Надо Знать

добавить знаний



Герой Советского Союза


Gold Star avers-revers.jpg

План:


Введение

Герой Советского Союза - звания, установлено постановлением Центрального Исполнительного Комитета СССР от 16 апреля 1934 года как высшая степень отличия, которая предоставляется за личные или коллективные заслуги перед советским государством, связанные с совершением геройского подвига.


1. Учреждение звания

Постановлением ЦИК СССР от 29 июля 1936 года утверждено Положение о звании Героя Советского Союза.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 1 августа 1939 года с целью особого отличия граждан - Героев Советского Союза и тех, которые осуществляют новые героические подвиги, внедрены медаль "Золотая Звезда", которая имела форму пятиконечной звезды.

Президиум Верховного Совета СССР Указом от 14 мая 1973 года утвердил Положение о звании Героя Советского Союза в новой редакции.


2. Из положения о звании (в последней редакции 1988 года)

Звание Героя Советского Союза является высшей степенью отличия и предоставляется за личные или коллективные заслуги перед Советским государством и обществом, связанные с совершением геройского подвига.

Звание Героя Советского Союза предоставляла Президиум Верховного Совета СССР.

Герой Советского Союза вручалось:

Герой Советского Союза, второй совершил героический подвиг, не меньше первого, удостаивается второй звание Героя Советского Союза и награждается второй медалью "Золотая Звезда". В ознаменование его подвигов сооружается бронзовый бюст Героя с соответствующей надписью, которое устанавливается на его родине, о чем делается запись в Указе Президиума Верховного Совета СССР о награждении.

Герой Советского Союза, награжден двумя медалями "Золотая Звезда", за новые геройские подвиги, подобные ранее совершенным, может быть третий награжден медалью "Золотая Звезда". При награждении Героя Советского Союза орденом Ленина и медалью "Золотая Звезда" ему одновременно с орденом и медалью вручается и грамота Президиума Верховного Совета СССР.

В случае, если Герою Советского Союза будет присвоено звание Героя Социалистического Труда, в ознаменование его героического и трудового подвигов сооружается бронзовый бюст Героя с соответствующей надписью, устанавливаемый на его родине, и о чем делается запись в Указе Президиума Верховного Совета СССР о присвоении звания Героя Социалистического Труда.

Герои Советского Союза пользуются льготами, установленными законодательством. Медаль "Золотая Звезда" Героя Советского Союза носится на левой стороне груди над всеми остальными орденами и медалями СССР. Лишить звания Героя Советского Союза может только Президиум Верховного Совета СССР.


3. История нормативных актов о звании

Грамота Героя Советского Союза

Звание Героя Советского Союза (далее - ГРС) - высшая награда советского периода, почетное звание советской наградной иерархии.

Звание ГРС - первая в мире награда такого рода. Хотя в нескольких странах и было понятие "национальный герой", но оно не было официальной наградой. После окончания Второй мировой войны некоторые страны социалистической ориентации по аналогии со званием ГРС ввели национальные высшие степени отличия, в частности:

Звание ГРС введен Постановлением ЦИК СССР от 16 апреля 1934 года. Предполагалось, что Героям Советского Союза выдается особая грамота. Никаких других атрибутов и знаков отличия для Героя Советского Союза тогда введено не было.

Положение о звании Героя Советского Союза было впервые внедрено 29 июля 1936 года. Оно вводило порядок вручения ГРС кроме грамоты ЦИК также и ордена Ленина - высшей награды СССР. С тех пор все Герои Советского Союза получали орден Ленина вплоть до распада СССР 1991 года. Получили его задним числом и те 11 человек, кому звание Героя Советского Союза было присвоено до выхода этого постановления.

Потребность в особом отличии для Героя Советского Союза появилась на три года позже, когда Героями Советского Союза уже было 122 человека (двое из них - летчики Сигизмунд Александрович Леваневский и Валерий Павлович Чкалов в то время уже погибли, а 19 званий предоставили посмертно).

1 июля 1939 года вышел Указ Президиума Верховного Совета СССР "О дополнительных награды Героев Советского Союза" от 1 августа 1939 года. Статьи 1 и 2 Указа провозглашали, что для особого отличия граждан, почитаемых звания Героя Советского Союза, внедряется медаль "Герой Советского Союза", которая вручается одновременно с присвоением звания Героя Советского Союза и вручением ордена Ленина. Статьи 3 и 4 настоящего Указа, согласно которым звание Героя Советского Союза могло быть предоставлено не более трех раз, автоматически ограничивали максимальное количество награждений медалью "Герой Советского Союза". Вручение ордена Ленина при этом предполагалось только при предоставлении первого звания Героя Советского Союза.

Орден Ленина - подвесной вариант 1943 года (вручался Героям Советского Союза)

Цей Указ також передбачав, що при наданні другого звання ГРС споруджується бронзове погруддя Героя на його батьківщині, а при наданні третього звання Героя Радянського Союзу - бронзове погруддя поряд із Палацом З'їздів, який тоді активно споруджувався в Москві на місці зруйнованого Храму Христа-Спасителя. Втім, будівництво цього Палацу з початком війни зупинили ще до появи першого тричі Героя Радянського Союзу, а збудовану частину пізніше знесли, тож цей пункт Указу 1939 року виконаний так ніколи і не був. Пізніше погруддя тричі Героїв встановлювали в Московському Кремлі.

Опис медалі було затверджено Указом від 16 листопада 1939 року, який також змінив назву медалі: відтоді вона називалась медаль "Золота Зірка" (від 1 червня до 16 жовтня 1939 року звання Героя Радянського Союзу не надавалося, тому під первинною назвою медаль нікому не видали).

Видача медалей "Золота Зірка" здійснювалася в порядку надання звання Героя Радянського Союзу, зокрема особам, кому це звання було надано до впровадження медалі "Золота Зірка"; при цьому номер медалі відповідав номеру грамоти ЦВК або Президії Верховної Ради. При повторних наданнях звання Героя Радянського Союзу нумерація медалей двічі-, тричі- та чотириразових Героїв Радянського Союзу починалась з номера 1.

Положення про звання Героя Радянського Союзу в новій редакції з'явилося 14 травня 1973 року, деякі зміни в нього були внесені Указом від 18 июля 1980 року. В указі вказувалося, що звання Героя Радянського Союзу "надається за особисті та колективні заслуги перед Радянською державою та суспільством, пов'язані із здійсненням героїчного подвигу". Новим було те, що при повторному та наступних нагородженнях ГРС медаллю "Золота Зірка" йому щоразу знову вручався орден Леніна. Крім того, попереднє обмеження числа нагороджень трьома одній особі було зняте, завдяки чому Генеральний секретар ЦК КПРС, Маршал Советского Союза Леонід Брежнєв зміг стати чотириразовим Героєм Радянського Союзу. Маршал Советского Союза Георгій Жуков 1956 року став чотириразовим Героєм Радянського Союзу з прямим порушенням чинного тоді Указу.

1988 року дане положення змінили й встановили, що орден Леніна вручається тільки при першому врученні медалі "Золота Зірка".


4. Історія надання звання

4.1. Передвоєнні часи

Уперше звання ГРС було надано 20 квітня 1934 року Постановою ЦВК СРСР за врятування полярної експедиції та екіпажу криголаму "Челюскін" семи льотчикам:

  • Михайлові Васильовичу Водоп'янову,
  • Іванові Васильовичу Дороніну,
  • Миколі Петровичу Каманіну,
  • Сигізмунду Олександровичу Леваневському,
  • Анатолієві Васильовичу Ляпідевському,
  • Василеві Сергійовичу Молокову,
  • Маврикію Трохимовичу Слєпньову.

Всі вони отримали особливі грамоти ЦВК. Окрім того, їм були вручені ордени Леніна, що не було передбачено Постановою про впровадження звання ГРС, яка діяла на той час. Грамоту № 1 вручили Ляпідевському, який пізніше отримав медаль "Золота Зірка" за номером 1 (орден Леніна № 515). Під час Другої Світової війни полковник (з 1946 генерал-майор) Ляпідевський очолював авіаційний завод. Він також був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденами Вітчизняної Війни I та II ступеню, двома орденами Червоної Зірки та орденом Трудового Червоного Прапора. Помер у 1983 році.

Восьме звання Героя Радянського Союзу в 1934 році було присвоєно видатному льотчику Громову М. М., що здійснив за 75 годин рекордний безпосадочний переліт на відстань в 12 411 км. Членів його екіпажу було нагороджено лише орденами.

Ляпідевський Анатолій Васильович - перший Герой Радянського Союзу

В 1935 році звання Героя Радянського Союзу не присвоювалось.

Наступними Героями Радянського Союзу в 1936 році стали льотчики Чкалов В. П., Байдуков Г. П., Беляков О. В., що здійснили безпосадочний переліт з Москви на Далекий Схід.

31 грудня 1936 року звання Героя Радянського Союзу вперше було присвоєне за військові подвиги. Героями стали 11 командирів Червоної Армії - учасників Громадянської війни в Іспанії. Всі вони також були льотчиками, а троє з них за походженням - іноземці. Це італієць Прімо Джибеллі (перший Герой Радянського Союзу, що народився за межами СРСР), німець Ернст Шахт та болгар Захарі Захарієв. В числі цих 11-ти ГРС був лейтенант 61-ї винищувальної ескадрильї С. А. Черних, що першим з радянських льотчиків збив винищувач "Мессершміт". В 1941 році він командував 9-ю змішаною авіадивізією, згодом був заарештований НКВС та розстріляний 27 червня 1941 року.

Також за участь в боях в Іспанії звання Героя Радянського Союзу отримав льотчик Павло Ричагов Після цього, в 1938 році під час конфлікту між СРСР та Японією біля озера Хасан він командував ВПС Приморської групи Далекосхідного фронту. В 1939 році призначений командувачем ВПС 9-ої армії. Брав участь в радянсько-фінській війні, після чого був призначеним головою Головного Управління ВПС Генерального штабу, ставши наймолодшим головою військової авіації в СРСР за всю історію. В червні 1941 року був звинувачений в зраді, заарештований НКВС і розстріляний разом із своєю жінкою 28 жовтня 1941 року.

В ході війни в Іспанії трьом особам звання Героя Радянського Союзу було присвоєне посмертно, що стало першим випадком посмертної нагороди в СРСР.

В червні 1937 року звання Героя Радянського Союзу присвоєне групі осіб за організацію та здійснення доставки літаками на північний полюс екіпажу першої в світі полярної дрейфувальної метеостанції. Героями стали керівник висадки Шмідт О. Ю. (перший ГРС - не льотчик), голова полярної авіації СРСР Шевельов М. І., начальник організованої станції Папанін І. Д. та ще 5 льотчиків.

Через два місяці з'явились ще 2 ГРС - льотчики Юмашев А. Б. та Данилін С. О. - члени екіпажу Громова М. М., що здійснив рекордний за дальністю переліт з Москви в США через північний полюс.

Летом 1937 року звання Героя Радянського Союзу присвоєно військовим не льотчикам: групі танкістів на чолі з комбригом Павловим Д. Г. за участь у боях в Іспанії. Серед них були лейтенанти Селезньов та Білібін, яким звання присвоєне посмертно. Сам Д. Г. Павлов через три роки був вже генералом армії, командувачем Західним Особливим військовим округом. Летом 1941 року заарештований НКВС та розстріляний.

В марте 1938 року завершився льодовий дрейф екіпажу станції "Північний полюс", що протягом 274 діб займався науковими дослідженнями. Трьом членам екіпажу (окрім Папаніна): Е. Т. Кренкелю, П. П. Ширшову та Є. К. Федорову також присвоєно звання ГРС. Вони стали першими, хто отримав це звання не від імені ЦВК СРСР, а від імені Президії Верховної Ради.

Перші сім Героїв Радянського Союзу

Через кілька місяців Героєм Радянського Союзу став льотчик Коккінакі В. К. за випробування літаків та встановлення світових рекордів висоти польоту, а також декілька військових - учасників боїв в Китаї проти японської армії. Першим з них також був льотчик, командир авіаційної групи Полинін Ф. П.

Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 25 октября 1938 року відбулося перше масове присвоєння звання Героя Радянського Союзу. Його були удостоєні 26 військових - учасників боїв з японською армією, що увійшла на територію СРСР в районі озера Хасан поблизу Владивостоку. Це був перший випадок, коли ГРС стали не представники командного складу Червоної армії - 4 з 26 були рядовими червоноармійцями. П'ятеро з 26 нагороджених пізніше були заарештовані НКВС та розстріляні, ще двоє - засуджені на тривалі строки ув'язнення.

Наказом від 25 октября 1938 року вперше відбулося присвоєння звання Героя Радянського Союзу і жінкам. Льотчиці Гризодубова В. С., Осипенко П. Д. та Раскова М. М. були нагороджені за здійснення безпосадочного перельоту з Москви на Далекий Схід на літаку "Родина" на відстань в 5 908 км. Осипенко через рік загинула в авіакатастрофі, при цьому збивши літак одного з перших Героя Радянського Союзу комбрига Серова. Раскова загинула в авіакатастрофі в 1942 році, до загибелі сформувавши перший в світі жіночий авіаційний полк.

В 1939 році відбулося ще одне масове присвоєння звання Героя Радянського Союзу. За бойові подвиги, здійснені в боях з японською армією на річці Халхин-Гол на території Монголії звання Героя Радянського Союзу удостоєні 70 осіб, з них 20 посмертно. Серед Героїв Халхин-Голу було 14 піхотинців та загальновійськових командирів, 26 танкістів, 3 артилериста, і більше за всіх - льотчиків (27). 14 з 70 відносились до сержантського складу, і лише один (Лазарєв Євген Кузьмич) був рядовим червоноармійцем; всі інші - командири та генеральський склад. З генералів за бої на Халхин-Голі Героями Радянського Союзу стали комкор Г. К. Жуков та командарм другого рангу, найстарший в званні серед тих, хто отримав звання ГРС за ці бої, - Штерн Г. М. (пізніше заарештований НКВС та розстріляний без суду восени 1941 року).

Окрім того, за бої на Халхин-Гол 3військових стали першими Двічі Героями Радянського Союзу. Всі вони були льотчиками: майор Грицевець С. І. (звання ГРС присвоєне наказами від 22.02.1939 та 29.08.1939), полковник Кравченко Г. П. (накази від 22.02.1939 та 29.08.1939), а також комкор Смушкевич Я. В. (накази від 21.06.1937 та 17.11.1939). Смушкевич був заарештований НКВС навесні 1941 року, позбавлений всіх нагород та розстріляний разом з Ричаговим та Штерном, ставши першим розстріляним Двічі Героєм Радянського Союзу, та першим двічі Героєм, позбавленим цього звання. Грицевець, який збив під Халхин-Голом 12 ворожих літаків (рекорд серед радянських льотчиків), загинув в авіакатастрофі 16 вересня 1939 року, менше ніж через місяць після нагородження. За непідтвердженими даними, авіакатастрофа була організована НКВС. Кравченко, що командував на Халхин-Голі 22 винищувальним полком, в 1940 році став наймолодшим генерал-лейтенантом Червоної армії за всю історію (у віці 28 років). Загинув в день свята Радянської Армії та Військово-Морського флоту 23 февраля 1943 року, вистрибнувши з підбитого літака, але не зміг скористатись парашутом.

Нагороджені за бої на Халхин-Голі стали першими, хто отримав спеціальні відзнаки - медалі "Золота Зірка".

На початку 1940 року відбулося чергове масове присвоєння звання Героя Радянського Союзу: "Золоті Зірки" вручили всім 15 членам криголамного пароплаву "Георгій Седов", що дрейфував в кризі Північного Льодовитого океану 812 днів (з 1937 року). Пізніше присвоєння звання Героя Радянського Союзу всьому екіпажу корабля або всьому складу підрозділу ніколи не повторювалось (окрім трьох випадків нагородження зведених загонів в роки Великої Вітчизняної війни та екіпажів космічних кораблів - див. нижче). Окрім того, голова рятувальної експедиції на криголамі "Й. Сталін" з виведення із криги "Г. Седова" Герой Радянського Союзу Папанін став двічі Героєм, незважаючи на те, що його діяльність на посаді голови експедиції не була пов'язана ні з яким ризиком. Папанін став єдиним з п'яти "довоєнних" двічі Героїв, хто не був льотчиком.

За підсумками радянсько-фінської війни (зима 1939-1940 рр.) звання ГРС удостоєні 412 осіб. Найстаршими за званням серед них були командарм 1-го рангу Тимошенко С. К. та командарм 1-го рангу Кулік Г. І. (обидва в майбутньому - Маршали Радянського Союзу; Кулік в 1942 році заарештований НКВС, позбавлений звання ГРС та маршальського звання, розстріляний в 1951 році). Льотчик генерал-майор Денісов С. П. за бої в Фінляндії отримав другу "Золоту Зірку", ставши останнім з "довоєнних" двічі Героїв Радянського Союзу .

До кінця 1940 року з'явився ще один ГРС - іспанець Рамон Меркадер, удостоєний цього звання за вбивство в Мексике Льва Троцького (справжнє прізвище - Бронштейн), в минулому Верховного Головнокомандувача Збройними Силами Радянської республіки та члена Політбюро ВКП(б). Меркадеру звання ГРС було присвоєне таємним наказом під чужим прізвищем (Лопес Рамон Іванович), так як після проведеного ним вбивства він був заарештований та ув'язнений на 20 років в мексиканській в'язниці. Лише через 20 років, вийшовши з в'язниці та приїхавши в СРСР, в 1961 році він отримав свою Золоту Зірку. Рамон Меркадер став останнім Героем Радянського Союзу до початку Великої Вітчизняної війни.

Всього до початку Великої Вітчизняної війни звання ГРС було удостоєно 626 осіб, в тому числі 3 жінки, з них п'ятеро стали двічі Героями. До війни частина героїв загинула - в тому числі Чкалов, Осипенко, Серов та двічі Герой Радянського Союзу Грицевець. Ще один двічі ГРС - Смушкевич - на момент початку війни знаходився під арештом як "ворог народу".

У передвоєнну добу стався випадок незаконного отримання зірки Героя. 21 квітня 1940 року Указом звання Героя було присвоєно журналісту газети " Комсомольська правда" Валентину Пургіну. Однак з'ясувалося, що подання до нагороди було підробленим, а сам Пургін насправді виявився злодієм і шахраєм рецидивістом Володимиром Голубченко, що знаходився в розшуку. В июле 1940 року Указ про присвоєння звання був скасований. А Голубенко (Пургін) за вироком суду був розстріляний. [1]


4.2. Велика Вітчизняна війна

Іванов І. І. - перший Герой Радянського Союзу часів Великої Вітчизняної війни

Переважна більшість Героїв Радянського Союзу з'явилась в роки Великої Вітчизняної війни: 11635 осіб (92% від загального числа удостоєних цього звання).

За часів Великої Вітчизняної війни (ВВВ) звання Героя Радянського Союзу першими були удостоєні льотчики-винищувачі молодші лейтенанти Жуков М. П., Здоровцев С. І., Харитонов П. Т., що відзначились у повітряних боях з бомбардувальниками противника під Ленінградом. 27 червня 1941 року ці льотчики на своїх винищувачах І-16 застосували проти ворожих бомбардувальників Ju-88 таранні удари. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєне ним Указом Президиума Верховного Совета СССР от 8 липня 1941 року.

Командир ланки 46-го винищувального полку 14-ї змішаної авіаційної дивізії старший лейтенант Іванов І. І. виконав таран ворожого літака в перші хвилини війни в районі селища Загороща Рівненського району Рівненської області, при цьому загинувши. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєне йому наказом від 2 серпня 1941 року. Але перший таранний удар в авіації за часів ВВВ належить Кокореву Д.В з 124-го винищувального авіаційного полку. На своєму винищувачі МіГ-3 він таранив бомбардувальник Юнкерс Ю-88 в районі міста Замбрув в 4 години 15 хвилин 22-го червня 1941 року, тоді як Іванов виконав таран в 4.25 того ж дня. Всього в перший день війни льотчики виконали 15 таранів, але звання Героя Радянського Союзу отримав тільки Іванов.

Першим двічі Героєм Радянського Союзу, що отримав це звання за часів ВВВ, став командир 401-го особливого винищувального авіаполку Герой Радянського Союзу полковник Супрун С. П., який загинув 4 липня 1941 року, ставши двічі Героєм Радянського Союзу посмертно.

Наказом від 13 серпня 1941 року звання Героя Радянського Союзу було присвоєне десяти льотчикам - бомбардувальникам, що брали участь в перших нальотах на Берлін та інші міста Німеччини. П'ятеро з них служили в морській авіації - полковник Преображенський Є. М., капітани Гречишников В. О., Єфремов А. Я., Плоткін М. Н., Хохлов П. І. Інші були представниками дальної авіації - майори Щелкунов В. І. та Малигін В. І., капітани Тіхонов В.Г та Крюков Н. В., лейтенант Лахонін В. І.

Першим Героєм Радянського Союзу в сухопутних військах за часів ВВВ став командир 1-ї Московської мотострілецької дивізії полковник Крейзер Я. Г. (наказ від 15 липня 1941 р., медаль "Золота Зірка" № 561) за організацію оборони на річці Березина. Він же став першим євреєм - Героєм Радянського Союзу часів ВВВ.

В Военно-Морском флоте первым Героем Советского Союза стал командир отделения старший сержант Кисляков В. П., который отличился в ходе высадки десанта в Мотовський заливе в Заполярье в июне 1941 года. Звание Героя Советского Союза ему было присвоено Указом Президиума Верховного Совета СССР от 14 августа того же года.

Среди пограничников первых ГРС стали военнослужащие вступили в бой на реке Прут 22 июня 1941: лейтенант Константинов А. К., сержант Бузицков И. Д., младший сержант Михальков Ф. Им звание ГРС присвоено Приказом от 26 августа 1941

Первым Героем Советского Союза - партизаном стал командир партизанского отряда на территории Беларуси, секретарь райкома партии Бумажкова Т. П. (Приказ Президиума Верховного Совета СССР от 6 августа 1941 г.)

Всего в 1941 году звание Героя Советского Союза получили несколько десятков человек, и все они - в период с июля по ноябрь. Затем немцы подошли к Москвы, и вопросы награждения оказались надолго забыты.

Присвоение звания Героя Советского Союза возобновилось зимой 1942 года. Приказом от 16 февраля 1942 звание Героя Советского Союза было присвоено Зои Анатольевне Космодемьянской. Она стала первой из 87 женщин - ГРС времен ВОВ.

Приказом от 21 июля 1942 Героями стали все 28 "панфиловцев" (см. ниже).

В июне того же года появился первый дважды Герой Советского Союза, оба раза удостоен этого звания во времена ВОВ. Им стал командир 2-го Гвардейского Краснознаменного истребительного авиаполка Северного флота подполковник Сафонов Б.Ф. (Приказы от 16.09.41 и 14.06.42, посмертно). Он также стал первым дважды Героем Советского Союза среди военнослужащих военно-морского флота с момента внедрения данной награды.

Следующим дважды ГРС времен войны стал летчик бомбардировочной авиации командир эскадрильи капитан Молодчий А. И. (приказы от 22.10 и 31.12.42).

По 1943 год звания дважды ГРС удостоились 9 человек. Среди них 8 льтчикив: 5 истребителей, 2 из штурмовой и 1 из бомбардировочной авиации. Все они награждены одним Указом от 24.08.1943. Из них шестеро получили обе "Золотые Звезды" в течение 1943 года. Среди этих шести был Покрышкин А. И., который через год стал первым в истории трижды Героем Советского Союза и единственным Трижды Героем, получил все три "Золотые Звезды" во время войны.

Герой Советского Союза Слободянюк Иван Лукьянович, который погиб во время обеспечения переправы подразделений Июня армия через Днепр

Массовая выдача "Золотых Звезд" состоялась после форсирование реки Днепр осенью 1943 года. Тогда звание ГРС получили 2438 человек (47 генералов и маршалов, 1123 офицеры, 1268 сержантов и солдат). Это составило почти четверть всех ГРС времен ВОВ. Один из 2438 стал Дважды ГРС - командир стрелковой дивизии Фесина И., став первым в истории дважды ГРС не из состава авиации.

В том же году звание ГРС впервые бело присвоено человеку, который не был ни военнослужащим РККА, ни гражданином СССР. Ею стал подпоручик Отакар Ярош, воевавший в составе 1-го чехословацкого пехотного батальона.

В 1944 году количество ГРС выросла более чем на 3 тысячи.

В этом году первым в истории трижды ГРС стал командир истребительной дивизии Покрышкин А. И. (Приказ от 19 августа 1944 г.).

Приказом от 2 апреля 1944 года было объявлено о присвоении звания ГРС посмертно Голикову Л.O., партизану 67-го партизанского отряда 4-й Ленинградской партизанской бригады. Л. А. Голиков стал самым молодым ГРС за всю историю награды - на момент совершения подвига, за который было присвоено звание ГРС, ему было 16 лет.

Голиков Леонид Александрович - самый молодой в истории Герой Советского Союза

В 1945 году присвоении звания ГРС продолжалось в ходе боевых действий, а затем в течение нескольких месяцев после победы. Так, до 9 мая 1945 года последовало 28, а после - 38 раза Героев. Тогда же двое из дважды Героев были награждены третьей "Золотой Звездой": командующий 1-м Белорусским фронтом Маршал Советского Сюзу Жуков Г. К. (Приказ от 1 июня 1945 года) и командир истребительного авиаполка майор Кожедуб И.Н. (Приказ от 18 августа 1945 года).

В історії ВВВ були випадки масового присвоєння звання Героя Радянського Союзу всьому особовому складу підрозділів :

Наказом від 21 липня 1942 року ГРС стали всі бійці підрозділу винищувачів танків з 1075-го полку 316 стрілецької дивізії генерал-майора Панфілова. Всім їм звання ГРС було присвоєне посмертно, але потім п'ятеро з них виявились живими.

Наказом від 18 травня 1943 року звання ГРС були удостоєні всі бійці взводу лейтенанта Широніна П. Н. з 78-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії. Протягом п'яти діб, починаючи з 2 березня 1943 року, взвод, посилений 45-мм гарматою, обороняв залізничний переїзд поблизу селища Таранівка Готвальдовського району Харківської області, відбивши кілька десятків атак танків та піхоти. Живими залишились 5 бійців з 25-ти, включаючи тяжко пораненого лейтенанта Широніна (після лікування демобілізований, загинув в автомобільній катастрофі в 1968 р.).

Наказом від 2 квітня 1945 року було проведене останнє масове присвоєння звання ГРС. При звільненні міста Миколаїв 28 березня 1944 року подвиг здійснили 68 військовослужбовців десантного загону (55 моряків та 12 солдатів) під головуванням старшого лейтенанта Ольшанського К. Ф. [1]. Десант було висаджено в порту Миколаєва. До підходу основних сил в бою загинуло 55 осіб з 68. Всім загиблим та вцілілим було присвоєно звання ГРС. Окрім власне десантників у складі загону випадково опинився один підводник, але йому звання ГРС було присвоєне лише через 20 років.

Всього за подвиги часів ВВВ звання ГРС удостоєні 11626 вояків. 101 особа стала Двічі Героєм, троє - Тричі Героями: Жуков Г. К., Кожедуб І. М., Покришкін О. І.

Необхідно вказати, що в 1944 році був обнародуваний Наказ про присвоєння звання Тричі Героя Радянського Союзу штурману винищувального авіаполку майору Гулаєву Н. Д., але він був позбавлений цього звання за бешкет, вчинений ним в одному з московських ресторанів наступного дня. Тож формально Гулаєв Н. Д. був четвертим Тричі ГРС за всю історію даної нагороди, пробувши в цьому званні один день.

За подвиги під час війни з Японією 93 особи стали ГРС, з них 6 - двічі ГРС:

Серед Двічі Героїв часів ВВВ було 3 Маршали (Василевський А. М., Конєв І. С., Рокоссовський К. К. - в минулому в'язень сталінського ГУЛАГу, в майбутньому - міністр оборони Польщі), один Головний маршал авіації (Новіков О. О. - через рік після війни заарештований НКВС, розжалуваний, просидів у в'язниці до смерті Сталіна), 21 генерал та 76 офіцерів. Солдат та сержантів серед Двічі Героїв не було.

Звання ГРС носять четверо повних кавалерів ордена Слави : артилерист гвардії старший сержант Альошин О. В., льотчик-штурмовик молодший лейтенант Драченко І. Г., морський піхотинець гвардії старшина Дубінда П. Х., артилерист сержант Кузнєцов Н. І.


4.3. Повоєнні часи

Після ВВВ і до смерті Сталіна звання ГРС присвоювалось відносно рідко. Серед ГРС цього періоду були льотчики 64-го винищувального авіаційного корпусу, що воювали в 1950-53 році в Північній Кореї, льтчики-випробувачі реактивних літаків Стефановський П. М. та Федотов І. Є., начальник полярної метеостанції "Північий полюс-2" Самов М. М. (експедиція 1950-51 рр). Така висока нагорода вченому пояснюється вкрай важливим значенням експедиції: на відміну від папанінської експедиції 1937 року вона була цілком таємною і досліджувала можливість досягнення берегів Америки атомними підводними човнами під льодом Арктики.

В те же времена (1947 г.) ГРС, Адмирал Флота Советского Союза Кузнецов Н. Г. был разжалован и снят с должности командующего ВМФ СССР (поводом стала гибель линкора "Новороссийск" на рейде Севастополь 9 октября 1955 года с многочисленными человеческими жертвами) ГРС генерал-полковник Гордов В. Н. и ГРС генерал-майор Кулик Г.И. (в прошлом - Маршал Советского Союза) арестованы МГБ и расстреляны.

После смерти Сталина одним из первых приказов о присвоении звания ГРС стал приказ о присвоении этого звания в четвертый раз Жукову Г. К. в 1956 году. При этом он стал первым лицом, кто был награжден "Золотой Звездой" по поводу юбилея (согласно тексту приказа, по поводу 60-летия со дня рождения), что было нарушением действующего Положения о звании ГРС, во-вторых, действующее в то время положение предусматривало присвоения звания ГРС не более трех раз, поэтому награждение Жукова нарушало положения и в этом пункте, в-третьих, он был награжден через месяц после подавления советскими войсками народного восстания в Венгрии. Скорее всего, тот факт, что Жуков лично руководил подавлением восстания, был истинной причиной награждения.

В том же 1956 году ГРС стал Маршал Советского Союза Ворошилов К. Е. (в связи с 75-летием со дня рождения). В 1968 году, в правление Брежнева, он стал дважды ГРС (в связи с 50-летним юбилеем Вооруженных Сил СССР).

Во времена правления Хрущева Дважды ГРС стал Маршал Советского Союза Буденного С.М. (Приказы от 1 февраля 1958 и 24 апреля 1963), а Брежнев продолжил эту традицию, наградив его в 1968 году третьей Золотой Звездой. Таким образом, Буденного С. М. стал единственным Трижды ГРС, что получил все три звания в мирное время, не принимая участия в военных действиях.

В 1957 году дважды ГРС за испытания новой авиационной техники стал летчик-испытатель Коккинаки В. К., который был награжден первой "Золотой Звездой" еще в 1938 году.

Того же года звание ГРС получил летчик Девятаев М. П. В 1945 году он поступил побег из немецкого концлагеря на острове в Балтийском море, похитив боевой самолет из расположенного там аэродрома. Вместе с девятью другими узниками концлагеря ему удалось перелететь через линию фронта в расположение советских войск. После этого все беглецы были арестованы НКВД и после допросов распределены в штрафные батальоны. После войны те из них, кто остался в живых, были заключены в лагерях ГУЛАГа.

Таким образом, М. П. Девьятаев стал единственным, кто за один и тот же поступок был осужден к наказанию и награжден званием Героя Советского Союза.

С 1961 года началась традиция присвоения звания ГРС советским космонавтам. Первым из них был космонавт № 1 Гагарин Ю. А.

В 1964 году звание ГРС присвоено разведчику Рихарду Зорге (посмертно).

В 1964 году звание ГРС присвоено Первому секретарю ЦК КПСС Хрущеву Н.С. по поводу его 70-летнего юбилея. Он стал единственным ГРС, одновременно награжденным трьма званиями Героя Социалистического Труда и, соответственно, тремя медалями "Серп и Молот".

В 1965 году, во времена правления Брежнева, появилось положение о города-герои, согласно которому этим городам (сначала их было 5) и крепости-герою Бресту вручалась "Золотая Звезда" и орден Ленина.

В 1969 году появились первые космонавты - дважды ГРС, получившие оба эти звания за космические полеты: полковник Шаталов В. А. и кандидат технических наук Елисеев А. С. В дальнейшем космонавты, совершившие третий и четвертый полеты в космос, более двух званий ГРС не получали, а награждались орденом Ленина.

Космонавты - граждане социалистических стран также становились ГРС, а граждане капиталистических стран, которые осуществили полет на советской технике, награждались лишь орденом Дружбы народов.

В 1966 году Брежнев Л. И., который уже имел Медаль Серп и Молот", получил к своему 60-летнему юбилею первого "Золотую Звезду", а в 1976, 1978 и 1981 гг также до конца своих дней рождения получил еще три, став первым и единственным в истории четырехкратным Героем Советского Союза и Героем Социалистического труда (на время награждения Брежнева положение о звании ГРС был изменен, и из него была изъята норма об ограничении кильксти присвоений этого звания числом 3) .

Одно из последних присвоений звания ГРС произошло Приказом Президента СССР от 5 мая 1990 года. Своим приказом М. С. Горбачев посмертно присвоил звание ГРС Екатерине Ивановне Зеленко, которая 12 сентября 1941 года на своем легком бомбардировщике Су-2 таранила немецкий истребитель Ме-109 и погиб, уничтожив вражеский самолет. Это стало первым и единственным в настоящее время авиационным тараном в мире, выполненный женщиной, и первым и единственным на сегодня случаем удачного тарана истребителя с помощью бомбардировщика.

Последним в истории Героем Советского Союза стал водолазный специалист капитан третьего ранга Леонид Михайлович Солодков, которому Указом Президента СССР № VII-3158 от 24 декабря 1991 года "за успешное выполнение специального задания командования и проявленные при этом мужество и героизм" были присвоены звания Героя Советского Союза с вручением медали "Золотая Звезда" № 11664 и ордена Ленина № 460776. Л. М. Солодков, таким образом, стал также и последним кавалером ордена Ленина.

Всего за всю историю существования СССР звания ГРС получили 12745 человек.

Всего Дважды Героями Советского Союза стали 154 человека. Из них пятеро были удостоены этого звания до ВВВ, 103 награждены второй "Золотой Звездой" в годы ВОВ, 1 (командир танковой бригады Асланов А.А.) был награжден второй Золотой Звездой посмертно Указом от 21 июня 1991 года, 1 (Коккинаки В. К.) был награжден оба раза за испытание авиационной техники, 9 стали Дважды Героями в связи с различными юбилеями и 35 стали дважды ГРС за полеты в космос.

Трижды Героев Советского Союза насчитывалось три: Маршал Советского Союза Буденного С.М. (1958, 1963, 1968 гг), генерал-полковник авиации Кожедуб И.Н. (1944, 1944, 1945), маршал авиации Покрышкин А. И. (1943, 1943, 1944 гг.)

Четырехкратными Героями Советского Союза стали двое: Маршалы Советского Союза Жуков Г. К. (1939, 1944, 1945, 1956) и Брежнев Л. И. (даты присвоений звания ГРС - 18.12.1966, 18.12.1976, 19.12.1978, 18.12. 1981; день рождения - 19.12.1906).

По национальному составу среди Героев Советского Союза было больше россиян, на втором месте по количеству идут Украинской, на третьем - евреи. Наибольшее количество Героев Советского Союза относительно общей численности народа среди осетин.

По словам Литвина, в начале мая 2011 г. в Украине проживало лишь 43 Героя Советского Союза, и еще в прошлом году таких людей было вдвое больше. [2]


См.. также

Примечания

Литература


Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам