Надо Знать

добавить знаний



Конница



План:


Введение

Конница или кавалерия ( фр. cavalerie , итал. cavalleria , От лат. caballus - Лошадь) - это род войск, в котором для ведения боевых действий и передвижения использовались верховые лошади [1].

Впервые конница с появилась как нерегулярные войска в странах Древнего Востока. Обладая высокой подвижность в и маневренность в сочетании со стремительным и мощным ударом, конница во многих сражениях играла решающую роль. Способность вести самостоятельные действия в значительном отрыве от своих войск, преодолевать за короткое время большие расстояния, внезапно появляться на флангах и в тылу противника, быстро разворачиваться для боя, переходить от одних действий к другим как в конном, так и в пешем строю обеспечивала коннице возможность успешно решать разнообразные тактические и оперативно-стратегические задачи.


1. Происхождение терминов

Слово кавалерия происходит из французского языка. Впервые было заимствовано в Украинский язык в конце 16-го века. В французский язык оно попало из итальянской. А в Итальянской языке слово Кавалерия является производным от Cavallo (по-итальянски лошадь). Слово кiннота использовалось еще во времена Киевской Руси и происходит от слова конь.

2. История

Основная статья: История конницы

2.1. Предыстория

Основная статья: Колесница
Син-аххе-ериба на колеснице

Приручение лошади началось в 3 тысячелетии до н.е., сразу после этого их начали использовать в военных целях. Первоначальные лошади не могли выдержать вес человека [ ] [2], поскольку древний дикий конь имел размеры большого пони. Люди их запрягали в колiсницi. Первые колiсницi в бою использовались во времена бронзового и железного века, позже, устарев в военном плане, употреблялись лишь для путешествий, процессий, игр. Ранние формы могли также иметь четыре колеса. Критическим изобретением для создания легких боевых колесниц было колесо со спицами. Широко использовались в армиях Египет, Индии, Китай и в других странах. Колесницы были эффективны в войне лишь на довольно ровной, открытой территории [ Источник? ]. Поскольку со временем лошадей стали выращивать больше и сильнее, колесницы уступили кiннотi [ Источник? ].


2.2. Конница в древнем мире

Конница Древнего Египта

В начале своего существования кiннота выглядела автомобильные и малоосвiдченого [ Источник? ] войска. Появилась в Ассирии и Урарту ( IX века до н.э.) [ Источник? ]. В Персию попала в VI в.до н.е. [ Источник? ] и была главным родом войск и делилась на тяжелую, имевшую мечи и копья, и легкую, вооруженную лугами, дротиками и копьями [ Источник? ].

Именно в Ассирии появились зачатки совершенно нового рода войск - конницы. Уже в IX веке до н. е. в ассирийском войске всадники составляли значительную килькiсть. У раннiх формах кінноти, вершник сидів на неосідланому коні, пізнiше було винайдено високе сідло без стремен. Вершники вели бій парами: один був озброєний луком, інший списом і щитом [ Джерело? ]. На озброєнні вершників іноді були мечі та булави [ Джерело? ]. Проте кіннота ассірійців була ще нерегулярною [ Джерело? ] і не витісняла бойові колісниці.

Колiсницi в Урарту були "аристократичними" бойовими одиницями. Оскiльки утримувати їх було дорого, почав виникати бiльш "дешевий" рiд вiйськ [3].Військові дії носили регулярний характер, військові походи проводилися практично щорічно. Саме тому в Урарту була досить велика армія. Військо царя Ішпуїні складалося з 100 колісниць, 10 тисяч кінних воїнів і 3 тисяч піших солдатів.

Кавалерист Еллади на червонофігурній чаші бл.500 р. до н. э.

Регулярна кіннота вперше була створена в Давній Греції [ Джерело? ]. Через те, що у грекiв була землеробська культура кінні загони були нечисленними - близько 1 тисячі вершників у найбільшому місті, Афінах. Близько 600 вершників містило місто Олінф. Кінноту тримали і інші міста, але практичного значення в битвах вона не грала [ Джерело? ], все вирішували фаланги піших гоплітів.

Нумiдiйський вершник

Найбільшого розвитку давня кіннота досягла у 4 ст.до н.е. у війську Олександра Македонського. Кіннота ділилася на важку, так звані гетайри, союзні фессалійці, і легку допоміжну з варварських народів. Легка кіннота здійснювала розвідку, охорону, переслідувала розбитого противника. Головний удар наносила важка кіннота у взаємодії з піхотою. Проміжне місце в армії Олександра займала союзна кіннота греків, але великої ролі вона грала. Під командуванням Олександра Македонського кіннота вирішувала долю всіх основних битв в Азії (на річці Граник, при Іссі, Гавгамелах).

Кіннотник Пізньої Римської імперії

У стародавніх римлян кіннота була допоміжним родом військ [ Джерело? ] (основним вважалася піхота). Організаційно вона входила до складу легіонів і ділилася на турми - по 30 вершників кожна. На озброєнні кавалеристи мали списи і мечі; верховій їзді були навчені слабко; кінь служив їм головним чином засобом пересування [ Джерело? ]. На кінноту покладалися в основному функції розвідки та вирішення різних забезпечуючих завдань. Високі бойові якості мала карфагенська та союзна нумідійська кіннота, яка зіграла важливу роль у розгромі римської армії в битві при Каннах. Нумідійська кіннота була легкого типу та схожа на арабську [4].

Сильна кіннота була у парфян. Броньовані повністю парфянські вершники стали прообразом європейських лицарів пізнього часу. У битві при Каррах в 53 до н. е. вони зіграли важливу роль у розгромі римських легіонів під командуванням Красса. В південних слов'ян у VI - VIII ст. була нечисленна кіннота, яка сприяла пішим воїнам у досягненні перемоги.


2.3. Середньовіччя

2.3.1. Винайдення стремен

стремена з носком

Винайдення стремен дозволило вершникам мчати галопом на коні [ Джерело? ], а коли потрібно було долати перешкоду, вони припіднiмалися на стременах і перестрибували її. Оскільки можна було впевнено триматися в сідлі, середньовічний вершник отримав можливість користуватися зброєю. Легше було застрибувати на коня. Адже тепер потрібно було поставити ногу в стремено і легким рухом опиниться на коні. Таке нововведення дозволило зняти обмеження на зріст коней, яких використовували для кінноти [ Джерело? ]. Вперше стремена стали використовувати азіати, в 4 столітті нашої ери [ Джерело? ]. До Європи винахід дійшов не відразу, лише у 6-му столітті нашої ери стремена побачили у Візантії, куди вони потрапило через Іран. У наступному столітті стремено почали використовувати франки, а вже в 10-11 столітті винахід потрапив до Скандинавії, Англії, а також почали використовуватися на Русі [5].


2.3.2. Рыцарство

Основна стаття: Лицарство
Лицарі раннього Середньовіччя

В Західній Європі (VIII - IX століття) головне значення в боях, з причини відсутності сильної піхоти, набула лицарська кіннота. Озброєнi важкими списоми і мечами, закуті в броню лицарі (але ще без коней) [ Джерело? ], атакували противника, шикуючись в лінію або клином. Улюбленою формою бойового порядку лицарського війська був усічений клин ("свиня") [ Джерело? ], передні ряди якого становили добірні лицарі, що рухалася за головним клином піхота і прикривалася з флангів і тилу 2-3 шеренгами важких вершників [ Джерело? ]. Піхота довершувала розгром супротивника, подавленого ударом щільної маси лицарів [ Джерело? ].

Лицарcький турнір

С начала XV століття для захисту лицарі почали використовувати суцільні пластинчасті обладунки [ Джерело? ]. Їх вага разом з кольчугою сягала 32 кг [ Джерело? ]. Зброєю захищалися також і коні [ Джерело? ]. Важка, малорухлива лицарська кіннота була не здатна до ведення маневрених дій та переслідуванню легкоозброєного противника [ Джерело? ]. Велика вага обладунків приводила до суттєвого обмеження рухливості воїна і в пішому бою, де легкоозброєний і більш маневрений противник отримував суттєву перевагу [ Джерело? ]. Так само слід розуміти, що величезні, 2 метри у висоту (це при середньому тоді людському зростанні 150-160 см) і вагою близько тони дестріє [ Джерело? ], в раннє середньовіччя тягали не менш величезні вози з суцільними колесами [ Джерело? ], не сильно обтяжувалися приліплений бронею і вагою вершника, а будь-кого хто стояв на шляху, навіть пронизані пікою чи списом, просто розчавлювали [ Джерело? ]. Тільки поява неймовірно глибоких пікінерських шикувань вкупі зі значною кількістю арбалетників і аркебузирів епохи Ренесансу припинило повну гегемонію цих монстрів на полі бою [ Джерело? ].


2.3.3. Конница Варварів

Варвари використовували легких, маленьких і швидкохідних коней. Вони могли без втоми переходити великі відстані, хоча багато вершників задіювали під час переходів і боїв по кілька коней, міняючи їх, щоб зберегти силу тварин. Основними бойовими кіньми варварiв служили кобили, оскільки молоко їх забезпечувало харчування воїнів під час кампаній, а також і тому, що кобилами легше керувати, ніж жеребцями. Можливо, ці коні - предки сьогоднішніх коней монголів, кобили яких мають у холці 125 см і яких можна доїти чотири або п'ять разів на день, отримуючи близько 250 г молока при кожному доїнні. Зрiдка зустрiчалися важкоозброєнi вершники [6].


2.3.4. Арабська кіннота

Арабські армії воїнів-кочовників пересувалися на конях або на верблюдах і були, настільки ж звичні до ведення кінного бою, як описані Амміаном Марцелліном гуни. Однак не слід уявляти їх такими вже примітивними жителями пустелі, які не мали сучасного озброєння і не знали "цивілізованої" стратегії і тактики. Хоча багато з них боролися на конях і верблюдах як легкі вершники, відомо, що інші - більш заможні воїни кінноти - билися в кольчугах і шоломах. Що ж до наявності у них ефективної стратегії і тактики, успіх арабів у перші століття їх військової історії говорить сам за себе. Як армія, в якій домінуючою силою служила кіннота, вони йшли від перемоги до перемоги проти не настільки сильно релігійно мотивованого ворога [7].


2.4. Кіннота в Новий час

2.4.1. Поява вогнепальної зброї

Поява в XIV столітті вогнепальної зброї і зростання у зв'язку з цим ролі піхоти і артилерії істотно відбилося на розвитку кінноти. У Західній Європі до кінця XV століття лицарська кіннота втратила своє значення.

В XVI столітті на перший план стала висуватися легка кіннота, озброєна вогнепальною зброєю. Це спричинило за собою зміну способів бойових дій кінноти: замість кінної атаки і удару холодною зброєю стала застосовуватися стрілянина шеренгами з коня (глибина ладу доходила до 10 і більше шеренг), висунутими по черзі з глибини бойового порядку. У XVI столітті в кінноти з'явилися драгуни, потім кірасири.

Велику реорганізацію у кінноти провів шведський король Густав II Адольф (1611 - 1632). Кіннота шведів (драгуни і кірасири) в бою будувалася в 3-4 шеренги, в бойовому порядку армії розташовувалася в 2 лінії. При такій побудові кіннота знову перетворилася на потужну ударну силу, здатну виробляти рішучі атаки і маневрувати на полі бою. Організаційно шведська кіннота складалася з кінних полків і ескадронів.

В XVII - XVIII століттях значний розвиток кіннота отримала і в інших державах Західної Європи. Її чисельність різко зросла і становило в ряді країн 50% складу армії, а по Франції кінноти було в 1,5 рази більше, ніж піхоти. Кіннота в цей період поділялась на важку (кірасири), середню (драгуни, карабінери, конногренадери) і легку (гусари, улани і легкокінні полки). У XVII столітті кіннота всіх західноєвропейських армій (за винятком шведської) продовжувала застосовувати стрілянину з коня і вести атаку в низькому темпі.


2.4.2. Кіннота Запорiзьких козакiв

Кіннота Запорiзьких козакiв

Козацьке військо складалося з піхоти, кінноти і артилерійських військ. Основою війська була козацька піхота. Елітної частиною війська була кіннота. За своїми бойовими якостями цей підрозділ являв саму грізну силу запорожців. Козацька кіннота представляла собою легку кінноту. Кіннота Запорiзьких козакiв була добре озброєна як вогнепальною - карабінами, бандолетами, так i холодною зброєю - шаблями, сокирами, кинджалами, келепами, багорами та ін.


2.4.3. Кіннота в XIX столітті

З появою (XIX століття) масових армій кіннота у ряді країн стала підрозділятися на стратегічну і військову. Стратегічна кіннота призначалася для виконання завдань як самостійно, так і у взаємодії з іншими родами військ. Організаційно вона складалася з кінних бригад, дивізій і корпусів. Військова кіннота (від взвода до полку) організаційно входила в піхотні з'єднання (частини) і призначалася головним чином для розвідки, охорони і зв'язку. В армії Наполеона I 1812 року було 4 кінних корпуси (близько 40 тисяч чоловік).

У війнах 2-ї половини XIX століття кіннота європейських армій діяла невдало, використовувалася без урахування зрослої міцності вогню, несла великі втрати. У результаті цього виникли сумніви в необхідності її подальшого існування. Однак досвід Громадянської війни в США 1861-65 показав, що при належній бойовій підготовці кіннота як і раніше здатна успішно вести бойові дії і в умовах застосування нарізної вогнепальної зброї, особливо здійснювати глибокі рейди по тилах і комунікаціях противника. Американська кіннота була добре підготовлена для бою в кінному і пішому строю. При опіхотнення для заняття оборони кавалеристи вдавалися до самообкопування, а після відбиття атаки противника швидко переходили до дій в кінному строю.


2.5. Первая мировая война

До начала Першої світової війни кіннота була єдиним рухомим родом військ [ Джерело? ] і становила 8-10% чисельності армій воюючих коаліцій. Вона призначалася для вирішення тактичних (Франція та інші держави) і оперативних (Німеччина) завдань. В Росії передбачалося оперативне і тактичне використання кінноти. Дії кінноти в ході війни внаслідок насичення армій артилерією, кулеметами і застосування військової авіації супроводжувалися великими втратами особового складу і коней і були малоефективними.

Одним з небагатьох прикладів застосування великих сил кінноти для розвитку успіху в оперативному масштабі є Свенцянський прорив 1915, в ході якого німецьке командування використовувало кавалерійську групу у складі 6 кінних дивізій.

Численна кадрова російська кіннота (36 кінних дивізій, 200 тисяч осіб), незважаючи на високу підготовку солдатів-вершникiв, навіть у початковий, маневрений період війни при деяких досягнутих успіхах все ж таки не відіграла значну роль. З настанням позиційного періоду бойові дії кінноти як рухомого роду військ, по суті, припинилися. Особовий склад кінних з'єднань і частин був спiшений і вів бойові дії, як і піхота, з окопів. Російське військове командування не зуміло правильно використовувати численну кінноту в змінених умовах війни. Відмова від її масування на найважливіших напрямках призвів до розпорошення кінноти по всьому фронту, і в кінцевому рахунку кіннота стала забезпечувати дії інших родів військ. Таке використання кінноти було значною мірою наслідком її неправильного навчання ще в мирний час: на навчаннях головна увага приділялася атаці в зімкнутих кінних строях без належної вогневої підтримки; наступальні дії в піших строях, по суті, не відпрацьовували.

Після 1-ї світової війни у зв'язку з розвитком механізації і моторизації в іноземних арміях чисельність кінноти скоротилася, а до кінця 30-х років XX століття а в ряді великих держав вона як рід військ була, по суті, ліквідована. Незначне число кінних з'єднань і частин зберігалося аж до 2-ї світової війни лише в деяких країнах (Франция, Великобританія, Італія, Румыния, Угорщина та інших). Винятком була Польща, де до початку війни було 11 кінних бригад.


2.6. Вторая мировая война

Немецкая кавалерия в оккупированной Праге.

Еще до начала 2-й мировой произошло сокращение числа конных дивизий в Красной Армии (с 1938 к началу 1941). В Великой Отечественной войне конница, показала свою эффективность в столкновениях с не большой огневой мощью противника. Конница принимала участие в большинстве крупных операций. Летом и осенью 1941 конные соединения вели тяжелые оборонительные бои, прикрывая отход общевойсковых соединений, наносили контрудары и контратаки по флангам и тылу прорывался группировок противника, дезорганизовала его управления, подвоз материальных средств и эвакуацию.

По настойчивым требованиям Г. К. Жукова, советское командование летом 1941 приступило к формированию новых конных дивизий. К концу 1941 года было дополнительно развернуто 82 конные дивизии легкого типа, которые стали возводиться в конные корпуса, которые подчинялись фронтовому командованию. При ведении наступательных операций конные корпуса использовались для развития прорыва, окружения крупных группировок противника, борьбы с его оперативными резервами, нарушения коммуникаций, захвата плацдармов на водных преградах и важных районов (рубежей) в тылу, преследования. В оборонительных операциях они составляли маневренный резерв фронта и использовались, как правило, для нанесения контрударов.

В 1943 в ходе реорганизации конницы был назначен командующий кавалерией ( С. М. Буденный), образован штаб конницы (начальник штаба генерал В. Т. Обухов, затем генерал П. С. Карпачев), упразднены легкие конные дивизии, проведено укрупнение дивизий, увеличена их огневая мощь, усилены противотанковые средства конных корпусов. С 1943 стало широко практиковаться, что предполагалось еще в довоенные годы использование некоторых конных корпусов в составе конно-механизированных групп, которые применялись для развития успеха. Рост в ходе Великой Отечественной войны огневой прочности войск заставляла конницу нередко вести бой в спешенных боевых порядках. В наступлении на противника, поспешно перейти к обороне, а при действиях в его тылу применялась также атака в конном строю.

Опыт применения конницы во 2-й мировой и Великой Отечественной войнах показал ее большую уязвимость при высокой степени насыщения армий артиллерией, минометами, автоматическим стрелковым оружием, танками и авиацией. Наиболее эффективными в этих условиях были действия танковых и механизированных войск, которые получили значительное развитие.

По мнению современного историка Алексея Исаева, применение конницы было двояким. Во-первых, она применялась как "квазимотопехота" в составе подвижных соединений. Такое применение конницы было связано с нехваткой мотопехоты. Во-вторых, из-за слабости технической базы того времени мотопехота могла действовать лишь на хорошо проходной местности. В случае отсутствия дорог или бездорожья мобильность мотопехоты резко падала. В то же время мобильность конницы значительно меньше зависела от состояния местности. Соотношение мобильности мотопехоты и конницы разная, и зависит от конкретных физико-географических условий.

Конница была также одно важное преимущество - меньшие требования к поставке. При отсутствии топлива мотопехота вынуждена бросать технику, а конница продолжит движение. Соответственно при некоторых условиях (малопроходимая местность, небольшая продолжительность операции) применение конницы позволяло увеличить глубину наступательной операции.

Недостатком конницы является необходимость кормить лошадей все время, тогда как автотранспорт требует горючего только во время его эксплуатации. Потребление корма сильно повышается в холодную погоду, а в сильные морозы в полевых условиях возможна массовая гибель лошадей. В общем, можно сказать кавалерия и мотопехота хорошо дополняли друг друга.

См. также: 8-я кавалерийская дивизия СС "Флориан Гайер"


3. Тактика

Конница обычно делилась на три группы, которые шли в бой одну за другой. Первая группа прорывала стрiй врага или наносила ему большой вред, чтобы вторая или третья волна могли все же прорваться. Когда враг отходил, начинался окончательный разгром и захват пленных. Сначала рыцари действовали по собственному усмотрению, нередко нарушая планы командования. Рыцарей интересовала прежде слава и почет, поэтому они даже спорили за право пойти в первом отряде первой группы. Общая победа в бою была для них второстепенной целью. Бой за боем, рыцари бросались вперед только увидев врага, тем самым разрушая любые тактические планы командира. Командиры при случае спишуваты рыцарей, чтобы хоть как-то сохранить контроль над ними. Это широко практиковалось в маленьких армиях, которые не надеялись устоять против нескольких конных набегов. Пешие рыцари поднимали боевой дух и значительно усиливали пехоту. Пехота использовала специальные военные укрепления или особенности местности, чтобы защитить себя от набегов кiнноты. Примером недисциплинированного поведения рыцарей была битва при Креси в 1346 году. К концу средневековья тяжелая конница имела не большее значение на поле боя, чем лучники и пехота. К этому времени военные руководители уже осознали бесполезность набегов на хорошо организованную и укрепленную пехоту. Правила изменились. Для обороны от кiнноты армии все больше использовали вкопанные заостренные палки, выкопанные рвы и движимые бревна. Конные атаки против правильно построенных групп с списоносцiв и стрельцов заканчивались поражением кiнноты. Рыцари были вынуждены сражаться пешком или ждать подходящего момента. Сокрушительные конные атаки были возможны, но только когда враг бежал, был дезорганiзований либо оставлял свои укрепления для атаки [8].


3.1. Тактика "винтовая"

Тактика, под названием " винтовая" в современном понимании этого термина, возникла в середине XVI века как попытка внести использования огнестрельного оружия в тактике конницы. Всадники, вооруженные двумя пистолетами с колисцевимы замками, почти галопом приближаются к цели в строю из двенадцати Шерегей. Как только очередная шеренга приближается на расстояние выстрела, всадники этой шеренги останавливаются, слегка поворачивают коней сначала в одну сторону, стреляют из одного пистолета, затем в другую сторону, стреляют из второго пистолета, затем разворачиваются, проезжают через другие шеренги и становятся в конце строя . За время, которое понадобится другим одиннадцати рядам для выполнения того самого маневра, первый ряд перезаряжает свои пистолеты, это позволяет отряду вести безпервний огонь рядами, постоянно сменяют друг друга. Эта тактика распространялась с растущей популярностью немецких рейтар в западных армиях в середине XVI века.

Стоит отметить, что источники соответствующего периода не всегда использовали термин "винтовая" в современном смысле. Например, Джон Крузо, уважаемый виськовий специалист того времени, объяснял термин как маневр, когда отряд кирасир, которых АТКУ противник, делится на две части, позволяя ударной группе атакующих пройти между этими двумя частями, а затем одновременно атакует с флангов.


4. Конница некоторых государств

4.1. Конница Османской империи

Турецкий конник 1810

Ядром турецкой конницы, начиная с XV століття, були cипахи - феодальні ополченці імперії. Найдрібніше феодальне володіння- Тімар - споряджав одного важкоозброєного вершника. Владелец зеаметов -більшого володіння - повинен був спорядитися сам і привести з собою кілька озброєних слуг. Спочатку кількість cипахи доходило до 40 тисяч вершників, але з часом скорочувалася. До начала XVII століття зростає військове значення капикулу (у перекладі "раби султанського двору") - особистої гвардії султана, що складалася з військовополонених і рабів. Останніх ще в дитинстві забирали з дому і виховували у фанатичній мусульманську віру, давали їм освіту і вчили військовій справі. Кіннота капикулу називалася Белюк халки, піхота відома, як яничари. Війська прикордонних земель представляли собою загони легкої кінноти - акінсі. Вони займалися розвідкою і патрулюванням доріг, по яких рухалися основні сили. Єдиного стандарту озброєння не було. Зустрічалися як важкоозброєні воїни в кольчугах або пластинчастих броня, так і легкі вершники в шкіряних обладунках або взагалі без них, з одними лише калканів-круглими щитами, сплетеними з прутів і посиленими посередині металевим умбоном. Озброєння вершників складалося зі списів, шабель, бойових сокир, клевцов, шестоперов і булав. Незважаючи на появу карабінів і пістолів, якими в XVII столітті почала активно озброюватися кіннота османів, складені луки продовжували використовуватися повною мірою. Формування регулярної кінноти почалося з 1826 року за зразком наполеонівської. К 1828 було сформовано 4 полки (булука) по 600 чоловік (642 з офіцерами), які ділилися на ескадрони. В 1836 році в гвардійської кінноти значилося 2200 коней, в армійській - 1399.


4.2. Російська кіннота

Поштова листівка. Військова форма, 1914. Кавалергардський Її Величності Государині Імператриці Марії Федорівни полк

У Російській державі у 2-ій половині XV століття була створена помісна кіннота. Помісна система комплектування давала можливість мати численну дворянську кінноту. По Івана IV (Грозного) вона була провідним родом військ; її чисельність сягала 50-80 тисяч чоловік. З XV століття з'явилася козача кіннота, значні загони якої брали участь в Лівонській війні 1558-83.

Начиная с 30-х років XVII століття помісна кіннота стала замінюватися кіннотними полками "нового ладу". В начале XVIII века Петро I, створюючи регулярну армію, сформував кінноту драгунського типу (40 драгунiвських полків - близько 42 тисяч вершників). Вперше в історії кожен кіннотний полк мав у своєму складі артилерію (2 трьохфунтові гармати). В ходе Північної війни 1700-21 Петро I широко використовував кінноту для самостійних дій. В Полтавській битві 1709 року кінні полки під командуванням А. Д. Меншикова вміло й рішуче діяли в кінному і пішому строю. Вирішальну роль у переслідуванні відступаючих шведів зіграла нерегулярна кіннота, що складалася, в основному, з калмиків. Однак, навіть змучена голодом і відсутністю фуражу (конче необхідної для важкої кінноти, необхідної настільки, що коні не могли представляти із себе серйозної сили після декількох тижнів годівлі підніжним кормом) кіннота шведів змогла потіснити при полтавській битві погано навчені полки російських драгунів, які не вміли воювати строєм. Якби шведська і російська регулярна кіннота (створена фактично з нуля, і представляла собою швидше їздячу піхоту, ніж ударну силу) зустрілися на полі бою за інших обставин, остання була б приречена, як і вся залишена армія [9] [10].

В 1755 році був введений новий Кавалерійський статут, який значною мірою допоміг відродити петровські традиції бойового використання кінноти. В 1756 кіннота російської армії складалася з 1 гвардійського, 6 кірасирських, 6 кінногренадерських, 18 драгунських штатних та 2 позаштатних полків, у складі яких було понад 31 тисяча осіб. Нерегулярну кінноту становили козачі війська і калмики. В Семирічній війні 1756-63 російська кіннота за своєю навченості не поступалася кращою в Європі прусської кіннота Зейдліца і відіграла велику роль у перемозі російського війська в цій війні.

Російська кіннота в 1812 складалася з 65 кінних полків (5 гвардійських, 8 кірасирських, 36 драгунівських, 11 гусарських, 5 уланських). З більшої частини полків було сформовано 11 кінних дивізій, зведених у 5 кінних корпусів. Інша частина полків була об'єднана в окремі кінні дивізії. Вся російська кіннота, в тому числі і драгунська, вела бій тільки в кінному строю. В Вітчизняній війні 1812 російська кіннота була краще підготовлена, ніж французька, і відіграла значну роль у розгромі наполеонівської армії.

Великі зміни відбулися в російській кінноті в 2-ій половині XVIII століття, коли особливу увагу було звернено на збільшення легкої кінноти.


4.3. Кіннота в Австро-Угорській імперії

Кіннота Австро-Угорщини, 1898
Основна стаття: Збройні сили Австро-Угорщини

Кіннота укомплектовувалася за призовом. Призовний вік - у 21 рік, термін служби становив: a) для службовців регулярної армії - 3 роки, 7 років в резерві армії, 2 роки в резерві ландверу, б) для службовців ландверу - 2 роки та 10 років у резерві ландверу.

Відмінною рисою австро-угорської кінноти був її міжнаціональний склад. Комплектування кінноти відбувалося по територіальній системі. Вся територія країни була розділена на 105 округів поповнення, з яких кожен поповнював один полк імперської армії. .Кіннота імперської армії складалася з: 42 кінних полків, з яких 24 австрійських та 18 угорських. З них 15 драгунських, 16 гусарських, 11 уланських. Кіннота австрійського ландверу: 6 уланських полків, 1 дивізіон тірольських кінних стрільців, 1 дивізіон далматинських кінних стрільців. Кіннота угорських гонведів: 10 гусарських полків.


4.4. Конница Речі Посполитої

Гусар. Худ. Юзеф Брандт (1841-1915)

Крилата гусарська кіннота стала одним з найвідоміших символів Речі Посполитої, який асоціюється з могутністю польської армії на полях битв в період, коли держава перебувала на піку своєї могутності [11].Гусари повинні задовольняти такi вимоги: щоб бути вершником у гусарському загоні, необхідно було бути дворянином, сильним і здатним носити кірасу в повному її складі, нарукавники, набедренники, оброблені залізом рукавиці, на голові каску, на обох ногах шпори по-німецьки (тобто їх можуть легко знять, тоді як шпори за польським зразком прибиваються до чобіт) і велику тигрову або леопардову шкуру, підбиту оксамитом або шовком темно-червоного кольору, якою гусар прикриває ліве плече.

Кінь його повинен бути високим, красивим, сильним, доброго ходу; оксамитове сідло з нагрудним і подхвостним ременями, для того щоб вершник мав тверду опору при ударі списом у ворога на повному скаку. Гусар повинен мати пістолет, в лівій руці тримати лук, довгу й гостру шпагу під правим стегном і, як зазвичай, шаблю збоку. Під час бою він витягує свою шпагу з-за стегна і навішує її собі на праву кисть, щоб мати руку вільною для списа, який є головною зброєю, використовувався гусарами під час бою, для прориву ескадронів ворога .

Платня гусар складала п'ятьдесят ліврів на квартал, тобто за три місяці. Крім того, вони мали зимові квартири

Також була легка кіннота, яка на мові цієї країни назилася "козаки". Вони служили так само як i дворяни в гусарських загонах. Їх спорядження складалося з кільчастої куртки або кольчуги, яка закривала руки до половини. Крім того у них були ще залізні рукавиці, а голова була покритою шапкою з кілець (так само як і тіло), вона називається по-польськи "місюркою". Коні козакiв повинні бути витривалі, швидкі і спритні. Їхня зброя - лук, стріли і пістолети. Призначення козаків - підтримувати гусар, коли вони йдуть у хiд, закінчувати розбитих гусарами ескадронів. Їх платня складала сорок ліврів на квартал [12].


4.5. Конница УНР

Основна стаття: Армія Української Народної Республіки

Кiннота виникла одразу пiсля створення вiйськ УНР . В її військах служили не лише українців. До цих військ до того ж автоматично зараховувалися всі "українізовані" частини російської армії з усім своїм старим командним складом [13].

Один з найкращих її полкiв був Хортицький кінний полк Запорізької дивізії УНР - підрозділа армії Української народної республіки. Розташовувався у Запоріжжі. Полк більш відомий, як " Полк Чорних запорожців", він увійшов у історію, як найбоєздатніша кiнна частина української армії, яка впродовж всієї Громадянської війни жодного разу не потерпіла поразки [14].


4.6. Радянська кiннота

"Вступайте в червону кінноту!". Плакат УРСР, 1920

Радянська кіннота почала формуватися одночасно із створенням Червоної Армії в 1918. З розформованої старої російської армії до складу РСЧА увійшли тільки 3 кінних полки. У формуванні кінноти для Червоної Армії зустрівся ряд труднощів: основні райони, які постачали в армію вершникiв і верхових коней (Україна, Південь та Південний Схід Росії), були зайняті білогвардійцями та окуповані арміями іноземних держав; не вистачало досвідчених командирів, зброї і спорядження. Тому основними організаційними одиницями в кінноти спочатку були сотні, ескадрони, загони і полки. Від окремих кінних полків і кінних загонів незабаром почався перехід до формування бригад, а потім і дивізій. Так, з невеликого кінного партизанського загону С. М. Будьонного, створеного в лютому 1918, восени цього ж року під час боїв за Царицин була сформована 1-а Донська кінна бригада, а потім зведена кінна дивізія Царицинського фронту.

Особливо енергійні заходи по створенню кінноти були зроблені влітку 1919 для протистояння армії Денікіна. Щоб позбавити останню переваги у кінноті, потрібні були більші, ніж дивізія, кінні з'єднання. У червні-вересні 1919 були створені 2 перших кінних корпуси; до кінця 1919 чисельність радянської і білогвардійської кінноти зрівнялася. Бойові дії в 1918- 19 показали, що з'єднання радянської кінноти були потужною ударною силою, здатною вирішувати важливі оперативні завдання як самостійно, так і у взаємодії зі стрілецькими з'єднаннями. Найважливішим етапом в будівництві радянської кінноти було створення у листопаді 1919 Першої кінної армії, а в липні 1920 року Другої Кінної армії. З'єднання та об'єднання кінноти зіграли важливу роль в операціях проти армій Денікіна і Колчака в кінці 1919 - початку 1920, Врангеля і армії Польщі в 1920.

У роки Громадянської воїни в окремих операціях радянська кіннота становила до 50% чисельності піхоти. Основним способом дій підрозділів, частин і з'єднань кінноти було наступ у кінному строю (кінна атака), підтримується потужним вогнем кулеметів з тачанок. Коли умови місцевості і запеклий опір противника обмежували дії кінноти в кінному строю, вона вела бій у спішених бойових порядках. Радянське командування в роки Громадянської війни зуміло успішно вирішити питання використання великих мас кінноти для виконання оперативних завдань. Створення перших у світі рухомих об'єднань - кінних армій стало видатним досягненням військового мистецтва. Кінні армії були основним засобом стратегічного маневру і розвитку успіху, застосовувалися масовано на вирішальних напрямках проти тих сил противника, які на даному етапі становили найбільшу небезпеку.

Успіху бойових дій радянської кінноти в роки Громадянської війни сприяли обширність театрів військових дій, розтягнутість ворожих армій на широких фронтах, наявність слабко прикритих або зовсім не зайнятих військами проміжків, які використовувалися кінними з'єднаннями для виходу на фланги противника і здійснення глибоких рейдів у його тил. У цих умовах кіннота могла повністю реалізувати свої бойові властивості і можливості - рухливість, раптовість ударів, швидкість і рішучість дій.

Після Громадянської війни кіннота у Червоній Армії продовжувала залишатися досить численним родом військ. В 1920-ті роки вона ділилася на стратегічну (кінні дивізії та корпуси) і військову (підрозділи і частини, що входили до складу стрілецьких з'єднань). В 1930-ті роки до складу кінних дивізій були введені механізовані (пізніше танкові) і артилерійські полки, зенітні засоби (надалі цей досвід був визнаний невдалим); для кінноти були розроблені нові бойові статути.

Як рухливий рід військ стратегічна кіннота призначалася для розвитку прориву і могла використовуватися за рішенням фронтового командування.


5. Социальный статус

5.1. Варвари

Коні служили варварам не тільки для бою, але і були символом приналежності вершника до певного класу. В большинстве германських племен той, хто міг дозволити собі мати коня, і той, хто вмів володіти їм, належав до еліти - військової, соціальної та політичної. Саме такий погляд на речі лежав в основі процесів, допомагаючим кінноті цілих 1200 років паннувати на полях битв. Кіннота займала найважливіші ролі, стратегічні і тактичні позиції в середньовічних арміях, оскільки в її лавах перебували найбагатші і самі титуловані представники тодішнього суспільства. Їх соціальний статус і верховенство, у свою чергу, забезпечували їх засобами та часом, необхідними для підготовки гарного кіннотника [15].


5.2. XIX - XX століття

У 19-20 століттях більшість монархій утримували кінноту як частину королівської чи імператорської гвардії. Ці підрозділи мали вигляд як однієї ескадри, для урочистого супроводу і палацової варти так i великих з'єднань призначених для більш активної роботи. Супровід іспанського королівського двору мав всього одну ескадру. А Імператорська прусська гвардія становила дванадцять кінних полків . У всiх випадках кавалеристи цих підрозділів, були з аристократії і відповідних товариств.

6. Нерегулярна кiннота

Нерегулярна кiннота не мала правильного військового устрою і не проходила курсу військового навчання і виховання. До семидесятих рокiв ХVIII столiття у Росiї до нерегулярної кiнноти належали козаки [16].

Нерегулярна кiннота, ефективно виконувала переважно такі функції: здійснення розвідки - своєчаснісне оповіщення командування про пересування супротивника, реалізація контролю над транспортними комунікаціями супротивника за допомогою несподіваних нападів на його обози і транспорти, організація засад, рейди по тилах ворога, його переслідування і знищення передових його розвідувальних підрозділів [17].


7. Класифікація кінноти

Основна стаття: Класифікація кінноти

В XVII - XVIII століттях ділили кінноту на три групи:

  • Тяжелая конница - в нее входили Кирасиры. Единственный четкий критерий отличия от других типов конницы - вес лошадей, значительно превышала вес средней конницы, легкой и драгунской. Например вес европейского кирасирского коня колебался в районе 600-700 кг, а рыцарский Дестрио весил не менее 800 кг, а то и больше тонны [10]. Благодаря веса коней тяжелая конница одним своим наскоком могла смять вражескую пехоту и легкую конницу. По этому поводу знаменитый прусский военачальник Зейдлиц сказал: "Конница приобретает верх не саблями, а хлыстом и шпорами" [18].
    • Кирасиры - вид тяжелой конницы, всадники которой были защищены кирасы (защитное вооружение из двух пластин, вытянутых по форме груди и спины и соединенных пряжками на плечах и боках), и имели на вооружении палаш, пистолеты и карабин.
  • Средняя конница - в нее входили Драгуны, Карабинеры, Кинногренадеры. Основным оружием средней конницы было копье [19].
    • Драгуны - название конницы, способной действовать в боя и в пешем строю. До этого под этим же названием понималась пехота, посаженная на лошадей. Они выделялись касками с плюмажем из конского волоса. Такой головной убор служил не столько для украшения, а более для защиты от сабельных ударов.
    • Карабинеры - название конницы, которая вооружена карабинами. Карабин считается более подходящим огнестрельного оружием всадника, чем мушкет, поскольку он был легче и проще в обращении когда всадник на коне.
    • Кiнногренадеры - элитные части европейской конницы, которые изначально предназначались для штурма вражеских укреплений, преимущественно в осадных операциях. Конногренадеры вооружались ручными гранатами и огнестрельным оружием.
  • Легкая конница - в нее входили Гусары, Уланы. Она использовала лошадей быстрых и малых по массе пород (450-500 кг в гусар), обычно высоких, способных совершать длительные дневные переходы на подножной паши, без существенной потери боевых качеств.
    • Гусары - легковооруженные всадники XV-XX веков (наряду с уланами), отличающиеся характерной одеждой: кивер (высокая цилиндрическая шапка с козырьком), ментик (меховая накидка), доломан (короткий мундир), рейтузы, сапоги. Все гусары брили бороды и носили усы. В XV-XVII веках носили легкие доспехи, включая и неполные латы.
    • Уланы - наряду с гусарами род легковооруженной (в противоположность кирасирам) новоевропейской конницы, вооруженной копьями, саблями и пистолетами.

8. Современная ситуация

Кавалеристы Республиканской гвардии Франции на параде в Париже

В первые послевоенные годы численность конницы в Советской Армии резко сократилась, а к середине 1950-х годов, несмотря на создание и внедрение в вооруженных силах ряда стран оружия массового поражения и полной моторизации армии, конница как род войск была постепенно отменена во всех армиях мира.

Последней и единственной военной частью Советской Армии которая существовала до распада СССР, в состав которого входили конные подразделения которые несли боевые функции, была шестьдесят восьмой отдельная мотострелковая бригада горная, которая дислоцировалась в Оше на юге Киргизской ССР. В состав указанной бригады входили конный эскадрон и горно-вьючная рта [20] 5.

Однако это не положило конец использованию лошадей в военных целях. Например, в России до сих пор полноценно функционируют вьючно транспортные подразделения в составе частей пограничных и внутренних войск, дислоцированных в гористой местности. Они активно используются для перевозки грузов и боеприпасов по поддержке действий горно-штурмовых подразделений, для вывоза раненых, ускоренного передвижения личного состава по пересеченной местности, на узких тропинках, недоступных для техники, и выполнения других задач.

В настоящее время на территории СНГ существует единое подразделение конницы, который несет боевые функции - Конный Горно-Егерский батальон в составе пяти мотострелковой бригады Вооруженных Сил Казахстана. Данное подразделение было создано для поддержки пограничных войск в гористой местности Южного Казахстана. В составе батальона две конные горно-егерские роты и конная минометная батарея. [21] [22]


8.1. Кiннота для парадiв

Теперь конница нередко используется для проведения парадов и других подобных церемоний. В Советской Армии в 1962 году для участия в киносъемках был сформирован 11-й Отдельный конный полк. В 2002 году на его базе был образован Конный почетный эскорт в составе Президентского полка.

9. Галерея

  • Конная полиция Швейцарии, 1972

  • Современный всадник на соревновании

  • Рыцари крестоносцы

  • Шведская королевская конница

  • Конница иберийцев в III в. до н.э.

  • Рыцари в борьбе

  • Легкая конница, середины 19-го века

  • Римская монета изображает бога войны Марса и всадника


См.. также

Примечания

  1. В некоторых странах, например, в США и Великобритании, исторически сложилось наименование кавалерией некоторых бронетанковых соединений и воздушных (обычно вертолетных) тактических или разведывательных частей. Такое наименование у них переняла и современная Польша.
  2. Колесницы и сухопутные парусники - www.devichnick.ru/08auto.htm
  3. Урарту и Закавказье. Киммерийцы и скифы - historic.ru/books/item/f00/s00/z0000016/st070.shtml
  4. Нумидийская конница - mazirland.blogspot.com/2009/01/blog-post_02.html, Записки нумидийца
  5. Как кавалерии приобрели популярность - drevnost.info/armia-srednih-vekov/ricari/59-2010-10-07-12-03-57.html, Вооруженные Силы Средневековья - Рыцари.
  6. Войны средневековья - naolmi.ru / gunskaya_kon.html, гуннская конница.
  7. Войны средневековья - naolmi.ru / arabskaya_kon.html, Арабская конница.
  8. Древние цивилизации - middleag.narod.ru / ArmiesTactics.htm, Тактика кавалерии.
  9. Тараторин В. История боевого фехтования
  10. а б Ражнев Г. История кавалерии с древности до новейшего времени
  11. Крылатые Гусары Речи Посполитой-так и не побежденная кавалерии. - www.rusarmy.com/forum/topic8490.html.
  12. Армия Речи Посполитой в XVII веке - sarmata.livejournal.com/76514.html, Из мемуаров Антуана де Грамон, сына маршала герцога де Грамон, участвовавшего в походе Яна Казимира против московских войск в 1663-64 годах.
  13. "Военная Литература" - militera.lib.ru/research/volkov1/05.html
  14. Воссоздается Хортицкий конный полк армии УНР - www.unian.net/rus/news/news-400099.html
  15. Войны средневековья - naolmi.ru / kav_varvorov.html, кавалерии варваров.
  16. Иррегулярный войска - dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/46177/Иррегулярные, Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона.
  17. Военное ИСКУССТВО - voennoeiskusstvo.ru /, конные кроаты (хорваты) - иррегулярная кавалерии периода тридцатилетней войны 1618-1648 гг ..
  18. Свечин А. А. - Эволюция военного искусства. Фридрих Великий.
  19. Сухопутные ВОЙСК - dic.academic.ru/dic.nsf/sie/17051/СУХОПУТНЫЕ, Словари и энциклопедии на Академика
  20. Военную систему Кыргызстана целесообразно назвать силами обороны - www.oko.kg/index.php?newsid=8230
  21. 1 В. Северный.Театр военных действий - www.megapolis.kz / ru / art / Teatr_voennih_deystviy
  22. 3 спецподразделения Казахстана - www.agentura.ru/dossier/kazah/specnaz/

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам