Надо Знать

добавить знаний



Завоевания Испании Римом



План:


Введение

Хронология римских завоеваний в Испании
Римский крепостной стены в Емпориях, откуда началось проникновение римлян на Пиренейский полуостров.

Завоеванием Испании ( исп. Conquista de Hispania ) В испанской историографии называют исторический период, который начался с высадки римлян в Эмпорион ( 218 г. до н. н.э.) до окончательной покорения полуострова Октавианом Августом в 17 г. н.э., а также исторические события, происходившие на полуострове в течение этого периода.


1. Предисловие

Финикийцы (а позже - карфагеняне) начали посещать Пиренейский полуостров задолго до Первой Пунической войны, между VIII и VII вв. до н. е. Их активность концентрировалась преимущественно на юге полуострова и на восточном побережье южнее реки Ибер (современная Эбро). В этих прибрежный регионах они основали большое количество торговых баз с целью вывоза минеральных и других ресурсов дороманськои Испании на рынки античного Средиземноморья. Эти небольшие базы редко представляли собой нечто большее, чем построен у причала товарный состав, однако они делали возможным не только вывоз сырья, но и внедрение ремесленных изделий из восточного Средиземноморья среди местных жителей, создавая все более мощное влияние античной цивилизации на культуры коренного населения полуострова и способствующие заимствованию ими определенных культурных черт.

Мощного культурного влияния подверглись племена иберов, населявших восток и юг страны и, вероятно, были потомками древнего первобытного населения Испании, их речь не принадлежала индоевропейской семьи. К V в. до н. е. среди них уже сложилось структурированное общество со значительной социальной стратификацией, и к 600 г. до н. е. уже начали возникать укрепленные городские центры, которые организовывались по примеру прибрежных финикийских и греческих колоний. Иберийская культурная область на востоке оставалась политически раздробленной, на юге в долине Бетис (современный Гвадалквивир) кое-где возникали большие государственные образования, например, упоминавшееся Геродотом Тартесське царство (распавшееся около 550 г. до н. н.э.).

Во внутренних районах полуострова, на западе и северо-западе влияние античных средиземноморских цивилизаций был значительно слабее, и местное население жило преимущественно небольшими деревнями, занимаясь сельским хозяйством и скотоводством. Центр и запад страны занимали кельты, которые появились здесь из-за Пиренеев примерно в VII в. до н. е., северо-запад - предки современных басков. Кельтские племена, населявшие внутренние плато на севере центральной части полуострова, имели тесные контакты с иберами на востоке и заимствовали от них много культурных черт, в частности использование гончарного круга, характерный стиль каменных статуэток кабанов и быков, а также иберские алфавит, однако городские центры в этой области стали возникать лишь во II в. до н э

В VI в. на север Пиренейского полуострова начали проникать греки с Массилии (современной Марсель), первой греческой колонии на западе Средиземного моря. Они основали на севере полуострова города Эмпорион и Роде, и также начали развивать сеть торговых постов по всему восточному побережью Испании, их главным интересом, бесспорно, была торговля, а не колонизация. Несмотря на греческий активность, значительная часть торговли происходила через финикийских, а позже - карфагенских посредников, которые торговали на полуострове греческими изделиями и вывозили отсюда сырье для перепродажи в Греции.

Когда Карфаген, главная торговая государство Западного Средиземноморья, начал распространять сферу своих коммерческих интересов на Сицилию и юг Апеннинского полуострова, это вызвало недовольство Рима, который быстро набирал силу и влияние в регионе. Цей конфлікт мав спочатку суто економічний, а не територіальний характер - могутність Карфагенської держави базувалася на контролі торгівельних шляхів його потужним флотом; Карфаген ніколи не мав ні бажання, ані достатньої військової сили для завоювання і утримання під своєю владою значних територій. Зростаючі протиріччя між двома найпотужнішими державами регіону вилилися в Пунічні війни. Перша Пунічна війна не визначила остаточного переможця, але породила смертельну ворожнечу між двома культурами, котра виплеснулася в Другу Пунічну війну, яка тривала 12 років і принесла Риму контроль над півднем та сходом Піренейського півострова. Пізніше Карфаген зазнав остаточної поразки від Риму в битві при Замі і назавжди зійшов з історичної сцени.

Незважаючи на подолання свого основного суперника в регіоні, повний контроль над усім Піренейським півостровом Рим зумів встановити лише двома сторіччями пізніше, своєю захватницькою політикою збудивши ворожнечу практично всіх народів, що населяли його внутрішні області. Вважається, що зловживання самих римлян і їх пригнічення тих народів, які відразу підкорилися Риму, найбільшою мірою відповідальні за зростання антиримських почуттів серед решти населення півострова. Після років кривавих війн корінні народи Іспанії були остаточно розчавлені під валом римського воєнного тиску та культурної асиміляції і зникли з арени історичних подій, але раніше явили історії яскравий приклад шаленого і безнадійного опору перед лицем незрівнянно сильнішого ворога.


2. Карфагенська Іспанія

После Першої Пунічної війни карфагенський генерал Гамількар Барка, який набув політичного впливу під час війни, разом з синами Ганнібалом і Гасдрубалом розпочали кампанію по підкоренню Піренейського півострова і зміцненню прямого карфагенського контролю над значною його частиною, зокрема півднем і східним узбережжям. Місцеві племена підкорялися за допомогою підкупу, укладення воєнних альянсів та шлюбних союзів, чи грубою військовою силою. Підкорені племена, в свою чергу, слугували важливим джерелом поповнення карфагенської армії, котра залучала до себе підрозділи союзних племен, а також набирала найманців серед місцевих жителів. Серед тубільного війська особливої слави набули підрозділи ілергетів, а також легендарних балеарських пращників. За допомогою цього війська Карфаген міг протистояти Риму і зміцняти свою владу на півночі Африки. Такий розвиток подій розцінювався Римом як загроза його владі і як достатній привід для вторгнення в Іспанію.


2.1. Сагунтська криза і Друга Пунічна війна

Друга війна між Карфагеном і Римом виникла з суперечки за контроль над Сагунтом, грецьким прибережним містечком, розташованим на східному узбережжі поблизу сучасної Валенсії. Десь близько 225 року до н. е. римляни склали з Гамількаром угоду, яка обмежувала сферу карфагенського впливу територією на південь від річки Ебро, а також гарантувала незалежність Сагунту. Однак в 219 р. до н. е. Ганнібал обложив місто після того, як внаслідок політичної кризи в ньому спалахнув внутрішній конфлікт і в збройних сутичках були вбиті прихильники прокарфагенської партії. Місто звернулося за допомогою до Рима, але не отримало її. Після тривалої облоги і кривавих боїв, під час одного з яких Ганнібала було важко поранено, карфагенська армія взяла місто штурмом попри героїчний опір городян. Місто було практично повністю знищено, спочатку карфагенянами під час облоги, а потім самими його жителями. Багато з сагунтійців заподіяло собі смерть, щоб не бути проданими карфагенянами в рабство. Рим, розлючений діями карфагенян, звернувся до карфагенського уряду з вимогою видачі Ганнібала як порушника договору і виводу війська з Сагунтуму; Карфаген відмовився, і римський сенат оголосив війну.


2.2. Початок війни

Морські шляхи в той час надійно контролював римський флот. Тому по завершенні Сагунтської облоги на початку літа 218 р. до н. е. Ганнібал перетнув Ебро з метою дістатися до Італії посуху, і провів літо цього року, завойовуючи іспанські області на північ від ріки. Підкоривши іберійські племена, але не чіпаючи грецьких міст на узбережжі, наприкінці літа він вирушив через південну Галлію і Альпи до Італії, очолюючи армію численністю майже 100000 вояків (за іншими оцінками - біля 60000). Свого молодшого брата Гасдрубала з 15000 війська він поставив охороняти карфагенські володіння на південь від Ебро; Ганнон (імовірно, племінник Ганнібала) з 11000 війська залишився утримувати тільки-но підкорену північ Іспанії.

Тим часом римське військо численністю біля 22000 і очолене консулом Публієм Корнелієм Сципіоном було надіслано морем до Массілії в південній Галлії з наказом перехопити армію Ганнібала. Висланий з Массілії на північ вверх по Роні кавалерійський патруль зіштовхнувся з загоном нумідійської кінноти з ар'єргарду Ганнібала і розбив його, дізнавшись про те, що основні сили армії пройшли цією місцевістю три дні тому. Публій Сціпіон відплив назад до Італії для організації оборони, але більшість війська зі своїм старшим братом Гнеєм Сціпіоном на чолі натомість відіслав морем до Іспанії, щоб зв'язати карфагенські сили, які поки що залишалися там, і не дати їм підтримати італійську армію Ганнібала. Цей сміливий стратегічний маневр відіграв вирішальну роль в перемозі римлян в цієї війні, яка в перші роки складалася зовсім не на їх користь.


3. Римське вторгнення

Місцем першої висадки римлян на Піренейському півострові стало грецьке місто Емпоріон на півночі Іспанії біля підніжжя Піренейських гір. Першою задачею римських сил вторгнення був пошук союзників серед місцевих жителів. Вони склали союзні угоди з ватажками деяких іберських племен узбережжя, але привернути на свою сторону більшість іберів римлянам, імовірно, не вдалося; наприклад, відомо про те, що плем'я ілергетів, найсильніше плем'я на північ від Ебро, залишилося вірним карфагенянам. Втім, шляхом складення угод чи з застосуванням військової сили Гней Сципіон швидко здобув контроль над всім іспанським узбережжям північніше Ебро, включаючи місто Таракон (сучасна Таррагона), в якому він влаштував свою резиденцію.


3.1. Битва при Циссі

Перша важлива битва між римською і карфагенською арміями відбулася в 218 році до н. е. біля поселення Цисса на південь від Таракона. Гней Сципіон, маючи двократну перевагу над військом Ганнона, без проблем розбив його. Карфагеняни втратили в цієї битві 6000 вбитими, і ще 2000 було захоплено в полон, в тому числі сам Ганнон, а також ватажок ілергетів Індібіла (який в майбутньому створить римлянам багато проблем). Гасдрубал, який зі своєю армією поспішав на з'єднання з Ганноном, прибув запізно і не рішився атакувати головні сили римлян. Замість цього він перетнув Ебро і здійснив кавалерійський рейд в тил римлян. Після цього Гасдрубал був змушений відтягнути свої сили назад за Ебро і відступити до своєї столиці Нового Карфагена (сучасна Картахена); римляни відійшли до Таракона і зайнялися його укріпленням. Перемогою при Циссі римляни зміцнили свій престиж серед довколишніх іберських племен; позиції карфагенян значно похитнулися.


3.2. Просування на південь

Навесні 217 року до н. е. біля гирла Ебро відбулася морська битва між флотами Гнея Сципіона і Гасдрубала Барки, в якій карфагеняни зазнали нищівної поразки, втративши три чверті свого флоту; завдяки цієї перемозі римський флот здобув повну гегемонію на морі, яка тривала до кінця війни. Контроль морських шляхів римлянами і морська блокада карфагенських портів на іспанському узбережжі відіграли значну роль в послабленні армії Ганнібала, яка протистояла римлянам в Італії

Після перемоги при Ебро з Італії прибуло підкріплення, очолене Публієм Сципіоном (в чині проконсула Іспанії), яке зробило можливим римське просування на південь в напрямку Сагунта.

Брати Сципіони сильно укріпили місто Таракон і влаштували тут воєнну гавань. Кріпосна стіна, імовірно, була побудована на фундаменті циклопічної споруди давніх часів; позначки іберійських каменярів на кам'яних брилах, з яких вона була складена, дозволяють зробити висновок, що на будівництві широко використовувалася місцева робоча сила.

Весь 216 рік як римляни, так і карфагеняни були більше зайняті консолідацією своїх іспанських володінь, ніж боротьбою між собою. Брати Сципіони воювали з Індібілом і його ілергетами, карфагеняни приборкували племена тартезіїв. В 215 році карфагеняни отримали підкріплення на чолі з Гімільконом, і біля гирла Ебро відбулася ще одна битва, яка отримала назву битви при Дертосі. Цього разу перемога також була на боці римлян, які знову не дозволили Гасдрубалу надати підтримку силам Ганнібала в Італії в критичний для нього час. Гасдрубал зазнав настільки значних втрат, що Карфаген був змушений направити до Іспанії сильне підкріплення, очолене Магоном Баркою (третім, молодшим сином Гамількара Барки), яке початково призначалося для підсилення італійської армії Ганнібала, що не дозволило тому зібрати достатньо сил для вирішального удару по Риму після битви при Каннах.

Повстання Сіфака, на той час союзного Риму, в західній Нумідії змусило Гасдрубала з більшістю війська в 214 році повернутися до Африки, залишивши ініціативу на іспанському театрі воєнних дій римлянам. В Африці Гасдрубал підтримав суперника Сіфака, ватажка східних нумідійців Галу, і при підтримці його і його сина Масінісси наніс Сіфаку важку поразку. В 211 році Гасдрубал повернувся до Іспанії, привівши з собою численне військо нумідійської кінноти з Масініссою на чолі.

В то же время, где-то между 214 и 211 годами принимать Сципиона совершили поход вглубь страны вверх по Эбро; крайней мере, достоверно известно, что в 211 году в состав римского войска входил многотысячный контингент наемников-кельтиберив, живших во внутренних областях полуострова. В 212 году войска Сципиона захватили город, с которого началась эта война, Сагунт, использовав его как базу для дальнейшего продвижения на юг Испании. Впрочем, и римлянам, которые несколько лет не имели подкреплений, и карфагенянам, занятым африканскими делами, хватало сил для решающего наступления, и боевые действия в этот период имели локальный характер.


3.3. Гибель Сципиона и временное поражение римлян

По состоянию на начало 211 года до н. е. карфагенские силы были разделены на три армии; первые две возглавляли братья Гасдрубал и Магон Барка, третьей командовал Гасдрубал Гискон, сын карфагенского генерала Ганнибала Гискон, погибшего во время Первой Пунической войны. Римляне, в свою очередь, также разделили свое войско на три части, чтобы противостоять карфагенянам; двумя римскими армиями командовали Гней и Публий Сципион, третью возглавил Тит фонта. В 211 году римляне начали новое наступление на юг, который закончился для них катастрофой и гибелью братьев Сципиона; римские силы в Испании оказались на грани полного поражения.

Сципион решили разгромить карфагенские армии поодиночке, однако силы трех карфагенских армий були почти одинаковые, и для получения тактической победы над любой из них римляне должны были опасно ослабить войско, что противостояло двум другим. Гней Сципион выступил против Гасдрубала, имея над ним почти двойное численное преимущество; Публий двинулся против Магона. Несмотря на преимущество римлян, Гасдрубал повезло выдержать их натиск и прекратить римский наступление: узнав, что большинство наступающего на него римского войска составляют иберийские наемники, он смог перекупить их, пообещав лучшую плату, и оставил Гнея Сципиона со сравнительно небольшим контингентом итальянских легионеров. После этой потери Сципиона не осталось ничего другого кроме медленного отступления на север под непрерывными атаками карфагенян.

Между тем объединенные силы Гасдрубала Гискон и Магона Барки, поддержанные нумидийцами Масиниссы, перехватили в верховьях Бетис ( Гвадалквивира) войско Публия Сципиона. В ходе битвы при Кастулони (возле современного Линареса) римское войско было окружено и почти полностью уничтожено, среди погибших был и сам Публий Сципион.

После разгрома войска Публия Сципиона карфагеняне начали взимать силы против армии Гнея. Им удалось перерезать ему пути отступления; римляне были вынуждены остановиться и принять бой неподалеку от Илоркы. Объединенные карфагенские силы взяли наспех укрепленный лагерь римлян на вершине высокого холма приступом и уничтожили римское войско. Во время битвы при Илорци, через несколько дней после гибели Публия Сципиона под Кастулони, такая же судьба постигла и его брата Гнея.

Карфагеняне уже готовились к переправе через Эбро, но были отброшены от реки Гаем Марция Септимия, римским офицером, который был избран войском командующим после гибели Сципиона.

Карфагенская победа стала неожиданностью для обеих сторон. Карфагеняне, которые вдруг получили инициативу на испанском театре военных действий, оказались несостоятельными воспользоваться случаем и развить успех. Они могли прислать подкрепление итальянской армии Ганнибала или усилить испанское группировки и решительным ударом изгнать римлян с Пиренейского полуострова, создав угрозу Италии с севера, вместо этого карфагеняне провели несколько следующих месяцев, укрепляя свои позиции на юге Испании, дав римлянам время, чтобы опомниться. Рим, хотя и был сначала шокирован сокрушительным поражением и гибелью своих генералов, ответил на нее решительно: сенат немедленно отправил в Испанию Клавдия Нерона с войском для укрепления римских гарнизонов, которые еще ​​оставались в Испании. Римские победы под Сиракузами на Сицилии и под Капу в Италии позволили римлянам освободить часть войска для усиления испанской армии и составить план дальнейшей кампании в Испании, где в конце 211 года ситуация полностью повторяла 218 год: римские силы под командованием Марция Септимия и Клавдия Нерона закрепились на севере от Эбро, тогда как карфагеняне снова контролировали всю центральную и южную Испанию.

В 210 году римский сенат назначил верховным командующим в Испании Публія Корнелія Сципіона молодшого, сина загиблого при Кастулоні генерала, незважаючи на його молодість (25 років) і відсутність необхідного для такого призначення досвіду перебування на посадах претора чи консула. Протягом наступних чотирьох років він виявився спроможним не тільки утримати римські позиції в Іспанії і запобігти підтримці з Іспанії італійської армії Ганнібала, але й відновити наступальну стратегію своїх батька та дяді і повністю очистити Іспанію від карфагенян, а потім, очоливши об'єднане римське військо, нанести їм остаточну поразку при Замі, за яку був подарований римським сенатом почесним званням Африканський.


3.4. Сципіон Африканський

Публій Сципіон молодший відплив до Іспанії з 11000 війська і, як його батько вісім років тому, висадився в Емпоріях. Об'єднавши італійський контингент з римськими силами, що перебували в Іспанії, він почав кампанію проти карфагенян з армією кількістю 28000 піхоти і 3000 кінноти і не отримував підкріплень до самого кінця війни.

Зі своєї бази в Тарраконі Сципіон негайно почав зміцняти бойовий дух римського війська і заручатися підтримкою місцевих племен, складуючи з ними альянси. Протягом зими 210/209 років він здійснив декілька розвідувальних рейдів вглиб карфагенської території і дізнався, що військо карфагенян не тільки зостається розділеним на три армії, але й через наявні між їх командувачами суперечки вони діють нескоординовано. Армія Гасдрубала Барки знаходилася в верхів'ях Тахо, армія Гасдрубала Гіскона - далеко на заході в Лузітанії, в районі сучасного Лісабону, армія Магона Барки перебувала в районі Гібралтарської протоки. Хоча кількість кожної з карфагенських армій майже дорівнювала кількості всього римського війська, вони знаходилися далеко одна від одної і від своєї основної бази - Нового Карфагену, з захоплення якого майбутній Сципіон Африканський почав свою іспанську кампанію.

В начале 209 року до н. е. Сципіон перетнув з військом Ебро і обложив столицю карфагенської Іспанії з суші і моря. Укріпивши свої позиції проти атаки з тилу наразі підходу основних сил карфагенської армії, римляни почали готуватися до штурму міста. Після двох невдалих лобових атак Сципіон вдався до тактики одночасного штурму фортеці з декількох напрямків, знаючи, що гарнізон міста занадто малий, щоб ефективно контролювати весь периметр. Завдяки низькому рівню води в лагуні, який оголив північну стіну, висаджений з кораблів десант зміг атакувати з несподіваного напрямку і вдертися до міста. Надзвичайно низький відплив в лагуні, який був спричинений, імовірно, сильним вітром з берега, справив велике враження на римських солдатів, які дійшли висновку, що їх командувачу допомагає сам бог морів Нептун. Римляни почали в місті різанину населення, придушуючи останні осередки опору, однак коли карфагенський гарнізон на чолі з Магоном (тезкою командувача однієї з армій) кинув зброю і здався, Сципіон наказав припинити насилля.

Захват Нового Карфагена не только дало римлянам плацдарм в самом сердце карфагенской Испании; римляне захватили здесь карфагенский арсенал с большим количеством оружия, военных материалов и припасов, в которых они чувствовали большую потребность, а также получили местные серебряные рудники, прекрасную гавань и прочную базу для своих дальнейших операций на юге Испании; кроме этого, в Новом Карфагене римляне захватили испанских заложников, которых карфагеняне удерживали для обеспечения лояльности иберские племен. Освобождение заложников позволило Сципиона привлечь на свою сторону главарей многих племен, до сих пор поддерживали карфагенян, в частности Индибила, главаря илергетив, и Мандония, главаря аусетанив - племен, которые жили у подножия Пиренеев на севере страны и постоянно угрожали коммуникациям римлян, а также главаря едетанив Едекона. Впрочем, узор поддержки и сопротивления среди местных племен был чрезвычайно сложен; иберские общество не имело центральной власти, и каждое племя самостоятельно решало, кого ему поддержать, часто меняя свою позицию несколько раз в ходе войны.

Обращение Сципиона с населением города по окончании осады и штурма было для тех времен исключительно мягким. Карфагенские граждане были отпущены, и им было разрешено забрать с собой свое имущество. Ремесленникам была обещана свобода, если они продолжат работать в пользу римской армии. Среди местных жителей Сципион также набрал большое количество гребцов для кораблей эскадры и солдат для вспомогательных подразделений армии, увеличив количество своих войск и показав, что он относится к местному населению как к союзникам, а не врагов.

Укрепив Новой Карфаген и оставив в нем сильный гарнизон, Сципион отвел основную часть своей армии обратно в Тарракон, чтобы не дать карфагенянам перерезать его растянутые коммуникации. Остальные 209 года он посвятил тренировке войска. Карфагеняне, не имея морского флота, были не отобрать свою столицу у римлян, к тому же они имели прилагать значительные усилия, удерживая в подчинении своих испанских союзников, чтобы не дать им перебежать на сторону римлян. Фактически, захватом Нового Карфагена римляне достигли в Испании того, что ранее удалось осуществить Ганнибалу в Италии - возбудить местное население против традиционных властителей. Когда Гасдрубал начал собирать армию для поддержки Ганнибала в Италии, Сципион заранее узнал об этом с помощью широкой сети информаторов и шпионов. В начале 208 года до н. е. армия Сципиона отправилась на юг к Бекулы, чтобы перехватить карфагенян врасплох.

В битве при Бекули от 40000 до 50000 римского войска встретились с 30000 карфагенян. Карфагеняне потерпели при Бекули большие потери (от половины до двух третей своей армии), но, хотя эта битва считается победой римлян, Гасдрубал сумел с остальными войска организованно отступить вглубь страны и продолжить планируемый поход в Италию, выбрав маршрут, который обходил Пиренеи с запада, чтобы избежать римских крепостей на северо-востоке страны.

Сципион считал бессмысленным поход на север по гористой местности, населенной враждебными племенами, имеющие в тылу две другие карфагенские армии, и потому не стал преследовать Гасдрубала (за что позже подвергался жестокой критике Катоном Старшим), сосредоточившись вместо этого на карфагенских силах, оставшихся в Испании. Гасдрубал прошел по землям басков (с которыми, вероятно, составил союзный договор) до южной Галлии. Усилив свое войско галльских наемниками и перейдя Альпы, он вторгся в Италию в попытке пробиться на соединение с итальянской армией Ганнибала. В 207 году до н. е. в битве при Метаври в Этрурии карфагенское войско было разгромлено Марком Ливием Салинатором; в этой битве погиб и сам Гасдрубал.

Після Бекули Сципіон виступив проти армій Магона і Гасдрубала Гіскона. Значно підсиливши своє військо загонами місцевих іспанських племен, які проголосили його царем (хоча Сципіон відмовився прийняти цей титул), він мав чудову позицію для завдання іспанським силам карфагенян вирішального удару. Марк Сілан з 10000 піхоти і 500 кінноти вирушив форсованим маршем проти Магона. Армія Магона, підсилена прибулим з Карфагену підкріпленням на чолі з Ганноном, значно перевищувала сили римлян, але атака Сілана була цілковитою несподіванкою. Карфагеняни зазнали важкої поразки; їх місцеві союзники розбіглися, а Ганнон був захоплений в полон. Магон зібрав те, що залишилося від карфагенського війська, і відійшов до Гадеса (сучасний Кадіс) на з'єднання з армією Гасдрубала Гіскона, який, дізнавшись про поразку Ганнона, вирішив не приймати бою і вивести свої війська з-під можливого удару Сципіона.

До конца 207 року римські армії Сілана і Сципіона займалися зміцненням римського контролю над півднем Іспанії і нападами на місцеві племена, які зосталися вірними Карфагену, з метою примусити їх перервати свої стосунки з Карфагеном, щоб позбавити карфагенян підтримки і підкріплень з боку іберів. Коли до Іспанії дійшли новини про поразку і загибель Гасдрубала при Метаврі, карфагеняни в Іспанії вже остаточно перейшли до оборони, укріпившись в декількох міцних фортецях на південному узбережжі. Обидві армії почали готуватися до фінальної битви за панування на Піренейському півострові.


3.5. Остаточна перемога римлян

Зиму 207/206 років карфагеняни провели, стягуючи сили своїх останніх іспанських союзників і приймаючи підкріплення з Африки. Навесні 206 року Магон і Гасдрубал Гіскон виступили проти Сципіона, маючі в своїх лавах від 50000 до 70000 пішого війська, від 4000 до 5000 кінноти і 36 слонів. Сципіон також набрав велику кількість рекрутів серед іспанських племен; його військо було значно ослаблено необхідністю утримувати гарнізони на нещодавно завойованих територіях, і римські легіонери складали лише невелику частину його армії, яка налічувала біля 45000 вояків. Незважаючи на кількісну перевагу противника Сципіон виступив на зустріч карфагенянам до містечка Іліпа (сучасна Алькала-дель-Ріо поблизу Севільї). Нестачу кількості війська Сципіон чудово відшкодував воєнним талантом і вдалим тактичним маневром і в ході багатоденної битви при Іліпі наголову розгромив карфагенян. Магон і Гасдрубал Гіскон з рештками армії, яким пощастило уникнути різанини, прорвалися назад до Гадеса.

Після перемоги при Іліпі римське військо зайнялося придушенням останніх осередків карфагенського опору на півдні Іспанії; Сципіон також здійснив ризиковану подорож морем до Африки на переговори з Сіфаком. Після повернення з Африки Сципіон тяжко захворів; його хвороба підсилилася, коли армія вирушила проти Гадесу, і в якийсь час почали циркулювати чутки про то, що він помер. Римське військо вже тривалий час не отримувало платні - розорена війною Італія була неспроможна регулярно платити легіонерам, і серед римських гарнізонів в північній Іспанії, які не брали участі в бойових діях і тому не могли розраховувати на воєнну здобич і грабіжництво, зростало збурення. Влітку 206 року, отримавши фальшиве повідомлення про смерть Сципіона, збунтувався римський гарнізон на річці Сукрон. Можливо, в підбуренні легіонерів брали участь ібери, тому що в цей же час на північному сході Іспанії спалахнуло повстання іберів, очолене Індібілом і ватажком аусетанів Мандонієм. Однак повсталі легіонери не вдавалися до активних дій після того, як з'ясувалося, що Сципіон живий, і коли легіону було наказано явитися до Нового Карфагену начебто для видачі платні, він прибув туди в повному складі. Підбурювачі і призвідники заколоту були заарештовані і страчені, після чого повстання збурення швидко вщухло. Повсталі ібери були розбиті спочатку легатом Гаєм Лелієм, а потім самім Сципіоном; втім, тривале протистояння з іберами було римлянам невигідне. Сципіон погодився на переговори і пообіцяв зберегти обом ватажкам життя в обмін на виплату іберами контрибуції, достатньої для розрахунку з легіонерами, і видачу заручників. Мандоній був страчений пізніше, в 205 році; Індібілу пощастило втекти.

Після битви при Іліпі стало ясно, що карфагенська справа на Піренейському півострові остаточно програна. Гасдрубал Гіскон відплив до Африки, де йому вдалося привернути на свою сторону колишнього римського союзника Сіфака (згідно з повідомленням Тита Лівія, він прибув до Сіфака одночасно зі Сципіоном, але не рішився атакувати римлян в нейтральній гавані, що належала його можливому союзнику). Магон Барка, скориставшись тим, що римляни зайняті внутрішніми проблемами на півночі країни, здійснив морську вилазку з Гадесу, намагаючись захопити Новий Карфаген, однак гарнізону фортеці вдалося відбити карфагенський десант. Коли він повернувся назад до Гадесу, його не пустили до міста. Він відплив до Балеарських островів, де набрав військо місцевих аборигенів, після чого висадився в Лігурії (поблизу сучасної Генуї) в останній спробі вторгнутися в Італію з півночі і допомогти італійській армії Ганнібала. В 205 році він був розгромлений римлянами в Цизальпійській Галлії, як і Гасдрубал два роки тому. Гадес після відплиття Магона наприкінці 206 року без бою здався римлянам. Таким чином, Рим повністю очистив Іспанію від карфагенської присутності і став єдиним володарем країни. Під римським контролем опинилося все узбережжя від Піренеїв на північному сході до Альгарві на південному заході, на півночі територія римського контролю простягалася на захід удовж Піренеїв до сучасних Уескі і Сарагоси.

Про події війни після закінчення бойових дій в Іспанії див. Друга Пунічна війна.


4. Підкорення країни

Римські провінції в Іспаннії у 197 р. до н. е.

4.1. Віріат і повстання лузітанів

4.2. Війна з кельтіберами

5. Гражданские войны

5.1. Юлій Цезар і боротьба з Помпеєм

5.2. Кантабрійські війни

п ? в ? р История Каталонии
Доисторическая эпоха и древняя история
Вестготы и арабское завоевание
Формирование и независимости
каталонских земель
Испанский Марка ? Барселонский графство ? Вильфред Волосатый ? Буррель II ? Рамон Баранге I Старый ? Рамон Баранге III ? Рамон Баранге IV ? Арагонское королевство ? Яков I Арагонский ? Королевство Валенсия ? Королевство Майорка ? Яков II Мальоркський ? Петр III Арагонский Великий ? Альфонс Щедрый ? Яков II Арагонский ? Петр IV церемонно ? Мартин I Гуманный ? Фердинанд I Арагонский ? Альфонс V Великодушный ? Фердинанд II Арагонский Католик ? Изабелла Кастильская
Интеграция в Союз Кастилии и Арагона,
завоевания Каталонии
Новейшее время
Мариано Альварес де Кастро ? Французский доминион в Каталонии ? Карлистськи войны ? Каталонский национализм ? Ходатайство о защите моральных и материальных интересов Каталонии ? Жуаким Рубио-и-Ос ? Баланти Алмираль и Каталонский конгресс ? Анрик Прат-да-ла-Риба ? Франсеск камба ? Жузеп Пуч-и-Кадафалк
XX века - современность
Алехандро Лэрри ? Каталанский содружество ? Франсеск массе и партия Каталанский государство ? Жанаралитат ? Республиканская левые Каталонии ? Льюис Кумпаньш ? Испанский гражданская война ? Диктатура Франко ? Ассамблея Каталонии ? Жузеп Тарраделяс ? Терра Лиура ? Жорди Пужол ? Паскуале Марагаль ? Хосе Монтилья ? Устав автономии 2006 ? Суверенитет и прогресс ? Платформа за право выбора ? Инициатива "Десять тысяч" ? Референдум о независимости Каталонии в муниципалитете Ареньш-да-Мун ? Референдумы о независимости Каталонии в 2009 - 2010 г.г.
Выдающиеся историки
Жауме Сафон ? Пера Тумик ? Виктор Балага

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам