1. Доисторическая Румыния

Децебал (колонна Траяна в Риме)
Трипольская культура на территории Румынии

Следы древнейших людей на территории Румынии датируются эпохой палеолита. Во второй половине 3 тыс. до н. е. произошло вторжение индоевропейских пастушьих племен из Северного Причерноморья и Центральной Европы. Вследствие ассимиляции ними автохтонов в эпоху бронзы образовалась фракийский этническая общность, в которую входили племена гетов и даков. Первые из них заселили берега нижней части Дуная, вторые - Трансильванию (Трансильвания), а также часть Молдовы и Валахии. На развитие гето-дакийских племен повлияли греческие города-государства Истрия, Каллатии, Тома, основанные на черноморском побережье ( Добруджа) в 7-6 вв. до н.э. В 6 в. до Р. Х. на территорию Румынии из Северного Причерноморья продвигаются скифы, а в начале 3 ст. до Р. Х. в Трансильвании осели кельты (впоследствии, как и скифы, ассимилированные местным фракийским населением).


2. Античная эпоха

В VIII веке до н.э. на территорию Румынии с востока вторглись киммерийцы, впоследствии в Добрудже жили скифы, поэтому эта территория получила у греков имя Малой Скифии. В то же время на черноморском побережье основали свои колонии - Каллатис, Истрию, Тома, Ахилл - давние греки.

На основной же территории нынешней Румынии в античности жили фракийские племена даков и гетов, имевших напивпервиснообщинний общественно-экономический строй. Беребиста (70 - 44 до н.э.) Сумел объединить земли даков, его опасались римляне, и Юлий Цезарь накануне гибели планировал поход на Дакию. Однако Беребиста погиб в результате заговора, а его государство распалось на 4 части, которые вошли в сферу влияния Рима.

Новое объединение и усиление Дакии произошло во время правления Децебала (86-106 н. н.э.). Децебал попытался организовать сильное царство со столицей в Сармизегетусе и вел три войны с Римом (86-88, 101-102, 105-106 гг н.э.). Первая, с императором Домицианом оказалась относительно успешной, вторая закончилась поражением даков от императора Траяна, и третья, также с Траяном - полным завоеванием Дакии римлянами, захватом Сармизегетусы и самоубийством Децебала. На территории Дакии была организована римская провинция "Дакия". Центром последней стал город Ульпия Траяна, при Адриане получил также название Сармизегетуса, но построенный в 50 км от старого центра. Из других городов римской Дакии выделялась Напока (ныне Клуж).

Дакия оставалась римской провинцией вплоть до 271 года, когда император Аврелиан, не имея возможности защищать ее от натиска готов и сарматов, оставил ее, эвакуировав населения городов за Дунай.


3. Средние века

Битва при Посаде (1330)

Нач. 6 ст. на левом берегу Дуная расселились славянские племена ( анти, склавины), которые проживали здесь совместно с местным романизированным гето-фракийским населением и позже были ассимилированы. Вследствие этого в 10 в. образовалась схиднороманська этническая общность валахов - предков румын и молдаван. В 9-10 вв. на більшу частину сучасної території Румунії поширювалася влада Першого, а в 12-13 ст. частково і Другого Болгарського царства. У 11-12 ст. Трансільванія перейшла під владу Угорського королівства. З 9 ст. Молдову заселяли східнослов'янські племена тиверців, а згодом уличів, які заснували тут міста Пересічень, Тегинь, Білгород. З 10 ст. територія Молдови входила до складу Київської Русі, а в 12-13 ст. - Галицько-Волинської держави. Молдову перетинали торговельні шляхи, що йшли з Галичини до Чорного моря. На Дунаї галицькі купці заснували місто Малий Галич (Галац). У пониззя Дунаю з Галицько-Волинської держави переселялися втікачі-смерди й представники інших верств населення - т. зв. берладники. Ними на півдні Молдови було утворено Берладське князівство з містами Берладь, Текуч і Малий Галич.

У 11-12 ст. Румунія зазнала набігів кочових племен - печенігів, половців, а в 13 ст. - монголо-татарської навали. Молдова і частково Валахія опинилися під золотоординським пануванням. В 12-13 вв. волохи розселилися у Східному Прикарпатті, поступово асимілюючи корінне давньослов'янське населення та руських поселенців з Галицької землі. Пізніше волохи розселились і в південних районах Галичини: у 15 ст. колонізували західні схили Карпат. Після припинення монголо-татарської навали виникають два румунські князівства - Валахія (бл. 1324) і Молдова (1359). До складу останнього ввійшла і Буковина, населена переважно українцями. На чолі обох держав стояли господарі (воєводи). Влада господарів значною мірою залежала від великих землевласників - бояр, що займали всі вищі посади у князівствах. За престол в обох державах точилася постійна боротьба. У Молдовському князівстві у ній брали участь і українські претенденти. Так, деякий час (1373-74, 1400-01) Молдовою правив князь Юрій Коріятович. Валахія змушена була стати васалом Угорщини, а Молдова у 1387 - 1497 визнавала васальну залежність від польського короля. Молдовські загони в складі польсько-литовсько-українського війська брали участь у Грюнвальдській битві 1410.

С 14 в. румунські землі зазнали експансії Османської імперії. З 1411 Волоське князівство мало сплачувати Порті данину. У другій половині 15 ст. проти турецької влади виступив молдовський господар Стефан III Великий, але, зазнавши поразки, змушений платити данину. Протягом 16 ст. Дунайські князівства потрапляють у залежність від Туреччини, хоч і зберегли юридичну автономію в системі Османской империи. Після перемоги при Мохачі (1526) і розпаду Угорського королівства Туреччина в 1541 встановила сюзеренітет над Трансільванським князівством.

Битва при Обертині 22 серпня 1531 між молдавським та польським військами. Польська хроніка (1564)

С 15 в. посилюються економічні зв'язки Молдови з Галичиною. Молдовські купці підтримувала тісні торговельні відносини з галицькими містами, особливо зі Львовом. Молдовські селяни, втікаючи від тяжкого феодального гніту, часто переселялись у Галичину і Буковину. Нач. 1490 років молдовські селяни взяли участь у народному повстанні під проводом Мухи. В 1514 в Трансільванії розгорнулося селянське повстання під проводом Д. Дожі, яке підтримало населення Закарпатье.

З середини 16 ст. у Молдову здійснюють походи запорозькі козаки, які з одного боку, допомагали молдованам в їхній боротьбі проти турецького гніту, а з іншого - не раз втручались у внутрішню боротьбу за владу в князівстві. В 1563 відбувся похід у Молдову українських козаків на чолі з гетьманом Дмитром Вишневецьким.

В останні десятиліття 16 ст. у Молдовському князівстві розгорнулася національно-визвольна боротьба проти турецького панування. В 1574 її очолив господар Іван Вода Лютий, який закликав на допомогу запорозьких козаків на чолі з Іваном Свирговським. Молдовсько-козацьке військо здобуло ряд перемог і зайняло міста Бухарест, Тягині (Бендери) і Білгород. Проте внаслідок чвар у молдовському таборі та через зраду коменданта Хотинської фортеці Ієремії Чарнавіча молдовсько-козацькі частини були розбиті в бою біля Кагульського озера (9-14 червня 1574).

Військове співробітництво молдован із запорозькими козаками у боротьбі проти турецьких загарбників тривало і в наступні десятиліття. Найбільшого розмаху антиосманський рух набрав у 1577 під проводом козацького отамана Івана Підкови. Останньому вдалося на деякий час навіть зайняти молдовський престол, однак його загони зазнали поразки від військ султана Мурада III. В 1578 якийсь Олександр на чолі загону козаків з'явився у Молдові, зайняв її столицю Ясси, проте незабаром був розбитий турками. В 1583 козаки вчинили напад на турецькі гарнізони у Молдові, поруйнувавши фортецю у Бендерах. У 1594 і 1595 походи у Молдовське князівство здійснили козацькі загони під проводом С.Наливайка і Г. Лободи.

Объединение трех княжеств Михай Храбрым

В 1600 борьбу против турецкого господства возглавил грецкий хозяин Михай Храбрый (1593-1601), в армии которого было и 7 тыс. украинских казаков. М. Храбром удалось на короткий срок объединить Валахию, Молдову и Трансильванию в единое княжество.

Территория Молдовы стала ареной Хотинской войны 1620-21 между Польшей и Турцией, в начале которой польская армия потерпела поражение в Цецорской битве 1620 г. В ходе военных действий украинское казацкое войско, насчитывавшее более 40 тыс. человек, под руководством гетмана П. Сагайдачного вместе с польскими отрядами разбил турок и татар в Хотинской битве 1621.

В середине 17 в. с целью обеспечения благоприятных внешнеполитических условий для противостояния влиянию Речи Посполитой и Турции придунайские страны - Валахия, Трансильвания и особенно Молдова пытались наладить тесные дипломатические и военно-политические отношения с Гетманщиной. В августе 1648 князь Трансильвании (Трансильвании) Юрий II Ракоци через Ю. Немирича установил союзнические отношения с гетманом Б. Хмельницким и заручился его поддержкой в борьбе за польский престол после смерти короля Владислава IV Вазы.

В сентябре 1650 молдавский хозяин Василий Лупул заключил с Б. Хмельницким союзническое соглашение и выдал замуж за сына гетмана Т. Хмельницкого свою дочь Розанду. В апреле 1653 казацкое войско под командованием Т. Хмельницкого помогло В. Лупулу временно вернуть молдавский престол, который при поддержке Речи Посполитой, Валахиита Трансильвании захватил ставленник боярской оппозиции С. Георгицу.

В 1654 молдавский хозяин С. Георгицу (вернул себе престол конце 1653 г.) пытался установить добрососедские отношения с Б. Хмельницким и И. Выговским и получить от Гетманщины военную помощь в борьбе против Османской империи и Крымского ханства. После нескольких лет напряжение в украинском-трансильванских отношениях в 1656 г. подписано военно-политический договор между Б. Хмельницким и князем Юрием II Ракоци. В 1657 во время похода трансильванских войск на Польшу их союзниками в этой кампании был 20-тысячная украинская корпус во главе с полковником А. Ждановича. Опереться на помощь запорожских казаков в борьбе с Османской империей пытались грецкий хозяин Михня III (1658-59), молдавский хозяин Константин Щерба и претендент на молдавский трон, бывший хозяин Штефан Петричейку.

На протяжении веков Молдову (в меньшей степени Валахию) связывали с Украиной не только военные, дипломатические, торговые, но и культурные и церковные отношения. Тому причиной - общее прошлое двух народов: русинов-украинский и молдаван - сначала в пределах Киевской, затем Галицко-Волынского государства, общие религиозно-культурные традиции.

Официальным языком в Молдове была церковнославянский (в украинской редакции). В 16-17 вв. молдавские хозяева стали основателями многих церквей в Украине (в частности, Успенской и Параскевы-Пятницы во Львове). Сын молдавского господаря Симеона Могилы - Петр Могила, стал выдающимся украинским церковно-политическим и культурным деятелем, Киевским митрополитом. П. Могила принял активное участие в создании в Молдове и Валахии учебных заведений вроде Киево-Могилянской коллегии, способствовал основанию в этих княжествах типографий. В 1697 г. в Валахии было выдано грамматику М. Смотрицкого, которая послужила образцом и для первой румынской грамматики. После поражения под Полтавой на территории Молдавского княжества некоторое время находились гетман Украины Мазепа (умер около Бендер) и его преемник П. Орлик.

В 18 в. развернулась борьба за Трансильванию между Османской империей и империей Габсбургов, которая в 1690 завоевала трансильванские земли. Габсбургской властвование не улучшило положение православных валахов в этом крае. В 1784 в Валахии произошло крестьянское восстание под предводительством хоре, Клошкы и Кришана. С начала 18 в. усилился интерес к Дунайских княжеств со стороны Московского царства. Молдавский хозяин Дмитрий Кантемир заключил с царем Петром I союзный договор, и молдавские войска воевали на стороне Московского государства против турок во время Прутского похода 1711. Поход закончился поражением московских войск, что еще больше усилило политическую зависимость Дунайских княжеств от Османской империи. Порта стала назначать хозяевами своих непосредственных ставленников - представителей богатых греческих семей, живших в Стамбуле (так называемых "Фанариотов").

Во второй половине 18 в. оживилась торговля княжеств с украинскими землями. После разрушения российским правительством Запорожской Сечи 1775 г. часть казаков переселилась в низовья Дуная, где основала Задунайскую Сечь. В течение второй половины 18-19 вв. Дунайские княжества стали объектом соперничества России, Австрии и Турции, ареной русско-турецких войн. В частности, военные действия России и Австрии против Турцией 1774 привели к захвату Австрией Буковины (за исключением Хотинского уезда). По Ясским мирным договором 1791 левобережные районы Молдавии присоединила к себе Россия, граница княжества прошел по Днестру. По Бухарестского мирного договора 1812 к России отошли украинские земли между Прутом, Днестром и устьем Дуная (в том числе и Хотинский уезд), до того входившие в состав Молдавского княжества.

1821 года в Валахии развернулось антиосманской национально-освободительное и антифеодальное движение под руководством Тудора Владимиреску, поддержанный греческим отрядом, который возглавлял выдающийся деятель национально-освободительного движения Греции Дмитрий Ипсиланти. Повстанцы одержали ряд побед над турецкими войсками, но силы были неравны. Проводники восстания рассчитывали на поддержку "единоверной" России, однако император Александр I отказал в помощи. Это вызвало замешательство среди повстанцев и распри между обеими руководителями, в результате которых Владимиреску был убит. Восстание потерпело поражение, однако оно привело к ликвидации власти хозяев-фанариотов в Дунайских княжествах.

После русско-турецкой войны 1828-29 гг и заключения Адрианопольского мира 1829 права княжеств расширились. Российская империя установила свой фактический протекторат над Молдавией и Валахией, хотя и сохранялась их вассальная зависимость от Порты. Революционные события 1848 в Европе охватили оба княжества, а также Трансильванию. Вступил размаха крестьянское движение. В Молдове революционные выступления были подавлены русскими войсками, в Валахии - турецкими и российскими, в Трансильвании - австрийскими частями. Значительное влияние на судьбу Дунайских княжеств произвела Крымская война 1853-56 гг и Парижский конгресс 1856. Россия вынуждена была вернуть Молдове три уезда на юге Бессарабии. Над Молдовой и Валахией был установлен коллективный протекторат великих 7 государств, хотя вассальная зависимость от Порты продолжала сохраняться. Парижская конвенция 1858 предоставила княжествам автономию.

В середине 19 в. в княжествах развернулось движение за объединение Валахии и Молдовы в одно государство. В 1859 оба княжества фактически объединились под властью князя Александра Кузи, что положило начало воссоединению румынских земель. В январе 1862 г. Национальное собрание обоих княжеств провозгласили создание единого государства - Румынского княжества. В 1864 г. был принят закон об аграрной реформе, который ликвидировал крепостничество и наделил крестьян землей. В декабре 1866 г. произошел государственный переворот, А. кузу пал, и власть в свои руки взяла так называемая уродливая коалиция. Новым князем стал один из немецких принцев Карл Гогенцоллерн-Зигмаринген, получивший имя Кароля I. В 1866 г. было принято конституцию Румынии.


4. Независимость

В російсько-турецькій війні 1877-78 Румунія фактично брала участь на боці Росії. 9(21) травня 1877 парламент проголосив повну незалежність Румунії. Згідно із рішеннями Берлінського конгресу 1878 Румунія одержала міжнародне визнання як самостійна держава. Щоправда, Росія знову зайняла південні райони Бессарабії, зате до складу Румунії ввійшла Північна Добруджа з Констанцою, що досі належали Туреччині. В 1881 Румунія була проголошена королівством. Протягом останньої чверті 19 ст. при владі поперемінно перебували, так звані, історичні партії - консервативна і ліберальна.

В І Балканській війні 1912 Румунія зберегла нейтралітет, проте вступила у II Балканську війну на боці Сербії та Греції проти Болгарії. За Бухарестським мирним договором 1913 Болгарія передала до складу Румунії Південну Добруджу.

В Первую мировую войну 1914-18 гг Румыния вступила в августе 1916 на стороне Антанты. Однако уже в ноябре три четверти территории страны (в том числе Бухарест) были оккупированы австро-германскими войсками. В декабре 1916-январе 1917 линия фронта установилась по г. Серет. В январе-марте 1918 Румыния заняла Бессарабию. Премьер-министр УНР В. Голубович обратился к румынскому правительству с нотой протеста относительно включения в Румынии земель, которые были заселены преимущественно украинским (Северная Бессарабия и земли между устьями Дуная и Днестра).

Після поразки Німеччини й розпаду Австро-Угорщини румунські війська, незважаючи на проголошення входження Буковини до складу єдиної Української держави та масові протести місцевого населення, 12 листопада 1918 окупували буковинські землі разом із Чернівцями. У січні 1919 на території захоплених Руиунією Хотинського і Сороцького повітів вибухнуло народне повстання проти окупантів (див. Хотинське повстання 1919). Повстанці створили керівний орган - Хотинську Директорію - і за короткий час сформували повстанську армію (близько ЗО тис. чол.). Директорія УНР допомогла повстанцям зброєю та військовим спорядженням, проте критичне становище на українсько-більшовицькому фронті не дозволило уряду УНР надати військову допомогу Хотинській Директорії. У кінці січня 1919 румунське командування, підтягнувши значні сили, придушило повстання. Близько 4 тис. повстанців разом із 50 тис. біженців під натиском переважаючих сил ворога змушені були відступити за річку Дністер на Поділля.

Захопивши Бессарабію та Буковину, румунські війська у грудні 1918 вступили у Трансільванію, яка була також приєднана до Румунії. У 1919 румунські підрозділи брали участь у ліквідації комуністичного режиму в Угорщині.

Согласно Сен-Жерменського, Тріанонського та Нейського мирних договорів, за Румунією були закріплені Трансільванія, Банат, Південна Добруджа і Буковина. Паризький протокол 1920, підписаний державами Антанти, визнав приналежність Бессарабії до Румунії. У результаті цих набутків територія Румунії збільшилася більш ніж удвічі, а населення - мало не втричі. Румунія стала багатонаціональною державою. Зокрема, з 18 млн. жителів 1,2 млн. становили українці. Однак в економічному відношенні вона залишалася переважно аграрною, досить відсталою країною.

Изменения территории Румынии в XX веке

Украинское население не хотело мириться с оккупационным режимом Бухареста, его социальной и национальной политикой. В сентябре 1924 новое крупное народное восстание охватило Измаильский и Аккерманский уезды на юге Бессарабии ( Татарбунарское восстание 1924), которое жестоко подавила румынский регулярная армия.

На захваченных землях Буковины и Бессарабии румынские власти установили жестокий оккупационный режим. Бухарест форсированно проводил на этих украинских землях политику принудительной румынизации местного населения. Уже к 1927 было ликвидировано украинскую школу, закрыто культурно-просветительские учреждения, периодические издания, запрещалось употреблять украинский язык. Подвергался преследованиям и украинская церковь.

В 1921-22 в Румынии приняты законы об аграрной реформе, согласно которым часть помещичьих земель за выкуп передавалась крестьянам. В 1923 принято либеральную конституцию, которая вводила всеобщее избирательное право (для мужчин) и провозглашала демократические свободы. В 1938 король Кароль II совершил государственный переворот. Установив свою диктатуру, он ввел антидемократическую конституцию, которая значительно сужала права и свободы граждан, и распустил парламент.


5. Вторая мировая война (1939-45)

Румыния в период 1940 - 1944 лет

После нач. Второй мировой войны внешнеполитическое положение Румынии намного усложнилось. На ультимативное требование СССР румынское правительство вынужден вернуть в состав СССР Бессарабию и Северную Буковину. По второму Венским арбитражем в Венгрии отошла Северная Трансильвания, а в августе 1940 Болгарии передано Южную Добруджу.

В сентябре 1940 на смену королевской диктатуре в Румынии к власти пришла ориентирована на Германию диктатура фашистского типа. После провозглашения королем сына Кароля II Михая и власть в стране фактически перешла в руки генерала Иона Антонеску. В октябре по согласованию с бухарестским правительством в Румынии были введены немецкие войска. В ноябре 1938 Румыния присоединилась к Стран Оси. При Великой Отечественной войны 1941-45 режим Антонеску принял участие в военных действиях против СССР. По договоренности с руководством Рейха вернули Бессарабию и Северную Буковину, а также передали управление над украинскими землями между Днестром и Южным Бугом, которые были включены в состав Румынии как отдельная провинция под названием Транснистрия. На Буковине и в Бессарабии в 1943-44 вела борьбу против захватчиков Буковинская украинской самообороны армия, действовали подполья ОУН, советские партизанские отряды и подпольные группы. Весной 1944 советская армия вступила на территорию Румынии 23.8. 1944 в Бухаресте состоялся антидиктаторський переворот, подготовленный королевским двором, антинемецкой настроенной верхушкой армии и несколькими антифашистскими партиями, включая Компартию ( КПР). 24.8.1944 Румыния объявила войну фашистской Германии. Новый румынский правительство подписало 12.9.1944 с государствами антигитлеровской коалиции соглашение о перемирии, согласно которой СССР вернул себе Бессарабию и Северную Буковину, однако Румынии возвращалась Северная Трансильвания.


6. 1945-1989

После освобождения территории Румынии от гитлеровцев фактическая власть в стране оказалась в руках Союзного контрольной комиссии, созданной для надзора за выполнением Румынией условий перемирия. СКК, которую возглавляли советские представители и советские военные, оказали всяческую поддержку Компартии, постепенно продвигая ее к власти. Под их давлением в марте 1945 король вынужден назначить новое правительство, в котором коммунисты и их сторонники заняли главные посты. Весной 1945 проведена земельная реформа: экспроприированы крупные землевладения и разделен их между сельскохозяйственными рабочими и малоземельными крестьянами.

В ноябре 1946 состоялись сфальсифицированы коммунистами парламентские выборы, на которых победу одержали Компартия и ее союзники. В 1947 подписан мирный договор с Румынией, согласно которому контингент советских войск оставался в Румынии в 1958. В благоприятных для себя условиях коммунистический режим усилил политические преследования, оппозиционные партии были распущены, отдельных их руководителей приговорены к длительным срокам заключения. В конце декабря 1947 короля Михая И заставили отречься от престола и эмигрировать, а Румынию провозглашена "народной республикой". В 1948 в стране было окончательно установлено зависим от СССР тоталитарный коммунистический режим. Вся полнота власти сосредоточилась в руках Компартии (в 1948-65-Румынский рабочая партия) и ее лидера Георге Георгиу-Дежа и был провозглашен курс на "социалистическое строительство". В 1948 принята первая, а уже в 1952 - вторую конституцию Румынской Народной Республики. Частную собственность экспроприированы, практически всю экономику огосударствленной. В 1949 начато проведение принудительной коллективизации сельского хозяйства, завершено на рубеже 1950-60-х годов. В стране бушевал политический террор, ставший причиной гибели ок. 700 тыс. человек.

У 1965 керівником партії й держави став Ніколае Чаушеску, який спрямував усі зусилля на "вдосконалення" політичної системи тоталітарної держави й зміцнення своєї особистої влади. У 1965 прийнято нову конституцію, в якій зафіксовано роль Компартії як "керівної сили суспільства". Держава стала називатися Соціалістична Республіка Румунія, було встановлено пост президента СРР, який теж посів Чаушеску. Економічний розвиток Румунії у 1950-70-х роках відзначався високими темпами, однак на зламі 1970-80-х років у народному господарстві виникли серйозні труднощі. Становище народу погіршувалось, це викликало дедалі більшу соціальну напруженість.


7. Оксамитова революція 1989

Початок революційних подій у державах Східної Європи, Відомих як оксамитові революції, прискорили падіння комуністичного ладу і в Румунії 15.12.1989 у м. Тімішоара, що на заході Румунії, відбулися багатотисячні антиурядові демонстрації, які жорстоко розігнали поліція та підрозділи служби безпеки. Внаслідок сутичок між учасниками акцій протесту і силами безпеки сотні демонстрантів загинули. Через деякий час хвиля протестів проти існуючого режиму охопила всю країну. Після запеклих боїв між повсталим народом, на бік якого стали армійські підрозділи, і загонами політичної поліції 22.12.1989 революція перемогла. Комуністичного диктатора Н. Чаушеску було заарештовано і за вироком військового трибуналу розстріляно. Влада в країні перейшла до сформованого під час повстання Фронту Національного Порятунку (ФНП). Іон Ілієску, який очолив ФНП, був проголошений тимчасовим президентом країни. Компартія розпалась і перестала існувати, а ФНП оформився як лівоцентристська партія соціал-демократичної орієнтації.


8. Після 1989

У травні 1990 відбулися вільні вибори до нового, двопалатного парламенту та вибори президента країни. Главою держави обрано І. Ілієску, за якого проголосувало 85 % виборців. ФНП, лідером якого був І. Ілієску, здобув у новому парламенті 233 місця, що становило 66,3 % від загальної кількості депутатських місць. У листопаді 1991 парламент країни прийняв нову конституцію, яка проголосила Р. правовою, демократичною і соціальною державою. У вересні 1992 відбулися нові парламентські вибори, які суттєво не змінили розстановки політичних сил.

Пріоритетним напрямом зовнішньої політики Румунії після відновлення демократичного ладу стало прагнення увійти до європейських економічних та військово-політичних структур - Європейського Союзу і НАТО. Близькі відносини встановилися з Республікою Молдова. Після визнання Румунії незалежності України між обома державами встановлено дипломатичні відносини. Протягом 1991-96 Україною та Р. було підписано ряд міждержавних та міжурядових угод. Обидві держави брали активну участь у процесі мирного врегулювання збройного конфлікту у Придністров'ї. З 1993 парламентарії України та Р. плідно співпрацюють у Парламентській Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва (ПАЧЕС), до якої входять представники країн Чорноморського басейну. Разом з тим в українсько-румунських взаємовідносинах існували певні суперечності щодо територіальних питань, які перешкоджали укладенню великомасштабного політичного договору між обома країнами. Румунська сторона наполягала на включенні до преамбули договору осуду сторонами пакту Молотова-Ріббентропа, заперечувала положення радянсько-румунського договору 1961, який встановлював між обома державами кордон по дельті Дунаю з включенням до території СРСР, а, отже, України острів Зміїний. Румунський уряд ставив під сумнів приналежність Північної Буковини та частини колишньої Бессарабії до України. Українська ж сторона зазначала, що однією з подібних проблем може бути й ставлення сторін до окупації Румунією частини українських земель в 1918 та до секретного договору між Антонеску і Гітлером щодо поділу України під час Другої світової війни.

Враховуючи зацікавленість Румунії до вступу в європейські структури (а однією з обов'язкових умов приєднання до них є відсутність у країн-кандидатів будь-яких територіальних та ін, претензій до якихось держав), румунська сторона в остаточному підсумку зняла свої застереження щодо України. Це уможливило підписання в червні 1997 у Констанці президентами України і Румунії Л.Кучмою та Е.Константинеску Договору про дружбу, добросусідство та партнерство між обома державами. У ньому підтверджено існуючу лінію державного кордону та проголошено принципи його недоторканності в майбутньому. У договорі засуджено "акти тоталітарних і військово-диктаторських режимів".

Після виборів 1996 президентом став Еміль Константінеску, а у 2004 - Траян Бесеску.

Румунія вступила до НАТО у 2004. 1 січня 2007 вона увішла до ЕС.


См.. также

Источники

п ? в ? р История стран Европы
Государства
Австрия ? Азербайджан 1 ? Албания ? Андорра ? Бельгия ? Беларусь ? Болгария ? Босния и Герцеговина ? Ватикан ? Великобритания ? Армения 2 ? Греция 1 ? Грузия 1 ? Дания ? Эстония ? Ирландия ? Исландия ? Испания 1 ? Италия ? Казахстан 1 ? Кипр 2 ? Латвия ? Литва ? Лихтенштейн ? Люксембург ? Македония ? Мальта ? Молдова ? Монако ? Нидерланды ? Германия ? Норвегия ? Польша ? Португалия ? Россия 1 ? Румыния ? Сан-Марино ? Сербия ? Словакия ? Словения ? Турция 1 ? Венгрия ? Украина ? Финляндия ? Франция ? Хорватия ? Чехия ? Черногория ? Швейцария ? Швеция
Зависимые территории
Азорские острова 2 ? Акротири и Декелия 2 ? Аландские острова ? Гернси ? Гибралтар ? Джерси ? Мэн ? Мадейра 2 ? Свальбард ? Фарерские острова ? Ян-Майен
Частично признанные государства
Абхазия ? Косово ? Нагорный Карабах 2 ? Южная Осетия ? Северный Кипр 2 ? Приднестровье 3
1 частично находится на другом континенте 2 вполне на другом континенте, но связывается с Европой. 3 Официальные не признано никем.