Надо Знать

добавить знаний



Портрет



План:


Введение

Портрет ( фр. portrait ) - Рисованное, скульптурное или фотографическое изображение человека или группы людей. Соответствующий жанр изобразительного искусства. Много портретов создана и в гравюре.

  • Ван Гог, автопортрет 1887

  • Портрет итальянки. Худ. И. Репин

  • Артюх игорь.jpg

    современный графический портрет, автор Артюх Игорь - 2011

Портрет главного инквизитора дон Фернандо Нуньес де Гевара

1. Исторические данные

1.1. Портрет Древнего Египта

Фараон Рамзес II. Деталь храма Абу-Симбеле

В современном терминологическом смысле портрет появился в Древнем Египте. Первые портреты изображают фараонов и связанные с культом мертвых, существовавший в государстве. Портрет возникает на фигурках двойника умершего. Чем более похожим был двойник, тем больше он считался воплощением покойника. Но обожествление фараона ввело появление портретов скульптур большого размера еще при жизни человека.

Фараона подавали на троне, а его фигура сохраняла силуэт прямоугольного камня, из которого производили скульптуру. Движения в скульптуре еще не умели воспроизводить (см. фараон Хафра на троне). Наблюдение за религиозными церемониями ввело новый тип портрета. Фараон предстает в полный рост, а по бокам его поддерживают женские богини. Женщины как близнецы, похожие друг другу, здесь не найти индивидуальное. Только за коронами на головах можно распознать, кто есть кто. А лицо фараона уже пытаются сделать индивидуальным (див.фараон Менкаура и богини нома и Хатор). Воспроизводят и некоторых важных вельмож (статуя вельмижи Ранофера). Наряду с использованием камня используют и дерево для создания небольших фигур (царевич Каапера) или портретов строителей пирамид (деревянный рельеф с портретом строителя Хесира). Инженерные и математические знания, письменность вообще обожествлению, а их носители быстро стали кастой жрецов. В Египте возникает странный вид портрета-портрет писаря (писарь Каи, писарь Хапи). Постепенно портрет переносят на деревянный гроб, служившая для хранения мумий (портрет женщины тую на деревянном саркофаге). Натрунни портреты раскрашивали и добавляли надписи с именем лица и титулами. Потеря имени равнялась невозможности покойника попасть в египетский рай. Этим пользовались враги покойников и врывались в погребальные кладовой ради порчи мумий и уничтожение имен умершего. Появился и портрет-рельеф. Производить его было легче и быстрее. Рельефные портреты (и рельефы вообще) широко использовались в искусстве Древнего Египта.

Скульпторы Египта делали и гигантски изображения фараонов, поскольку его лицо обожествлялась. Образцами гигантских портретов фараона служат огромные статуи Рамсеса II в храме Абу-Симбел (13 век до н.э.).


2. Портрет Древнего Рима

Нерон, мюнхенская коллекция
Император Август из Ватиканского музея

Особую роль в искусстве Римской империи играл портрет. Мраморные портреты Древнего Рима идут от традиции почитания предков и умерших. Делали маски умершего воска. Сами маски хранили в особых шкафах в атриуме. Воску добавляли краски и они изображали не столько отражение лица покойного, сколько его живой образ. Мастерство Полировщик масок со временем возрастала.

Маски играли определенную роль в ритуале похорон. Их надевали живые актеры соответствующего роста и телосложения, был покойный. Актеры садились вокруг покойного в кресла, а сын или родственник говорили погребальную речь с прославлением преимуществ и деятельности покойного. После похорон маски составляли в шкаф семьи.

Государственные преступники и лица, лишенные гражданской чести, теряли право на посмертную маску. А семья не заказывала их и принудительно исключала злодея из родословной. Так, например, с убийцей императора - Брутом.

Представим фрагмент произведения Плиния (1 стоиття н.э.): "Иначе было у наших предков. В их атрия напоз были выставлены не произведения иностранцев, бронзы и мрамор, а маски из воска, чтобы служить в похороны человека, принадлежавшей роду. " Так, со временем произошли изменения. Воск заменили медь, бронзу, мрамор. А к изготовлению портретов привлекли и иностранных мастеров. Начали отмечать и женщин, особенно магнатских семей. Особую роль сыграл и культ императоров, пришедший на смену Рима эпохи республики. Бюст и статуи императоров Рима делали при жизни правителя и развозили по провинциям. Поэтому их находят не только в Италии, но и в бывших римских провинциях на Балканах, во Франции, северной Африке и т.д.. Эти бюсты стали предметом коллекционирования уже в эпоху Возрождение. Их можно увидеть во многих музеях мира.

Древнеримский портрет ориентировался на реальную личность. Поэтому сохранял натуралистический характер и не делал идеализации. На лицах римлян поражают глубокие морщины, двойной подбородок, старая кожа, избыточная масса тела (бюст императора Вителлия и др.).

Начали чеканить и монеты с портретами римских императоров.


2.1. Портрет Средневековья в Европе

Мозаика, император Алексей I Комнин, Софийский собор, Константинополь, 11 ст.
Король Сербии Стефан Душан с супругой - Еленой Болгарской

Портрет эпохи Средневековья прошел несколько этапов становления. Главным был отказ от многих черт, присущих портретам античности и Древнего Рима подобное. Портрет, как вид искусства, пережил кризис и приобрел новые черты: плоскостности, схематизма, соответствия христианским добродетелям. Заказчиками портретов исключительно становятся чиновники. В утреннем Средние изменились и материалы, которые служили для портретов. Изготовление фресок было значительно дешевле, чем произведение из бронзы, мозаики или мрамора. Распространение фресок в христианских храмах стало служить и для увековечения королей или обладателей земель. Поэтому в некоторых местностях сохранились только портреты на фресках (София Киевская, церкви Болгарии, Сербии и др.). В этих портретах подчеркнуты христианские добродетели обладателя несмотря роскошные одеяния портретируемых, а в руку вложен крест. Появился и портрет князя с макетом храма в образе донатора.

В столице Византии появились портреты императоров и их жен в мозаиках. Но чрезвычайная цена материала не способствовала распространению портретов в мозаике.

Продолжали чеканить портреты властителей и на монетах. Сравнение ранних средневековых монет с монетами античности указывает на большие потери. Лицо возникает опровергнутой графической схеме. Такой портрет без соответствующей надписи очень трудно связать с конкретным лицом. Только дорогой материал - указание на Порфирородного лицо из столицы.

Золотой солид с портретами византийских императора Льва IV и его сына Константина. 8 века н.э.

2.2. Портреты позднего Средневековья

Большое распространение в Средние мало изображения святых. Но многочисленные образы святых не могут считаться чисто портретами, несмотря на присущую им некоторую портретность. Святых рисовали с канонами и распознавали по надписям и соответствующим атрибутам. В случаях, когда надписи не сохранились, трудно, а иногда совсем невозможно установить, кто именно на фреске или миниатюре. Так, не сохранилось портретов первых римских пап. Их образы воссоздавали по канонам. Римского папу Климента, которого почитают и православные, подавали в стилистике православных канонов и считался одним из покровителей славян. Но это никак не портрет Климента.

Готический скульптор. Ута фон Балленштед. Наумбургський собор, ок. 1250-60

Позднее Средневековье обратилось к портрету в скульптуре. Эпоха готики во Франции и Германии подарила искусству настоящие шедевры в портретах. Во Франции соборы строили несколько веков и мастера имели возможность работать на одном месте долгие годы.

Выполнением портретов в готических соборах Германии занимались особые странствующие бригады скульпторов. Исследователи обнаружили произведения одной такой бригады в соборах Майнца, Наумбург, Мейсена. Особенно удачными стали портретные скульптуры основателей Наумбургзького собора-маркграфов Екехарда и Германа из семьи Веттинов и их женщин - Ути фон Балленштед и Реглинды.


2.3. Доколумбовой портрет Америки.

Развитие археологии в 20 веке позволил сделать открытие в Латинской Америке: в доколумбову сутки здесь существовал портрет, самостоятельный, не связанный с европейской традицией. Конечно, это не портреты масляными красками, а портреты в керамике. Различные горщикы индейцев мочика (современное Перу), как Панафинейских амфоры, всосали черты местной культуры, которая пока мало известна ученым. Удивительно, что горщикы сохранили внешние черты людей того времени. Характерные детали позволяют роспизнаты представителей элиты, солдат, даже ремесленников Выбор керамики как материала для портретов вполне оправдан ее распространением и широким использованием и для посуды, и для создания анималистических фигирок, и даже гробов для умерших.


2.4. Средневековый портрет в Китае

Специалисты считают, что портреты в Китае делали еще в 1-м тысячелетии до н.э. Но древнейшие из сохранившихся портретов относятся к 1.000 году н.э. (т.е. 11 век). Портретная живопись Китая связывают с культом предков. В период Хань (начало нашей эры у европейцев) возник обычай вывешивать портреты военных и светских чиновников в залах императорского дворца. Значительное подпитки должен китайский портрет и от распространения гаданий на чертах лица (физиогномика). Тем не менее портрет Китая обошел каноничность, застылость.

Цинь Ши Хуан, основатель династии Цинь и 1-й император объединенного Китая

Портретисты в Китае тоже обслуживали императорский двор, так портретов императоров сохранилось всего. Материалами для портретов служили шелк и бумагу, краски - водорастворимые. Постепенно заказчиками портретов становятся другие слой населения (бюрократия, буддийские монахи).

Русский археолог Козлов П.К. изучал руины заброшенного средневекового города Китая И-Цзин (более известного по монгольским названием Хара-Хото). Наиболее важные для науки находки были сделаны в надгробных башне-субурган. Там нашли замурованные и сохранены сотни свитков - среди них китайские и тибетские иконы и портреты на бумаге. Один бумажный свиток с портретом неизвестного чиновника датируют 12 века. На сером пустом фоне - мужская фигура в черной одежде в полный рост. Мрачную гамму красок разнообразят красный пояс и белые ботинки. Пожилой человек смотрит устало и подслеповато. Ни комплиментов, ни идеализации - ничего, кроме суровой правды. Но художественные качества портрета - чрезвычайные и не идут ни в какое сравнение с портретами Западной Европы той же эпохи (сохраняет Эрмитаж, Петербург).

  • Император Сюань-цзун

  • 汉 武帝. Jpg
  • Художник из Китая, портрет буддийского монаха, 1238 Киото, Япония.


2.5. Дожи Венеции

В Венеции сложилась особая форма власти, не наследовалась, а была избирательной-дож. На посаду обирали освітчених представників заможних родин. Претенденти на посаду мали за плечіма університет або великий військовий досвід. Склалася традиція портретування дожів, завдяки якій зберіглося багато портретів дожів різних століть. До портретування дожів залучали найкращих художників Венеції.

  • Джентілє Белліні. Дож Джованни Мочениго]

  • Худ.Бастьяніні. Дож Франческо Фоскарі.

  • дож Агостіно Барбаріго. Худ Марко Базаіті,Будапешт.


2.6. Портрет доби Високого Відродження в Італії

Тінторетто. Дож Себастьяно Веньєр - герой бою при Лепанто.

Цих портретів небагато, були створені за дуже короткий термін, а майстрів можна перелічити на пальцях двох рук. Портретів принципово не створював лише Мікеланджело. Великими портретистами доби були Леонардо да Вінчі, Рафаель, в Венції- Джорджоне, Лоренцо Лотто, Тиціан, Тінторетто.

Замала кількість цих портретів за край компенсована їх надзвичайними мистецькими якостями і постійним впливом на митців різних країн. У Леонардо налічують всього вісім портретів ( з новознайденою жінкою на пергамені у профіль ), але серед них всесвітньо відома Мона Ліза Джоконда.

Кількість саме портретів Рафаеля більша, але вони справжні перла(Біндо Альтовіті, Форнаріна або Донна Велата, папа римський Юлій ІІ , Бальдассаре Кастільоне тощо ). Але безліч портретів Рафаеля залишилась на фресках в Ватикані, в релігійних та історичних композиціях, де знайшли місце військові, прелати, гвардійці-швейцарці, кардинали.

Джорджоне наче змагався з Леонардо в надвисокому рівні портретів і їх незначній кількості (поет Брокардо, Лаура, Венеціанець в Берлінській збірці, лицар зі зброєносієм, невідомий панич зі слугою, автопортрет).

Особливу групу складають портрети майстрів менш обдарованих,але працювавших поряд з геніями- Лоренцо Лотто ( два портрети літньої людини), Манчіні(портрет невідомого в Ермітажі), ранішній автопортрет Тінторетто в США та ін. Говорити про портрети Тиціана може лише геніальний письменник ( Рануччо Фарнезе, дочка Лавінія, Іпполіто Римінальді, портрети дожів, автопортрети самого майстра). Продовжують карбувати портрети королів і на монетах, медалях. Але вони поступаються в якостях портретам олійними фарбами.


2.7. Лоренцо Лотто. Портрет колекціонера Андреа Одоні

Андреа Одоні, 1527, Хемптон Корт,королівська збірка,Британія.

Колекціонери не сьогодні з'явились і не сьогодні щезнуть. Кажуть, що колекціонування робить цікавим навіть нецікаве життя. На колекціонерів впливають і моди, і політичні події, і власні пристрасті. Предметами колекціонування стають як дуже коштовні речі(палаци, діаманти, малюнки Пікассо), так і речі дешеві і звичні( зразки цегли, обгортки цукерок, цвяхи, пляшки тощо.)

Доба Відродження в Італії породила колекціонерів античних речей. Збирали твори античних філософів і письменників, розшукували, купували і крали їх. Папа римський Григорій ХV наказав войовничо захопити гейдельберзьку бібліотеку курфюрстів Пфальцських, бо там були рукописи, яких не мав і Ватикан. А коли скінчилися дерев'яні ящики, посланець папи зламав церковні лави і з того дерева зробили потрібну упаковку. При неможливості придбати, рукописи копіювали.

З часом коло колекціонерів розширилося і почали збирати античні монети і медалі. Дійшла черга і до уламків античних скульптур. Цілих зразків було мало. Вони увійшли у збірки вельмож, кардиналів і папи римського. Колекціонерам меншого рангу дістались уламки. Серед них був і Андреа Одоні, чий портрет намалював Лоренцо Лотто. Це людина могутніх пристрастей. Здається, що в своїх бурхливих діях він не знав меж, як і згаданий папа римський Григорій ХV.

Розширилося і коло замовників портретів. В добу Відродження з'явились портрети, пов'язані з фахом особи - "Портрет скульптора " у Андреа дель Сарто, "Портрет кравця" у Мороні. Свій фах мали і замовники портретів Лоренцо Лотто - " Портрет архітектора ".


2.8. Портрети Рафаеля Санті

Рафаэль написал немного портретов. Здається, він брався за їх створення не дуже охоче. Майже всі вони поясні. Як правило, модель зручно розмістилася в кріслі ( Анджело Доні, дружина доні- Маддалена, Донна Велата, кардинали ). Рано позбавлений батьківської любові і опіки, Рафаель штучно уникав драматичних сцен, людських трагедій,невдоволення страшною дійсністю зламу 15-16 століть. Про його ранішній автопортрет неможливо нічого розповісти( молодий і цнотливий ),настильки все приховане. Все. Але в цю бездоганність не віриш, бо вона маска.

Ніхто на його портретах не здатен на активні рухи. Деяка скутість, малорухомість взагалі характерна для всіх його портретів. Винятком став автопортрет з вчителем фехтування( Лувр, Париж ),але і тут прихованість - перш за все.

Інколи сама модель давала підстави розкрити душу більше, на грані недозвільного. Так виник портрет Біндо Альтовіті ( Вашінгтон, США ). Модно одягнений, з довгим волоссям молодик дивиться тривожно і допитливо. Навіть заможна родина і великі гроші не позбавили особу від тривог, невдоволення дійсністю, розчаруванням у багатому, але небезпечному оточенні Риму, де нікому не можна довіряти.

Маску люб'язності, штучної гармонії з оточенням помічають і на обличчі Бальдассаре Кастільоне, який багато знає, але про все мовчить. Донна Велата ( сеньора під покривалом) намальована в момент короткого успіху. Звідси модна сукня, дорогі прикраси на простій дочці кухаря. Її рання самотність та постриження в чорниці ще попереду і ще не відбилися на вродливому обличчі. Чорницю Донну Велату не намалював ніхто, до неї швидко втратили зацікавленість після смерті художника.


2.9. Портрет доби Північного Відродження фарбами

Художник Ф.Клуе. Олівцевий портрет королеви Катерини Медичі (Catherine de' Medici, by Franois Clouet).

Портрети на Півночі Європи довго зберігали невеликі розміри. Також вони довго носили приватний, інтимний характер. Їх зберігали в приватних кімнатах і вони слугували як нині фотокартки. В Нідерландах портрет відокремився від зображень донаторів біля мадонн чи Голгоф з розп'ятим Христом.

Серед них були справжні шедеври в творах Бельгамба, Мемлінга, Рогіра ван дер Вейдена ( портрет дружини, Берлін ), Мабюза, Яна ван Скореля. Взагалі, майстри Нідерландів 16 століття суперничали з портретистами найбільш розвиненої країни світу в мистецтві- Італії- а в правдивості відображення моделей і перевищували італійців.

У Франції 16 століття портреба в портретах була такою великою, що виникає особлива його форма - олівцевий портрет на папері. Портрети олівцем на папері робили як видатні майстри ( Жан Фуке, Франсуа Клуе), так і безліч аматорів. З'явилися великі приватні збірки олівцевих портретів, що слугували документами доби (збірка графа Кобенцля та ін.)

В Англії поряд з невеликим портретом був лише один виняток-великий за розмірами портрет королівської особи та його дружини (Генріх VIII, королева Елизавета I ), іноді портрети перших особ після короля чи дипломатів ( Гольбейн, посли Жан де Дентевіль та Жорж де Сельв, Лондон ). Розквіт великого репрезентативного портрета прийде в добу бароко і його створять митці з Фландрії ( Рубенс, Ван Дейк, Неллер Годфрі, Пітер Лєлі).

  • Англия. Николас Хіллард. Портрет невідомого
  • Нідерланди."Агата ван Схонсховен" Яна ван Скореля.

  • Генрих III (король Франції)|Франція. Худ.Ф Клуе Генріх, Герцог Анжуйський.


2.10. Портрет доби Відродження в гравюрi

Гравюра доби Відродження надала можливість швидко відтворити зовнішність людини і швидко розповсюдити портрет. В Німеччині початку 16 століття набули сили антикатолицькі настрої. Именно здесь гравюра -портрет здобула велику популярність.

Город Віттенберг ненадовго стало ідеологічним центром Німеччини. Саме тут діяв реформатор Мартін Лютер, що зумів здригнути свідомість німців і започаткував лютеранство ( німецький варіант протестантизму ). 1523 року художник Лукас Кранах Cтарший став володарем друкарні в Віттенберзі, де розпочав друкувати листівки та книги проповідника Лютера. Зробив Кранах і декілька портретів Лютера як олійними фарбами, так і в гравюрі. Завдяки гравюрам - портретам Кранаха обличчя Лютера взнала більшість німців. Особисто виділяють портрет 1521 року, де подано профіль Лютера.

Портрети гравюри було зроблено і з головних прибічників Лютера (наприклад, Пилипа Меланхтона, поета Ганса Сакса, гравюра Г.Брозамера 1545 р.).

Робили портретні гравюри і в інших країнах( Італія, Швейцарія, Нідерланди ), хоча вони мали менше розповсюдження, ніж гравюри-портрети в Німеччині( портрет Андреа Доріа, адмірала, портрет Крістіана 2-го Датського Яна Мабюзе 1523 р. ).

  • Портрет поeта Ганса Сакса. Ксилографiя Ганса Брозамера

  • Портрет Андреа Доріа,адмірала

  • Лукас Кранах, портрет Йоганна Фон Заксена


2.11. Портрет доби маньєризму

Маньєризм виник в Італії наприкінці 1520-початку 1530-х рр. Центрами стилю були папський Рим, Флоренція і Мантуя. Його виникнення пов'язують зі складностями в політиці і економіці Італії, недовірою настановам та ідеалам Відродження при збереженому поклонінні недавнім авторитетам та їх манері в творах. В картинах з'являється натовп, аллегоричні фігури, складна побудова композиції, ядучі фарби. Нагнічується спірітуалізація образів, деформуються тіла персонажів. Майстри захоплюються ефектами складних побудов, штучного освітлення, надмірним використанням ефектів.

А. Мор, портрет Філіпа II

Розчарованість в людині взагалі вплинула і на портрет. Майстри звертають перебільшену увагу на зовнішнє в портретованому,на його посаду чи місце в суспільстві, впадають в крайнощі. Одні малюють умовний одяг,інші виписують кожну зморшку, перлинку, дрібниці подають наче найважливіше в людині.

Володаря подають занадто величним, гордовитим, незрозумілим і віддаленим від людей( Бронзіно, портрети герцога Козімо 1-го Медичі) . Його дружина постає закутою в дорогі шати з негнучкою спиною і бронею на застиглому, холодному обличчі ( портрет Елеонори Толедської з сином). Могутнім богом постає король Іспанії у Антоніса Мора (портрет Філіпа ІІ ). На портретах Себастьяно дель Пьомбо персона ніби продовжує спілкування з кимось за краєм полотна (адмірал Андреа Доріа, дипломат Франчєско Альбіцці ), але залишається самотньою, покинутою в своїй надмірній величі. Розчарованим і пригніченим постає і папа римський Климент VII, наче не здатний на активні дії ( Неаполь, Каподімонте). Своєю невдпалою політикою папа довів Рим до розорення і пограбування 1527 року. Тому видатні майстри Риму примусово емігрували в різні куточки Італії. А Рим як місто через руйнації треба було відбудовувати наново. Навіть виникнення маньєризму як течії в мистецтві пов'язують саме з цією трагічною подією.

Деформації на полотні привели до появи зображень, де людське обличчя щезає, а його складають, мов у мозаїках, з квітів або тварин, овочів, фруктів, речей, птахів, навіть книг. Зразки подав великий Арчімбольдо -алегорії стихій, серія "Сезони (пори року) ", портрет імператора Рудольфа ІІ ). Манеру підхопили менш талановиті( "Єва з яблуком ", "Осінь" аноніма, пінакотека в Брешії), яких презирливо обізвали арчімброльдесками. Впливи чудернацьких образів Арчімбольдо відчутні і в творах фламандця Йооса де Момпера ( 1564-1635 ), серія " Сезони ".

Деформації вразили і багатьох граверів. Ніколо Реллі надрукував гравюри-портрети людей, які нібито були прибульцями з неба. Їх обличчя складені з металевих речей або дерев'яних стружок ( Москва ).

Деформації і дивацькі манери сподобались настільки, що стали надбанням культури різних країн( Йоос де Момпер, Фландрія, серія"Пори року" ). Особливо велику роль відігравав маньєризм у Франції 16 століття (Школа Фонтенбло). А чудернацькі портрети гравіювали ще у 1695 році, коли давно померли і Арчімбольдо, і Ніколо Реллі ( француз Ніколас де Лармессин, "Годинникар в шатах з годинників", гравер-анонім початку 18 cт. "L'habit d'horlogere"-дама в платті-годинику).

Портрети і картини майстрів маньєризму в 20 столітті стануть одним з витоків сюрреалізму.


2.12. Зразок портрета з алегорією

Худ Джироламо Маццола Бедолі. Алегоричний портрет Олессандро Фарнезе, герцога Пармського.

Алегорія, як втілення чеснот і переваг володаря, набула широкого використяння в Італії. Найчастіше алегорія подавалася в вигляді молодої дівчини з атрибутами і написами, що пояснювали, яка саме чеснота перед глядачем. До створення алегорій зверталися різні майстри( "Милосердя" П'єтро Поллайоло, "Міць" Сандро Боттічеллі та ін.)Деяких богів давньоримського пантеону почали вважати покровителями митців і володарів, хоча навкруги панував католицизм. І душею католика мав опікуватись його небесний патрон, святий, ім'я якого носила людина. Тим не менше архітектора Андреа ді П'єтро делла Гондола називали улюблинцем богині мудрості Паллади. Він і відомий в світі як Палладіо ( улюблинець Паллади ), а не за своїм справжнім прізвищем.

В 16 столітті використання алегорій поширилося і вони виникають на фресках, в картинах, стають дійовими особами в портреті. Художник Дж.Бедола малює портрет підлітка Олессандро Фарнезе як дорослого володаря Парми і водночас як улюбленця Паллади. Худенький підліток в обладунках лицаря, сидить на земній кулі, а Паллада ще й тримає його герб в руці.

Алегорію успадкувала доба бароко. Рубенс подав алегорії в серії картин для королеви Марії Медичі ( Лувр, Париж ). Вони з'явилися в мармурових статуях барокових садів ( алегорія Зими в Версалі) і як самостійні оздоби монументів королів ( "Великий Курфюрст ", скульптор Андреас Шлютер, Берлін).


2.13. Портрет доби бароко

Художниця Луїза Голландіна. Софія Пфальцська в маскарадному вбранні американської індиянки бл. 1644
"Портрет папи Иннокентія Х", 1650, галерея Дорія Памфілі, Рим

Народився репрезентативний портрет як втілення міці і величі володаря міста, області, країни. Він успадкував все цікаве з портретів доби Відродження і додав свої знахідки. Кожний з портретів доби бароко демонструє переваги особи, її значущість, велич, шляхетність. Перемога корля Франції над бунтівними магнатами ( Фрондою ) спричінила появу безлічі репрезентативних портретів у Франції. Вони і в мармурових погруддях(" Король Луї 14-й" Берніні),і в живопису, де працювали як закордонні( Рубенс, Ван Дейк на початку 17 ст.), так і свої майстри(Симон Вуе, Гіацинт Ріго, Нікола де Ларжильєр та ін.) Реалістичну лінію в портретах витримував іспанець Веласкес, багато з яких - шедеври доби( папа римський Іннокентій 10-й, інфанта Маргарита, жінка з віялом ). Якщо портрет у Фландрії, Голландії, Англії набуває міці і розквіту, то в Італії і Німеччині занепадає ( жоден з портретів Караваджо не став в рівень з його релігійними творами ).

Чимало репрезентативних прортретів виникає і в художніх надгробках багатьох католицьких країн ( Австрії, Чехії, Польщі, Португалії, Іспанії).

До строрення репрезентативних портретів на початку 18 століття залучилася і молода Російська імперія. За браком своїх майстрів використовували закордонних. Серед найбільш вдалих було залучення на службу скульптора Карло Бартоломео Растреллі (1675-1744), батька геніального архітектора Франческо Растреллі. В Петербург він приїхав немолодим, а додаткові замови( декор інтер'єрів, розпланування саду в Стрельні ) відволікали від створення скульптур. Тим не менше саме в погруддях Карло Растреллі виявив увесь свій геній. Навіть одна з перших його робіт - погруддя князя О.Д.Меншикова, стала визначним явищем і візитівкою репрезентативного портрета в країні. Успіх закріпили другі портрети ( Бухвостов,не зберігли, погруддя невідомого, Третьяковська галерея).

Але твором світового рівня стало погруддя Петра І, закінчене чеканкою вже після смерті царя. Ні лицарські обладунки, ні рельєфи на них, ні мереживо коміру не затулили залізну волю особи, її непохитність у справах, її непідкореність випадкам. Парадне погруддя роботи Карло Растреллі перейшло вузьку межу репрезентативного портрета і набуло значення символу імперської влади, насильства, символу абсолютизму (Ермітаж, Петербург).



2.14. Натхнений музика

Лютнист і митець Давид Хойер, картина Яна Купецького, 1711 р.

Здається, це вічна тема. Адже першим музичним інструментом був камінь, по якому стукали палицею. Інструменти вдосконалювались ,міняли їх форму і матеріали виготовлення. З'явилися майстри виготовлення музичних інструментів і професійні музики ( музиканти ). З'явилися й зображення музикантів. Вони не завжди в давнину були портретними( арфісти на стінописах Древнього Єгипту, флейтистки та ін.) Зображення янголів з музичними інструментами на вівтарях 15 століття в Італії не були ще портретами, але крок до них вже був зроблений.

Подъем и распространение портретных изображений в Европе дало и изображения музыкантов. Тема приобрела популярность еще в Венеции, где Веронезе давал целый оркестр на своем полотне "Свадьба в Кане Галилейской", где есть и автопортрет художника с музыкальным инструментом. Новый толчок для создания портретов музыкантов дал Караваджо, что украсил музыкальный салон во дворце кардинала Франческо дель Монте в Риме. А последователи Караваджо сделали портрет музыканта обычной темой творчества (Манфреди, Джентилески, Орацио Фидан, Хонтхорст, Матиа Прети). Воодушевленным музыкой появился и Давид Хойер на портрете Яна Купеческого. Идеалом воплощение музыканта стал рисунок-портрет Никколо Паганини, создан Энгра в начале 19 в.


2.15. Карандашные портреты эпохи барокко

Карандашный портрет Галилео Галилея худ. Оттавио Леони

Карандашный портрет не исчезает после распространения в 16 в., Как это было во Франции. Портрет масляными красками вытеснил его на обочину художественного пути и оставил как учебную штудии, зарисовку перед созданием портрета масляными красками. Тем интереснее посмотреть на портреты карандашами (и другими техниками-например, пастелями), которые никогда не стали портретами масляными. Интересные образцы оставили итальянцы (Оттавио Леони, он же Падовани). Падовани (Оттавио Леони, 1578-1630) делал не в провинции, а в самом Риме, и прославился именно карандашными портретами. Благодаря ему, сохраненные образы Бальоне, Гверчино, Агостино Каррачи, Чезаре дьАрпино, у которого делал молодой Караваджо и портрет самого Караваджо, который никогда не стал портретом масляным ( Флоренция, Маручеллиана). К творчества Оттавио Леони относится и карандашный портрет выдающегося ученого Галилео Галилея.

Замечательный образец автопортрета в пастели оставил и художник Зандрарта (Ефим фон Зандрарта) - ( Эрмитаж, Петербург).

National Museum in Poznan - Coffin portraits 9.JPG

3. Натрунний портрет в Речи Посполитой

Історію натрунного потрета в землях Польщі ведуть від доби Відродження - з її зацікавленістю в особі, в її справах і звершеннях за життя, в праві особи на пам'ять нащадків. Натрунний портрет - реалістичне зображення обличчя померлого чи померлої, частина Castrum Doloris ( Замку скорботи) - урочистої споруди в костелі під час поховальних церемоній. Торець труни, де розміщали портрет, вплинув на складну форму портрета. На бічних сторонах розміщали герби, на дальному кінці - епітафії. Кріпили портрет з боку голови небіжчика. Лише інколи це не гранчата форма, а овал, круг тощо. Матеріалом для портрета слугували стулки з міді чи олова.

Найбільш давній з натрунних портретів - був створений для поховальної церемонії короля Стефана Баторія 1586 року. По закінченню поховання натрунний портрет кріпили на стіну костела.


3.1. Портрет науковця ( Лейбніц, Левенгук, Ломоносов )

Худ. Ян Веркольє. Антон ван Левенгук
портрет Готфріда Лейбніця

17 століття в Західній Європі стало століттям наук. В Британії виникла перша академія наук під назвою Лондонського королівського товариства (з 1660 року). Кінець століття позначений плідною науковою діяльністю Лейбніця, Бойла, Левенгука, Ньютона, Гука та ін. З'явилися відповідні академії наук в Парижі, Берліні, з 1725 року Академія наук існує в Петербурзі.

Михаил Ломоносов

Талановитий науковець не схожий на пересічного громодянина і не міг не впасти у око художникам і граверам. Відомо, що тільки вчений Роберт Гук, що мав фізичні вади, уникав портретистів ( жодного портрета Гука не знайдено ). Зате ми маємо декілька портретів Ньютона в різних перуках. Особисте місце серед науковців посідав і Готфрід Лейбніц. Він працював у різних країнах, як науковець був суперником самого Ньютона. Поряд з репрезентативними портретами доби з'явилися і портрети Лейбніця олійними фарбами і в гравюрі. Велич духу і гра розуму в очах цих людей були попри всі компліменти портретистів.


3.2. Портрет доби рококо

Рококо співіснувало у 18 ст. разом з пізнім бароко і добою Просвітництва. Бароко, майже монополізоване королівськими родинами і реакційною церквою, занепадало, втрачаючи всі найкращі якості. Воно набридало важкими і парадними формами, відходом від реалій часу, ускладненням аллегорій і пишнотою. З'являється рококо - з підкресленою відмовою від сумних сторін життя, солоденькими і ніжними фарбами, усміхнене і легковажне. В інтер'єрах рококо ті ж ніжні фарби, відсутність прямих ліній, мушлі і дрібні, рослинні орнаменти. Все це притаманно і портретам доби рококо. З'явились майстри, що працювали винятково в стилістиці рококо - Ватто, Розальба Кар'єра Франсуа Буше, Карл Ванлоо, П'єтро Ротарі, Стефано Тореллі, Жан-Оноре Фрагонар).

Рококо в портретах мало потужну підтримку жінок-аристократок, що стояли при владі і бажали назавжди зберігти красу і привабливість попри вік ( імператриця Австрії Марія Тереза, російська імператриця Єлізавета Петрівна, фаворитка короля Франції мадам Помпадур ). Портрети мадам Помпадур стали зразками стилю рококо Франції. Жіночі портрети рококо - часто зображення порцелянових ляльок ( портрети Розальби Кар'єри, ранішні портрети Катерини ІІ, ескіз Кантен Латура до портрету маркізи Помпадур ) навіть тоді, коли жінки виділялись цілеспрямованістю, мужністю, твердістю в діяльності і політиці більше за багатьох чоловіків-сучасників. Портрет ставав оманою.

Портрет рококо не рятувало навіть зображення талановитих представників доби. Геніальний архітектор Вартоломей Растреллі швидше просто утомлений на портреті Ротарі,і ніяк не втілення могутньї творчості чи натхнення, а філософ Дені Дідро - наче не здатен бути серйозним і принциповим в твердженнях. Сам Дені Дідро визнав свої портрети - невдалими. В добу рококо найбільші втрати поніс чоловічий портрет, бо панувала мода на обов'язкову усміхненість, шляхетність, витонченість, люб'язність, навіть коли вони не були притаманні особі ( всі портрети Петра І доби рококо ). Особливо це відзначилося і в портреті Ванлоо філософа Дені Дідро. Перед нами усміхнена і всім задоволена людина, проблем нема, а ті, що є, розв'язуються без зусиль. Це була неправда, окозамилювання, яким так страждав портрет доби рококо. Проблеми були, потужні і болісні. І вони не розв'язувались.

  • Худ.Ванло.Портрет Дені Дідро(1767)

  • Франсуа Буше. Портрет мадам де Помпадур. Бл. 1750. Национальна галерея Шотландії], Эдінбург

  • Худ.Пфанцельт. Архітектор Растреллі .

Коли Дідро дізнався, якою кров'ю і знущанням над рабами Америки дістається цукор, болісно зауважив : " Ви отруїли мені увесь цукор, що я їстиму тепер до смерті ", бо мав совість. По людині на портреті Ванлоо цього не скажеш. Портрет рококо вмер і відродився в фальшивих, базарно-ринкових формах доби дикого капіталізму 19 століття. Так виник китч.


3.3. Доба Просвітництва.Портрет в гравюрі

гравер Джан Джузеппе Орілья, портрет Раймондо де Сангро, 1754 р.

Доба Просвітництва прийшла в Європу в буремне 18 століття. Людина знову повірила в свої сили і силу Просвітництва, наукового знання, в можливість активно і благодійно впливати на свідомість людей і події. Наука і експеримент проникають навіть в дозвілля заможних. Вчені, філософи і письменники стають володарями дум. Виникають великі приватні бібліотеки, збірки картин, збірки наукових приладів тощо.

Нестача високоосвітчених фахівців спонукала Петра І відсилати молодь за кордон на навчання. Імена і твори Монтеск'є і Вольтера знають в усіх усюдах. Смолянка Молчанова на портреті Дмитра Левицького позуює з вакуумним насосом. Дами у Франції вивчають твори Ньютона. Велика приватна бібліотека з'явилася у імператриці Катерини ІІ раніше за збірку картин. Антуан Лавуазьє позує художнику Давиду в хімічній лабораторії разом з дружиною.

Шляхетний Сангро витрачає життя на винаходи особливої гармати з дальнім пострілом, гідравличного насосу, водонепроникної тканини, світлоносної фарби, рушниці на сжатому повітрі. На гравюрі-портреті художника Орільї книжки подані поряд з гербом вельможі, а його постать упевнена не тільки через пиху шляхетного походження. Таку людину, її розум важко полонити. Католика Сангро за єретичні думки було відлучено від церкви папою римським.



3.4. Портрет доби ампір

Наполеон на перевалі Сен Бернар, 1800 р.

Название ампір іде від французької фонетики, що так прочитує слово з латини. Ампір був породженням класицизму Франції, що відсахнувся від революційних тем і почав слугувати виключно уславленню Наполеона, що став імператором. І ампір - це мистецтво доби безкінечної війни.

Портретам эпохи ампир характерны поверхностность, идеализация и акцент на внешнем блеске моделей (как правило) занимали высокие должности или значительное место в общественной иерархии. Преобладает холодная эмалевая поверхность картин с резким и очень точным воспроизведением строю военных орденов, оружия или одежды женщины-аристократки. Конный портрет Наполеона на перевале Сен Бернар - стал формуле ампира, где Наполеон - вечно молодой, лишен всех недостатков, уравнен с императорами Древнего Рима.

Но живой человек плохо укладывается в искусственные принципы, искусственные границы. Особенно это видно в женских портретах эпохи ампира. Идеалом становится худощавая и холодная женщина-скульптура ("Портрет мадам Рекамье Давида). Женщина позволяет позировать, лежа на Сафи, созданная наподобие древнегреческих мебели. Этот портрет тоже стал образцом стиля.

Удачными становились портреты, если личность была талантливой и значимой без осмотра на господствующие моды и идеалы. Одной из них была Жермена де Сталь (1766-1817). Умная и смелая, она ломала стереотипы и в литературе, и в личной жизни. Некоторые из его произведений становились очень популярными. А некоторые мысли не утратили свежести и поныне. "Неужели теперь можно править (страной) так, как 300 лет назад? ... Им (новым вождям) необходимы произвол, религиозный фанатизм, придворная аристократия, не имеет никаких преимуществ кроме древнего рода, народ - молчаливый и бесправный, армия, которую сделали обычным механизмом, притеснения газет, отсутствие громодянських свобод - а на замену им стукачи и продажные журналисты, воспевающие этот мрак! "Это написала светская львица де Сталь - в 1816 году.


3.5. Худ.К. Сомов, портрет поэта Кузмина

К. Сомов. Портрет поэта Михаила Кузмина.

В 1909 году художник Константин Сомов рисует портрет поэта Кузмина. Конец 19 века сказался подъемом экономики и культуры. Начало 20 века, напротив, дал кризис настроений после подавления буржуазной революции 1905-1907 годов. Внешне вроде ничего не изменилось, но декаданс овладел душами многих художников. Его ощутили тонкие струны души художников и их модели. Застывший взгляд Кузмина сильно котрастуе с одеждой, уже рвет ветер новых, неслыханных еще катастроф 20 века. Так и будет. Российская империя взорвется в 1917 году, Сомов эмигрирует и умрет на чижини, а Кузмин сгорит от воспаления легких в Петербурге. Им еще повезет умереть своей смертью в отличие от миллионов погибших в империалистической войне, войне громодянський, вифд белого или красного террора. Модерн, разрушительные течения в искусстве и распад форм еще не коснулись русского портрета. Но порог уже пройден. Во Франции рождены кубизм и распад форм начался.

  • Модильяни, Женский портрет, 1915 г.

  • Хуан Грис, портрет Пикассо, 1912 г.

  • Модильяни, портрет Диего Ривера


Источники

  • Соколов Г.И. "Римский скульптурны портрет 3в.н.э. и художественная культура того времени", М, "Искусство", 1983 (рус)
  • Золотов Ю.К. "Французский портрет 18 века", М, "Искусство", 1968 (рус)
  • Всеобщая история искусств, т 1, М, "Искусство", 1956 (рус)
  • Молева Н.М. "Левицкий Дмитрий Григорьевич", М, "Искусство", 1980 (рус)
  • Герман М.Ю. "Давид Жак Луи", М, "Молодая гвардия", 1964 (рус)
  • "Французский рисунок 15-16 вв. В собрании Гос.Эрмитажа, альбом портретов". Л, "Сов.художник", 1969 (рус)
  • Каптерева Т., Биков В. "Искусство Франции 17 в.", М, "Искусство", 1969 (рус)
  • Лазарев В.Н. "Портрет в европейском искусстве 17 века" М-Л, 1937 (рус)



См.. также


Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам