Надо Знать

добавить знаний



Украинская азбука



План:


Введение

Украинский алфавит - совокупность букв, принятых в украинской письменности и расположенных в определенном устойчивом порядке.

Первая страница "Букваря" Ивана Федоровича, напечатанного в Львове в 1574 году

Нынешняя украинская азбука имеет 33 буквы: а, бы, в, г, г, д, е, является, же, с, и, и, й, и, к, л, м, н, в, п, р, с, т, в, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я.


1. История

Украинская азбука сформировалась на основе кириллицы, что распространилась в Киевской Руси с принятием христианства и на протяжении X - XVII в. изменений в связи с необходимостью приспособить ее к звукового состава народной речи. Во времена Киевской Руси применялись параллельно две азбуки: кириллица и глаголица. Есть гипотеза, что задолго до введения кириллического письма формировалась собственная русская письменность на основе греческой азбуки. Об этом свидетельствует обнаруженная Высоцким среди граффити Софийского собора в Киеве азбука с 27 собственно греческих букв, среди них несколько было славянских [1].

Давняя украинская азбука унаследовала все буквы стародавньоидавньои кириллице, но в связи с развитием фонетической системы украинского языка (упадок редуцированных и обусловленные этим фонетические процессы, переход ѣ в и т.д.) росла несоответствие между традиционно применяемыми буквами и новообразованными звуками в староукраинском письменности спричинювалося к смешиванию букв на письме ~ и ~ ы; ѣ ~ е ~ и ~ и, ъ ~ ь т.п.) и разрушения правописания традиций.

Этот неустановившихся правописание течение XIII - нач. XVIII в. стихийно менялся в направлении его согласования с звуковой системой и грамматическим строем украинского языка, хотя при отсутствии декретированных регулирования графики и единых норм правописания этого достичь не удалось. На развитие украинской письменности и упорядочения украинского алфавита имела влияние русский реформа письма 1708 - 1710, по которой из алфавита устранены как ненужные буквы ω ("вот", омега), ψ ("пси"), ξ ("кси"), ? ("зело"), v ("ижица"), окончательно изъято Ѫ ("юс большой") и Ѧ ("юс малый"), внедрены букву Е вместо ıе, узаконено спорадически применяемую ранее букву я вместо ıа, ıа т.д.. Однако в алфавите еще ​​оставались буквы ѳ ("фита"), ѣ ("ять"). Упрощен печатный шрифт, получивший название ?Гражданская азбука" ( гражданский шрифт). В XVIII в. этот шрифт распространился в Восточной Украине, где его приспосабливали к звукового состава украинского литературного языка.

Течение XIX в. предложено потребление новых букв, сохранившиеся и в современной украинской азбуке:

Во 2-й половине XIX в. с гражданским азбуки в Украину выпали буквы ы, ь, е, ъ, за разными звуками закрепились буквы и, и.

В Западной Украине гражданскую азбуку впервые применила "Русская троица" в сборнике "Русалка Днѣстровая", с 70-х pp. 19 в. ней стали пользоваться "москвофилы" и др.. 1895 "Русский правописание ", изданный галицкой Школьной краевой советом для потребления в школьном обучении, официально закрепил гражданский шрифт и фонетическое правописание в Галичине.

На Приднепровье украинских азбука и графика сформировались в их современном виде после 1905, что свидетельствует о "Словарь украинского языка" под ред. Б. Гринченко.

Согласно правописанием 1933 изъято букву г, восстановленную в третьем издании "Украинского правописания" ( 1990).

Также, исторически, существовало несколько проектов латинского алфавита для украинского языка, однако не распространяется; так произошло, в частности, по политическим причинам.


2. Происхождение букв

Украинский
азбука
Название
буквы
Трансли-
терация
латиницей
Соответствующая
буква
кириллицы

или другие
исторические
буквы
Название
в украинских
традиции
Число Чтение в
Украинский
традиции
Происхождение
А а а A a Early-Cyrillic-letter-Azu.svg аз 1 [Ɑ] От греческой буквы Α α "альфа", в свою очередь происходит от финикийской PhoenicianA-01.png "Алеф".
Б бы бе B b Early Cyrillic letter Buky.svg буки - [B] От греческой буквы Β β "бета" (в древнегреческий читалась [B] , В новогреческом - [V] ), В свою очередь происходит от финикийской Phoenician beth.svg "Бет".
В в ве V v, W w Early Cyrillic letter Viedi.png види 2 [W] От греческой буквы Β β "бета" (в древнегреческий читалась [B] , В новогреческом - [V] ), В свою очередь происходит от финикийской Phoenician beth.svg "Бет".
Г г е H h, редко G g Early Cyrillic letter Glagoli.png глаголь 3 [ɦ] От греческой буквы Γ γ "гамма" (в древнегреческий читалась [G] , В новогреческом - [Γ] или [ʝ] ), В свою очередь происходит от финикийской Phoenician gimel.png "Гимель".
Г г е, е с лишним G g - - - - Происходит от курсивного разновидности греческой буквы Γ γ "гамма". В XIV в. передавался на письме диграф кг (кгрунт - "почва"), а позднее также латинской буквой g. Впервые применяется в "Пересопницком Евангелии" ( 1556 - 1561 г.г.). Официально введено в азбуку Мелетия Смотрицкого в "Грамматике" 1616 г. Изъято из азбуки по идеологическим соображениям в 1933 г., восстановлен в третьем издании "Украинского правописания" в 1990 г.
Д д где D d Early Cyrillic letter Dobro.png добро 4 [D] От греческой буквы Δ δ "дельта" (в древнегреческий читалась [D] , В новогреческом - [?] ), В свою очередь происходит от финикийской Phoenician daleth.svg "Далет".
Е е е E e Early Cyrillic letter Yesti.png есть 5 [Ɛ] От греческой буквы Ε ε "эпсилон", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician he.svg "Хе".
- - - Early Cyrillic letter Ye.png йотоване е - [Jɛ] По происхождению является лигатурой букв Early Cyrillic letter I.png "И (жеи)" (десятичные) и Early Cyrillic letter Yesti.png "Есть" [2].
Есть есть есть Ye ye, Je je, Ie ie - - - - Похоже русскую букву Ѥ, ѥ "йотоване е", однако непосредственно не исходит от нее. Является одним из вариантов русской буквы е / есть "есть". Впервые использовано в правописании "Русалки Днѣстровои" в 1837 г. для обозначения звуков [Jɛ] и [Ɛ] со смягчением предыдущего согласного, к тому использовался в максимовичивци вместо современного е (женьцы - "жнецы").
Ж же же Zh zh, ? ? Early Cyrillic letter Zhiviete.png живите - [Ʒ] От глаголической буквы GlagolitsaZhivete.gif "Живите", в свою очередь вероятнее всего происходит от коптской Ϫ ϫ "джандж (и) а", являющаяся переработкой демотическое знака Demotique j.png . В греческом языке соответствия букве же нет.
- - - Early Cyrillic letter Dzelo.png (Д) зело 6 [Z] От греческой лигатуры Ϛ ς "стигма" (звучание [St] ). В украинском языке не употребляется. С "гражданки" было окончательно выведен в 1735 г. [2]
С целью зе Z z Early Cyrillic letter Zemlia.png земля 7 [Z] От греческой буквы Ζ ζ "дзета", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician zayin.png "Зайн".
И и и Y y Early Cyrillic letter Izhe.png иже (осьмеричне) 8 [ɪ] , Иногда [I] От греческой буквы Η η "ета" / "ита" (в древнегреческий читалась [Ɛ:] , В новогреческом - [I] ), В свою очередь происходит от финикийской Phoenician heth.svg "Хет". Древнейшая форма буквы и копировала греческую, т.е. буква выглядела как н.
И и и I i Early Cyrillic letter I.png и (жеи) (десятичные) 10 [I] От греческой буквы Ι ι "йота", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician yodh.svg "Йод". В украинском языке для обозначения звука [I] употребляется исключительно буква и от 1818 г. в "Грамматике малороссийского наречия" О. Павловского (и шире 1856 г. в кулишивци), до этого для обозначения этого звука употреблялись буквы ы, и, ѣ, ?, ?, ? т.д..
Й й й Yi yi, Ji ji, редко I i - - - - Является одним из вариантов русской буквы и. В современном значении (на обозначение звуков [Ji] ) Букву й введен в кулишивки П. Житецким и К. Михальчуком, в таком смысле она употреблялась в 1874 - 1875 г.г. в "Записках Юго-Западного отделения Российского географического общества". До этого для обозначения этих звуков употреблялись другие буквы: ѣ, реже и и е в И. Котляревского (пр., ѣжакъ - "еж", ии - "ее"), ѣ в правописании "Русалки Днестровской" (пр., кроѣла - "кроила"), и да и в правописании Т. Шевченко (пр., ихъ - "их", моий - "моей").
В алфавите М. Гатцук й обозначало современное и на месте исторического ѣ: нич - "ночь".
И и йот Y y, J j, редко I i - - - - Происходит от буквы и и скобки (знака "Бревис"), заимствованной из греческого письма, где она использовалась для обозначения коротких звуков. Для звука [J] буква стала использоваться в "Грамматике" М. Смотрицкого от 1619 г.
Кк ка K k Early Cyrillic letter Kako.png како 20 [K] От греческой буквы Κ κ "каппа", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician kaph.svg "Кап" ("каф").
Л л электронной L l, Ł ł Early Cyrillic letter Liudiye.png люди (есть) 30 [Ł] От греческой буквы Λ λ "лямбда", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician lamedh.svg "Ламед".
М м ем M m Early Cyrillic letter Myslite.png мислите 40 [M] От греческой буквы Μ μ "мю" (в новогреческом звучит как "мы"), в свою очередь происходит от финикийской Phoenician mem.svg "Мэм".
Н н ен N n Early Cyrillic letter Nashi.png наш 50 [N] От греческой буквы Ν ν "ню" (в новогреческом звучит как "нет"), в свою очередь происходит от финикийской Phoenician nun.svg "Нун".
О в в O o Early Cyrillic letter Onu.png он 70 [Ɔ] От греческой буквы Ο ο "Омикрон", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician ayin.svg "Аин".
П п пе P p Early Cyrillic letter Pokoi.png покой 80 [P] От греческой буквы Π π "пи", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician pe.svg "Пе".
Р р ер R r Early Cyrillic letter Ritsi.png рци 100 [R] От греческой буквы Ρ ρ, ρ "ро", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician res.svg "Реш".
С с ес S s Early Cyrillic letter Slovo.png слово 200 [S] От византийского разновидности "сигма звучать" ς греческой буквы Σ σ, ς "сигма", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician sin.svg "Шин" или "син".
Т т то T t Early Cyrillic letter Tvrido.png твердо 300 [T] От греческой буквы Τ τ "тау", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician taw.png "Тав".
В в в U u Early Cyrillic letter Uku.png ук - [U] Происходит от диграф с кириллических букв О "он" и Ѵ "ижица", повторяющая греческий способ обозначения звука [u] сообщением букв ου - "Омикрон" и "ипсилон".
Ф ф эф F f Early Cyrillic letter Fritu.png ферт 500 [F] От греческой буквы Φ φ, φ "фи", что не финикийского или египетского иероглифического прототипа так же, как буквы Χ, χ "хи" и Ψ, ψ "пси".
Х х ха Kh kh, Ch ch, X x Early Cyrillic letter Khieru.png хи 600 [X] От греческой буквы Χ, χ "хи", что не финикийского или египетского иероглифического прототипа так же, как буквы Φ φ, φ "фи" и Ψ, ψ "пси". В некоторых греческих диалектах имела звуковое значение [ks].
- - - Early Cyrillic letter Otu.png омега, в 800 [Ɔ] От греческой буквы Ω, ω "омега". Происходит от другой греческой буквы - Ο ο "Омикрон", одна из сторон которой была разорвана сбоку ( Greek Omega 09.svg - Постепенно разрыв вернулся вниз Greek Omega 05.svg , Greek Omega 03.svg , Greek Omega 07.svg ) [3]. Строчная происходит от неофициального написания этой буквы Greek uncial Omega.svg , Которое стало использоваться с III в. до н.э. в письме на папирусе, в свою очередь эта форма происходит от написания Greek Omega 08.svg [4]. В украинском языке от XVIII в. не употребляется (пример XVII в. - Стихотворение Дамиана Наливайка "прозьбе чителникова ώ часъ") [2].
Ц ц это Ts ts, C c Early Cyrillic letter Tsi.png ци 900 [T͡s] Не происходит из греческого алфавита. Однозначной версии происхождения нет, похожие по написанию буквы существовали в нескольких старинных алфавитах: в эфиопской ሃ, арамейском и производных от нее алфавитах, например еврейской צ (в конце слов ץ), коптской ϥ. Название буквы, возможно, происходит от формы именительного падежа множественного числа мужского рода "ции" ( укр. эти, ) Местоимения "кыы" ( укр. который ), Который употреблялся в староцерковнословьянський (староболгарский) языке, или от союза "ци", который употреблялся в Древнекиевского письменно литературной (древнерусской) языке (соответствует "или" в современном варианте украинского языка).
Ч ч че Ch ch, Č č Early Cyrillic letter Chrivi.png июн 90 [T͡ʃ] Не происходит из греческого алфавита. Возможно происходит от еврейской буквы "ЦАГИ" / "цодик" צ (в конце слов ץ), возможно имеет такое же происхождение, как и буква с. Франциск Скорина для буквы ч использовал греческую букву Ϙ ϙ, Ϟ ϟ "Коппа" в варианте написания Ҁ, ҁ.
Ш ш я Sh sh, ? ? Early Cyrillic letter Sha.png я - [Ʃ] Не происходит из греческого алфавита. Однозначной версии происхождения нет, похожие по написанию буквы существовали в нескольких старинных алфавитах: в эфиопской ሠ, арамейском и производных от нее алфавитах, например еврейской ש, коптской ϣ.
Щ щ ща Shch shch, Sch sch,
?č ?č
Early Cyrillic letter Shta.png ща - [Ʃt͡ʃ] По происхождению является лигатурой букв ш и т (в современной болгарском языке буква щ сих пор читается как [Ʃt] ).
- - - Early Cyrillic letter Yeru.png Премьер - - Вероятно, является модификацией кириллической буквы Early Cyrillic letter Onu.png "Он", в которой вверху дорисованной риска, или буквы Early Cyrillic letter I.png "И (жеи)" (десятичные). Букву "ер" изъято из украинской азбуки сначала в 1837 г. в правописании журнала "Русалка Днѣстровая", а затем окончательно ее изъято из кулишивки П. Житецким и К. Михальчуком в правописании "Юго-Западного отдела Русского географического общества" в 1873 г.
- - - Early Cyrillic letter Yery.png еры - [ɪ] По происхождению является диграф букв ъ или ь с буквами и либо и, в ранних кириллических текстах этот знак отсутствует. Предпринимались для обозначения звука [Ɨ] , Впоследствии превратился в [ɪ] в большинстве говоров. Букву "еры" изъято из украинской азбуки сначала в 1837 г. в правописании журнала "Русалка Днѣстровая", затем окончательно ее изъято в первой редакции кулишивки в 1856 г. Поскольку в лемковском договоре юго-западного наречия звук [Ɨ] сохранился, для его обозначения на письме продолжают использовать букву ы [5].
Ь ь мягкий знак, знак размягчения -, Диакритические, редко j Early Cyrillic letter Yeri.png ерь - [ʲ] Вероятно, является модификацией кириллической буквы Early Cyrillic letter Onu.png "Он", в которой вверху дорисованной риска, или буквы Early Cyrillic letter I.png "И (жеи)" (десятичные). Буква ь "ерь" стала графической основой для других букв - ъ "ер", ы "еры" и ѣ "ять".
- - - Early Cyrillic letter Yati.png пять - [I] Есть графической модификацией буквы ь "ерь". На протяжении истории украинского языка обозначала различные звуки: в староцерковнословьянський языке - [ʲ ? ː] , В протоукраинских говорах - [E ː] или [I e] с переходом в [I] в Галиции и Буковине в конце XIII в., на Волыни не позднее 1434 г. В пивничноукраинських говорах продолжала обозначать дифтонг под ударением [I e] , А в безударных слогах - монофтонг [Ɛ̝] или [ɪ̞] (Не позднее начала XV в.). В XVI - XVII в. ѣ широко употреблялась для обозначения [I] в иноязычных словах, так и и и обозначали [ɪ] : Мѣнута, фѣгура. В правописании И. Котляревского ѣ употреблялось на месте современных и и й, в " Грамматике малороссийского наречия" О. Павловского - на месте есть, в максимовичивци - на месте и, в правописании журнала "Русалка Днѣстровая" - как, а после гласных - как й, в Т. Шевченко - как есть, но только после согласных. Окончательно изъято из украинской азбуки в первой редакции кулишивки в 1856 г.
Ю ю ю Yu yu, Iu iu, Ju ju Early Cyrillic letter Yu.png ю - [Ju] По происхождению соответствует греческому буквосочетанию οι "Омикрон" - "йота", которое на момент создания кириллицы употреблялось в греческом языке, а именно в образованных носителей, для обозначения огубленого громкой переднего ряда высокого подъема [Y] (Как во французской chute [Ʃyt] или немецком Bl?te [Bly ː tə] ).
- - - A-iotified.svg йотований а - [Jɑ]
Cyrillic cursive ja.png
Устаревшее украинских книжное рукописный я, напоминающий соединено внизу написания "ɛı", происходит от "йотованого а".
Современная буква я "гражданской шрифта" (как украинских, так и других кириллических алфавитов) происходит от Ѧ, ѧ "малого ЮСА".
Я я я Ya ya, Ia ia, Ja ja Early Cyrillic letter Yusu Maliy.png малый юс (900) [Ɛ] > [ʲ ɑ] / [Jɑ] Кириллический "малый юс? происходит от глаголической буквы GlagolitsaJusE.gif "Юс" (возвращенной на 90 градусов). В свою очередь, вероятно, происходит от греческих лигатур вроде εν или ον.

Назва "малий юс" є умовною, з давнини дійшла лише назва "юс" (можливо означає "вус", "зв'язок", "в'язь"), що її використовують у назвах чотирьох літер - Ѧ,Ѫ,Ѩ,Ѭ. Окрім назви "малий юс" вживалися назви "ен", "я" та "ѧс" у палеографії.
Сучасна літера я "гражданського шрифту" [2] (як української, так і інших кириличних абеток) походить від Ѧ, ѧ "малого юса", хоча в українській традиції для позначення я раніше використовувалося "йотоване а".
"Малий юс" використовувся для позначення сучасного я в абетці М. Гатцука 1860 р.: траплѧюццѧ - "трапляються".

- - - Early Cyrillic letter Yusu Bolshiy.png великий юс - [ɔ̃] > [u] Кириличний "великий юс" походить від глаголичної літери GlagolitsaJusO.gif "великий юс" (поверненої на 90 градусів). У свою чергу глаголічний "великий юс" є лігатурою глаголичних літер GlagolitsaOn.gif "он" та GlagolitsaJusE.gif "малий юс".

Назва "великий юс" є умовною, з давнини дійшла лише назва "юс" (можливо означає "вус", "зв'язок", "в'язь"), що її використовують у назвах чотирьох літер - Ѧ,Ѫ,Ѩ,Ѭ. Окрім назви "великий юс" вживалися назви "онс" та "ѫс" у палеографії.
Спочатку "великий юс" позначав назальний голосний [ɔ̃] , у X - XI ст. перейшов у звук [u] , на письмі так само був замінений на у : рѫка - рука, дѫбъ - дубъ. З середини XII "великий юс" у текстах з України не вживався. Тимчасово вживався з XV до XVII ст. [2]

- - - Early Cyrillic letter Yusu Maliy Yotirovaniy.png малий йотований юс - [jɛ̃] За походженням є лігатурою літер Early Cyrillic letter I.png "і(жеї)" (десятеричне) та Early Cyrillic letter Yusu Maliy.png "малий юс". Іноді називався "єн". Назва "малий йотований юс" є умовною, з давнини дійшла лише назва "юс" (можливо означає "вус", "зв'язок", "в'язь"), що її використовують у назвах чотирьох літер - Ѧ, Ѫ, Ѩ, Ѭ.
- - - Early Cyrillic letter Yusu Bolshiy Yotirovaniy.png великий йотований юс - [jɛ̃] За походженням є лігатурою літер Early Cyrillic letter I.png "і(жеї)" (десятеричне) та Early Cyrillic letter Yusu Bolshiy.png "великий юс". Іноді називався "йон". Назва "великий йотований юс" є умовною, з давнини дійшла лише назва "юс" (можливо означає "вус", "зв'язок", "в'язь"), що її використовують у назвах чотирьох літер - Ѧ, Ѫ, Ѩ, Ѭ.
- - - Early Cyrillic letter Psi.png псі 700 [ps] Від грецької літери Ψ, ψ "псі", що не має фінікійського чи єгипетського ієрогліфічного прототипу так само, як літери Φ φ,ϕ "фі" та Χ, χ "хі" [2].
- - - Early Cyrillic letter Ksi.png ксі 60 [ks] Від грецької літери Ξ, ξ "ксі", у свою чергу походить від фінікійської Phoenician samekh.svg "самех" / "сімкет" [2]. Фінікійська літера "самех", можливо, походить від давньоєгипетського символа "джед", що позначав хребет бога Осіріса
R11
- - - Early Cyrillic letter Fita.png фіта 9 [θ] > [xw] / [t] От греческой буквы Θ, θ "тета", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician teth.svg "Тет". Финикийская буква "тет", возможно, происходит от древнеегипетского симфолив души Phoenician teth.svg или солнца Sun symbol.svg .
- - - Early Cyrillic letter Izhitsa.png ижица 400 [I] От греческой буквы Υ, υ "ипсилон", в свою очередь происходит от финикийской Phoenician waw.svg "Вав". Как и в греческом языке (диграф ου), часто употреблялась вместе с о "он" в диграф оѵ для обозначения звука [U] . Постепенно этот диграф перешел в отдельную букву ѹ "ук", а затем в букву у. Ижица также употреблялась для обозначения звука [W] , Например в максимовичивци - снѣvъ [S ʲ n ʲ iw] . [2]
- - - Е е е - [Jɔ] Буква е для обозначения йотованого в [Jo] вперше введена в російську мову президентом Імперської академії наук княгинею К. Дашковою у 1783 р. Вперше у російській мові використана М. Карамзіним у 1797 р. (до цього писали дифтонг іо). В українській орфографічній практиці літера ё використовувалася у максимовичівці, у правописі Т. Шевченка та у кулішівці до остаточного вилучення цієї літери з української абетки П. Житецьким та К. Михальчуком у правописі "Південно-Західного відділу Російського географічного товариства" у 1873 р. Тепер в абетці на позначення "йотованого о" або о з пом'якшенням попередньої приголосної вживаються буквосполучення йо та ьо.
- - - Ў ў коротке у - [u̯] Для позначення нескладового у на місці сучасного в у кінці складу використовувалася у максимовичівці - ходиў замість сучасного ходив - та у правописі часопису "Русалка Днѣстровая" - порубаў замість сучасного порубав.
- - - Џ џ дже - [ʤ] Для позначення африкати [ʤ] використовувалася у правописі часопису "Русалка Днѣстровая" - розраџає замість розраджає. У сучасному правописі для цього звуку використовується диграф дж - джміль. Походить з румунської кирилиці, де використовувалася з XV ст., ймовірно є зміненою літерою ч. Тепер використовується у сербській та македонській абетках.
- - - G g ґе - [g] Запозичена з латинської абетки літера g для позначення дзвінкого м'якопіднебінного проривного [g] - тепер для цього вживається літера ґ. В XIX в. цю літеру вживали А. Метлинський (1839 р.), Л. Боровиковський ("Байки й прибаютки", 1852 р.), П. Куліш ("Граматка", 1857 р.), видавці журналу " Основа" (1861 - 1862 р.р.), упорядник збірника "Українські приказки, прислів'я і таке інше" М. Номис (1864 р.). Останнім прихильником цього варіанту запису був харківський літератор М. Лободовський, який 1910 г. обстоював латинську літеру, бо "і чепурна, і навчає чужої мови букву".
Латинська літера g походить від латинської літери c (вона позначала обидва звуки - [g] и [k] ), до якої додали горизонтальну риску. Винахідник літери - Спурій Карвілій Руґа, перший римлянин - колишній раб, який відкрив платну школу. У свою чергу латинська літера c походить від грецької Γ, γ "гамма", що у свою чергу походить від фінікійської Phoenician gimel.png "гімель".
- - - J j йот - [j] Запозичена з латинської абетки літера j для позначення звуку [j] використовувалася у драгоманівці в кінці XIX в. в Східній Галичині та Північній Буковині. Разом з введенням цієї літери з української абетки було вилучено літери я, ю, є, ї (роман П. Мирного та І. Білика " Хіба ревуть воли jак jасла повні?" було вперше видано в Женеві саме драгоманівкою).
Латинська літера j походить від латинської літери i. Спочатку ця літера використовувалася в офіційних документах у латинських числах для того, щоб в кінці числа було неможливо додати ще одну i - VIJ замість VII. Вперше літеру j для позначення окремого від i звуку використав італієць Джан Джорджіо Тріссіно (італ. Gian Giorgio Trissino ) у 1524 р. у своєму творі "Ɛpistola del Trissino de le lettere nuωvamente aggiunte ne la lingua italiana" (укр. "Послання Тріссіно про літери, які було нещодавно додано до італійської мови" ).
Ідея використати j для української мови прийшла під впливом сербської мови, де j офіційно використовується з 1868 р. в абетці, розробленій Вуком Караджичем у 1818 г.
- - - ?, ?, ? - - [i] Використовувалися у максимовичівці від 1827 р. для позначення звуку [i] , що етимологічо походить відповідно з о, е, и : н?съ [nis] , п?чъ [pit͡ʃ] , добр? ['dɔbri] . Початкова ? означала не лише [i] на місці етимологічного [ɔ] , але й протетичний звук [w] , що утворився перед ним: ?тъ (сучасною орфографією "від"), ?нъ (сучасною орфографією "він"). Окрім цих літер були запропоновані також ?, ?, ŷ, однак на практиці вони не вживалися.
В абетці М. Гатцука ? означало йо в початковій позиції: важко ?му - "важко йому".
- - - ҄ титло - [ʲ] В староцерковнослов'янській мові позначало пропущені на письмі літери, які читалися. В абетці М. Гатцука вживалася замість сучасного ь : тїл҄ки - "тільки".
- - - ȕ, ȁ, ȉ, ȅ - - голосний + [j] В абетці М. Гатцука позначали ий, ай, ій, ей : першȕ - "перший", тȁ - "та й". Такий знак вживався також для літер у, ю, ѧ.
- - - Yita.jpg їта - [ji] Походить від кириличної літери Early Cyrillic letter I.png "і(жеї)" (десятеричного) та діакритичного знаку "оксія" ("гострий наголос", "акут"), що вживався у давньогрецькій мові на позначення високого тону, а у староцерковнослов'янській мові для позначення наголосу. В абетці М. Гатцука позначала сучасне ї : церкоу҄но? - "церковної".
- - - Ye z oksiyeyu.jpg є з оксією - [jɛ] Походить від кириличної літери Early Cyrillic letter Yesti.png "єсть" та діакритичного знаку "оксія" ("гострий наголос", "акут"), що вживався у давньогрецькій мові на позначення високого тону, а у староцерковнослов'янській мові для позначення наголосу. В абетці М. Гатцука є́ позначала сучасне є, на відміну від літери є, що позначала сучасний е : Нїч має́ вєчир, нїч, пїу҄нїч и д?свїток - "Ніч має вечір, ніч, північ і досвіток".
- - - U z kamoroiu.jpg у з каморою - [w] Происходит от русской буквы Early Cyrillic letter Uku.png "Ук" и диакритических знаков "камора", употреблявшийся в староцерковнословьянський языке для обозначения палатализиции согласной, над которой он стоял - избавител҄ь [Izba'witel ʲ] . В алфавите М. Гатцук "камора" употреблялось для того, чтобы отличить букву у҄ (современная) от простой в (современная у): Дȁ ?му пучке, а вин за у҄сю ручку - "Дай ему пучке, а он за всю ручку".

3. Формирование правописания

До последней четверти XIV в. був поширений давньоукраїнський правопис [6]. Кирилична абетка загалом відповідала звуковому складу давньоукраїнської мови. Наприклад, правопис послідовно передавав м'якість та твердість звуків - після твердих голосних завжди писали а, о, ы, оу, ъ, після м'яких голосних писали ѧ, є, и, ю, ь. Літери ж, ч, ш, ц передавали м'які приголосні.

С XII в. правопис зазнає змін : занепадають ъ та ь, виникає подвійне написання ( чьто та что), замість цих літер вживаються о, е ( хочьть і хочеть), губні й шиплячі починають втрачати м'якість (нове написання въсѣмъ замість вьсѣмь).

В XV - XVI в. правопис письмових текстів змінюється відповідно до правил, розроблених у болгарському місті Тирнові книжниками під керівництвом патріарха Євтимія (другий південнослов'янський орфографічний вплив) : у текстах насамперед конфесійного стилю з'являються форми твоа, всеа, ставляться знаки наголосу на початку та в кінці слова. Правила тирновської школи відображені в орфографії, яку нормалізував у праці "Грамматіка словєнска" Л. Зизаній у 1596 г.

Нижче подано зміни в українському правописі від "Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма" М. Смотрицького у 1619 р., коли до абетки було офіційно введено літеру ґ, диграфи дж та дз, а також й, правопису " Граматики малоросійського наріччя" О. Павловського 1818 р., коли на позначення звуку [i] стала вживатися виключно літера і, правопису часопису "Русалка Днѣстровая" 1837 р., коли вперше було використано літеру є у її сучасному значенні, а також вперше введено диграфи йо, ьо, кулішівки 1856 р., коли вперше подовжені приголосні почали позначатися двома літерами ( весіллє - зараз "весілля"), змін до кулішівки П. Житецького та К. Михальчука у "Записках Південно-Західного відділення Російського географічного товариства" у 1874 - 1875 р.р., коли літера ї почала вживатися у її сьогоднішньому значенні, желехівки 1886 р. з остаточним усталенням вживання літер е, є, и та апострофу у їх сьогоднішньому значенні, до правопису Б. Грінченка (грінченківки) у "Словарі української мови" за 1907 - 1909 р.р., що є основою сучасної орфографії.

Від початку XVIII в. у більшості українських орфографічних систем використовується " гражданський шрифт" (спрощене написання літер кирилиці), лише М. Гатцук у 1860 р. пропонував використовувати "допетрівську" кирилицю.

У "Граматиці" М. Смотрицького 1619 р. було унормовано правопис церковнослов'янської мови в українській редакції, зокрема введено літеру ґ.

У правописі кінця XIV - початку XVIII ст. з'явилися такі норми написання:

  • після шиплячих та губних приголосних писали як ь (традиційно), так і ъ ( пишешь і пишешъ),
  • оскільки звуки [ы] та [i] збіглися в одному звукові [и], в тих самих словах писали обидві літери ( другий і другый),
  • у зв'язку з чергуванням [у] та [ў] те саме слово писали і з в, і з у ( урядъ, врядъ),
  • спрощення у групах приголосних могли передавати і не передавати (за традицією) на письмі ( чесний, честний),
  • для позначення звуків [dʒ] та [dz] почали вживати літеросполучення дж, дз,
  • почала вживатися літера й.

У 1708 р. було змінено накреслення літер і введено спрощене кириличне письмо - "гражданку".

Від часу написання "Енеїди" І. Котляревського у 1798 р. к 1905 г. було запропоновано до 50-ти різних орфографічних систем. Найпопулярнішими серед них були правописи І. Котляревського, О. Павловського, максимовичівка, правопис "Русалки Днѣстрової", слобожанський, правопис Т. Шевченка, кулішівка, драгоманівка, желехівка та ін.

Правопис І. Котляревського мав такі особливості :

  • звук [и] позначався літерами и, і, ы : великій, сынъ,
  • звук [i] передавався літерами ѣ, и, і : лѣто, жинка, твій,
  • звук [e] позначався літерою э на початку слова і після голосних, літерами е, и після приголосних : эол, поэт, теперъ, минѣ [мені],
  • сучасні буквосполучення йо та ьо позначалися іо : іому, тріома,
  • сучасна літера є позначалася як е : мое, сыне,
  • сучасна літера ї позначалася найчастіше як ѣ, рідше як и чи е : ѣжакъ, ии [її],
  • у кінці слів після приголосної завжди писався ъ : бувъ,
  • замість сучасного апострофа вживалися літери ъ та ь : зъѣвъ [з'їв], напьявсь,
  • паралельно використовувалися префікси роз- та рос-, прийменники зъ та съ : зъ неи, съ кварты,
  • довгі м'які приголосні в іменниках середнього роду не передавалися : волосья [волосся],
  • етимологічне [т'с'а] передавалося як -тся, -ться або -тця : дадуться, остатця,
  • сполучення чці передавалося як -ццѣ : боляццѣ [боляцці].

В 1818 г. вийшла друком "Граматика малоросійського наріччя" О. Павловського. У ній вперше було запропоновано :

  • передавати звук [i], що походив з давніх [о], [е], [ѣ], лише літерою і : гомінъ,
  • передавати дзвінкі африкати [dʒ] та [dz] літеросполученнями дж, дз.

Такі правила не залишилися в сучасній орфографії :

  • позначення літерою ѣ сучасної літери є : маѣшъ,
  • позначення сучасного буквосполучення йо як іо : у іого,
  • проривний [ґ] позначався як кг : кгрунтъ,
  • етимологічне [шс'я] позначалося як -сься : засміѣсься [засмієшся],
  • передача йотованого [о] як іо : у іого,
  • етимологічне [чц'і] позначалося як -цьці : печуроцьці,
  • етимологічне [т'с'а] передавалося як -цьця : быцьця,
  • у кінці слів після приголосної ставився знак твердості : Чмыръ,
  • звук [и] передавався літерами ы, и, е : підняты, називаю, шепшина,
  • звук [е] передавався літерами ы, е : чырвоный, очеретъ,
  • паралельно вживалися прийменники зъ та съ : зъ воломъ, съ конемъ.

В 1827 р. (у передмові до збірки "Малоросійські пісні") та у 1841 р. в листі до Г. Квітки-Основ'яненка "Про правопис малоросійської мови" М. О. Максимович обґрунтував нові правила правопису. Ці правила були розвитком правопису І. Котляревського та особливо популярними стали в Галичині, Буковині (до 1895 р.) та на Закарпатті (до 1945 р.).

Основні правила максимовичівки :

  • звук [и] передавався літерами ы, и, літера ы писалася за традицією : мы ходили, сынъ, сила,
  • звук [е] після твердих приголосних позначався літерою є, а йотований [е] - літерою е : жєньци, збирае,
  • літера ѣ позначала звук [і] : снѣгъ, бѣдный,
  • в кінці складу вживалася літера ў : ходиў,
  • сучасні йо, ьо передавалися літерою ё : ёго, сёго,
  • залежно від етимології звук [і] передавався

Русинська мова на Пряшівщині (кодифікований лемківський говір української мови) використовує злегка модифіковану максимовичівку.

Наступним кроком у розвитку української орфографії став правопис часопису "Русалка Днѣстровая" від 1837 р.

  • літери ы та ъ було вилучено,
  • звук [е] передавався як и та е : почали, лебонь,
  • звук [і], що походив від [о] і [е] позначали як і, якщо він походив від ѣ - позначали як ѣ : рідна, недѣля,
  • сучасна літера ї позначалася літерою ѣ : кроѣла,
  • сучасна є передавалася саме є : почуєш,
  • вперше введено буквосполучення йо, ьо : його, сьогодні,
  • в кінці складу вживалася літера ў : порубаў,
  • звук [g] позначався літерою г : грунт,
  • звук [dʒ] передавався літерою џ : розраџає,
  • роздільна вимова твердого приголосного з йотованим на письмі не позначалася : бю [б'ю],
  • найчастіше етимологічне [т'с'а] передавалося як -т-ся : бют-ся [б'ються],
  • етимологічне [чц'і] позначалося як -чцѣ : дочцѣ,
  • етимологічне [шс'я] позначалося як -ся і -шся : вибераєся [вибираєшся], напєшся [нап'єшся],
  • подовжена вимова не передавалася : зѣля [зілля].

У середині XIX в. певний час використовувалися слобожанський правопис та правопис Т. Шевченка, а з 1856 р. правопис, розроблений П. Кулішем - кулішівку.

Приклад Шевченкового правопису - вірш "Думи мої, думи мої, Ви мої єдині?" [7]

Думы мои, думы мои,
Вы мои едини,
Некидайте хочъ вы мене
Пры лыхій годыни.

Правопис Т. Г. Шевченка, використаний, зокрема у "Букварі южнорусськім" (1861 р.)

  • звук [и] передавався літерами и, ы, е : думы, тыхенько, вешневий, прехилыся,
  • звук [е] позначався літерами е, и, ы : тиче, ныначе,
  • звук [і] незалежно від походження передавався літерою и, а перед голосними - літерою і : идучи, патріот,
  • йотований [і] позначався літерами и та і : ихъ, моій,
  • йотований [е] позначався як е : твое,
  • сучасне літеросполучення м'який приголосний + є позначалося приголосним + ѣ : синѣ (зараз "синє"),
  • на місці йо та ьо вживалися ё та ё або йо : ёго, слёзы, слйози,
  • звук [ґ] позначався літерою г : дзигари (зараз "дзиґарі"),
  • етимологічні звукосполучення [т'с'а], [чц'і] та [шс'а] позначалися як -ця, -тця, -тся; -ці, -цці; -ся, -сся : дивиця, дивитця, радуются; вкупоці, колисоцці; умыеся, подинесся.

Кулішівка - правопис, запропонований П. Кулішем у 1856 р. (використовувався, зокрема, у "Записках про Південну Русь" (рус. "Записки о Южной Руси" ), "Граматці" та журналі "Основа").

  • звук [і] та йотований [і] позначалися літерою і : стілъ, попіл, моіх,
  • звук [е] позначався е та и, йотований [е] - літерою е : друже, пиромъ (зараз "перо́м"), попивае,
  • літера є вживалася лише в іменниках середнього роду : щастє (зараз "щастя"),
  • йотований [о] позначався ё : ёго, лёнъ (зараз "льон"),
  • звук [и] позначався и, е : вимие, задзвонемо,
  • літери ъ та ь виконували функцію апострофа : семьі, разъединила,
  • ъ писався в кінці слова після приголосних : безъ пана,
  • [ґ] передавався латинською літерою g : дзиgа,
  • етимологічні звукосполучення [т'с'а] та [шс'а] позначалися як -тьця, -тця, -шся, -сся : вертаютьця, одібъешся.

З ініціативи філологів П. Житецького та мовознавця К. Михальчука до кулішівки внесено такі зміни :

  • в кінці слів не вживати ъ,
  • йотований [е] позначати є : має,
  • йотований [о] позначати ё, м'якість приголосного перед [о] - ьо : ёго, трьох,
  • проривний [ґ] позначати як кг : кгрунт,
  • йотований [и] обозначать как и: есть.

Кулешовка употреблялась к изданию "Словаря украинского языка" Б. Гринченко. На Західній Україні вона стала основою желехівки.

Під впливом сербської орфографічної системи М. Драгоманов запропонував свій правопис - драгоманівку або герцеговинку:

  • були відсутні літери я, ю, є, ї, й, щ, їх заміняли літеросполучення jа, jу, jе, jі, j, шч,
  • м'якість попереднього приголосного передавалася через ьа, ьу, ье, ьі : синьа, сльоза, синьу.

У 1886 р. було запропоновано нову правописну систему, що широко використовувалася в Західній Україні до 1922 р. - желехівку. Її було використано, зокрема, у "Малоруско-німецькому словарі" Є. Желехівського і С. Недільського:

  • літери ѣ, ъ, ы не вживалися,
  • літери и, е, йо, ьо, є, ї, ґ вживалися як у сучаснім українськім правописі,
  • звук [і] позначався і, а перед з, с, д, т, н, л, ц, якщо етимологічно він походив від [е] та [ѣ] - як ї : подїл, принїс, лїс,
  • довгі приголосні в іменниках середнього роду не позначалися : зїлє (зараз "зілля"),
  • в іншомовних словах фіксувався м'який л : кляса, блюза,
  • частка ся та закінчення дієслів му, меш, ме писалися окремо : ся дивлю, робити ме,
  • етимологічні звукосполучення [т'с'а] та [тч] позначалися як -тця, -цця, -ч- : зоветця, робицця, квічали,
  • до орфографії вперше введено апостроф,
  • слова світ, свято писалися з ь : сьвіт, сьвято.

Желехівку офіційно затвердив австрійський уряд для навчання в школах.

Основою сучасної системи правопису стала орфографія, застосована Б. Грінченком у "Словарі української мови" у 1907 - 1909 р.р.

  • систематично почав вживатися апостроф після губних приголосних перед є, ї, я, ю,
  • після м'яких приголосних використовували лише і, а не ї,
  • у великій групі слів писали початкову и : идол, ижиця, индик, иржа.

4. Современная азбука

Сучасна українська абетка є кириличною й складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 48 фонем.

21 літера позначає приголосні звуки - б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ. Літера й перед о позначає приголосний [j] ( його), а в інших позиціях - нескладовий голосний [i̞] (Иду, гай). Буква г обозначает звонкий гортанный фрикативный согласный [ɦ] (Председатель), а г - заднеязычных прорывной согласный [G] (Ворона, грунт, пуговица). Буква щ обозначает сочетание звуков [Ʃt͡ʃ] (Щука).

10 букв обозначают гласные звуки, из которых а, е, и, и, о, у передают каждая по одному звуку, а буквы е, ю, я обозначают по одному звуку лишь после мягких согласных (синее, люди, ряд), а в начале слова, после гласных и после апострофа - по два ( [J + e] , [J + u] , [J + ɑ] - має, юнак, в'янути). Літера ї завжди позначає два звуки ( [j + i] - їжа, з'їзд).

Літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука ( кінь, льон).

В сучасному українському алфавіті немає літер на позначення звуків [d͡z] и [d͡ʒ] , йотованого о та нескладотворчого голосного [u̯] (як ў в білоруській мові), хоча ці звуки використовуються в мові. Тому використання буквосполучень дз, дж, ьо, йо регламентується окремими нормами правопису, а літери в та у можуть позначати також напівголосний звук, залежно від позиції у складі.

Літери української абетки за формою бувають великі й малі, а за різновидом - друковані й писані.

Українська абетка здебільшого фонетична, за винятком звуків [d͡z] , [d͡ʒ] , [u̯] та подвоєних приголосних [ɲː] , [ɟː] , [cː] , [ʎː] , [t͡sʲː] , [zʲː] , [sʲː] , [t͡ʃ˙ː] , [ʒ˙ː] и [ʃ˙ː] , що не мають окремих літер, і складних правил м'якості чи твердості приголосних, що її зумовлює наступний голосний.

Апостроф, що формально не входить до української абетки, відображає твердість звучання попереднього приголосного перед йотованими і є обов'язковим до використання. Українська латинка існує в декількох варіантах, що відрізняються як набором символів, так і правилами запису звуків, і використовується досить обмежено.

Літери української абетки разом зі звуками, які вони позначають, представлено у таблиці нижче.

Літера та вимова А
а
Б
бе
В
ве
Г
ге
Г
ґе
Д
де
Е
е
Есть
есть
Ж
же
С
зе
И
и
И
и
Й
ї
И
йот
К
ка
Л
ел
М
ем
Н
ен
О
в
П
пе
Р
ер
С
ес
Т
те
В
в
Ф
еф
Х
ха
Ц
це
Ч
че
Ш
ша
Щ
ща
Ь
м'я- кий знак
Ю
ю
Я
я
'
апост- роф
Відповідні звуки [ɑ] [b] [b˙] [8] [w] [u̯] [ν˙] [9] [ɦ] [x] [10] [ɡ] [D] [dʲ] [ɟː] [d͡z] [d͡zʲ] [11] [d͡ʒ] [12] [Ɛ] [ɛ̝] [13] [Jɛ] [ɪi] [14] [Ʒ] [ʒʲː] [d͡ʒ] [12] [z] [zʲ] [zʲː] [d͡z] [d͡zʲ] [11] [s] , [sʲ] [15] [ɪ] [ɪ̞] [16] [i] [ji] [j] [k] [ɡ] [17] [l] [lʲ] [ʎː] [m] [n] [nʲ] [ɲː] [ɔ] [O] [18] [P] [p˙] [19] [R] [rʲ] [s] [sʲ] [sʲː] [z] [zʲ] [20] [t] [tʲ] [cː] [D] [dʲ] [21] [u] [u̯] [f] [x] [t͡s] [t͡sʲ] [t͡sʲː] [t͡ʃ] [t͡ʃʲː] [d͡ʒ] [22] [ʃ] [ʃʲː] [ʃt͡ʃ] [ʲ] [ju] [jɑ]

Багато груп приголосних зазнають у вимові асимілятивних змін, зокрема це буквосполучення:

  • с + ш → [ ш: ]: ви́рісши [ ви́ріш:и ]
  • з + ш в середині слова → [ жш ]: ви́візши [ ви́вʻʻіжши ], на початку слова [ ш: ]: зши́ти [ ш:и́ти ]
  • з + ж → [ ж: ]: зжо́вкнути [ ж:о́ўкнути ], безжа́лісний [ бе и ж:а́лісниĭ ]
  • з + ч в середині слова → [ жч ] безче́сний [ бе и жче́сниĭ ], на початку слова → [ шч ]: зчи́стити [ шчи́сти е ти ]
  • з + дж → [ жд͡ж ]: з джерела́ [ жд͡же и ре и ла́ ]
  • ш + с' → [ с': ]: милу́єшся [ ми е лу́ји і с':а ]
  • ж + с' → [ з'с' ]: зва́жся [ зва́з'с'а ]
  • ч + с' → [ ц'с' ]: не моро́чся [ моро́ц'с'а ]
  • ш + ц' → [ с'ц' ]: на до́шці [ на до́с'ц'і ]
  • ж + ц' → [ з'ц' ]: на сму́жці [ смуз'ц'і ]
  • ч + ц' → [ ц': ]: у ху́сточці [ ху́стоц':і ]
  • На межі слів приголосні [ ш ], [ ж ], [ ч ] перед [ с' ], [ ц' ] не зазнають асимілятивних змін: [ ваш с'інокі́с ], [ де ж с'і́сти ], [ ско́р'увач ц'іли е ни́ ]
  • д + с → [ д̑зс ]: ві́дступ [ вʻʻі́д̑зступ ]
  • д + ц → [ д̑зц ]: відцура́тися [ вʻʻід̑зцура́ти е с'а ]
  • д + ш → [ д͡жш ]: відшліфува́ти [ вʻʻід͡жшл'іфува́ти ]
  • д + ч → [ д͡жч ]: відчини́ти [ вʻʻід͡жчи е ни́ти ]
  • д + ж → [ д͡жж ]: віджива́ти [ вʻʻід͡жжи е ва́ти ]
  • д + з → [ д̑зз ]: ві́дзвук [ вʻʻі́д̑ззвук ]
  • т + с → [ ц ]: бра́тство [ бра́цтво ]
  • т + ц → [ц:]: кори́тце [кори́ц:е]
  • т + ш у нормальному темпі мовлення → [ чш ]: бага́тшати [ бага́чшати ], у жвавому мовленні → [ ч: ]: [ бага́ч:ати ]
  • т + ч → [ ч: ]: кві́тчати [ квʻʻіч:а́ти ]

При вимові відбувається також спрощення в групах приголосних:

  • нт + ськ → [ н'с'к ]: студе́нтський [ студе́н'с'киĭ ]
  • ст + ськ у звичайному темпі → [ с'к ]: туристський [ тури́с'киĭ ], у повільнішому → [ с':к ]: [ тури́с':киĭ ]
  • нт + ст → [ нст ]: аге́нтство [ аге́нство ]
  • ст + ц' → [ с'ц' ]: арти́стці [ арти́с'ц'і ], у старанній вимові→[ с'ц': ]: [ арти́сʻʻц':і ]
  • ст + ч → [ шч ]: невістчин [ не и вʻʻі́шч и е н ]
  • ст + д → [ зд ]: шістдесят [ шʻʻізде и с'а́т ]
  • ст + с → [с:]: шістсот [ шʻʻіс:о́т ]
  • Сполучення чн у деяких [23] народно-побутових словах вимовляється як [ шн ]: [ со́н'ашниĭ ] день, [ ја́шн'і ] крупи, [ смашна́ јаје́шн'а ], [ пше и ни́шниј ] хліб, [ моло́шна ] каша.

Літери української абетки за формою бувають великі й малі, а за різновидом - друковані й писані.


5. Назви букв і їхня вимова

Букви і символи української абетки
Велика Мала Название IPA X-SAMPA Укр. кирилицею Примечания
А а а /ɑ/ /A/ а
Б б бе /b/ /b/ б
В в ве /ʋ/, /w/, /u̯/ /v\/, /w/ в, ў
Г г ге /ɦ/ /h\/ г
Г г ґе /g/ /g/ г
Д д
дз
дж
де /d/ /dʲ/
/ʣ/, /ʣʲ/
/ʤ/
/d/ /d_j/
/dz/, /dz_j/ чи /z'/
/dZ/
д д'
дз​͡, дз​͡'
дж​͡
[p 1] [p 2]
Е е е /ɛ/ /E/ е
Есть есть есть /jɛ/, /ʲɛ/ /jE/, /'E/ чи /_jE/ йе, 'е [p 3]
Ж же же /ʒ/ /Z/ же
С с зе /z/, /zʲ/ /z/, /z_j/ чи /z'/ з, з' [p 2]
И и и /ɪ/ /I/ и
И и и /i/ /i/ и [p 3]
Й й й /ji/ /ji/ йі
И и ій, йот /j/ /j/ й, ĭ
К к ка /k/ /k/ к
Л л ел /l/, /lʲ/ /l/, /l_j/ чи /l'/ л, л' [p 2]
М м ем /m/ /m/ м
Н н ен /n/, /nʲ/ /n/, /n_j/ чи /n'/ н, н' [p 2]
О в в /ɔ/ /O/ в
П п пе /p/ /p/ п
Р р ер /r/, /rʲ/ /r/, /r_j/ чи /r'/ р, р' [p 2]
С с ес /s/, /sʲ/ /s/, /s_j/ чи /s'/ с, с' [p 2]
Т т те /t/, /tʲ/ /t/, /t_j/ чи /t'/ т, т' [p 1] [p 2]
В в в /u/ /u/ в
Ф ф еф /f/ /f/ ф
Х х ха /x/ /x/ х
Ц ц це /ʦ/, /ʦʲ/ /ts/, /ts_j/ або /ts'/ ц, ц' [p 2]
Ч ч че /ʧ/ /tS/ ч
Ш ш ша /ʃ/ /S/ ш
Щ щ ща /ʃʧ/ /StS/ шч
Ь ь м'який знак /ʲ/ /'/ чи /_j/ ' [p 3]
Ю ю ю /ju/, /ʲu/ /ju/, /'u/ чи /_ju/ йу, 'у [p 3]
Я я я /ja/, /ʲa/ /ja/, /'a/ чи /_ja/ йа, 'а [p 3]
  1. а б Літери д, т звичайно не позначають окремого звука всередині групи приголосних, наприклад, "шістнадцять" - /шіснац':ат'/ "робиться" - /робиц':а/. Разом з літерами ж, з літера д позначає віповідну африкату: "джміль дзижчить" - /џміл' ѕижчит'/.
  2. а б в г д е ж и Перед літерами я, ю, є, і, ь, а також перед іншими пом'якшеними приголосними ці букви позначають м'який (палаталізований) звук, в інших випадках - твердий.
  3. а б в г д Приголосні безпосередньо перед цією літерою вимовляються пом'якшено. Це стосується і тих, що не зазначені в попередній примітці.

6. Таблиця відповідності літер та звуків

Звук та відповідна літера сучасної абетки "Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма" М. Смотрицького, 1619 р. " Гражданський шрифт", 1708 р. Правопис І. Котляревського "Граматика малоросійського наріччя" О. Павловського, 1818 р. Максимовичівка, 1827 р. Правопис часопису "Русалка Днѣстровая", 1837 р. Абетка М. Гатцука, 1860 р. Правопис Т. Шевченка, зокрема у "Букварі южнорусськім", 1861 р. Кулішівка, 1856 р. Зміни до кулішівки П. Житецького та К. Михальчука, "Записки Південно-Західного відділення Російського географічного товариства", 1874-75 р.р. Ярижка, 1876-1905 р.р. Драгоманівка (герцеговинка), кін. XIX ст. Правопис "Малоруско-нїмецкого словаря" (желехівка) Є. Желехівського і С. Недільського, 1886 р. Орфографія Б. Грінченка (грінченківка) у "Словарі української мови", 1907-09 р.р. Один з варіантів латинки (рішення №9 комісії з питань правничої термінології, спрощена система, протокол №2 від 19.04.1996 р.)
[ɑ] - а a
[b] - б b
[w] - в літера у҄ : у҄сю ручку (всю ручку) v
[ɦ] - г h, gh [24]
[ɡ] - ґ літера ґ : фѣґура (фігура) літера г диграф кг : кгрунтъ (ґрунт) літера г : грунт (ґрунт) літера г літера г : дзигари (дзиґарі) літера g : дзиgа (дзиґа) диграф кг : кгрунт (ґрунт) як у сучасному правописі g
[d] - д d
[dʲ] - дь літера з титлом д҄ d
[ɟː] ? пом'якшена дд завжди ддь одна літера д dd
[d͡ʒ] - дж диграф дж диграф дж літера џ : розраџає (розраджає) dzh
[d͡z] - дз диграф дз диграф дз у деяких варіантах драгомангівки - літера s dz
[d͡zʲ] - дзь dz
[ɛ] - е літера э на початку слова / після голосних, літери е / и після приголосних : эолъ (еол), поэтъ (поет), теперъ (тепер), минѣ (мені) літери ы / е : чырвоный (червоний), очеретъ (очерет) літера є, на початку слова іноді э : жєньци (женці) літери и / е : почали (почали), лебонь (либонь) літера є : вєчир (вечір) літери е, и, ы : тиче (тече), ныначе (неначе) літери е / и : друже (друже), пиромъ (перо́м) літера е : не чуе (не чує) як у сучасному правописі e
[jɛ] - є літера е : мое (моє) літера ѣ : маѣшъ (маєш) літера е : збирае (збирає) вперше літера є : почуєш літера є́ : має́ (має) після голосних - літера е, після м'яких приголосних - ѣ : твое (твоє), синѣ (синє) літера е : попивае (попиває) літера є : має літера е : не чуе (не чує) диграфи jе / ье : сподіваjетцьа (сподівається) як у сучасному правописі ye, ie : Yenakiieve (Єнакієве)
[ʒ] - ж zh
[ʒʲː] ? пом'якшена жж завжди жжь одна літера ж zhzh
[z] - з паралельно префікси роз- / рос-, прийменники зъ / съ : зъ неи (з неї), съ кварты (з кварти) паралельно прийменники зъ / съ : зъ воломъ (з волом), съ конемъ (з конем) z
[zʲ] - зь літера з титлом з҄ z
[zʲː] ? пом'якшена зз завжди ззь одна літера з zz
[ɪ] - и чергування и / ы : другий / другый (другий) літери и, і, ы : великій (великий), сынъ (син) літери ы, и, е : підняты (підняти), називаю (називаю), шепшина (шипшина) літери ы / и (літера ы - за традицією) : мы ходили (ми ходили), сынъ (син), сила (сила) літери и, ы, е : думы (думи), тыхенько (тихенько), вешневий (вишневий) літери и / е : вимие (вимиє), задзвонемо (задзвонимо) літера ы, після шиплячих - ы, и, і як у сучасному правописі у великій групі слів - початкова и : идол (ідол), ижиця (іжиця), индик (індик), иржа (іржа) y
[ɪ] - ы вперше вилучено вилучено
[i] - і етимологічне ѣ : фѣґура (фігура) літери ѣ, и, і : лѣто (літо), жинка (жінка), твій (твій) лише літера і : гомінъ (гомін) залежно від етимології літери ?, ?, ?, ѣ : н?съ (ніс), п?чъ (піч), добр? (добрі), снѣvъ (снів), у закінченні прикметників твердої групи у називному відмінку множини на позначення [i] вживаються ы / ыи: прекрасны (прекрасні), добрыи (добрії) якщо походив від [о] і [е] - позначався як і, якщо походив від ѣ - позначався як ѣ : рідна (рідна), недѣля (неділя) літера и, перед голосними - літера і : идучи (ідучи), патріот (патріот) завжди і : стілъ (стіл), попіл (попіл), моіх (моїх) літери и / і (перед голосними та й) літера і, перед з, с, д, т, н, л, ц, якщо етимологічно походив від [е] / [ѣ] - літера ї : поділ, принїс (приніс), лїс (ліс) після м'яких приголосних - лише і, а не ї i
[ji] - ї найчастіше як ѣ, рідше як и / е : ѣжакъ (їжак), ии (її) літера ѣ : кроѣла (кроїла) літера ? : церкоу҄но? (церковної) літери и / і : ихъ (їх), моій (моїй) літера і : Вкраіна (Вкраїна), моіх (моїх), тихоі (тихої) літера ї : їсти літера і диграф jі : Украjіна (Україна) як у сучасному правописі yi, I, 'i [25] : Yizhakevych (Їжакевич), Kadiivka (Кадіївка)
[j] - й введено й літери ȕ, ȁ, ȉ, ȅ (також для у, ю, ѧ) для сучасних уй, ай, ій, ей, уй, юй, яй : першȕ (перший), тȁ (та й) літера j : свьатиј (святий) y, i
[jɔ] - йо / ьо диграфя іо : іому (йому), тріома (трьома) диграфя іо : у іого (у нього) літера ё : ёго (його), сёго (сього / цього) вперше диграфи йо, ьо : його, сьогодні літера ? : важко ?му (важко йому) літера ё або диграф йо : ёго (його), слёзы / слйози (сльози) літера ё : ёго (його), лёнъ (льон) літера ё, м'якість приголосного перед [о] - ьо : ёго (його), трьох диграф іо: сліозы (сльози) диграфи jo / ьо : сльоза як у сучасному правописі yo, 'o
[k] - к k
[l] - л в іншомовних словах - м'який л : кляса (клас), блюза (блуза) l
[lʲ] - ль літера з титлом л҄ l
[ʎː] ? пом'якшена лл подовжена вимова на письмі не передавалася : бездѣлье (безділля, неробство) подовжена вимова на письмі не передавалася : зѣля (зілля) подвійне л : весіллє (весілля) завжди лль одна л : зїлє (зілля) ll
[m] - м m
[n] - н n
[nʲ] - нь літера з титлом н҄ n
[ɲː] ? пом'якшена нн завжди ннь одна літера н : знанє (знання) nn
[ɔ] - о o
[p] - п p
[r] - р r
[rʲ] - рь літера з титлом р҄ r
[s] - с s
[sʲ] - сь літера з титлом с҄ s
[sʲː] ? пом'якшена сс літеросполучення сь + йотована голосна : волосья (волосся) завжди ссь одна літера с ss
[t] - т t
[tʲ] - ть літера з титлом т҄ t
[cː] ? пом'якшена тт завжди тть : завзяттьа (завзяття) одна літера т : житє (життя) tt : Zakarpattia (Закарпаття)
[u] - у u
[u̯] ? в / у чергування у / в : урядъ / врядъ (вряд) в кінці складу літера ў : ходиў (ходив), іноді дієслова в формі чоловічого роду однини минулого часу зберігали на письмі давнє закінчення -лъ: ходилъ, читалъ літера ў : порубаў (порубав) v / u
[f] - ф f
[x] - х kh
[t͡s] - ц ts
[t͡sʲː] ? пом'якшена цц завжди цць одна літера ц tsts
[t͡sʲ] - ць літера з титлом ц҄ ts
[t͡ʃ] - ч ch
[t͡ʃʲː] - пом'якшена чч завжди ччь одна літера ч chch
[ʃ] - ш sh
[ʃʲː] - пом'якшена шш завжди шшь одна літера ш shsh
[ʃt͡ʃ] - щ диграф сч : счобъ (щоб) диграф шч : шчука (щука) sch
ь у більшості позицій ҄ титло : тїл҄ки (тільки) ?
ь після кінцевої шиплячої та губної приголосної ? тепер ? чергування ь / ъ : пишешь / пишешъ (пишеш)
ь у словах світ, свято з літерою ь : сьвіт (світ), сьвято (свято)
[ju] - ю диграфи jу / ьу : в ріднім краjу (в ріднім краю) yu, iu : Yurii (Юрій), Kriukivka (Крюківка)
[jɑ] - я літера ѧ літера є в іменниках середнього роду : щастє (щастя) диграфи jа /ьа : јаблуко (яблуко), свьатиј (святий) ya, ia
апостроф літери ъ та ь : зъѣвъ (з'їв), напьявсь (нап'явсь) не вживається : позавязовани (позав'язувані) на письмі не позначався - бю (б'ю) ' - м'яка зупинка літери ъ / ь : семьі (сім'ї), разъединила (роз'єднала) літера j : відобjетцьа (відіб'ється) вперше введено апостроф систематично після губних приголосних перед є, ї, я, ю
ъ після кінцевого приголосного - зараз ? завжди ъ : бувъ (був) завжди ъ : Чмыръ (Чмир) завжди ъ : изъ (із) вилучено v - важка зупинка завжди ъ : ихъ (їх) завжди ъ : безъ пана (без пана) вилучено найчастіше писався вилучено
ѣ - тепер здебільшого і лише літера і : гомінъ (гомін) літера ѣ позначала звук [і] : снѣгъ (сніг), бѣдный (бідний) якщо звук [i] походив від ѣ, літера ѣ зберігалася : недѣля (неділя) літера ѣ для звуку [i] вилучено
спрощення у групах приголосних стн - тепер сн чергування спрощеної / повної групи приголосних : честний / чесний (чесний)
етимологічне [т'с'а] - тепер -ться -тся, -ться або -тця : дадуться (дадуться), остатця (остаться / залишитися) -цьця : быцьця (биться / битися) -т-ся : бют-ся (б'ються) -ця, -тця, -тся : дивиця / дивитця (дивиться), радуются (радуються) -тьця, -тця : вертаютьця (вертаються) ‑тцьа : усміхнетцьа (усміхнеться) -тця, -цця : зоветця (зветься), робицця (робиться)
етимологічне звукосполучення [чц'і] - тепер -чці -ццѣ : боляццѣ (болячці) -цьці : печуроцьці (печурочці / печічці) -чцѣ : дочцѣ (дочці) -ці, -цці : вкупоці (вкупрочці), колисоцці (колисочці)
етимологічне [шс'я] - тепер -шся -сься : засміѣсься (засмієшся) -ся / -шся : вибераєся (вибираєшся), напєшся (нап'єшся) -ся, -сся : умыеся (умиєшся), подинесся (подінешся) -шся, -сся : одібъешся (одіб'єшся) -сся : поденесся (подінешся)
етимологічне [тч] - зараз тч -ч- : квічали (квітчали)
ѥ вилучено
s вилучено
ω - тепер здебільшого о / і вилучено
ѫ - тепер здебільшого у вилучено
ѱ - тепер пс вилучено
ѯ - тепер кс вилучено
ѵ - тепер здебільшого и вилучено

Примечания

  1. Олена Дзюба, Ганна Павленко. Літопис найважливіших подій культурного життя в Україні (X - середина XVII ст.). Київ, 1998.
  2. а б в г д е ж и В Гетьманщині літеру було вилучено з кириличної абетки, яка використовувалася для українських видань, під час переходу до "гражданського шрифту" у 1708 - 1710 р.р. До того (після підпорядкування київської митрополії Російській православній церкві у 1685 р.) від 1689 г. всі українські видання узгоджувалися перед друком з московським патріархом. От 1690 г. література, написана книжною українською мовою, була піддана анафемі - всі видання друкувалися лише церковнослов'янською або російською мовами.
  3. Anne Jeffery (1961), The local scripts of archaic Greece, p.37?38. (Англ.)
  4. Edward M. Thompson (1912), Introduction to Greek and Latin paleography, Oxford: Clarendon. p.144 (Англ.)
  5. Збережімо прийдешнім поколінням лемківський діалект - www.lemko.org/lemko/ns/dialekt.html. (Рус.)
  6. Сучасна українська мова. О. І. Бондар, Ю. О. Карпенко, М. Л. Микитин-Дружинець. 2006 р. Стор. 171
  7. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині... - ukrcenter.com/library/read.asp?id=2762 (Рус.)
  8. Напівпом'якшений звук [b˙] з'являється в деяких іншомовних словах: [бʻʻуро́].
  9. Напівпом'якшений звук [w˙] з'являється у словах типу [с'вʻʻа́то], [ц'вʻʻа́х], [д̑з'вʻʻакнути].
  10. У словах вогко, легко, кігті, нігті, дігтяр.
  11. а б У буквосполученні дз.
  12. а б У буквосполученні дж.
  13. Вимовляється так само, як [ɪ̞] .
  14. Після [j] перед наступним м'яким приголосним голосний [е] вимовляється як [иі] : армі́єць [армʻʻі́јиіц'], європе́єць [јеиўропе́јиіц'], інді́єць [ін'д'і́јиіц'], засво́єння [засво́јиін':а], змагаєшся [змага́јиіс':а], змагається [змага́јиіц':а].
  15. Префікс з- і прийменник з перед глухими приголосними переходить у [с-]: зцілити [с'ц'ілйти], з хати [схати]. Префікс роз- перед глухими приголосними у швидкому і нормальному темпі вимовляється як [рос-]: розказа́ти [росказа́ти]. Перед [с] здебільшого зберігається форма з [з]: [розси́пати]. У повільному темпі звучить роз-: [розказа́ти]. Префікс без- перед глухими у повільному і нормальному темпі вимовляється як [без-]: [беизпека]. У швидкому - як [бес-]: [беиспе́ка].
  16. Вимовляється так само, як [ɛ̝] .
  17. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів вимовляються як відповідні дзвінкі: вокза́л [воґза́л].
  18. При огубленні.
  19. Напівпом'якшений звук [p˙] з'являється в деяких іншомовних словах: [пʻʻуре́].
  20. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів та в тісних словосполученнях вимовляються як відповідні дзвінкі: о́сь де [о́з'де].
  21. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів вимовляються як відповідні дзвінкі: боротьба́ [бород'ба́].
  22. Глухі приголосні перед дзвінкими шумними в середині слів та в тісних словосполученнях вимовляються як відповідні дзвінкі: хоч би́ [ход͡жби́].
  23. "Орфоепічний словник", Погрібний М. І., Київ: Радянська школа, 1983. - 629с.
  24. Для відтворення -зг-.
  25. У літеросполученні ьї.

См.. также


Литература

п ? в ? р Украинский язык
Литературный язык
и диалекты
Украинский язык ? Диалекты - Юго-западное наречие ( лемковский ? Надсянский ? закарпатский ? Покутско-Буковинские ? гуцульский ? бойковский ? Надднестрянский ? волынский ? Подольский говори) ? Юго-восточное наречие ( среднеподнепровско ? слобожанский ? степной) ? Северное наречие ( схиднополиський ? середньополиський ? захиднополиському ? Подляски говори)
Украинский язык в отдельных регионах - Закарпатье ? Пряшивщина (Словакия) ? львовская гвардии ? Канада
Микромовы на основе украинских диалектов - " русинский" ( русинская на Пряшивщини (лемковско-пряшевский, шарисько-пряшевский) ? подкарпаторусинского на Закарпатье ? лемковская в Польше ? бачвансько-русинская в Воеводине (бачвансько-сримська, Паннонская)) ? "Своя" на Билосточчини ("простая", пудляська / pudlaśka) ? полесская на Берестейщине (захиднополиському, ятвяжскими / jитвjежа Володя, Полесский-русинский) ? кубанская разговор
Учреждения, регулирующие
Украинский язык
Классификация, место
среди славянских языков
Славянские языки ? Восточнославянские языки ? Русский в Украине ? Различия между украинским и другими языками
История
История украинского языка ? Праславянский язык ? Древнерусский язык ? Церковнославянский язык
Периоды развития украинского языка - протоукраинский VII-XI в. ? древнеукраинский XI-XIV вв. ? ранньосередньоукраинський и среднеукраинский ХV-ХVI вв. и сер. ХVI - первые годы ХVIИИ ст. ? пизньосередньоукраинський и современный ХVIИИ ст. и XIX-XXI вв. ? Исторические названия языка
Славенороська ? Язычие ? Угроруська ? украинский в Российской империи ? украинский в Австро-Венгрии ? Украинский в СССР ( Украинизация ? Дерусификация ? Русификация ? Украинизация 20-х - 30-х г.г.XX ст.)
Нягивськи наставления ? "Энеида" ? "Кобзарь"
Современное состояние
Фонетика
Фонетика ? Орфоэпия / Произношение ? Упор ? Ассимиляция и диссимиляция согласных
Графика
Українська кирилична абетка ? Украинская латиница ? Кириллица ? Глаголица ? Абецадло ? Азбучная война
Правописания системы украинского языка до XX в. - "Грамматика" Смотрицкого 1619 ? Правописание Котляревского 1798 ? Правописание грамматики Павловского 1818 ? Максимовичивка 1827 ? Правописание "Русалки Днѣстровои" 1837 ? Правописание словаря Билецкого-Носенко 1841 ? Кулешовка 1856 ? Правописание Гатцук 1857 ? Официальный украинское правописание Российской империи ("Ярыжко") ( Эмский указ, 1876-1905 г.г.) ? Драгоманивка 1870-е гг ? Желехивка 1886 ? Русская правопись 1904 ? Правописание словаря Гринченко 1907
Правописание в XX-XXI вв. - УНР (главные правила украинского правописания 1918 ? Более главные правила украинского правописания 1919 г.) ? УССР / УССР ( Правописание 1921 ? Харьковский (скрипниковской) правописание 1928 ? Приближенные к русскому языку правописания 1933 г., 1946 г., 1960 г. ? Правописание 1990 г.) ? Украина после 1991 г. (Правописание 1993 ? Проект правописания 1999 ? Проект правописания 2003)
Морфология
Морфемика
Словообразование
Синтаксис
Лексикология и лексикография
Пунктуация
Стилистика
Заметные языковеды
Другое

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам