Объединение Дунайских княжеств

Картина Теодора Амана "Провозглашение унии"
Флаг новообразованного государства

Объединение Дунайских княжеств (рум. Unirea Principatelor Rom?ne) - процесс государства Румынии с 1858 по 1861 (1862) год, заключавшийся в объединении Дунайских княжеств (Валахии и Молдовы) в единое государство. Завершился возникновением Объединенного княжества Валахии и Молдовы. Возникновение нового государства признано Османской империей в 1861 году. Создание единого государства позволило сосредоточиться на проведении либеральных реформ и формировании национальной экономики, что дало толчок развитию Румынии в целом.

Герб объединенного княжества Валахии и Молдовы. Гербы княжеств сочетались равноправно, сердцевинный щиток цветов государственного флага символизировал единство государства.

В Румынии событие известна под названием Малое объединения (рум. Mica Unire). Также выделяется Великое объединение, когда в состав Румынии вошли Трансильвания, Бессарабия и Буковина.


1. Предпосылки

1.1. Формирование национально-освободительного движения

Дунайские княжества и Трансильвания, возникшие в Средние века, были тесно связаны между собой культурно и экономически. После завоевания Османской империей Валахии и Молдавии эти княжества вместе стремились к получению независимости. Именно поэтому национальная идея в Дунайских княжествах долгое время базировалась на освобождении от турецкого вассалитета [1]. Несмотря на сходство между жителями Валахии и Молдавии, между ними были и различия. Чаще всего это были культурные и языковые различия, разница в обрядах и т. д. Кроме того, турецкие власти проводила политический и культурный давление на княжества. Так, в качестве официального языка использовалась греческий [1]. Одновременно в румынском обществе остро стоял земельный вопрос, поскольку оба государства оставались аграрными придатками Европы. Поэтому часто происходили крестьянские восстания и бунты. Ситуацию усугубляла слабость центральной власти в Османской империи. Через общие кризиса в империи страдала экономика Дунайских княжеств.

Павел Дмитриевич Киселев, предназначен русском властью после войны с Турцией в 1829 году управляющим Дунайские княжества, начал проведение реформ. Были образованы парламенты княжеств - Адунаря Обштяске, - введены Органические регламенты, ветви власти были разделены. Несмотря на это, реформы не улучшили положения среднего класса населения, так как управление государствами-прежнему предоставлялось боярам. Одновременно Османская империя потеряла право на вмешательство во внутренние дела княжеств, фактически признав их самостоятельность [1].

Павел Дмитриевич Киселев

При Кисельови продолжалось становление румынской интеллигенции, осознавала необходимость проведения масштабных реформ во всех сферах. Таким образом, в начале XIX века в Дунайских княжествах сформировался либеральный национально-освободительное движение. Сторонники этого движения ставили перед собой две основные цели: отколоть от Османской империи Валахию и Молдову и провести в княжествах демократические преобразования. Объединение Дунайских княжеств в единое государство было отодвинуто на второй план.

В 1834 году Киселев потерял свои полномочия. Ему на смену в Валахии пришел Александру II Гика, а в Молдове - Михаил Стурдза. Эти хозяева правили в совершенно новых условиях, так как в Дунайских княжествах появились парламенты и Органические регламенты. Оба хозяина начали соперничество с парламентами, так как те взяли на себя часть полномочий. В 1840-х годах возрастает коррумпированность органов власти, начинается произвол. В таких условиях формируются организации, стремящиеся к изменению политического режима в Дунайских княжествах. Оппозиционное движение в Дунайских княжествах было представлено тремя организациями: "Фрецие", "Ассоциация патриотике" и "Общество румынских студентов в Париже". Все организации преследовались полицией, а "Ассоциация патриотике" была ликвидирована волошской полицией. Две оставшиеся организации разрабатывали программы по проведению либеральных реформ в Валахии и Молдавии. "Общество румынских студентов в Париже" присоединилось к "Фрецие", и сформировалась мощное оппозиционное группировки. Позже к ней стали присоединяться представители рабочего класса [1].

В "Фрецие" долгое время не было единой программы. От ее членов поступали разные предложения - от введения конституционной монархии до полного объединения Дунайских княжеств и провозглашения республики [2]. Движение разделился на две части - либералов и радикалов.


1.2. Революция. Первая попытка объединения

Михайло Стурдза

Желание интеллигенции провести либеральные реформы сыграло большую роль в объединении Дунайских княжеств. В течение 1840-х годов румынский национальное движение базировался на идеях либерализма. Также большое влияние оказывалось из-за рубежа, в частности из Франции. Там находилась значительная часть членов "Фрецие", которые опасались преследований на родине [1].

Еще до 1848 года связан с "Фрецие" Ион Гика нанес молдавском хозяину Михаилу Стурдза визит с предложением сместить с грецкого престола гика и провозгласить единую влахо-молдавскую государство. Стурдза не воспринял предложение всерьез и отказался [2]. После засухи 1847 года, которая вызвала недовольство крестьян, экономический кризис и провозглашения во Франции республики в 1848 году румынские революционеры осознали, что пора действовать. Первой революция произошла в Молдове. Там 27 марта в Яссах в гостинице "Петербург" состоялось заседание либерального боярства, где было принято решение вручить хозяину "Петицию-прокламацию", в которой были изложены требования восставших. От неожиданности Стурдза принял петицию, но уже вечером отозвал свое решение и направил в гостиницу войска. После непродолжительных столкновений по стране прошел ряд арестов. Некоторые из революционеров бежали в Австро-Венгрию.

Молдавский движение снова устроился за рубежом. Часть его представителей осознала необходимость консолидации усилий с грецкими революционерами. Уже за границей были изданы "Пожелания национальной партии Молдовы" и "Наши принципы реформирования родины". Во втором документе отдельным пунктом шло объединение Валахии и Молдовы в единое государство [1].

Жители Бухареста с румынским флагом во время событий 1848 года

В Валахии революция прошла успешнее, чем в Молдове. 9 июня состоялось первое восстание, а уже 11 июня власть перешла в руки повстанцев. Вслед за этим началось проведение реформ, хотя ситуация в стране была крайне нестабильна. Грецкие революционеры относились к объединению Дунайских княжеств серьезнее, чем молдавские [3]. В кулуарах грецкого парламента обсуждался вопрос об объединении княжеств. Однако единства среди нового руководства страны не было. Консервативные бояре вообще не хотели преобразований, под их давлением реформы стали половинчатыми. Однако объединение княжеств уже не представлялось возможным, так как в Молдове революция потерпела поражение. 19 июля в Валахию была введена турецкая армия, а 13 сентября турки перешли к силовым действиям, подавив революцию. 15 сентября в страну вошли российские войска. После поражения грецкие революционеры бежали в Трансильвании. Уже после 1849 года румынский национальное движение консолидировался. Осознав свои ошибки, на первый план было поставлено объединения Дунайских княжеств в единое государство. Проведение либеральных реформ планировалось румынской интеллигенцией уже на основе будущей единого государства [1].


1.3. После революций

Румынские эмигранты в странах Европы ("пашоптисты") после поражения революций в Дунайских княжествах развернули борьбу за объединение княжеств в прессе и на политической арене. Пропагандисты устраивали публичные выступления, конференции, выдавали труда и печатали статьи в европейской прессе с целью обеспечить себе широкую поддержку среди европейского и превратить румынскую проблему в интернациональную.

Также работа проводилась с румынской молодежью, которая училась за границей. Так, в Париже румынском языке издавались газеты "Жунимя ромине" и "Република Ромы", где пропагандировались идеи румынского единства. Румынский интеллигенция вела политическую работу в Германии, Великобритании, Османской империи, Франции. Работа за рубежом консолидировалась усилиями Николае Белческу и Михаила Когелничану. После Крымской войны методы работы изменились. Часть интеллигенции вернулась в Дунайские княжества после 1854 года, когда оттуда ушли реакционные российские войска. В Яссах и Бухаресте при поддержке Когелничану издавались газеты "Тимпул", "Стяуа Дунэря", "Ромыния литераре" и "Патрия". В газетах центральной темой была культурное единство княжеств и необходимость создания единой Румынии [1].

"Пожелания национальной партии Молдовы" Михаила Когелничану

В Дунайских княжествах тем временем сложилась сложная ситуация. Феодальный строй, который так и не был ликвидирован революциями 1848 года, влиял на развитие этих государств. Низкая покупательная способность населения, вызванная недостаточными доходами, и узость внутреннего рынка тормозили развитие Валахии и Молдовы. В таких условиях интеллигенция, которая принимала участие в революциях 1848 года, и либерально настроенная буржуазия объединились в новое движение юнионистов. Юнионисты в первую очередь боролись за объединение княжеств и ликвидации зависимости от Османской империи. По их мнению именно это могло вывести государства из кризиса и дать толчок дальнейшему развитию капиталистических отношений. Юнионисты пытались достичь своей цели легальными методами, с помощью Адунаря Обштяске. Их противниками стало консервативно настроенное "большое" боярство и приближенные к хозяевам чиновники. В первую очередь это объяснялось опасением потерять доходные места во власти и лояльность хозяина. Бояре опасались того, что либерально настроенные юнионисты получили поддержку среди крестьянства, и могут лишить их земли [4]. Таким образом, после Крымской войны в Валахии и Молдовы возникло два противоборствующих лагеря - юнионисты и боярство. Все политические споры и разногласия продолжались вокруг создания единой румынского государства.


2. Объединение Дунайских княжеств

2.1. Диваны Ад-Хок. Вторая попытка объединения

Дунайские княжества с 1829 года находились под контролем Российской империи. После окончания Крымской войны на Парижском конгрессе было принято решение лишить Российскую империю прав на Валахию и Молдову [5]. Также три южных уезда Бессарабской губернии передавались Молдавскому княжеству. На Парижском конгрессе обсуждался послевоенное устройство причерноморского региона, но вопрос об обустройстве Валахии и Молдавии не было принято решение. Предлагалось объединить эти княжества в единое государство, но поддержки эта идея не получила, в частности Османская империя выступала против вмешательства в ее внутренние дела [6].

Один из диванов Ад-Хок во время заседания

Решить румынское вопрос принадлежало самим жителям княжеств под наблюдением Османской империи. В 1857 году должны были состояться заседание диванов Ад-Хок, которые должны были определить будущее княжеств. Эти диваны были временными комитетами, которые создавались в экстренной ситуации и должны были решить только одно дело. В эти комитеты с помощью всеобщего голосования избирались местные жители, голосованием решали спорный вопрос. Сразу после решения вопроса Ад-Хок распускался особым указом султана [1]. Выборы в диваны, а затем и их заседания должны были состояться в Молдове и Валахии. Накануне выборов в Ад-Хок в обоих княжествах были образованы центральные избирательные комитеты, за которыми следила турецкие власти. Основы комитетов составили группы юнионистов. Накануне выборов в Ад-Хок в Дунайских княжествах сложились противоположные политические ситуации. В Валахии каймак положительно относился к программе юнионистов, поэтому старался содействовать проведению выборов. В Молдове сложилась противоположная ситуация. Местная власть выступала против объединения княжеств. При поддержке Турции и Австро-Венгрии списки выборщиков в Молдове были сфальсифицированы, а на юнионистов и кандидатов в Ад-Хок оказывалось давление. Молдавский каймак Николае Вогориде, назначен правителем Молдавии незадолго до выборов, проводил тайную переписку с Венским двором с целью обручения поддержкой в проведении фальсифицированных выборов [6].

Переписка была разоблачена юнионистов, которые воспользовались им как доказательством нечестной организации выборов [6].

7 июля 1857 года в Молдавском княжестве состоялись выборы в Ад-Хок, но большая часть населения их бойкотировала. В такой ситуации султан вынужден был признать, что Вогориде выборы сфальсифицировал, и назначить новые. В результате вторых выборов в молдавский Ад-Хок прошло много представителей юнионистского движения [1].

В сентябре того же года выборы в Ад-Хок прошли в Валахии. Здесь в отличие от Молдовы не было подобных инцидентов, и к концу сентября в княжествах действовали диваны Ад-Хок. В обоих диванах абсолютное большинство мест принадлежало юнионистам. С 22 сентября по 7 октября состоялось по 7 заседаний диванов в каждом княжестве (всего 14). На последнем заседании в Молдове Михаил Когелничану предложил проект резолюции по румынского вопроса [1] :

Карикатура на молдавского каймакама Николае Вогориде
  1. Сохранение автономий Дунайских княжеств
  2. Объединения княжеств в новое государственное образование - Румынию
  3. В новом государстве должна быть основана наследственная монархия, основоположником которой должен стать представитель одной из европейских династий
  4. Территориальная целостность нового государства должна соблюдаться Османской империей
  5. Формирование нового органа законодательной власти - единого для обоих княжеств Общественного собрания
  6. Резолюция должна быть обеспечена великими державами, которые приняли участие в Парижском конгрессе

Резолюция была принята 81 голос против 2. На следующий день 8 октября на последнем заседании в Валахии на рассмотрение была предложена подобная резолюция, но грецкие юнионисты уложились в 4 пункта. В Валахии резолюцию приняли единогласно. Сразу после окончания заседаний диванов Ад-Хок они были распущены специальным фирман султана [6].


2.2. Соединенные провинции

В 1858 году в Париже состоялось еще одно заседание представителей великих держав. На этот раз одной из основных тем стало рассмотрение резолюций, предложенных в прошлом году диванами Ад-Хок. Конгресс проходил с 10 мая по 7 августа, на нем была принята специальная Парижская конвенция об устройстве Дунайских княжеств. Несмотря на принятое решение, конвенция не была окончательным решением румынского национального вопроса, и то оставался открытым. Вона передбачала [1] :

  1. Формальне перейменування Дунайських князівств в Сполучені провінції Волощини і Молдови і створення єдиної законодавчої комісії, касаційного суду і армії
  2. Волощина і Молдова фактично залишаються окремими державами з різними господарями, які довічно обираються Адунаря Обштяске. Кожен господар повинен мати міністрів
  3. Волощина і Молдова залишаються васалами Османської імперії, але при цьому на них поширюється колективна гарантія великих держав

Органічний регламент, введений при Кисельові, частково змінюються цією конвенцію. Тепер господарі в управлінні князівствами повинні були керуватися конвенцією великих держав.

Михайло Когелнічану

Також вводилися загальні поштова, митна і монетна системи. У князівствах створювався загальний комітет, який знаходився в Фокшанах і повинен був видавати загальні для князівств закони [5]. Для реалізації положень конвенції в кожному князівстві були створені окремі комітети. Формальне об'єднання Дунайських князівств під гарантіями великих держав було вигідно Великобританії і Франції, які хотіли таким чином посилити свій вплив на Балканах і в Османської імперії, що розпадалась. Після того, як Російська імперія програла Кримську війну і вивела свої війська з князівств, ті стали залежними від держав Західної Європи. З Волощини і Молдові на захід вивозилося зерно і сировина для промислового виробництва, тому ті стали залежними від західних капіталів (зокрема британських і французьких). Пізніше Великобританія і Франція планували знайти для Волощини та Молдови єдиного монарха, лояльного до них [7], після чого половинчасте об'єднання князівств повинно бути завершено.

Конвенція, прийнята в Парижі, не принесла очікуваного юніоністам негайного об'єднання Волощини та Молдови в єдину державу. Вони усвідомили, що боротьбу за об'єднання слід проводити своїми силами, не покладаючись на інші держави. Попри це, юніоністи пізніше скористалися половинчастим об'єднанням князівств, сформувавши на його основі цілісну державу.


2.3. Вибори господаря 1859 року. Третя спроба об'єднання

У 1859 році повинні були відбутися чергові вибори монархів Волощини та Молдови. На початку року в Молдові почалося висунення та обговорення кандидатур. Там було два основних кандидата на престол: Михайло Стурдза, старий господар, і його син Георгій. Несподіваним була пропозиція прихильників національної партії зробити господарем Александру Іоана Кузу. Після переговорів члени парламенту обрали Кузу господарем Молдови, та він вступив на молдавський престол місяцем пізніше. Вибори господаря Волощини відбулися одночасно з виборами в Молдові. Головними кандидатами на престол тут були Георге Бібеску і Барбу Штірбу. Однак місцеві юніоністи заручилися підтримкою національної партії Молдови, і, дізнавшись що на молдавський престол претендує Куза, висунули його кандидатом на волоський престол. 24 січня в Бухаресті почалося засідання національних зборів. Одночасно прихильники об'єднання князівств зібрали в місті багатотисячний мітинг. До волоського парламенту прийшло багато людей під керівництвом депутата Василе Боереску, і голосування проходило у важких умовах. Мітингувальники вимагали обрати господарем Волощини Кузу, який вже був обраний у Молдові. Бореску навів аргументи на користь обрання Кузи. Він підкреслив, що Паризька конвенція не забороняє обирати одного і того ж монарха відразу в Волощині та Молдові. У той же день Куза був обраний і проголошений господарем Волощини. На престол Молдавського князівства він вступив 17 березня того ж року [1].

Франція і Великобританія не очікували такого результату виборів. Вони сподівалися посадити на престоли обох князівств лояльного їм монарха, тому подвійне обрання Кузи їм було невигідно. Османська визнавати вибори легітимними. Турецькі війська почали стягуватися до румунського кордону, на південний берег Дунаю і в Добруджу. Слідом за турецькими військами до румунського кордону стягнулися австрійські. Новоствореній державі загрожувала подвійна інтервенція. Помірно від силових дій. Те ж зробила і Російська імперія, якій було вигідно ослаблення турецьких, французьких і британських позицій у регіоні. Одночасно до війни готувалося Об'єднане князівство - так тепер називалася єдина держава Волощини і Молдови. Війни вдалося уникнути завдяки дипломатичному втручанню Російської імперії та Франції. Попри це, протягом наступних двох років навколо Об'єднаного князівства зберігалася напружена ситуація.


2.4. Назва нової держави

У середньовіччі слово "румун" (rum?n) означало "кріпак", тобто цей первісний етнонім, назва народу, отримав соціальний зміст. Немає жодних сумнівів у тому, що слово "румун" походить від слова "Рома", тобто Рим, закони лінгвістики це доводять абсолютно точно, тому що в румунській мові латинський звук "о" переходить в "u" ("у"). Але яким чином етнонім перетворився на соціальний термін сказати важко. Ясно інше: коли національна свідомість стала надбанням широких мас, особливо в 19 столітті, сенс назви румун знову змінився. Він став етнонімом. У 19 столітті з ним відбулася зміна: з "румун" він перетворився в "Роминія" (rom?n), саме для того, щоб римське походження було очевидно. При цьому слід підкреслити, що самі румуни використовувало слово "румун" як самоназву, але коли кріпосна залежність стала загальною, це слово стало синонімом слова "кріпак". З 1866 року, відповідно до нової Конституції, Об'єднане князівство починає офіційно іменуватись Румунія.


3. Наслідки

3.1. Формування нової держави

Карта Об'єднаного князівства Волощини і Молдови зразу після об'єднання

З 1859 по 1862 роки відбувалося поступове визнання виборів господаря легітимними, а формування румунської держави таким, що завершилось. У 1861 році Османська імперія визнала існування Об'єднаного князівства Волощини і Молдови як свого васала. Однак це не означало, що румунсько-турецькі відносини покращилися. У 1862 році відбувся великий збройовий скандал, який ледь не призвів до війни Сербії та Об'єднаного князівства проти Туреччини. Надалі подібні скандали відбувалися ще кілька разів, зокрема довгий час залишалося невирішеним питання про болгарські склади зі зброєю і боєприпасами на території Румунії, якими користувалися болгарські ополченці в боротьбі з Османською імперією. Румунська держава була васалом Османської імперії до 1877 року, коли вона оголосила про незалежність і була визнана в Сан-Стефанському і Берлінському договорах. У 1881 році на основі Об'єднаного князівства було сформовано королівство Румунія на чолі з Каролем I.

Пізніше на основі королівства була сформована Соціалістична Республіка Румунія, а потім і Республіка Румунія. Об'єднання Дунайських князівств має далекосяжні наслідки, оскільки держава, що виникла тоді, існує до сих пір, жодного разу не втративши державності. Створення Румунії вплинуло на політичну ситуацію в регіоні. З'явилася нова держава, з якою необхідно було рахуватися у міжнародній політиці.

Карта Об'єднаного князівства Волощини і Молдови 1897 року

Варто додати, що об'єдналося Волоське князівство тільки з тією частиною Молдовського князівста, що лежить на правому березі Пруту. Інша частина Молдовського князівства, яка лежить між Прутом та Дністром, у 1812 році потрапила під панування Російської імперії, та отримала назву Бессарабія. У 1918 році лівобережня частина Молдови була возз'єднана з правобережною частиною у єдиній державі Королівство Румунія. Але 1940 року після змови між Сталіним та Гітлером (див. пакт Молотова - Ріббентропа) Бессарабія знову потрапила під російську владу. Тому питання об'єднання Румунія має не тільки історичне значення, а і є задачею сьогодення.


3.2. Соціально-економічне значення

Об'єднання Дунайських князівств дало поштовх розвитку економіки. В економіку нової держави вливалися гроші з Європи. Завдяки інвестиціям розвиток капіталістичних відносин прискорився, і до 1863 року вже в Об'єднаному князівстві Волощини і Молдавії налічувалося 7849 промислових і 30 000 комерційних підприємств [1]. Проте варто зазначити, що до Першої світової війни Румунія залишалась аграрною країною.

Перше засідання Національних зборів Об'єднаного князівства Волощини і Молдавії

В результаті об'єднання Волощини і Молдавії до влади в новій державі прийшли ліберали на чолі з Александру Куза. Також створення національної румунської держави дозволило новій владі зосередитися на побудові нового суспільства. Почалася боротьба з консервативно налаштованим боярством. Головною проблемою нової держави стало частково збережене кріпосне право [8] і панщина. Державі потрібна була робоча сила, але більшість працездатного населення було зайнято на полях. Це гальмувало розвиток промисловості, у свою чергу надвиробництво сировини змушувало продавати його за кордон. Це перетворювало Об'єднане князівство на сировинний придаток промислово розвиненої Європи. Куза розгорнув політичну боротьбу проти боярства, одночасно проводилися ліберально-демократичні реформи. При Кузьо були створені нові органи управління державою, зокрема заснована посада домнітора і скликаний єдиний для обох князівств парламент - Національні збори [9]. Проведення ліберальних реформ дозволило наблизити державу до розвинених країн Заходу. Румунія вступила на тривалий шлях стабільного розвитку [8]. Також перемога юніоністів допомогла розвитку румунської культури. Після об'єднання Молдавія і Волощина могли разом боротися проти Османської імперії, зокрема проти культурного тиску з боку Туреччини. Був знижений рівень цензури, з'явилися умови для формування румунського театру. Так, у наступні кілька років в Об'єднаному князівстві почали з'являтися нові періодичні видання. Розвиток культури після об'єднання князівств значною мірою вплинув на розвиток та історію сусідньої Трансильванії, а також на культуру сучасної Румунії в цілому [1].


4. Підйом румунської національної свідомості

Об'єднання основної частини румунського народу в одній державі дало поштовх розвитку румунської культури. Одним з головних напрямків був розвиток румунської літератури. Класиками румунської літератури кінця XIX століття стали В. Александрі, І. Крянге, Н. Филимон, А. Одобеску, М. Емінеску. Також широку популярність здобули Г. Кожбук, М. Садовяну та інші. Паралельно йшов розвиток преси, яка надавала значний вплив на літературу. У другій половині XIX століття в результаті демократичних перетворень був знижений рівень цензури. Завдяки цьому в Румунії було засновано багато нових газет різної спрямованості, з них найбільший тираж мали "Роминія літераре", "Стяуа Дунеря", "Роминул", "Адеверул", "Універсул", "Діміняца".


5. Відображення в історіографії

Пам'ятник Ніколае Йорга

Об'єднанню Молдови та Волощини 1859 року в румунській історіографії приділяється особлива увага. Ще наприкінці XIX століття почали з'являтися праці, присвячені цій події. Одними з перших стали "Акти та документи щодо історії відродження Румунії" в десяти томах (1889 ? 1909). У той же час у світ вийшли праці Ніколае Йорга і Ксенопола "Історія політичних партій в Румунії" (1910) і 9-й том "Історії румунів" (1938) [10]. На початку XX століття вже після створення Великої Румунії інтерес до об'єднання князівств було втрачено.

Тільки в 1959 році, до сторіччя об'єднання Волощини та Молдови в одну державу, почали з'являтися нові праці істориків. Це "Документи, пов'язані з Об'єднанню Князівств" (1959 ? 1963), підготовлені та видані за сприяння Інституту історії "Ніколае Йорга" АН СРР. У 1960 році був виданий спеціальний том "Дослідження з об'єднання князівств", де були зібрані всі наукові роботи та публіцистичні статті, присвячені вивченню румунського національного руху. Об'єднанню Дунайських князівств також був присвячений IV том "Історії Румунії", виданий в тому ж році [10].


См.. также

6. Примечания

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Ожог И. А., Шаров И. М. Краткий курс лекций по истории Румын. Новая история Кишинев: (1992).
  2. а б Джапаридзе Э.. А. Общественно-политическое движение в Дунайский княжествах (из предыстории революции 1848 г.). - Москва: 1991. - С. 149.
  3. Международные отношения на Балканах 1830-1856. - Москва: 1990. - С. 210.
  4. Всемирная история в десяти томах - www.krotov.info/history/00/eger/vsem_097.htm / Смирнов Н. А.. - Москва: Издательство социально-экономической литературы, 1959. - Т. VI. - 830 с. глава "Национально-освободительной движение Балканский народов, образование Румынский государства"
  5. а б Всемирная энциклопедия - interpretive.ru/dictionary/628/word/? ? ? ? ? ? ? /. - 1961 Т. 6. статья "Объединение Валахии и Молдавии в Румынское государство"
  6. а б в г Ioana Ciofl?ncă Ele Au făcut Politica iaşului - old.ieseanul.ro/articol/ziar/iasi/online/17873/0 / (2007).
  7. Н. Н. Морозов Гогенцоллерны в Румынии / / Новая и Новейшая история. - 1995. - № 1.
  8. а б Очерки политической истории Румынии 1859-1944. - Кишинев: 1985. - С. 30.
  9. Istoria Rom?niei ?n date / Dinu C. Giurecu. - Bucureştie: Editura Enciclopedică, 2003. - С. 208. - ISBN 973-45-0432-0
  10. а б Istoria Rom?niei (1967).

Литература

8.1. Румынском

  • Istoria Poporului Rom?n - Biblioteca de Istorie. - Editura Ştiinţifică, 1970.
  • Vlad Georgescu Istoria ideilor politice rom?neşti (1369-1878). - Munich: 1987.
  • Neagu Djuvara ?ntre Orient şi Occident. Ţările rom?ne la ?nceputul epocii moderne. - Bucharest: 1995.

8.1.2. Российской

  • Очерки политической истории Румынии (1859-1944). - Кишинев: 1985.
  • Краткая история Румынии. С Древнейший времён до наших дней / В.П. Виноградов. - Москва: Наука, 1987.