Надо Знать

добавить знаний



Национальная академия наук Украины



План:


Введение

Национальная академия наук Украины (НАНУ) - высшая научная учреждение Украины по самоуправляемой организацией. НАНУ объединяет действительных членов, членов-корреспондентов и иностранных членов, а также всех научных работников, работающих в ее научных учреждениях, осуществляя исследования в области естественных, гуманитарных, общественных и технических наук. На конец 2007 года в НАН Украины работало 43349 сотрудников, из них 19024 - ученые [1]. Руководящие органы НАН Украины находятся в Киеве.

Помещение Президиума НАН Украины на улице Владимирской № 54 в Киеве

1. Названия

Название Академии неоднократно претерпевала изменения. В 1918 - 1921 гг она именовалась Украинская академия наук (УАН), с 1921 по 1936 г. - Всеукраинская академия наук (ВУАН), в 1936 - 1991 гг - Академия наук Украинской ССР, с 1991 по 1993 г. - Академия наук Украины, а с 1994 г. - Национальная академия наук Украины.

Названия Академии
Украинская академия наук 1918 - 1921
Всеукраинская академия наук 1921 - 1936
Академия наук УССР 1936 - 1991
Академия наук Украины 1991 - 1993
Национальная академия наук Украины от 1994

2. История

2.1. Основание академии


Президенты НАН Украины
Вернадский Владимир Иванович 1918 - 1919
Левицкий Орест Иванович 1919 - 1921
Василенко Николай Прокопович 1921 - 1922
Левицкий Орест Иванович 1922
Липский Владимир Ипполитович 1922 - 1928
Заболотный Даниил Кириллович 1928 - 1929
Богомолец Александр Александрович 1930 - 1946
Палладин Александр Владимирович 1946 - 1962
Патон Борис Евгеньевич с 1962
Владимир Вернадский - первый президент УАН


Инициатива ее создания вышла от Украинского Научного Общества в Киеве в апреле 1917 г., но осуществили ее только за Украинского Государства ( 1918): на предложение министра образования и искусства Василенко создали специальную комиссию, которая от 9 июля в 17 сентября 1918 г. выработала законопроект об учреждении УАН, утвержденный гетманом П.Скоропадским 14 ноября 1918 г. Ее торжественное открытие состоялось 24 ноября 1918 [2].


Согласно уставу Академия имела 3 отдела:

  • историко-филологический,
  • физико-математический,
  • социально-экономический.

Издание Академии должны были печататься на украинском языке. Устав подчеркивал загальноукр. характер УАН: ее действительные члены могли быть не только граждане Укр. Государства, но и украинские ученые Западной Украине (что тогда входила в состав Австро-Венгрии). Иностранцы тоже могли стать академиками, но по постановлению 2/3 действительных членов УАН.

Агафангел Крымский, ученый секретарь Академии наук (1918-1928).

Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки. Першими академіками були призначені (14 ноября 1918 р.) історики Д.Багалій та О.Левицький, економісти М.Туган-Барановський та В.Косинський, сходознавці А.Кримський та М.Петров, лінгвіст С.Смаль-Стоцький, геологи В.Вернадський та П. Тутковський, біолог М. Кащенко, механік С. Тимошенко, правознавець Ф.Тарановський.

На президента Академії Гетьман запросив М. Грушевського, але він відмовився. Установче спільне зібрання 27.11.1918 обрало президентом УАН професора В.Вернадського, а неодмінним секретарем - А.Кримського.

Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та ін. установ академії. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів - історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

Згодом президентами Академії обиралися М. П. Василенко (1921-1922), О.І.Левицький (1922), В.І.Липський (1922-1928), Д. К. Заболотний (1928-1929), О. О. Богомолець (1930-1946), О. В. Палладін (1946-1962), Б.Є.Патон (з 1962 року).


2.2. Перші роки після приходу більшовиків

УАН у 1919-1923 pp. Захопивши Київ, більшовики 11 февраля 1919 р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН. В радянські часи, цілковито замовчуючи попередню діяльність УАН, цю дату називали початком її існування, а більшовиків - засновниками УАН. Після короткотермінового перебування Києва під денікінцями, по поверненні більшовиків, у грудні 1919 р. В.Вернадський подав у відставку, і президентом УАН став О.Левицький (1919 - 1921). За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного 1921 року президентом УАН М.Василенка влада не затвердила, а 1923 року його заарештовано і 1924 -го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано). УАН одержала у користування садибу пансіону графині Левашової у Києві (тепер приміщення Президії НАН України).

Декретом від 14 июня 1921 р. Рада Народних Комісарів УСРР схвалила "Положення про Українську Академію наук", згідно з яким Академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася наркомату освіти. Академію було перейменовано УАН на ВУАН (Всеукраїнська Академія Наук), чим підкреслювала її значення також для укр. земель під Польшей, Румунією й Чехословаччиною та декларувала намір об'єднати в рамках однієї організації наукову інтелігенцію всіх українських земель. Того ж року до УАН приєднано Київську Археографічну Комісію й Українське Наукове Товариство у Києві, які припинили самостійне існування. От 1920 року до початку 1930-х років окремо діяло при І відділі Історичне Товариство Нестора Літописця. УАН підпорядкували також Всенародну Бібліотеку в Києві (заснована 1918 року під назвою Національна Бібліотека Української Держави, тепер - Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського); 1922 року ВУАН було передали друкарню Києво-Печерської Лаври. Відносини ВУАН з керівництвом були напруженими, оскільки вчені не бажали коритися диктату. Зв'язки із західноукраїнськими вченими швидко зійшли нанівець, тому що СРСР відгородився від оточуючого світу "залізною завісою".

Після історика Ореста Левицького президентом став ботанік Володимир Липський (1922 - 1928). З переходом до НЕПу бюджет ВУАН у твердій валюті було обмежено і число співробітників значно скоротили: на 1922 р. - до 149 осіб, 1923 р. - до 118. Але ВУАН мала значне число нештатних співробітників, які працювали здебільшого безкоштовно (1921 - понад 1 000). Протягом 1919-30 років було обрано 103 академіки ВУАН. У 1924-25 роках Академія вперше провела вибори іноземних членів, але їх не затвердив нарком освіти.

У 1920 роках у ВУАН існували три відділи - історико-філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. У першому з них плідно працювали Інститут української наукової мови, Етнографічна та Археографічна комісії. С 1921 організовано Археологічний інститут. У фізико-математичному працювала найбільша кількість академічних кафедр - 30. На світовому рівні проводилися дослідження на кафедрах прикладної математики (Г.Пфейффер), математичної фізики (М.Крилов), експериментальної зоології (І.Шмальгаузен) та ін. У соціально-економічному відділі особливо плідно працювала перша у світі науково-дослідна установа з проблем демографії - Демографічний інститут під керівництвом М.Птухи. У 1920 почали виходити "Записки відділів Академії".


2.3. Період українізації та початок репресій

Розвиток ВУАН у 1924-1930 рр. Більшого розмаху набрала праця ВУАН з початком українізації і поверненням М.Грушевського з еміграції (1924). Обраний дійсним членом ВУАН, він очолив її кафедру нової історії України, Історичну Секцію з численними комісіями, а також Археографічну Комісію.

Персонал ВУАН зріс у 1924 г. до 160 осіб.


Динаміка публікацій ВУАН:
1923 32
1925 52
1926 75
1928 90
1929 136
1930 116

[ ]

Протягом 1920-их років головну роль у діяльності ВУАН відігравав Історико-Філологічний Відділ (І). На 1927 - 1928 рр. він мав такі кафедри: історико-філологічна (керівник А.Кримський), історії української мови (Є.Тимченко), укр. усної словесности (А.Лобода), історії новітнього укр. письменства (С.Єфремов), давнього укр. письменства (В.Перетц), давньої історії українського народу (Д.Багалій), новітньої історії українського народу (М.Грушевський), іст. географії (О.Грушевський), візантологи (Ф.Мищенко), історії укр. мистецтва (О.Новицький). Крім того, 1928 року І Відділ мав 39 комісій, інститутів, комітетів і музеїв. При І Відділі були такі наук. товариства: Історичне Товариство Нестора Літописця, Історико-Літературне Товариство, Товариство дослідів української історії, письменства і мови в Ленінграді та інші. Серед серійних видань І Відділу були: "Записки Історико-Філологічного Відділу" (І-XXVII; 1919 - 1930); наук. журнал "Україна" за ред. М.Грушевського (1924 - 1930); "Науковий Збірник" Історичної Секції як продовження "Записок" Українського Наукового Товариства в Києві, за ред. М.Грушевського (XIX-XXXII; 1924 - 1929); науковий щорічник "Первісне громадянство", кн. І-IV (1926 - 1930) за ред. К.Грушевської; "Етнографічний Вісник" за ред. А.Лободи і В.Петрова (1-8; 1925 - 1929), збірник "За сто літ" за ред. М.Грушевського (І-VI; 1927 - 1930). Загалом у 1923 - 1931 рр. з'явилися 111 нумерованих збірників.

Михайло Грушевський очолював історичні установи ВУАН в 1924-1931 рр.

Заходами І Відділу видано низку капітальних історичних праць, зокрема: "Нарис історії України на соц.-екон. ґрунті" (І; 1928), "Нарис укр. історіографії" (І-II; 1923 - 1928), "Укр. мандрований філософ Г.Сковорода" (1926) та ін. Д.Багалія; "З примітивної культури" (1924) й "Укр. народні думи" (1927) К.Грушевської; М.Грушевський продовжував публікувати дальші томи "Історії України-Руси" й "Історії укр. літератури"; С.Єфремов видав низку монографій, присвячених укр. літературі XIX ст., А.Кримський опублікував серію сходознавчих праць, серед них: "Історія Персії та її письменства" (1934), "Історія Туреччини" (І-II; 1924 - 1927), та ін., часто у співпраці з ін. авторами; ювілейні збірники, особливо на пошану Д.Багалія (1927) і М.Грушевського (1928 - 1929). Історико-Філологічний Відділ перевидав "Словник української мови" Б.Грінченка (1927 - 1928, до літери Н), почав видавати "Рос.-укр. словник" за гол. ред. А.Кримського (1927 - 1928, доведений до літери П включно), видав 22 термінологічні словники.

Фізико-математичний відділ (II) включав тех. і мед. кафедри, Інститут тех. механіки, Комісію по вивченню природних багатств України. Зокрема до його складу входили кафедри: геології (П.Тутковський), прикладної математики (Д.Ґраве), прикладної фізики (Б.Срезневський), математичної фізики (М.Крилов), чистої математики (Г.Пфейфер), біології с.-г. рослин (Є.Вогчал), ботаніки (В. Липський), експериментальної зоології (І.Шмальгаузен), хімії (В.Плотников), хімічної технології (В.Шапошников), народного здоров'я (О.Корчак-Чепурківський), клінічної медицини (Ф.Яновський). До II Відділу належало 19 наукових інституцій, зокрема Геологічне Товариство, Ботанічне Товариство, Інститут Технічної Механіки, Акліматизаційний сад, Мікробіологічний інститут й ін. II Відділ видавав: "Записки Фізико-Математичного Відділу" (тт. І-IV; 1928 - 1929), "Зоологічний Журнал", "Український Ботанічний Журнал", "Геологічні Вісті".

Соціально-економічний відділ (III) мав кафедри: історії зах.-руського й укр. права (М.Василенко), статистики (М. Птуха), економіки торгівлі й промисловості (К.Воблий), історії філософії права (О. Гіляров), звичаєвого права України (О. Малиновський), фінансової науки (Л. Яснопольський), міжнародного права (В. Грабар), цивільного права (С. Дністрянський), історії народного господарства (В.Левитський), політичної економії (С. Солнцев). Серед установ III Відділу були: Демографічний Інститут (М.Птуха), Товариство Економістів (К. Воблий), Товариство Правників (О. Малиновський) та ряд комісій: зах.-руського та укр. права (М. Василенко), яка досліджувала "Руську Правду", Лит.-Руський Статут, право й державний лад Гетьманщини та Запорожжя, Малоросійську Колеґію тощо і видавала "Праці Комісії" народного господарства України (К. Воблий) й ін. В 1923 - 1927 рр. появилися "Записки Соц.-Екон. Відділу" (тт. І-VI).

При ВУАН діяли наукові товариства у Харкові, Одесі, Полтаві, Дніпропетровську, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Лубнах, Ніжині, Миколаєві, Шепетівці; поза Україною - в Ленінграді. В Одесі діяла Комісія краєзнавства при ВУАН, а у Вінниці - Кабінет Виучування Поділля ВУАН.

В 1928 році президентом ВУАН був обраний видатний бактеріолог і епідеміолог академік Д. К. Заболотний. У цьому ж році складено перший п'ятирічний план наук. роботи ВУАН, пов'язаний з п'ятирічним планом розвитку народ. господарства республіки. На 1928 р. ВУАН мала 63 дійсних членів, 16 членів-кореспондентів, 111 штатних і 212 позаштатних науковців.

Майже до кінця 1920 років ВУАН зберігала певну автономію. Проте з 1929 через зміну процедури виборів і посилення репресій [ Джерело? ] влада повністю взяла під контроль діяльність ВУАН. Це було пряме й доволі брутальне втручання в організаційну та наукову роботу Академії; почалося її опанування й перетворення на радянську установу з обов'язковою ідеологією в дусі марксизму-ленінізму [ Джерело? ]. На місце пленуму дійсних членів зверхнім органом її стала Рада, до якої ввійшли представники Народного Комісаріату Освіти, а виконавчим органом - Президія (президент, два віце-президенти, неодмінний секретар і 5 академіків). Выборы 1929 проводилися на розширеному засіданні нового Органу-Ради ВУАН, до складу якої входили представники наркомосвіти. Кількість вакансій було істотно розширено (до 34), щоб поряд з ученими, які мали об'єктивні підстави для обрання, проштовхнути партвисуванців. Процедура голосування по кандидатурах проходила відкрито. В умовах газетної і профспілкової істерії [ Джерело? ], яка піднялася навколо виборчої кампанії, силоміць накинено як дійсних членів трьох народних комісарів: М.Скрипника, В.Затонського й О.Шліхтера (останній став головою III Відділу), а також низку партійних кандидатів (С.Семковського, М.Яворського, В. Юринця), голову Держплану СРСР Г. Кржижановського. На перевиборах президії були підтверджені повноваження обраного у травні 1928 на вимогу влади президента Д. Заболотного. В 1928 усунено від обов'язків незмінного секретаря ВУАН А. Кримського й призначено О.Корчака-Чепурківського.

Влітку 1929 заарештовані два члени Академії (Єфремов Сергій і М. Слабченко) і 24 співробітники ВУАН, яких було звинувачено у приналежності до неіснуючої контрреволюційної організації "Спілка визволення України" і згодом засуджено до тривалих термінів ув'язнення.

1930-ті pp.

В 1930 році президентом ВУАН обрано патофізіолога Олександра Богомольця. Новообраний президент здійснив докорінну структурну реорганізацію. В июле 1930 р. ліквідовано Історико-Філологічний Відділ, а його установи включено до III Відділу, який з того часу дістав назву II Соціально-економічного відділу (а першим став Природничо-технічний відділ). В 1931 ВУАН налічувала 164 науково-дослідні установи, в яких працювало лише 242 наукових співробітники, з них 79 академіків. Чимало кафедр мало 1-2 штатних працівників, практично не існувало лабораторно-експериментальної бази досліджень, бракувало коштів для експедиційних і натурних робіт. Після січневої сесії ВУАН у 1934 основною структурною одиницею став науково-дослідний інститут, що сприяло концентрації наукових сил.

С 1930 р. виразно почався спад ВУАН у зв'язку з процесом Спілки Визволення України (СВУ). В процесі СВУ 1930 року засуджено на 10 років ув'язнення Сергія Єфремова; разом із ним засуджено членів ВУАН (Й.Гермайзе, А.Ніковський, В.Ганцов, Г. Голоскевич, М.Слабченко), а кількадесят наукових співробітників заслано без суду.

В нач. 1930-х pp. припинили своє існування всі серійні видання ВУАН у ділянці гуманітарних наук, а видані раніше були здебільше засуджені й вилучені з ужитку як "націоналістичні". Чимало важливих праць Академії, призначених до друку (або навіть уже надрукованих), знищено у першій половині 1930-х pp. Більшість установ ВУАН, очолюваних Михайлом Грушевським, на початку 1930-х років було ліквідовано, а його самого депортовано до Москви. В 1930 - 1931 рр. проведено "чистки" співробітників ВУАН, а також примусові збори з т. зв. "критикою й самокритикою" членів Академії.

Своего максимума достигли репрессии против ВУАН за Постышева ( 1933 - 1934). 1933 года был заключен почвовед А.Соколовский, а Скрипник покончил с собой; 1934 года сослали в Саратов В.Перетца, где он и умер, в ссылке умерли при невыясненных обстоятельствах Ф. Шмитт, Рудницкий, несколько лет находился в ссылке М.Птуха, Тогда же лишен звания академиков всех четырех ученых из Галичины, избранных действительными членами ВУАН 1929 года: Возняка, Ф.Колесса, К.Студинського, В.Щурат (их восстановлен в звании академиков после захвата Галиции 1939 года).

Репрессии продолжались вплоть до начала Второй мировой войны. 1936 года был заключен В.Затонский, высланы в ссылку М.Кравчук, Е.Оппокив, М.Свитальський. По неизвестным причинам погибли во время принудительной эвакуации 1941 Крымский и К.Студинський. По подсчетам Н.Полонськои-Василенко, в 1930-х гг репрессировано более 250 наук. сотр. ВУАН (в том числе 22 академика). Наибольшее число репрессированных было среди ученых гуманитарных дисциплин: 49 историков, 15 археологов, 12 искусствоведов, 18 этнографов, 5 востоковедов, 53 литературоведов и филологов, 5 педагогов, 29 юристов, 29 экономистов, среди других специалистов: 9 математиков, физиков и химиков, 14 зоологов и ботаников, 19 геологов, 10 медиков, 7 других.


2.4. Предвоенные годы

1934 года в результате реорганизации отделы были фактически ликвидированы, и ВУАН стала ассоциацией отраслевых институтов (36 структурных единиц), ее подчинили Совете Народных Комиссаров СССР. Времени на первое место в деятельности ВУАН выдвинулись математика, техника и естественные науки. Был значительно пополнен состав академии новоизбранными действительными членами и член-корреспондентами. В феврале 1936 ВУАН переименовали в АН УССР. СНК УССР утвердил новый устав АН СССР, по которому высшим органом академии стали Общее собрание, основными очагами научно-исследовательской работы - ее научные институты. После переименования Академия стала не национальной, а территориальной научным учреждением. Ее снова разделен на три отдела: Общественных Наук, естественных и Технический. Того же года ликвидировано Всеукр. Ассоциация Маркса-ленинских институтов, а ее институты переданы АН. Тогда же с наркомпроса передали в подчинение президиума ВУАН институты физики, ботаники, микробиологии и эпидемиологии, биохимии, геологии, водного хозяйства, а также созданы новые институты: электросварки, горной механики, химической технологии, физиологии; совет по изучению производительных сил УССР, геофизическую обсерваторию. В 1935 ВУАН передано Днепропетровский институт физической химии.

1938 року Другий відділ поділено на Фізико-Матем. і Біол.

На 1939 р. АН УРСР мала такі відділи: Фізико-Хім. і Матем. Наук., Біол. Наук, Суспільних Наук (останній з інститутами економіки, історії України, археології, укр. літератури, мовознавства, укр. фолкльору).

АН УРСР з 1940 р. Захопивши Волынь и Галичину в 1939 році, радянська влада ліквідувала Наукове Товариство ім. Шевченка і передала його майно АН УРСР.

До її складу увійшли інститути історії України, економіки, української літератури і українського фольклору. У 1920-30-х роках в АН УРСР розвивалися всесвітньовідомі наукові школи Д.Граве (алгебра), М.Крилова (математична фізика), Л.Писаржевського (хімія), О.Динника (механіка і теорія пружності), О.Богомольця (експериментальна патологія), Є.Патона (електрозварювання), М.Федорова (гірнича механіка), М.Холодного і О.Фоміна (ботаніка), І.Шмальгаузена (зоологія) та ін. В 1938 до АН УРСР увійшов Харківський фізико-технічний інститут, який займав провідні позиції в розробці ряду напрямів ядерної фізики. Вперше в СРСР тут провели ядерну реакцію шляхом розщеплення ядра літію. В Інституті фізичної хімії 1934 одержано важку воду (О.Бродський).

В нач. 1941 у складі АН УРСР існувало 26 інститутів. У них працювало 3092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові.


2.5. Війна та окупація

Кількість наукових
співробітників
Академии
Год Кількість (чол.)
1922 149
1923 118
1924 160
1928 190
1931 242
1941 3092
1959 11790
1977 близько 12500
1986 15340
2000 близько 12800
2005 16424
2007 19024

Во время немецко-советской войны институты были эвакуированы в 1941 году. Большинство институтов и Президиум АН УССР переехали в Уфы, Институт электросварки - до Нижнего Тагила, другие учреждения - до Свердловская, Челябинская, Златоуста и других городов СССР. Усилия академии были прямовани на оказание помощи фронту и тылу. Первоочередное место заняли научные разработки в области оборонной промышленности, улучшение методики лечения раненых и т.п.. Под руководством Е. О. Патона были разработаны и внедрены в практику высокоэффективные методы сварки металлов под слоем флюса. Во время войны широко внедрялась в счет. практику антиретикулярной цитотоксическое сыворотка акад. А. А. Богомольца. Академик А. В. Палладин и его ученики предложили высокоэффективный кровоостанавливающее препарат викасол. За работу в годы Великой Отечественной войны и ценные научные достижения многие ученые АН УССР были удостоены высоких правительственных наград. Почетное звание Героя Социалистического Труда присвоено президенту АН СССР акад. А. Богомольца и акад. АН УССР Е. О. Патона. С осени 1943 года находилась в Москве. Количество научных сотрудников сократилось втрое, но ядро ​​квалифицированных специалистов было сохранено.

Во время немецкой оккупации в Киеве в 1941 г. усилиями ректора Киевского университета и члена Киевской городской управы К. Т. Штеппы было создано параллельное Украинскую академию наук, которую возглавил В. А. Плотников. Впрочем, уже в 1942 деятельность академии была практически парализована вследствие того, что немцы разделили всех ученых на 4 категории - от "важных" до "неполноценных" и "вредных" [ Источник? ].

Немецкие оккупанты нанесли огромный ущерб учреждениям АН УССР. Было уничтожено или вывезено ценностей АН УССР на сумму 150 млн. руб., В том числе ок. 1 млн. книг и целый ряд уникальных экспонатов [ Источник? ]; вывезено редкие славянские Евангелия 14 века. [ Источник? ], уникальные коллекции насекомых и др.. животных [ Источник? ], гербарии [ Источник? ], лабораторное оборудование [ Источник? ] и т.п.. Правительство УССР, ЦК КП Украины подали АН УССР большую материальную помощь и создали все необходимые условия для скорейшего отстройки разрушенных помещений и приобретение новейшего оборудования.

В марте 1944 началась реэвакуация АН УССР институтов в Киев. 1945 в системе АН УССР был создан ряд новых лабораторий: скоростных машин и механизмов (впоследствии реорганизован в лабораторию гидравлических машин), машиноведения и проблем с.-х. механики, металлофизики. Начала работу Комиссия по истории Великой Отечественной войны в Украине.


2.6. Второй советский период

3 1944 начала восстанавливаться работа академических институтов непосредственно в Украине. После смерти академика Александра Богомольца в 1946 президентом АН УССР был избран выдающийся ученый-биохимика академика А. В. Палладина. В послевоенные годы АН УССР пополнилась рядом новых институтов: философии (1947), использование газа (1950), металлокерамики и спецсплавов (1955), радиофизики и электроники (1956), металлофизики (1955), вычислительным центром (1957), институтом полимеров и мономеров (1958) и других. Ряд институтов было реорганизовано. На конец 1958 в АН УССР насчитывалось 60 научных учреждений, расположенных в Киеве, Харькове, Львове, Симферополе, Сталиным, Днепропетровске, Полтаве и других городах Украины.

В конце 1945 в системе АН УССР был создан самостоятельный отдел сельскохозяйственных наук, на базе учреждений которого организован Украинскую академию сельскохозяйственных наук.

В послевоенные годы АН УССР быстро расстраивалась. К 1960 были созданы 20 новых институтов (всего существовало 44). В 1954 основан Крымский филиал АН СССР. В 1956 году создан Донецкий научный центр АН УССР, а затем и другие центры: Западный, Харьковский, Южный и Днепропетровский. Наибольших успехов в послевоенный период достигнуты в области физико-математических и химических наук. В 1951 под руководством С. Лебедева построено первую в континентальной Европе электронно-вычислительную машину. В 1956 году создана лаборатория моделирования и вычислительной техники (возглавил В. Глушков), которая через год превратилась в Вычислительный центр АН УССР. В Институте физики, возглавляемом А. Лейпунским, разрабатывались перспективные научные направления, на основе которых возникли институты металлофизики, полупроводников, теоретической физики, ядерных исследований. Большой вклад в создание ракетно-ядерной техники сделали Харьковский физико-технический институт, а также созданный на базе части его отделов Институт низких температур и Институт механики. На мировой уровень вышли разработки электросварщиков ( Б. Патон), литейщиков (А. ​​Горшков), металлофизики (Г. Курдюмов). Развитие биологических наук было существенно замедлено некомпетентным вмешательством властей, в частности, ее борьбой против генетиков. Не менее разрушительное воздействие компартийные структуры осуществляли на институты гуманитарного профиля.

В 1959 в учреждениях академии работало 11 790 сотрудников, в том числе 2226 научных сотрудников, среди них 87 академиков, 121 член-корреспондент. В составе АН УССР было пять отделов:

  • Отдел химических и геологических наук институтами: общей и неорганической химии (с отделом в Одессе), органической химии, физической химии им. Л. В. Писаржевского, полимеров и мономеров, геологических наук, геологии полезных ископаемых (во Львове), минеральных ресурсов (в Симферополе), а также сейсмический сектор (в Львове) и комитет по метеоритах.
  • Відділ технічних наук з інститутами: гідрології і гідротехніки, будівельної механіки, електрозварювання, машинознавства і автоматики (у Львові), гірничої справи ім. М. М. Федорова (у Сталіно) з відділами у Харкові, Києві та Дніпропетровську; чорної металургії (у Дніпропетровську), електротехніки, теплоенергетики, використання газу в комунальному господарстві і промисловості, ливарного виробництва, металокераміки і спеціальних сплавів. До складу відділу входили лабораторія гідравлічних машин (у Харкові) і відділ історії техніки.
МЕСМ - перший комп'ютер в СРСР та континентальній Європі, розроблений групою академіка С. О. Лебедєва.

З лютого 1962 року АН УРСР очолив фахівець з електрозварювання Борис Патон. В 1963 році АН УРСР реорганізовано за зразком АН СРСР, тобто поділено на три великі секції: фізико-технічних і математичних наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, суспільних наук. Постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 11 квітня 1963 року АН УРСР (як і всі інші академії національних республік) була підпорядкована АН СРСР, тобто стала філією російської академії під назвою всесоюзної. У ці десятиліття найбільш прискореними темпами розвивалися технічні інститути. З 1970 років в АН УРСР почали створюватися науково-технічні комплекси, які складалися з інститутів, конструкторських бюро, дослідних виробництв і заводів. В 1962 Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики. Незабаром він завоював провідне становище в СРСР в галузі створення автоматизованих систем управління виробництвом. У Фізико-технічному інституті споруджено найбільший в Європі лінійний прискорювач електронів. У матеріалознавчих інститутах успішно розроблялися технологічні процеси, які давали можливість по-новому спрямувати розвиток цілих галузей економіки. Вагомі наукові результати одержано в інститутах хімії та хімічної технології, біохімії, фізіології і теоретичної медицини, загальної біології.

У 1970-х роках більшість наукових праць АН УРСР друкувалася російською мовою, а з 36 галузевих журналів лише 16 виходили українською, а решта російською (13) або були двомовними (5), і процес русифікації невпинно тривав далі. Тогочасні радянські історики фальшували минуле УАН, не згадували про "диспути", "чистки", ув'язнення і ліквідацію багатьох її членів і співпрацівників та про щораз більшу русифікацію всіх установ УАН. У списках членів АН не згадували визначних учених і заслужених її діячів: С. Єфремова, М. Василенка, С. Рудницького, С. Смаль-Стоцького, Ф. Мищенка, К. Харламповича, М. Слабченка та інших.

На 1977 рік АН УРСР мала 121 дійсного члена і 175 членів-кореспондентів. Три її секції охоплювали 11 відділів і 82 наукові установи, у тому числі 58 науково-дослідних інститутів. Разом у системі АН УССР працювало 12 500 співпрацівників. Центральна наукова бібліотека АН УССР на 1979 нараховувала понад 10 млн друкованих одиниць, з цього числа багато в "спецфондах" (ідейно "шкідливих", переважно "націоналістичних"), приступних лише за спеціальним дозволом.

Якщо до початку 1930-х pоків ВУАН мала значні здобутки у ділянці гуманітарних наук (головним чином українознавчих), то в процесі наступних репресій і реорганізацій ці науки неухильно занепадали, а то й зовсім зникали з планів науково-дослідних установ АН УРСР (класична філологія, орієнталістика, порівняльне літературознавство, історія України до 1917, всесвітня історія, історія Церкви, психологія тощо). Про це свідчили і числові показники: на 118 дійсних членів АН УРСР в 1970 році було тільки 10 з ділянки гуманітарних наук. Це або письменники, що науково не працювали (Микола Бажан, Олександр Корнійчук), або партійні ідеологи (А. Скаба, М. Шамота). Натомість на перше місце висунулися фізико-математичні, технічні і природознавчі науки, розраховані на конкретне застосування в дальшому розвитку машинобудування, металургії, енергетичної бази, раціонального використання енергетичних джерел, піднесення сільсько-господарського виробництва, поліпшення якости продукції, охорону природи тощо. В АН УРСР зформувалася низка шкіл, які внесли значний вклад у різні ділянки науки: алгебраїчна школа Д. Ґраве, школа М. Крилова і школа нелінійної механіки, школа О. Динника з теорії пружности, хімічна школа Л. Писаржевського, школа В. Глушкова в ділянці теоретичної кібернетики. Великі досягнення АН УССР має в ділянці патофізіології (О. Богомолець), фізики (К. Синельников), ботаніки (М. Холодний), медицини (М. Стражеско, В. Філатов) та інших наук. У деяких галузях АН УРСР вийшла на перше місце в СРСР (порошкова металургія, електрозварювання; хіміки АН УРСР перші в СРСР одержали "важку воду", ізотопи водню і кисню, тут також створено першу в СРСР електронну обчислювальну машину тощо). Але брак нормальних контактів з науковим світом поза СРСР і радянським блоком робила АН УРСР провінційною науковою установою, а утилітарне наставлення на розвиток технічних наук з занедбанням гуманітарних надавала їй суто радянського характеру, позбавляючи дедалі більше прикмет національної наукової установи. Про національну безликість АН УРСР, фактично поставленої на службу російській науці, особливо яскраво свідчила дедалі більша русифікація її видань.

У 1980 роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986 - 76% працюючих), у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%), у Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15340. У складі АН УРСР налічувалося 143 академіки і 203 члени-кореспонденти, 1394 доктори наук, 8141 кандидат наук. Вони працювали в 78 наукових установах і 72 підприємствах дослідно-конструкторської і виробничої бази. Вчені багатьох академічних інститутів зробили істотний внесок у подолання тяжких наслідків Чорнобильської катастрофи. Зусилля їх координувалися комісією президії АН УРСР під головуванням академіків В. Трефілова, В. Скока, В. Бар'яхтара.


2.7. В незалежній Україні

Після досягнення незалежності НАН України вперше стала справді самоврядною організацією з правами власності на матеріальну базу, якою вона користувалася. Перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування вчених із колегами за рубежем.

Академія нині налічує 173 наукові інститути та установи, де працює більше 43 тисяч співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів.


3. Структура НАН України

3.1. Общее собрание

Найвищим керівним органом НАН України є Загальні збори її членів. По состоянию на 1 января 2008 до складу НАН України входять 182 дійсних члена (академіка), 343 члена-кореспондента та 115 іноземних членів.

3.2. Президиум

У період між сесіями Загальних зборів керівництво роботою Академії здійснює Президія НАН України, яка обирається Загальними зборами строком на п'ять років. До нинішніго складу Президії НАН України входить 36 осіб. На виборах у квітні 2009 року було обрано 35 осіб: президент Борис Патон, перший віце-президент Анатолій Шпак, три віце-президенти (Антон Наумовець, Віталій Походенко та Валерій Геєць), головний учений секретар Анатолій Загородній, 13 академіків-секретарів відділень та один в.о. академіка-секретаря, 6 голів регіональних наукових центрів та 9 інших членів Президії. Загальні збори НАН України у квітні 2010 року додатково обрали членом Президії НАН України Бориса Гриньова. У засіданнях також беруть участь з правом дорадчого голосу три виконуючі обов'язки членів Президії та 13 радників Президії НАН України.


3.3. Региональная структура

На сьогонішній день НАН України складається з шести регіональних центрів:

Установи, розташовані в Києві (108 установ), не входять до жодного з регіональних центрів.


3.4. Стуктура відділень НАН України

У Національній академії наук діють три секції, що об'єднують 14 відділень наук:

  • математики;
  • інформатики;
  • механіки;
  • фізики і астрономії;
  • наук про Землю;
  • фізико-технічних проблем матеріалознавства;
  • фізико-технічних проблем енергетики;
  • ядерної фізики та енергетики;
  • хімії;
  • біохімії, фізіології і молекулярної біології;
  • загальної біології;
  • экономики;
  • історії, філософії та права;
  • літератури, мови та мистецтвознавства.

Працюють 6 регіональних наукових центрів. Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути та прирівняні до них інші наукові установи. Вони діють на підставі власних статутів, затверджених і зареєстрованих у НАН України.

Дослідно-виробнича та конструкторська база Академії охоплює дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, інженерні та обчислювальні центри. При установах НАН України функціонують малі та спільні підприємства, які сприяють комерціалізації результатів наукових досліджень. За активної участі установ НАН України працюють 8 технопарків, на які законодавчо поширено спеціальний режим інноваційної та інвестиційної діяльності.

До структури Академії входить Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, яка є депозитарієм ООН і фонди якої містять близько 15 млн. одиниць зберігання, та Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Академія має видавництва " Наукова думка" і "Академперіодика".


4. Фінансування академії

В 2007 році загальний бюджет НАН України склав 1.951.042,7 тисяч гривень.

5. Основні досягнення

НАН України стала одним з визначних наукових центрів, збагативши вітчизняну і світову науку цінними відкриттями й винаходами. Так, вчені-фізики здійснили ряд важливих досліджень в галузі теоретичної фізики, зокрема ядерної фізики, в галузі вивчення напівпровідників (германійові діоди і тріоди). Широко відомі праці О. І. Лейпунського в галузі фізики ядра. Праці М. М. Крилова і М. М. Боголюбова та їхніх учнів є видатним вкладом в галузі дослідження наближених методів математичного аналізу і теорії динамічних систем. Українські математики створили новий відділ математичної фізики - нелінійну механіку. Значним вкладом в науку є праці Г. Ф. Проскури з аерогідродинаміки та дослідження М. О. Лаврентьева з геометричної теорії функцій комплексної змінної та її застосування до гідродинаміки й аеродинаміки. В Інституті електротехніки академії вперше в СРСР була створена мала електронна обчислювальна машина, яка стала прототипом великої обчисл. машини, створеної в АН СРСР. В обчислювальному центрі академії створено спеціалізовану машину "Київ" і ряд інших обчислювальних машин.

Вчені АН УРСР мають досягнення в галузі генерування надвисоких частот сантиметрового і міліметрового діапазонів радіохвиль, що знайшли широке застосування в новітній техніці. Здійснено важливі дослідження по вивченню поширення радіохвиль ультракороткохвильового діапазону в топосфері. В Інституті фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського вперше в СРСР здійснені дослідження по застосуванню важкого ізотопу азоту для вивчення механізму хімічних процесів. 1934 в цьому інституті вперше в СРСР було одержано важку воду, що стало початком розвитку науки про стабільні ізотопи в Радянському Союзі. Видатні відкриття належать вченим АН УРСР в галузі органічної хімії, зокрема органічного синтезу (ненасичених спиртів, ціанінових барвників тощо). В Інституті органічної хімії АН УРСР синтезовано високоефективний антибіотик саназин, який широко використовується медициною СРСР для лікування туберкульозу очей, кісткового туберкульозу та ін. заболеваний.

У післявоєнні роки вчені АН УРСР добилися значних успіхів у винайденні легуючих кольорових і рідких елементів. Створено ефективні й економічні технологічні схеми одержання з руд титану, цирконію та інших рідкісних металів. На основі розроблених АН УРСР даних на території республіки було виявлено нові родовища корисних копалин (вугілля, залізних руд, рідкісних металів, нафти тощо). Українські геологи внесли значний вклад у справу розширення меж видобутку корисних копалин Донецького басейну.

Зусиллями вчених АН УРСР розв'язано ряд важливих проблем автоматизації виробничих процесів, розроблено методи розрахунку машин на міцність, створено нові досконалі машини і механізми. Загальнонародне визнання здобула наукова діяльність Є. О. Патона, який зробив великий вклад у рад. мостобудування та автоматичне електрозварювання. В Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР розроблено теорію зварювання та апаратуру для автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом для потреб машинобудування, суднобудування, апаратобудування і багатьох ін. галузей промисловості. Розроблені колективом інституту і удостоєні в 1958 Ленінської премії метод і апаратура електрошлакового зварювання металу великої товщини широко впроваджені на багатьох заводах важкого машинобудування. Дослідження проблем порошкової металургії дозволило створити ряд металокерамічних виробів, які знайшли застосування в радіотехнічній промисловості і будівництві енергетичних систем. Інститут чорної металургії АН УРСР успішно досліджує питання інтенсифікації металург. процесів, розробляє нові й удосконалює існуючі процеси, а Інститут гірничої справи у творчій співдружності з працівниками виробництва створив гірничий комбайн для розробки слабких порід марганцьоворудних і буровугільних родовищ, а також оригінальний прилад - метангазоаналізатор безперервної дії Успішно впроваджуються в практику гідробудівництва розроблені науковими працівниками Інституту гідрології і гідротехніки нові методи будівництва гребель з кам'яного накиду.

Видатний мікробіолог і епідеміолог Д. К. Заболотний, засновник Міжнародного товариства мікробіологів, здійснив класичні дослідження в галузі профілактики і лікування ряду гостроінфекційних захворювань. Він вперше розробив ефективні методи протичумної вакцинації. Дослідження акад. О. О. Богомольця в галузі переливання крові, фізіологічної системи сполучних тканин, його антиретикулярна цитотоксична сиворотка широко використовуються в лікувальній практиці. Збагатили світову науку дослідження і багатьох інших працівників академії. Широко відомі фітогормональна теорія тропізмів та інші наслідки досліджень М Г. Холодного; праці О. В.Палладіна з біохімії головного мозку, м'язової діяльності та вітаміну К3 і вікасолу; до слідження В. М. Любименка з фізіології хлорофілу і фотосинтезу; праці А. О Сапєгіна з генетики; М. Д. Стражеска з патології кровообігу; праці В. П. Філатова по пересаджуванню трупної рогівки, що зробили переворот у боротьбі з сліпотою. Розроблене В. П. Філатовим вчення про біогенні стимулятори сприяло новому піднесенню багатьох галузей біологічної і медичної науки в усьому світі. Інститут ботаніки АН УРСР видав капітальну працю "Флора УРСР", подібне видання "Фауна України" здійснює Інститут зоології АН УРСР.

Великими тиражами видано в Україні монографічні наукові праці з питань історії українського народу, розвитку народ. господарства УРСР та ін. питань економіки, з проблем українського літературознавства, фольклору та мистецтвознавства. Вчені Академії наук УРСР розв'язали ряд практичних і теоретичних наукових питань в галузі історії, зокрема створено двотомний курс історії Української РСР. В Інституті літератури АН УРСР створено курс історії української літератури, видано твори класиків української літератури (Т. Шевченка, І. Франка, П. Мирного, Лесі Українки, П. Грабовського та ін.). Вчені Інституту мовознавства видали монографії про походження української мови, курс сучасної української літературної мови та її історії, ряд словників та ін.


5.1. Научные школы

В Академії сформувалося чимало наукових шкіл. Їх засновниками були видатні вчені- математики Д. О. Граве, М. М. Крилов, М. М. Боголюбов, механіки О. М. Динник і М. О. Лаврентьєв, фізики К. Д. Синельников, Л. В. Шубников, В. Є. Лашкарьов, О. І. Ахієзер, О. С. Давидов, А. Ф. Прихотько, О. Я. Усиков, С. Я. Брауде, геолог П. А. Тутковський, хіміки Л. В. Писаржевський, О. І. Бродський, А. В. Думанський, біологи і медики Д. К. Заболотний, О. О. Богомолець, В. П. Філатов, М. Г. Холодний, І. І. Шмальгаузен, В. В. Моргун. У всьому світі відомі українські школи електрозварювання Є. О. Патона і кібернетики В. М. Глушкова. Набули широкого визнання економічні й гуманітарні школи, які очолювали економісти М. В. Птуха і К. Г. Воблий, історики М. С. Грушевський і Д. І. Яворницький, сходознавець А. Ю. Кримський, мовознавець Л. А. Булаховський, літературознавці С. О. Єфремов і О. І. Білецький.


6. Інститути та установи НАНУ

7. Видання НАН України

Вісник АН УРСР за 1983 рік.

У 1921 - 28 виходили "Звідомлення ВУАН", 1928 - 47 - "Вісті ВУАН".

АН УРСР випускає такі періодичні видання: "Вісник АН УРСР" (з 1947) , "Доповіді АН УРСР" (з 1939), "Український біохімічний журнал", "Мікробіологічний журнал", "Геологічний журнал", "Украинский химический журнал", "Український ботанічний журнал", "Автоматическая сварка", "Украинский математический журнал", "Фізіологічний журнал", "Прикладна механіка", "Український фізичний журнал", "Автоматика", "Економіка Радянської України", "Український історичний журнал", "Слово і час", "Радянське право", "Народна творчість та етнографія". Установи НАН України мають широкі міжнародні наукові зв'язки. Регулярно проводиться обмін друкованими виданнями з усіма країнами народ. демократії, а також з наук. установами та бібліотеками США, Англії, Франції, Японії, Індії та ін. країн.


8. Нагороди та відзнаки НАН України

8.1. Золота медаль імені В. І. Вернадського

Найвища відзнака НАН України, яка присуджується за видатні досягнення в галузі природничих, технічних та соціогуманітарних наук. Заснована у 2003 г. - в рік 85-річчя створення НАН України на честь першого президента Академії - видатного вченого, академіка В. І. Вернадського. Присуджується щорічно 12 березня - до дня народження В. І. Вернадського дві золоті медалі: одна - вітчизняному вченому і одна - зарубіжному. Докланіше див. Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України та Список лауреатів Золотої медалі імені В. І. Вернадського Національної академії наук України.


8.2. Премії імені видатних вчених України

Присуджуються Національною академією наук України на підставі проведених у відповідних відділеннях НАН України конкурсів. Преміями відзначаються вчені, які опублікували найкращі наукові праці, здійснили винаходи і відкриття, що мають важливе значення для розвитку науки і економіки України. Перша з премій видатних учених України (Премія НАН України імені О. О. Богомольця) була заснована у 1953 р. По состоянию на 2010 рік існує 73 премії імені видатних учених України (Докладніше див. Премії НАН України імені видатних учених України). Премії присуджуються щорічно, проте кожна з них з різною періодичністю (в основному раз на 2-3 роки).


8.3. Почесний доктор НАН України

Президія НАН України від імені Національної академії наук України присвоює звання "Почесний доктор Національної академії наук України" видатним діячам світової науки, культури, державним та громадським діячам, що зробили вагомий внесок у розвиток науки, суспільний прогрес, забезпечення миру, взаєморозуміння й співробітництва між народами.

8.4. Відомчі відзнаки НАН України

  • Відзнака "За наукові досягнення"
  • Відзнака "За професійні здобутки"
  • Відзнака "За сприяння розвитку науки"
  • Відзнака "За підготовку наукової зміни"
  • Відзнака для молодих учених "Талант, натхнення, праця"

Примечания

  1. Річний звіт НАН України - www.nas.gov.ua/AchievementsProposal/Documents/2007_ua.pdf за 2007 рік.
  2. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992. - 608 с.

Литература

  • Энциклопедия украиноведения. В 10-х томах. / Главный редактор Владимир Кубийович. - Париж; Нью-Йорк: Молодая жизнь, 1954-1989 .
  • Кревецький І. Українська Академія Наук у Києві // Літературно-Науковий Вісник, V-VIII - Л., 1922
  • Артемський А. Що таке Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН). - К., 1931
  • Палладін О. Академія Наук УРСР (1919-1944). - К., 1944
  • Ветухів М. Основні етапи розвитку АН УРСР // Літ.-наук. збірник УВАН, І. - Нью-Йорк, 1962
  • Марченко В. Планирование научной работы в СССР. На опыте Украинской Академии Наук. - Мюнхен, 1953
  • Полонська-Василенко Н. Українська Академія Наук. Нарис історії. І-II. - Мюнхен, 1955-1958
  • Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992. - 608 с.
  • Історія АН УРСР. І-II. - К., 1967
  • Терлецький В. АН УРСР 1919-1969. Короткий історичний нарис. - К., 1969
  • The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences, XI, No. 1-2. - Нью-Йорк, 1969
  • Nemoshkalenko V., Novikov М., Pelykh V. Academy of Sciences of the Ukrainian SSR. - K., 1970
  • Vernadsky V. The First Year of the Ukrainian Academy of Sciences (1918-1919). - Нью-Йорк, 1970
  • Кумпаненко В. О глубоком кризисе в применении украинского языка в публикации научных исследований и научных работ АН УССР в 1969 г. / / Укр. Вестник, вып. III. - Балтимор-Виннипег, 1971
  • АН УССР сегодня. - К., 1977
  • История Академии Наук Украинской ССР. - М., 1979 (под ред. Б.Патона).
  • Развитие науки в Украинской ССР за 40 лет. К., 1957;
  • Палладин А.В. Академия наук Украинской Советской Социалистической Республики (1919-1944). К., 1944;
  • Семененко М. П. Достижения науки в Украине за годы Советской власти. "Вестник АН СССР", 1958, № 1.
  • И.М. Дзюба Энциклопедия современной Украины / / Академия Наук Украины Национальная. - Т. 1. - Киев, 2001. С. 250-289



См.. также


Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам