Надо Знать

добавить знаний



Отто Вагнер


Wenzl Weis - Otto Wagner.jpg

План:


Введение

Отто Коломан Вагнер ( нем. Otto Koloman Wagner ; * 13 июля 1841 Вена - ? 11 апреля 1918 Вена) - австрийский архитектор, мастер стиля модерн.


1. Биография

Отто Вагнер родился 13 июля 1841 года в пригороде Вены в Пенцингу (Penzing), в семье нотариуса. Его отец Саймон Рудольф Вагнер, иметь Сюзанна Вагнер из дома Хубер-Хелфеншторффер.

Образование
1850 - 1852 Вагнер посещает Академическую гимназию в Вене. 1852 - 1857 учится в гимназии конвикту-Кремсмюнстер это известно только со слов Вагнера, потому что в одном школьном протоколе его имя не встречается. В 16 лет ( 1857) вступает в Венский политехнический институт. 1860 - 1863 учится в Академии изящных искусств в Вене где его преподавателями были Август Зикард фон Зикардсбург (Август Сикард фон Сикардсбург) и Эдуард ван дер Нюлль (архитекторов Ренгштрасе и Венской оперы). Однако со слов самого Вагнера известно, что с 1860 по 1861 он находится в Берлине и учится в строительной академии у Карла Фердинанда Буссе (ученика Фредриха Шинкеля). В 1862 году он начал работать в мастерской Людвига Ферстера, строителя Рингштрассе.

Личная жизнь
В 1863 году Вагнер женился на Жозефине Домхарт. В 1864 родился сын Отто, 1865 сын Роберт, 1867 дочь Сюзанна. Одновременно с этим браком, он много лет ( 1873 - 1879) жил вместе с Софи фон Паупи (дочь чешского пивовара), которая родила ему также двух детей.
В 1880 умирает мать Вагнера и он расстается со своей первой женой.
В 1884 он женился вторично, в этом браке родились трое детей. Вторая жена, Луиза Штифль, была на 18 лет моложе. В 1884 рождается сын Штефан, 1885 дочь Луиза, 1889 дочка Кристина. В 1915 году умирает вторая жена Луиза Вагнер.
Йозеф Август Люкс публикует биографию "Отто Вагнер" в 1914.


1.1. Начало творчества 1862-1887

На молодого Вагнера сильнейшее впечатление произвела улица Рингштрассе (кольцевая дорога), на которой сочетаются очень много разнообразных архитектурных форм: классических, ренессансных, готических. Она являетесь квинтэссенцией историзма в архитектуре. В первый период творчества примерно 1862 - 1887 годах Вагнер прославился как выдающийся представитель венского Ренессанса. Сам он называл свой архитектурный стиль - свободный Ренессансный стиль. К этому периоду относится много проектов жилых домов, многие из которых не известна. Возможно Вагнер считал их важными и поэтому когда в 1889 году публиковал свои работы, не поместил их в публикацию.


1.1.1. Синагога в Будапеште (1868)

Синагога в Будапеште (1868)
Синагога в Будапеште. Перспективное изображение, проект.

Синагога еврейской ортодоксальной общины в Будапеште относится к ранним работ Вагнера. Он получил заказ после участия в конкурсе в 1867 году. Проект был утвержден к реализации в марте 1868 года, а строительство пришлось на 1870 - 1873 года. Фасады здания выполнены из цветной кирпича, с архитектурными деталями в мавританском стиле. Интересного силуэта придают многочисленные минаретоподибни башни. Главное помещение синагоги, восьмиугольное в плане. Восьмигранный световой фонарь, которым увенчана здание, вместе с большими круглыми окнами в боковых стенах обеспечивают помещения освещением. По периметру расположена галерея для женщин.


1.1.2. Дом на улице Штадиенгассе, 6-8 Вена (1882)

Пятиэтажное здание. В плане правильной прямоугольной формы. Главный фасад имеет одиннадцать оконных осей. В своей работе "Несколько набросков, проектов и реализованных зданий" ( 1889) Вагнер посвятил ей целых три страницы, обращая внимание на практичность нижнего яруса, удобного как для проживания так и для сдачи в аренду.

1.1.3. Здание Австрийского земельного банка по улице Хоенштауфенгассе Вена (1882-1884)

Австрийский земельный банк. План.

Конкурс состоялся летом 1882 года. Само строительство велось в 1883 - 1884. При проектировании здания Вагнер мастерски использовал земельный участок неправильной формы. Ему удалось обеспечить все офисные помещения банка дневным освещением. Уличный пятиэтажный фасад выдержан в псевдоренесансному стиле, а фасад внутреннего двора удивляет отсутствием декора, гладкими зашпаклеванные поверхности и большими окнами. Зайдя в помещение, посетитель попадает в круглого вестибюля, а затем к главному залу со стеклянным потолком и полом. Внутренние стены офисных помещений не были опорными, что позволяло конструктивно изменять внутреннее пространство.


1.1.4. Первая вилла Вагнера Вена (1886)

Первая вилла Вагнера

Дом построен Вагнером для себя и своей семьи. Вилла расположена в большом поместье. План ділянки містить детальну інформацію про ландшафт, що свідчить про бажання архітектора гармонійно поєднати архітектуру будівлі та ландшафтний пейзаж. Вілла витримана традиційно у ренесансному стилі. Головний фасад оформлено композицією з сходових маршів, що ведуть до колонного портика з якого можна потрапити до великої зали. Парадна сторона і обідній зал розташовані так, щоб бути на виду у глядача. Щоб оптично збільшити розміри вілли, по сторонам головної будівлі Вагнер розмістив відкриті перголи. В 1895 праву перголу архітектор переробив у більярдну, а у 1899 ліву у майстерню, що була оформлена вітражами у стилі арт нуво авторства Адольфа Бема (Adolf B?hm). Розподіл внутрішнього простору характеризується строгим членуванням стін, симетричним розташуванням дверей та меблів. Спорудження вілли можна вважати початком нового творчого періоду. На головному фасаді Вагнер розмістив два афоризми: "Sine arte sine amore non ect vsta" - без мистецтва і любові нема життя, "Artis sola domina necessitas" - єдиною повелителькою мистецтва є необхідність.

Вілла Вагнера (проект, план)
Вілла Вагнера (проект, фасад)
Вілла Вагнера (фото)

1.1.5. Житловий будинок по вулиці Універзітетсштрассе, 12 Відень (1887)

Шестиповерхова споруда. Головний фасад із сімома осями вікон. Балкон акцентує увагу на парадних апартаментах. На головному фасаді пілястрами підкреслено вертикалі. На першому поверсі було запроектоване кафе з окремим входом. На кожному поверсі розмішувались всього дві квартири оснащені ванною та туалетом. Ліфт у будинку з'явився пізніше.

Житловий будинок по вулиці Універзітетсштрассе, 12. План
Жилой дом по улице Универзитетсштрассе, 12. Фасад
Жилой дом по улице Универзитетсштрассе, 12.

1.2. Зрелый период творчества 1888-1908

Як раніше згадувалось Вагнер прикрасив фасад своєї вілли двома афоризмами: "Sine arte sine amore non ect vsta" - без мистецтва і любові нема життя, "Artis sola domina necessitas" - єдиною повелителькою мистецтва є необхідність, саме вони стали основною ідеєю подальшої творчості, а саме поєднанням краси та функціональності. В 1896 році у публікації "Сучасна архітектура" архітектор розгорнув цю ідею, і стверджував "непрактичне не може бути красивим". Новий підхід не означав відмову від традиційних архітектурних форм, оскільки романська чи ренесансна арка мають не лише естетичний вигляд, але і оптимально розподіляють навантаження. Проте у контексті широкого розповсюдження технічних нововведень та появи нових матеріалів як бетон та алюміній, Вагнер вбачав свою задачу, як архітектора, у прагненні відповідати законам краси через пошук нових форм.
Архітектор створив свого роду "еволюційну теорію архітектури", у якій говорив про конструкцію як про "первинну клітину архітектури". "Кожен тип споруди походить від конструкції, яка поступово отримує облік твору мистецтва." На фоні пропаганди Вагнером "функціонального стиля" його ідея "необхідності" сприймається зовсім в іншому ракурсі. Аналогом вагнерівської теорії слугує дарвінівська теорія еволюції, у якій розвиток є результатом необхідності.
Проекти архітектора тісно пов'язані з сучасністю та зовнішнім середовищем. Вони розраховані на сучасну людину, мешканця великого міста. Доволі значна частина творчого доробку Вагнера присвячена проектуванню громадських споруд: ділових центрів, банків, універмагів, санаторіїв, готелів. Урбаністичні мотиви ясно проглядаються у жилих та складських приміщеннях Земельного банку на площі Лобклвіцплац (1884), в "Анкерхаузе" (1894), універмазі "Нойман" на вулиці Кернтнерштрассе (1893). Тут вперше в історії архітектури була використане скляне прекриття внутрішнього двору будинку.
Зацікавлення Вагнера особливостями життя сучасної людини знайшло своє відображення у проектування житлової архітектури. Варто зазначити, що Вагнер сам заробляв будівництвом житлових будинків і як архітектор і як власник. Після продажу він отримував капітал, що давав змогу реалізувати свій наступний проект.
Активна участь Вагнера у конкурсах сприяла швидкому творчому розвитку. Архітектор взяв участь більш як у тридцяти національних та міжнародних конкурсах на будівництво: віденської Фондової Біржі (1863), берлінського собор (1867 та 1890), віденського Дому правосуддя (1874), гамбургської мерія (1876), церкви у Соборсінє (1879), берлінського Рейхстагу (1882), будівлі парламенту у Будапешті (1882), собору у грецькому місті Патри (1902), Міського музею імператора Франца-Йосифа в Відні (1903, 1909) і.т.д
Здобувши перемогу у конкурсі на створення генерального плану Відня (1892 - 1893), Вагнер отримує призначення головним проектувальником (1894) - "Інспектор муніципального будівництва", а також художнім радником Комісії по питанням транспортних засобів, та Комісії по контролю над Дунаєм. Після цього зодчий виконує ряд проектів міського середовища: Віденської міської залізної дороги (1894 - 1900) та споруд на Дунайському каналі (1894 - 1906).
У 1894 році він стає професорм і куратором спецкурсу по архітектурі в Академії образотворчих мистецтв у Відні, цю посаду обіймає до 1912 року. У 1910 - 1911 проректор Академіі образотворчих мистецтв, Відень. Після того як Академія відмовила Вагнеру у наступнику, він виконував свої обов'язки, ще чотири роки безоплатно.

1895 Вагнера назначают членом постоянного комитета по искусству в департаменте культуры и образования Вены.
Спроектированный в 1898 - 1899 ансамбль домов известных как Линке-Винцале, стал ярким примером зданий в стиле сецессия. Его ученики основали объединение сторонников нового стиля, Венский Сецессиона ( 1898). Вагнер вступил в него в 1899 году правда пробыл лишь к 1905 и покину его вместе со своим другом Густавом Климта.


1.2.1. Жилищно-деловой центр "Цум Анкер" "Анкерхауз" (1894) улица Шпигельгассе

Жилищно-деловой центр "Анкерхауз"

В 1894 году страховая компания "Цум Анкер" заказала дизайн этого здания. Предварительный проект примечателен особым орнаментальным декором. Важной деталью конструктивного решения является возможность изменения пространства торговых павильонов. Дизайнерское решение фасада тесно связано с решением здания универмага "Нойман" (сейчас не существует). Оба дома были большие стеклянные витрины, что было неожиданно для венских стандартов.


1.2.2. Венская железная дорога (1894-1900)

Станция Королевский павильон
Станция Карлсплатц, (сначала Академиештрасе)

Питання про будівництво віденської залізної дороги обговорювалось неодноразово. Вперше виникла потреба у ній 1857 році у зв'язку з розширенням міста. У період з 1871 по 1873 в міністерство було запропоновано 26 проектів і концепцій. У 1873 вони були передані у Віденську міську раду. В 1892 Вагнера назначають художнім радником Комісії по питанням транспортних засобів. Архітектор відповідав за проектування та будівництво усіх деталей: архітектурний проект всіх надземних та підземних споруд, освітлення, ліфтів і навіть таких невеликих деталей як огорожі, та перила.
Перший детальний проект був готовий у кінці 1894, а будівництво розпочалось у 1895. Вагнером було виконано більш як 2000 ескізів. По планам архітектора мали збудувати 30 станцій та зупинок, 45 кілометрів рейсової дороги: Приміська лінія (1895-1896), лінія Дунайський канал - Віденська долина (1896-1900), Кільцева лінія (1895-1897), лінія до Району II (1899, правда її з часом ліквідували).
Будівельна комісія дала чіткі вказівки, що до використання будівельних матеріалів: павільйони станцій повинні буди спроектовані як будівлі, облицьовані декоративною кам'яною штукатуркою, арочні віадуки облицьовані цеглою світло-жовтого кольору, мости потрібно було виконувати з металу, а їх опори з тесаного каменю, і вирішені в простому ренесансному стилі. Це було зроблено для того, щоб всі споруди мали один стилістичний характер. Правда попри це ряд станцій суттєво відрізняться. Правда варто зазначити, що лише єдина станція спроектована Вагнером, як купольна споруда - це станція в віденському районі Хитцинг, для імператорської сім'ї.
Перші зміни вагнерівської сітки залізничної дороги відбулись у 1969 році у зв'язку з будівництвом віденського метро. На сьогодні значна частина станцій, мостів та тунелів належить до системи підземки і є невід'ємною частиною міського пейзажу.
Королівський павільйон. Це купольна споруда. Інтер'єр прикрашений живописом із зображенням імпереаторського Відня з висоти пташиного польота.
Станція Карлсплатц (спочатку Академіештрасе). Будівля має бочкоподібною кришу, з рельєфного листового заліза. На фасаді архітектор облицював видиму металеву конструкцію білими мармуровим панелями.


1.2.3. Споруди на Дунайському каналі (1894-1906)

Нуссдорфський шлюз

В июле 1892, під час будівництва міської залізниці був прийнятий закон, поклав початок перетворення Дунайського каналу у комерційний порт. Между 1894 і 1908 Вагнер збудував два шлюзи: Нуссдорфський і Кайзербадський, а також причал між мостами Аугартен та Францеса.
Нуссдорфський шлюз був спроектований на верхньому вході в Дунайський канал, з ціллю запобігти затопленню частини Відня під час паводку. Перший ескіз із зображенням оглядової вежі, будівлею для шлюзних воріт, та пілонами з левами з'явився у 1894 і значно відрізнявся від сучасного вигляду шлюзу. В грудні 1897 року в номері журналу "Der Architekt" було опубліковано друге зображення греблі з будівлею для шлюзних воріт, яке було і реалізовано у 1898 році.
Кайзербадський шлюз перші ескізи були розроблені у 1904 році, а готовий проект представлений у 1906, будівництво велось у 1907. Шлюзопідйомний кран розташовувався у центральній баштоподібній частині будівлі. Самі шлюзні ворота знаходились у нижній частині споруди. Фасад декоровано блакитною плиткою викладеною у вигляді хвиль.
Після Другої світової війни Кайзербадський шлюз перестав фнкціонувати, Нуссдорфський шлюз теж перетворився в пам'ятку, а в результаті будівництва естакади втратив свою виразність. Причал збудований Вагнером на Дунайському каналі у значній мірі розібраний.


1.2.4. Житловий комплекс на Лінке-Вінцайле Кйостлєргассе, Відень (1898)

Цей комплекс складається з трьох будинків: будинок по вулиці Лінке-Вінцайле 40, "Майоліковий дім" і будинок по вулиці Кйостлєргассе. Вони відносяться до найвиразніших пам'яток Відня виконані у стилі ар ново. Це був наймасштабніший житловий проект архітектора на момент будівництва (включав 50 квартир). Це п'ятиповерховий комплекс, що оснащений ліфтами та у квартирах ванними кімнатами.
Квартиру на першому поверсі будинку на Кьостлєргассе, Вагнер спроектував для себе. Столова і спальня виходять вікнами на вулицю, вікна решти приміщенні виходили у двір. Для столової були виготовлені меблі з горіхового дерева з перламутровим оздобленням, а також килимове покриття, штори та шпалери з тканини. Спальня була декорована з використанням японських мотивів: зображенням гілки сакури з квітами, ліжко та тумби буди виготовлені з латуні за проектом архітектора. Особливої уваги заслуговує величезна ванна кімната (5,28 на 2,91 м. висота стелі 3,6 м.). Скляна ванна розміщувалась перед мармуровою панеллю до якої кріпились ручки змішувачів, душ та інші аксесуари. Сама ванна складалась з нікельованої металевої рами та чотирьох панелей з кристалічного скла.

Майоліковий дім, фасад
Майоліковий дім, фрагмент декору
Otto Wagner Vienna June 2006 010.jpg
20080215-18 Wenen (108).jpg
Wienzeile38 Deko Koloman Moser1.jpg
Image-K?stlergasse3 1renov.jpg

1.2.5. Телеграфна контора газети "Die Zeit" (1902)

Збереглась всього одна фотографія фасаду, на якій можна побачити оформлення входу. Двері були розмішені між двома вітринними вікнами; над нею розташовувалась скляна панель з написом "Die Zeit". Алюмінієві конструкції фасаду змонтовані на основі міцнішого металу. Виставковий зал нагадує своїм рішенням кавовий дім "Кафе Муазєум", спроектоване Адольфом Лоосом (1899). Білосніжні стеля, підлога та стіни. Дві третини стін обшиті сірим лінолеумом для виставкових цілей. По центру стелі розмішується ряд лампи, що відзеркалюється у дзеркалах розмішених на задній стіні. У залі знаходяться два прямокутні столи, з алюмінієвими каркасами.


1.2.6. Церква святого Леопольда в Штейнхофе (1902-1904)

В 1903 году, на окраине города Вены возник один из крупнейших больничных комплексов Европы. Его территория занимает и сегодня более 100 гектаров. Церковь святого Леопольда построена как храм при "Нижньоавстрийському институте и санатории", психиатрической больницы, одновременно с которым и строилась. В конкурсе на строительство больницы приняли участие такие архитекторы как Леопольд Бауэр и Карло ван Боог. Проект Вагнера получил первое место. Был одобрен весь план состоящий из системы павильонов, однако архитектору поручили только строительство церкви. Кроме Вагнера в реализации проекта принимали в участие его коллеги Марсель Каммерер и Отто Шйонтхаль.
Купольная здание церкви облицована снаружи мраморными плитами толщиной два сантиметра и закреплены с помощью шурупов с медными головками. Купол покрыт рельефными медными листами, что сначала были позолочены. В плане церковь имеет форму греческого креста. Она может вместить около 800 человек, и имеет 400 мест для сидения. Вход разделен на три части: права для мужчин, левая для женщин, а центральная для особых случаев.
В интерьере своды декорированы золотыми линиями, образуют сетку и золотыми заклепками. Пол выложен белой плиткой с черным декором, в виде квадратов. Чтобы обеспечить хорошую видимость со всех уголков церкви, пол в сторону алтаря идет под уклон и снижается примерно на 30 сантиметров.
Фигуры, которые размещены на двух башнях церкви выполнил Рихард Лукаш, а четыре ангела над главным входом резцы Отмара Шимковиця. Витражи выполнил Круг Мозер, живопись алтаря (завершен лишь в 1913) - Леопольд Форстер по проекту Ремиуса Гейлинга.

Церковь святого Леопольда.
Церковь святого Леопольда, витраж Круг Мозера
Церковь святого Леопольда, интерьер.

1.2.7. Почтово-сберегательный банк (1903-1912)

Почтово-сберегательный банк, фасад

В январе 1903 года был объявлен конкурс. З 32 представлених прокетів рекомендований до виконання був проект Вагнера. Він і був реалізований правда з незначними змінами. будівництво розпочалось у 1904, а у грудні 1906 році було готове до експлуатації.
Фасади облицьовані тонким мармуровими панелями, закріплені за допомогою шурупів. Основа будівлі декорована гранітними панелями. Багато деталей фасаду виконані з алюмінію: головки шурупів, опори навісу, карниз.
Зона для клієнтів складається з великого вхідного приміщення, вестибюлю та трьохнефного банківського залу. Підлогу у залі виконано із скляних блоків, що дало змогу забезпечити приміщення, як розташовується поверхом нижче, денним освітленням. Стеля - арочне перекриття зі скла, з алюмінієвими опорам. Стіни знизу облицьовані мармуровими панелями світло зеленого кольору, а з верху білим скляними. Вагнер приділяв особливу увагу деталям. Він розробляв не лише дизайн меблів, а навіть вимикачів світла та килимового покриття. Найбільш скрупульозно архітектор опрацював дизайн центрального офісу на другому поверсі. Надзвичайно прославились крісла Вагнера, з алюмінієвими чи латунними накладками у нижній частині ніжок.

Поштово-ощадний банк, інтер'єр.
Поштово-ощадний банк, інтер'єр.
Крісло, дизайн Вагнера

1.2.8. Палац миру в Гааге (1905)

Отто Вагнер брав участь у багатьох міжнародних конкурсах. Одним з них був конкурс проектів для Палацу миру в Гааге в Нідерландах (серпень 1905 по квітень 1906). Вже в грудні 1905 архітектор завершив свій проект і віддав його на друк. У цьому проекті Вагнер звернувся до класичного типу будівель суду: головна будівля з великим вестибюлем і монументальними сходами; у крилах різноманітні зали засідань, а у задній частині будівлі велика бібліотека. В середині розмішувалось великий внутрішній двір з якого можна було потрапити до зал засідань. Для будівництва Вагнер пропонував використати граніт, мармур і томпак (різновид латуні). Організатор конкурсу, Фонд Карнегі в 1906 році вів переговори з Вагнером, але замовлення архітектор так і не отримав. Йому було запропоновано переглянути проект і приділити більше уваги деталям фасаду. На що Вагнер запропонував оздобити фасад невеликим фарфоровим деталями золотого та синього кольорів.


1.2.9. Галерея сучасного мистецтва (1900)

По пропозиції Карла Молла, Вагнеру як члену "Сецесінона" з 1899 року, було зроблено замовлення на розробку проекта галереї. У лютому 1900 архітектор представив свій перший проект. Наступний перероблений проект був готовий вже у вересні цього ж року. Проте будівлі спроектована Вагнером так і не була реалізована.
Архітектор зосередив свою увагу на розробці зовнішнього вигляду будівлі, оскільки за його концепцією внутрішній простір, потрібно було розробляти групами в відповідності до експозиції епохи. Проект привертає увагу тим, що на 15 осевому фасаді по всій довжині розмішувалась живописна композиція у стилі модерн. Головний вхід декоровано навісом із алюмінію та міді.


1.3. Пізній період 1908-1918

1.3.1. Санаторій для хворих вовчанкою (1908)

Проект був представлений Вагнером у 1908 году. Лікарня у плані мала "Н" подібну форму, палати були невеликих розмірів, щоб у них розмішували як найменше хворих; ті які виходили вікнами на південь були спроектовані так щоб захистити пацієнтів від денного освітлення. Будівництво велось між 1910 та 1913 роками. Головний фасад будівлі створює враження симетричності і класичного вирішення: одна центральна частина і дві бокові. Проте внутрішнє планування обумовлене функціональними особливостями, що порушують симетрію додатковими сходами, чи зміщеним коридором. Будівля декорована темно-синіми скляними панелями.


1.3.2. Житлові будинки по вулиці Нойштіфтгассе і Дйоблєргассе (1909-1911)

Це будинки були одними з найсучасніших будівель збудованих у Відні у 1910 году. Це великі будівлі загальною площею 280 м 2. Фасад простий, білий, тинькований. Для декорування використані скляні панелі: 10 міліметрові на будинку по вулиці Нойштіфтгассе та сині на Дйоблєргассе. Вікна мають пропорцію 1:2 і акцентують увагу на членуванні фасаду. На будинку по вулиці Нойштіфтгассе по штукатурці прокреслені тонкі лінії як ще більше підкреслюють регулярність у зовнішньому оформлені.
Отто Вагнер особисто повністю зайняв, апартаменти будинку на вулиці Дйоблєргассе, прощею 280 м 2 і майстерню 220 м 2 вікна якої виходи у двір. Приміщення в квартирі булу оформлені у стилі першокласних столичних квартир, якими Вагнер захоплювався у Парижі. Гостина буда оздоблена червоним деревом, столова - американським горіхом. Їх розділяла перегородка з дерева та скла, що дало змогу створити приміщення довжиною майже 18 метрів з 7 вікнами.

Neustiftgasse 40.jpg
D?blergasse 4.jpg

1.3.3. Міський музей імператора Франца-Йосифа (1912)

Вагнер занимался этим проектом около десяти лет. С момента участия в первом предыдущем конкурсе, а также в более страстном соревновании в 1901 - 1902 и в большом конкурсе в 1912 году. Конкурс был объявлен в июле 1912, а в мае 1913 было опубликовано, что будут вручены две премии на первое место. Одна из них принадлежала Вагнеру, а вторая архитекторам Хоффману и Трианквиллин. Именно этот второй проект был и реализован. Правда строительство прервала Первая мировая война.
Из большого количества проектов различных музеев, проект музея императора Франца-Иосифа был сложный и интересный в пространственном решении. Посетитель зайдя, переходила к огромному вестибюлю высотой 20 метров (четыре этажа), каждый из этажей имел вестибюльную галерею. В центре должен располагаться фонтан знаменитого барочного скульптора Рафаэля Доннера. В своем докладе Вагнер обращал внимание на гибкость и функциональность пространства музея, например легкость установки мобильных дополнительных перегородок между окнами.


1.3.4. Вторая вилла Вагнера (1912)

Свою вторую виллу Вагнер спроектировал впервые в 1905 году, она имела располагаться как раз напротив первой виллы. В 1911 году Вагенер продал первую виллу владельцу театра варьете Бену Тиберий. Построенная в 1912 - 1913 друг Вилли значительно меньше по размеру чем первая и чем пленувалось по проекту 1095 года. Это было обусловлено, как утверждал сам архитектор, желанием создать максимально светлые помещения.
Это простая кубическая сооружение. Внешние стены покрыты известково-цемент штукатуркой, на уровне первого этажа по всему периметру располагается декоративная полоса выполнена из маленьких кусочков синего стекла. Удлиненные окна ретмично располагаются на стенах, выходящих на улицу и в сад. Комнаты для прислуги располагаются в цокольном этаже и имеют отдельные входы. На втором этаже располагается единственная большая комната "столовая" (4,3 метра высотой и 54 м 2), к ней примыкает вестибюль и главная лестница. Вагнер подобрал дизайнерская мебель. В вестибюле мебель из гнутой древесины фирмы "Тонет" Тонета Михаеля, созданной по проекту ученика и коллеги Вагнера Марселя Каммерера.
Сначала эта вилла планировалась "для вдовы", поскольку Вагнеру на момент строительства было уже 70 лет, а его жена была моложе на 18 лет. Однако она умерла раньше него в 1915 году. Через год после смерти жены Вагнер продал дом, поскольку не хотел жить там где умерла любимая.

Otto Wagner zweite Villa2.JPG
Otto-Wagner-Villa II 0057.JPG

1.3.5. Отель Вена

Спроектированный в 1913 году гостиница "Вена" должен был располагаться на Карлсплатце. С плоской крыши должен открываться вид на город. Проект стал известен благодаря рисунке Вагнера с изображением девушки, которая пылесосом убирает гостиничный номер. В в комментариях к проекту архитектор обращал внимание на использование всех новинок техники. Он спроектировал лифты, номера должны были быть оснащены туалетами и ванными комнатами, микрофонами для прямого соединения с главными гостиничными комнатами. Конечно же были внутренняя почта, электрическая бесшумная вентиляция, центральное отопление, ресторан, кафе, цветочный магазин, пункт обмена валюты и театральные кассы.
Если бы этот проект был реализован то Вагнер бы создал самый отель своего времени во всей Центральной Европе.


1.4. Награды

  • 1898 Награжден орденом Железной короны третьей степени.
  • 1910 Награжден крестом Французского Почотного легиона.
  • 1907 Награжден крестом ордена Франца-Иосифа.

2. Творчество Отто Вагнера

2.1. Реализованные архитектурные работы

  • Синагога в Будапеште (1868).
  • Генеральный план Будапешта (1868).
  • Жилой дом по улице Беллариашртасе, 4 Вена (1869).
  • Вилла Куневальдер, Бад-Вйослау, Нижняя Австрия (1870).
  • Жилой дом по улице Виднер-Хауптрассе, 65 Вена (1875).
  • Жилой дом по улице Бауернмаркт, 6 Вена (1875).
  • Жилой дом по улице Шйонбурггаассе, 2 Вена (1875).
  • Жилой дом по улице Шоттенринг, 23 Вена (1877)
  • Реконструкция купален Дианы Вена (1878).
  • Павильон для живой картины декоратора Ханса Макарта посвященной серебряном свадьбе императорского супругов. Вена (1879).
  • Фамильный склеп Вагнеров, Вена (1881).
  • Дом на улице Штадиенгассе, 6-8, Вена (1882).
  • Офисное помещение Австрийского кредитного банка, Вена (1882).
  • Жилой дом по улице Лубковицплац, 1, Вена (1884).
  • Вилла Хан, Баден под Веной (1885).
  • Первая вилла Вагнера, Вена (1886).
  • Жилой дом по улице Универзитетсштрссе, 12, Вена (1887).
  • Особняк Вагнера по улице Реннверг, 3, Вена (1889).
  • Жилой дом по улице Ауенбруггергассе, 2, Вена (1889).
  • Генеральный план Вены (1892-1893).
  • Универмаг Ноймана, Вена (1893).
  • Нуссдорфський шлюз, Вена (1894).
  • Жилищно-деловой центр "Цум Анкер", Вена (1894).
  • Венская городская железная дорога (1894-1900).
  • Часовня святого Иоанна, Вена (1895).
  • Пристань на Дунайском канале в Вене, частично реализована (1896-1899).
  • Жилой комплекс на Линке-Винцайле, Кйостлергассе, Вена (1898).
  • Телеграфная контора газеты "Die Zeit", Вена (1902).
  • Церковь святого Леопольда в Штейнхофе, Вена (1902-1904).
  • Офисное здание кайзеровских-королевского Почтово-сберегательного банка, Вена (1903-1912).
  • Здание для Объединенной кайзеровско-королевской гвардии, Вена (1904).
  • Дом шлюзного ворот Кайзербадського шлюза, Вена (1904-1906).
  • Санаторий для больных волчанкой, Вена (1908).
  • Жилой дом по улице Нойштифтгассе, 40, Вена (1909-1910).
  • Дача Стамболи на набережной в Феодосии (1909-1914) [1].
  • Жилой дом по улице Дйоблергассе, 4, Вена (1911).
  • Вторая вилла Вагнера (1912).
  • Работы для церкви, Вена (1916).

2.2. Нереализованные архитектурные проекты

Конкурсный проект здания сейма. Львов. (1875)
  • Лечебный салон, Вена (1863).
  • Здание Фондовой биржи, (1863).
  • Собор в Берлине (1867).
  • Кирпичный завод в Лааерберге (1868).
  • Здание Суда, Вена (1874).
  • Галицкий Сейм Львов, Украина (1875). [2]
  • Ратуша, Гамбург (1876).
  • Католическая церковь Саварсин, Румыния (1879).
  • Административное здание расчетной палаты, Вена (1880).
  • Проект "Artibus" (1880).
  • Рейхстаг, Берлин (1882).
  • Парламент, Будапешт (1882).
  • Учреждение по земельным кредитам, Вена (1884).
  • Фондовая биржа, Амстердам (1884).
  • Охотничий дом, Ниш, Сербия (1885).
  • Собор в Берлине (1890-1891).
  • Новый план площади Карлсплатц, Вена (1892).
  • Католическая церковь, Осиек, Хорватия (1893).
  • Музей гипсовых слепков, Вена (1896).
  • Академия изящных искусств, Вена (два варианта проекта) (1897-1910).
  • Церковь на кладбище в Веринге, Вена в записке к проекту добавлена ​​статья "Современное церковное строительство" (1898).
  • Совершенствование Хофбурга, Вена (1898).
  • Новое здание церкви капуцинов и императорский склеп, Вена (1898).
  • Галерея современного искусства, Вена (1899).
  • Городской музей императора Франса-Иосифа, Вена (четыре варианта проекта) (1900-1912).
  • Памятник "Культура", часть проекта городского музея императора Франца-Иосифа (1909)
  • Административное здание Австро-венгерского банка, Будапешт (1901).
  • Греческий православный собор Патры, Греция (1902).
  • Малый театр, Вена (1903).
  • Универмаг на площади Карлсплатц, Вена (1903).
  • Реконструкция рынка, Вена (1903).
  • Виндобонський городов, Вена (1904).
  • Фонтан на площади Карлсплатц, Вена (1904-1906).
  • Мост Фердинанда, Вена (1905).
  • Вилла Вагнера на улице Буяттигассе, Вена (1905).
  • Дворец мира, Гаага (1905).
  • Дворец венского общества, Вена (1906).
  • Колоннады, Карлсбад (1906).
  • Временная церковь, Вена (четыре проекта) (1906-1907).
  • Дом Славы, Вашингтон, округ Колумбия (Сан-Франциско) (1907).
  • Здание администрации Имперского военного министерства, Вена (1907-1908).
  • Здание администрации Имперского торгового департамента, Вена (1907-1908).
  • Технологический музей промышленности и торговли, Вена (1909).
  • Мост Фердинанда, Вена (1909).
  • Отель "Вена" (три варианта проекта) (1910-1913).
  • Университетская библиотека (проект, два варианта) (1910-1914).
  • Выставочный зал союза австрийских художников, Вена (1912-1914).
  • Дом искусства МСМ-ММ, Вена (1913).
  • Здание больницы по изучению рака, Вена (1914).
  • Санаторий Пальмшосс, Бриксен, Южный Тироль (1914).
  • Модернизации лечебного салона, Вена (1914).
  • Церковь Победы, район Мария Елленд у Фишаменда, Нижняя Австрия (1915).
  • Жилой дом Оттохоф, Вена (1916).
  • Богадельня святой Магдалины, Инцердорф около Вены (1916).
  • Церковь Мира, Вена (1917).
  • Жилой дом Кюнстлерхоф, Вена (1917-1918).

2.3. Литературное наследие

  • "Современная архитектура" первое издание (1896), второе издание (1898), третье (1902), четвертое (1913)
  • "Несколько эскизов, проектов и реализованных зданий." Том 1 (1889), Том 2 (1897), Том 3 (1906),
  • Вопрос по строительству гостиниц (1910).
  • "Столица" (1911).

Примечания

  1. Тимофеенко В. И. Зодчие Украины конца XVIII - начала XX веков
  2. Архитектура Львова: Время и стиле. С. 241, 271

Источники

  • Сарниц Август Отто Вагнер предвестник современной архитектуры. - Москва: Арт-Родник, 2006. - 96 с. - 3000 прим. - ISBN 5-9561-0195-4
  • Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть. Біографічний довідник. - К.: НДІТІАМ, 1999. - ISBN 966-7452-16-6
  • Большая советская энцеклопедия. - Москва: Советская енцеклопердия, 1971. - Т. 4. - С. 225.
  • Горюнов В. С, Тубли М. П. Архитектура эпохи модерна. Концепции. Направления. Мастера. - 2-е изд. - С.-Перербург: Стройиздат СПб, 1994. - С. 333. - ISBN 5-87897-004-X
  • Архитектура Львова: Время и стиле. XIII-XXI вв. / Ю. А. Бирюлев. - М.: Центр Европы, 2008. - 720 с. - 2000 экз. - ISBN 978-966-7022-77-8

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам