Надо Знать

добавить знаний



Карабахский конфликт


НКР.jpg

План:


Введение

История Нагорного Карабаха
Coat of arms of Nagorno-Karabakh.gif
Древняя история
Азоська пещера
Великая Армения
( Арцах)
Кавказская Албания
Средневековье
Хачен
Персидский эпоха
Меликства Карабаха
Карабахское ханство
Российская эпоха
Армения в составе Российской империи
Елизаветпольскую губернии
Советская эпоха
Нагорно-Карабахская автономная область
Борьба за независимость
Карабахский конфликт
Минская группа
Нагорно-Карабахская Республика

Портал "Нагорный Карабах"
посмотреть обсудить редактировать
НКР.jpg

Карабахский конфликт ( арм. Արցախյան գոյամարտ , азерб. Qarabağ mharibəsi ) - Военный конфликт, имевший место между армянами и азербайджанцами с Сентябрь 1987 г. по 12 мая 1994 г., преимущественно за контроль над Нагорным Карабахом.


1. Предыстория конфликта

Территория Нагорного Карабаха в древности входила в пределы провинции Арцах (в средние века армянское феодальное княжество Хачен). Нагорный Карабах, населенный преимущественно армянами, в начале XX века дважды (в 1905-1907 и 1918-1920 гг) становился ареной кровопролитного армяно-азербайджанского конфликта (подробно см. История Нагорного Карабаха). В 1921 г. постановлением Политбюро ЦК РКП (б) он был включен в состав Азербайджанской ССР с созданием автономии (НКАО - Нагорно-Карабахская автономная область). Это вызвало недовольство армян, на протяжении многих десятилетий требовавших присоединения НКАО к Армении (см. Миацум). К середине 1980-х годов такие требования, однако, редко становились достоянием гласности, а любые действия в этом направлении немедленно подавлялись.

Совсем другие возможности предоставила начатая М. Горбачевым политика советского демократизации общественной жизни. Уже в начале Октябрь 1987 года на митингах в Ереване, посвященных экологическим проблемам, прозвучали требования передачи НКАО Армении, которые впоследствии были повторены в многочисленных обращениях, направлявшихся в адрес советского руководства. В 1987 - начале 1988 в регионе усиливается недовольство армянского населения своим социально-экономическим положением, начинается сбор подписей под обращением в поддержку требования о передаче Карабаха Армении. Руководство Азербайджанской ССР и Компартии Азербайджана, со своей стороны, пыталось задействовать привычные командно-бюрократические рычаги, надеясь урегулировать ситуацию.


2. Карабахский конфликт в советский период (1987-1991)

2.1. Нагнетание напряженности

  • В августе 1987 г. карабахской армяне посылают в Москвы подписанное десятками тысяч людей петицию с просьбой передать НКАО в состав Армянской ССР.
  • В сентябре-октябре 1987 г. первый секретарь Шамхорського райкома Компартии Азербайджана М. Асадов вступает в конфликт с жителями армянского села Чардахлу Шамхорського района (северо Карабах, вне НКАО) в связи с протестами жителей села против замены директора совхоза-армянина азербайджанцем, избив и по арестовав несколько десятков жителей села. [5] В Ереване в связи с этим проходят демонстрации протеста. [6] В ноябре 1987 г. в защиту идеи переподчинения Карабаха Армении выступает советник Михаила Горбачева Абел Аганбегян. [6]
  • Зима 1987 - 1988 - ряд азербайджанских жителей Кафанского района Армянской ССР одновременно были изгнаны и выехали в Азербайджанской ССР. Сроки называются разные, от ноября 1987 до февраля 1988. Согласно одним данным, причиной этого было давление, которое оказывали на них армянские экстремисты с целью выдавливания азербайджанского населения из района. [6] [4] Другие источники утверждают, что первые межнациональные столкновения в Армении произошли лишь в ноябре 1988 года, в данном же случае бегство было вызвано распущенными с провокационными целями слухами. Также отмечается, что в ряде случаев на митингах под видом азербайджанских беженцев из Кафан выступали явные провокаторы. Во всяком случае, о конкретных пострадавших или инцидентах ничего не известно. [7] [8] Согласно данным сотрудников КГБ СССР, бегство Кафанские азербайджанцев произошло уже после начала открытого конфликта под влиянием панических слухов, вызванных вооруженным столкновением в Аскерани ( 22 февраля).
  • Азербайджанская власть использует партийные рычаги, чтобы осудить "националистические", "экстремистско-сепаратистские процессы. 11 февраля 1988 г. в Степанакерт выезжает многочисленная группа представителей руководства Азербайджанской ССР и Компартии Азербайджана, которую возглавляет второй секретарь ЦК КПАз Василий Коновалов. В группу входят также заведующий отделом административных органов ЦК КПАз (ранее - первый секретарь райкома Шамхорського КПАз) М. Асадов, заместители руководителей республиканских КГБ, МВД, прокуратуры, Верховный суд и обеспечивают их безопасность сотрудники правоохранительных органов.
  • В ночь с 11 на 12 февраля в Степанакерте проходит расширенное заседание бюро обкома КПАз с участием руководителей по Баку. На бюро принимается решение осудить "националистические", "экстремистско-сепаратистские процессы, набирающие силу в регионе, и провести 12-13 февраля партийно-хозяйственные активы" в городе Степанакерте и во всех районных центрах НКАО, а затем - на уровне автономной области, с тем чтобы противопоставить растущему народному недовольству всю мощь единого партийно-хозяйственного аппарата.
  • 12 февраля в актовом зале Степанакертского горкома КПАз проводится городской партийно-хозяйственный актив с участием представителей из Баку, местных партийных руководителей, руководителей государственных учреждений, предприятий, профсоюзов и парторгов. В президиуме - Василий Коновалов, первый секретарь обкома Борис Кеворков, первый секретарь бюро горкома Завен Мовсесян. Мовсесян и Кеворков, выступая в начале собрания, заявляют, что за событиями в Карабахе стоят "экстремисты" и "сепаратисты", которым не удастся повести за собой народ. Василий Коновалов, продолжая эту мысль, заявляет, что организаторы известны и будут изолированы от общества, сепаратизм должен быть осужден, а Карабах останется неотъемлемой частью Азербайджанской ССР. Сначала сборы идут по заранее подготовленному сценарию, выступая заявляют о нерушимом братстве азербайджанцев и армян и пытаются свести проблему к критике отдельных хозяйственных недостатков. Через некоторое время, однако, на трибуну прорывается Максим Мирзоян, который подвергает резкой критике Бориса Кеворкова за безразличие и пренебрежение национальной спецификой Карабаха, "азербайджанизацию" и проведение демографической политики, что способствует снижению доли армянского населения в регионе. Это выступление приводит к тому, что собрание выходит из-под контроля партийных руководителей, и члены президиума покидают зал. Известие о провале собрания доходит до Аскерану, и районный партийно-хозяйственный актив также идет не по намеченному сценарию. Попытка провести в тот же день партийно-хозяйственный актив Гадрутському районе вообще приводит к стихийному митингу. Планы азербайджанского руководства уладить ситуацию оказались сорванными. Партийно-хозяйственные руководители Карабаха не только не осудили "экстремизм", но наоборот, активно его поддержали.
  • 13 февраля в Степанакерте проходит первый митинг, на котором выдвигаются требования о присоединении НКАО к Армении. Горисполком дает разрешение на его проведение, обозначив цель - требование о воссоединении НКАО с Арменией". М. Асадов безуспешно пытается помешать проведению митинга. Заведующий отделом ЦК КП Азербайджанской ССР Асадов на заседании бюро обкома партии заявил, пытаясь угрозами надавить на местное руководство НКАО: Мы превратим Карабах в армянский кладбище" и "Сто тысяч азербайджанцев готовы в любое время ворваться в Карабах и устроить бойню. [9] Тем временем, как утверждают участники событий, исполнительные власти автономной области оказываются расколотыми и теряют контроль над ситуацией. Руководство берет на себя Совет директоров, в который вошли главы крупных предприятий области и отдельные активисты. Совет принимает решение провести сессии городских и районных советов, а затем созвать сессию областного Совета народных депутатов.
  • 14 февраля азербайджанское партийное руководство пытается обратиться к населению НКАО через областную газету Советский Карабах" с обращением, в котором происходят события расцениваются как "экстремистские и сепаратистские, инспирированные армянскими националистами. В результате вмешательства Совета директоров обращение так и не было опубликовано.
  • 20 февраля 1988 внеочередная сессия народных депутатов НКАО обращается к Верховной Раде Армянской ССР, Азербайджанской ССР и СССР с просьбой рассмотреть и положительно решить вопрос о передаче НКАО из состава Азербайджанской ССР в состав Армянской ССР.
  • 21 февраля Политбюро ЦК КПСС принимает постановление, согласно которому требование о включении Нагорного Карабаха в состав Армянской ССР представляется как принятое в результате действий "экстремистов" и "националистов" и такое, что противоречит интересам Азербайджанской ССР и Армянской ССР. Постановление ограничивается общими призывами к нормализации обстановки, выработки и осуществления мер по дальнейшему социально-экономическому и культурному развитию автономной области. Центральные органы власти и в дальнейшем, несмотря на обострение обстановки, будут руководствоваться этим постановлением, непрерывно заявляя, что "перекройки границ не будет".

3. "Первая кровь"

  • 22 февраля 1988 г. у армянского населенного пункта Аскеран происходит столкновение с использованием огнестрельного оружия между группами азербайджанцев из города Агдам, направлявшихся в Степанакерт "для наведения порядка", и местным населением. В момент, когда несколько азербайджанцев попытались захватить армянский дом, армяне открыли огонь. В тот день погибло двое азербайджанцев, однако по крайней мере один из них - от руки милиционера-азербайджанца. Более массового кровопролития в тот день удалось избежать. [10] Между тем в Ереване проходит демонстрация. Число демонстрантов к концу дня достигает 45-50 тысяч. В эфире программы "Время" затрагивается тема решения областного совета НКАО, где оно названо инспирированным "экстремистскими и националистически настроенными лицами. Такая реакция центральной прессы только усиливает негодование армянской общественности.
  • 26 февраля 1988 - в Ереване проходит митинг, в котором участвует почти 1 миллион человек. В тот же день начинаются первые митинги в Сумгаите.
  • Ночь с 26 на 27 февраля - согласно ряду источников именно тогда, под влиянием панических слухов о событиях в Аскерани, с Кафан в Баку выезжает 200 жителей, известных как "Кафанские беженцы" (см. выше). [7] [8]
  • 27 февраля 1988 - по телевидению в Баку выступает заместитель Генерального прокурора СССР А. Ф. Катусев, который сообщает о гибели двух азербайджанцев в стычке близ Аскерану, произошедшей 22 февраля.
  • 27-29 февраля - армянский погром в городе Сумгаит (см. Сумгаитский погром) - первый массовый взрыв этнического насилия в новейшей советской истории. Том де Ваал, автор книги об истории карабахского конфликта, говорит, что "Советский Союз в мирное время никогда не переживал того, что произошло" в Сумгаите. [4] По официальным данным Генпрокуратуры СССР, во время этих событий погибли 26 армян и 6 азербайджанцев ("Известия", 03.03.1988). Армянские источники указывают на то, что эти данные занижены. [11] Сотни людей ранены, огромное количество подверглось насилию, пыткам и издевательствам, многие тысячи стали беженцами. Своевременного расследования причин и обстоятельств погромов, установления и наказания провокаторов и непосредственных участников преступлений не было проведено, что, несомненно, привело к эскалации конфликта.
  • Весна-осень 1988 - Постановления Президиума Верховного Совета СССР, Совета Министров СССР и ЦК КПСС, принятые в марте 1988 года по поводу межнационального конфликта в НКАО, не привели к стабилизации ситуации, поскольку наиболее радикальные представители обеих конфликтующих сторон отвергали любые компромиссные предложения. Большинство членов областного совета депутатов и обкома партии поддержали требования о передаче НКАО из состава Азербайджана в состав Армении, которые были оформлены в соответствующих решениях сессий областного Совета и пленума обкома партии, который возглавил Генрих Погосян. В НКАО (особенно в Степанакерте) происходят ежедневные многолюдные шествия, митинги, забастовки коллективов предприятий, организаций, учебных заведений области с требованиями отделения от Азербайджана. Создается неформальная организация - комитет "Крунк", который возглавил директор Степанакертского комбината стройматериалов Аркадий Манучаров. Его заявленные цели - изучение истории края, его связей с Арменией, восстановление памятников старины. На деле комитет берет на себя функции организатора массовых протестов. Указом Верховного Совета АзРСР комитет распущен, но он продолжает свою деятельность. В Армении разрастается движение поддержки армянского населения НКАО. В Ереване создан комитет Карабах, лидеры которого призывают к усилению давления на государственные органы с целью передачи НКАО Армении. Одновременно в Азербайджане продолжаются призывы к решительному наведению порядка" в НКАО. Общественная напряжение и национальная вражда между азербайджанским и армянским населением возрастают с каждым днем. Летом и осенью учащаются случаи насилия в НКАО, нарастает взаимный поток беженцев.
  • У НКАО направляються представники центральних радянських і державних органів СРСР. Деякі з виявлених проблем, які роками накопичувалися в національній сфері, стають надбанням гласності. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР в терміновому порядку приймають постанову "Про заходи щодо прискорення соціально-економічного розвитку Нагірно-Карабаської автономної області Азербайджанської РСР у 1988-1995 роках".
  • Травень 1988 - з ініціативи Шушинського райкому КПАз розпочата депортація вірменського населення з Шуші.
  • 14 червня 1988 - Верховна Рада Вірменської РСР дає згоду на включення Нагірно-Карабаської автономної області до складу Вірменської РСР.
  • 17 червня 1988 - Верховна Рада Азербайджанської РСР приймає рішення про те, що Нагірний Карабах повинен залишитися в складі республіки: " У відповідь на звернення Верховної Ради Вірменської РСР Верховна Рада Азербайджанської РСР, виходячи з інтересів збереження сформованого національно-територіального устрою країни, закріпленого Конституцією СРСР, керуючись принципами інтернаціоналізму, інтересами азербайджанського і вірменського народів, інших націй і народностей республіки, визнав передачу НКАО з Азербайджанської РСР до складу Вірменської РСР неможливою ".
  • Липень - у Вірменії проходять багатоденні страйки колективів підприємств, організацій, навчальних закладів, масові мітинги. В результаті зіткнення між мітингуючими і військовослужбовцями Радянської Армії в єреванському аеропорту "Звартноц" загинув один з мітингувальників. Католікос Вазген I звертається по республіканському телебаченню з закликом до мудрості, спокою, почуття відповідальності вірменського народу, до припинення страйку. Заклик залишається непочутим. У Степанакерті вже кілька місяців не працюють підприємства та організації, кожен день проводяться ходу по вулицях міста і масові мітинги, обстановка загострюється все більше. Як повідомляють кореспонденти "Известий", з Вірменії надходить потужна підтримка - сотні людей щодня виїжджають у Єреван і, навпаки, приїжджають до Степанакерту (для цього організований повітряний міст між цими містами, кількість авіарейсів з часом доходить до 4-8 на день). [12]
  • За повідомленням ТАСС, "складна, напружена обстановка в Вірменській РСР продовжує викликати масові переміщення азербайджанського населення з Вірменії до Азербайджану. Як повідомляє спеціальна комісія, створена при Раді Міністрів Азербайджанської РСР, азербайджанці, які прибули з Вірменії, тимчасово розміщені в 43 районах республіки. Найбільше число таких громадян - у Нахічеванській АРСР, в Шамхорському, Кубинському, Казаському і Ждановському районах". Станом на середину липня, в Азербайджан з Вірменії виїхало близько 20 тис. осіб (більше 4 тис. сімей). Тим часом ЦК КПАз намагається нормалізувати обстановку в місцях компактного проживання азербайджанців у Вірменії. У Вірменську РСР продовжують прибувати біженці з Азербайджану. За даними місцевої влади, на 13 липня до Вірменії прибуло 7265 чоловік (1598 родин) з Баку, Сумгаїту, Мінгечауру, Казаху, Шамхору та інших міст Азербайджану. [13]
  • 18 липня 1988 - У Кремлі відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР, на якому були розглянуті рішення Верховних Рад Вірменської РСР та Азербайджанської РСР про Нагірний Карабах та прийнято постанову з даного питання. У постанові зазначено, що, розглянувши прохання Верховної Ради Вірменської РСР від 15 червня 1988 про перехід Нагірно-Карабаської автономної області до складу Вірменської РСР (у зв'язку з клопотанням Ради народних депутатів НКАО) і рішення Верховної Ради Азербайджанської РСР від 17 червня 1988 р. про неприйнятність передачі НКАО до складу Вірменської РСР, Президія Верховної Ради вважає неможливим зміни кордонів і встановленого на конституційній основі національно-територіального поділу Азербайджанської РСР та Вірменської РСР.
  • Вересень 1988 - азербайджанське населення вигнано зі Степанакерту, вірменське - з Шуші. [14] У 20-х числах вересня в Нагірно-Карабаській автономній області і Агдамському районі Азербайджанської РСР введено особливий стан і комендантську годину. У Вірменії Президія Верховної Ради Вірменської РСР прийняла рішення про розпуск комітету "Карабах". Однак спроби партійних і державних органів заспокоїти населення не мають ефекту. У Єревані та деяких інших містах Вірменії тривають заклики до організації страйків, мітингів, голодувань. 22 вересня було припинено роботу ряду підприємств і міського транспорту Єревану, Ленінакану, Абовяну, Чаренцавану, а також Ечміадзинського району. У Єревані до забезпечення порядку на вулицях поряд з органами міліції залучаються військові підрозділи. [15]
  • Листопад-грудень 1988 - в Азербайджані та Вірменії відбуваються масові погроми, що супроводжуються насильством і вбивствами мирного населення. У другій половині 1988 "насильство посилилася з анти-вірменськими погромами в Нахічевані і Кіровабаді. Десятки тисяч вірмен почали залишати Азербайджан, тоді як азербайджанці, боячись відплати, в свою чергу залишали Вірменію". [15] В Азербайджані вірменські погроми, з гаслами " Слава героям Сумгаїту! ", [16] відбувалися в Баку, Кіровабаді (Гянджі) (див. Кіровабадський погром), Шемасі, Шамхорі, Мінгечаурі, Шекі, Закаталах, Нахічеванській АРСР, загинуло 69 чоловік. [17] Біженці з Азербайджану, прямували в основному до Вірменії, де протягом кінця листопада 1988 стало понад 200 000 вірмен. [18] За різними даними, на території Вірменії погроми призводять до загибелі від 20 до 30 азербайджанців. [19] [20] [21] За даними вірменської сторони, у Вірменії на міжнаціональному ґрунті за три роки (з 1988 по 1990) загинуло 26 азербайджанців, у тому числі з 27 листопада по 3 грудня 1988 року - 23, у 1989 році - один, у 1990 - двоє. У той же час в зіткненнях з азербайджанцями у Вірменії загинуло 17 вірмен. [7]

У ряді міст Азербайджану і Вірменії вводиться надзвичайний стан. На цей час припадає найбільший масовий потік біженців - сотні тисяч чоловік з обох сторін. В цілому, до 1989 р. була завершена депортація азербайджанців з Вірменії та вірмен з сільських районів Азербайджану (крім Карабаху).

  • Зима 1988 - проводиться депортація населення вірменських сіл Гардману - гірських і передгірських частин Ханларського, Дашкесанського, Шамхорського і Кедабекського районів, а також м. Кіровабаду (Гянджі). Після закінчення цих подій вірменське населення Азербайджанської РСР виявляється сконцентрованим в НКАО, Шаумянівскому районі, чотирьох селах Ханларського району (Чайкенд, Мартунашен, Азад і Камо) і в Баку (де воно протягом року скоротилося приблизно з 215 тис. до 50 тис. чоловік).

3.1. 1989 г.

  • 12 січня - за рішенням радянського уряду в НКАО вперше в СРСР було введено пряме управління з утворенням Комітету особливого управління Нагірно-Карабаської автономною областю під головуванням Аркадія Вольського, завідувача відділом ЦК КПРС. Були припинені повноваження обласних партійних і державних органів, обмежені конституційні права громадян. Комітет був покликаний запобігти подальше загострення обстановки і сприяти її стабілізації. Як показало життя, однак, його повноважень виявилося недостатньо для вирішення поставлених завдань.
  • В Вірменії та Нагірному Карабасі було введено надзвичайний стан. За рішенням радянського керівництва були арештовані члени так званого комітету "Карабах" (включаючи майбутнього президента Вірменії Левона Тер-Петросяна).
  • Липень - в Азербайджані створена опозиційна партія - Народний Фронт Азербайджану.
  • 26 липня - у зв'язку з проведенням владою Азербайджану репресивних і каральних заходів щодо вірменського населення Шаумянівского району республіки позачергова сесія районної Ради народних депутатів прийняла рішення про входження до складу району до НКАО.
  • 16 серпня - в НКАО відбувся з'їзд представників населення області. З'їзд прийняв звернення до азербайджанського народу, в якому виражалася стурбованість наростаючим відчуженням між вірменським та азербайджанським народами, що переріс у міжнаціональну ворожнечу, містився заклик до взаємного визнання невід'ємних прав один одного. З'їзд також звернувся до коменданта Особливої району, офіцерів і солдатів Радянської армії і підрозділів МВС СРСР з пропозицією активної співпраці з метою забезпечення миру в регіоні. З'їзд обрав Національну Рада (голова - народний депутат СРСР В. Григорян), перед якою було поставлено завдання практичної реалізації рішення сесії обласної Ради народних депутатів від 20 лютого 1988 года. Президія Національної Ради направила звернення до Ради Безпеки ООН з проханням про сприяння в забезпеченні захисту вірменського населення краю. Звернення фактично залишилося без відповіді.
  • Керівництво Азербайджанської РСР як захід тиску на НКАО і Вірменію починає їх економічну блокаду, перекривши доставку народногосподарських вантажів (продовольства, топлива и будматеріалів) залізничним та автомобільним транспортом через свою територію. НКАО виявилася практично ізольована від зовнішнього світу. Багато підприємств були зупинені, не діяв транспорт, не вивозився урожай. Населення опинилося на межі голоду.
  • 28 листопада - Верховна Рада СРСР прийняла постанову про скасування Комітету особливого управління, згідно з яким, зокрема, Азербайджан повинен був "створити на паритетних засадах з НКАО республіканський оргкомітет і відновити діяльність Ради народних депутатів НКАО". У створений оргкомітет не увійшли представники від НКАО, діяльність Ради народних депутатів НКАО не була відновлена, не були виконані вимоги Указу щодо забезпечення статусу реальної автономії НКАО, дотримання законності, охорони життя та безпеки громадян, недопущення змін сформованого національного складу в НКАО. [10] Надалі саме цей орган за сприяння міліції і військ розробляв і здійснював операції з депортації (виселення) вірменського населення Нагірного Карабаху і прилеглих районів. Сесія Ради народних депутатів НКАО самостійно проголосила відновлення своєї діяльності і не визнала Республіканський оргкомітет, що призвело до створення в НКАО двох центрів влади, кожен з яких визнавався лише однією з конфліктуючих етнічних груп.
  • 1 грудня - Верховна Рада Вірменської РСР та Національна Рада НКАО, " ґрунтуючись на загальнолюдських принципах самовизначення націй і відгукуючись на законне прагнення до возз'єднання двох насильно розділених частин вірменського народу ", на спільному засіданні прийняли постанову про возз'єднання Вірменської РСР та Нагірного Карабаху. Це рішення викликало відповідні силові дії з боку керівництва Азербайджану з використанням комендатури Особливого району та доданих їй підрозділів внутрішніх військ.

3.2. 1990 г.

Обкладинка "Картки сім'ї біженця" з Баку
  • Січень - взаємні артилерійські обстріли на вірмено-азербайджанському кордоні. [10]
  • 13-20 січня 1990 - вірменські погроми в Баку, де на початку року вже залишалося лише близько 35 тис. вірмен. Центральні органи влади СРСР виявляють злочинну повільність у прийнятті рішень з метою зупинення насильства. Лише через тиждень після початку погромів в Баку введено війська для запобігання захоплення влади антикомуністичним Народним фронтом Азербайджану. Ця акція призвела до численних жертв серед цивільного населення Баку, який намагався перешкодити введення військ (див. Чорний січень).
  • 15 січня - Президія Верховної Ради СРСР вводить надзвичайний стан у НКАО, прикордонних з нею районах Азербайджанської РСР, в Горіському районі Вірменської РСР, а також у прикордонній зоні уздовж державного кордону СРСР на території Азербайджанської РСР. Утворена військова комендатура району надзвичайного стану, відповідальна за здійснення цього режиму. У її підпорядкуванні знаходилися додані їй підрозділи внутрішніх військ МВС СРСР. Згідно із заявами товариства "Меморіал", співробітниками комендатури і військами під час здійснення режиму надзвичайного стану допускалися численні порушення законності: " Внутрішні війська замість того, щоб сприяти стабілізації ситуації, роз'єднуючи конфліктуючі сторони, виконували невластиві їм політичні функції. Поступово вони перетворилися на ще одну сторону конфлікту ". [10]
  • У ситуації, коли державні силові структури демонстрували безпорадність і нездатність протистояти дедалі більшим і широкомасштабним проявам насильства і не тільки не забезпечували захист мирного населення в етнічно змішаних районах, але самі часто допускали беззаконня, все більшу роль почали відігравати незаконні збройні формування, що одержували підтримку місцевого населення, яке бачило в них своїх захисників і месників за нанесені образи. Протягом 1990 р. та першої половини 1991 р. в результаті розкручення спіралі насильства і зростаючої активності цих формувань гинули і отримували поранення військовослужбовці, працівники МВС, мирні громадяни. У місця компактного проживання вірменського населення на території Азербайджану (НКАО і прилеглі до неї райони) проникали озброєні групи і з території Вірменії. Тут відзначалися численні випадки нападів на мирних громадян, викрадень худоби, захоплень заручників, нападів на військові наряди із застосуванням вогнепальної зброї. [10]
  • 25 липня було видано Указ Президента СРСР " Про заборону створення незаконних формувань, не передбачених законодавством СРСР, і вилучення зброї у випадках його незаконного зберігання ". Широкомасштабна операція по виконанню Указу в НКАО і прилеглих районах Азербайджану була проведена лише в кінці квітня - на початку червня 1991 силами підрозділів МВС Азербайджанської Республіки, внутрішніх військ МВС СРСР і Радянської Армії.

3.3. 1991 р.

  • 24 квітня У відповідь на блокаду Чайкенду і Мартунашену вірменські збройні формування обстріляли Шуші градобійними ракетами типу "Алазані". Зруйновано кілька будинків, поранено 3 мирних жителя. [10]
  • 30 квітня - початок так званої операції "Кільце" з виконання Указу Президента СРСР від 25.07.1990 р. " Про заборону створення незаконних формувань, не передбачених законодавством СРСР, і вилучення зброї у випадках його незаконного зберігання ", що проводилася силами підрозділів МВС Азербайджанської Республіки, внутрішніх військ МВС СРСР і Радянської Армії з кінця квітня по початок червня 1991 р. у НКАО і прилеглих районах Азербайджану. Операція, яка мала в якості офіційної мети роззброєння вірменських "незаконних збройних формувань" і перевірку паспортного режиму в Карабасі, призвела до озброєних зіткнень і жертв серед населення. Під час операції "Кільце" була здійснена повна депортація 24 вірменських сіл Карабаху (див. Операція "Кільце"). [22]
  • 1 травня - Сенат США одноголосно прийняв резолюцію, що засуджує злочини, здійснені владою СРСР та Азербайджану проти вірменського населення Нагірного Карабаху, Вірменії та Азербайджану. [23]
  • 28 серпня - Азербайджан проголосив незалежність. У декларації " Про відновлення державної незалежності Азербайджанської Республіки " сказано що " Азербайджанська Республіка є спадкоємицею Азербайджанської Республіки що існувала з 28 травня 1918 року по 28 квітня 1920 ". [24]
  • 2 вересня - Спільна сесія Нагірно-Карабаського обласного та районної Шаумянівської Рад народних депутатів проголосила утворення Нагірно-Карабаської Республіки (НКР) у межах Нагірно-Карабаської автономної області (НКАО) і населеного вірменами прилеглого Шаумянівського району Азербайджанської РСР. Депутати керувалися Законом СРСР від 3 квітня "Про порядок вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР". [25]
  • Осінь - Агдамське відділення Народного фронту Азербайджану створює Агдамський батальйон ополчення під командуванням Багірова.
  • 25 вересня - Починається 120-добовий обстріл Степанакерту протиградовими установками "Алазані". Ескалація військових дій розгортається практично на всій території НКР. [26]
  • 23 листопада - Азербайджан анулює автономний статус Нагірного Карабаху. [26]
  • 27 листопада - Держрада СРСР приймає постанову з закликом до сторін про припинення вогню, виведення із зони конфлікту всіх "незаконних збройних формувань" та скасування постанов, що змінюють статус НКАО. [27]
  • Грудень - створення Національної армії Азербайджану.
  • 10 грудня - в НКР проведений референдум про незалежність.

4. Хід війни 1991-1994 р.

Подробнее в статье Карабаська війна

4.1. Припинення вогню

4.2. Використовувана зброя

4.3. Последствия войны

5. Післявоєнний період

  • 5-6 грудня 1994 - РБРЄ перетворюється в ОБСЄ під час Будапештського саміту. Карабаський миротворчий мандат підтверджено.
  • 22 грудня 1994 - Парламент Нагірно-Карабаської Республіки обрав Роберта Кочаряна президентом.
  • 6 января 1995 - Росія стає співголовою Мінської групи ОБСЄ спільно зі Швецією.
  • 23 сентября 1996 - Левон Тер-Петросян переобраний президентом на спірних виборах.
  • 24 червня 1996 - Кочарян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки загальним голосуванням.
  • 14 лютого 1997 - США прийняті в якості третіх співголови Мінської групи ОБСЄ.
  • 1 вересня 1997 - Аркадій Гукасян обраний президентом Нагірно-Карабаської Республіки.
  • 20-24 вересня 1997 - Посередники Мінської групи представляють новий план з мирного врегулювання, згідно з яким "Нагорний Карабах є державним і територіальним утворенням у складі Азербайджану".
  • 3 февраля 1998 - Левон Тер-Петросян подав у відставку.
  • 30 березня 1998 - Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії.
  • 11 жовтня 1998 - Гейдар Алієв переобраний президентом Азербайджану.
  • Листопад 1998 - нова пропозиція МГ ОБСЄ ("спільна держава"). Формулювання статусу НК говорить: "Нагірний Карабах є державним і територіальним утворенням у формі Республіки і утворює спільну державу з Азербайджаном в його міжнародно визнаних кордонах". Вірменія приймає пропозицію, Азербайджан - ні.
  • 25 апреля 1999 - Кочарян і Алієв проводять першу двосторонню зустріч у Вашингтоні.
  • 27 жовтня 1999 - в результаті збройного нападу на парламент Вірменії групою під керівництвом Наїрі Унаняна вбито Вазгена Саркісяна, Карена Демірчяна і ще шестеро високопоставлених осіб Вірменії.
  • 22 марта 2000 - замах на Аркадія Гукасян в Степанакерті. Самвел Бабаян заарештований.
  • 4-5 березня 2001 - Алієв і Кочарян знову зустрічаються в Париже. За твердженнями деяких джерел, що є досить обізнаними, істотність "паризьких" і подальших "кі-уестскіх" принципів зводилося до приєднання Нагірного Карабаху до Вірменії і торгу навколо статусу транзитного транспортного коридору з "материкового" Азербайджану в Нахічевань через Мегрі. Згодом Азербайджан відкинув цю пропозицію.
  • 3-7 квітня 2001 - мирні переговори в Кі-Уест, штат Флорида, США.
  • 11 августа 2002 - Аркадій Гукасян обраний президентом НКР на другий термін.
  • 5 березня 2003 - Роберт Кочарян обраний президентом Вірменії на другий термін.
  • 15 жовтня 2003 - в Азербайджані відбулися президентські вибори, на яких переміг Ільхам Алієв. Вибори супроводжувалися протестами опозиції, вилівшіміся в масові безлади.
  • 19 февраля 2004 - в навчальному закладі НАТО в Будапешті лейтенант ЗС Азербайджану Раміль Сафаров, зарубав сокирою сплячого вірменського військовослужбовця - 26-річного лейтенанта Гургена Маркаряна. Обидва офіцери вивчали англійську мову в рамках програми НАТО "Партнерство заради миру". Суд, який тривав півтора року, визнав провину Сафарова і засудив його до довічного ув'язнення без права на амністію в перші 30 років.
  • 25 травня 2005 - в Баку відбулося офіційне відкриття нафтопроводу Баку - Тбілісі - Джейхан.
  • 2006 - згідно із заявами офіційних джерел, нова пропозиція МГ ОБСЄ розглядає проведення референдуму для визначення статусу Нагірного Карабаху, і виведення вірменських військ із суміжних з Нагірним Карабахом територій.
  • 10 лютого 2006 - в Парижі, в замку Рамбуйє відбулася зустріч за закритими дверима президентів Ільхама Алієва і Роберта Кочаряна. Ніяких домовленостей досягти не вдалося.
  • 10 грудня 2006 - загальнонародним референдумом прийнята Конституція НКР.
  • 19 липня 2007 - третім президентом НКР обраний Бако Саакян.
  • 19 февраля 2008 - третім президентом Вірменії обраний Серж Саркісян. За підсумками виборів пішли семиденні заворушення в Єревані у формі масових протестів проти порушень, що мали під час виборів. У сутичках загинуло щонайменше 8 осіб.
  • 4 березня 2008 - на лінії зіткнення вірменських та азербайджанських військ в Мартакертському районі відбулася збройна сутичка, найбільша з моменту укладення перемир'я. Вбито щонайменше 4 військовослужбовців.
  • 1 серпня 2008 - американський співголова Мінської групи ОБСЄ розкриває конфіденційні подробиці документа врегулювання нагірно-карабаського конфлікту. Згідно з Метьою Брайзою "Буде проведений референдум, на якому визначаться самі карабасці" і "Жителі Нагірного Карабаху самі вирішать, чи піде республіка під юрисдикцію Азербайджану або отримає незалежність". Офіційний Баку не заперечуючи це, заявляє лише, що референдум в Карабасі можливий через 15 або 20 років.
  • 2 листопада 2008 року - в Підмосков'ї президентами Азербайджану, Росії та Вірменії підписано декларацію по Нагірному Карабаху.
  • 21 листопада 2009 року Ільхам Алієв погрозився відновити військові дії проти Нагірно-Карабаської Республіки. [28]

Примечания

  1. Griffin, Nicholas Caucasus: A Journey to the Land Between Christianity and Islam. - С. 185-186. - Chicago: University of Chicago Press, 2004. ISBN 0-2263-0859-6.
  2. а б Karl R. DeRouen, Uk Heo, Civil Wars of the World. ABC-CLIO 2007, p. 148. ISBN 978-1-85109-919-1. (Англ.)
  3. Сумгаит инфо - www.sumgait.info/caucasus-conflicts/nagorno-karabakh-facts/nagorno-karabakh-facts-14.htm (Рус.)
  4. а б в Том де Ваал. "Черный сад" - news.bbc.co.uk/hi/russian/in_depth/newsid_4651000/4651717.stm
  5. Письма жителей села Чардахлу Генеральному Прокурору СССР - sumgait.info / caucasus-conflicts / chardakhlu-letters.htm
  6. а б в Би-би-си. Карабах: хронология конфликту - news.bbc.co.uk/hi/russian/in_depth/newsid_3681000/3681079.stm
  7. а б в Константин Воеводский, Перестройка в карабахского зеркале, Исход азербайджанцев из Армении: миф и реальность (Опыт сравнительного анализа). - sumgait.info/press/pro-armenia-magazine/pro-armenia-9301.htm (Рус.)
  8. а б Across Frontiers, winter-spring 1989, p. 22-23. (Англ.)
  9. А. Василевский. "Туча в горах" - "Аврора", 1988, № 10. - sumgait.info/press/zhurnal-avrora/avrora-october-1988.htm (Рус.)
  10. а б в г д е Мемориал. Хронология конфликту - www.memo.ru/hr/hotpoints/karabah/getashen/chapter1.htm.
  11. Неполный список жертв Сумгаит - sumgait.info / sumgait / sumgayit-list-victims.htm
  12. А.Казиханов. Командировка в Степанакерт. "Известия", 12 июля 1988 г. (Рус.)
  13. К положению вокруг НКАО. "Известия", 16 июля 1988 г. (Рус.)
  14. Карабах: Хронология конфликта - news.bbc.co.uk/hi/russian/news/newsid_3681000/3681079.stm. BBC Russian.
  15. К положению вокруг Нагорного Карабаха. "Известия", 24 сентября 1988 г.
  16. Contested borders in the Caucasus. Ethnic Conflicts in the Caucasus 1988-1994, Chapter 1, by Alexei Zverev - poli.vub.ac.be/publi/ContBorders/eng/ch0102.htm
  17. Армяно-Азербайджанский (карабахского) вооруженный конфликт (1988-1994 гг.) - glory.rin.ru / cgi-bin / article.pl? id = 405 & page = 2 & lb = 1
  18. In late November, 1988, a mass exodus of Armenian refugees from Azerbaijan started; within two weeks, more than 200,000 Armenians had left the republic, mostly for Armenia

    Contested borders in the Caucasus. Ethnic Conflicts in the Caucasus 1988-1994, Chapter 1, by Alexei Zverev - poli.vub.ac.be/publi/ContBorders/eng/ch0102.htm
  19. Труд № 020 за 01.02.2001. 10 баллов по шкале Политбюро - info.trud.ru / trud.php? id = 200102010200801.
  20. А. Д. Сахаров. Горький, Москва, далее везде. Глава 3. Новые обстоятельства, новые люди, новые обязательства - www.sakharov-archive.ru/Raboty/Gorkiy_3.htm
  21. А. Д. Сахаров. Горький, Москва, далее везде. Глава 5. Азербайджан, Армения, Карабах. - www.sakharov-archive.ru/Raboty/Gorkiy_5.htm
  22. Правозащитный центр общества "Мемориал" - www.memo.ru / hr / hotpoints / karabah / Getashen / index.htm
  23. "Советский Карабах", 25 мая 1991 г., N 97: Решение сената США - www.sumgait.info/press/khorhurdain-karabakh/khorhurdain-karabakh-910525.htm (Рус.)
  24. Конституционный Акт Азербайджанской Республики О восстановлении государственной независимости Азербайджанской Республики - www.vescc.com/view.php?id=3&lang=ru
  25. Закон "О порядке решения вопросов, связанных с выходом Союзное Республики из СССР" - cominf.iryston.net/history/1-26.html (Рус.)
  26. а б Мяло, Ксения Григорьевна. "Россия и последние войны XX века (1989-200)" - www.x-libri.ru/elib/myalo000/00000304.htm (Рус.)
  27. www.brusov.am - www.brusov.am/docs/Zolyan_Book/Glava5.htm
  28. Президент Азербайджана не исключает возобновления войны в Нагорном Карабахе - www.unian.net/ukr/news/news-348072.html

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам