Надо Знать

добавить знаний



Социальное обеспечение



План:


Введение

Социальное обеспечение (социальная защита) - система общественно-экономических мероприятий, направленных на материальное обеспечение населения от социальных рисков ( болезнь, инвалидность, старость, потеря кормильца, безработица, несчастный случай на производстве и т.д.).

С макроэкономической точки зрения социальное обеспечение - это система управления социальными рисками с целью компенсации ущерба, снижение или предотвращение их воздействия на процесс расширенного воспроизводства населения. Как социально-экономическая категория социальное обеспечение являются отношениями по перераспределению национального дохода с целью обеспечения установленных социальных стандартов жизни для каждого человека в условиях действия социальных рисков.


1. История

В Средние социальным обеспечением немощных, больных и старых занимались члены семьи, а также корпорация, к которой принадлежал индивид (церковь, цех, крестьянская община, монашеский орден и т.п.). С бурным развитием промышленности во второй пол. 19 в. социальное обеспечение (соц. политика) переходит постепенно в руки государства, которое мерами социального законодательства вмешивается в экономические отношения и требует социальной охраны рабочих и служащих на случай болезни, инвалидности, на старость и т.п..


1.1. Германия

Основателем системы государственного социального обеспечения, немецкий канцлер Отто фон Бисмарк. Пытаясь отвлечь пролетариат от социалистических идей, он впервые ввел законы о медицинском страховании, страховании на случай инвалидности, страхование на случай несчастного случая и пенсию на старость. Свою социальную программу Бисмарк назвал "прикладным христианством" . Целью этих нововведений было не только привлечь политические симпатии рабочих в юнкерское правительства, но и увеличить производительность их труда.

В законе о пенсионном обеспечении Бисмарк установил пенсионный возраст на уровне 70 лет, тогда как средняя продолжительность жизни рабочего в Германии в то время составляла около 45 лет.

Элементы социального обеспечения постепенно начали внедрять у себя и другие европейские государства, особенно после Русской революции. Европейские правительства внедряли социальное законодательство, стремясь успокоить пролетариат и избежать революционных катаклизмов. На правительства оказывали давление также профсоюзы.


1.2. Швеция

Социал-демократы, пришедшие к власти в Швеции вследствие дефицита продуктов питания во время Первой мировой войны, в 1932 - 1976 годах непрерывно руководили страной. Они отказались от концепции классовой борьбы, разработав вместо концепции "Folkhemmet" ("народного дома"). Введены элементы плановой экономики позволили эффективно перераспределять богатства с помощью социального обеспечения.

Швеция стала одной из первых стран в мире, ввели бесплатную образование на всех уровнях, включая университетами. Всем гражданам было гарантировано бесплатное медицинское обслуживание.

В 1940-х годах было развернуто масштабное жилищное строительство, которое изменило лицо Швеции: лишь с 1965 по 1974 годы было построено более миллиона дешевых современных помещений.

Уровень бедности в Швеции - один из самых низких (6,5%) [1].

В последнее время шведская модель социального обеспечения находится под угрозой из-за демографическую кризис: удельный вес пенсионеров растет, тогда как численность экономически активного населения уменьшается. Однако высокий уровень фискальной дисциплины шведов спасает ситуацию: никто не уклоняется от уплаты высоких налогов.


1.3. Великобритания

В 1942 году британский экономист лорд Уильям Беверидж представил в парламенте доклад о социальном страховании и другие услуги. Он предложил обязать всех граждан трудоспособного возраста еженедельно платить взнос в систему национального страхования, которая будет выдавать финансовую помощь в случае болезни, потери работы, выхода на пенсию и потери кормильца.

Кроме того, лорд Беверидж предложил создать Национальную службу здравоохранения (en: National Health Service, NHS) - государственный орган, который обеспечивает всем гражданам бесплатные медицинские услуги. NHS пользуется такой популярностью среди британцев, что бывший канцлер казначейства Найджел Лоусон назвал ее "национальной религией". Даже Маргарет Тэтчер, проводя приватизацию многих отраслей экономики, не решилась осуществлять значительные изменения в области здравоохранения. Вся деятельность NHS финансируется полностью из налогов.

Еще одним предложением Бевериджа была выдача денег молодым родителям при рождении ребенка. Благодаря этому послевоенная демографический кризис в Британии быстро был преодолен, зато начался бэби-бум.

Значительное влияние на доклад Бевериджа оказали идеи Кейнса про те, що динаміка суспільного виробництва й зайнятості визначаються факторами платоспроможного попиту, а отже, перерозподіл прибутків в інтересах соціальних груп, що отримують нижчі прибутки, здатне підвищити грошовий попит масових покупців.


1.4. Украина

Перші закони для захисту промислових робітників були застосовані на українських землях під Австрією в 1854 році, але тільки в гірничій промисловості (її на українських землях майже не було); в 1902 році подібний захист введено для залізничників. Окремі закони передбачали заходи для захисту жінок і дітей. Для цього були створені т. зв. промислові інспекторати (1883). Перші закони для організації посередництва у влаштуванні на працю були ухвалені в 1907 році; в 1867 році була вперше створена "організація для представництва професійних інтересів робітників і службовців" (профспілки). Законом від 1887 року введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків при праці (внески сплачували працедавці); з 1888 року - на випадкові хвороби, а з 1906 обов'язкове страхування службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення й сільські робітники ніяким страхуванням не користувалися.

Російська Імперія у справі соціального забезпечення була відсталою країною. Лише в 1912 році створено фабричні каси хворих для обов'язкового страхування на випадок хвороби. На Україні ці каси були створені тільки на Донбасі і в деяких великих містах.

Під Польщею законом 1924 року поширено австрійське страхування від нешасних випадків і на ті українські землі під Польщею, що до 1914 належали до Російської Імперії. 1927 року видано закон про пенсійне і інвалідне страхування службовців (також у разі безробіття); 1933 року уніфіковано закон про соціальне страхування як робітників, так і службовців.

На українських землях під Румунією було чинне румунське соціальне законодавство з 1912 року. Лише 1933 року було видано уніфікаційний закон про соціальне забезпечення.

Найпрогресивнішим було соціальне законодавство в Чехословаччині. На Закарпатті до 1924 був чинний угорський закон 1907 року про обов'язкове страхування робітників від хвороби, інвалідності й на старість. В 1924 році введено уніфікаційний закон для всієї Чехословаччини, який пізніше кілька разів змінювано й доповнювано. В 1929 році введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.

В усіх цих державах, крім обов'язкового соціального забезпечення, існувало також необов'язкове забезпечення різних родів порядком угод з приватними товариствами. Обов'язкове соціальне забезпечення ґрунтувалося на співдії застрахованих робітників і службовців у вигляді сплачування внесків визначеного законом розміру. У деяких випадках ці внески сплачували роботодавці (при страхуванні від хвороби і від нещасних випадків на роботі). У створенні фондів безробіття брала участь також держава бюджетними дотаціями.

В СРСР було відкинуто концепцію співдії застрахованих, а на її місце введено т. зв. державне соціальне забезпечення. Фонд забезпечення твориться з відрахувань із прибутків підприємств і організацій у встановленому законом розмірі і з дотацій з державного бюджету. Державне соціальне забезпечення складається з соціального забезпечення у вужчому розумінні і з соціального страхування робітників і службовців. З фонду соціального забезпечення виплачуються допомоги для тимчасово непрацездатних робітників і службовців, вагітним жінкам, а також пенсії. Існують пенсії на старість, інвалідність і в разі втрати годувальника (їх отримують непрацездатні члени родини, що були на утриманні померлого робітника, службовця, військового). Крім цього, існують ще пенсії за вислугу років; їх отримують учителі, лікарі, ветеринари, агрономи, військові, робітники культури та ін. держ. службовці, які відслужили передбачену законом кількість років.

Пенсійне забезпечення декларативно введено в СССР одразу ж після Революції, насправді ж поступово в окремих галузях нар. господарства: лише з 1937 року всі робітники і службовці були охоплені пенсійним забезпеченням. Найнижчий розмір пенсії становив 30 карб., найвищий - 120. Існували ще т. зв. персональні пенсії, які встановлюються для осіб, які мають особливі заслуги перед державою, що є своєрідним привілеєм і тому не належать до соціального забезпечення. Найвищий розмір персональної пенсії становив 200 карб. в месяц.

Соціальне забезпечення колгоспників до 1964 року не існувало. Передбачені колгоспними статутами допомогові каси колгоспів, як правило, не існували. Лише законом 1964 року введено державну систему матеріального забезпечення колгоспників: створено т. зв. централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників з відрахувань з прибутків колгоспів, з якого виплачують пенсії на старість, інвалідність і т. д. Ці пенсії були значно нижчими, ніж пенсії робітників і службовців.



2. Принципи соціального захисту

Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів.

2.1. Принцип соціального страхування

Згідно з цим принципом, фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об'єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат з соціального страхування також може частково здійснюватися за рахунок державних дотацій або кредитів.

Принцип соціального страхування відіграє значну роль, насамперед, в Німеччині, Австрії, Франції, Італії та Нідерландах, де фінансування систем соціального захисту здійснюється або на основі тристоронньої участі робітників, роботодавців і держави (Германия, Австрія), або переважно за рахунок роботодавців і держави (Италия, Франція).

Застосування принципу соціального страхування ґрунтується на правилах еквівалентності та перерозподілу.


2.1.1. Правило еквівалентності

Відповідно до правила еквівалентності, обсяг страхових виплат залежить від розміру страхових внесків. Тобто, вносячи певну частку заробітної плати (страховий внесок) в фонд соціального страхування, застрахована особа, в разі втрати доходу, має право на отримання фінансового відшкодування, обсяг якого співвідноситься з розміром попередньої заробітної плати і сплачених внесків.

2.1.2. Правило перерозподілу

Поряд з правилом еквівалентності, принцип соціального страхування містить також правило перерозподілу, згідно з яким прибутки страхового фонду перерозподіляються на користь менш фінансово забезпечених членів спільноти через систему солідарної поруки.

Ця особливість відрізняє соціальне страхування від добровільного страхування. Якщо у випадку добровільного страхування розмір страхових внесків кожного застрахованого розраховуються індивідуально, відповідно до ймовірності страхового ризику, то в соціальному страхуванні ймовірність настання страхового випадку не впливає на розрахунок розміру страхових внесків. Наприклад, страхові внески не залежать від віку або сімейного стану, крім того, в деяких випадках непрацюючі члени сім'ї, що взагалі не сплачують страхові внески, можуть мати право на отримання страхових виплат.

Таким чином, соціальний захист і соціальна справедливість забезпечуються тим, що громадяни мають вільний доступ до системи соціального страхування (на відміну від добровільного страхування), незалежно від наявності у них соціальних ризиків (похилий вік, хронічна хвороба, інвалідність тощо) і ступеня ймовірності цих ризиків. Це надає соціальному страхуванню суспільної значимості й обумовлює обов'язковість участі громадян в системі соціального страхування.

Співіснування правила еквівалентності та правила перерозподілу ґрунтується на тому, що принцип соціального страхування сполучається з принципом суспільної солідарності. Побудовані таким чином системи соціального захисту, як правило, схвалюються учасниками, особливо коли мова йде про групи застрахованих з відносно гомогенним складом.


2.1.3. Історія запровадження

Як правило, в європейських країнах першим вводилось страхування від нещасних випадків, потім - медичне і пенсійне страхування, і значно пізніше - страхування від безробіття. Ця послідовність пояснюється різним ступенем відповідності цих видів страхування принципам ліберальної ринкової економіки:

  1. Страхування від нещасних випадків на виробництві найменше суперечило існуючим принципам ліберальної економіки.
  2. Страхове забезпечення за старістю та хворобою вимагало глибшої трансформації ринкових принципів, позаяк згадані ризики, як головні джерела бідності, переносились із індивідуальної сфери відповідальності в колективну. Крім того, таке страхування вимагало більшого рівня адміністративних інновацій і більших коштів.
  3. Страхування від безробіття найбільше суперечило панівному тоді неокласичному підходу до економічної політики. Згідно з цим підходом, безробіття розумілося як добровільний вибір індивіда, а її зростання - як тимчасове явище. Крім того, залежність від циклічних коливань ускладнювала страхування безробіття.

2.2. Принцип соціального забезпечення

На відміну від принципу соціального страхування, принцип соціального забезпечення передбачає надання соціального захисту іншим категоріям населення (державні службовці, військові, діти-сироти тощо) і фінансування таких соціальних видатків за рахунок податкових надходжень у бюджет. На основі цього принципу відбувається фінансування державної соціальної політики, в тому числі програм в галузі охорони здоров'я, середньої та вищої освіти.

Принцип соціального забезпечення є визначальним у системах соціального захисту з уніфікованим базовим набором соціальних послуг, що надаються всім громадянам держави. Такі системи функціонують у скандинавських країнах (в Данії, Швеції, Фінляндії), а також у Великій Британії. Характерною рисою систем соціального захисту в цих країнах є переважно бюджетне фінансування соціальних програм (особливо в Данії, Великій Британії та Швеції), а також державна організація соціальних установ (наприклад, Національна служба охорони здоров'я Великої Британії). Принцип страхування відіграє в таких економіках меншу роль, оскільки для них властиві високі обсяги перерозподілу національного доходу й фінансування соціальних послуг через державний бюджет для зменшення соціальної нерівності. Таким чином, принцип соціального забезпечення є принципом солідарної підтримки всіх членів суспільства щодо певних груп осіб. Проте, в Німеччині принцип соціального забезпечення розглядається, насамперед, як принцип відшкодування завданої шкоди з боку держави.

Фінансування соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів прямо залежить від ефективності економіки, тому під час економічного спаду може приводити до перевантаження державних фінансів та відповідних негативних наслідків. Однак застосування цього принципу є необхідним у випадках неможливості надання соціальних гарантій відносно тих ризиків, до яких неможливо застосувати принцип страхування.


2.3. Принцип допомоги

Згідно з цим принципом, людина, яка потрапила в скрутне становище і не може самостійно з нього вийти, може звернутись по допомогу до відповідних інстанцій і розраховувати на соціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в обсязі, достатньому для подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як і принцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансування соціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету.

Особливістю соціальних програм, заснованих на принципі допомоги, є необхідність перевірки нужденності бенефіціара, з метою підтвердження або спростування його права на отримання допомоги. Така перевірка дозволяє визначити характер проблеми і необхідний обсяг допомоги, а також запобігає зловживанню доступними в суспільстві програмами соціального захисту зі сторони окремих несумлінних осіб. Проте, необхідність таких перевірок зумовлює недосконалість цього принципу, оскільки потребує додаткових ресурсів для їх проведення і не може гарантувати безсторонність і неупередженість тих, хто здійснює перевірку і приймає рішення про надання допомоги.

Разом з цим, елементи соціальної допомоги є неодмінною частиною системи соціального захисту в ринковій економіці, оскільки самі лише принципи соціального страхування й соціального забезпечення не дозволяють врахувати всі можливі соціальні ризики і побудувати багатопланову та всеохопну систему соціального захисту населення.


2.4. Принцип соціальної солідарності

Даний принцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту. Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різними соціально-економічними та соціально-демографічними групами населення. Можна виділити три складові цього принципу.

  1. Соціальна солідарність забезпечується об'єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутній зв'язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування).
  2. Соціальна солідарність передбачає інтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договір поколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатних молодих до непрацездатних старих членів суспільства.
  3. Соціальна солідарність є основою інтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподіл прибутків здійснюється:
    • між найбагатшими й найбіднішими соціальними групами;
    • безпосередньо між застрахованими суб'єктами;
    • між застрахованими й незастрахованими учасниками системи соціального захисту.

3. Моделі соціального захисту в державах ЄС

У країнах-членах Європейського Союзу домінують чотири основні моделі: континентальна (бісмарківська), англосаксонська (модель Беверіджа), скандинавська і південно-європейська. Ця типологія зафіксована в документах Європейської комісії.

3.1. Континентальна модель

Континентальна модель (інша назва - модель Бісмарка) встановлює жорсткий зв'язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійної діяльності. В основі цієї моделі лежить механізм соціального страхування, отже соціальні видатки фінансуються, переважно, за рахунок страхових внесків роботодавців і застрахованих працівників. Таким чином, ця модель передбачає реалізацію правила еквівалентності, коли величина страхових виплат визначається насамперед величиною страхових внесків. В момент свого народження (1880-ті роки) німецька система соціального захисту відтворювала саме цю модель.

В класичному вигляді, ця модель базується на принципі соціального страхування і професійній солідарності, що передбачає існування страхових фондів, якими на паритетних засадах керують власники підприємств та наймані робітники. Такі фонди акумулюють соціальні відрахування з заробітної платні, за рахунок яких здійснюються страхові виплати. Фінансування таких систем відбувається, як правило, незалежно від державного бюджету, оскільки така модель соціального захисту суперечить принципу бюджетної універсальності (згідно з яким бюджет повинен містити всі без виключення державні прибутки і видатки, не допускаючи зміни однієї суми за рахунок іншої).

Сьогодні ця модель, як правило, ґрунтується не лише на принципі соціального страхування. Для малозабезпечених членів суспільства, що не мають можливості отримувати страхові соціальні виплати (наприклад, через відсутність страхового стажу), соціальний захист реалізується через принцип соціальної допомоги. Мова йде про допоміжні механізми, які є відступами від початкових засад бісмарківської моделі. Таким чином, розвиток системи соціальної допомоги приводить до модифікації цієї моделі й збільшення частки бюджетного фінансування системи соціального захисту.

Попри існування принципу обов'язковості соціального страхування, він дотримується не завжди. Це пов'язано з існуванням граничних рівнів зарплатні, вище яких або відбувається лімітування відрахувань, або належність до системи соціального страхування вже не є обов'язковою.


3.2. Англосаксонська модель

Англосаксонська модель (відома як модель Вільяма Беверіджа) представлена в Європі Великою Британією та Ірландією. Вона базується на таких принципах:

  • принцип всезагальності (універсальності) системи соціального захисту - поширення її на всіх громадян, які потребують соціальної допомоги;
  • принцип одноманітності й уніфікації соціальних послуг і виплат, що виражається в стандартизованості способів розрахунку розміру та умов надання пенсій і медичного обслуговування;
  • принцип розподільної справедливості - основний у даній моделі, оскільки мова йде не про професійну (як у бісмарківській моделі), а про національну солідарність.

Фінансування таких систем здійснюється як за рахунок страхових внесків, так і за рахунок державного бюджету. Наприклад, фінансування сімейних виплат і видатків на охорону здоров'я здійснюється з державного бюджету, тоді як інші соціальні виплати забезпечуються страховими внесками найманих робітників і роботодавців. На відміну від континентальної, ця модель передбачає досить низькі соціальні виплати з соціального страхування, при домінуючій ролі соціальної допомоги в системі соціального захисту.


3.3. Скандинавська модель

Ця модель соціального захисту характерна для Данії, Швеції та Фінляндії. Соціальний захист у ній розуміється як законне право громадянина. Відмінною рисою скандинавської моделі є широке охоплення різних соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які вимагають підтримки суспільства. Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків.

В цілому рівень соціальної захищеності, пропонований цією моделлю, доволі високий. Не в останню чергу це досягається за рахунок активної перерозподільної політики, спрямованої на вирівнювання прибутків.

Необходимым предварительным условием функционирования данной модели является высоко организованное общество, построенное на основе приверженности институционального общества благосостояния. Финансирование систем социальной защиты в этой модели осуществляется преимущественно за счет налогообложения, хотя определенную роль играют страховые взносы предпринимателей и наемных работников.

Единственной частью социальной защиты, выделенной из общей системы, является страхование от безработицы, которое является добровольным и управляется профсоюзами. До недавнего наемные работники были практически освобождены от уплаты страховых взносов и принимали участие в системе социальной защиты путем уплаты налогов.

Однако, в последнее десятилетие ХХ века наметилась тенденция постепенного роста участия наемных работников в финансировании страховых программ и увеличение страховых отчислений с заработной платы. Эта же тенденция прослеживается и в отношении предпринимателей, тогда как социальные расходы государства на протяжении последних лет заметно сократились.


3.4. Южноевропейская модель

Южноевропейская модель представлена ​​в Италии, Испании, Греции и Португалии. В этих странах системы социальной защиты были созданы или усовершенствованы лишь в течение последних десятилетий. Данную модель можно интерпретировать как такую, которая развивается, переходную. Западные исследователи отмечают ее "рудиментарность".

Как правило, уровень социальной защищенности в этой модели относительно низкий, а задачи социальной защиты часто рассматривается как дело родственников и семьи. Поэтому семья и другие институты гражданского общества играют не последнюю роль, а социальная политика носит преимущественно пассивный характер и ориентирована на компенсацию потерь в доходах отдельных категорий граждан.

Характерной чертой данной модели является также асимметричная структура социальных расходов. Так, в Италии наибольшую долю социальных расходов занимает пенсионное обеспечение (14,7% ВВП при среднеевропейском уровне 12,5%), тогда как на поддержку семьи, материнства, образования и политику занятости расходуются сравнительно незначительные средства (около 1%).


4. Социальная защита в отдельных странах ЕС

4.1. Германия

Центральное место в немецкой системе социальной защиты занимает социальное страхование. Согласно принципу самоуправления, учреждения социального страхования наделены правовой, финансовой и организационной независимостью от институтов государственного управления. Однако, государство создает правовую основу и осуществляет правовой надзор и проверки деятельности органов социальной защиты.

Учреждения, осуществляющие страхование, действуют разрозненно: независимо друг от друга действуют организации по пенсионному обеспечению, медицинские страховые организации и др..

Наряду с социальным страхованием предусмотрены механизмы социальной помощи, которая предоставляется в случае, если все виды страховых социальных выплат исчерпан.

Финансирование системы социальной защиты в Германии осуществляется из взносов застрахованных лиц наемного труда и работодателей, за счет государственного бюджета, а также за счет комбинации обоих видов финансирования. Гарантом выполнения социальных обязательств выступает государство, перераспределяя часть средств на покрытие расходов в виде государственных дотаций.


4.2. Франция

Особенность французской системы социальной защиты - очень сложная организационная структура и высокая доля расходов на социальные программы, которая превышает средний уровень по ЕС. С 1970 по 2003 годы расходы на социальную защиту во Франции выросли с 17,5% до 30,9%.

Особенности французской системы:

  • разветвленная система профессионально-отраслевых схем социального страхования;
  • развитая система семейных выплат, которая стала результатом длительной эволюции;
  • большая роль дополнительных систем социальной защиты, особенно в области пенсионного и медицинского страхования.

Распределительный принцип финансирования лежит в основе функционирования не только государственных схем социального страхования, а обязательных дополнительных профессиональных систем страхования.

Управление социальной защитой во Франции организовано иерархически в виде действующих на национальном и региональном уровнях страховых касс, ответственных за тот или иной вид социальной защиты. Региональные и местные кассы социального страхования являются самоуправляемыми организациями, каждая из которых имеет собственное правление, состоящее из представителей застрахованных и работодателей.

Основным источником финансирования системы социальной защиты во Франции служат страховые взносы работников и работодателей. Исключение составляет страхование от безработицы и семейные выплаты, доля государственных дотаций в которых существенно выше, чем в других отраслях социального обеспечения, а также страхование от несчастных случаев, которое финансируется исключительно за счет средств работодателя.


4.3. Великобритания

Особенности британской системы социальной защиты:

  • отсутствие специальных организационно оформленных институтов, занимающихся страхованием конкретных видов социальных рисков - страхование по старости, по болезни, по безработице, от несчастных случаев на производстве и т.д.. Все программы социальной защиты объединены в рамках единой системы социальной защиты.
  • велика роль государственных учреждений в обеспечении социальными услугами и выплатами, а также их тесную связь с частными страховыми программами.

Британская система не предусматривает существования целевых страховых взносов, предназначенных для содержания конкретных страховых программ: пенсионного, медицинского страхования, пенсий по инвалидности и тому подобное.

Структура финансирования системы социальной защиты в Великобритании определяется делением этой системы на две части: национальное здравоохранение и национальное социальное страхование. Первая финансируется на 90% из государственного бюджета, а вторая - за счет страховых взносов наемных работников и предпринимателей. Кроме охраны здоровья, налоговое финансирование характерно для страхования от несчастных случаев на производстве, а также семейных выплат.


4.4. Швеция

Основным принципом шведской системы социальной защиты является ее универсальность, т.е. охват всех слоев населения. Следующим по важности принципом, характерным для многих европейских "социальных экономик", является принцип социальной солидарности, который заключается в том, что все граждане равным образом и независимо от социального статуса участвующих в финансировании системы социальной защиты, прилагая соизмерим своим доходам вклад.

Необходимым элементом в такой системе выступает государство, которое берет на себя функции перераспределения социальных благ от обеспеченных к наиболее уязвимым категориям населения. Если учитывать только доход в форме зарплаты (в среднем около 2500 долларов в месяц), то 36% населения страны можно было бы отнести к разряду бедных (наивысший показатель в группе промышленно развитых стран мира). Однако после перераспределения совокупного общественного дохода через систему налогов и социальных выплат (1/3 госбюджета идет на социальные нужды), а также учитывая социальные расходы муниципальных бюджетов и выплаты из пенсионных и других страховых фондов, к категории бедных попадает всего лишь 5,6% населения . Для сравнения: аналогичные показатели в США составляют соответственно 27% и 17%.

Уровень налогообложения в Швеции является одним из самых высоких в мире, но такая дороговизна системы социальной защиты полностью компенсируется высокой степенью социальной защищенности населения, отсутствием потрясающего контраста между богатством и бедностью, и - соответственно - высокой политической и социальной стабильностью.


4.5. Италия

Одна из основных проблем социальной политики Италии - историческая разница в доходах населения в северных и южных регионах, что отражается в статистике по безработице. Относительно общего уровня безработицы в Италии (11,3%) уровень безработицы на севере страны составлял около 7,5% (что приближается к среднеевропейским величин), а для юга - более 20%. Такая ситуация влияет на роли, которую играет социальную защиту: пенсия по инвалидности в экономически слабых регионах, кроме своего основного назначения, выполняет роль пособия по безработице и социальной помощи.

Существенной проблемой является сосуществование секторов экономики с низким уровнем социальных гарантий и секторов, где гарантированность социальных услуг выше, в частности, вследствие широкого развития профсоюзного движения на севере страны.

Особенностью итальянской системы социальной защиты является неудовлетворительная защита от рисков людей, которые по разным причинам оказались без прибыли. Через эту и другие обстоятельства итальянский политика часто характеризовалась как "рудиментарная".

Следующей проблемой является асимметричная структура социальных расходов. Наибольшую часть социальных расходов составляет пенсионное обеспечение - 15,4% от ВВП, тогда как на поддержку семьи, материнства, образования и политику занятости расходуются сравнительно незначительные средства (около 0,8%). Пенсионную проблему осложняет также неблагоприятное демографическое развитие: средний показатель рождаемости в Италии - один из самых низких в Европе (1,26 ребенка на семью). Кроме того, вследствие увеличения продолжительности жизни, растет доля пожилых людей.

Хронической проблемой является высокий уровень государственной задолженности, которая ограничивает финансовую свободу государства в социальной сфере. К проблемам можно отнести и недостаточную ответственность как социальных органов, так и получателей социальных услуг и выплат по основным принципам системы социального страхования.


5. Социальная защита в Украина

Социальная защита в Украине имеет следующие цели:

  • обеспечение уровня жизни нетрудоспособного населения не ниже прожиточного минимума, установленного государством;
  • противодействие социальному напряжению в обществе, что может быть обусловлено имущественным, этнической, религиозной или иной неравенством.

Основными функциями социальной защиты в Украине являются:

  • реабилитационная, призвана смягчать последствия бедности и других негативных социальных явлений;
  • превентивная, которая заключается в предотвращении возникновения негативных социальных явлений.

Социальная защита в Украине имеет следующие составные части:

  1. Социальное страхование - защита граждан от социальных рисков, влияющих на их работоспособность: болезнь, увечье, старость, и другие случаи, предусмотренные законом;
  2. Социальная помощь - различные виды социальных выплат, дотаций, льгот, субсидий, предоставляемых лицам, нуждающимся в социальной защите.
  3. Социальная справедливость (социальная солидарность) - компенсация влияния непредвиденных негативных явлений, таких как техногенные катастрофы или природные стихийные бедствия.

В Украине назначаются такие виды государственной помощи: - при беременности и родах; - единовременное пособие при рождении ребенка, - по уходу за ребенком, - денежные выплаты матерям (отцам), занятым уходом трех и более детей до 16 лет, - по уходу за ребенком-инвалидом, - по временной нетрудоспособности по уходу за больным ребенком, - на детей до 16 лет (учащихся - до 18 лет) - на детей одиноким матерям; - на детей военнослужащих срочной службы, - на детей, находящихся под опекой, попечительством; - временная помощь на несовершеннолетних детей, родители которых уклоняются от уплаты алиментов, либо когда взыскание алиментов невозможно.



См.. также


Примечания

  1. http://www.epinet.org/books/swa2004/news/swafacts_international.pdf - www.epinet.org/books/swa2004/news/swafacts_international.pdf

Литература


код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам