Надо Знать

добавить знаний



Музыка



План:


Введение

Бандуристки

Музыка (от греч. μουσική - Искусство муз) - искусство организации музыкальных звуков, прежде во временной ( ритм), звуковысотные и тембровый шкале. Музыкальным может быть практически любой звук с определенными акустическими характеристиками, которые соответствуют эстетике той или иной эпохи, и может быть воспроизведенным при исполнении музыки. Источниками такого звука могут быть: человеческий голос, музыкальные инструменты, электрические генераторы и т.п..


1. Музыка как вид искусства

С точки зрения классификации искусств музыка [1] :

  • временным искусством (музыкальное произведение разворачивается и воспринимается во времени, так же как и в театре, литературе, танцы)
  • исполнительским искусством (посредником между творчеством и воспринимающим есть исполнитель, так же как и в танце, театре)
  • незображальним искусством (музыкальные образы в большинстве случаев свободные от конкретного отражения действительности, так же, как, например, и архитектурные).

В то же время музыка может сочетаться с другими видами искусства, а именно:

  • со словом (вокальные и вокально-инструментальные произведения, опера и оперетта, музыкальная декламация),
  • драматическим действием (театральные и кино-произведения),
  • танцем и жестом ( балет, пантомима)

Как и другие виды искусства, музыке присущи различные социокультурные функции, в частности:

  • Гедонистическая функция - обусловливается способностью музыки приносить слушателям наслаждение.
  • Экспрессивная функция - обусловливается естественной потребностью человека во внешнем (например, жестикуляцийному, мимическому, звуковому) выражении сильных эмоций и чувств.
  • Коммуникативная функция музыки базируется на знаковом использовании звуковых форм. Это дает все основания считать музыку особым языком.
  • Познавательная фунцкия - связана с природным влечением человека к новой информации, нового опыта. В процессе развития сознания отдельной личности как социального существа растут устойчивые мотивы познавательной деятельности.
  • Духовно-катарсичное функция - обусловливается ее возможностью вызвать мощные эмоциональные потрясения, которые осуществляют "путем сострадания и страха очищение ... страстей" [2].
  • Магически суггестивная функция - обусловливается способностью музыки вводить человека в определенное психическое состояние. С этой функцией много ученых связывают возникновение музыкального искусства. Как разновидность магически суггестивной, рассматривают также терапевтическую функцию.
  • Общественно-организационная функция - обусловлена ​​фундаментальной общественной потребностью объединения людей в целостные социальные структуры.

Следует отметить, что в пределах самого музыкального искусства также выделяются различные функциональные доминанты. Опыт свидетельствует о том, что музыкальные произведения не могут одинаково выполнять все социокультурные функции. Одни из них способны к разностороннему, глубинному на сознание и подсознание человека, другие - имеют более сужен спектр культурных функций.


1.1. Форма и содержание музыки

Содержание музыки составляют художественно-интонационные образы, то есть отражены в осознанном звучании результаты отображения, преобразования и эстетической оценки объективной реальности человеком [3]. Согласно современным представлениям, такие образы кодируются и сохраняются на нейродинамических уровне в головном мозге человека, правда формы ее кодирования несколько отличаются от невербальных информационных потоков. Большей степени восприятие конкретных образов и сигналов является функцией правого полушария мозга, следовательно, считается, что именно правое полушарие в большей степени ответственна за музыкальную деятельность. [4]

Материальное воплощение содержания музыки, способом его существования является музыкальная форма. Исследователи считают музыкальную форму сложной иерархической структурой, в которой можно выделить следующие уровни как звуковой (фонический), интонационно-языковой, фактурный и композиционный [1]. Содержание и форма выступают как идеальная и материальная сторона музыкального произведения.

В советском музыковедении музыкальная форма считалась второстепенной относительно содержания, однако связанной с содержанием обратной связью. В то же время распространено мнение о том, что музыка не должна содержать ничего, кроме собственно музыкальных звуков, в этом случае понятия содержания и формы музыки являются тождественными. В современном музыковедении приобретает вес точка зрения, согласно которой содержание музыки может быть представлен двумя составляющими - "специальной", присущей только музыке и обычно описываемом сроками музыкального формообразования, и "неспейциального", присутствующего как в музыке так и вне ее, и обычно описываемого через образные ассоциации, эмоциональные характеристики и т.п. [5].

Возможность передавать мысли и эмоции человека средствами музыкального искусства обосновывается физически и биологически обусловленным связью звуковых проявлений человека с его психической деятельностью (особенно эмоциональной), а также активности звука как раздражителя и сигнала к действию [3]. В некотором смысле музыка считается аналогичной речи человека, когда его внутреннее состояние и отношение к чему-либо выражается через изменение характеристик звучания голоса при высказывании.

Согласно советским музыковедом Б.Асаф Григорьевым [6], музыка искусством интонованои семантики ( рус. "Искусство интонируемого смысла" ). При этом интонация является важнейшим базовым элементом в музыке, связывающего все параметры музыкальной ткани - темп, звуковисотнисть, динамику, фразировки, ритм, тембр и т. д.


2. Теоретические основы

Теоретические основы музыки является предметом теоретического музыкознания, включающий в себя элементарную теорию музыки, гармонию, полифонию, учение о музыкальных формах, а также музыкальную акустику. Теоретическое музыковедение исследует основные закономерности музыки, установившиеся в процессе ее исторического развития, композиционные средства и приемы.


2.1. Музыкальный звук

Основополагающим элементом музыкального искусства является музыкальный звук. Свойства звука изучает музыкальная акустика и элементарная теория музыки. Субъективные особенности восприятия звука человеком позволяют выделить четыре основные свойства музыкального звука - звуковисотнисть, тембр, громкость и продолжительность.

Высота звука зависит от частоты звуковых колебаний и может быть выражена с разной степенью ясности, в зависимости от чего различают звуки определенной и неопределенной высоты [7]. Большинство используемых в музыке звуков - это звуки определенной высоты, которые можно охарактеризовать частотой колебаний их основного тона и зафиксировать как ноту, в теории музыки они также называются тонами. Наряду со звуками с определенной высотой, в музыке используются и звуки неопределенной высотой - есть звуки ряда ударных музыкальных инструментов (например барабанов), некоторые синтетические звуки и шумовые эффекты.

Тембр звука зависит от формы колебаний источника звука и определяется количеством и интенсивностью обертонов, которые образуют гармоничный ряд [8]. Тембральную разнообразие музыки определяется разнообразием музыкальных инструментов и приемами игры на них. Тембр также является важной характеристикой певческого голоса.

Громкость звука характеризуется как слуховое представление о силе звука, который возникает в сознании человека при восприятии звука. [8] В абсолютном выражении звучания музыки может достигать силы 100 дБ в симфоническом концерте и 120 дБ в концертах рок-музыки [9]. Зато в музыкальной практике важное значение имеет условное соотношение уровней силы звука, которое называется динамикой и является одним из ее выразительных средств.

Длительность звука зависит от времени продолжения колебательного процесса и, как правило, отражается в относительных единицах - музыкальных продолжительности, абсолютное значение которых зависит от темпа, в которых они воспроизводятся.


2.2. Звуковая система и строй

В основном, музыкальная практика ограничена звуками с частотой их основных тонов от 27 Гц до 4 кГц, что соответствует диапазону от ноты ля субконтроктавы ноте в 5-й октавы. Вся совокупность используемых звуков называется звуковой системой [7], а отношения между двумя звуками этой системы - музыкальным интервалом.

Абсолютная высота звуков музыкальной системы и численное соотношение их частот называется музыкальным строем. В процессе эволюции в европейской музыке закрепились звуковая система, характеризующаяся разделением всего музыкального диапазона на октавы и последующим делением каждой октавы на 12 интервалов - полутонов. При этом инструменты с фиксированным звукорядом (напр. фортепиано) принято настраивать в равномерно-темперированный строе, который обеспечивает равномерное разделение октавы. Зато игра на инструментах, которые не предусматривают фиксированного звукоряда (напр. скрипка), а также пение, характеризуется определенными отклонениями от равномерно-темперированного строя, благодаря чему в оркестре возникает т.н. зонный строй, а в хоре - хоровой строй.

В неевропейских музыкальных культурах, однако, применяются и другие звуковые системы, которые значительно отличаются от европейской. Например, в индийской музыке известная система с разделением октавы на 22 ступени. Современная авангардная музыка также включает различные эксперименты с музыкальными системами, в частности распространение звуковой системой стала микрохроматика.


2.3. Созвучие и гармония

Подавляющее большинство современных музыкальных направлений широко использует одновременно звучание тонов, которые называются созвучиями. Созвучие двух звуков называют музыкальным интервалом, а из двух и более звуков - аккордом [7], закономерность же сочетания тонов в созвучии называется гармонией [8]. Термин "гармония" может касаться как отдельно взятого созвучия, так и общих закономерностей их использования, свойственных определенному слою музыки вообще, гармонией также называется отрасль музыковедения, изучающая эти закономерности.

По акустической качеству различают консонантные и дисонантни созвучие, первые характерифзуються благозвучное звучанием, вторые - напряженней. Их противопоставление и стремление решения диссонансов в консонансы в классической гармонии является одним из ключевых формообразующих факторов. В ряде авангардных музыкальных направлений, однако, противопоставление консонансов и диссонансов снимается.


2.4. Лад и тональность

Если гармония объясняет закономерность мелодических отношений тонов в их одновременном звучании, то понятие строя касается мелодических закономерностей во временном развертывании музыки. Строем называется целесообразно упорядоченное интонационная система высотных связей музыкальных звуков, их закономерная последовательность, а также структура взаимных связей ступеней звукоряда [8]. Звуки, входящие в эту систему называются степенями порядка [7]. Как правило, ладовые системы распространяются на все октавы звукоряда (т.н. "октавные лады"), подавляющее большинство распространенных в европейской музыке ладов имеет семь звуков, существуют, однако, лады и с другим количеством ступеней.

В основе того или иного строя могут лежать два принципа - модальный и тональный. Центральной категорией модального принципа есть определенный звукоряд, тогда как тонального - наличие центрального тона или созвучия, к которому тяготеют другие степени [10]. Степени строя образуют между собой определенную иерархию, образуя устойчивые и неустойчивые ступени строя. Порядок может быть выстроен от любого звука, а его высотное положение называется тональности [7].

Наибольшее распространение в европейской музыке получили мажорный и минорный лады, устойчивые ступени которой образуют соответственно мажорный или минорный трезвучие. Поскольку европейская звуковая система различает 12 звуков, существует 12 мажорных и 12 минорных тональностей, названия которых образуются путем обозначения тоники, от которой они образуются, и строя. Ряду музыкальных стилей, однако, свойственна отказ от тональной системы ( атональность), использование искусственных ладов ( модальность) или даже равноправное использование всех 12-ти звуков системы ( додекафония).

Порядок рассматривается как основа организации музыкального мышления [11], особенности ладовой системы приобретают эстетической значимости и становятся важными средствами эстетического воздействия музыки.


2.5. Обозначение музыкальных звуков

Ноты
Скрипичный ключ.png Пустой стан.png До1.jpg Пустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.png Ре1.jpg Пустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.png Ми1.jpg Пустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.png Фа1.jpg Пустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.png Соль1.jpg Пустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.png Ля1.jpg Пустой стан.pngПустой стан.png Пустой стан.png Си1.jpg Пустой стан.pngПустой стан.png
к ре ми фа соль ля си
знаки альтерации
DoubleSharp.svg Dise.png Bcarre.PNG Flat.svg Doubleflat.svg
дубль-диез дієз бекар бемоль дубль-бемоль
ключі
Treble Clef.JPG Bass Clef.JPG Alto clef.png Music-Cclef4.png
скрипковий басовий альтовий теноровий

Багато музичних культур, що випрацювали свої ладові системи, дали також і назви кожному із ступенів використовуваних своїх ладів. Переважання семиступеневих діатонічних ладів в європейській музиці стало причиною того, що в процесі еволюції було виділено сім нот, назви яких походять з латиномовного гімну св. Йоанна [3] - до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Ці ноти утворюють семиступеневий діатонічний звукоряд, звуки якого можуть бути розташовані по квінтах, а інтервали між сусідніми ступенями складають велику або малу секунду. Назви нот поширюються на всі октави звукоряду.

Інші 5 звуків 12-ступеневого ряду можуть бути отримані продовженням квінтового кола або побудовою аналогічного 7-ступеневого звукоряду від іншої ноти. Для позначення цих звуків прийнято використовувати знаки альтерації - дієз та бемоль, що змінюють висоту ноти на найменший музичний інтервал - один півтон.


2.6. Ритм, метр і темп

Часовою організацією музичних звуків і пауз виступає ритм, який визначається послідовністю і групуванням музичних тривалостей. Тривалість кожного музичного звуку визначається шкалою, заснованою на послідовному поділі на два. Ця шкала зазвичай охоплює 7 тривалостей - від " цілої ноти " до " шістдесят четвертої ", хоча зрідка застосовуються і дрібніші тривалості, а також "бревіс" - тривалість вдвічі довшу за цілу [7]. Нотна тривалість може бути також модифікована "крапкою", лігою, або застосуванням особливого поділу.

В більшості музичних стилів ритмічна організація визначається впорядкованістю, за якої акцентовані і неакцентовані відтинки часу чергуються з певною періодичністю. Одиницею ритму в цьому разі виступає доля, яка, будучи акцентованою називається сильною, а будучи неакцентованою - слабою. Чергування сильних і слабих долей називається музичним метром, а відтинок від однієї сильної долі до наступної - тактом. Кожен такт характеризується музичним розміром, що позначається дробом, чисельник якого показує кількість долей в такті, а знаменник - ритмічне значення долі, тривалість її звучання. Як правило, музичний розмір зберігає своє значення на весь музичний твір, однак іноді використовують розмір, що постійно змінюється - т.зв. змінний розмір.

Реальне значення будь-якої тривалості залежить від темпу, в якому вони відтворюються. В класичну епоху темп позначався італійськими термінами, в сучасності темп прийнято вимірювати кількістю метричних долей на одну хвилину. В академічній музиці такий вимір фіксується як позначення метронома, в розважальній більш поширений термін " bpm".


2.7. Музичний тканина, склад і фактура

Музика може бути одноголосною або багатоголосною. Багатоголосна музика має величезні можливості для різноманітного викладення музичного матеріалу [7]. Поняттям, що визначає специфіку розгортання голосів, логіку їх горизонтальної або вертикальної організації є поняття музичного складу [8]. Розрізняють чотири види музичних складів - монодичний, гетерофонний, поліфонічний та гомофонно-гармонічний. Уся сукупність звукових елементів музичного твору називається музичною тканиною, а конкретним її оформленням у творі - музичною фактурою [8]. Інколи поняття складу і фактури розглядаються як синонімічні [12],


2.8. Музична форма

Якщо на рівні окремих музичних звуків, формою їх часової організації виступає ритм, то на макроскопічному рівні таким поняття є музична форма. Різні способи зіставлення і розвитку елементів музичної форми зумовлюють появу різноманітних утворень - двочастинної, тричастинної, сонатної, варіаційної, куплетної, циклічної, вільної та інших музичних форм.


3. Фіксація музичних творів

Григоріанський хорал, записаний квадратною нотацією
Сторінки музичного зошита В.А.Моцарта
Фонограф Едісона, 1899 рік
Звукові носії - грамплатівки 30мм та 7мм і компакт-диск

Практично будь-який музичний твір, або його фрагмент, може бути зафіксований у вигляді нотного запису та у вигляді звукозапису. Найдавніші форми нотного запису були відомі ряду стародавніх цивілізацій II - I тисячоліть до н.е., тоді як звукозапис був винайдений лише під кінець XIX століття нашої ери. Прочитання нотного запису вимагає відповідних знань і навичок, тоді як прослуховування звукозапису - відповідного обладнання.


3.1. Музична нотація

На письмі музика може бути зафіксована за допомогою музичної нотації, що являє собою систему спеціальних символів. Нотація фіксує ноти і ритм, а також різноманітні інструкції щодо того, яким чином вони мають бути відтворені. Вміння читати ноти передбачає певні знання в галузі теорії музики, гармонії, виконавську майстерність, а в багатьох випадках також розуміння історичних виконавських методів. Нотація дещо відрізняється в залежності від історичної епохи і музичного напрямку.

Найпоширенішою системою музичної нотації стала п'ятилінійна нотація. Її основними елементами є п'ятилінійний нотний стан, ноти і паузи, що розташовуються на ньому і ключі, що вказують висотне положення нот на нотному стані. Для гітар і бас-гітар часто використовується табулатура, в якій замість власне нот вказується їх положення на струнах інструменту. Табулатури використовувались також і для лютні в барокову епоху.

В західній музичній традиції найтиповішою формою фіксації музики є партитура, в якій прописуються партії усіх музичних інструментів, передбачених для виконання даного твору, а також окремі партії для кожного з виконавців. Нотація популярної музики частіше обмежується написанням мелодії, гармонії, текстів (для вокальної музики) і структури твору, хоча партитури також практикуються для великих ансамблів, наприклад біг-бендів.


3.2. Звукозапис

Винайдений у 1877 році, звукозапис стали широко використовувати для запису музичних творів на рубежі XIX - XX століть. Технології звукозапису дозволяють перетворювати звукові коливання у механічні або електричні, фіксувати їх на носіях інформації, і відтворювати в подальшому.

Мир звукових носіїв інформації багатоманітний. К 1980-х років музичні записи випускались переважно на грамофонних платівках, що відтворювались за допомогою грамофонів та електропрогравачів, значну популярність у 1980-х роках мали також компакт-касети, що відтворювалися на магнітофонах. Разом з іншими звуками, музичний матеріал може бути зафіксований на кіноплівках (з кінця 1920-х років), трансльований за допомогою радіомовлення (перші експерименти з музикою - 1917), та телебачення (регулярне мовлення - з кінця 1930-х).

В 1990-х роках аналогові носії витісняються цифровими, музична продукція випускається головним чином на оптичних дисках. З'явилася можливість зберігати звук у файлах різних форматів на персональних комп'ютерах та інших цифрових пристроях, передавати через мережу Інтернет. Сучасні технології дозволяють не тільки відтворювати записаний звуковий сигнал, але й у довільний спосіб обробляти його або навіть синтезувати - такі технології знайшли широке використання у музичному мистецтві.

Поява звукозапису мала надзвичайно велике значення для розвитку музичного мистецтва. За висловленням музикознавця Є. Назайкінського, звукозапис відкрив нову форму побутування музики - віртуальну [13], що характеризується відсутністю кореляції між слуховими враженнями та джерелом звуку, а також появою принципово нового типу слухача - слухача, що не концентрує своєї уваги на сприйнятті музики. [14]


4. История развития

4.1. Становлення музичного мистецтва

Зображення виконавця на авлосі, давньогрецька ваза

Відносно походження музичного мистецтва в 19-20 століттях були висунені різні гіпотези, згідно з якими витоками мистецтва були інтонації збудженого мовлення (Г.Спенсер), спів птахів та тварин (Ч.Дарвін), ритми роботи первісних людей (К.Бюхер), їх звукові сигнали (К.Штумпф), магічні заклинання (Ж.Комбар'є). В сучасній науці, що спирається на археологічні та етнографічні дані вважається, що музика розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.

Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в період розкладу первісного строю. В цю епоху міфи різних народів фіксують уяву про музику як могутню силу, що здатна керувати природою, приборкувати тварин та зцілювати людей.

Музична культура рабовласницьких та ранньофеодальних країн стародавнього світу характеризується діяльністю професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь в масових обрядах. Вперше окрім практичної та духовної функції в музиці починають відособлюватися естетичні функції - наприклад, в Стародавній Греції проводились змагання музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси. Розвиваються різні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча переважаючою формою залишається усна. Виникають перші музично-естетичні вчення (напр. в Китаї - Конфуція, В Греції - Піфагора, Платона, Аристотеля, в Римі - Лукреція). Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності, близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу (магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація використання музики різних видів (в тому числі окремих ладів)


4.2. Музика в епоху середньовіччя

Музикант грає на віолі, манускрипт XIV століття

В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу - феодальна. Оскільки панівною в усіх сферах життя в цю епоху є церква, професійне музичне мистецтво концентрується в храмах та монастирях. В 6-7 ст. в Західній Європі формується суворо регламентована система одноголосної духовної музики (т.зв. Григоріанський спів). Перехід від невменної нотації до лінійної, що була винайдена Гвідо д'Ареццо в X столітті, дозволила значно точніше фіксувати висоту тонів, що сприяло закріпленню та розповсюдженню традицій та еталонів. На початку другого тисячоліття зароджується багатоголосся. Формуються нові жанри вокальної та вокально-інструментальної (хор та орган) музики - органум, мотет, пізніше - меса. В Візантії та, пізніше Київській Русі духовна музика складає систему т.зв. Знаменного співу, який фіксувався спеціальною крюковою нотацією. Як і григоріанський спів, знаменний був заснований на діатонічних ладах.

Поряд з духовною музикою розвивається також світське музикування - початково серед придворних музикантів, пізніше - напівпрофесійне мистецтво лицарів - трубадурів і труверів у Франції, менестрелів в Німеччині, серед міських ремісників тощо. До побуту входять нові інструменти, значна їх частина приходить зі Сходу, виникають інструментальні ансамблі. В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів, як правило широкого "профілю" (на Русі - скоморохів).


4.3. Музика в епоху Відродження

Подробнее в статье Музика епохи Відродження

В епоху Відродження в Західній та центральній Європі феодальна музична культура починає перетворюватись на буржуазну. На основі ідеології гуманізму розквітає світське мистецтво. Музика поступово вивільняється від суворих канонів, починає проявлятись індивідуальне начало. В професійній музиці досягає своєї вершини хорове багатоголосся в жанрах меси, мотета, та світських пісень, де використовуються складні поліфонічні прийоми (т.зв. поліфонія строгого стилю). Виникають композиторські школи (нідерландська, римська, венеціанська та ін.) На Русі тенденції Відродження в музичному мистецтві проявляються після звільнення від татаро-монгольського іга. Розквітає мистецтво знаменного співу, народна музика.


4.4. Музика в епоху Просвітництва

Музиканти, картина Абрахама Боссе 1635 року

Процес переходу в Європі від музичної культури феодального типу до буржуазної продовжується впродовж 17-18 століття. Остаточно закріплюється загальне панування світської музики. Її зміст охоплює широке коло тем і образів, в тому числі філософських, історичних, сучасних, громадянських. Поряд з музикуванням в аристократичних салонах розвивається публічне музичне життя. Відкриваються постійно діючі музичні установи - оперні театри, філармонічні товариства. Вдосконалюються струнні та духові музичні інструменти. Розвивається нотний друк.

В композиторській творчості цей період представлено такими художніми стилями, як классицизм, барокко, рококо. Поряд з існуючими вже монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає і невдовзі стає провідним принципово новий жанр - опера. В кінці цього періоду починається формування симфонії та балету. Паралельно з розквітом поліфонії вільного стилю, що приходить на зміну поліфонії строгого стилю, в побутовій танцювальній, а пізніше в професійній музиці зароджується гомофонно-гармонічний склад (див.фактура (музика)).

Й. С. Бах
В. А. Моцарт
Л. ван Бетховен
Ф. Шопен

В країнах, де в цей час триває процес становлення націй (Італія, Франція, Англія, частково Німеччина) формуються високорозвинені національні музичні культури. Так в Італії зароджуються опера, ораторія і кантата, оновлюється інструментальна музика (творчість А.Вівальді, А. Кореллі). У Франції - опера-балет (Ж. Б. Люллі), нові форми клавірних мініатюр (творчість Рамо та Куперена); в Англії - клавірна школа верджиналістів. Вершиною композиторської музики цього періоду вважають творчість видатного німецького композитора Й. С. Баха. З його ім'ям пов'язують також початок панування в європейській музиці рівномірної темперації. В українській та російській музиці цього періоду продовжується розвиток хорових жанрів, насамперед хорових концертів (творчість М.Березовського, Д.Бортнянського та А.Веделя). В культовій музиці розквітає партесний спів. З'являються також перші опери, написані за взірцем італійських (напр. "Демофонт" Березовського).


4.5. Віденський класицизм

Видатним досягненням другої половини XVIII ст. є формування Віденської класичної школи, представниками якої є Й.Гайдн, В.Моцарт та Л.ван Бетховен. Саме в цей період в основному сформувався склад сучасного симфонічного оркестру, жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету. В сонатному allegro зароджується, а пізніше, в творчості Бетховена формується новий метод музичного мислення - симфонізм. Суттєвого реформування в творчості В. А. Моцарта та К. Ф. Глюка зазнає оперний жанр, долаючи закостенілу умовність аристократичної опери. В творчості К. Ф. Глюка та Л.ван Бетховена відособлюється в якості самостійного жанру балет.


4.6. XIX века

Розвиток європейської музики кінця 18 - початку XIX століття проходить під впливом Великої французької революції, яка не тільки породжує цілу хвилю масово-побутової музики (марші, героїчні пісні, в тому числі Марсельєзу), але й знаходить відгук в усіх музичних жанрах. Цей процес проходить на тлі та під впливом активної демократизації всього суспільного та музичного життя, подолання станових меж, що дістались у спадок від феодалізму. З аристократичних салонів музика виходить на більш широкі площадки, доступні широкому колу слухачів. Виникає цілий ряд нових музичних закладів, зокрема консерваторій у Празі, Варшаві, Будапешті, Відні, пізніше - в Москві та Петербурузі). З'являються музичні газети та журнали. Музичне виконавство остаточно відділяється від творчості, як самостійної музичної діяльності. Починається процес комерціоналізації музики.

В композиторській творчості 19 століття стверджується романтизм. На відміну від класицизму, романтизму характерні: загострена увага до емоційного світу людини, індивідуалізація та драматизація лірики, протиставлення особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтерес до національної своєрідності, звернення до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів, більш вільна трактовка музичних жанрів та стремління до синтезу мистецтв, з чим пов'язаний розвиток програмної музики. Спостерігається активне становлення нових національних музичних культур - польської (творчість Ф.Шопена), угорської (Ф. Ліст), норвезької (Е.Гріг), чеської (А. Л. Дворжак), російської (М. І. Глінка, пізніше - П. І. Чайковський та композитори " Могутньої купки"), пізніше - української (М. В. Лисенко).

З середини 19 століття виникає жанр оперети. В професійній творчості виділяється самостійна лінія "легкої музики". (напр. вальси І.Штрауса). Народжується естрадна музика, як самостійна галузь музичної діяльності.


4.7. XX века

Виконання симфонії № 8 Малера у Філадельфії, 1916 рік.

В кінці 19 - початку 20 століття в європейській музиці починається новий період, що відповідає початку імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експериментів, великою кількістю стильових течій.

Характерним для світової історії стає тісна взаємодія культур різних країн світу, які до цього моменту розвивалися відокремлено. Європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів східної Азії (особливо японської в творчості Дж. Пуччіні, К. Дебюссі), Латинської Америки, Африки (джаз).


4.7.1. Академічна музика першої половини століття

В першій половині 20 століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С.Рахманінова, К. Шимановського) виникають нові стильові напрямки - імпресіонізм (К. Дебюссі, частково М. Равель), експресіонізм (А.Шенберг, А.Берг), неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський), все більше відособлюються індивідуальні композиторські стилі. Значну увагу композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного фольклору та його інтеграції в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість І. Стравінського, частково Г.Свиридова, В.Лютославського, українських композиторів Б.Лятошинського та Л.Ревуцького).

Інтенсивні пошуки нових композиторських засобів приводять до значного розширення поняття та застосування тональності, а в творчості ряду композиторів - до повної відмови від тональної системи (див. атональність), та винайдення нових засобів звуковисотної організації, напр. додекафонії, а пізніше - серіалізму.

Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису та кіно. З'являються перші електроінструменти, що відкривають новий погляд на природу й можливості звуку (див. електронна музика). В 1920-х роках футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва шумових звуків. В 1940-х роках розвиток техніки звукозапису відкриває новий напрямок - конкретну музику.

Повоєнні роки поглибили експериментаторські тенденції попередніх років - у 1950-ті роки виникають перші електронні експериментальні студії, на зміну серіалізму приходить алеаторика, у 1960-ті роки авангардні течії проникають і в радянську музику, яка до цього моменту розвивалася у руслі соцреалізму.


4.7.2. Популярна музика

Радикальні зміни в соціально-економічному устрої відкрили нову епоху в розвитку масової культури, що включила до себе цілу низку музичних напрямків. В 1920-х - 30-х роках в США та країнах Європи масовою музичною культурою стає джаз, на теренах СРСР - масова радянська пісня.

1950-ті роки ознаменувалися появою рок-н-ролу, 1960-ті - появою рок-музики, а 1970-ті - європопу, а також цілої низки популярних напрямків електронної музики. Всесвітню славу здобувають музичні гурти, такі як The Beatles, The Rolling Stones, Led Zeppelin, Queen, Deep Purple, AC/DC, ABBA та багато інших. Показником їхньої популярності стає кількість проданих копій альбомів (платівок або, пізніше, компакт-дисків), яка іноді сягає мільйонів і навіть десятків мільйонів. Абсолютний рекорд - близько 46 мільйонів копій - належить Майклу Джексону, альбом " Thriller".

Знаковим явищем у 1980-х роках стає входження до поп-культури т.зв. World music - музики, що спирається на елементи етнічної музики різних народів.


4.8. Постмодернизм

Останню третину XX століття в музиці розглядають під знаком постмодерну. Якщо музика епохи модерну розглядалася, як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика стає видовищем, продуктом масового споживання та індикатором групової ідентифікації, наприклад знаком, що допомагає визначити свою приналежність до тієї чи іншої субкультури. Стає характерним поєднання різних музичних стилів та жанрів, полістилістика, стираються кордони між "високим мистецтвом" та кітчем.

Подібному зближенню жанрів, а нерідко і їх поєднанню сприяв розвиток звукозапису, що відкрив можливість для роботи з семплами - використанню і поєднанню в рамках однієї композиції різних попередньо записаних звуків. Техніка використання існуючого матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці, зокрема у творах Д. Шостаковича, А.Шнітке, Л.Беріо, які використовували "алюзії" та прямі цитати творів композиторів минулого. Подібні техніки дозволили говорити про зменшення ролі композитора в музичній композиції, що знайшло свій прояв не тільки у використанні запозиченого музичного матеріалу, але й у використанні складних математичних алгоритмів (в серіальній музиці) або випадковості (в алеаториці).


5. Классификация

Музичне мистецтво є дуже багатоманітним у своїх формах, що робить його класифікацію предметом мистецтвознавчих робіт. Існують різні способи класифікації музичного мистецтва.

5.1. Типи музичного мистецтва

Т. Чередниченко [15] виділяє чотири основні типи музичного мистецтва:

  1. музика фольклорного типу, що включає спектр явищ від архаїчного фольклору до його адаптацій на професійний лад;
  2. музика розважального типу, що охоплює музичне мистецтво від середньовічних скоморохів та менестрелів до сучасної естради;
  3. мистецтво канонічної імпровізації, що охоплює літургійні співи.
  4. опус-музика (т. зв. академічна музика), одним з основних понять якої є "opus" - оригінальний музичний твір, зафіксований у нотному тексті.

5.2. Жанри і стилі

Багатоманіття музичних творів описується також поняттями стилю, жанру і напрямку.

Музичний жанр характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки [8]. При цьому дослідники розрізняють первинні жанри, що походять від синкретичної форми музикування в давнину, та вторинні, що зародилися в епоху естетичної форми музикування. [16]

Срок Музичний стиль характеризує сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку. [8] В залежності від генези музичного стилю, розрізняють історичний, національний та авторський стилі.

Хоча об'єктивною передумовою для розрізнення як музичних жанрів, так і музичних стилів є комплекс суто музичних характеристик, при визначенні стилю звертають увагу на індивідуальні риси, притаманні тим чи іншим композиторам (або групі композиторів, особистість яких формувалася в подібних соціо-культурних умовах), а при визначенні жанру - на умови їх побутування, виконання, а також змістовну або конструктивну спрямованість певного музичного твору. Найменш розроблена музикознавцями класифікація сучасної популярної музики, де поняття жанру і стилю нерідко вживаються як тотожні, що дає підстави говорити про плутанину термінів. Для їх розрізнення також вживається більш загальні терміни - музичні напрямки і течії.


5.3. Бібліографічні класифікації

В Універсальній десятковій класифікації музичне мистецтво представлено в розділі № 78, який є частиною розділу № 7 - "Мистецтво. Архітектура. Ігри. Спорт". Його структура має такий вигляд:

  • 781. Теорія музики. Общие вопросы
  • 782. Театральна музика. Опера
  • 783. Церковна музика. Духовна музика. Релігійна музика
  • 784. Вокальна музика. Співи
  • 785. Інструментальна музика. Симфонічна музика. Музика для оркестрів. Музика для ансамблів
  • 786. Музика для клавішних інструментів
  • 787. Музика для смичкових та струнних інструментів
  • 788. Музика для духових інструментів
  • 789. Музика для ударних інструментів. Музика для механічних музичних інструментів

Французька система класифікації музичних документів (" Principes de classement des documents musicaux") [17], що використовується в сучасних бібліотеках Франції, поділяє музичні видання на такі "класи" ( classes):

  • classe 1. Музика афро-американського походження: Блюз, спірічуелс, R&B, хіп-хоп, реггі
  • classe 2. Рок-музика та різновиди: рок-н-рол, рок, поп, фольк-рок, метал, панк та ін.
  • classe 3. Класична музика (західної традиції): камерна, оркестрова, вокальна, духовна, електронна
  • classe 4. Електронна музика: рання, ембієнт, хауз, техно, електроніка, D&B,
  • classe 5. Прикладна музика: для радіо і телебачення, для обрядів, для спорту тощо
  • classe 6. Кіномузика

Окрім цих розділів існує також "клас № 0" для музикознавчої літератури, і окремі "класи" "Шансон франкофон / для локального використання" і "музика світу", що має географічну структуру.


5.4. Комерційні класифікації

Компанії, що займаються продажем аудіозаписів у своїх класифікаціях зазвичай використовують термін "жанр" ( genre). При цьому академічна музика зазвичай описується терміном "класика" ( classical) і класифікується за складом її виконавців (камерна, оркестрова, вокальна тощо). Популярна музика має розгалужену класифікацію, при цьому кількість основних напрямків є різною.

Наприклад, один з найбільших інтернет-магазинів amazon.com виділяє 24 категорії, які називає "жанрами" [18] : "альтернативний рок", "блюз", "бродвей і вокал", "дитяча музична", "християнська музика", "класична музика", "класичний рок", "кантрі", "електронна і танцювальна", "фольклор, "госпел, "важкий метал", "інді", "джаз", "латинська музика", "різне", "нью-ейдж", "опери, "R&B", "реп і хіп-хоп", "реггі", "рок-музика", "саундтреки", "світова музика".

Найбільша онлайнова база даних All Music Guide, виділяє 11 категорій, називаючи їх "стилями" ( styles) [19], деякі з категорій при цьому частково перекривають одна одну: "поп/рок" (сюди включені також деякі танцювальні напрямки, підкатегорія "dance"), "джаз", "R&B" (включно з репом і хіп-хопом), "реп" (частково дублює попередню), "кантрі", "блюз", "електронна музика" (має також підкатегорію "dance", що перекривається з аналогічної підкатегорією поп/рок), "латинська музика", "реггі", "світова музика" (international, частково перекривається з реггі, джазом).

Українська онлайн-крамниця " umka.com.ua", що спеціалізується на продажах українських аудіозаписів, виділяє такі категорії [20] : "Народна музика", "Церковна музика", "Рок та альтернатива", "Хіп-хоп", "Поп (Легка) музика", "Естрада", "Забава", "Джаз та навколо", "Електроакустичні досліди", "Класична музика", "музика для дітей".


6. Музична діяльність людини

Музична діяльність людини підрозділяється на три основні різновиди: композиція, виконавство і сприйняття музики [3]. Їм відповідають три етапи існування музичного твору - його створення, відтворення і слухання. У письмових музичних культурах, зокрема європейській нового часу, композитор фіксує музичний твір за допомогою музичної нотації. Зафіксований музичний твір відтворюється виконавцем, при цьому його зміст і форма може дещо відрізнятися від первісного авторського задуму відповідно до естетичних ідеалів чи досвіду виконавця. Слухачі пропускають сприйнятий твір крізь призму своїх поглядів, смаків, життєвого і музичного досвіду, завдяки чому їх уявлення про музичний твір може різнитися як з авторським, так і з виконавським.


6.1. Композиція

Під процесом композиції зазвичай розуміють процес створення і запису музики на певний носій, за допомогою якого інші можуть її інтерпретувати. У процесі створення музичного твору композитор залучає широкий спектр своїх знань і досвіду застосування різноманітних технік. Вчення про композицію зазвичай спирається на традицію Західної європейської музики, в якій виділяють три сторони композиторської роботи - гармонію, мелодію і ритм. Передбачається також володіння композитором музичною нотацією та знання можливостей інструментів, для яких він пише музику.

Композиція, однак, не завжди передбачає фіксацію у нотах, і навіть не завжди передбачає особистістий творчий процес. Музика може бути описана процесом, що визначає послідовність музичних звуків, наприклад алгоритмом для комп'ютерних програм. Якщо подібний процес включає випадкові елементи, музика називається алеаторичною, алеаторика широко використовували такі композиторами як Джон Кейдж, Мортон Фелдман, частково - Вітольд Лютославський.


6.2. Виконання музики

Процес виконання є фізичною реалізацією музики. Зазвичай музичний твір виконується відповідно до записаної його автором структури і інструментування. Проте, навіть якщо музика нотована детально, виконавець має безліч варіантів її прочитання. Такий вибір прочитання виконавцем називають інтерпретацією, термін інтерпретація застосовується і в тих випадках, коли автор виконує свою музику самостійно. Різні виконавські інтерпретації можуть відрізнятися досить значно. В одних випадках виконавець прагне бути максимально відповідним стилю епохи, в якій було написано даний твір, таке виконання називається "автентичним", або "історично інформованим". В інших випадках виконавець може внести більше власної творчої індивідуальності.

В деяких музичних напрямках, таких як джаз або блюз, виконавець має більшу свободу інтерпретації, що залучає імпровізацію на задану мелодичну, гармонічну або ритмічну основу. Зазвичай імпровізована музика слідує певним жанровим чи стилістичним умовам. Найбільшою свободою виконавця характеризується жанр вільної імпровізації (" англ. Free improvisation "), що не передбачає попереднього створення композиції взагалі.

Музиканти-виконавці можуть виступати як поодинці ("соло"), так і в колективах. Невеликі колективи музикантів в академічній музиці зазвичай називають ансамблями, в популярній - гуртами або групами. Великі колективи музикантів-інструменталістів зазвичай називають оркестрами, а великі колективи співаків - хорами. В екстремальних випадках такі колективи можуть нараховувати до тисячі музикантів [21]


6.3. Сприйняття музики

Психофізіологічною основою здатності сприйняття музики є слух, що дозволяє сприймати звуки частотою від 20 Гц до 20 кГц і гучністю до 100 дБ. Музику можуть сприймати і глухі люди, відчуваючи вібрацію власного тіла, це відчуття може бути підсилене, якщо особа тримає порожнистий, резонуючий об'єкт.

Музична психологія виділяє декілька стадій сприйняття музики від початкового ознайомлення до логічного засвоєння і емоційного переживання [22], а також виділяє області свідомого і несвідомого при сприйнятті музики [23].

До області несвідомого при сприйнятті музики відносять такі явища, як спатіалізацію, емоційний слух, рухову реакцію, вплив субсенсорного компоненту тощо [23]. При розгляді свідомого компоненту, звертається увагу на залежність оцінки музичного твору як від об'єкта - музичного твору, так і від суб'єкта - слухача, його духовних потреб та естетичних уподобань і досвіду. Вплив соціального середовища на слухача дозволяє говорити про соціальну зумовленість як творчості або виконавство. Слухацьке розуміння та оцінки історично мінливе, воно відображає відмінності в об'єктивному значенні й цінності одного й того ж твору для різних епох і соціальних груп (залежно від його відповідності об'єктивним вимогам часу та потребам суспільства) [3].


7. Інструментарій

бандура
скрипка
саксофони
синтезатор Roland Juno D

Для продукування музики музиканти користуються різноманітним інструментарієм. Музичні інструменти відомі з глибокої давнини, зокрема найстарший у світі барабан датується 13-м тисячоліттям до н.е., він був знайдений на Межиріцькій стоянці на території України [24] [25]. В кінці XX століття музичний інструментарій доповнюється електронними інструментами, в тому числі реалізованими у вигляді програмного забезпечення.


7.1. Музыкальные инструменты

Світ музичних інструментів багатоманітний і охоплює широкий ряд народних інструментів, властивих музичним культурам різних народів світу, а також ряд інструментів, що закріпилися в професійній європейській музичній практиці і, завдяки цьому, отримали поширення по всьому світу.

Основоположною для класифікації музичних інструментів вважається Класифікація Горнбостеля-Закса, за якою інструменти поділяються в залежності від джерела звуку на ідіофони, мембранофони, хордофони, аерофони, а починаючи з XX століття, також електрофони. В залежності від прийомів гри на музичних інструментах, розрізняють дерев'яні духові, мідні духові, клавішні, ударні і струнні смичкові та щипкові музичні інструменти.


7.2. Електромузичні інструменти і синтезатори

У XX столітті багатоманіття музичних інструментів поповнилося електромузичними інструментами, в яких звук видобувається завдяки застосуванню електричних коливань. В залежності від способу формування цих коливань розрізняють електричні інструменти, в яких акустичні коливання підсилюються і обробляються за допомогою електронної апаратури, та електронні інструменти, у яких коливання електричного струму генерується виключно електрогенераторами.

Якщо перші електроінструменти, такі як телармоніум чи терменвокс, передбачали виконання музики лише в реальному часі, то в другій половині XX століття були винайдені електронні інструменти, що дозволяють запрограмувати той чи інший звук (або їх послідовність) завчасно. Такі інструменти отримали назви синтезаторів. У 1960-ті - 70-ті роки синтезатори затвердились в популярній музиці, поступово забезпечивши створюваній за їх допомогою електронній музиці одне з чільних місць серед форм масової культури.


7.3. Музичне програмне забезпечення

На рубежі XX - XXI століть музиканти отримали можливість використовувати персональний комп'ютер не тільки для прослуховування чи збереження музичних записів, але і для їх створення чи обробки. Для цього необхідні звукова карта, що дозволяє записувати звук в комп'ютер або виводити його на акустичні системи, а також спеціальне програмне забезпечення.

За цільовим призначенням в професійному музичному програмному забезпеченні можна виділити нотні редактори, секвенсери, звукові редактори, синтезатори і семплери, а також програми багатоканального зведення, що зазвичай включають у себе функції більшості з перелічених типів програм. Ці програми використовують головним чином два типи цифрових технологій - технології обробки звуку та MIDI -технології. Технології обробки звуку працюють беспосередньо зі звуком, закодованим у цифровий сигнал, тоді як MIDI-технології працюють з послідовностями команд для MIDI-сумісного електронного інструмента, який може бути реалізованим як апаратно, так і програмно.


8. Музичні заклади і організації

8.1. Учебные заведения

Старе приміщення Паризької консерваторії, найпершого вищого музичного навчального закладу в світі
Львівська консерваторія, найстарша в Україні

Починаючи з кінця XVIII століття, центрами музичної освіти стають спеціалізовані навчальні заклади, що традиційно називаються консерваторіями. Першим вищим навчальним закладом музичного профілю стала відкрита незабаром після французької революції консерваторія у Парижі (1795), а протягом XIX століття за її прикладом було відкрито ще 28 консерваторій по всьому світу, в т.ч. у Львові (1854), Петербурзі (1862) і Москві (1866). Пізніше консерваторії стали іменувати музичними академіями (в т.ч. в Україні), вищими школами музики (в Німеччині), або університетами (у Варшаві, Відні).

Сучасні музичні навчальні заклади мають розгалужену структуру, включаючи відділи композиції, музикознавства, інструментального виконавства, хорового та сольного співу. При консерваторіях діють студентські хори, оркестри та інші колективи. ВАК України виділила музичне мистецтво в окрему спеціальність під номером "17.00.03", за якою присуджуються наукові ступені у галузі "мистецтвознавство" [26]. В західних країнах існують такі наукові ступені, як "Магістр музики" (Master of music) і "Доктор музики" (Doctor of Music).

Вищій музичній передує музична освіта початкового і середнього рівнів. В Україні відповідними закладами є дитячі музичні школи (ДМШ) та музичні училища. Особливе місце займають спеціалізовані середні музичні школи при консерваторіях, що характеризуються поєднанням спеціальної музичної освіти із загальною середньою освітою.


8.2. Концертні заклади

Якщо до XVIII століття центрами виконання музики були церкви, палаци, придворні театри та аристократичні салони, то починаючи з 1690 року, коли в Лондоні був споруджений перший спеціалізований концертний зал, виступи музичних колективів відбуваються в спеціально споруджених для цього приміщеннях і стають доступними для широкої аудиторії [27]. Протягом XIX-XX століть виникали концертні організації, які влаштовували регулярні виступи колективів і солістів у приміщеннях купецьких і ремісничих гільдій, залах готелів і ресторанів, а також у приміщеннях оперних театрів. Найбільші концертні зали світу - зали оперних театрів Метрополітен-Опера та Опера Сан-Франциско, розраховані більш як на 3000 місць.

В країнах соціалістичного табору протягом XX століття була розбудована мережа державних концертних організацій, що називалися філармоніями. Станом на 2010 рік філармонії продовжують функціонувати в усіх обласних центрах України, в столицях та обласних центрах інших пост-радянських країн, центрах польських воєводств [28], ряді інших європейських міст (зокрема Берліні). Специфічними радянським явищами стали Будинки органної та камерної музики, що розташовувались у приміщеннях закритих у роки радянського панування костелах, в Україні такі заклади буди відкриті протягом 1980-х років - у Києві, Дніпропетровську, Білій Церкві, Львові, та Харкові.

Місцем побутування масової музики є клуби. В СРСР клубні заклади знаходились у веденні держави, зокрема у веденні Міністерства культури станом на 1970 рік налічувалось більше 90 тисяч клубних закладів [29]. Найбільші клубні заклади називалися будинками та палацами культури [30], при цих закладах створювались різноманітні самодіяльні колективи, у тому числі хори, оркестри, ансамблі пісні і пляски. Найбільші палаци культури є традиційним місцем проведення концертів популярної музики, найбільшим закладом такого типу в Україні є Палац "Україна", що з 1998 року має статус національного.

В Європі та США, а з кінця 1990-х років і в пост-радянських країнах, розвивається мережа приватних клубних закладів, які стали центрами так званої "клубної музики" - танцювальної електронної музики, виконуваної ді-джеями.


9. Музична індустрія

Долі продажів музичних записів на світовому ринку між найбільшими корпораціями та незалежними лейблами

Потреба у поширенні музичних творів і прагнення отримати на цьому матеріальну вигоду спричинила до появи розгалуженої системи організацій і компаній, яку називають музичною індустрією. Якщо до початку XX століття домінуючим в музичній індустрії було нотодрукування, то з середини XX століття домінуючою стала звукозаписна індустрія, обіг коштів якої станом на 2004 рік склав близько 32 млрд доларів США [31].

Музична індустрія об'єднує окремих музикантів, видавців, дистриб'юторів, підприємства роздрібної торгівлі, а також компанії теле- і радіомовлення, відносини між якими регулюються законодавством, головним чином в сфері авторського права. Музична індустрія розглядає три види власності, з якими вона оперує - власність на твори, на аудіо записи і на звукові носії. Якщо продаж звукових носіїв споживачам безпосередньо приносить прибуток роздрібним торговцям, що купують її у звукозаписних компаній через дистриб'юторів, то музиканти здебільшого отримують прибуток у вигляді роялті - відрахувань від продажів записаних ними випусків.

Музична індустрія охоплює також організації, що займаються кількісними підрахунками проданих аудіодисків чи завантажених аудіофайлів. Ці організації періодично публікують статистику у вигляді т.зв. хіт-парадів, найуспішніші випуски отримують спеціальні сертифікати, а також відзначаються різноманітними музичними преміями. Концертні виступи є предметом уваги концертних агентств або музичних менеджерів, при цьому організація концертних турів може сприяти зростанню кількості проданих альбомів, або навпаки - випуск альбому сприяє успіху гастролей артиста.


10. Музична терапія

З середини XX століття об'єктом спеціального інтересу стала можливість музики зцілювати людину на фізіологічному чи психічному рівні [32]. Свідчення про цілющі властивості музики в літературі численні, і найчастіше приписуються музиці В.А.Моцарта [33] [34], проте в окремих працях йдеться і про лікування більш екзотичними музичні явищами, як наприклад дзвоном дзвонів [35] чи навіть 4′33″ Дж. Кейджа. [36] Стверджується, що музика здатна, наприклад, впливати на рецептори шкіри, активізувати функції нервової системи, зменшувати больовий поріг, регулювати виділення гормонів, що знижує стрес, впливати на серцевий ритм і пульс, підвищувати і знижувати кров'яний тиск, знижувати м'язову напругу і покращувати координацію рухів [37]. Інтегративна дисципліна, що вивчає цілющий вплив музики на здоров'я людини, а також сама практика отримала назву музикотерапії.


Примечания

  1. а б С.Шип Музика, як вид мистецтва
  2. Аристотель, "Поетика", 1449b26-27
  3. а б в г д А. Н. Сохор. Музыка// Музыкальный энциклопедический словарь. М., "Советская энциклопедия", 1990
  4. Морис Бонфельд "Музыка. Речь. Мышление.
  5. В.Н.Холопова. Специальное и неспециальное музыкальное содержание. М.,2002. С.3.
  6. Асафьев Б. В. Музыкальная форма как процесс, кн. 12. Л., 1971
  7. а б в г д е ж Способин. Элементарная теория музыки. М.1963
  8. а б в г д е ж и Юцевич Ю. Є.. Музыка. Словник-довідник. - Тернопіль: "Навчальна книга - Богдан" 2003 р. ISBN 966-7924-10-6
  9. Меерзон. Б. Я. Акустические основы звукорежиссуры М.2004
  10. Холопов Ю. Н.; Гармония. Теоретический курс. М., 1988.
  11. Болеслав Яворський, "Упражнения в образовании ладового ритма" (1915, 1928)
  12. Холопов Ю.Н. Введение в музыкальную форму. Москва, 2006
  13. Е. В. Назайкинский - Стиль и жанр в музыке - М., 2003
  14. Є. Назайкінський. Шизофонія - dom.hi-fi.ru/doc/read.php?id=589
  15. Т.В.Чередниченко. Музыка в истории культуры.
  16. Е. В. Назайкинский - Стиль и жанр в музыке - М., 2003
  17. Classification Musicale PCDM - acim.asso.fr/IMG/pdf/PCDM2008.pdf
  18. amazon.com - www.amazon.com/
  19. allmusic.com - www.allmusic.com
  20. umka.com.ua - www.umka.com.ua/
  21. Така кількість музикантів була задіяна на прем'єрі Восьмої симфонії Малера
  22. Остроменский В. Д. Восприятие музыки как педагогическая проблема. - Киев, 1975.
  23. а б Холопова В.Н. Область бессознательного в восприятии музикального содержания М. 2002, 23 с.
  24. Редакция г.-п.в. "Пресс-Центр". (12.07.2008) "Межиричская стоянка охотников на мамонтов ..." - pres-centr.ck.ua/print/news-8597.html
  25. Черкасский обл. инст. последипломного. образования пед. работников. "Межиричская стоянка" - oipopp.ed-sp.net/content/view/854/12 /
  26. паспорта специальностей - uazakon.com/documents/date_1c/pg_ijgosc.htm
  27. MM Яковлев. Концертный залы - enc-dic.com/enc_music/Koncertnye-Zaly-3624.html
  28. см. список польских филармоний в польской Википедии
  29. Л. Н. Тюпшков, П. П. Харланов. клубы - bse.sci-lib.com/article062055.html / / Большая советская энциклопедия, изд. 3
  30. Л. Н. Тютиков. Дворцы и дома культуры - bse.sci-lib.com/article020482.html / / Большая советская энциклопедия, изд. 3
  31. По подсчетам IFPI, вместо RIAA - www.riaa.com / news / marketingdata / default.asp называет цифру 40 млрд
  32. Брусиловский Л. С. Музыкотерапия. Руководство по психотерапии. - М., 1985
  33. Campbell, Don (1997). The Mozart Effect: Tapping the Power of Music to Heal the Body, Strengthen the Mind, and Unlock the Creative Spirit. ISBN 0-380-97418-5.
  34. "Arousal, mood, and the Mozart Effect". Thompson, WF; Schellenberg EG; Husain, G (2001). Psychological Science. pp. 12 (3) 248-251. ISBN.
  35. т. "Дзвонотерапия", " MIGnews.com.ua - www.mignews.com.ua/events/world/102013.html "2003.11.24
  36. Curreri, Enrico. 2008. W: A Case Study in John-Cage-Centered Music Therapy. MA Thesis, New York University.
  37. Шабутин С., Хмель С., Шабутина И. Исцеление музыкой. - М.: Ранок, 2008

Литература

Eнциклопедии
Отечественные словари
  • Юцевич Ю. Е.. Музыка. Словарь-справочник. - М.: "Учебная книга - Богдан" 2003 ISBN 966-7924-10-6
  • Словарь музыкальной терминологии. - М. Ин-т энциклопедических исследований НАН Украины, 2008. - 112 с. - (Институт украинского научного языка Всеукраинской академии наук; 1930)
Монографии
  • Гуменюк, А. Инструментальная музыка - Киев, Наукова думка, 1972
  • Холопова В. Н. Музыка как вид искусства, ISBN 5-8114-0334-8 (Рус.)
  • Чередниченко Т. В.. Музыка в истории культуры, ISBN 5-87859-002-6 (Рус.)
  • Шип С. В. Музыкальная форма от звука к стилю [Текст]. пособие. / С.В. Шип. - К.: Завещание, 1998. - 368 с. - ISBN 966-7272-21-4 : Б. Ц.
  • Colles, Henry Cope (1978). The Growth of Music: A Study in Musical History, 4th ed., London; New York: Oxford University Press. ISBN 0-19-316116-8 (1913 edition online - books.google.com / books? id = PrkNAAAAIAAJ & printsec = frontcover & dq = the growth of music at Google Books)
  • . Universals in Music: A Perspective from Cognitive Psychology / / Ethnomusicology. - 20. - (1976) (3): 521-33. DOI : 10.2307/851047 - dx.doi.org/10.2307/851047.
  • Small, Christopher (1977). Music, Society, Education. John Calder Publishers, London. ISBN 0-7145-3614-8

Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам