Надо Знать

добавить знаний



История Украины


Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

План:


Введение


1. Історичні назви українських територій

Державні утворення на території сучасної України після Х століття

Первая заверенная в письменных источниках название исторической территории України - Руська земля. У Х-ХІІІ ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному - на окреслення ядра політичної спільноти - Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього. Понад 400-літня традиція ототожнення себе з Руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. Тільки Галицько-Волинська держава, увійшовши до складу Корони Польської як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини ХV ст. Руським воєводством. [1]

Константинопольський патріархат задля розпізнання нового - московського і старого - київського святительських церковних осідків у першій половині ХІV ст. вперше почав вживати поняття Micra Rosia (Мала Росія) на відміну від Megale Rosia (Велика Росія). У церковно-адміністративному значенні поняття Мала Росія вживав Константинополь для позначення українських єпархій. З константинопольських грамот цей вислів в останній чверті ХІV ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору Польщі і Литовського князівства, а з кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст. став ототожнюватися з територією Козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (Україна). [2]

На західноєвропейських географічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як Moscovia. Натомість терени колишніх Чернігівського, Київського і Галицько-Волинського князівств, ототожнювані з первісною, материковою Руссю, завжди позначені як Russia чи Ruthenia (з ХVІ ст. - також Roxolania). [2]

Паралельно у внутрішньому вжитку з ХVІ ст., а особливо після укладення Люблінської унії 1569 р. нарівні зі словом Русь починають дедалі активніше вживати поняття Україна. Характерно, що, як колись у княжі часи - Руська земля, слово Україна вживали в двох значеннях: конкретно-географічному - на означення Подніпров'я, і розширеному - як синонім усього українського простору. [2]

Остаточно і юридично назва Україна закріпилася на початку ХХ століття за часів УНР. [3]


2. Доісторичний період

2.1. Каменный век

Ашель та мустьє на території України
Верхній палеоліт на території України

Первые люди на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, так звану ашельську добу, понад 900-800 тисяч років тому [4]. Заселення відбувалося з заходу на схід, кількаразовими хвилями, і тривало до 100 тисяч років тому. [5] У середньому палеоліті, у так звану мустьєрську добу, що тривала 100-35 тисяч років тому, територію України займали неандертальці [6]. Антропогенез проходив в умовах періодичних зледенінь : гюнцького, міндельського, ріського і вюрмського [7], які формували природні зони України: тундру, лісостеп і степ. [8]

Люди сучасного типу - Homo sapiens, або кроманьйонці, сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40-35 тисяч років тому. На теренах України мешкали представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців. [8] Кроманьйонці мали примітивну родову організацію і були суспільством мисливців - збирачів. Археологи знайшли близько 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи. [8] Серед них особливо виділяють природний останець Кам'яна Могила, який став культовим центром кроманьйонців степової зони [9].

Понад 10 тисяч років тому відбувся перехід від палеоліту до мезоліту, який збігся з таненням льодовика та початком нової геологічної доби - голоцену. Загальне потепління сприяло збільшенню кількості населення [10]. Проте криза привласнюючого мезолітичного господарства поступово змусила людей приступити до відтворюючих форм: рільництва і скотарства. Це сприяло винаходу кераміки. Настала нова доба неоліту, яка тривала протягом 6-4 тисячоліть до н. е. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився гумусний покрив землі. Неолітичні культури України формувалися під впливом досягнень осередків Близького Сходу, які імпортувалися переважно через Балканський півострів і Подунав'я [11].


2.2. Доба металів

З кінця 5 до початку 3 тисячолітя до н. е. в Україні тривала доба енеоліту, що позначилась впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі.

Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була лісостепова Трипільська культура (4000-2100 до н. е.). Її носії будували протоміста, мали гончарські печі та власну знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак цьому завадив екстенсивний характер хліборобства, який розпорошив сили трипільців [12]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800-2300 до н. е.) бронзового віку, у носіях якої вчені вбачають аріїв, індоєвропейців [13]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300-1300 до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською Культурою шнуркової кераміки (2300-1700 до н. е.), що займала територію Північно-Західної України [14]. Після XVII століття до н. е. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700-1300 до н. е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а Культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700-1200 до н. е.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів [15].

На XII-X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході - прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу - північноіранські племена.


2.3. Перші кочовики Північного Причорномор'я

Близько 1500 років до н. е. на території України з'явилися кочові племена. Одним з них були кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.), про яких залишилася згадка у писемних джерелах. Про "уславлених кобилодойців" повідомляє не тільки Гомер в "Одіссеї", а й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассирійські клинописні джерела згадують про цей народ під назвою "гамірра". Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський півострів де вони мали укріпленні городища. Їхнім головним заняттям були військові походи. Ці люди одні з перших освоїли технологію виготовлення заліза. Вважається, що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів.

Скіфи, іраномовний народ з Центральної Азії, у VII ст. до н. е. завоювали кіммерійців і витіснили їх з українських степів. В Криму Скіфи мирно асимілювалися з таврами, які жили тут з I тис. н. е. Таври займалися скотарством, рільництвом та рибальством. Скіфи утворили централізовану державу і контролювали регіон приблизно до 200 року до н. е. Розрізняють скіфів-орачів та скіфів-скотарів, з останніх виділяють царських скіфів, які панували над іншими, збираючи з них данину. У IV ст. до н. е. у скіфів утворюється перше державне об'єднання, відоме під назвою "царство Атея". Скіфи мали досить тісний зв'язок з грецькими колоніями в Північному Причорномор'ї

Скіфів підбили групи кочівників, яких називали Сармати, у III ст. до н. е. Це був союз споріднених племен, які часто ворогували поміж собою. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки. Вони займалися скотарством й торгівлею. Досить довго сармати воювали з Римом.


2.4. Грецькі колонії та племена готів

Приблизно в VII ст до н. е. греки почали закладати перші колонії на Північному Причорномор'ї. Серед міст, що їх заснували греки, були: Тір (в гирлі Дністра), Ольвія (на Південному Бузі), Херсонес (біля сучасного Севастополя), Пантікапей (біля сучасної Керчі), Феодосія. Ці держави були демократичними або аристократичними за устроєм. У цих містах панували рабовласницькі відносини. Головним джерелом постачання рабів був військовий полон, народження від рабині чи купівля на невільничих ринках. Права у полісі мали лише повнолітні чоловіки-греки, уродженці міста. Колонія складалася власне з полісу та сільськогосподарських округів. Міста оснащено водогоном та водостоком, були поширені ремесла й торгівля. Міста карбували власні монети.

Боспорська держава (V ст. до н. е. - IV ст. до н. е.) займала територію сучасного Керченського та Таманського півострова. До складу царства увійшли такі міста, як Феодосія, Фанагорія, а столицею був Пантікапей. Спершу це був союз полісів, які мали певну автономію, та згодом це об'єднання перетворилося на абсолютну монархію. Економіка цього царства була побудована на сільському господарстві та торгівлі з Афінами, куди вивозили до 5 млн. пудів зерна. У I ст. до н. е. відбулося об'єднання під владою понтійського царя Мітрідата VI більшості Північного Причорномор'я, але він зазнав поразки від римлян.

Після розколу Римської імперії на Західну та Східну настав візантійський період в історії Північного Причорномор'я. У середині III ст. н. е. на цю територію вдерлися племена готів. Вони витіснили сарматів та підкорили населення Криму. Це призвело до заснування Готського королівства (Гетика) зі столицею "Дніпровське городище" (в нинішній Запорізькій області). Деякі вчені [16] вважають, що готи також були причетні до формування черняхівської культури (кінець ІІ - середина V ст. н. е.) - одного з найцікавіших явищ у дописемній історії на землях України. Нині відомо близько 5 тис. черняхівських старожитностей, переважно поселень, а їх географія ототожнюється із значною частиною сучасної території України. Зокрема, зафіксовано, що саме в цей час на території України уперше стали використовувати гончарний круг та залізних лемешів, запровадили склоробне виробництво, всебічно розвинули металургію та різноманітні залізообробні ремесла. [17] Цю державу знищили у 375 р. н. е. кочове азійське плем'я гунів, що невдовзі створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла (помер 451). Після кількох поразок від римлян і союзників вона втрачає силу і розпадається.


2.5. Східні слов'яни у давнину

Прародина славян

Прабатьківщина слов'ян не має загальновизнаної локалізації. Перші згадки про слов'ян трапляються у римських авторів I-II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни виступають як венеди або венети. Етнонім слов'яни вперше використовують візантійські автори. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже були три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Наддніпрянщина) і слов'яни, або склавіни (Подунав'я). Більшість вчених вбачає у процесі розселення антів та склавінів початок формування окремих слов'янських народів, зокрема українського.

Між V-VІІ ст. на території склавінів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен. Серед них: поляни - на Київщині й Канівщині, деревляни - на Київському Поліссі й Східній Волині, уличі - на південь від полян, у Південному Подніпров'ї і Побужжі, тиверці - у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби - у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, хорвати - у карпатському регіоні, сіверяни - на Північному Лівобережжі Дніпра вздовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров'я з лівого боку Дніпра заселяли алани, булгари і слов'яни, залежні від заснованого у VІІ ст. тюркськими народами Хозарського каганату [18].

Другою половиною IX ст. датуються дані арабських джерел про формування у Східній Європі трьох політичних утворень: Куявії - Київська Русь, Славії - північні слов'янські землі з центром у Ладозі та Артанії - на нинішній Тамані. Останніми великими міграціями через територію України були болгарська та угорська, які вже припадають на часи існування нашої першої держави - Київська Русь.

Економічною основою східнослов'янських племен є родова власність на землю, коли знаряддя праці, продукти та майно поступово розділяють між родинами. Характерною рисою суспільного ладу була наявність сільської общини як об'єднання індивідуальних господарств. Слов'яни провадили осілий спосіб життя, що вимагало орне хліборобство - основа господарства. Вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь та ріпу. Зерно мололи на зернотерках, а потім - на жорнах. Поширене було й тваринництво. Переважно розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Менше значення мало рибальство, а полювання велось для здобуття цінного хутра. В релігійному світогляді формується культ природи на чолі з Перуном.


3. Княжа доба

3.1. Русь, Велике князівство Руське

3.1.1. Утворення та становлення Великого князівства

Становлення Русі (862 - 912)

Перша нині відома достовірна згадка про русів датується 839 роком у франкській хроніці "Бертинські аннали". С ІХ століття скандинавські мореплавці почали освоювати новий торговий шлях на південь, який дістав назву "шлях з варяг у греки". Він починався від озера Ільмень, а далі проходив де малими річками, де волоком і Дніпром до Чорного моря. Київ відігравав велику роль завдяки своєму положенню на місці злиття двох найбільших артерій Русі - Дніпра та Прип'яті, це дозволяло контролювати увесь дніпровський шлях та сприяло торгівлі. Тому коло Києва починає формуватися певний союз племен.

Візантія дізнається про нове потужне об'єднання після походу двох руських царів Аскольда та Діра на Константинополь у 860 році. Візантійські пам'ятки виразно зафіксували навернення до християнства Аскольда та його дружини у 60-х роках ІХ ст. Вже 862 року жителі Новгороду запросили нормана Рюрика до себе князем. Після його смерті в нього залишився малолітній син Ігор, а влада перейшла до його родича Олега - який став регентом. Приїхавши до Києва у 882 році, він обманом убив місцевих володарів Аскольда й Діра та заволодів престолом.

Київ стає столицею держави, яка об'єднує придніпровські землі та Новгород. Олег значно зміцнив державу та провів кілька вдалих походів 907-го року до Візантії, за результатами якого остання виплатила величезну контрибуцію та дало право безмитної торгівлі. Когда Ігор виріс, обійняв княжий престол у 912 році та продовжив політику зміцнення Русі, приєднавши уличів та тіверців. Уклав угоду з Візантією 944 року (менш вигідну ніж Олег). Ігоря вбили древляни під час збору дані у 945 році. Ольга, вдова Ігоря, жорстоко помстилася за смерть чоловіка. Вона провела податкову реформу, яка впорядкувала збір данини та здійснила кілька важливих дипломатичних місій. За її правління побудовано багато замків й укріплень. Вона прийняла християнство.

Київське князівство Ольга передала (964) Святославу (син Ігоря), який був дуже войовничим та провів майже все життя у походах. Він підкорив в'ятичів і розгромив Хозарський каганат, державне утворення хозарів на сході. Вів дуже успішні війни з болгарами, куди навіть хотів перенести столицю, та Візантєю. Но в 971 р. Святослав потрапив в облогу у фортеці Доростол. Йому довелося повернути завойовані землі та повернутися до Києва. Дорогою його вбили печеніги біля дніпровських порогів.


3.1.2. Розквіт Русі

Карта Київської Русі (980 - 1054).

За роки правління Володимира Великого (978-1015) Русь значно збільшується за рахунок приєднання Червоної Русі, Закарпаття й Корсуня. Тобто Київська Русь стає найбільшою державою Європи з населенням понад 5 млн. людей та територією 800 тис. кв. км. Володимир провів реформу місцевого самоуправління, ліквідувавши племінні автономії та ставлячи своїх намісників. Значне місце займає князівська дружина. 988 року Володимир оголосив прийняття християнства з Візантії. На відміну від спроб Ольги та Аскольда, це торкнулося широких верств населення. Хрещення стало вирішальним кроком протягом всієї історії українських земель. Саме за вказівкою Володимира створено систему захисних споруд, відомих у народі як " змієві вали", що простягалися на 1000 км. Володимир впровадив і "Статут про церковні суди і десятини".

Попри ці значущі зміни та зміцнення в устрої держави, після смерті Володимира Великого 1015 року Русь вступає у період міжусобної боротьби. Перемогу у протистоянні з братами здобув Ярослав Мудрий (1019 - 1054). Цей правитель остаточно розгромив печенігів, які здавна завдавали значної шкоди Київській Русі. Збудував у Киеве Собор святої Софії, що стоїть там донині. 1037 - 1039 рр. створено перший літописний звід. Побудовано перші книжкові майстерні та засновано Києво-Печерську лавру - спроба створити у Києві (на той час кількість населення міста сягає 50 тисяч) митрополію. Спорядив першу на Русі збірку законів - " Руська правда". Ярослав Мудрий зміцнив зв'язки з Європою завдяки тому, що одружив своїх дочок з європейськими монархами.


3.2. Децентралізація влади та Ординська навала

Князівства Київської Русі на території сучасної України (1220 - 1240)

Смерть Ярослава у 1054 році принесла новий період міжусобиці. Набула постійного характеру практика з'їздів через необхідність розробки законодавства, результатом яких став у 1072 р. документ - " Правда Ярославичів". На з'їзді князів у місті Любечі (1097) було прийняте рішення, що кожен з братів має володіти своєю " волостю". На деякий час цей процес був призупинений Володимиром Мономахом який з 1113 був запрошений киянами на престол. За його правління було побудовано перший міст через Дніпро. Розробив додаток до " Руської Правди" - " Устав". Умілими військовими та дипломатичними діями контролював дві третини держави Ярослава.

Зі смертю сина Мономаха Мстислава 1132 року Русь остаточно втрачає свою єдність. До середини ХІІ ст. на території Русі сформувалося близько 15 більших князівств, кожне з яких жило по суті самостійним політичним життям, лише номінально визнаючи старшинство великого київського князя. Починається активний процес боротьби за владу. За підрахунками Степана Томашевського, у Києві між 1146 та 1246 рр. правителі мінялись 47 разів; повертаючись по кілька разів на престол, тут правили 24 князі, причому 35 княжінь тривало менше року кожне.

Все це значно послабило могутню державу що існувала за часів Ярослава Мудрого. Тому під час битви з новим для Русі ворогом татаро-монголами на річці Калці (1223) руські князі, які не мали єдиного командування зазнали поразки. После Батиєвої навали 1237-41 рр. і погрому Київської Русі опиняється під важкою залежністю від Золотої Орди. Князі з повноправних володарів перетворилися на данників хана. Це було поворотним моментом в історії українських земель, які по суті втратили незалежність.


3.3. Галицко-Волынское княжество

Галицько-Волинське князівство відокремилося від Києва у 1097 році. Найбільшої могутності досягло за Ярослава Осмомисла (1153-1187). За нього князівство доходило до Дунаю та Чорного моря, а також вело успішні війни з угорцями й поляками. Галицьке князівство й Волинське князівство існували окремо, але 1199 року Роман Мстиславович об'єднав їх. Йому також присягали київські князі на вірність. На той час Роман створив могутню державу ставши по суті "однодержавцем" Русі. Після його загибелі 1205 року держава на деякий час розпалася, але Данило Галицький (син Романа) зумів відновити єдність. А вже 1253 року він приймає корону від папи римського і стає першим королем на українських землях.


4. Литовсько-руська доба

4.1. Перехід українських земель до складу ВКЛ

Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське (1434).

До складу Великого князівства Литовського тривалий час входили українські і білоруські землі, та й з пануванням на цих теренах Золотої Орди було покінчено значною мірою зусиллями Великого князівства. Починаючи з XIII ст. у боротьбі з Німецьким орденом та Галицько-Волинським князівством формується Литовська держава.

За Великого князя Литовського Гедиміна (1316 - 1341) відбулося зміцнення територіальної єдності В.к. Л. (приєднались Минск, Орша, Берестя, Пінськ, Туров, відбувались спроби приєднати Київське князівство), утвердження спадковості князівської влади.

1323 року помирають останні законні наслідники роду Романовичів - Андрій та Лев Юрійовичі. Це призводить до того що " галицька спадщина" переходить за вибором тамтешніх бояр у руки Болеслава Тройденовича.

1340 р. Болеслава було отруєно, а на княжий стіл запрошено Любарта Ґедиміновича, хрещеного під іменем Дмитрій. Реально влада Любарта-Дмитрія обмежувалася Волинню, а столиця містилася в Луцьку. У 1344- 1345 рр. після нищивного походу польського короля Казимира III Галичина поступово переходить під владу Польщі. Польське королівство остаточно захопило Галицьку і Холмську землі у 1387 році.

У цей час ослаблені боротьбою з монголами та внутрішніми негараздами Руські землі попали у поле зору династії Гедиміновичів. За князя Ольгерда 1362 року до ВКЛ приєднується Київське князівство. Поступово Чорна Русь, Біла Русь Чернігівського та Cіверського князівства перейшли під владу литовської династії Гедиміновичів; утворилася Литовсько-Руська держава. Це було дуже дивне об'єднання, у якому руське (українське та білоруське) населення та землі складали абсолютну більшість (80 %), тому влада Литви не була репресивною, і по суті це була Руська держава з давньоруською мовою в якості державної і православ'ям в якості пануючої релігії.

Буковина з 1359 року відходить до Молдавського князівства під назвою Шипинської землі, а Закарпаття у другій половині XIII ст. - до складу Угорщини. Таким чином землі сучасної України у XIII-XIV ст. увійшли до складу сусідніх держав.

За князів Ольґерда та Кейстута почалося масове входження українських земель: Волинь, у 1357-1358 рр. - Чернігово-Сіверщина, 1363 року - Поділля; у 1362 - 1363 років - Київщина; Брацлавщина та Переяславщина.

З 1398 року держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Давня руська культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві. Українська та білоруська шляхта підтримувала князів Кейстута, Вітовта, Свидригайла у їх боротьбі за об'єднання всіх українських та білоруських земель в єдину державу.

В умовах боротьби з хрестоносцями, Московським князівством та через внутрішні конфлікти Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське вступило в союз з Польським королівством, уклавши Кревську унію (1385).

Проти зближення з Польщею виступало багато православних князів, тому у державі протягом ста років відбулось три громадянські війни: Громадянська війна в ВКЛ (13811384), Литовсько-руська громадянська війна (13891392) та Польсько-литовсько-руська громадянська війна (1432-1437). Під час останьої у межах ВКЛ протягом трьох років фактично існувала держава - Велике князівство Руське.

У другій половині XV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу.


4.2. Об'єднання Литви й Польщі в Річ Посполиту

Річ Посполита в межах 1619 р.
Королевство Польское
Герцогство Прусія, польський васал
Великое княжество Литовское
Герцогство Курляндія, литовський васал

У 1370 р. помирає останній польський король з династії П'ястiв - Казимир ІІІ Великий. Престол успaдкувaлa його oнукa Ядвiґa. Це призвело до довгих дебатів стосовно чоловіка для королеви Польщі. Остаточно було прийнято рішення запросити партнера пo бoрoтьбi з німецьким Oрдeнoм - тoдiшньoгo вeликoгo князя литoвськoгo Яґaйлa Oльґeрдoвичa, який і сам, у зв'язку з загостренням зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації був не проти такого об'єднання. Тому 1385 року була підписана Кревська унія за якою Яґайло одружувався з Ядвіґою і обіймав польський престол. За це він підпорядковував зeмлi Литви й Русi пoльськoму трону i привертав свій нaрoд дo святoї Кaтoлицькoї Римськoї цeркви. Також об'єднувались збройні сили та казна. Через що посилились польські і католицькі впливи у Великому князівстві Литовському, поступово усувалася від влади православна руська знать.

1456 ликвидировано Волынское княжество, 1470 - Киевское. Вследствие Люблинской унии (связанная с поражениями Литвы в Ливонской войне) 1569 Волынь, Подляшье, Подолье, Брацлавщина и Киевщина перешли под власть Польши и создавалась единая польско-литовское государство - Речь Посполитая. В течение XVI века принимаемых три Литовские статуты, которые были созданы на основе древнерусских норм права, кодифицированных Ярославом Мудрым и последующими киевскими правителями. 1582 происходит довольно важное событие папа Григорий XIII приказал исправить юлианский календарь. По новым ( григорианскому) календарю прибавлялось 10 дней, из-за чего возник раскол когда католики перешли на новый календарь и православные остались с юлианским. Это создало очень высокое напряжение в обществе.

1596 было подписано Брестская уния при которой образовалась новая греко-католическая церковь с православными обрядами но признавались догматы католической церкви, а головой - Папу римского. Это вызвало переход в католичество части русской знати. Что в свою очередь привело к очень сильному обострению ситуации в стране. Национальное возрождение на украинских землях вызвало появление братского движения и казачества. Началось развитие литературы староукраинском языке.


5. Украинское казачество

5.1. Образование украинского казачества

Районы в низкой течения Днепра во второй половине XV в. представляли собой буйный, нeзaсeлeний oсiлoю населением степь, получивший название Дикe Пoлe. Своеобразными "двeримa" в Пoлe с бoку густo зaсeлeнoгo Сeрeдньoгo Поднепровья были пoрoгы - пeрeривчaстe грaнiтнe пaсмo, чтo пeрeтинaлo тeчiю Днiпрa, простираясь нa бaгaтo кiлoмeтрiв между нынешними Днипропетровськoм i Запорожьем. Зa пoрoгaмы пoчинaвся Днiпрoвський Низ. Русло здесь булo зaсiянe множеством oстрoвiв, a сaм Днепр рoздiлявся нa рукaвы, утвoрюючы числeннi oзeрa, зaтoкы и прoтoкы. Эту мiсцeвiсть нaзивaлы вeликий Лугoм. В это время начали формироваться группы беглецов территории Речи Посполитой, которые прибыли сюда по разным причинам. Основными были бедность, религиозный и национальный гнет, нападения татар, или уголовные преследования.

Эти люди называли себя казаками и занимались в основном ратным делом. Состав этих группировок был очень пестрый и кроме Украинской (жителей русской части Польши), которые составляли безусловное большинство, здесь было много татар, русских, поляков, венгров и немцев. В 1492 г. впeршe згaдуються кoзaкы-xристияны (киевляне и чeркaсцi), которые в устье Днiпрa рoзбiйницькы нaпaлы нa турeцький корабль. Aж до oстaнньoи чвeртi XVI ст. кoзaцтвo - этo зaняття i спoсiб жизни, a нe сoцiaльний стaтус. Жизнь в степи требовала тяжелого труда не только в военное, но и в мирное время. "Казачество" состояло и в земледелии, рыболовстве, животноводстве и охоте. Время от времени они сопровождали восточные караваны, что было прямым долгом черкасского наместника. Охраняли южные границы от нападения татар.


5.2. Крым и становления казачества

1449 Чингизидов (потомок Чингисхана) Хаджи Герай с помощью Литвы провозгласил создание крымского ханства. Это государство вело свои корни от многочисленных кочевых народов, живших на территории Крыму и южной Украины на протяжении многих веков. В их состав входили потомки хазар, половцев, печенегов, татаро-монголов, а также татар и ногайцев. Также на южном побережье существовали венецианские, а впоследствии генуэзские колонии. Но 1475 крымское ханство превращается в вассала Турции. Турецкое войско уничтожило присутствие генуэзцев в Крыму.

Татары не имели регулярной армии но хан мог в любой момент собрать до 100 тысяч всадников. Эта армия нередко наведывалась и на украинские земли для ясыря. В походы уходили чаще зимой когда реки замерзали и передвижения армии было быстрее. Это играло большую роль в том что набеги редко перерастали на долгие компании. Главной задачей этих акций был грабеж и взятие ясыря для продажи на невольничьих рынках.

Для предотвращения таких набегам и для самозащиты на территории нижнего Поднепровья начал формироваться именно украинское казачество. Первое документальное упоминание о Запорожской Сечи относится к "Всемирной хроники" Мартина Бельско. Сечь, как военно-политическое формирование, имело довольно сложную структуру.

Одним из лидеров объединившие разрозненные отряды воинов-христиан украинских степей был Дмитрий Вишневецкий, которого еще иногда зовут Байдою. Его замок на острове Малая Хортица стал местом первой общеизвестной Запорожской Сечи. Он сумел организовать это пестрое общество в прочную и грозную силу ставшая в противовес татарском доминированию в диком поле. Под его руководством был проведен ряд походов на Крым, турецкую крепость Азов и Молдову. За свои деяния стал популярным героем устного народного творчества.

После смерти Байды Вишневецкого (1562) действия казаков в степи продолжали вредить Польским международным отношениям, в том смысле, что нарушали мир между турками и татарами с Речью Посполитой. Так 1572 был создан первый казацкий реестр (почет) из 300 казаков под предводительством Яна Бодовського. Но этот отряд не сумел существенно изменить существующую ситуацию. Поэтому следующей важной эпохой в истории казачества становится правления короля Стефана Батория (1576-1586). В вeрeснi 1578 кoрoлiвський уполномоченный Янчi Бeгeр заключает в Львoвi угoду с кoзaцькимы прeдстaвникaмы, вiдoму под нaзвoю пoстaнoв с низoвикaмы. Зa вiдпoвiдну плaтню нa службу приймaлoся 500 кoзaкiв; иxнiм выше кoмaндирoм признaчaвся чeркaський стaрoстa, a гeтьмaнoм - Ян Oришoвський. Позже набор был увеличен и 1590 нa oфiцiйнiй службе знaчилaся тисячa кoзaкiв. Но казаки продолжали свои походы на Крым и турецкие крепости, иногда они проводили также морские походы на чайках.


5.3. События до 1648 года

Украина на немецком карте ( 1892) Речи Посполитой в 1660 г.

Подобные казацкие компании привели к тому 1589 татары совершили один из самых набегов на Украину. Султан Мурад III угрожал привести 200 тысяч всадников если поляки не покончат с казаками. Поэтому весенний сeйм 1590 принял уxвaлу "Пoрядoк щoдo низoвикiв тa розничная торговля", чтo должна служить гарантией взятиx пeрeд султaнoм обязательств "вывести укрaинниx людeй с Низа всix". Но этому постановлению не суждено сбыться. Зато, вспыхивает конфликт между казаками Криштоф Косинский и Янушем Острожским через земли Белоцерковского староства. Этот конфликт перерос в первую небольшую войну казаков с польскими феодалами. Который, между прочим, закончился поражением казаков, но продемонстрировал всем, что с казачеством отныне нужно считаться.

В связи с пoчaткoм aвстрo-турeцькoи войны 1593-1606 гг определенная ставка делалась и на казаков. Под руководством Северина Наливайко отряды воевали в Молдове и Венгрии. Вернувшись из этих боев войска почти не мало ресурсов для существования, поэтому казаки пустились грабить города и деревни по Волыни и Белоруссии. Сил воевать с закаленным походах войском у магнатов и шляхты не было, поэтому уже 1596 впeршe булo вирiшeнo пустить в действие рeгулярно aрмiю, под прoвoдoм oднoгo из крaщиx пoльськиx вoенaчaльникiв тoгo чaсу, пoльнoгo гeтьмaнa Стaнiслaвa Жулкeвськoгo. Поражением наливайковцы зaвeршилaся пeршa спрaвжня вiйнa Кoрoны Пoльськoи с кoзaкaмы.

Пeрший жe после рoзгрoму пoвстaння сeйм 1597 oгoлoсив кoзaкiв вiйськoвимы злoчинцямы i вoрoгaмы дeржaвы. Нездийснимисть этого постановления, как и многих пiзнiшиx сxoжoгo содержания, витiкaлa с той цiлкoм oчeвиднoи причины, чтo кoзaччинa вжe пeрeрoслa мeжi урядoвoгo кoнтрoлю, прoсякнувшы всe укрaиннe жизни. К тому же впрoдoвж пeршиx дeсятилiть XVII ст. Дело Пoспoлитa булa втягнутa в три войны - со Швeцiею, Рoсiею i Турeччинoю, a кoзaкы склaдaлы бoездaтнe i, чтo гoлoвнiшe, дeшeвe вiйськo, чтo фaктичнo знoву и знoву пoнoвлювaлo лeгaльнe стaнoвищe Зaпoрiжжя.

Казаки начали выполнять функции наемного войска, когда вeликi зaгoны рeестрoвикiв под прoвoдoм Сaмiйлa Кошки успiшнo вoювaлы под чaс пoльськo-швeдськoи войны в Лiвoнiи в 1601-1602 г., a нeвдoвзi ширoким пoлeм кoзaцькoи aктивнoстi стaл пoдiи тaк звaнoи Мoскoвськoи смуты i нaступнoи зa нeю пoльськoи iнтeрвeнцiи до Рoсiйськoи дeржaвы.

Большую роль сыграли казаки и в Хотинской войне 1621 под руководством Петра Сагайдачного когда помешали турецкой армии составляла 300 тыс. воинов двинуться на Польшу. Во прoтeкцiею Вiйськa Зaпoрoзькoгo зa Сaгaйдaчнoгo был здiйснeний i тaкий вaгoмий общественный aкт, как вiднoвлeння прaвoслaвнoи цeркoвнoи iерaрxiи. Известный этот гетман и своими морскими походами.

Споры между казаками и поляками продолжали вестись и впредь. В 1635 году была сооружена крепость Кодак с целью не допустить крестьян в Январь. Но это не привело к улучшению отношений. Украинские земли того времени были свидетелем целого ряда столкновений, восстаний и войн.


6. Казацкая Государство

6.1. Хмельницкая

Богдан Хмельницкий

Ситуация в Речи Посполитой в корне меняется с появлением Богдана Хмельницкого. Этот человек смог организовать невиданный до того сопротивление польской власти. Взяв инициативу в свои руки, он в начале февраля 1648 разбивает залога коронного войска, находившиеся на запорожской сечи с 1638 года и возвращает реестровое казачество на свою сторону. Тогда же казацким кругом был избран гетманом Войска Запорожского. Сразу же начались интенсивные переговоры с татарами о взаимной военной помощи. Все эти события стали началом процесса, который вошел в историю под названием Хмельницкая.

Дождавшись помощи по Крым Хмельницкий двинулся на коронное войско. Первая битва состоялась на реке Желтые Воды ( 29 апреля), где собралось войско казаков и татар Тугая с войском коронного гетмана Николая Потоцкого Стефаном. После победы казаки двинулись на ставку обоих гетманов коронного и польного ( Мартын Калиновский) у Корсуня. Здесь ярко проявил себя "правая рука" Хмельницкого - Максим Кривонос. 25 мая поляки были разбить вдребезги. Це викликало великий резонанс не тільки в самій Польщі, але й за кордоном.

Напередодні корсуньського зіткнення помер король Владислав IV. Тож вже в червні з ініціативи канцлера Єжи Ослоньського починаються переговори уряду з повстанцями. Вимоги козацького гетьмана були традиційними: збільшити реєстр до 12 тис., поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів у суперечках за храми. Паралельно з переговорами обидві сторони нарощували сили. Армії зустрілися біля села Пілявці й козаки значно переважали сили поляків та ще мали татарську кінноту на додачу. 23 вересня розпочався вирішальний бій. Він закінчився приголомшливою поразкою Речі Посполитої, Хмельницький отримав у свої руки багато гармат, пороху й коней. Ця перемога відкривала повстанцям дорогу на захід.

Армія рушила на Львів, взяла з нього контрибуцію і Хмельницький 26 липня видав універсал про захист міста. Тим часом по всій території Галичини, Покуття, Волині селяни почали нищити маєтки шляхти. Основні ж сили рушили на Замостя, що відкривало шлях на Варшаву. Через цю загрозу сейм призначає воєначальником князя Ярему Вишневецького. Ця досить цікава постать стала ключовою у боротьбі з Хмельницьким. Впродовж лютого 1648 року, коли тривала облога міста, чисельність війська козаків значно скоротилось, почалась епідемія дизентерії, голод. У Польщі ж 17 листопада новим королем став Ян Каземір і частина старшини висловилася за відновлення переговорів з урядом. Відтак до Варшави рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру: амністія повстанцям; 12-тисячний реєстр; відновлення козацького самоврядування; право вільного виходу в море; усунення з території козацької юрисдикції кварцяного війська; надання гетьманові Війська Запорозького під булаву одного з старостів, розташованих там само.

Приблизні межі території Гетьманщини.

Після попередніх переговорів Богдан Хмельницький зняв облогу й рушив до Києва. Він увійшов до міста 2 січня 1649 року як національний герой через золоті ворота. Переговори були поновлені у лютому 1649 року де Богдан значно змінює свою позицію з "козацького автономізму" в рамках Речі Посполитої. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об'єкт зацікавлень переміщається на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб'єктом її стає вже не Військо Запорозьке, а народ увесь руський, що його належить вибити з лядської неволі.

Коротке перемир'я було важко дотримувати обом сторонам, тож вже 20 липня козаки розпочали облогу Збаража де укрилося коронне військо, яке значно поступалося чисельністю війську Хмельницького. Який у свою чергу разом з Іслам Гіреєм напав на військо короля що йшло на допомогу захисникам Збаража біля містечка Зборова. Цей напад був повною несподіванкою для короля і коштував йому поразки. Ян Каземір був у скрутному положенні тож було прийнято рішення розпочати переговори з ханом. Після домовленостей з татарами король 20 серпня прийняв Хмельницького з його Козацькими пунктами. Облога Збаража була знята і війська короля рушили у напрямку Львова, війська Хмельницького до Києва, а татари до Криму (при цьому вони нещадно брали ясир).

Але цим протистояння не скінчилося і вже 28 червня 1651 року дві велетенські армії зійшлися знов біля міста Берестечка. На цей раз сили були майже рівні але через зрадницькі дії татар та сильного тиску з боку поляків військо відступило до річки Пиляшівка. Роль наказного гетьмана взяв на себе Іван Богун, через те що Хмельницького силоміць з собою забрав хан Іслам-Гірей. Під час виходу з оточення сталося непорозуміння між селянською й козацькою частиною війська, що призвело до катастрофи. Було знищено майже 8 тис. чоловік, втрачена частина артилерії, гетьманська булава й печатка.

Дивовижно, але вже 17 липня після того як Богдан вирвався з ханського полону він швидко зумів знову організувати військо й закріпитися у Білій Церкві. Натомість виснажена походом і спротивом населення з'єднана польсько-литовська армія більше не могла продовжувати боротьбу. Тому була підписана " Білоцерківська угода " за якою козацький реєстр мав бути скорочений до 20 тис., а юрисдикція Війська Запорозького обмежувалася Київським воєводством (Брацлавське й Чернігівське знову поверталися в підпорядкування коронної адміністрації).

Цей документ не був підписаний сеймом, тому що вперше в історії польського парламентаризму один шляхтич скористався своїм правом вето. Це призводить до поновлення війни вже у квітні 1652 року коли відбулася битва біля гори Батіг де був здобутий реванш за програш під Берестечком. Зіткнення продовжувалися і наступного 1653 року. Але вже 11 (1 за ст. ст.) жовтня дипломатія Богдана Хмельницького проявила себе у всій красі - Земський собор Московської держави ухвалив прийняти Військо Запорозьке з городами їх і землями під государя високу руку.


6.1.1. Переяславська рада

Перемовини про союз козаків з Московським Царством почалися ще у березні 1652 року. Вже в червні 1653 року Земський собор схвалив прийняття Козацької держави під царську протекцію. 2 июля Олексій Михайлович відсилає грамоту Богдану Хмельницькому про рішення взяти Україну під царську руку. До козаків одразу ж рушило і посольство на чолі з Василем Васильовичем Бутурліним. 8 січня у Переяславі була проведена старшинська, а згодом і військова рада. За її результатами український народ мав присягнути на віру до царя, що і відбувалося по всій Україні протягом січня-лютого 1654 року. Не присягнули лише Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив'янський полки, а також духовенство. Документально рішення ради було затверджено " Березневими статтями". Зараз більшість вчених схиляється до думки що це було приєднання або протекторат.


7. Територія сучасної України у складі Російської імперії (1764-1917)

Руське князівство (позначене коричневим) у складі Речі Посполитої.
Московська доба, Гетьманщина
Національний склад українських земель, що входили до складу Російської імперії, 1897 р.

См.. також: Вплив України та українців на російську літературу від середини XVII до початку XX століття, Українська національна революція 17 сторіччя

Після смерті Хмельницького (1657) розпочався період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій (Руїна), які призвели до поділу України по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою без погодження з українською владою (Андрусівське перемир'я 1667 року, Вічний мир 1686 року). Автономна Козацька держава (Гетьманщина) тимчасово збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москвы.

Саме до цих часів можна віднести оформлення української націїї, бо до об'єднання з Московією мешканці Південної Русі вважали себе "руськими", але після об'єднання виявилося, що населення "Великої" та "Малої" Русі має дуже великі відмінності, щоб вважатися єдиним народом. І відтоді мешканці берегів Дніпра почали усвідомлювати себе спільністю, хоч і близькою до росіян (мова, релігія, історичне коріння), але все ж таки окремою, із своєю історією, культурою, мовою, традиціями. В подальшому імперський уряд всіляко намагався наявні розбіжності ліквідувати, позбавити населення українських (і білоруських) земель оригінальних рис, мови з метою влити його у склад титульної (російської) нації. "Малороси", "білоруси" і "великороси" вважались етнічними групами одного народу (росіян).

Після невдалого виступу гетьмана І. Мазепи в союзі з шведським королем Карлом XII (1708-09) цар Петро І обмежив автономію Гетьманщини. Остаточно козацькі автономії (Гетьманщину, Слобідську Україну, Запорозьку Січ) ліквідувала імператриця Катерина II в 1760-80-х. Вследствие російсько-турецьких воєн 1768-91 рр. Росія завоювала Північне Причорномор'я і Крим. У результаті поділів Польщі (1772-95) Галичина перейшла під владу австрійських Габсбургів, а Правобережна Україна - Росії.

Катерина II в таємній інструкції генерал-прокуророві сенату князеві В'яземському дала такі установки: "Малая Россия, Лифляндия, Финляндия суть провинции, которыя правятся конфирмованными им привилегиями, нарушать ония отрешением всех вдруг весьма непристойно б было Сии провинции, также и Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть как волки в лесу". [4] Катерина II скасувала гетьманщину в 1764 році, а в 1775 році ліквідувала Запорізьку Січ. Останнім гетьманом України в складі Російської імперії був граф Кирило Григорович Розумовський.

До кінця XVIII - початку XIX століття, Україна була в основному аграрним краєм.

У 1862 році царський уряд заборонив українські недільні школи, яких було в Росії більше 100. Циркуляром міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва від 18 липня 1863 року істотна частина публікацій українською мовою була заборонена.

У 1876 році цар Олександр II видав Емський указ, яким обмежувалося використання української мови в Росії, заборонялося видання книг українською мовою, театральні постановки і т. д. Проте вже через 8 років, в 1884 році в Харкові було видано 4-х томне зібрання творів драматурга Кропивницького. Указ втратив силу в 1905 році у зв'язку із революцією.


7.1. Національне відродження

З кінця XVIII ст. зароджується український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість Т. Шевченка; внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в Галичину. З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Лютнева революція 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні.


8. Українські землі у складі Австрійської імперії і Австро-Угорщини

В результаті воєнних дій России и Австрії проти Туреччини у 1774 р. Буковину захопили австрійські війська. У складі Австрійської імперії (з 1867 р. - Австро-Угорщини) вона перебувала до 1918 р. 1781 року цісар Йосиф II видав патент (указ), яким усі парафії та монастирі в межах австрійської Буковини було об'єднано в одну єпархію та підпорядковано єпископові Досифеєві (Дозофтієві) Херескулу, єпископові Радовецькому. 12 грудня 1781 року єпископську катедру було перенесено до Чернівців. Протягом 1786-1849 рр. Буковина була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії.

Буковина у складі Австро-Угорської імперії, мапа 1901 р.

Во время революційних подій 1848-1849 рр. населення Буковини брало участь у низці селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 р. в Буковині було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 р. товариства " Руська Бесіда" у Чернівцях. Після визнання 1862 року Буковини окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Українці увійшли до складу крайового сейму лише з 1890 р. 3 1880-х років на Буковині розпочалося справжнє українське відродження, яке очолили представники народовського напрямку в суспільному русі - Степан Смаль-Стоцький, Омелян Попович, Є.Лігуляк, Микола Василько.

"Королівство Галичини та Володимирії (Лодомерії)" було утворене 1772 року як нова адміністративна одиниця Австрійської імперії [19]. Воно постало в результаті анексії австрійцями Галичини після першого поділу Речі Посполитої. 1775 року до королівства була приєднана Буковина, відвойована у Османської Порти.

1795 года, благодаря ліквідації Речі Посполитої, Австрія приєднала до себе Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та значну частину східних етнічнопольських територій. 1809 року вони всі, за винятком Кракова і Люблінської землі, увійшли до складу королівства Галичини та Володимирії під назвою земель Нової Галичини [20] [21]. 1815 року воно поповнилось Тернопольским краєм, яким поступилася Російська імперія. 1846 року королівство поповнилось вільним містом Краків, але 1849 року позбулося Буковини, що була виділена у окрему адміністративну одиницю [22].


9. Українська державність у 1917-1922 роках

9.1. Центральна Рада. УНР

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Українська Народна Республіка.

После Лютневої революції, 4 (17 березня) 1917 року в Києві, з ініціативи Товариства українських поступовців за участю політичних партій, кооператорів, громадських і культурних організацій була створена Центральна рада. Її головою заочно був обраний професор Михайло Грушевський, якого тимчасово заміняв В. Науменко. Значну частину членів Ради становили есери і меншовики [23]. Центральна Рада почала переговори з Тимчасовим урядом Росії щодо умов входження України в демократичну Російську Республіку на правах автономії. Однак ці переговори були перервані Жовтневим переворотом у Петрограді, в результаті якого владу в Росії взяли більшовики. В кінці жовтня - на початку листопада 1917 року більшовики Донбасу взяли владу в Луганську, Макіївці, Горлівці, Краматорську.

Центральна Рада 7 (20) листопада 1917 року проголосила Українську Народну Республіку. Для поширення свого впливу на південні губернії і Дон, що знаходилися під контролем отамана Каледіна, уряд більшовиків створює Південний революційний фронт під командуванням А. І. Антонова-Овсієнка. У першій половині грудня 1917 року загони Антонова-Овсієнка зайняли район Харківу. 24-25 грудня 1917 Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну Республікою Рад і обрав Радянський уряд України. У грудні 1917 - січні 1918 в Україні розгорнулася збройна боротьба за встановлення Радянської влади. В результаті бойових дій війська Центральної ради потерпіли поразку і більшовики взяли владу в Катеринославі, Полтаві, Кременчуці, Єлизаветграді, Миколаєві, Херсоні та інших містах. Рада народних комісарів РРФСР оголосила Центральній Раді ультиматум з вимогою силою зупинити російських козаків і офіцерів, які йшли через Україну на Дон. У разі виконання вимог ультиматуму Україні була б втягненою у громадянську війну в Росії. У відповідь на ультиматум Центральна Рада 25 січня 1918 року своїм IV Універсалом оголосила про вихід зі складу Росії і про державну незалежність України. 29 січня 1918 року проти Центральної Ради почалося повстання в Києві.

8 лютого 1918 червоними військами під командуванням лівого есера М. А. Муравйова був узятий Київ. У Києві бандами Муравйова була здійснена жахлива різанина. Потім Муравйов взяв з міста велику контрибуцію і рушив далі - на Одесу. У лютому Радянська влада утвердилася по всій Україні. Однак наприкінці лютого - у квітні 1918 Україна була окупована німецькими військами і Радянська влада припинила існування в Україні до листопада - грудня 1918.


9.2. Українська Держава. Директорія УНР

Україна на карті Європи 1919

В обстановці початку військової інтервенції Німеччини Центральна Рада послала свою делегацію на переговори до Брест-Литовська. 9 лютого 1918 делегація УНР підписала з Німеччиною мирний договір. Німці ввели свої війська в Україну.

29 квітня 1918 року у результаті державного перевороту на зміну соціалістам Центральної Ради до влади прийшов Павло Скоропадський - колишній генерал-лейтенант царської армії. На "з'їзді хліборобів" Скоропадський був обраний гетьманом України. Було прийнято нову назву країни - Українська Держава. Вона існувала у квітні - грудні 1918 року під протекторатом Німеччини. Але за цей короткий проміжок часу було введено свою стабільну валюту - гривню, засновано Академію наук та Катеринославський університет.

Після закінчення Першої світової війни і Листопадової революції у Німеччині, що невдовзі послідувала, уряд Скоропадського позбавився підтримки німців і був повалений повстанням під командуванням Симона Петлюри. 14 декабря 1918 року була відновлена Українська Народна Республіка на чолі з Директорією. Першим Директорію очолив Володимир Винниченко, який вже очолював уряд УНР в 1917-18 роках. Але на початку 1919 року він та інші соціалісти були виведені зі складу Директорії і її фактично очолив головнокомандувач військ УНР, Головний Отаман Симон Петлюра. Фактично була встановлена військова диктатура Петлюри. Армії УНР боролися в 1918 -- 1920 роках з білими, червоними і махновськими силами.


9.3. Громадянська війна. СССР

10 березня 1919 року, в розпал громадянської війни, більшовиками була проголошена самостійна Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР; у подальшому - УРСР) зі столицею в Харкові, що знаходилася у військовому союзі з РСФСР. До складу УРСР були включені губернії Новоросії, західна частина колишньої Області Війська Донського. Таврійська губернія відійшла до РРФСР.

Під час військових дій території південних губерній неодноразово переходили з рук в руки. Катеринославська губернія і Приазов'я деякий час перебували під контролем Селянської повстанської армії Нестора Махна, деякий час під контролем Армії Денікіна.

Весной 1919 року північні губернії стали ареною боїв громадянської війни. У результаті наступу військ ЗСПР були зайняті Донбас, Катеринослав, Харків та Одеса. 31 серпня ними було взято Київ, уряд Петлюри перемістився до Вінниці, а потім - до Кам'янця-Подільського. Сільська місцевість Приазов'я та і Катеринославської губернії перебувала під владою загонів Нестора Махна. До осені 1919 наступ білих втратив силу і східна частина України знову потрапила під владу більшовиків. До грудня 1919 на більшій частині території України була встановлена влада УРСР.


9.4. ЗУНР. Акт Злуки. Украинскому-польская война

В результаті розпаду Австро-Угорщини в 1918 році на території Галичини була створена Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), яка 22 січня 1919 проголосила Акт об'єднання з УНР - Акт Злуки. Польща, яка в 1918 повернула собі незалежність, втрачену наприкінці XVIII століття, прагнула при цьому повернути собі українські землі, що колись їй належали. Це стало причиною українсько-польської війни.

На початок червня 1919 майже вся ЗУНР була окупована Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Українська Галицька армія (УГА) контролювала лише правий берег річки Збруч, на східному кордоні між ЗУНР і УНР. 7 червня 1919 УГА почала Чортківську офензиву, в результаті чого війська ЗУНР просунулися до 24 червня впритул до Львова і Станіслава і зайняли Тернопіль. Проте 28 червня почався польський наступ і до 16 липня УГА була витіснена на свої позиції від 7 червня. Почалася поспішна евакуація УГА на лівий берег Збруча, і таким чином 18 липня 1919 УГА повністю втратила контроль над територією ЗУНР. Частина військ УГА опинилася у Чехословаччині, де стала відома під назвою "української бригади", однак основна частина армії, яка налічувала близько 50 000 бійців, перейшла на територію Української Народної Республіки.

21 апреля 1920 року Польща і Україна домовилися про те, що кордон має проходити по річці Збруч. Але фактично на той момент Петлюра вже не являв собою самостійної сили і міг існувати тільки при польській підтримці. Зі зникненням такої двома місяцями по тому УНР остаточно припинила своє існування.


9.5. Радянсько-польська війна

25 квітня 1920 року польські та українські війська атакували позиції Червоної Армії по всій протяжності українського кордону і до 28 квітня зайняли лінію Чорнобиль - Козятин - Вінниця - румунський кордон. 7 травня вони зайняли Київ.

Але вже в травні 1920 року радянські війська перейшли в контрнаступ. 12 червня вони захопили Київ, а вже в липні почали операції в Західній Україні.

Проте жодна зі сторін в ході війни не досягла поставлених цілей: Білорусь і Україну було поділено між Польщею і радянськими республіками, які в 1922 році увійшли до Советского Союза. По Ризьким мирним договором 1921 року Західна Україна увійшла до складу Польщі. Буковина відійшла до Румунії, Закарпаття - до Чехословаччини.


10. УРСР у 1922-1941 роках

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Українська Радянська Соціалістична Республіка.

Адміністративні зміни сучасної території України 1921-1994

За даними перепису 1920 року населення Радянської України становило 25,5 млн осіб. З них сільських жителів 20,9 млн., а міських 4,6 млн. [24].

30 декабря 1922 года, подписав Союзный договор, Украинская ССР совместно с РСФСР, Белорусской ССР и Закавказской СФСР вошла в состав СССР - тоталитарного государства, которая управлялась ограниченным кругом руководящих лиц ВКП (б). Продолжался процесс потери этнических украинских земель: в 1924 году Таганрог был передан в состав РСФСР, постепенно были ассимилированы украинство Кубани, Стародубщины и Слобожанщины. С 1929 по ускоренной индустриализацию, что стоило многих тысяч жизней, принудительную коллективизацию крестьянства, массовые сталинские репрессии, искусственный Голодомор 1932-1933, уничтожение национальной интеллигенции. Вообще эти действия стоили ок. 7-10 млн. украинских жизней (т.е. ок. 25-30% населения Восточной Украины), что напоминало настоящий холокост. Чтобы останется в живых, украинское население должно стать на путь сотрудничества с вражеской коммунистической властью.

Национальное движение революций 1917-1921 годов продолжал развиваться не только на западноукраинских землях, но и на территории центральной и юго-восточной Украины. Известным является, например, повстанческое движение в Холодном Яру, о котором, однако, советская пропаганда пыталась искоренить любые упоминания.

Вследствие Секретного дополнительного протокола о разграничении сфер интересов в Договора о ненападении между Германией и Советским Союзом и последующего Польского похода РККА, в 1939 году к УССР присоединена Западная Украина, а в 1940 - Северная Буковина и украинская часть Бессарабии.


11. Земли Западной Украины в 1921-1939 годах

По переписи 1931 года на территории Западной Украины проживало 8,9 млн. человек, в том числе 5600000 украинский и 2,2 млн. поляков [24].

В настоящее время на землях Западной Украины, которые вошли в состав Польши, осуществлялась политика полонизации, усиливался национальный гнет. Ответом на него стал подъем националистического движения.

З приходом до влади в Польщі в результаті державного перевороту 1926 року Юзефа Пілсудського тут установився авторитарний режим, відомий як "санація". Політична опозиція переслідувалася правовими засобами й силовими методами. По відношенню до національних меншин проводилася політика "культурного придушення", яка восени 1930 переросла в масові репресії проти українського населення Галичини і Волині (" Пацифікація"). Підрозділи польської поліції та армії були введені в більш ніж 800 сіл, було заарештовано понад 2 тисячі осіб, ліквідовані українські організації, спалено близько 500 будинків. Складовою частиною "пацифікації" стали українські погроми з боку польських шовіністичних угруповань. Справа дійшла до того, що в 1932 Ліга Націй засудила дії польського уряду щодо українського населення.

В 1938 - 1939 автономна Карпатська Україна в складі Чехо-Cловаччини була в результаті Мюнхенської змови і розділу Чехословаччини захоплена Угорщиною.


12. Україна у роки німецько-радянської війни (1941-1945)

У роки німецько-радянської війни вся територія України була окупована німецькими військами. На початку війни українські націоналісти співпрацювали з Німеччиною, сподіваючись на її допомогу у відновленні самостійності. Німецький терор в окупованій 1941 року Україні розвіяв ці сподівання. У результаті прихильники незалежності, зокрема Степан Бандера, були укладені в концтабори. Українці воювали з нацизмом у Червоній армії та Визвольному Русі. У роки війни на території Україні широкий розвиток отримав партизанський рух. Партизанські загони формувалися як з ініціативи радянських активістів, так і силами націоналістичних організацій. Утворена 1942 року УПА вела боротьбу і проти Німеччини, і проти СРСР (до початку 50-х років).

Німецька окупація Україні відрізнялася особливою жорстокістю. Вал війни прокотився з краю в край Україною двічі - спочатку із заходу на схід, потім зі сходу на захід. За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 млн. українців, у партизанських формуваннях - від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА - понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, складають 8-10 млн., демографічні - 10-13 млн. осіб [25].

На території України німці спалили разом із мешканцями 250 сіл. У 230 концтаборах і гетто, а також в інших місцях масового знищення від рук нацистів загинуло 5,5 млн людей. Близько 2,5 млн полягло на фронтах. З 2,8 млн людей, яких гітлерівці вивезли до Німеччини з СРСР для роботи на промислових підприємствах і в сільському господарстві, близько 2,4 млн осіб були з України. Втрати українського народу у війні становлять 40-44% від загальних втрат СРСР [26]. На території України було зруйновано близько 700 міст і селищ та 28 тисяч сіл. Понад 10 мільйонів людей залишилися без даху над головою. Економіці було завдано великої шкоди.

В 1944 році територія України була звільнена від німецької окупації.


13. Україна у 1945-1991 роки

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Українська Радянська Соціалістична Республіка.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Операція "Захід".

1945 року до УРСР приєднано Закарпаття, 1954 року Крим.

В умовах часткової лібералізації радянського режиму з кінця 50-х розпочався дисидентський рух, який було жорстоко придушено у 60-70-х роках. На західних теренах продовжувала існувати у підпіллі заборонена греко-католицька церква. Усередині 1980-х років українська нація знаходилась на порозі повної асиміляції. Але економічні труднощі неефективної та напівмілітаристської економіки соціалізму спонукали керівництво СРСР почати так звану " перебудову". 1990 року відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР.


14. Україна незалежна

24 серпня 1991 Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 декабря 1991. Сформувалася демократична політична система, закріплена Конституцією 1996 року. Непослідовні реформи з 1990 призвели до глибокої економічної кризи, яка ускладнює політичну ситуацію. Україна робить кроки на шляху інтеграції в Європейський Союз. Основні напрямки зовнішньої політики України були:

  • Участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992 р. - Україна стає членом Міжнародного валютного фонду, 1995 р.- Членом Ради Європи. 2000 р. - Україна - непостійний член Ради Безпеки ООН, 2004 р. - угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП).
  • Ядерне роззброєння: 1994 - приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996 р. - ядерні боєголовки вивезено з території України.
  • Співпраця з Європейським Союзом (ЄС).
  • Налагодження відносин з державами СНД: 1997 р. - Великий договір між Росією та Україною.

14.1. 1990-е

Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкових відносин спричинив загострення соціально-економічної ситуації в країні, що потягло за собою загострення політичної ситуації. Було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради. 27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримали КПУ - 96, Народний Рух України - 20, СелІІУ - 18 і СПУ - 14, що засвідчило домінування лівих сил. Головою Верховної Ради було обрано Олександра Мороза. Новий парламент затвердив Прем'єр-міністром В. Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулися в червні-липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Леонід Кучма.

Вільні вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. У період правління Л. Кучми проведено певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва, національний прибуток за 1991-1994 рр. скоротився більш як наполовину (56%), карбованець страждав від гіперінфляції.

28 июня 1996 р. прийнято Конституцію України, яка закріпила здобутки суверенної України, підтвердила право людини на безпеку, здоровя та самовизначення у власній країні. Також документ мав урегулювати повноваження законодавчої, виконавчої та судової влад. У вересні того ж року Національним Банком, який очолював Віктор Ющенко, введено національну грошову одиницю гривню. Стабілізація фінансової сфери була одною з передумов відродження економіки.

В марте 1998 року парламентські вибори проведено за новою системою - мішаною (пропорційно-мажоритарною). З 450 депутатів 225 було обрано в одномандатних виборчих округах, а 225 - за списками від політичних партій і блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали КПУ (24,65%), Народний рух України (9,4%; 32), виборчий блок СПУ та СелПУ "За правду, за народ, за Україну!" (8,6%), Партія зелених України (5,4%), Народно-демократична партія (5%; 17), Всеукраїнське об'єднання "Громада" (майже 4,7%; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4%).

Вибори Президента відповідно до Конституції призначено на 31 жовтня 1999 р. Після підрахунку голосів з'ясувалося, що жоден із кандидатів у не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. До другого туру потрапили діючий президент Леонід Кучма та лідер комуністів Петро Симоненко. За Кучму проголосувало 56% виборців, за Симоненка - 38%.

Після обрання Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем'єр-міністром України призначено Віктора Ющенка, тодішнього голову Національного банку України, що мав репутацію реформатора. За роки його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення і розпочалось економічне зростання. Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, було формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. її сформували депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також певні позафракційні депутати. Більшість підтримувала дії уряду Ющенка. Головою Ради став Іван Плющ.


14.2. 2000-е

16 квітня 2000 року відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за створення двопалатного парламенту, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя.

Весной 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Під час слідства виявилися негативні явища у верхніх ешелонах влади. Записи майора Служби безпеки України О. Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, свідчили про причетність до цього й інших резонансних злочинів представників найвищих ешелонів влади. Вони стали причиною резонансного " касетного скандалу", який значно знизив довіру народу до влади. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції "Україна без Кучми!", які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла, але авторитет влади був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном.

Наслідком цього стало перегрупування політичних сил в країні у 2000-2001 рр, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У 2001 році відправлено у відставку увесь уряд Ющенка. Це було поштовхом до формування могутньої опозиції. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок Віктора Ющенка "Наша Україна" і провладний блок " За єдину Україну".

Вибори у березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар'єр подолали: блок Віктора Ющенка "Наша Україна" (23,55%), Комуністична партія України (20,01%), Блок " За єдину Україну!" (11,79%), Блок Юлії Тимошенко (7,25%), Соціалістична партія України (6,87%), Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27%. Вперше в історії незалежної України комуністична партія поступилася першим місцем у виборчих перегонах.

На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції "Єдина Україна" увійшло 177 депутатів, до "Нашої України" - 118 депутатів, КПУ - 64, СДПУ (о) - 31, БЮТ - 23, СПУ - 22; 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. Проурядові фракції, за рахунок депутатів, що обиралися в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим нівелювавши перемогу опозиції.


14.2.1. Оранжевая революция

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Помаранчева революція.

Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера "Нашої України" Віктора Ющенка, колишнього Прем'єр-міністра у 2000-2001 рр., прихильника реформ.

У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26% голосів), Віктор Янукович (39,11%), Олександр Мороз (5,82%), Петро Симоненко (4,97%). Такий розподіл не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів - 21 листопада 2004 р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Віктора Януковича підтримала Наталія Вітренко. Голосування другого туру відбулося зі значними порушеннями і фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзит-полів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва - майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву " Помаранчева революція".

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

Під час Помаранчевої революції Україна перебувала у центрі уваги світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів - бл. 12 тисяч осіб. Переголосування 26 декабря 2004 р. дало такі результати: за Віктора Ющенка проголосувало 51,99% виборців за Віктора Януковича - 44,21%. Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року.


14.2.2. 2010

17 січня 2010 року відбувся перший тур президентських виборів в Україні, у результаті якого переможця виявлено не було. 7 лютого було проведено другий тур виборів, у якому перемогу з відривом у три відсотка над тодішнім Прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко здобув опозиційний лідер Віктор Янукович. Це перший в історії України випадок, коли президента було обрано менше, ніж 50% голосів виборців.

11 березня було сформовано новий уряд на чолі з Миколою Азаровим.

21 апреля Віктор Янукович підписав угоду із президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим про продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі до 2042 року. 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада України і Державна дума Російської Федерації.

16 листопада 2010 року почалася Акція протесту проти Податкового кодексу, в багатьох містах проводяться масові мітинги і протести, на Майдані Незалежності в Києві розбите наметове містечко. На головній площі столиці зібралося близько 20 тисяч мітингувальників. [27]


15. Примечания

  1. Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. страница 10
  2. а б в Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 11
  3. Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 12
  4. Найстаріша археологічна стоянка в Україні міститься поблизу села Королево Закарпатської області. ( Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 8-9).
  5. Знаряддя праці цих людей, у яких археологи вбачають пітекантропів, виявлено у Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, Донбасі і Криму. Проте викопних решток пітекантропів не знайдено. ( Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 9).
  6. Дослідники виявили понад 300 стоянок і поховань цих людей, переважно у гірських районах Закарпаття, Прикарпаття, Криму, Надпоріжжя ( Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 9).
  7. За максимальної активності льодовика у ріський період його кордон криги проходив лінією Дніпропетровськ - Львів ( Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 9).
  8. а б в Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 10.
  9. Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 14.
  10. В Україні виявлено понад 300 мезолітичних місцезнаходжень, які класифікують у південно-степову та полісько-лісостепову культурно-територіальні зони ( Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 15).
  11. Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 17.
  12. Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 22.
  13. Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 31.
  14. Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 33-36.
  15. Етнічна історія давньої України. - Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. - C. 38-40.
  16. Н. Яковенко Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст., сторінка 21
  17. Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 22
  18. Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 23
  19. Галіція і Лодомерія - латинські назви українських етнічних земель Галичини і Волині, на які претедували угорці. З 13 по 18 століття угорські правителі коронувалися "королями Галичини та Лодомерії". У пізньому середньовіччі австірійські Габсбурги зайняли угорський трон і успадкували територіальні притензії своїх попередників. Для реалізації цих претензій і було створене нове "королівство". Австрійці контролювали лише Галичину і Західну Волинь. Центр "Лодомерії" - Володимир-Волинський - залишався за Росією.
  20. Це приєднання змінило в подальшому географічний зміст поняття "Галичина". Українські етнічні землі, тобто історичну Галичину, стали називати Східною Галичиною, а малопольські території - Західною Галичиною.
  21. С 1809 року Люблінська земля і Західна Волинь відійшли до Варшавського герцогства, яке згодом поглинула Росія.
  22. Краків увійшов до складу королівства як Велике Князівство Краківське. Окрім нього до Галичини приєднали князівства Освенциму та Затору.
  23. Василь Голованов. "Нестор Махно" (біографія). М: Молода гвардія, 2008 (ЖЗЛ). ISBN 978-5-235-03141-8
  24. а б Лекція 1 Соціально ЕКОНОМІЧНИЙ Розвиток України - www.btsau.edu.ua/rus/menu2/rabpr/plans/econom/istoria.htm
  25. УП: Професор Олександр Лисенко: "Найбільше трофейного обладнання отримав Донбас" - www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/9/38272/
  26. Ігор Вітик. "Українці у Другій світовій" - usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=2558&Itemid=60
  27. На Майдані Незалежності відбувається акція протесту проти Податкового кодексу - www.newsru.ua/ukraine/25nov2010/protest.html.

См.. также


16. Источники информации


Литература

  1. Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр "Академія", 2002.
  2. Борисенко В. Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. Учебное пособие. - М., 1996.
  3. Грицак Я. Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ - ХХ ст. - М., 1996.
  4. Іванченко Р. Історія без міфів. Бесіди з історії Української державності. - М., 1996.
  5. Коцур А. Українська державність: історія та сучасність. - Чернівці, 2000.
  6. Крип'якевич І. П. Історія України. - Львів, 1992.
  7. Литвин В. М., Мордвінцев В. М., Слюсаренко А. Г. Історія України. Учебное пособие. - К., 2002.
  8. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. - Львів, 1995.
  9. Нагаєвський І. Історія української держави ХХ століття. - К., 1994.
  10. Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. І. Танцюри.- К., 2001.
  11. Політична історія ХХ століття: Навчальний посібник. / В. Ф. Салабай, Л. О. Панчук, Я. А. Титаренко та ін. - М., 2001.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Skifska pecktoral copy.png Стародавність
( - 300 по Р.Х)
Доісторична Україна Палеоліт Мезоліт Неоліт Трипільська культура Кімерійці Скіфи Сармати Античні міста Північного Причорномор'я
Alex K Kievan Rus .. svg Раннє Середньовіччя
(300-1240)
Готи Анти Гуни Венеди Східні слов'яни Хозарський каганат Київська Русь Половці Князівство Феодоро Херсонес
Alex K Halych-Volynia.svg Пізнє Середньовіччя
(1240-1569)
Галицько-Волинське князівство Київське князівство Велике князівство Литовське Королівство Польське Золота Орда Кримське ханство
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K). Svg Козаччина
(1569 - 1775)
Запорожская Сечь Речь Посполитая Хмельницкая Гетманщина Коліївщина
Alex K Kyiv Michael.svg Новий час
(1775 - 1917)
Російська імперія : Малороссия Слобожанщина Новороссия Кубань Османская Империя : Чортомлицька Січ Олешковская Сечь Задунайська Січ Австро-Венгрия : Галичина Буковина Закарпаття
Coat of Arms of UNR.svg Новейшее время
(1917 - 1991)
Революція : УНР Украинская Держава ЗУНР Кубанская Народная Республика Зеленая Украина КНР
СССР : СССР Голодомор Карпатская Украина УПА Революция на граните
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Современность
(После 1991)
Незалежна Україна Помаранчева революція
п о р
п о р Хронологія історії України
п о р Україна в темах
География Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Устройство
История
Символы
Политика
Збройні сили
Безопасность
Экономика
Транспорт и связь
Социум
Культура
Туризм
Портал: Украина
п о р История стран Европы
Государства
Австрия Азербайджан 1 Албания Андорра Бельгия Беларусь Болгария Босния и Герцеговина Ватикан Великобритания Армения 2 Греция 1 Грузия 1 Дания Эстония Ирландия Исландия Испания 1 Италия Казахстан 1 Кипр 2 Латвия Литва Лихтенштейн Люксембург Македония Мальта Молдова Монако Нидерланды Германия Норвегия Польша Португалия Россия 1 Румыния Сан-Марино Сербия Словакия Словения Турция 1 Венгрия Украина Финляндия Франция Хорватия Чехия Черногория Швейцария Швеция
Зависимые территории
Азорские острова 2 Акротири и Декелия 2 Аландские острова Гернси Гибралтар Джерси Мэн Мадейра 2 Свальбард Фарерские острова Ян-Майен
Частично признанные государства
Абхазия Косово Нагорный Карабах 2 Южная Осетия Северный Кипр 2 Приднестровье 3
1 частично находится на другом континенте 2 вполне на другом континенте, но связывается с Европой. 3 официально не признано никем.


код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам