Надо Знать

добавить знаний



Древняя Греция


Герб Греции

План:


Введение


Древняя Греция - период в истории Греции, который длился от III тысячелетия до н. е. до римского завоевания во 2 веке до н. е. Большинство историков рассматривают ее как основополагающую культуру западной цивилизации [1] [2] [3]. родиной мировой демократии [4], западной философии [5], основных принципов физико - математических наук, искусства театра [6] и Олимпийских игр и т.п.. Греческая культура оказала мощное воздействие на Римскую империю, которая в свою очередь донесла свою культуру почти до каждого европейского народа.


1. Крито-микенский период

Ранний этап истории Древней Греции носит название крито-микенский, или эгейский. В III-II тысячелетиях до н. н.э. возникают первые государства в бассейне Эгейского моря - на острове Крит и полуострове Пелопоннес (города Микены, Пилос, Тиринф). Это были государства монархического типа, подобные древневосточных деспотий, с разветвленным бюрократическим аппаратом и сильными общинами.

Толчком к началу исследований английского археолога Артура Эванса на Крите послужили сюжеты древнегреческих мифов о мастере Дедала, который построил в Кноссе для царя Миноса дворец-лабиринт о герое Тесея, победившего жителя лабиринта Минотавра и нашел обратный путь с помощью "Нити Ариадны". Микены открытые Генрихом Шлиманом после раскопок в Малой Азии, где он отыскал легендарную Трою.

В конце III - начале II тысячелетия до н. э мощнейшим было Критское царство - талассократия, занимавшая исключительно выгодное географическое положение, обладала сильным флотом. Критские мастера тонко обрабатывали бронзу, но не знали железа, изготовляли и расписывали керамическую посуду изображениями растений, животных, людей.

Красная колоннада Кносского дворца

До поражают руины царского дворца в Кноссе. Он представлял собой многоэтажное сооружение, большинство помещений которого соединены сложной системой переходов, коридоров и никогда не имели внешних окон, освещались через специальные световые шахты. Во дворце действовала система вентиляции и водоснабжения. Стены украшены прекрасными фресками. Одна из самых знаменитых - "Парижанка" (ныне в коллекции Археологического музея Ираклиона) - так Артур Эванс назвал изображение молодой женщины с темными вьющимися волосами.

Дворец был центром и политической, и религиозной жизни государства Миноса. Поклонялись критяне богини Матери Део, ей служила верховная жрица - дочь Миноса, которую могут изображать большая и малая статуэтки Богиня со змеями. Другие артефакты указывают на то, что в религиозных представлениях центральным был культ быка как олицетворение Посейдона - бога громовержца (Крит и близлежащие острова часто страдали от землетрясений): крыша дворца украшали монументальные изображения рогов, в виде головы быка изготавливали ритуальные сосуды, на одной из фресок изображен игра акробатов с быком - Таврокатапсией. Кносс разрушен вследствие извержение вулкана на острове Тира, и Крит утратил свое господствующее положение, вероятно, вследствие так называемого Минойского вивережння.

Так с середины II тысячелетия до н. е. центром греческой цивилизации стали Микены, населенные греками - ахейцами. Его окружали мощные оборонительные стены, сложенные из огромных, грубо отесанных каменных блоков. Главные Львиные ворота украшала треугольная стела с рельефным изображением двух львиц. Генрих Шлиман нашел также золотую усыпальницу микенских царей - гробницу Атрея - расположены по кругу подземные сооружения с купольными сводами. Микены возглавили ахейцев в Троянской войне, воспетой в "Илиаде", которая приписывается авторству Гомера.

Исчезновение микенской культуры в XII веке до н. е. связывают с вторжением с севера Балканского полуострова дорийских племен, среди которых все еще ​​царил родовой строй. Порабощение дорийцами коренных жителей привело к упадку греческих городов и их культуры, в частности потери раннегреческой письменности (так называемое критское письмо).


2. Полисный период

2.1. Темные века

История Греции после дорийского вторжения начинается будто заново. Опять происходит разложение первобытнообщинных отношений, формирования государственности, возрождение материальной культуры. Этот период длился примерно с XI по IX век и называется Темными веками, а также гомеровским периодом, поскольку известен прежде всего по поэмам "Илиада" и "Одиссея", предписанным авторству Гомера. Темные века - эпоха натурального хозяйства, ведь из всех достижений микенцев дорийцы переняли только гончарный круг, технику обработки металла и приемы кораблестроения, культуру выращивания винограда и оливковых деревьев. Впрочем дорийцы принесли с собой искусство выплавки и обработки железа, практику использования его не только как украшения, но и в изготовлении орудий и военном деле.

В конце гомеровского периода произошло становление дополиснои общественной организации. Также известно, что до IX века Грецию населяли племена: эолийцы - Северную Грецию, дорийцы - Среднюю Грецию и восточный Пелопоннес, ионийцы - Аттику, ахейцы, которым удалось сохранить самостоятельность, были оттеснены дорийцами в Аркадий и Ахею. Наконец важнейшее событие этого периода - начало древнегреческой колонизации островов Эгейского моря и побережья Малой Азии : северные районы заселялись эолийцы, центральные районы (известные как область Иония) - ионийцами, южные - дорийцами.


2.2. Архаический период

Наступление железного века имело огромное значение - металл стал дешевым и доступным, что способствовало постепенному росту хозяйственной самостоятельности отдельной семьи и ослабление ее зависимости от родовой организации. Отделение ремесел от земледелия обозначило переход к обмена, производства не только для собственных нужд, но и для рынка, вследствие чего активно развиваются города. Поэтому в период VIII-VI веков до н. е. происходит становление полисов - разрозненных мелких суверенных городов-государств, объединенных только общностью языка, религии, культурных традиций, политических и торговых связей. Экономически необходимым становится основания новых колоний и увеличение числа рабов как основной рабочей силы.

На VII-VI века до н. е. приходится расцвет греческой колонизации в Средиземноморье и Северном Причерноморье. Только выходцы из Милета основали 70 колоний на побережье Черного моря. Одновременно в самой Греции Дельфы с оракулом Аполлона и Олимпия с Храмом Зевса и Олимпийскими играми приобрели значение общегреческих религиозных центров наиболее почитаемых богов. Греческая торговля стала фактически международным, имела сбыт и на западных, и на восточных рынках. Зато в Грецию ввозились рабы, сырье, предметы роскоши, а также продукты питания для все возрастающего населения полисов. В лидийцев в VII веке греки позаимствовали чеканки монет.

Уже в VI веке до н. э разворачивается борьба демоса против аристократии, в руках которого сосредоточивалась земля. В Афинах архонт Солон ввел ряд реформ, а главное отменил долговое рабство, что заложило основы Афинской демократии. Однако сопротивление аристократии был настолько мощным, что обуздать ее мог только оружие. Так в греческих городах сформировалась особая форма тирании, которая имела целью защиту крестьян и ремесленников: в Коринфе - тирания Кипсела и Периандра; в Афинах - тирания Писистрата и дальнейшие реформы Клисфена, на Самосе - тирания Поликрата, а также тирании городов Сикион, Милета, Ефес т.д..

В конце архаического периода во многих полисах распространяется рабство, независимо от формы организации полиса, в частности в экономически мощном Коринфе и демократических Афинах. Одновременно в олигархическом Спарте, на Крите и в Аргосе бытовали определенные черты родового строя, а в общинах Этолии, Акарнании и Фокиде сохранялось натуральное хозяйство. На фоне такого разнообразия и по политическим, и по экономическим причинам греческие города начинают соперничество, возникает Пелопоннесский союз, возглавляемый Спартой, - военный союз городов Пелопоннеса для совместного ведения войн и подавления восстаний илотов.


2.3. Классический период

Классический период - время наивысшего расцвета древнегреческого общества и культуры, который пришелся на V-IV века до н. э влиятельным политическим и культурным центром после победы в греко-персидских войнах стали Древние Афины, которые стояли во главе оборонного Делосского союза среди полисов островов Эгейского моря, его западного, северного и восточного побережья. Своей максимальной мощи и культурного расцвета Афины достигли, когда во главе государства стал выдающийся политический деятель, полководец, сторонник демократической партии Перикл, что 15 раз избирался стратегом. Этот период известен в историографии как "Золотой век Перикла, хотя был относительно непродолжительным.

Перенос казны Делосского союза с Делоса в Афины, взимание платы - Фороса из союзников, ограничение свободной торговли на море, карательные экспедиции, клерухии - все это вызывало у союзников возмущение и желание освободиться от обязательств. Параллельно назревали и конфликты вне союзом: экономическая борьба между Афинами и Коринфом в сфере торговли, со Спартой - за главенство в Греции. 431 до н.э началась масштабная война в истории Древней Греции - Пелопоннесская война, завершившуюся сокрушительным поражением Афин, потерей владений и привилегий, а Спарта установила свою гегемонию.

Нарастала "Кризис полиса" : рос внутришньополисний антагонизм между беднотой и богатыми; возвышались метеки (чужеземцы в полисе), распространение рабства не давало возможности найти наемный труд, единственным средством существования оставалось ведения войны (поэтому нередко греческие наемники воевали и в армии персов). Частые междоусобные войны еще более ослабляли полисы, они уже не были способны защитить своих граждан. Наконец 395 до н.э вспыхнула Коринфская война, в результате которой Персия навязала грекам унизительный Анталкидов мир, за выполнением которого должна следить Спарта. Таким образом она становилась главным врагом, для борьбы со Спартой создан Второй Афинский морской союз. Хотя Фивы побеждают Спарту при Левктрах, попытка Афин навязать свою волю приводит к новой Союзнической войны, и союз распадается.

В период слабости греческих полисов начинает свое возвышения Македония. Царь Филипп II в Македонский последовательно завоевывает Фессалию, Фокиду, Халкиде и Фракию. Антимакедонская коалиция, идеологом которой выступал Демосфен, потерпела сокрушительное поражение в битве при Херонее 338 до н.е. В 337 до н. э создан Коринфский союз греческих государств во главе с Македонией, везде введен македонские гарнизоны и установлено олігархічні режими.


3. Эллинистический период

Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я - етап еллінізму - починається з походів Александра Македонського (IV століття до н. е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Стародавнім Римом у I столітті до н. е. (останнім був захоплений Єгипет). Македонія, що завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, тож після звитяжних походів Александра Македонського давньогрецька культура розповсюджується по завойованих східних країнах. В свою чергу, підкорені народи були носіями власної давньої культури і самі впливали на античну культуру.

Битва при Херонії і завоювання греко-македонської армії на сході під командуванням Александра Македонського відкрили період еллінізму. Монархія Александра розпалася одразу після його смерті 323 до н. е. Довга боротьба діадохів і їх наступників - епігонів - призвела до створення низки самостійних елліністичних держав (найбільшими з них були монархії Селевкідів, Птолемеїв і власне Македонія). Для Греції елліністичного періоду характерне переважання держав і союзів воєнізованого типу (Македонія, Ахейський союз, Етолійський союз, деякий період - Спарта), які продовжували оскаржувати панування в Греції.

У більшості держав при владі перебували олігархія чи царі. Боротьба держав на чолі з Афінами проти Македонії після смерті Александра (Ламійська війна) закінчилася перемогою Македонії і розправою із грецькими демократами. Після вторинної поразки у Хремонідовій війні (267-261 роки до н. е., названа на честь афінського полководця Хремоніда) Афіни були розгромлені, ставши цілком залежними від Македонської монархії. Однак Македонія не змогла відновити свою владу над усім Балканським півостровом. Проти неї боролися два нових могутніх союзу - Ахейський (відновлено близько 280 до н. е.) та Етолійський (створений близько 320 до н. е.).

Ахейский союз охватывал большую часть Пелопоннеса (кроме Спарты, которая вошла в союз после 192 до н. э) и крупнейшие города ( Сикион, Коринф, Мегары). В Этолийский союз, кроме Этолии, входили районы Средней Греции (кроме Афин), южная Фессалия и некоторые другие города. Борьба преемников Александра, а позже Македонии и двух союзов за власть в Греции приводила к массовому разрушению городов, продаже греков в рабство, заселению центров новыми колонистами. Опустошали греческие города и пираты, которых использовали этолян, продавая им в рабство жителей захваченных городов (из одной только Лаконики было продано до 50 тысяч человек). Результатом борьбы были медленная агония городов, разорение средних слоев, рост бедноты, волнения которой становились обычным явлением (в Коринфе, Аргос, Милете).


4. Римское завоевание

После поражения, нанесенного римлянами Македонии в битве при Киноскефалах 197, римляне постоянно вмешивались во внутренние дела греков, поддерживая олигархические слои против демократии. Летом 196 римский полководец Тит Квинкций Фламинин провозгласил Истмийские играх "свободу" греков, вера в которую на короткий срок сделала Рим популярным в Греции. С этого времени Греция постоянно находилась под римским влиянием. Македония утратила политическое значение, а в 148 году, после подавления восстания Андриска, была превращена вместе с Иллирией и Эпир в римскую провинцию. Этолийский союз римляне распустили. В 146 был разгромлен и Ахейский союз. Таким образом фактически вся Греция оказалась под властью Рима. С утверждением Римской империи в 27 до н.э Греция была превращена в римскую провинцию Ахайя (кроме Афин, номинально считались свободным городом) и мало чем выделялась среди других восточных провинций Римской империи. С 4 века нашей эры Греция составила ядро ​​Восточной Римской империи - Византии.


5. Культура Древней Греции

5.1. Мифология

Об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури грала міфологія. Вона почала складатися ще в крито-мікенський період. Найдавнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу Геї - землі і Урану - неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим - Кронос. За міфологією Кронос вирішив помститися своєму батькові за те, що він ув'язнив його братів циклопів у тартарі. Пока Уран спав Кронос наніс йому тяжкого удару(кастрував його) і став царем усіх богів. Діти Кроноса - боги на чолі із Зевсом у суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом.

Гора Олімп вважалася помешканням дванадцяти верховних богів на чолі із Зевсом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон - морів, джерел і вод, Аїд - похмурого підземного царства. Гера - дружина Зевса - була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса - Деметра - богинею родючості, інша - Гестія - покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам.

Згідно з міфом, Афіна з'явилася з голови Зевса у повному бойовому вбранні - у шоломі і панцирі. Богом війни був Арес. Гермес - спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровительницею тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровительницею жіночої цнотливості і охороницею породілля. Аполлон - брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями - дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса - Афродіта, що народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня любові і краси.

З античних зображень Афродіти найвідоміші: Афродіта Кнідська роботи Праксителя (IV століття до н. е.) і особливо Венера Мілоська (II століття до н. е.), які знаходяться у паризькому Лувре. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс - найвеселіший серед богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучливі свята в кінці сільськогосподарського року - Діонісії. Крім олімпійських богів існувала безліч інших (переважно - місцевих, локальних) богів, що мали свої функції.

Боги в уявленні греків володіли людським виглядом, людськими бажаннями, думками, почуттями, навіть людськими вадами і недоліками. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана Прометея - захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки. Крім міфів про богів існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів і героїв складалися у цілі цикли, що стали надалі джерелом сюжетів для літератури, драматургії і скульптур.

Паралельно із міфологією розвивалася культова практика - жертвопринесення і молитви, що проходили у храмах. Кожне місто мало бога - заступника. Афіна вважалася покровительницею Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні Олімпійські змагання. Місце головного святилища Аполлона - Дельфи, де знаходився найвідоміший дельфійський оракул (оракул - місце у святилищі, де отримували відповідь божества на задане питання, або саме прорікання божества), як вважали греки тут знаходився відмічений особливим каменем центр Землі.

Людяні, пройняті гармонією образи грецької міфології, стали ґрунтом для розвитку давньогрецького мистецтва. Міфологія давніх греків здійснила вирішальний вплив на формування давньоримської міфології і релігії. В епоху Відродження вона була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.


5.2. Наука

Вже у давньогрецькій міфології виразно видно прагнення дати всеосяжну картину світу, знайти пояснення всьому сущому. Ті ж пошуки вже на іншому світоглядному рівні були продовжені вченими Давньої Еллади. Именно в античній культурі наука вперше в історії людства виділяється у самостійну сферу. Є всі підстави вести мову не просто про накопичення наукових знань (що знаходилися, як правило, у руках жерців), а про розвиток професійної науки.

Нескороминуще значення має антична філософія. У Давній Греції зароджується філософія як наукова теорія, розвивається система понять, ставляться і отримують своє оригінальне рішення основні філософські проблеми. Одним з найважливіших досягнень давньогрецької філософії є розробка космологічних питань - про походження Всесвіту, про природу людини.

Традиція вважає Фалеса першим грецьким філософом, астрономом і математиком. Він здійснив далекі подорожі для придбання знань. Його ім'ям відкривається перелік "семи мудреців", йому приписують багато гном : "Пізнай самого себе", "Більше усього простір, тому що він все у собі містить", "Сильніше усього необхідність, бо вона має над усім владу", "Мудріше усього час, бо він все відкриває". Першоосновою усього сущого Фалес вважав воду - "розумну і божественну". Фалес стоїть біля витоків деміфологізації світу: Зевса він вважав світовим розумом, богів - діючими в світі силами. Фалес став фундатором стихійно-матеріалістичної школи філософії.

Найбільш видними представниками цієї школи були Анаксимандр, який дав перше формулювання збереження матерії; Анаксімен, згідно із вченням якого все суще відбувається з першоматерії - повітря - і зворотно в неї повертається; Демокрит, що відстоював атомістичну ("атомос" - неподільний) концепцію будови світу. У становленні діалектики величезну роль відіграв Геракліт, у постановці і глибокій розробці соціально-етичних проблем - Сократ. Його учень Платон став основоположником філософської школи об'єктивного ідеалізму, одним з найбільших філософів всіх часів.

Аристотель - найзнаменитіший з енциклопедичних розумів в історії людства, в своєму вченні спробував з'єднати сильні сторони поглядів Демокрита і Платона, здійснив величезний вплив на філософські напрями Середньовіччя і Нового часу. Відмінною рисою філософських творів елліністичного часу, коли розірвався досить замкнений світ грецьких полісів, є посилення уваги до окремої людини і його проблем. Философия Епікура свою задачу вбачала у звільненні людини від страху перед смертю і долею, він заперечував втручання богів у життя природи і людини, доводив матеріальність душі. Життєвим ідеалом філософської школи стоїцизму були незворушність і спокій, які повинна зберігати людина на противагу світу, що змінюється. Основною чеснотою стоїки вважали розуміння (тобто знання того, що є добро і зло), мужність і справедливість.

Историческая наука Древней Греции прежде всего ассоциируется с именем Геродота. Он много путешествовал: посетил Малую Азию, Древний Египет, Финикию, разные города балканской Греции, побережье Черного моря, где собирал, в частности, сведения о скифов. Главный труд Геродота - "История", которая посвящена важнейшей политической события греческой истории - греко-персидским войнам. Несмотря на то, что "История" не всегда отличается целостностью и полной научностью, факты, которые приводятся в ней, преимущественно достоверные. Важная работа Геродота и для изучения прошлого народов, живших на территории современной Украина. Именно Геродот дает первый в античной античной литературе системное описание жизни и быта скифов.

Довольно рано стали обобщаться медицинские знания. Верховным заместителем медицины, богом-целителем считался один из олимпийских богов - Аполлон. Богом собственно медицины стал Асклепий, причем немало ученых сейчас считают, что у этого мифологического персонажа был исторический прообраз, реальный мастерский врач. В Греции сложилось несколько научных медицинских школ, известные - Книдский (город Книд) и косского (на острове Кос). Представителем последней был Гиппократ, живший в классическую эпоху. Его рассуждения о причинах болезней, о четырех темпераменты, о роли прогноза при лечении, о морально-этические требования к врачу осуществили большое влияние на дальнейшее развитие медицины. Клятва Гиппократа и сегодня является моральным кодексом врачей всего мира. Первый систематический учебник анатомии животных составил Диокл. Значительными медицинскими центрами были города Великой Греции, наиболее ярким представителем которой был Филистион.

Епохою успішного розвитку науки був еллінізм. Для цього етапу характерний успішний розвиток багатьох нових наукових центрів, особливо в елліністичних державах на Сході. Синтезом накопичених до того часу математичних знань можна вважати працю Евкліда, що жив в Александрії, "Елементи" (або "Початки"). Викладені в ньому постулати і аксіоми, дедуктивний метод доказів служили впродовж віків основою геометрії. З іменем Архімеда із Сіракуз на острові Сицилія пов'язане відкриття одного з основних законів гідростатики, початок числення нескінченно великих і малих величин, ряд важливих технічних винаходів. Пергам став центром вивчення грецької філології, тут Діонісій Фракійський створив першу граматику.

На основі трудів вавілонських вчених отримала подальший розвиток астрономія. Так, наприклад, Селевк Вавілонський намагався обґрунтувати положення, що Земля і планети обертаються навколо Сонця по кругових орбітах. Походи Александра Македонського значно розширили географічні уявлення. Дикеарх склав карту світу. Ератосфен з Кірени обчислив довжину екватора Землі, отримавши результат, близький до правильного (при цьому вчений виходив із гіпотези про кулясту форму Землі). Вивчалися вулканічні й метеорологічні явища, були відкриті мусони та їх практичне значення. Помітно просунулося вивчення людини. Герофіл виявив нерви і встановив їх зв'язок із мозком, він же висловив припущення, що з мозком пов'язані розумові здібності людини. Ерасистрат вивчав анатомію серця, набуло розвиток дослідження ветеринарної медицини, зокрема Гієроклом, важлий внесок у фармакологію зробили Зопір та Філон Тарсійський.

Найбільшим науковим центром елліністичного світу були Александрійський мусейон та бібліотека Александрії, що нараховувала більш ніж півмільйона книг. Сюди приїжджали працювати видатні вчені, поети, художники з усього Середземномор'я.


5.3. Образование

Гімназія (палестра) в Олімпії

У ході розвитку античної духовної культури поступово виробляється ідеал людини, який передбачає гармонію, поєднання фізичної і духовної краси. З цим ідеалом співвідносилася вся система виховання і освіти, унікальна для свого часу. Саме в полісах Еллади уперше в історії постало завдання навчання дітей усього вільного населення (мова йшла насамперед про хлопчиків). Причому увага зверталася як на придбання наукових знань, так і на фізичний розвиток, на засвоєння морального кодексу вільного громадянина. Існували приватні і державні учбові заклади. На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва - Афінах - з їх демократичним республіканським ладом оформилася наступна система навчання. Перші шкільні закони були складені древньогрецьким поетом і державним діячем Солоном. У них було передбачено, що шкільний вчитель повинен час від часу складати іспити, щоб підтвердити своє право вчити інших. Заняття в школах проводились лише при денному освітленні. Якщо батько не віддавав сина до школи, то син міг не утримувати батька в старості. Шкільний вчитель обов'язково показував дітям основні гімнастичні вправи, яким будуть навчати в гімназії. Серед афінських вчителів проводились змагання в декламації і різних видах атлетики.

Після домашнього виховання хлопчики з семи років починали вчитися у нижчій школі, що називалася дідаксалеон (від грецького "дідактікос" - повчальний). Тут навчали грамоті, літературі, починаючи з Гомера, музиці, арифметиці, малюванню. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії продовжувалося у другому рівні початкових училищ - граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно, в спеціальному комплексі - палестрі. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Але афіняни навчали за державні кошти тих дітей, батьки яких загинули на полі бою, захищаючи Вітчизну.

Завершувалася загальна освіта у гімназії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в науках, в число яких входили риторика, етика, логіка, географія, а також у гімнастиці. Гімнасіями відала держава, для них будувалися монументльні будівлі. Заможні громадяни вважали за честь зайняти виборну посаду керівника гімнасії, незважаючи на те, що вона була пов'язана із великими особистими витратами. Гімназії були центрами інтелектуального життя поліса, в Афінах їх було декілька. При кожній гімназії обов'язково існувала бібліотека. Найбільш прославилась Платонівська академія, де вів бесіди зі своїми учнями Платон, і Лікейон, заснований Арістотелем. Після гімнасії можна було стати ефебом - учнем вищого учбового закладу, які в полісну епоху були військовими, а в елліністичну докорінно змінилися і стали цивільними. Своєрідною формою вищої освіти можна вважати гуртки, що групувалися навколо великих вчених.

В Спарті контроль держави над розвитком особистості був досить жорстким. За переказами, новонароджених оглядали члени герусії (міської ради старійшин) і відбирали тільки здорових дітей. Кволих і хворобливих скидали в провалля Тайгетського хребта. Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартанця від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчата, але у Спарті дитину відривали від сім'ї. Хлопців, починаючи з 12 років, ділили на загони, на чолі кожного загону ставився прен (старший і найбільш авторитетний хлопчик). Основними елементами навчання були: полювання, релігійні та військові танці, різноманітні фізичні вправи. Розумовий розвиток був особистою справою кожного спартріата.


6. Искусство Древней Греции

6.1. Литература

Авторству Гомера приписуються "Іліада" та "Одіссея"
Гесіод - перший відомий давньогрецький поет

Особое место в истории мировой цивилизации занимает древнегреческая художественная культура. Еллінське мистецтво досягло глибокої людяності образів, пройняте відчуттям гармонії світу і людини, що усвідомлено втілює красу природного буття.

З міфологією, її сюжетами і образами пов'язане дуже раннє формування давньогрецької літературної традиції. Розвиток окремих сфер культури не завжди відбувається рівномірно. Так, у Давній Греції вершини поетичної творчості були досягнуті набагато раніше, ніж склалися класичні наука, освіта і мистецтво. Приблизно у VIII столітті до н. е. Гомер написав свої епічні поеми - " Іліаду" і " Одіссею". Більшість вчених вважає, що Гомер жив у Малій Азії і був рапсодом - так називали поетів, що виступали з декламацією своїх віршів. Про час письмового оформлення поем думки розходяться: одні вважають, що перші записи були зроблені за життя Гомера, інші - що це сталося пізніше - у VI столітті до н. е. Обидві версії співвідносяться з історією грецької письменності. Алфавіт (фонетичне письмо) було запозичене греками у фінікійців якраз у VIII столітті до н. е. Греки і писали, як фінікійці - зправа наліво і без голосних, а у VI столітті до н. е. письмо набуло вже звичний для нас вигляд.

Поеми Гомера тісно пов'язані з народним героїчним епосом, присвяченим Троянській війні, в якому переплелися і реальні історичні події (військовий похід греків- ахейців на Трою, яку вони називали Іліон), і фантастичні сюжети ( " Яблуко розбрату" як причина війни, участь богів у конфлікті, " Троянський кінь"). Однак Гомер не переказує міфи, а створює художні образи, малює внутрішній світ героїв, зіткнення характерів. "Іліада" присвячена одному епізоду останнього, десятого, року війни - гніву наймогутнішого та найхоробрішого з грецьких воїнів Ахілла, що образився на ватажка греків мікенського царя Агамемнона. Ахілл відмовляється брати участь у битві, троянці прориваються до кораблів, гине кращий друг Ахілла - Патрокл. Ахілл змінює рішення, вступає в поєдинок з головним захисником Трої сином царя Пріама Гектором і вбиває його. Приголомшує сцена зустрічі Ахілла з Пріамом, коли цар, цілуючи руки переможця, просить віддати йому тіло сина для поховання з усіма почестями.

"Одіссея" інша за композицією та сюжетом. Вона розповідає про довге, повне неймовірних казкових пригод повернення додому одного з головних учасників війни - царя острова Ітака, хитромудрого Одіссея. Греки не просто знали напам'ять, багато разів переписували, любили гомеровскі поеми, а схилялися перед ними. Їх зробили основою виховання й освіти. Точну і образну оцінку значення "Іліади" і "Одіссеї" дав середньовічний візантійський письменник: "Подібно тому, як, зі слів Гомера, всі ріки і потоки беруть свій початок в Океані, так всяке словесне мистецтво джерело має в Гомері".

Гесіод продовжив епічну традицію Гомера. В поемі " Теогонія" він виклав міфологічні уявлення про походження богів та устрій світу. В "Працях і днях" вперше ввів в епічну поему особисті оцінки, опис обставин власного життя. Надалі в Греції отримала розвиток лірична поезія. Називними стали імена поетеси Сапфо (сапфічна строфа - особливий віршований розмір), Анакреонта (анакреонтика - лірика, що оспівує радість життя і мирські насолоди). Однак вірші цих та інших давньогрецьких авторів збереглися лише фрагментарно. Як самостійний жанр літературної творчості склалася драматургія.


6.2. Драматургія та театр

Виникнення давньогрецького театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса - Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово "трагедія" в перекладі з грецької - "гімн козлів"). На историческое происхождение театра указывает обязательное участие в трагедиях хора, с которым сначала вступал в диалоги единственный актер, позже количество актеров увеличилось до трех. Соединившись с литературной традицией, театр в классическую эпоху из религиозных, народных представлений превратился в самостоятельный вид искусства. Театралізовані вистави стали невід'ємною частиною державних свят - Діонісій та Леней. Для них строили грандиозные каменные театры, рассчитанные на тысячи зрителей (театр Диониса в Афинах, лучше других сохранившийся амфитеатр в Эпидавре).

Городские власти находили хорега (человека, которая обеспечивала финансирование), отбирали постановки и на свое усмотрение определяли порядок показа комедий и трагедий. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Актерами были исключительно мужчины, они играли в особых масках. Маски отражали характер и настроение изображаемого персонажа. Постановщиком был сам поэт. После окончания спектаклей, продолжавшихся несколько дней с утра до вечера, специальные судьи определяли лучших и вручали призы в виде денежной премии драматургу и хореги, лавровой ветви и памятника в честь хорега.

Наиболее прославленными драматургами были трагики Эсхил, Софокл и Еврипид. Эсхил написал 90 пьес, 13 раз он побеждал в драматических состязаниях. Його історична п'єса "Персидці" прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. Кстати, сам Эсхил принимал участие в крупнейших сражениях. Большинство древнегреческих пьес используют мифологические сюжеты, которые авторы свободно интерпретировали, выражая свои взгляды. Есхіл у "Прометеї прикутому" захоплюється мужністю і волелюбністю титана. У Софокла появляется психологическая мотивировка поступков героев. Наприклад, в "Антигоні" головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: "Багато в світі сил великих, але сильніше за людину немає в природі нічого". Большинство драматических произведений утеряны. Повністю збереглося лише сім п'єс Есхіла, сім - Софокла (написано 123, з них 24 - перемогли на змаганнях), трохи більше - 17 Евріпіда. Еврипид, младший из трех великих драматургов, жил уже в эпоху кризиса, гражданских войн, внешней опасности, которая нарастала со стороны Македонии. Все це і відбилося в його творчості ("Медея", "Іполіт"), Арістотель називав Евріпіда "найтрагічнішим серед поетів". Майстром комедії заслужено вважався Аристофан ("Хмари", "Оси", "Жаби"). Драматические произведения древних греков до сих пор остаются в репертуаре многих театров, они неоднократно экранизировались.


6.3. Музыка

Важливе місце в житті еллінів займала музика. Образи музикантів представлені в давньогрецькій міфології (Орфей, Пан, Марсій), зображення музикантів збереглися на грецьких вазах та у вигляді скульптур. В Греції існували спеціальні колегії (об'єднання) співаків, музикантів, танцюристів; музика звучала під час урочистостей, ритуалів, ігор, супроводжувала театральні дії. Музичний інструментарій був представлений струнними щипковими (кіфара, ліра) а також духовими інструментами (авлос, флейта Пана).

Давньогрецькими мислителями були вивчені найважливіші акустичні закономірності (Піфагор, Аристоксен), розроблена детальна ладова система та система нотації, разом з тим значне місце в трудах філософів приділено і музично-естетичним та музично-етичним проблемам (Платон, Аристотель). Музична культура древніх греків передувала культовій музиці християнської Європи наступних століть (візантійська музика, григоріанський спів) і значною мірою визначила подальший розвиток європейської музики, давши більшості європейських мов також і сам термін - "музика" (від муз).


6.4. Архитектура

В умовах рабовласницької демократії створюється цілісне середовище міст-держав. Розвивається система регулярного планування міста (Гіпподамова система), з прямокутною сіткою вулиць, площею - центром торгового і суспільного життя. Культовим і архітектурно-композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя - піднесеної і укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж у древньосхідної цивілізації, тип храму - відкритий, світлий, що прославляв людину, а не вселяв трепет. Характерно, що в архітектурі присутній людський метричний початок. Математичний аналіз пропорцій давньогрецьких храмів показав, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх сторін оточений колонадою. Дах був двосхилим. Трикутні площини, що утворилися з фасадів - фронтони - як правило, прикрашалися скульптурними зображеннями.

Грецьку архітектуру відрізняє чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери ("ордер" - в перекладі з грецького "порядок") - вони розрізняються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративним оздобленням. Доричний та іонічний стилі виникли у полісний період. Найчепурніший - коринфський ордер - з'являється у добу еллінізму.

Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є Афінський акрополь. Він був споруджений у другій половині V століття до н. е. в період найбільшої могутності Афін. Пагорб Акрополіс, що підноситься на 150 м над рівнем моря, здавна був фортецею, а потім місцем головних культових споруд. Однак під час персидського нападу всі вони зазнали руйнування. Перикл, що домігся перенесення в Афіни скарбниці Афінського морського союзу, в який входило багато давньогрецьких полісів, став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перикла - видатний скульптор Фідій. Відмінна риса цього комплексу - надзвичайна гармонічність, яка пояснюється єдністю задуму і короткими для таких масштабів термінами будівництва (біля 40 років).

Парадний вхід до Акрополя - Пропілеї - зведені архітектором Мнесіклом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі був побудований невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) - символ того, що богиня перемоги ніколи не покине місто. Головний храм Акрополя - біломармуровий Парфенон - храм Афіни Парфенос (Афіни Діви). Його архітектори - Іктін і Каллікрат - задумали і спроектували будову настільки пропорційною, що вона, виділяючись як безумовно найвеличніша споруда комплексу, при цьому своїми розмірами не тяжіє над іншими. У старовину в центрі Акрополя на постаменті, у золотих доспіхах, підносилася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельниці) роботи Фідія. Ерехтейон - храм, присвячений Посейдону, який за міфом суперничав з Афіною за право покровительствувати місту. Найбільш знаменитий в цьому храмі портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат-каріатид. Римський історик Плутарх, що писав про споруди Акрополя: ".. їх вічна новизна врятувала їх від дотику часу".

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але нарівні зі спорудженням храмів більше уваги стало приділятися цивільному будівництву - архітектурі театрів, гімназій, палаців елліністичних правителів. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будівель стало багатшим і різноманітнішим. До цього часу відноситься зведення таких прославлених "чудес світу", як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі та Фароський маяк на вході в Александрійську гавань, храм Діонісу у Теосі - творіння Гермогена.


6.5. Изобразительное искусство

Скульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдені десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів, так звані, куроси - статуї оголених юнаків і кори - задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха древньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет із Аргоса. Фідія сучасники називали "творцем богів". До нас його головні роботи не дійшли, судити про них можна лише за захопленими описами і римськими копіями. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була справедливо причислена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую - Афіни Парфенос (Афіна-діви).

Мирон достиг высот в стремлении передать в скульптурном изображении движения человека. В его знаменитом Дискобол впервые в искусстве решена задача передачи момента перехода от одного движения к другому, преодолена статичность. В то же время согласно общему эстетическому идеалу, лицо атлета скульптор изображает абсолютно спокойным. Поликлет принадлежит цикл статуй атлетов - победителей Олимпийских игр. Самая фигура - Дорифор (юноша с копьем). Поликлет теоретически обобщил опыт своего мастерства в трактате Канон. Прославленных творцом женских скульптурных образов был Пракситель. Его Афродита Книдский вызвала множество подражаний. Пропорциональность классических скульптур стала образцом для мастеров многих эпох.

Эпоха завоевания Александра Македонского, последующего краха его империи, полная страстей, взлетов и падений человеческих судеб, целых государств, принесла новую атмосферу в искусство. Если сравнивать скульптуры эпохи эллинизма с предыдущим классическим периодом, то их вид потерял невозмутимость, спокойствие. Художников ( Апеллеса, Протогена и др.). начали интересовать душевные порывы, метания людей, их состояние в трагические моменты (например, скульптурная группа Лаокоон). Появляются скульптурные портреты, передающие индивидуальные черты. Яркой было творчество Скопаса (до нас сохранился скульптурный портрет Александра Македонского). Успехи науки расширили технические возможности искусства. Одно из "семи чудес света" - Колосс Родосский, который представлял собой бронзовую статую бога Солнца Гелиоса (высота колоса была около 35 м).

Живописные произведения (фрески, картины) время не сохранило, но об их уровне позволяет судить замечательный вазовая живопись. С совершенствованием керамической технологии рос ее художественный уровень: для архаики характерен, так называемый, чернофигурная стиль изображения (рисовались темные фигуры на светлом фоне), который в классическую эпоху изменился краснофигурная, что сделал изображение более реалистичным.


Примечания

  1. Richard Tarnas, The Passion of the Western Mind - books.google.com / books? id = 0n2C299jeOMC & lpg = PA25 & pg = PP1 # v = onepage & f = false (New York: Ballantine Books, 1991).
  2. Colin Hynson, Ancient Greece - books.google.com / books? id = hmweq2TyxvsC & lpg = PT5 & pg = PT5 # v = onepage & f = false (Milwaukee: World Almanac Library, 2006), 4.
  3. Carol G. Thomas, Paths from Ancient Greece - books.google.com / books? id = NAwVAAAAIAAJ & lpg = PA1 & pg = PA1 # v = onepage & f = false (Leiden, Netherlands: EJ Brill, 1988).
  4. Лейст О. История политических и правовых учений. Гл. 13. - www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/Leist/_03.php
  5. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. - www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Reale_ZapFil/Antica/_01.php
  6. Ancient Greek Theater Discovered - Discovery Channel - dsc.discovery.com/news/2007/02/16/greektheater_arc.html

Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам