушно-десантная дивизия была не способна захватить и удержать мосты вблизи голландского города Арнем, несмотря на то, что в целом они продержались значительно дольше ранее запланированного срока. Части XXX армейского корпуса Великобритании, не смогли прорвать оборонительные сооружения на определенном участке, и большая часть сил 1-й воздушно-десантные дивизии (около 7 000 парашютистов) была захвачена в плен.

Голландская и Рейнська повітряно-десантні операції завдали смертельного удару по посадочно-десантних планерних частинах британських ПДВ: більшість пілотів планерів, що висаджувалися під Арнемом, опинилася в полоні або загинули. Бої на Рейні остаточно добили цей рід військ : втрати серед спішно набраних після Арнему й на швидку руку підготовлених пілотів виявилися настільки великі, що аж до закінчення війни планерні частини більше не брали участі в бойових діях. 1946 року вони були розформовані.


2.5. Юго-Восточная Азия

У першій половині 1945 року в рамках операції "Dracula" британський штаб в Індії запланував провести повітряно-десантну операцію в районі столиці Бірми - Рангун (розташована в 35 кілометрах від гирла ріки Рангун). Річка була густо замінована як японцями, так і союзною авіацією. Тому щоб забезпечити прикриття тральщикам, а потім десантним баржам, було ухвалене рішення захопити плацдарм на її західному березі за допомогою повітряного десанту. Найбільш важливим пунктом, що панував над гирлом, була висота Елефант-Пойнт. Завдання опанувати нею доручили батальйону спеціального призначення, сформованому з добровольців 50-й бригади і посиленому саперними підрозділами.

1 мая 1945 в 3 години 10 хвилин ранку операція почалася. Як і повідомляла розвідка, у зоні висадки десанту не виявилося ворожих частин, але під час повітряного нальоту союзної авіації на район Елефант-Пойнт штурмовики помилково атакували один з підрозділів парашутистів (близько 40 чоловік отримали поранення). Пополудні проводиться десантування головних сил: уже через півгодини індійські десантники захопили всю висоту, знищивши за допомогою вогнемета єдиний японський бункер. Батальйон виведений у звільнену бірманську столицю 3 травня, а перед поверненням в Індію 17 травня був ще раз десантирован на позиції японців - під Тохай.


2.6. Послевоенное время

Хоча післявоєнні демобілізації суттєво скоротили британські повітряно-десантні війська, десантники продовжували захищати честь британського прапора у всьому світу: вони розгорталися в Палестині (до 1947 року), у Малайзії, билися на Суецькому каналі під Порт-Саїдом (1956), на Кіпрі (1964), в Адені (1965) і на Борнео. З 1969-го по 1972 рік їх досить сумнівним образом використали в Північній Ірландії як внутрішні війська. У 1982 році в ході Фолклендського конфлікту, після того як два батальйони парашутного полку наочно продемонстрували усьому світу, що британський повітряний десант і тепер цілком гідний слави своїх знаменитих попередників, героїв Тунісу й Арнема, вони знову виявилися в центрі загальної уваги й визнання.


3. Екіпіровка й озброєння

3.1. Оружие

Британські десантники мали у своєму розпорядженні досить вдало розроблені парашути "тип X" (X-type) різних модифікацій, найпоширенішим з яких став "Hotspur" Mk II, в основі їх лежала конструкція парашутів американської фірми "Irvin".

Спеціального стрілецького озброєння англійські десантники практично не мали. Єдиним виключенням став пістолет-кулемет Vesely Machine Carbine (автоматичний карабін системи Веселі), під патрон 9mm Parabellum, що розроблявся в 40-і роки. Але ця зброя вийшла складною і ненадійною.

Гвинтівки, автомати й кулемети впаковувалися в індивідуальні чохли, пошиті з світло-коричневої шкіри, які кріпилися до парашутного ранця.


3.2. Важке озброєння й бойова техніка

Доставка десантників до місця висадки здійснювалася за допомогою кількох типів планерів. Основним зразком був "Horsa" I, що брав на борт 25 - 29 солдатів зі спорядженням, 3/4-тонний автомобіль із причепом 1/4 т або 3,1 тонни вантажу (за деяким даними до 3,4 тонни). Планер являв собою традиційний для засобів даного роду підкісний високоплан, керований екіпажем з двох чоловік.

Важка техніка перекидалася по повітрю за допомогою 16-тонного планера "Наmilcar", здатного підняти в повітря 7,8 тонни різних вантажів (легкий танк, бронетранспортер "Universal carrier", 40 солдат або польову гармату з тягачем).

Але застосування планерів у ході проведення бойових операцій було не зовсім успішним. Як приклад можна навести невдалу висадку посадочного десанту англійської 1-й повітряно-десантної дивізії на півдні від Сіракуз в ході Сицилийской воздушно-десантной операции. Внаслідок навігаційної помилки (до слабкої видимості додався сильний рвучкий вітер) літаки, що буксирували 133 планера, передчасно відчепили планери й 47 машин змушені були сісти на воду. При цьому загинуло більше 250 десантників, навантажених важким штурмовим спорядженням. Ті машини, що зуміли дотягти до острова, не змогли нормально приземлитися - гострі скелі, що покривають поверхню Сицилії, послужили причиною тому, що вдало сіло лише 12 планерів. Десант, що нараховує 1600 чоловік, при цьому втратив майже третину свого складу - і це без серйозної протидії з боку противника ! 101 пілот планерів потонув, розбився або одержав важкі травми.

У 1944 році ситуація повторилася: під час посадочного десанту в Нормандії, планери знову понесли важкі втрати - з 196 машин, що приземлилися в англійському секторі, 71 отримали пошкодження, в основному небойові, пов'язані із труднощами посадки в темряві на пересічену місцевість, у багатьох місцях покриту густою мережею протипарашутних і протипланерних загороджень ("спаржею Роммеля" або "booby traps" - " пасток для дурнів " - комбінацій малопомітних перешкод і мінних полів). При цьому із загального числа союзних військово-транспортних літаків, що проводили в цю ніч десантування двох американських і однієї англійської дивізій (2359 одиниць), німецькою зенітною артилерією було збито лише 20.

Основними літаками, які були на озброєнні британських парашутистів залишалися американські ленд-лізовскі транспортно-десантні літаки "Dakota" (Douglas C-47 Skytrain), а також його варіант, створений спеціально для ПДВ, С-53 "Skytrooper" (в англійських повітряно-десантних військах ці машини часто називали " Paradac " (від слів " para " - "парашутист" і " dacota " - "дакота"). Зокрема, для висадки підрозділів 1-ої пдд у районі Арнема в ході Голландської повітряно-десантної операції у вересні 1944 року залучалося 145 літаків, 341 планер "Horsa", 13 - "Hamilcar" і 4 американських планери Waco.

До речі англійці стали піонерами з десантування з парашутом різних зразків важкого озброєння й транспортних засобів. Для цього використовувалися спеціальні платформи з амортизаторами. Так, для забезпечення нормального приземлення стандартного легкового автомобіля джипу (Willys MB або Ford GPW) масою 1020 кг було потрібно чотири вантажних парашути. Невибагливі всюдиходи без особливих проблем переносили приземлення, але все-таки англійці воліли перевозити техніку на планерах. Насиченість десантних частин джипами була дуже високої, як згадували німецькі солдати під Арнемом, розвідувальні патрулі англійців і американців снували на околицях зайнятих ними плацдармів, "як мурахи".

Для посилення частин десанту після висадки були створені легкі авіадесантні танки. Першим з них, створеним ще в 1937 році в ініціативному порядку фірмою "Vickers", став А. 17 Mk VII. Згодом машина отримала назву "Tetrarch" Mk I, з бойовою масою 7,64 тонни й екіпажем три чоловіки. Танк мав на озброєнні 40-мм гармату Vickers OQF Mk IX й спарений з нею чеський 7,92-мм кулемет BESA. Бронебійний снаряд гармати пробивав 57-мм броню на дальності до 450 метрів при куті зустрічі 30 градусів. Боєкомплект 50 артилерійських пострілів, 2025 патронів. Максимальна швидкість по шосе досягала 64 км/год, запас ходу 224 кілометра. "Тетрарх" міг долати такі перешкоди: підйом до 35 градусів, вертикальну стінку висотою до 0,5 метра, рів шириною до 2,2 і брід глибиною до 0,9 метра.

Вперше в історії авіадесантна бронетехніка була застосована британцями в ході вторгнення в Північну Францію. Вісім легких танків "Тетрарх" 6-го повітряно-десантного розвідувального полку (англ. 6th Airborne Reconnaissance Regiment ) були висаджені із планерів "Гамилькар". Одна з машин загублена над Ла-Маншем: планер потрапив у струмінь від гвинтів буксирувальника, увійшов у штопор і впав у море, причому танк випав через носову частину, що відкрилася, планера разом з екіпажем, інші благополучно висадилися у складі другої хвилі десанту із завданням атакувати міст через ріку Орн. Практично всі машини, покинувши планери, заплуталися гусеницями в парашутах, покриваючи землю в районі приземлення, і в подальших боях участі не взяли. Ще вісім танків було висаджено з моря.

Пізніше британське міністерство оборони організувало закупівлю американських машин М22, озброєних 37-мм гарматою. До початку 1945 року кількість цих машин у британських ПДВ досягло 260 одиниць. На відміну від американців, англійці застосовували свої танки у боях - при переправі через Рейн 25 березня 1945-го шість танків зі складу 6-ої пдд підтримували дії десантників.

Крім танків, десантники застосовували в Нормандській операції легкі гусеничні БТР "Universal carrier" (універсальний транспортер) в якості бойової машини підтримки піхоти або тягача. Озброювалися ці маленькі машини з екіпажем 3-4 чоловіка, протитанковою гарматою Boise Mk I і одним кулеметом - 12,7-мм американським Browning M2, а частіше 7,62-мм ручним BREN Mk I.

Головним протитанковим засобом боротьби на полі бою до 1944 року була реактивна протитанкова рушниця PIAT калібру 50,8 мм, створене після успішного застосування американської базуки. Зброя мала слабку бронепробиваемость і виявилося недостатньо ефективним проти сильно броньованих німецьких танків, оснащених у цей час ще й додатковими протикумулятивними екранами.


3.3. Сучасне озброєння

Британські десантники, як і вся британська піхота, оснащені бойовою 5,56-мм системою SА-80, що включає штурмову гвинтівку L85АI ("індивідуальна зброя") і ручний кулемет L86АI ("легка зброя підтримки"). Це зброя гарна показало себе на випробуваннях, але в реальних умовах проявилося, що воно достатньо капризно, не витримує частих стрибків з парашутом, і десантники беруть його із собою тільки на бойові операції. Для боротьби із бронетехнікою противника використовуються ракетні установки "Мілан".


4. Військовослужбовці повітряно-десантних військ Великої Британії, нагороджені Хрестом Вікторії

4.1. Молодший сержант Джон Баскифілд (Lance-Sergeant John Baskeyfield) - 1944

Під час проведення Голландської повітряно-десантної операції молодший сержант Баскифілд був командиром гарматного розрахунку. У ході боїв за Арнем сержант був важко поранений, а обслуга гармати загинула. Незважаючи на свої поранення, він продовжував самостійно вести артилерійський вогонь, доки противник не вивів зі строю артилерійську систему. Після цього Джон Баскифілд переповз до іншої гармати і без сторонньої допомоги продовжив вести бій, та встиг знищити самохідну артилерійську установку нацистів перед тим, як загинув.


4.2. Капітан Ліонель Квайрайпл (Captain Lionel Queripel) - 1944

Командир парашутно-десантної роти капітан Квайрайпл став одним з героїв Арнему, коли зі своїм підрозділом підпав під шквальний вогонь противника в боях за це місто. Отримавши поранення в обличчя, командир роти виніс з поля бою важко пораненого сержанта, власноручно знищів 2 кулеметні розрахунки та захопив протитанкову установку. Відхід своїх військ в безпечну зону він забезпечував особисто, ведучи вогонь з особистої зброї та кидаючи ручні гранати.


4.3. Лейтенант Джон Грейбёрн - 1944

У ході боїв за Арнемський міст лейтенант Грейбёрн керував своїми людьми протягом трьох діб, героїчно утримуючи позиції навколо мосту, і хоча був двічі ранений він відмовився бути евакуйованим з поля бою. Його особиста мужність, лідерські якості й витримка дозволили десантникам утримувати міст щонайдовше. Мужній офіцер загинув у останню ніч цих боїв.

4.4. Лейтенант Девід Лорд (Flight Lieutenant David Lord) - 1944

Пілот військово-транспортного літака "Дакота" лейтенант Лорд здійснював висадку повітряного десанту у районі Арнему та підпав під зенітний вогонь ППО противника й спалахнув. Командир корабля продовжував утримувати повітряне судно, надаючи можливість екіпажу десантуватися, але невдовзі палаючий літак почав розпадатися й рухнув на землю. Відважний пілот загинув.


4.5. Майор Девід Кейн (Major David Cain) - 1944

Під час боїв за Арнем майор власноручно знищив німецький танк "Тигр" та озброєний лише легкою протитанковою рушницею примусив відступити танковий взвод. Незважаючи на поранення хоробрий командир продовжував багатого годин керувати боєм, відбив усі атаки нацистів та не відступив із зайнятих позицій.

4.6. Капрал Фред Топхем (Corporal Fred Topham) - 1945

Виконуючи обов'язки санітара 6-й повітряно-десантної дивізії у ході Рейнської повітряно-десантної операції, капрал Топхем постійно брав участь в атаках, надаючи першу медичну допомогу пораненим та перетаскуючи їх у безпечні місця. Навіть отримавши поранення, він продовжив евакуацію особового складу з підбитого бронетранспортера, не звертаючи увагу на град ворожих куль, і спас життя щонайменш трьох чоловік.


4.7. Підполковник Герберт Джонс (Lieutenant-Colonel Herbert Jones) - 1982

Підполковник Герберт Джонс, командир 2-го парашутно-десантного батальйону загинув очолюючи атаку десантників у ході бою за Дарвін та Гус-Грін у Фолклендської війні 1982. Він атакував позицію аргентинського кулеметного розрахунку з презирством до власної безпеки та був кілька разів поранений доки не впав біля ворожої позиції.

4.8. Сержант Йан МакКей (Sergeant Ian McKay) - 1982

Сержант МакКей, військовослужбовець 3-го батальйону парашутно-десантного полку, здійснив героїчний подвиг коли його командир взводу був поранений у ході Фолклендської війні 1982 року. Побачивши поранення командира, сержант вискочив з укриття та сміло атакуючи позицію противника під шквальним вогнем, яким 2 десантника були поранені та один вбитий, МакКей закидав ворога ручними гранатами. Атака мужнього парашутиста, якій пожертвував власним життям, відволікла аргентинців від головних сил взводу, якій зміг захопити визначену позицію.


См.. также


5. Видео

6. Сноски

Литература

  • Ли Э. Воздушная мощь - М.: Издательство Иностранной Литературы, 1958
  • Ненахов Ю. Ю.: Воздушно-десантные войска во второй мировой войне. - Мн.: Литература, 1998.- 480 с.- (Энциклопедия военного искусства). ISBN 985-437-361-4.
  • Ненахов Ю. Войска спецназначения во второй мировой войне. - Мн.: Харвест, М.: ACT, 2000.
  • Дж. М. Гейвин Воздушно-десантная война Издательство АСТ, М., 2003

Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам