Надо Знать

добавить знаний



Местное самоуправление во Франции


Armoiries rpublique franaise.svg

План:


Введение

История Франции
Портал Франция
Armoiries rpublique franaise.svg

Доисторическая Франция

Античность
Римская Галлия ( 220 до н.е. - 481)

Средневековая Франция
Династии:
Меровинги ( 481 - 751)
Каролинги ( 751 - 987)
Капетинги ( 987 - 1328)
Валуа ( 1328 - 1589)
Бурбоны ( 1589 - 1792, 1814 - 1848)
Сословная монархия во Франции ( 1302 - 1614)
Дореволюционная Франция

Французский абсолютизм ( 1643 - 1789)

Современная Франция
Французская революция ( 1789 - 1799)
Первая республика ( 1792 - 1804)
Первая империя ( 1804 - 1814)
Реставрация Бурбонов ( 1814 - 1830)
Июльская монархия ( 1830 - 1848)
Вторая республика ( 1848 - 1852)
Вторая империя ( 1852 - 1870)
Третья республика ( 1870 - 1940)
Парижская коммуна ( 1871)
Режим Виши ( 1940 - 1944)
Временное правительство ( 1944 - 1946)
Четвертая республика ( 1946 - 1958)
Пятая республика1958)
Шаблон: посмотреть обсудить редактировать


1. Конституційні засади місцевого самоврядування у Франції

Сегодня Франція, серед більшості демократичних країн Європи є ще й досі найбільш централізованa державa. Саме тут досить стійкі традиції міцної державної влади, яка відіграє головну роль на рівні департаментів та областей. Конституція Франції 1958 року, яка діє донині, досить скупо говорить про права місцевого самоврядування. Це розділ 11 Про місцеві колективи, хоча в цьому розділі лише стаття 72 присвячена місцевим колективам.

Стаття 72. Місцевими колективами Республіки є комуни, департаменти, заморські території. Всі інші місцеві колективи утворюються законом.

Ці колективи вільно управляються виборними радами в умовах, визначених законом.

Представники Уряду в департаментах і територіях, відповідають за національні інтереси, адміністративний контроль і дотримання законів.

Крім цього за французською конституцією, стаття 34 Закон визначає основні принципи вільного управління місцевих адміністративних одиниць; їх компетенції і їх податків.

Чтобы понять традиции французского централизма стоит упомянуть, что будучи абсолютиською монархией, Франция течение 17 в. - 18 в. века была очень централизованным государством. Революция 1789 года предприняла попытку провести широкую децентрализацию власти и предоставить автономии провинциям. Однако это лишь привело к ослаблению государства и создание полной анархии, поскольку революционная власть была слишком слабой. После свержения сторонников децентрализации (жирондистив) якобинцами, опять началось внедрение жесткой централизации. Особая роль в этом отводится Наполеону, который считается отцом новой административной системы, построенной по строгим правила государственной централизации и хранившаяся почти в незминнному виде долгий период, вплоть до второй половины XX -го века. И фактически только начало 80-х годов ознаменовал переход от политики общего централизации к постепенной децентрализации государственной власти и создания условий для быстрого развития местного самоуправления.


2. Законодательство о местном самоуправлении

Говоря о традициях централизации, то и сегодня во Франции существуют как политические так и технические и психологические причины. Политическими причинами можно считать боязнь того, что слишком широкая децентрализация, особенно если она будет проводиться очень быстро и в пределах бывших провинций, создаст угрозу единству государства, тем более, что некоторые радикалы среди регионалисты (например в Бретани) подогревают такие опасения.

К техническим причинам можно отнести такой фактор, как вера подготовленных и хорошо образованных государственных администраторов в том, что только они могут эффективно управлять, а избранные лица для такого управления не готовы.

Психологическими причинами, тормозят децентрализации являются общественные настроения, по справедливости. Многие до сих пор считают, что для обеспечения равенства прав граждан независимо от места их проживания, стоит чтобы эти решения принимались центральной властью и чтобы центральная власть занималась внедрением этих решений в жизнь.

Несмотря на такие настроения трудный процесс децентрализации, который начался в 1982 году достаточно сильно прогрессирует и постепенно сводит на нет унитаристской традиции, тем более, что глубокая интеграция в Европе также способствует широкой децентрализации. (Интересным здесь является феномен "объединения Европы", при интеграции государств, внутри них заметны сильные тенденции к дезинтеграции. Регионы стремятся интегрироваться в Европу самостоятельно, без согласия на то центрального правительства.)

Закони 1982 - 83 років, які сформували новий Адміністративний кодекс Франції, ввели принаймі три найбільш важливі нововведення, що різко підняли статус органів місцевого самоврядування:

1) було встановлено одноманітні правила адміністративного контролю за діями місцевих колективів з боку держави. А саме, однаковий контроль встановлювався по відношенню рішень всіх місцевих органів - муніципальних, генеральних та окружних рад, мерів чи голів генеральних і окружних рад. Причому цей контроль уже не був на предмет доцільності , а лише на предмет законності і то із застосуванням судових процедур.

2) префект перестав бути виконавчим органом департаменту як місцевого колективу, його функції перейшли до голови генеральної ради. Теперь департамент, як самоврядний територіальний колектив, став управлятись виключно виборними органами влади.

3) принципово змінився статус округу, який до 1982 року був лише громадським утворенням. Після реформи він також став управлятись виборним адміністративним органом.

Найважливішим в Законі № 82-213 від 2 березня 1982 року, була норма статті 1, яку можна вважати пусковою кнопкою процесу децентралізації: Стаття 1. Комуни, департаменти та реґіони є вільно керовані обраними радами. Закони визначатимуть розподіл компетенцій між комунами, департаментами, реґіонами і державою, а також розподіл народних коштів, що випливає з нових правил місцевої податкової системи та передач державних кредитів територіальним громадам; організацію реґіонів, статутні ґарантії, які надаються персоналу територіальних громад, спосіб обрання і статут обранців, а також форми співпраці між комунами, департаментами та реґіонами і розвиток участі громадян у місцевому житті.

Велика французська адміністративна реформа проводилась по етапам. Наступний етап реформи почався з нових законів від 7 января 1983 року і 22 июня 1983 года. Цими законами визначався новий перерозподіл компетенції між державою і територіальними колективами на користь останніх.

Насьогодні законодавство Франції повністю регулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевого самоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Всі ці закони об`єднані в Адміністративний кодекс, який є фактично конституцією місцевого самоврядування у Франції.


3. Комуни як основна ланка місцевого самоврядування

Комуна у Франції - єдина адміністративно-територіальна одиниця де немає окремого державного владного органу, тобто теоретично мер у своїй особі поєднує головну посадову особу місцевого самоврядування та представника державної влади. Але щоби уникнути такого поєднання в одній особі функцій державної виконавчої влади та місцевого самоврядування багато функцій державної виконавчої влади, що належали меру з 1983 року передані до функцій місцевого самоврядування. Тобто роль комуни як державної адміністративної одиниці дуже зменшилась і вона стала реально автономним територіальним колективом.

Важливими елементами комуни, як юридичної реальності, є: назва, територія, чисельність населення. Оскільки саме ці елементи ідентифікують комуну, як окрему, базову ланку місцевого самоврядування, закони передбачають спеціальні процедури можливих змін назви чи території та передбачають обов`язковий періодичний перепис населення.

Назва. Зміна назви можлива указом президента за поданням міністра внутрішніх справ на основі прохання муніципальної ради, висновку генеральної ради (окружний чи обласний рівень*), висновку державної ради(державний рівень*).

Територія. Кожна частина території Франції належить до однієї з комун. Процедура зміни адміністративних меж дуже складна і завжди вирішується центральними органами влади.

Населення. Чисельність населення дуже важлива для встановлення субсидій та податкових виплат в бюджет комуни і навпаки, а також для встановлення правил, що стосуються складу органів комуни.


3.1. Муніципальна рада

3.1.1. Склад муніципальної ради

Закон встановлює чисельність муніципальних радників у залежності від кількості населення комуни.

Населення (чол) Муніципальна рада (радників)
менш як 100 9
100...499 11
500 ... 1499 15
1500 ... 2499 19
10000 ... 19999 33
більш як 299999 69
Лион 73
Марсель 101
Париж 163


Радником (депутатом) муніципальної ради може стати будь -який платник податків комуни, але закон встановлює правила невиборності та несумісності мандатів.

Вибори муніципальних радників провадяться раз на 6 років одночасно по всій Франції за мажоритарною системою в два тури за закритими списками для комун з населенням понад 30 тис. осіб та по відкритими списками для інших комун.

Кодекс законів про комуни дуже детально регламентує правила організації і проведення засідань муніципальної ради в тому числі для забезпечення гласності і відкритості засідань.

За законом, засідання ради мають проводитись не рідше одного разу на три місяці. Засідання скликає мер за власною ініціативою в залежності від потреби. Він також зобов'язаний скликати засідання ради за вимогою префекта або половини членів ради.

Кворум для засідання - половина членів ради. Радник, який не може бути присутнім на засіданні може письмово доручити іншому раднику проголосувати від його імені.


3.2. Повноваження муніципальної ради

  • Фінансові повноваження.

Прийняття бюджету та визначення ставок комунальних податків. Вирішення питань про необхідність позик. Затвердження звітів про використання бюджетних коштів.

  • Повноваження в сфері громадських служб.

Рада має право створювати або ліквідовувати громадські служби комуни, але законом встановлене певне обмеження у самостійності, щодо певних служб. За законом наявність деяких служб є обов'язковою (похоронне бюро, служби збору сміття ...). Законом також забороняється створення певних служб (оборони, юстиції ...) у сферах, що не відносяться до компетенції комун і суперечать принципу єдності держави. Такі обмеження встановлюються також і по відношенню до права комун створювати служби, що займаються економічною діяльністю.

В останній період правда стало допускатись створення громадських промислових та торгових служб, якщо вони не є несумісними з принципом свободи підприємництва. Наприклад коли це веде до приватного використання громадського майна, або коли в цій сфері відсутня приватна ініціатива, тощо.

Рада також може надавати допомогу як комунальним так і приватним підприємствам, але знову ж таки за умов конкурсу і гласності.

  • Повноваження щодо майна комуни.

Майно комуни поділяється на громадське, тобто таке, яке призначене виключно для громадського користування (дороги, кладовища,казарми тощо) та майно приватне, яким комуна розпоряджається на правах приватного власника (луки, ліси,будинки тощо). Громадське майно невідчужуване.

Рада приймає рішення про купівлю, продаж, аренду майна та про віднесення майна до категорії громадського.

  • Повноваження в сфері облаштування території та міського будівництва.

Крім визначення напрямків використання території та принципів міського будівництва, рада має право розробляти і затверджувати міжкомунальні плани облаштування територій, але ця робота має проводитись за участю центральної адміністрації, департаменту ,округу, інших комун.

Муніципальна рада обирає мера, його заступників, формує комісії.

Незважаючи на такі широкі повноваження слід пам'ятати, що великий вплив на прийняття рішень радою має мер, з іншого боку муніципальна рада, як і будь-який інший орган місцевого територіального колективу перебуває під адміністративним контролем органів центральної державної влади.


3.3. Контроль за діяльністю та рішеннями муніципальної ради з боку представників центральної державної адміністрації.

Согласно закону 1982 року префект втратив право контролю за рішеннями ради на предмет доцільності і хоча за префектом залишилось право контролю рішень на предмет законності , скасування незаконних рішень можливе лише адміністративним судом. В той же час закон зобов'язує раду передавати прийняті нею рішення представнику держави, і рішення ради вважається таким , що вступило в дію лише після передачі його префекту чи супрефекту і оголошення (опублікування, оприлюднення).

Если префект вважає рішення незаконним, протягом 2-х місяців від дня одержання рішення він може звернутись до адміністративного суду для визнання рішення незаконним, або термінового призупинення виконання рішення до остаточного розгляду його судом.

В разі необхідності, префект обгрунтованою постановою може призупинити діяльність ради на термін не більше місяця. Про це префект повідомляє міністра внутрішніх справ.

Якщо рада не може забезпечити управління комуною вона може бути розпущена указом президента республіки, якщо це схвалено на засіданні Ради Міністрів.

Протягом тижня після розпуску ради префект призначає спеціальну комісію в складі від 3-х осіб для комун до 35000 мешканців до 7-ми осіб для комун з більшою кількістю населення. Не пізніше ніж за 2 місяці з моменту розпуску мають бути проведені нові вибори. Після сформування нової ради комісія припиняє своє існування.


3.4. Муніципалітет. Мер і його заступники

Мер та його заступники складають виконавчий орган ради - муніципалітет.

Мер та його заступники обираються муніципальною радою виключно з радників. Мер обирається таємним голосуванням за мажоритарною системою в два тури. Кількість заступників визначається радою, але не може перевищувати 1/3 кількості муніципальних радників. Заступники обираються по одному в порядку важливості. Мер та заступники за свою роботу одержують певну доплату та деякі пільги. Повноваження мера, як представника комуни, досить великі. Він представляє інтереси комуни у відносинах з іншими органами та організаціями і державою, має право укладати угоди і договори, виконувати делеговані радою повноваження, керувати муніципальними службами, призначати управлінський персонал,накладати дисциплінарні стягнення на комунальних службовців, видавати дозволи на будівництво,він також має повноваження необхідні для підтримання порядку в комуні.

Крім цих повноважень, мер має і деякі повноваження представника державної адміністрації, які визначаються законом.

До кола його функцій, як представника держави, входить реєстрація актів громадянського стану, він також вживає заходів для допомоги в пошуку і покаранні правопорушників, які скоїли злочин чи розшукуються на території комуни. Він може складати протоколи про правопорушення. На території комуни мер забезпечує обнародування законів та інших нормативних актів держави і слідкує за їх виконанням. Мер забезпечує проведення виборів, підтверджує достовірність підписів, видає різні свідоцтва та ліцензії на право полювання чи дрібної торгівлі та подає необхідні статистичні дані для державних міністерств і відомств.

Закон визначає засоби контролю держави над діяльністю мера та встановлює заходи впливу на нього. Так в разі порушень мером своїх повноважень чи допущення ним грубих проступків, міністр внутрішніх справ за поданням префекта може зупинити його діяльність на строк до 1-го місяця. Указом Президента, схваленим Радою Міністрів мер може бути відправлений у відставку. Закон визначає процедуру увільнення мера з посади.

Дії і рішення мера, як представника держави підлягають ієрархічному контролю з боку державних органів, рішення і дії мера-представника комуни підлягають адміністративному контролю такому ж, якому підлягають рішення і дії муніципальної ради.


3.5. Міські райони

Великі міські комуни можуть бути поділені на райони. Поділ міста на райони не наносить шкоди єдності комуни, оскільки райони не є юридичними особами і не мають свого бюджету, а лише свій кошторис, що встановлюється муніципальною радою. Кошториси районів є лише додатком до бюджету комуни.

3.5.1. Органи влади міського району

Представницьким органом є рада району, яка складається із муніципальних радників обраних в цьому районі та із районних радників, число яких має бути вдвічі більше ніж муніципальних радників. Ці радники обираються разом з муніципальними радниками по тій же системі, причому районними радниками стають ті хто не ввійшов до складу муніципальної ради. Рада району функціонує за тими ж принципами, що і муніципальна рада, причому роль мера у діяльності ради така ж як і на муніципальному рівні.

Мер району обирається районною радою з числа її членів, що є муніципальними радниками.


4. Департамент

Департамент у Франції є другим після комуни рівнем адміністративно-територіального устрою на якому паралельно працюють два органи влади: генеральна рада, як орган самоврядування та префект, як орган державної влади.

4.1. Представницьким органом місцевого самоврядування є Генеральна рада

Генеральна рада формується на основі загальних прямих і вільних виборів, які організовуються і проводяться у кантонах за мажоритарною системою в два тури. Термін мандата депутата Генеральної ради - 6 років. Для забезпечення стабільності політики Генаральної Ради, вибори до ради проводяться кожні три роки, коли обирається одна третина ради.

Після кожного оновлення, тобто кожні три роки, Генаральна рада із свого складу обирає Голову, який одночасно є і керівником виконавчого органу департаменту.


4.2. Повноваження Генеральної ради

За загальним принципом в компетенцію Генеральної ради входить право вирішувати всі питання, що належать до компетенції департаменту і не входять до компетенції інших органів департаменту.

До найважливіших повноважень належать:

1). Затвердження бюджету та звіту про його виконання. 2) Визначення політики розвитку департаменту. 3) Встановлення ставок внутрішніх податків департаменту. 4) Створення громадських служб департаменту і встановлення загальних правил їх функціонування. 5) Визначення штату працівників служб департаменту. 6) Прийняття рішень, щодо всього майна департаменту.( Придбання, використання, відчуження майна). 7) Надання, на прохання визначених установ держави, висновків щодо розподілу кредитів у департаменті, тощо.


4.3. Повноваження Голови Генеральної Ради

25. Голова ґенеральної ради є виконавчим органом департаменту.

Він готує і проводить наради ґенеральної ради. Він є розпорядником видатків департаменту і робить розпорядження щодо одержання департаментських доходів, крім особливих положень Загального Кодексу про податки, які стосуються інкасування податкових доходів адміністративно-територіальних утворень (громад).

Він є керівником служб департаменту. Він може, під своїм наглядом та своєю відповідальністю, надавати право підпису щодо будь-якого питання відповідальним особам вищезгаданих служб.

Голова ґенеральної ради управляє майном департаменту. На цій підставі він здійснює поліційні повноваження, які стосуються цього управління, особливо щодо переміщень майна , крім повноважень, котрі надаються Кодексом мерам комун і представникові держави в департаменті. Із Закону № 82-213 від 2 березня 1982 року).

Як видно із приведеної вище частини Закону, Голова Генеральної ради є досить важливою інституцією влади на рівні департаменту. Оскільки він є головою виконавчої влади рівня департаменту, то він як Голова Генеральної ради є єдиною посадовою особою, що наділена правом адміністративної влади. І вже він делегує частину своєї адміністративної влади керівникам певних служб департаменту.

Як Голова ради, він скликає раду і готує проекти її рішень, керує засіданнями ради, а також виконує прийняті радою рішення. Голова також представляє інтереси ради в інших інстанціях, в тому числі і в суді.

Голова Генеральної ради є особою відповідальною за виконання бюджету департаменту. Він є розпорядником бюджету і має право в межах однієї статті видатків переміщувати коштів у сумі не більше 1/5 загальної суми коштів по цій статті.

Председатель также руководителем всех служб департамента. Он назначает на департаментские должности, налагает дисциплинарные взыскания на подчиненных.

Решения, которые принимает Глава могут быть проверены на предмет законности префектом и административным судом.


4.4. Представительство государства на региональном уровне

Департамент является ключевым звеном в системе исполнительной власти. Это тот уровень, где сконцентрирована местная государственная администрация. Во главе этой администрации стоит префект, а сама администрация наделена достаточно большими властными полномочиями и включает в себя целую систему важных служб, которые обеспечивают осуществление государственной политики на региональном уровне.

"34. И. - представитель государства в департаменте назначается Указом Президента принятым на заседании Совета Министров.

Он представляет каждого из министров и руководит службами государства в департаменте, кроме случаев, ограничено перечисленных распоряжением Государственного Совета.

Только он имеет право высказываться от имени государства перед генеральным советом.

Представитель государства в департаменте заботится о национальных интересах, соблюдение законов, общественный порядок и, в условиях, определенных в данном законе, о ведомственном контроле. Если это иначе не указано этим законом, он осуществляет компетенции, ранее принадлежавших департаментской префекту, как уполномоченный правительства в департаменте. Ему для этого помогают в департаменте генеральный секретарь и, в случае необходимости, уполномоченные в округах представителя государства.

В условиях, предусмотренных этим законом, он заботится о исправное осуществления компетенций властей департамента и коммун. "Из Закона № 82-213 от 2 марта 1982 года).

Чтобы не сделать ошибки, сравнивая главу местной государственной администрации в Украине с префектом во Франции, следует помнить, что демократические традиции в Украине находятся только на этапе их формирования, в том числе и по месту, роли и статуса глав местных государственных администраций, а во Франции, институт префектов основан еще Наполеоном кристаллизовался в фактически неполитический административный хребет государственной власти страны.

Префект - государственный служащий очень высокого уровня, находящегося в составе префекторального корпуса, профессионально подготовленный, прошедший подготовку в Национальной школе администрирования. Префект назначается указом Президента, предварительно одобренным на заседании Совета Министров Франции.

Находясь на высокой ступени государственной службы префект полностью зависит от высшего государственного руководства в своей карьере. В любой момент префект может быть переведенным на работу в другой департамент, на другую работу или в резерв до назначения независимо от своего на то желания.

Работа на посту префекта прямую не связана с его политическими наклонностями и не зависит от принадлежности к той или иной политической партии Президента или Премьера. Как правило служащий, попал в корпус префектов, находится на этом посту достаточно долго лишь меняя департаменты.


4.4.1. Полномочия префекта

Префект - предствник правительства в департаменте и обязан информировать правительство о состоянии дел в департаменте, а также доводить политику правительства до местных выборных органов и содействовать им в проведении этой политики.

Префект имеет право в случае осуществления в департаменте преступления, о государственной безопасности (покушение терроризм, шпионаж) подписывать постановления об арестах, обысках и т.д. и помогать соответствующим органам в поисках виновных.

Так префект является главой всей системы государственной администрации в департаменте, он:

1) наблюдение за исполнением законов, указов и постановлений Правительства и отдельных министров; 2) принимает решения нормативного характера, 3) обеспечивает поддержание общественного порядка; 4) осуществляет административный контроль за деятельностью департамента и его коммун и передает на рассмотрение административного суда незаконные, по его взгляд, решение территориальных коллективов, 5) представляет государство в вопросах выполнения всех юридических актов на уровне департамента, подписывает соглашения от имени государства, а также представляет государство в органах правосудия 6) является распорядителем всех государственных расходов в департаменте и несет ответственность за управлением недвижимостью и другим государственным имуществом, которое принадлежит государству в департаменте, 7) руководит работой всех местных служб государственных центральных органов исполнительной власти и является посредником во взаимоотношениях этих служб с центральными министерствами.

Как видно из приведенных выше полномочий, префект достаточно сильной фигурой и несмотря на принятые в 80-х годах законы о децентрализации власти, префект значительно усилился в части руководства местными службами министерств, избавившись слишком мелкой опеки над органами самоуправления.


5. Округ

После Великой Французской революции и периода гражданской войны и сепаратистских мятежей, вопросы образования административно-территориальных единиц больших чем департамент вообще не ставился. Однако с развитием государства и появлением проблем регионального развития, для обеспечения координации работ и интересов коммун или департаментов в совершении каких-то важных для региона совместных проектов стали появляться округа, которые изначально даже не имели устойчивого характера. Единственным органом власти на этом уровне был окружной префект, при котором действовала специальная комиссия по екномичнимы развития округа, которая имела ограниченный консультационный характер. Затем эта комиссия была заменена окружной советом, формировалась за счет косвенных выборов, и которая считалась общественным органом и не имела властных полномочий общей компетенции.

Только закон от 2 марта 1982 году вывел округ на новый уровень развития, поскольку за ним был фактически закреплен статус местного коллектива, хотя роль местной государственной власти на этом уровне значительно выше.


5.1. Статус и компетенция округа

Статус округа следует из его назначения, т.е. инструмента экономического, социального и культурного развития определенной территории. Именно округа участвуют в создании загальнонациоанльних планов развития, добиваясь в этих планах выполнения приоритетов окружного развития. Согласно такому назначения законом и определяется его компетенция в некоторых областях:

1) Занятость и профессиональная подготовка населения. Округ ежегодно утверждает программу профессиональной подготовки, создает центры профессионального обучения, содержит лицее. 2) Обеспечение жильем. Округ определяет приоритеты развития жилищного строительства и осуществляет специальные жилищные программы. 3) Устройство речных портов, за исключением общенациональных крупных портов.

Крім цього округи можуть відкривати різноманітні музеї і художні учбові заклади, вони можуть надавати допомогу в проведенні наукових досліджень, тощо.


5.2. Органи влади округа

Представницьким органом округа є окружна рада. К 1986 року ці ради формувались непрямими виборами, тобто складались з депутатів та сенаторів національного рівня від округу, та представників місцевих територіальних колективів, котрі обиралися генеральними та муніципальними радами.

С 16 березня 1986 року, окружні радники обираються прямими виборами. Вибори організовуються на рівні департаментів , причому у кожному департаменті голосування відбувається за партійними списками, число мандатів залежить від населення департаменту, але не менше трьох.

Окружна рада проводить сесії не рідше одного разу в три місяці. Рада обирає голову і бюро ради, яке складається з голови та його заступників. Рада може передати бюро частину своїх повноважень, за винятком найбільш важливих фінансових питань.

Окружна рада має принципову компетенцію приймати будь-які рішення, що входять в компетенцію округу, якщо законодавством це не віднесеноено до компетенції голови ради.

Голова окружної ради є одночасно виконавчою владою округу. Повноваження голови досить великі:

1) Голова готує проекти рішень окружної ради в тому числі і проект бюджету округу. 2) Скликає раду і головує на її засіданнях. 3) Виконує прийняті радою рішення. 4) Є розпорядником фінансових ресурсів округу. 5) Керує роботою окружних служб і є адміністративним головою всього персоналу адміністративних органів округу. 6) Призначає на посади працівників адмінслужб округу і накладає адміністративні стягнення.


5.3. Контроль за законність рішень на окружному рівні

Контроль за законністю рішень окружної ради здійснює окружний префект (напочатку децентралізації - окружний комісар республіки). Рішення окружної ради, до вступу їх в законну силу обов`язково подаються комісару республіки. В разі коли він вважає таке рішення незаконним по формі чи по суті, то передає його на розгляд адміністративного суду, який і приймає рішення по суті, тобто або визнає його незаконним, чи навпаки, приймає постанову про законність рішення окружної ради.

Окружний префект також здійснює контроль за законністю рішень голови окружної ради. Найбільш важливі рішення голови (передусім це рішення нормативного характеру) мусять передаватись префекту ще до вступу їх в силу. Умови такого контролю такі ж як по відношенню до дій мера чи голови генеральної ради. Окружним префектом є один із префектів департаментів, що входять в склад округу.


5.3.1. Окружний префект

Окружний префект, залишаючись префектом головного департаменту округу поєднує в собі функцію представника держави в окрузі та представника держави у департаменті. Він безпосередньо представляє в окрузі прем`єр-міністра і кожного міністра зокрема чим уособлює в собі повноважного представника всіх центральних органів державної виконавчої влади.

Окружний префект має досить широкі не тільки контрольні чи представницькі повноваження, він має достатньо компетенції для вирішення питань соціально-економічного розвитку та облаштування території всього округу. Він є провідником державної політики на цьому рівні.

Він відіграє основну роль в плануванні розвитку округу та розподілу державних інвестицій, що надаються округу державою, або в яких є державна частка.

Очень важным и весьма положительным моментом в организации жизни округа является возможность договорного распределения служб между председателем окружного совета и префектом. Это позволяет избегать дублирования в работе и уменьшает вероятность возникновения противоречий между префектом и председателем совета.

Так префект является представителем всех министров в округе, он имеет большие полномочия по непосредственному руководству местными службами центральных министерств и ведомств.

Так префект может наделяться полномочиями, которые министры хотели передать органам, представляющие центральную государственную администрацию на окружном уровне. За счет этого префект является в принципе единственным органом административной власти в округе, который может принимать решения от имени государства.

Наряду с этим, префект является единственным в округе вторичным распорядителем кредитов местных служб центральных министерств и ведомств (первым распорядителем является соответствующий министр). Только он является распорядителем бюджетных средств этих служб и именно он занимается вопросами управления недвижимостью и имуществом (государства).

Префект также принимает участие в процедуре аттестации персонала местных государственных органов, он представляет министрам оценку их деятельности. Через префекта проходит вся корреспонденция между центральными и местными органами государственной исполнительной власти.


6. Особый статус некоторых городов.

Три крупнейших города Франции Париж, Марсель и Лион имеют специальный статус, который выделяет их среди всех других городов. Этот статус установлен специальным законом № 82-1169 от 31.12.1982 года. В этих городах есть два уровня самоуправления: уровень коммуны и уровень городского района (или группы районов). Во главе каждого из этих уровней стоит собственный мэр и собственная совет.

На коммунальном уровне Парижем, Марселем, и Лионом руководит муниципальный совет и городской мэр. Статус и полномочия этих органов и контроль за их деятельностью в основном такой же, как и для других коммун, но есть некоторые отличия.

Так для Парижа, совет не имеет в своем названии слова "муниципальный", поскольку этот совет является одновременно генеральным советом департамента Сены, границы которого совпадают с границами Парижа.

Ради этих городов более многочисленными чем всех других городов. Совета избираются по секторам. В каждый сектор входит один или несколько районов города. Выборы в каждом из секторов проводятся по правилам для коммун с числом жителей не менее 3500 человек, т.е. с использованием мажоритарной системы и системы пропорционального представительства.

Относительно полномочий совета Парижа, Лиона и Марселя и их мэров, то они такие же как у этих органов в других городах, с той лишь разницей, что часть полномочий передана согласно советам и мэрам городских районов.

Чтобы не допустить антагонизма между районами и городом, над решениями совета района существует двойной контроль. Первое звено контроля - городской мэр, который может потребовать повторного рассмотрения принятого на заседании совета района. Если даже после повторного рассмотрения мер считать решение незаконным, он может обратиться в административный суд с поданнямм об отмене решения, а при необходимости и о приостановке такого решения в течение 48 часов. Вторым звеном в таком контроле есть право представителя государства, префекту департамента, совершать такие действия, как и мэр города.

Такая дуальная структура власти в крупных городах создана с целью приближения административной власти к жителям коммуны.


7. Объединение коммун и их ассоциации

Слишком большое количество очень мелких коммун порождает в современных условиях проблемы их финансового обеспечения и осуществления функций органов самоуправления. Для преодоления этих трудностей применяется два подхода:

- Сотрудничество коммун для решения определенных общих проблем или совместное осуществление определенной деятельности - слияния нескольких мелких коммун в одну более мощную и финансово состоятельную для решения вопросов функционирования всех служб местного самоуправления.

В первом случае коммуны остаются юридическими лицами и через договоры определяют принципы и порядок совместной деятельности. Наиболее распространенным сотрудничеством коммун является создание специальных организаций, учредителями которых являются коммуны и создаваемых для решения определенных общих для учредителей проблем. Такие организации (синдикаты) имеют статус юридического лица и наделяются определенной компетенцией за счет коммун-основателей. Закон от 5 января 1988 года предоставляет право коммунам создавать различные синдикаты, причем каждая коммуна может передать синдиката только часть своих полномочий, касающихся проблемы для решения которой создается этот синдикат.

Руководящими органами синдиката является комитет синдиката и председатель синдиката. Комитет является представительным органом, где процедуры рассмотрения вопросов и принятия решений аналогичны процедурам совета, а глава синдиката является его исполнительным органом. Синдикат также имеет свой ​​собственный бюджет и свой ​​штат аппарата. Кроме синдикатов существуют и другие виды мижкомунального сотрудничества такие как Дистрикт и городские объединения. Создание таких объединений может быть как добровольным так и принудительным. При добровольности, объединения оформляется постановлением префекта или указом президента. При отсутствии согласия коммун, но в случае крайней необходимости такое объединение может быть создано законом.

Процесс объединения мелких коммун в более крупные проходит еще медленнее процесс создания синдикатов или иных объединений. Объединение возможно только в условиях полной добровольности муниципальных советов или результатов референдума.


8. Выводы

Пример организации местного самоуправления в такой стране, как Франция является весьма важным и поучительным для Украины. Насквозь централизованная, с стройной вертикали исполнительной власти эта страна, по территории, количеству населения и административно-территориальным устройством очень подобно Украине, в 80-х годах сделала большой шаг в реформировании своей административной системы и провела широкую децентрализацию власти. Переоценить эти шаги невозможно. Благодаря децентрализации местное самоуправление получило новый импульс своего развития. Избранные населением власти не только не привели к расстройству системы власти, а улучшили оказание услуг населению, освободили высокий потенциалы местной активности населения и позволили государству уменьшить опеку над местными проблемами.

Положительным пример Франции также и тем, что реформирование местной власти происходило постепенно и комплексно под контролем государства. Уменьшение полномочий местной государственной администрации сопровождалось ростом компетенции местного самоуправления и ростом финансовых ресурсов, которыми обладают коммуны.

Опыт Франции подтверждает возможность и необходимость внедрения децентрализации власти в государстве, если до этого созрела и государственная власть и само общество. Успешность такого реформирования возможна лишь при условии его постепенности и комплексности.


Примечания

1) В этом тексте используется термин "округ" для третьего после коммуны и департамента уровня самоуправления. В разных изданиях в зависимости от авторов перевода для определения этого уровня употребляются еще два термина "регион" и "область".

2) При подготовке этого материала, кроме опубликованных в переводах французских источников, использованы собственные, неофициальные переводы французских нормативных актов, совершенных силами Программы спряння парламенту Украины, а также собственное впечатление автора от французской системы власти.


10. Список использованной литературы

  • Конституция Франции. Конституции буржуазных стран. Москва, 1979 год.
  • Code Administratif. Административный кодекс Франции (Законы о местном самоуправлении) Перевод ПСП, 1995 год.
  • Жан Шарль Адре. Обзор местного самоуправления во Франции. Перевод ПСП, 1994 год.
  • Женевье Плейс. Организация административной власти во Франции. Москва, "Интратек - Р", 1994 год.

Источники


код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам