Надо Знать

добавить знаний



Днепровская воздушно-десантная операция



План:


Введение

п о р
Битва за Днепр
Чернигов-Полтава - Чернигов-Припять - Полтава-Кременчуг - Сумы-Прилуки - Ржищев-Черкассы - Мелитополь - Запорожье - Киев

Днепровская воздушно-десантная операция - масштабная воздушно-десантная операция времен Второй мировой войны, которая была проведена советскими войсками в течение 25 сентября - 28 ноября 1943 года на территории Черкасской и Киевской областей УССР. Главной задачей операции был захват и удержание воздушным десантом важного рубежа на территории Правобережной Украины вблизи Днепровского излучины, в районе Великого Букрина - так называемого Букринского плацдарма, с целью содействия сосредоточению на нем необходимой для продолжения наступления количества советских войск и недопущения прорыва войск Вермахта в захваченных общевойсковыми соединениями плацдармов.

Операция закончилась полным крахом. Советские войска потеряли 3500 человек погибшим и пропавшими без вести. Запланированное задание операции не было выполнено. После поражения в этой воздушно-десантной операции, советские воздушно-десантные войска не имели опыта применения десанта парашютным способом на протяжении всей своей последующей истории.


1. Планирование и подготовка

1.1. Предпосылки

Советские солдаты готовят плоты для форсирование Днепра

Летом 1943 года, после сокрушительного поражения немецких войск Курской дуге, советские войска продолжили широкомасштабное наступление на всей территории Левобережной Украине, стремясь прорваться к Днепра и, пользуясь замешательством противника, захватить плацдармы на правом берегу. В ходе стремительного наступления советским войскам удалось с ходу захватить несколько важных плацдармов на западном берегу Днепра в районе Лютеж и Великого Букрина, тем самым создав все необходимые предпосылки для дальнейшего развития наступления на территории Правобережной Украины.

Вместе с этим, по предложению маршала Георгия Жукова в Ставку Верховного Главнокомандования была представлена ​​идея - с целью содействия сосредоточению на плацдармах необходимого количества советских войск, ограничения маневра противника и соответственно недопущения прорыва его пехоты и танков в захваченных рубежей с западной и северо-западного направлений, применить воздушно-десантные войска на этом направлении театра военных действий. Также одной из решающих причин принятия решения о высадке воздушного десанта стало задача - поскорее подготовить все к освобождению от немцев столицу СССР - города Киев.


1.2. Предварительный замысел десантирования

По предварительным замыслом операцию планировалось осуществить десантирование на противоположный берег Днепра семи гвардейских воздушно-десантных бригад, объединенных в два сводных воздушно-десантных корпуса, которые должны были помешать перегруппировке войск противника с началом форсирование Днепра частями сухопутных войск Красной армии.

К 16 сентября 1943 года штаб воздушно-десантных войск завершил разработку операции, определил цель, состав и задачи десанта, а уже на следующий день решение на проведение воздушно-десантной операции было принято Ставкой.

Утвержденный Ставкой план операции предусматривал следующее. Первым в район Канева, в полосе наступления Воронежского фронта, должен был десантироваться корпус командующего воздушно-десантными войсками генерал-майора Ивана Затевахина. Он состоял из Первый, 3-й и Пятый воздушно-десантных бригады, числом около 10 тысяч человек, и имел на вооружении 24 пушки калибра 45 мм, 180 минометов калибров 50 и 82 мм, 378 противотанковых ружей и 540 пулеметов. [1]

Второй воздушно-десантный корпус в составе Четвёртом, Шестой и Седьмой воздушно-десантные бригады под командованием генерал-майора Александра Капитохина должен был десантироваться в полосе наступления Южного фронта несколькими днями позже.

Ставка Верховного Главнокомандования утвердила этот план, но оперативная обстановка на этом участке фронта очень быстро изменилась и требовала срочного начала десантирования вблизи Днепровского излучины, в районе Большого Букрина, где советские войска достигли наибольшего успеха.

19 сентября представитель Ставки ВГК Георгий Жуков утвердил окончательный план операции.


1.3. Разработка плана операции

В целом план операции был отработан достаточно реалистично и охватывал практически все возможные варианты подготовки и проведения воздушно-десантной операции. Но, как это часто бывает при планировании, было выпущено из виду многие детали, которые впоследствии привели к провалу. Уже на этапе подготовки транспортной авиации в десантирование, возник целый ряд проблем: авиация не успевала перебазироваться на новые аэродромы, на которых к тому же отсутствовала достаточное количество топлива, ремонтных деталей и запчастей; личный состав воздушно-десантных бригад не было времени на проведение тренировок и дополнительных занятий; хватало также времени для организации четкого взаимодействия авиации и десантных подразделений.

Более того, излишние меры по содержанию операции в тайне повлекли за собой весьма негативные последствия. В результате, войска получили возможность ознакомиться со своими боевыми задачами практически перед посадкой в самолет, и некоторые даже после десантирования уже в тылу противника! Многие пункты плана были очень далеки от реальной жизни и, откровенно говоря, скорее были пожеланиями, чем обоснованными решениями.

Например, было принято решение высадить до начала операции специально подготовленные группы из числа наиболее подготовленных десантников, которые с помощью сигнальных огней должны были обозначить на местности места приземления для основных сил десанта. Однако эта идея не была воплощена в жизнь по простой причине: никто из командования так и не определил, кто на практике выполнять это задание.

В пользу воздушного десанта планировалось использовать огневую мощь артиллерийского корпуса прорыва, для чего в состав десанта были введены артиллеристы-корректировщики и была выделена эскадрилья самолетов-корректировщиков для управления артиллерийским огнем. Накануне уже были определены виды огня артиллерии, обозначены участки для нанесения заградительного огня по вызову десанта. Но артиллерия так и не смогла провести поддержку высадки десанта.

Так же, как и при планировании Вяземской операции, было подсчитано, что каждый самолет военно-транспортной авиации выполнит хотя бы по 2-3 вылета за ночь, но в реальности это было просто невозможно.

Вплив всіх цих негативних наслідків можливо було б мінімізувати, якби впродовж всієї операції велася постійна розвідка, і командування аналізувало можливі зміни оперативної обстановки. Однак, керівники операції, які проводили планування, переклали виконання цих завдань на другорядних виконавців, проявивши повну пасивність при підготовці такої масштабної висадки десантних військ.


1.4. Визначені завдання десанту та підготовка особового складу

План Дніпровської повітряно-десантної операції

Командувач військами фронту генерал Ватутін М. Ф. через командувача ПДВ визначив такі бойові завдання:

  • Третья пдбр (командир полковник В. К. Гончаров): здійснити десантування на південний схід від Ржищіва, захопити позиції по рубежу Липовий Ріг, Македони, Козарівка, із завданням не допустити прориву піхоти і танків противника в район плацдарму і утримувати ці позиції до підходу головних сил 40-ої армії;
  • 5-ій пдбр (командир підполковник П. М. Сидорчук): здійснити десантування на захід від Канева з метою захоплення рубежу Горкавчина, Степанці, Костянець та у взаємодії з 3-ю пдбр утримувати його до підходу головних сил;
  • 1-ій пдбр : яка не встигла здійснити підготовку до десантування у повному обсязі, до встановленого часу знаходитися в резерві корпусу та бути в готовності до висадки на другу або третю ніч.

Тривалість самостійних бойових дій десанту в тилу противника визначалась в 2-3 доби. Загальна чисельність особового складу десанту близько 10 тис. чоловік. [2]

Запланована для захоплення і утримання ділянка місцевості мала майже 40 кілометрів по фронту, що ще до початку проведення операції було дуже складним завданням для виконання лише двома повітряно-десантними бригадами, які мали на озброєнні лише стрілецьку зброю, міномети і легку артилерію. [2]

Через надмірні заходи керівництва операцією в прагненні зберегти її в таємниці командири бригад прийняли і оголосили своє рішення на десантування і бойові дії тільки наступного дня, 24 сентября 1943 року, за півтори години до посадки особового складу в літаки. Як наслідок, у командирів батальйонів і рот залишилося дуже мало часу для доведення завдання підлеглим, й вони не мали можливості уточнити основні питання взаємодії як усередині повітряного десанту, так і з іншими родами військ, намітити план бою після приземлення. Командири взводів взагалі були вимушені ставити завдання особовому складу в польоті. Фактично вони обмежувалися тільки вказівками про райони викидання, порядок збору після приземлення і рубіж, який передбачалося захопити і обороняти. Взагалі не проводилися також і передполітні заняття ані з офіцерами, ані з рештою особового складу. [3]

Крім цього, не зважаючи на значну кількість радіостанцій, вони були розподілені таким чином, що в деяких літаках було по 5-6 засобів зв'язку, а в інших літаках радіостанції для десанту не було взагалі. Тому після висадки радисти залишилися без засобів зв'язку, а радіостанції - без радистів. Батареї живлення для радіостанцій також скидалися окремо від них [4].

Як показав подальший хід операції, все це, безперечно, негативно відбилось на діях підрозділів в тилу противника.

Фінальна стадія підготовки Дніпровської повітряно-десантної операції пройшла в неймовірній метушні, яка була обумовлена зривом планів та катастрофічним браком часу, що як наслідок призвело до повного краху операції


2. Десантирование

Підготовка до десантування
Радянські десантники в літаку

2.1. Початок операції

21 вересня за тривогою було піднято шість гвардійських повітряно-десантних бригад: 1-а, 3-я, 4-а, 5-а, 6-а і 7-а.

1-а, 3-я і 5-а гвардійські повітряно-десантні бригади надійшли у розпорядження Воронезького; 4-а, 6-а і 7-а - Південного фронтів. Було проведена переукладка парашутів та укладка вантажів у парашутно-десантні м'які мішки. Після цього бригади були передислоковані залізницею в райони аеродромів Лебедин, Смородине і Богодухів Сумської області. [5]

К 23 вересня була створена оперативна група повітряно-десантних військ, яка повинна була здійснювати управління десантами. Група розмістилася на аеродромі Лебедин, у безпосередній близькості від пункту управління оперативної групи авіації Дальньої дії і штабу 2-ої повітряної армії. Незабаром група встановила прямий зв'язок зі штабом 40-ї армії, у смузі якої планувалось провести висадку першого десанту. Розвідувальна авіація 2-ї повітряної армії приступила до фотографування районів майбутнього десантування. В тил противника для проведення дорозвідки районів десантування та обстановки були виведені розвідоргани 40-ї армії.

Для здійснення висадки десанту залучили 180 військово-транспортних літаків "Дуглас" Лі-2 (1-ої, 53-ої і 62-ої авіаційних дивізій АДД ). У свою чергу, авіація НДС виділила 10 машин Іл-4 для викидання спорядження і легких гармат, буксирувальники планерів, а також 35 десантних планерів А-7 і Г-11, якими повинна була десантуватися бригадна артилерія.

Віддалення аеродромів від районів викидання десанту складала 175-220 кілометрів, що теоретично дозволяло за одну ніч провести два-три літако-вильоти з цих аеродромів.

22 вересня передові частини Воронезького фронту захопили перші плацдарми за Дніпром. Вранці 23 вересня, генерал армии М. Ф. Ватутін прибув на командний пункт 40-ої армії, де з доповідей розвідки з'ясував, що в запланованому районі висадки десанту значних сил противника не встановлено.

У той же час німецьке командування проаналізувало стан справ і, припустивши ймовірний характер дій Червоної Армії, зосередило 3 додаткових дивізії в районі висадки. Крім того німці планували переміщення ще двох дивізії у вірогідний район десантування.

Советская розвідка знову ніяких змін обстановки не виявила.


2.2. Висадка десанту

Викидання перших двох бригад було вирішено почати в ніч на 25 вересня 1943 року. Передовий загін літаків 101-го полку АДД , який вела Герой Радянського Союзу Валентина Гризодубова з парашутистами 3-ої гв. пдбр піднявся в повітря о 18 годин 30 хвилин 24 вересня.

Через дві години стартували літаки з бійцями 5-ої гв. пдбр . Всього в ніч на 25 вересня було проведено 298 літако-вильотів (замість запланованих 500), було викинуто 3050 чоловік і 432 контейнера зі складу 3-ї гвардійської бригади і 1525 чоловік та 228 контейнерів 5-ї гвардійської бригади. Відсутність достатньої кількості палива для літаків транспортної авіації на аеродромах зльоту привела до того, що графік зльоту був порушений з самого початку. Замість намічених планом 65 транспортних машин під посадку було подано лише 48, а чотири бензозаправники з'явилися лише за півгодини до вильоту. У результаті виліт першого ешелону довелося відкласти на півтори години.

Літаки злітали безсистемно - по готовності та з грубими порушеннями бойових порядків. Повертаючись назад на аеродроми вони були вимушені ще довше чекати перезаправляння, внаслідок чого десантники змушені були буквально метатися по аеродрому від одного літака до іншого, у пошуках готового до зльоту. [2]

На аеродромі Смородине жоден літак з числа запланованих до вильоту не був готовий до зльоту взагалі. Ці літаки повинні були доставити 45-мм артилерійські гармати для десанту. Через відсутність палива 5-а бригада була вимушена припинити десантування з аеродрому Богодухів з настанням світанку. 3-я бригада здійснила десантування в повному складі (без 45-мм гармат) з мережі аеродромів у районі Лебедина до світанку 25 вересня. Але літаків під посадку було подано менше, ніж передбачалося планом, а в найостанніший момент з'ясувалося, що зношеність машин не дозволяє їм брати штатну кількість вантажу. Багато літаків Лі-2 могли підняти лише 15-18 парашутистів або м'яких парашутно-десантних мішків - замість положених по штату мінімуму в 20 одиниць. У результаті в першу ніч не було викинуто 2017 чоловік (30% десанту). 590 контейнерів з вантажем (озброєнням, боєприпасами і продовольством) з числа запланованих, так і не були доставлені в район висадки десанту, залишившись на аеродромах зльоту.

Також, одним з головних чинників, що призвели першу стадію проведення повітряно-десантної операції на етапі десантування до провалу, став украй низький рівень навченості і готовності льотних екіпажів військово-транспортної авіації, які в більшості своєї не мали навіть елементарного досвіду проведення повітряних десантів. [2]

Десантування в ніч на 25 вересня 1943 року

Не випадково також, однією з головних причин провалу операції стала незадовільна організація навігаційного забезпечення. Згідно з планом проведення операції навігаційне забезпечення повинне було забезпечуватися в районах аеродромів, на маршрутах прольоту авіації та в районах висадки десанту на площадках приземлення сигнальними вогнями, радіопередавачами і приводними радіостанціями системи ППО. І хоча в районах аеродромів це спрацювало, то, ні на маршрутах прольоту літаків з десантом, ні тим більше в районах десантування навігаційного забезпечення взагалі не було. А пересувна по рейках радіонавігаційна станція "Бджола" прибула в пункт призначення в районі села Капустінці тоді, коли десантування було вже завершене. Тому літаки здійснювали висадку практично наосліп, без будь-якого навігаційного забезпечення.

Незважаючи на негативний досвід проведення В'яземської повітряно-десантної операції взимку 1942 року, ніяких практичних висновків в цьому відношенні взагалі зроблено не було. Всі завдання щодо наведення основних сил десанту переклали на плечі передових загонів, які повинні були після приземлення здійснити підсвічування районів десантування за допомогою серій сигнальних ракет. Але задум провалився через повне безладдя, що на аеродромах, що в повітрі, що на землі після приземлення. Плюс до цього, німці виявивши висадку десанту почали масовані запуски різних ракет з різних напрямків, чим остаточно ввели в повну оману не тільки транспортну авіацію, але і парашутний десант.

Дополнительно к отсутствию радиоаппаратуры наведения, в ночь на 25 сентября резко ухудшились погодные условия. Низкая Ясно на высоте 600-800 метров, в совокупности с дождем снизили видимость до 1-3 километров. Когда ночью дождь прекратился, над районами высадки опустился легкий туман, видимость достигала 2-4 км. Лишь немногие экипажи самолетов смогли провести ориентировочно в ужасных погодных условиях. Навигационная аппаратура могла бы облегчить в такой обстановке обеспечить десантирование, но она отсутствовала.

Как позже стало известно из докладов летчиков - практически никто из них не смог использовать наземные ориентиры в таких условиях. Днепр оставался единственным верным ориентиром для всех без исключения экипажей. С учетом того, что районы десантирования находились на расстоянии всего 15-20 километров от Днепра, который был достаточно надежным ориентиром, летчики могли рассчитать по направлению и времени полета примерный район и осуществить высадку с ошибкой 5-7 километров от заданного. Но вследствие крайне низкого уровня обученности летных экипажей, отсутствии представления, где и в каком месте они пересекают реку, экипажи проводили неверные расчеты. Иногда ошибки в расчетах достигали 40 километров (!) От заданного. В дополнение, после пересечения Днепра, опасаясь огня противовоздушных средств противника, самолеты набирали высоту не определены для десантирования 600 метров, а 1000 м и более, и увеличивали скорость. [2]

Десантники вынуждены были покидать борт самолета в таких условиях, что привело к тому, что интервалы между парашютистами после приземления достигали не расчетных 4 километра (максимум), а 8, а то и 15 (!) км. Даже при высадке в тыл противника в дневное время, сбор парашютистов в таких условиях было мало реальным. В большинстве советских десантников отсутствовал хоть какой-нибудь боевой опыт по ведению боя в тылу противника, потому что большая часть опытных десантников, которые принимали участие в Вяземской воздушно-десантной операции в этой операции не участвовали. Ранее, летом 1943, из них было сформировано несколько обычных пехотных дивизий, которые приняли активное участие в жестоких боях на Курской дуге, и понесли тяжелые потери.

Позорная организация навигационного обеспечения, слабая подготовка летного состава привели к тому, что личный состав десантировался на площади более 25 на 70 километров. Только 5% личного состава приземлились в запланированной зоне, 23% десантников приземлились в радиусе 10 километров от намеченных районов, 58% - в радиусе 15 км, остальные (14%) - за пределами этих расстояний. Около 400 десантников было выброшено на Черкасский лес (70 км от района высадки), и 230 - приземлились в расположениях своих войск. Часть десанта приводнилася на Днепр и утонула, запутавшись в стропах. [2]

Солдаты Вермахта готовят огневые позиции для обороны Днепровского вала. Осень 1943

Выброска десанта проводилась в условиях сильного зенитного огня противника, вследствие чего авиация дальнего действия потеряла три самолета. В одном из сбитых самолетов находилось все управление 3-й гвардейской бригады во главе с командиром бригады полковником Красовским П. И. Все они погибли. Существует упоминание Героя Советского Союза Кондратьева И. П., командир 3-й бригады подполковник Гончаров В. К. в одном из первых боев был ранен и впоследствии эвакуирован на По-2 в тыл. Возможно Гончаров, будучи командиром 1-й бригады, после гибели Красовского был назначен командиром уже взорванной 3-й бригады и также десантировался в немецкий тыл. [5]

Значительное количество десантников приземлился прямо на боевые порядки немецких 73-й, 112-й и 255-й пехотных и 7-й танковой дивизий. Дополнительно, в этот район выдвинулась девятнадцатого танковая и 10-я моторизованная дивизии с частями 24-го и 48-го танковых корпусов, поэтому многие парашютистов были практически сразу или уничтожены, или взято в плен.

Уже в процессе высадки стало ясно, что операция идет не по плану. Связь с высаженными подразделениями десанта был потерян. Дальнейшее десантирования войск было приостановлено. Подразделения 5-й бригады, оставшихся и 1-я гвардейская воздушно-десантная бригада в полном составе были возвращены в пунктов постоянной дислокации.


3. Ведение боевых действий

3.1. Первые бои

Десант приступил к выполнению боевой задачи в экстремально неблагоприятных условиях. Согласно предварительным расчетам, обе бригады при благоприятном развитии событий должны были приземлиться в районе размером 14 на 10 километров, на расстоянии всего 25 километров от линии фронта. Фактически, приземление было осуществлено на огромной площади между Ржищевом и Черкассами. Подавляющее большинство обеих бригад приземлилась буквально на головы немцев, находившихся в втором эшелоне и в резерве противника, который открыл по десанту ожесточенный огонь из всех видов оружия. Существенная часть десанта вообще по сути оказалась далеко за пределами района запланированных боевых действий.

Большое количество бойцов погибла в первые часы операции: по донесению немецкого командования, в течение суток 25 сентября уничтожено 692 десантники, еще 209 захвачены в плен.

На земле все роты, батальоны и даже бригады перемешались между собой и вынуждены были вступить мгновенно в бой при полном отсутствии единого командования и организации взаимодействия между собой. Личный состав группировался в небольшие отряды, возглавляемые офицерами, которые не знали друг друга и не владели ситуацией, где они находятся, и какая задача стоит перед ними. Це було найгіршим з можливих варіантів розвитку подій.

Незважаючи на нестерпні умови десантування, парашутисти 3-ї та 5-ї повітряно-десантних бригад демонстрували мужність, відвагу і самопожертвування в бою. Ще знаходячись у повітрі, десант вів вогонь зі стрілецької зброї та закидав противника ручними гранатами. Проте, не зважаючи на проявлений героїзм, організований збір десанту на площадках приземлення був зірваний. Виконання первинного плану повністю провалилося. Ні про яке захоплення вказаного рубежу не могло вже бути і мови. Десант вів запеклі бої дрібними групами протягом ночі і весь день 25 вересня.

Усвідомивши що відбулося, штаб НДС прийняв рішення припинити подальшу висадку. Спроби встановити зв'язок з десантом тривалий час успіхів не мали. В ніч на 28 вересня в район десантування було викинуто три спеціальні групи з радіостанціями, але їх доля залишилася невідомою.

Десантники перед атакою.

Днем 28 вересня надісланий за лінію фронту літак По-2 був збитий.

Со розвідувальна авіація виявила зосередження не розкритих раніше великих сил противника.

Як і решта особового складу десанту, командири підрозділів і бригад були розсіяні на великій ділянці місцевості. Командир 5-ї пдбр підполковник Сидорчук П. М., що приземлився в районі Канева, тільки через 2 години зіткнувся з першим парашутистом - військовослужбовцем 3-ої бригади. До ранку вони вийшли на групу з 5 чоловік, і впродовж восьми днів він зібрав з дрібних груп і загонів боєздатне з'єднання. Тільки на дев'ятий день з моменту операції Сидорчук зустрівся з десантниками, які стрибали разом з ним в одному борту.

У неймовірних умовах протидії з боку німецьких військ, вночі і частково вдень, десантом було зібрано 35 груп, загальною чисельністю 2300 офіцерів, сержантів і солдатів, з числа тих, що десантувалися в ніч на 25 вересня. У цю кількість не входили ті групи десанту, які приземлилися на значному віддаленні від району бойових дій в глибокому тилу німців і не могли вплинути на виконання поставленого завдання, а також ті 230 парашутистів, що приземлилися на своїй території. Групи зосереджувалися на величезній площі, в абсолютній ізоляції одна від одної, без засобів зв'язку, важкого озброєння, в першу чергу артилерії. Найбільшими угрупуваннями десанту стали: групи, що діяли в районі Канівського і Черкаського лісових масивів, всього 600 чоловік; у районі сіла Черниші - близько 200 чоловік та в районі Ромашки - 4 групи загальною чисельністю 300 чоловік.

Всі ці групи розпочали активні бойові дії в глибокому тилу німців та не припиняли своїх спроб з'єднатися в єдині підрозділи і бригади. Швидкому збору перешкоджало те, що жоден з командирів або їх заступників не міг вийти в заплановані раніше пункти збору, або, тим більш, на свої командні пункти.

Обстановка в тилу німців не давала можливості десантникам засиджуватися на одному місці. Навіть якщо групи у результаті виходили в пункти збору, то вони не залишали ніяких знаків або умовних сигналів про своє перебування тут, тим самим ускладнюючи іншим парашутистам можливість знайти їх. Ще більш складним виявилося завдання збору парашутно-десантних м'яких мішків з озброєнням, боєприпасами і іншими вантажами. Німецькі війська виставляли засідки в місцях, де ними був знайдений вантаж, та створювали спеціальні команди для захоплення і знищення парашутистів.

Німці пропонували навіть місцевому населенню винагороду в кількості 6000 окупаційних марок (10000 карбованців) за кожного захопленого десантника.

Часом, десантники все ж таки примудрялися знайти такі контейнери, але із-за своєї нечисленності вони були не в змозі використовувати їх, і тому часто або спалювали, або закопували їх в землю. Це заподіювало непоправний збитків для ведення бойових дій рештою груп, яким бракувало боєприпасів, озброєння, медикаментів і продовольства, тривалий час діючи в глибокому тилу німців.


3.2. Створення партизанських загонів

В цілому всю територію, де вели бойові дії десантники можна умовно поділити на дві частини: північну і південну.

Північний ареал ведення бойових дій знаходився в околицях міста Ржищів, в місцевості практично позбавленій достатньої кількості лісових масивів. Невеликі гаї, ліски, яри дозволяли приховано діяти лише малим групам десанту, і практично виключали можливість діяти великим загонам, в особливості в денний час. Плюс до всього противник володів у цьому районі широкою мережею гарнізонів, які брали найактивнішу участь в боротьбі з повітряним десантом. Проте, у північній частині діяло принаймні 20 груп, загальною кількістю більше 1100 чоловік, та 4 великих угруповання по 100-150 десантників у кожній.

Бойові дії, які вели десантники на північній ділянці проходили за значної переваги противника і практично за повної відсутності можливостей для маневру. З цієї причини, не маючи інформації про дії товаришів на півдні, ці групи робили численні спроби прорватися через лінію фронту та пробитися в розташування 40-ї армії. Не маючи можливості проявити повною мірою свої здібності, північні групи і загони своїми діями в тилу ворога усе ж таки заподіювали безліч клопоту військам Вермахту, змушуючи німців кидати істотні сили на їх пошук та знищення.

Південна ділянка ведення бойових дій рясніла ярами, лощинами, і мала високу ступінь лісистості: Канівський, Таганчанський, Михайлівський і Черкаський лісові масиви, велика кількість річок, струмків, боліт, безліч улоговин, ярів і дефіле, при порівняно малій щільності населеності створювали сприятливі умови для активних бойових дій групам і підрозділам десанту.

5 жовтня в Канівському лісі підполковник Сидорчук П. М. об'єднав декілька загонів десантників, сформувавши, таким чином, 3-ю бригаду у складі трьох батальйонів і чотирьох взводів бойового забезпечення: розвідувального, саперного, протитанкового і зв'язку. Наступного дня в розташування бригади вийшла група з радіостанцією і цього ж дня вперше після висадки, відбувся сеанс зв'язку з командуванням 40-ї армії. Весь час перебування в тилу противника бригада вела активні бойові дії. Німці кинули на знищення бригади значні сили, але так і не змогли ліквідувати в своєму тилу таке могутнє диверсійне угруповання.

Крім виконання диверсійних завдань, бригада провела детальну розвідку системи оборони противника по Дніпру.

К 26 жовтня у складі бригади було вже близько 1200 чоловік, що дозволило наприкінці жовтня сформувати четвертий батальйон. Так само спільно з бригадою діяли партизанські загони "За Батьківщину", "Імені Коцюбинського", "Батя" (командир Солодченко К. К.), "Імені Чапаєва" (командир Спежевой М. А.), "Винищувач" (командир Могильний П. Н.), 720-й партизанський загін та розвідувальний загін Розвідуправління 1-го Білоруського фронту (майор Гнідаш К. С.). [5]

Значного ефекту добилися активні бойові дії південних груп і загонів. Особливо відзначилися загони під командуванням старшого лейтенанта Ткачова, капітана Кротова, майора Фофанова, старшого лейтенанта Ахромовіча. Ці групи завдавали німців чутливих ударів. Так, например, 30 вересня група, якою керував старший лейтенант Петросян С. Г. в населеному пункті Потик раптовою нічною атакою розгромила німецький гарнізон, знищивши до 100 чоловік, було захоплено до 30 автомашин з боєприпасами, знищено 3 зенітні гармати, до 30 автомашин. Через декілька годин, ця ж група зробила засідку на німецьку артилерійську колону. В результаті бою було знищено до 80 чоловік, 15 автомашин, 6 гармат та два міномети. [5]

У період з 28 вересня по 11 листопада розвідувальні і диверсійні групи з числа десантників руйнували мости, знищували транспортні колони, засоби зв'язку, здійснювали зухвалі нальоти на гарнізони противника.

У військових архівах зберігся цікавий документ про оцінку німецьким командуванням радянських десантників. У наказі № 4969/43s датованим 7 жовтня 1943 року, штаб 8-ї німецької армії так оцінив дії парашутистів 3-ї і 5-ї бригад: [2]

" Способи і методи ведення бою ворожими парашутистами, навіть після довгих днів боїв, втрат і відсутності поповнення, боєприпасів і продовольства демонструють високу навченість, яка постійно поєднується з хитрістю і кмітливістю, що проявляються кожним десантником. Невіддільною характерною рисою парашутистів залишається їх приголомшлива невловимість. Поведінка в безумовно важких умовах вражає своєю екстраординарністю. Навіть будучи пораненими десантники демонструють свою мужність і продовжують вести бій, незважаючи на отримані поранення. Поранені неодноразово, вони вважають за краще підірвати себе гранатою, ніж бути захопленими в полон. Досі залишається складним виконання завдань щодо розшуку місць, де ховаються загони парашутистів. Ми неодноразово переконувалися в професійній здатності противника ретельно маскуватися, використовуючи усі переваги пересіченої місцевості. Коли наші розвідувальні підрозділи все-ж знаходили укриття, ворог тут же робив спроби позбавитися від них без жодного звуку, без криків "Ура!" , шуму і пострілів. Відчуваючи жахливий дефіцит у боєприпасах, противник, проте, фанатично б'ється до останнього патрона, часом пускаючи в хід навіть кинджали, якими вони всі озброєні."


3.3. Участь у форсуванні Дніпра

Форсування Дніпра під вогнем німецької артилерії. Осінь 1943 р.

У ніч на 12 листопада в розташування бригади на літаку По-2 прибув помічник начальника штабу 52-ї армії майор Дергачов, який доповів командирові бригади порядок форсування Дніпра військами 52-ї армії. До години ночі 13 листопада підрозділи бригади вийшли до вихідного положення та за сигналом командира бригади одночасно атакували всі опорні пункти противника відповідно до затвердженого рішення. На п'яту годину завдання отримане десантниками було успішно виконане.

У ніч на 14 листопада частини 254-ї стрілецької дивізії форсували Дніпро. 3-я гвардійська повітряно-десантна бригада з'єдналася з ними та продовжила брати участь в наступальних боях до повного розгрому німецьких військ в районі Черкас. Третій батальйон, зайшовши в тил противника, раптово нічною атакою 21 листопада оволодів великим населеним пунктом Дубіївка і, тримаючи оборону, у взаємодії з другим батальйоном, що підійшов з боку Білозір'я, утримував його до 25 листопада, передавши ділянку оборони 926-у стрілецькому полка.

28 листопада всі підрозділи 3-ї гвардійської повітряно-десантної бригади здали свої позиції 7-ій гвардійській повітряно-десантній дивізії і були виведені до міста Киржач до пункту постійної дислокації. [5]

Наприкінці жовтня 1-а, 2-а і 11-а гвардійські повітряно-десантні бригади були зведені у 8-й гвардійський повітряно-десантний корпус і передані до складу 1-го Прибалтійського фронту, де планувалася висадка повітряного десанту. Однак операція була скасована, висадка не відбулася, управління корпусу було передане до складу сухопутних військ, а бригади повернені до пунктів постійної дислокації.


4. Награды

Вважається, що двох учасників Дніпровського десанту було удостоєно звання Героя Радянського Союзу - командира 2-го пдб 5-й гв. пдбр майора Блувштейна О. А. та командира 3-го парашутно-десантного батальйону 5-й гв. пдбр старшого лейтенанта Петросяна С. Г., однак насправді їх було троє. Офіційна історія забула про молодшого сержанта Кондратьєва І. П., навідника протитанкової рушниці ( ПТР) 5-ї гв. пдбр , який 13 - 16 листопада 1943 року в бою в районі Свидівок вогнем ПТР знищив 4 німецьких танки, 2 бронемашини та 3 вантажівки з піхотою. У бою він був поранений в спину, пізніше в 1944 році - демобілізований. Звання Героя йому було присвоєно 24 квітня 1944 року, того ж дня отримали Героя і Блувштейн з Петросяном.

Примітний такий факт: у складі 5-ї гвардійської повітряно-десантної бригади в тил противника висаджувалася санітарний інструктор Надія Іванівна Гагаріна (Михайлова) якій тоді було всього 16 років(!). У боях в районі Свидівок і Сокирна, вона, єдиний медичний працівник батальйону хто залишився в живих, надала допомогу 25 пораненим десантникам, але і сама двічі була поранена. 65 діб вона поруч з рештою десантників стійко переносила суворі випробування, що випали на її долю. Гагаріна була нагороджена медаллю "За бойові заслуги".


5. Пов'язані події

У складі Дніпровського десанту брали участь багато людей, що згодом стали відомими діячами науки і культури, наприклад, в десанті брав участь майбутній знаменитий кинорежиссер Григорій Чухрай - тоді він був лейтенантом, командиром взводу зв'язку 3-ї повітряно-десантної бригади.

С Бойовим прапором 3-ї гвардійської повітряно-десантної бригади була пов'язана своя героїчна історія. Примітно, що Прапор бригади десантувався в тил ворога разом з бойовими підрозділами. При десантуванні він знаходився у прапороносця капітана Сапожникова, який заховав його під гімнастерку. Під час польоту, у повітрі, він був поранений в ногу і плече. Відстрілюючись, він все-таки зміг за допомогою товаришів доповзти до стогу сіна і від втрати крові знепритомнів.

15-річний підліток Анатолій Ганенко разом з братом знайшли пораненого командира та надали йому допомогу. Декілька тижнів брати разом з матір'ю доглядали п'ятьох поранених бійців і капітана. Коли радянські бійці зміцніли, вони вирішили прориватися до своїх. Але щоб не ризикувати Бойовим Прапором і штабними документами, їх довірили зберегти Анатолію, наказуючи передати їх негайно радянському командуванню, як тільки село буде звільнене від німців.

Півроку мати і син із смертельною небезпекою берегли прапор частини, у той час як в їх будинку розміщувався німецький генерал. Лише через 32 роки після війни за ініціативою воїнів - десантників за цей подвиг С. І. та А. Ф. Ганенко були нагороджені медаллю "За відвагу".

В форсуванні Дніпра як звичайна піхота брали участь гвардійські повітряно-десантні дивізії. Зокрема в 7-му полку 2-ої гвардійської повітряно-десантної дивізії служив знаменитий снайпер евенк Кульбертинов І. Н., який під час битви за Дніпро за короткий час знищив 59 німців. Всього до кінця війни снайпер мав на своєму рахунку 484 знищених бійців Вермахту.


6. Підсумки операції

ДИРЕКТИВА СТАВКИ ВГК № 30213 КОМАНДУВАЧУ ВІЙСЬКАМИ ВОРОНЕЗЬКОГО ФРОНТУ, ПРЕДСТАВНИКАМ СТАВКИ "ПРО ПРИЧИНИ НЕВДАЧІ ПОВІТРЯНОГО ДЕСАНТУ НА ВОРОНЕЗЬКОМУ ФРОНТІ І ПРО ВИЛУЧЕННЯ ПОВІТРЯНО-ДЕСАНТНИХ БРИГАД З ПІДПОРЯДКУВАННЯ КОМАНДУВАННЯ ФРОНТУ"

3 жовтня 1943 г. 01 год. 40 мин.

Констатую, що перший повітряний десант, проведений Воронезьким фонтом 24 вересня, провалився, викликавши масові непотрібні жертви. Сталося це не лише з вини тов. Скрипко, але і з вини тов. Юрьєва a і тов. Ватутіна, які повинні були контролювати підготовку і організацію викидання десанту.

Викидання масового десанту в нічний час свідчить про неграмотність організаторів цієї справи, бо, як показує досвід, викидання масового нічного десанту навіть на своїй території пов'язане з великими небезпеками.

Наказую: півтори повітряно-десантні бригади, що залишилися, вилучити з підпорядкування Воронезького фронту і вважати їх резервом Ставки.



a ^ тов. Юрьєв - псевдонім Г. К. Жукова

За два місяці проведення Дніпровської повітряно-десантної операції загинули і зникло безвісти більше 3500 десантників з числа 4575, що висадилися. Не зважаючи на героїзм проявлений десантниками, мета десанту досягнута не була. Разом з цим, за радянськими офіційними даними, за час боїв у тилу противника десантники, спільно з партизанами, знищили близько трьох тисяч німецьких солдатів і офіцерів, пустили під укіс 15 ворожих ешелонів, знищили 52 танки, 6 самохідних гармат, 18 тягачів, 227 різних автомобілів та багато іншої техніки.

По перших результатах проведення Дніпровського десанту Ставка ВГК відреагувала негайно.

3 жовтня 1943 року вийшла Директива Ставки № 30213 "Про причини невдачі повітряного десанту на Воронезькому фронті". У директиві прямо вказувалось на "неграмотність організаторів", в числі яких було названо Скрипка, Жукова і Ватутіна.

Проте, не зважаючи на директиву № 30213, штабом Південного фронту була спланована ще одна операція, яка передбачала висадку за Дніпро частин 6-ї і 7-ї гв. парашутно-десантних бригад. Але вже 13 жовтня 1943 року вийшла Директива Ставки № 30222 [6], яка прямо вказувала на заборону викидання нічних повітряних десантів.

Таким образом, 1-а, 4-а, 6-а і 7-а бригади та частина сил 5-ї бригади, які не встигли задіяти під час десантування в тил противника в районі Дніпра, у середині жовтня були повернені до пунктів постійної дислокації.


7. Причини провалу операції

Організація і підготовка операції, яку проводило управління обох фронтів та штабу НДС , не зважаючи на пряме керівництво з боку представника Ставки ВГК маршала Жукова Г. К. (можливо, саме завдяки його стилю керівництва під час підготовки та ведення військових операцій), виявилася з рук геть поганою.

  1. Ані повітряна, ані наземна розвідка не виявила наявності в районі десантування дивізій противника, що вже блокували плацдарм, а також зосередження в наміченому районі висадки підтягнутих з тилу значних резервів противника.
  2. Навігаційне забезпечення висадки десанту було організовано вже після закінчення десантування.
  3. Висадка передових загонів для забезпечення висадки головних сил не була проведена.
  4. Підготовка особового складу до проведення операції практично не проводилася. Командний склад постановки бойових завдань особовому складу десанту не проводив. Організації всебічного забезпечення, розіграшу взаємодії та управління в ході ведення бойових дій проведено не було. Десант вилетів на бойову операцію непідготовлений. Як результат, практично жоден підрозділ не був готовий до ведення бойових дій в тилу противника.
  5. Матеріальне забезпечення підготовки операції було організоване погано, в результаті другий ешелон в повітря взагалі не піднявся, оскільки з'ясувалося, що на аеродром не підвезли пальне.
  6. Льотний склад військово-транспортної авіації взагалі не мав досвіду десантування. В результаті десантники виявилися розкидані на дуже великій площі, а значна частина десанта і артилерія (45-мм гармати) скинуті взагалі не були.
  7. Не зважаючи на велику кількість засобів зв'язку, багато радистів залишилися без радіостанцій, а радіостанції - без батарей живлення.
  8. В результаті хаотичної висадки повітряно-десантні бригади виявилися розкидані дрібними групами на величезній території, в основному на південь від передбачуваної зони висадки. Значна частина з них загинула, деякі групи, користуючись радіостанціями, зуміли встановити контакт і об'єднатися, проте зв'язок зі штабом фронту командири цих загонів налагодити не змогли через відсутність секретних кодів.

В цілому можна констатувати, що Дніпровська повітряно-десантна операція провалилася з вини командування фронтів та управління повітряно-десантних військ внаслідок волаючих організаційних помилок і відсутності у штабних офіцерів реального досвіду керівництва бойовими частинами в ході проведення десантної операції.

Для повітряно-десантних військ невдала операція мала фатальні наслідки. Более радянські повітряно-десантні війська жодного разу не мали практичного бойового досвіду застосування повітряного десанту парашутним способом протягом всієї своєї подальшої історії.


См.. также


8. Примечания

  1. Советские воздушно-десантные. - Москва, 1980; Лисов И. И. Десантники. - Москва, 1968.
  2. а б в г д е ж Lt. Gen. NV STASKOV Chief of Staff of Airborne Troops 1943 Dnepr airborne operation: lessons and conclusions Military Thought, July, 2003 by Nikolai Viktorovich Staskov
  3. Самойленко Я. Из опыта управления воздушными десантами в годы войны. "Военно-исторический журнал" № 12, 1979 г. - www.rkka.ru/analys/vdv/main.htm
  4. Каневский десант: унесенные ветром Автор: Александр ФИЛЬ - www.zn.ua/3000/3150/52994/
  5. а б в г д Суконкин Алексей Сергеевич Лиса в курятнике. ВДВ и СпН. Часть 3. История десантных и разведывательно-диверсионных войск СССР и России
  6. а б Русский архив: Великая Отечественная. Ставка ВГК: Документы и материалы. 1943 год. - militera.lib.ru / docs / da / stavka_vgk / index.html

Источники

Литература

  • Маргелов В.Ф., Лисов И.И., Самойленко Я.П. Советские воздушно-десантные (Военно-исторический очерк). - М.: Воениздат, 1980. (Рус.)
  • Лисов И.И. Десантники. - М.: 1968. (Рус.)
  • Крайнюков К.В. Оружие особого рода - militera.lib.ru/memo/russian/kraynyukov_kv/01.html. - М.: Мысль, 1984. (Рус.)
  • Ровенский Г.В. Военное Фрязино: Хроника 1941-1945 годов - www.fryazino.info/index.php?mod=books&book=2. - Фрязино: Отдел культуры Администрации г. Фрязино Московской области, 2003. - 96 с. (Рус.)
  • Пичугин В.С. Парашюты раскрылись за Днепром - militera.lib.ru / memo / russian / pichugin_vs / index.html. - Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1978. - 80 с. - 18500 экз. (Рус.)
  • Чернов В. Днепровский десант. - Липецк: Липецкое изд-во, 2000. - 415 с. (Рус.)
  • Суконкин А.С. История десантных и разведывательно-диверсионных войск СССР и России. (Рус.)
  • Манштейн Э.. Утерянные победы - militera.lib.ru / memo / german / manstein / index.html / Сост. С. Переслегина, Р. Исмаилов. - М.: АСТ, 1999. - 896 с. - (Военно-историческая библиотека). - ISBN 9785170332601 (Рус.)
  • Мучкаев С. Днепровский десант / / Известия Калмыкии. - (08.08.1998). (Рус.)
  • Жуков Л. Воздушная гвардия / / Нижегородские новости. - (01.08.2000). (Рус.)
  • Самойленко Я. Из опыта управления воздушными десантами в годы войны - www.rkka.ru/analys/vdv/main.htm// Военно-исторический журнал. - (№ 12, 1979 г.). (Рус.)
  • Федяев А.Н.. Днепровский десант / / Военно-исторический журнал. - (№ 8, 1994 г.). (Рус.)
  • Филь О. Каневский десант: унесенные ветром - www.dt.ua/3000/3150/52994/// Зеркало недели. - (№ 12 (591), 1 - 7 апреля 2006).
  • Стаськов Н.В. Днепровская воздушно-десантная операция 1943 года: уроки и выводы - dlib.eastview.com/browse/doc/5535386? enc = rus / / Военная мысль. - (№ 9, 2003): с. 60-67. (Рус.)
  • Glantz David M. The Soviet Airborne Experience - books.google.com / books? id = Ieci0eVv8EEC & printsec = frontcover & dq = ISBN - Washington: DIANE Publishing, 1984. - ISBN 9781428915824 (Англ.)

11. Видео

Хорошая статья

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам