Надо Знать

добавить знаний



Хмельницкая


Bohun vs Czernecki battle.jpg

План:


Введение

Хмельницкая (украинская-польская война, казацко-польская война, Казацкая революция, Национально-освободительная война украинского народа, Восстание Хмельницкого) - название исторического периода 1648 - 1657 годов, когда во время восстания под предводительством Богдана Хмельницкого Речь Посполитая утратила контроль над центральной частью украинских этнических земель, на базе которых появилось казацкое государство "Войско Запорожское" во главе с гетманом, просуществовавшее до 1760-х годов.


1. Течение

Январь - ноябрь 1648 - ряд блестящих побед произошло все украинское общество, это мобилизовало широкую поддержку Хмельницкого и превратило чисто казацкое восстание на общеукраинский антипольский движение.

21 января 1648 года Хмельницкий во главе небольшого отряда реестровых и запорожских казаков, напал на польский гарнизон на острове Базавлук (на Днепре) и уничтожил ее. Это освободило Запорожскую Сечь от польского контроля, привлекло запорожцев на сторону Хмельницкого, избранного гетманом. Следующие несколько месяцев шла подготовка широкого восстания; рассылались универсалы, которые поощряли казаков, крестьян и мещан стать против шляхты. Очень важен был договор, который Хмельницкий заключил с Турцией, а также крымским ханом Ислям III Герай, по которому Тугай-бей с 40-тысячным отрядом крымцев должен помочь казакам.

Чтобы ликвидировать восстание, в апреле 1648 правительство Речи Посполитой выслал 30 000 войска против Хмельницкого. Не надеясь знаменитее трудности, польские полководцы - Великий гетман Н. Потоцкий и польский гетман М.Калиновским - разделили свои силы. Это была большая тактическая ошибка. Около 10 000 повстанцев окружили польский 6 000 авангард во главе с сыном гетмана Стефаном Потоцким во Желтыми Водами и 16 мая 1648 уничтожили его, а 26 мая 1648 под Корсунем Хмельницкий с крымцами разгромил главное польское войско, руководители которого попали в крымский плен.

После тех побед по всей Украине разгорелась война между украинскими казацко-крестьянскими и польскими шляхетскими отрядами. Ожесточенные бои произошли на Правобережье летом 1648 между отрядами полк. Кривоноса и благородными частями под предводительством князя Я.Вишневецького. Во время этих боев население очень пострадало. Польское войско систематически вырезали всех казаков и крестьян, включая детей, женщин и старыми, а повстанцы так же обращались со шляхтой, католическим духовенством и евреями, многие из которых помогали польской шляхте.

Наприкінці літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих німецьких жовнірів) проти Xмельницького. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, князь Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати головним полководцем польських сил, не мав належного контакту з наступаючим польським військом. Певні своєї перемоги, польські полководці дозволили Xмельницькому зайняти дуже вигідні позиції біля Пилявців. У бою, який відбувся 23 вересня 1648, повстанці вщент розгромили польське військо. Військо Xмельницького, перейшло на західноукраїнські землі й на початку листопада 1648 облягло Львів. Деякі козацькі відділи дійшли до етнічно польських і білоруських земель, де також вибухли антишляхетські й антипольські повстання. Ідучи назустріч проханням українських міщан, Xмельницький покинув облогу Львова і оточив Замостя, де були залишки військ Вишневецького. На той час Хмельницький мав з собою виснажене 30-тисячне військо, яке потерпало від епідемії чуми, не мало вдосталь провіанту, не мало змоги вести війну при зимових морозах. Також вагомою причиною відступу Хмельницького було те, що в разі взяття Замостя та подальшого просування війська територією Польщі, національно-визвольна війна мала вийти за етнічні кордони українців і перетворитись у загарбницьку. До того ж гетьман тверезо оцінив свої сили та міцність фортець, котрі йому необхідно було подолати по дорозі до столиці, тож він вирішив повернутись до Наддніпрянщини. 2 січня 1649 військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва.

Мобілізуючи всі сили Речі Посполитої, Ян ІІ Казимир у квітні 1649 перейшов у наступ проти Xмельницького. Головне польське військо, під проводом самого короля, виступило з Волині, а литовське військо, яким командував гетьман Литви князь Януш Радзивілл, наступало на Київ. При допомозі Іслям-Ґірея Xмельницький 10 липня оточив частину королівського війська у Збаражі. Коли Ян Казімір і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15 липня 1649, Xмельницький несподівано напав на короля і оточив його біля Зборова. Тим часом у червні й липні литовське військо майже дійшло до Києва, але козацько-селянські напади у запіллі примусили литовців відступити. Виглядало, що Xмельницький остаточно розгромить ворожі сили. Але у цю критичну хвилину Іслям-Ґірей, підкуплений поляками і незадоволений великим зростанням українських сил, відтягнув свої загони і змусив Xмельницького почати переговори з поляками. 18 серпня 1649 року Xмельницький уклав з польською делегацією під проводом Юзефа Оссолінського Зборівську угоду.


Квітень - серпень 1649. У Xмельницького назріла думка цілком відірвати Україну від Польщі, але хоч він здобув ряд перемог, проте не міг остаточно розгромити ворога. Кампанія закінчилася Зборівською угодою, якою не були задоволені обидві сторони.


Серпень 1650 - вересень 1651. Тоді міжнародні сили почали відігравати більшу роль в україно-польському конфлікті. Також козаки зазнали перших військових поразок, які змусили їх відступити з позицій, котрі вони здобули за попередніх років.

Летом 1650 і українці й поляки намагалися ізолювати одні одних дипломатично. Польські дипломати перестерігали Москву перед козаками і перетягнули на свій бік Василя Лупула, господаря Молдови. Xмельницький посилив свої зв'язки з кримськими татарами і Оттоманською Портою. Щоб запобігти поширенню польських впливів у Молдові, Xмельнцький у серпні 1650 вислав велике козацько-татарське військо в Молдову і примусив Василя Лупула підписати договір та обіцяти віддати заміж доньку Розанду за свого сина Тимоша.

Тим часом, коли козаки були зайняті у Молдові, 50-тисячне польське військо несподівано напало 20 лютого 1651 на Брацлав. У червні відбувся головний бій біля м. Берестечка на Волині. Польська армія, у якій було близько 20 000 найманого німецького війська, набраного з ветеранів Тридцятирічнї війни, стала проти українсько-татарського війська. Але українське військо, знову зраджене кримцями, зазнало поразки, і 10 липня 1651 у тяжких умовах відступило до Білої Церкви. На початку серпня литовське військо зайняло і спалило Київ. Не зважаючи на ці невдачі, Xмельницький зібрав 50 000 війська і 24 - 25 вересня вступив у тяжкий, але не вирішальний, бій з ворогом біля Білої Церкви. Втомлені війною, обидві сторони почали переговори, у висліді яких була укладена дуже невигідна для Xмельницького Білоцерківська угода 28 вересня 1651.

Невдовзі по підписанні договору польські військові частини й шляхта почали повертатися на Україну і відновлювати старі порядки. Населення Правобережної України, занепокоєне появою попередніх дідичів, почало кидати свої оселі й переселятися на схід, на Лівобережжя й Слобожанщину.

Весна 1652 - зима 1653. Хоч козаки здобували далі деякі перемоги над поляками, з'явилися ознаки ослаблення і зневіри, і Xмельницький покладав щораз більшу надію на зовнішню допомогу. 1651 - 1652 він посилив зв'язки з кримськими татарами й Оттоманською Портою. Центром його уваги була Молдова. Одруження Тимоша і Розанди мало забезпечити союз України з Молдовою, а далі з Туреччиною і Кримським Ханатом. Xмельнцький вислав Тимоша на весні 1652 з великим козацько-татарським військом до Молдови. 2 червня 1652 відбувся бій під Батогом з 30-тисячним польським військом, з якого Xмельницький, що прийшов синові на допомогу, вийшов з блискучою перемогою, і в серпні 1652 Тиміш побрався з Розандою. Але на весні 1653 молдовські бояри, підтримані Валахією і Семигородом, повстали проти Лупула і козаків, а у вересні Тиміш загинув, обороняючи Сучаву. Смерть гетьманича 15 вересня 1653 поклала кінець молдовській орієнтації Xмельницького.

Тим часом в Україні знову розгорілася війна. Велике 80-тисячне польське військо наступило на Поділля, але було оточене об'єднаними силами козаків і кримських татар під Жванцем на початку грудня 1653. Та у вирішальний момент кримці знову погодилися з поляками, без згоди українського союзника, і Xмельницький мусив замиритися 5 грудня з поляками на основі Зборівського договору 1649. Ця нова татарська зрада примусила гетьмана до рішучої зміни орієнтації.

Майже від початку повстання Xмельницький утримував дипломатичні зв'язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович уникав від підтримки повстання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте польські поразки в Україні і загроза, що Xмельницький визнає зверхність Оттоманської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом (1653), які закінчилися укладенням так званої Переяславської угоди (у січні - березні 1654) у ході якої були підписані Березневі статті. За цими статтями, Україна визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою цілковиту автономію і діставала військово-політичну допомогу Москви проти Польщі.

Літо 1654 - осінь 1655. На цей час з'єднані україно-московські сили перейшли в наступ проти Польщі і досягли чималих успіхів. Головні бої тоді точилися на Правобережжі, Білорусі й Західній Україні. Улітку 1654 московське військо (25000) і 20 000 козаків під проводом І. Золотаренка повели наступ на Білорусь і зайняли Смоленськ, а 1655, продовжуючи наступ, у липні заволоділи Вільною. Під час білоруських походів виникло певне напруження щодо питання - кому мають належати завойовані землі: чи Війську Запорізькому, чи Москві (за висловом В. Липинського, "війна двох Русей за Русь третю"). Тим часом поляки восени 1654 виступили на Брацлавщину, а 20 січня 1655 облягли Умань. Xмельницький і московський полководець В. Шереметєв, на чолі 70 000 україно - московського війська, пішли назустріч ворогові, й 29 січня 1655 відбувся тяжкий, але не вирішальний, бій біля Охматова. Навесні того ж року україно-московські сили перейшли в наступ на західноукраїнських землях і наприкінці вересня облягли Львів, але у жовтні, коли кримчани, що тоді стали союзниками Речі Посполитої, прийшли полякам на допомогу, відступили на схід.

Осінь 1656 - літо 1657. Розчарування Xмельницького москвинами зростає, і він шукає інших союзників для боротьби з Річчю Посполитою. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою дала шведському королеві Карлові X Ґуставові нагоду зайняти влітку 1655 північні частини Польщі і Литви. Стурбована поширенням шведської сили, Москва уклала з поляками Віленське перемир'я (24 Жовтня 1656) і разом з ними виступила війною проти Швеції.

Український уряд, посли якого не були допущені до переговорів, був дуже обурений Віленською угодою. Тому в жовтні 1656, іґноруючи протести Москви, Xмельницький вступив у ширшу коаліцію з Швецією, Семигородом, Бранденбурґом, а почасти з Молдавією і Валахією, метою якої був поділ Речі Посполитої. Гетьмана у тій коаліції найбільше цікавило те, що вона давала йому можливість зайняти західноукраїнські землі та з'єднати їх з правобережною Україною.

Але інтереси учасників цієї коаліції були розбіжні. До того ще Польща дістала дипломатичну й військову підтримку з боку Австрії й Москви, а також і Криму. Не зважаючи на це, у січні 1657 р. 50-тисячне україно-семигородське військо (30 000 угорців і 20 000 українців), на чолі з князем Юрієм II Ракоці й полковником А. Ждановичем, напало на Польщу й зайняло Галичину та значну частину Польщі з Краковом і Варшавою. Але утиски угорського війська над місцевою людністю й інтриги московських агентів у козацькому війську, які значно послабили його боєздатність, спричинилися до того, що польське військо почало наступати, і Ракоці змушений був відступити на схід. Наприкінці липня 1657, оточений поляками й кримцями під Межибожем, Ракоці капітулював (Чорноострівська угода 22 липня 1657). Спроба Ждановича втримати антипольський фронт, була невдала. Ця катастрофа прискорила смерть гетьмана (6 серпня 1657) і українсько-польська війна на цьому фактично закінчилася.


2. Козацька держава

Мапа України, по обидва береги Дніпра. "...Vkraine ou Pays des Cosaques" (Україна - держава козаків), Ґійом Сансон, 1674 рік

Генеза козацької держави "козацького панства" була значно старша за Хмельниччину На думку деяких істориків (Івана Крип'якевич, Наталія Полонська-Василенко, Л. Окіншевич та ін.), українська козацька держава з'явилася ще в 16 ст. ( Запорізька Січ). Вячеслав Липинський вважав, що Козаччина "ставала поволі в національно чужій Речі Посполитій державою в державі". Але то були тільки зародки козацької державности, яка в 17 ст. піднеслася до ідеї "Козацького Панства" на старих козацьких теренах Наддніпрянщини (включно з Києвом) і на землях нової української колонізації на Лівобережнії (зокрема на півдні його), які козацтво вважало за набуток своєї шаблі й свого плуга. Ця ідея виросла на традиціях старої укрансько-руської державности, що жили в Україні й за часів Литовсько-Руської Держави та поль. панування після Люблінської Унії 1569. Ці традиції були живі й у колах української православної шляхти та вищого духовенства (Києво-Могилянський гурток 1620 - 1630 -их pp.; протестація православного духовенства на сеймі, 1620 - 1621). Від часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного ці традиції входять в ідеологічний арсенал Козаччини. Про це добре знали в Польщі і в Західній Европі, зокрема у Швеції й у Семигороді, і вважали, що "козацький народ може відділитись від Польщі й збудувати окрему Річ Посполиту якщо тільки знайде для своїх змагань розумного та шляхетного вождя й ініціатора" (слова семигородського князя Бетлена 1628). Такий вождь і з'явився в особі Богдана Хмельницького.

Вже перші вістки про повстання Богдана Хмельницького та його союз з Туреччиною й Кримом, показали польському урядові, що це початок національно-визвольної революції (див. Українсько-польська війна 1648-57). Про те, що козаки "absolutnie chca w Ukrainie dominowac'" і що Хмельницький "novus formatur ducatus", писали й коронний гетьман Микола Потоцький (березень 1648), і знавець українських справ Адам Кисіль, воєвода брацлавський (травень 1648).


3. Концепції державного устрою України

В українських політичних колах того часу були різні концепції нового державного устрою України. Серед православної шляхти й вищого духовенства досить популярною була ідея двоєвладдя: митрополіта київського й гетьмана Війська Запорзського, відносини яких з Польщею були б подібні до Бранденбургу (Пруссії). Але військові перемоги Хмельницького 1648 - 1649 і тріумфальний прийом гетьмана в Києві 1648, де його всі вітали, як "Мойсея, спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької пресвітлого володаря й княжої Руси", були рішучою перемогою "козацького панства".

Під час переговорів з польським посольством на чолі з А. Киселем у Переяславі (лютий 1649) Хмельницький сказав, що він "єдиновладний самодержець руський" і "досить має сил в Україні, Поділлі і Волині в землі й князівстві моїм по Львів, Холм і Галич". Для польських послів стало ясно, що Хмельницький "Україну і всю Русь виповів ляхам". Виленський панегірик 1650 - 1651 на честь Хмельницького ствердив:

" "Когда король Казімір єсть в Польще Іоан, - в Русі єсть гетман Хмельницький Богдан". "

Свідомість божественного походження своєї влади з'являється в Хмельницького ще раніше. В листі до московського воєводи 29 липня 1648 він титулує себе так: "Богдан Хмельницький, Божією милостію Гетьман з Військом Запорозьким". Ця формула відтоді повторюється в усіх офіційних козацьких документах того часу: "Божією милостію Великого Государя нашего, пана Богдана Хмельницького, Пана Гетьмана всего Войска Запорозького" (лист глухівського сотника Сахна Вейчика до Севського воєводи князя Т. Щербатова 22 квітня 1651). У зверненнях чужинці Хмельницького титулували: "Illustrissimus Princeps" (або: "Dux"). Грецькі митрополити, що були в Україні 1650, поминали його під час служби Божої, як "Государя і Гетьмана Великої Росії". Князем і монархом титулував Хмельницького турецький султан, "світлішим князем" ("Illustrissimus dux") називали його інші чужоземні володарі.

Переяславское соглашение 1654 не изменила государственного статуса Украины, титула и власти ее гетмана. "Войско Запорожское" и дальше осталось отдельным самостоятельным государством, "Русской государством" ("Государство Российское", как называл ее Богдан Хмельницкий в письме к московскому царю 17 февраля 1654 : "Малоросийское Государство", как писали тогда и позже в Москве), с собственным главой государства - гетманом Войска Запорожского, избираемым пожизненно даже с выразительными тенденциями наследственности и династичносты его титула и власти, с собственным правительством, собственным войском, собственной внешней политикой (ограничение отношений с Польшей и Турцией не было претворено в жизнь), собственным общественным и экономическим строем, своим законодательством и судопроизводство, собственными финансами (обязанность доходы с городов передавать в "государеву казну" остался только на бумаге), наконец, с собственным церковно-культурной жизнью. Единственным признаком, скорее символом превосходства московского царя был его новый, украинский титул ("царь Малой России, великий князь Киевский и Черниговский") и наличие московской залоги в Киеве.

В руках Богдана Хмельницкого осталась вся полнота государственной власти и о внутренних дел страны и о ее внешней политики, которую он проводил самостоятельно и независимо. Гетман и дальше был "государем и гетманом" украинского государства, "зверхнилшим правительством и государем отчизны нашей", как его называют официальные украинские документы, "нашей земли начальником и повелителем" (митрополит Сильвестр Косов, 1654) "хозяином всей Русской земли" (сам Богдан Хмельницкий, 1655), "dementia. divina Generalis Dux Exercituum Zaporoviensium" (письмо к господаря Валахии К. Шербана, 1657). "Как царь в своей земле царь, так гетман в своем краю князь или король" (слова гетманского писаря Ивана Выговского семигородского послу 1657). Государственный статус Украины по Хмельницкой снискал себе международное признание. Корсунский союзный договор с Швецией 6 октября 1657 признавал Украины за "народ свободный и никому не подчиненный" ("pro libera gente et nulli subjecta").


4. Хмельницкая и Беларусь

В выводах Хмельницкой была не только создана новая государственная формация "Войска Запорожского Украйна" (как ее называли в Москве), а и восстановлена ​​старая "Русская Держава" ("Государство Росийское"; в понимании Украина: письмо Богдана Хмельницкого к московскому царю 17 февраля 1654). Во всех переговорах со Швецией и Семигородом Хмельницкий требовал признания прав казацкого государства "на всю старую Украину, или Русь (Роксолянию), где греческая вера и язык их еще существует, вплоть до Вислу".

В связи с этим в украинской политике все больше активизировалась белорусская проблема. Она интересовала казачества еще в 16 ст. (Походы Григория Лободы и Наливайко), Хмельницкий отдавал ей внимание с самого начала революции. Он поддерживал казацкое движение на Востоке Беларуси под руководством К. Поклонский. 1655 - 1657 существовал Белорусский полк под властью Войска Запорожского. В Білоруський полк, гетьман призначав своїх свояків Івана Золотаренка, "гетьмана Сіверського" (1655), І. Нечая ("полковник Білоруський, Могилівський, Гомельський і Чауський", 1656). Д. Виговського ("полковник Биховський", 1655).

1656 Хмельницький прийняв під свій протекторат Слуцьке князівство, яке належало князю Б. Радзівілові, а 1657 Старий Бихов, якому він видав універсал на вільний торг з Україною; 28. 6. (8. 7.)

1657 на прохання пинської шляхти прийняв під свій, своїх наступників і Війська Запорозського протекторат Пинський, Мозирський і Туровський повіти.

Ці акції викликали велике занепокоєння Москви, яка розпочала "боротьбу двох Русей за Русь третю" (Вячеслав Липинський).

Хоч смерть Хмельницького припинила дальшу експансію України на білоруські землі, але традиція "Руської Держави" збереглася в українській політиці за Івана Виговського, а відгуки її знаходимо й пізніше.


5. Хмельниччина та єврейське населення

Серед учасників антипольського повстання були сильні антиєврейські настрої. Це було пов'язано з тим, що пани-землевласники часто здавали свої маєтки разом з селянами в оренду, причому орендарями, як правило були євреї. Оскільки орендар розпоряджавсь маєтком лише протягом відносно короткого періоду він намагався отримати якнайбільший прибуток з нього, жорстоко визискуючи селян. Відповідно ненависть широких мас населення поширювалась не лише на євреїв-орендарів, а на всіх осіб іудейського віросповідання. З цього приводу Богдан Хмельницький звертався до українських селян, говорячи, що поляки продали їх (український народ) "у руки проклятих жидів". [1] За даними Короткої єврейської енциклопедії за період повстання загинуло не менш ніж 30 тисяч представників еврейського населення [2]. Звичайно, що страти панів і євреїв супроводжувались погромами і пограбуваннями з боку бідних верств учасників народного повстання. Відомими є такі події у Немирові, та в Яссах (Молдова), описані Павлом Алеппським. [1]


6. Наслідки

Хмельниччина чимало змінила міжнародно-політичну систему Східної Європи, а також внесла певні зміни в соціально-економічну структуру Козацько-Гетьманської України, створила нову провідну верству - козацьку старшину, що згодом, у 18 ст., перетворилася на українську шляхту, а в 19 ст.;- на українське дворянство. Хмельниччина відновила державний розвиток українських земель, продовжила традицію старої українсько-руської державності й пронесла її, з відповідними змінами й модифікаціями, до новітньої доби (національно визвольна революція 1917 й утворення сучасної української держави 1917 - 1920 pp.). [ ]


6.1. Мирні жертви війни

Ульріх фон Вердум в 1672 під час подорожі по Поділлю, залишив запис в своєму журналі, що накінець то козаки з гетьманом Хмельницьким стали на захист християнського населення, так як євреї, які мали в своїх руках всі корчми і тримали майно шляхти в заклад, знущались з українського населення і вільних козаків, кожний день вішали, били палицями, вбивали, попирали ногами християн і часто обходились з ними гірше ніж з собаками [ Джерело? ]. Польські шляхтичі дивились на це крізь пальці, так як їх цікавили тільки гроші, які вони від євреїв отримували. Ульріх Вердум сам це все спостерігав і дивувався, що шляхтичі християни не ставали на захист населення. Євреї прийшли на спустошені татарами українські землі, поводились зухвало і часто мали більше прав ніж християни, їхні синагоги були збудовані в кращих місцях ніж церкви, часто вони не дозволяли українському населенню поселитись біля ринків, де вони тримали свої лавки,тому пише він козаки винищували єврейське населення і разом з тим забирали в польської шляхти те, що належало раніше українцям і через те польська шляхта збідніла [ Джерело? ]. Українські землі були так спустошені татарами, що за 3-4 дні подорожі можна було не побачити жодного будинку.

Когда Хмельницкий обратился к населению Украины с призывом поддержать его в борьбе с польской шляхтой, которая нарушает повеление короля, он обещал предоставить всем участникам движения казацкий статус [ Источник? ]. Именно летом 1648 г. развернулась жестокая крестьянская война под лозунгом: "Смешать вражескую кровь в поле с желтым песком". Особенно часто насилие над неукраинским населением оказывали отряды Максима Кривоноса, Ивана Ганжи, Александренко, Чуйко, Степка, Неминикорчмы, Вовгуры-Лысенко. Гетман даже намеревался судить Кривоноса за чрезмерную жестокость в отношении членов польских и еврейских общин.

Не лучше вела и другая сторона, о чем красноречиво свидетельствует универсал коронного гетмана Николая Потоцкого, в котором тот угрожал ограбить все имущество восставших и поголовно уничтожить их семьи. Общим правилом стал массовый расстрел пленных, пытки взятых в плен разведчиков [ Источник? ]. В эпоху религиозных войн подобная нетерпимость является не исключением, а правилом. Нерешительные попытки гетмана и части старшин ввести акции мести в то ограниченное русло оказались напрасными (так же было у поляков) [ Источник? ].

Волна народного гнева обрушилась не только на польский шляхту, но и на евреев, униатских священников, ополяченных украинский.

Что касается отношения повстанцев к представителям иудаизма (выкрещенный евреи служили в армии Богдана Хмельницкого, даже на офицерских должностях), то причиной массовых погромов (в 171 населенном пункте Украины) был отнюдь не внезапный всплеск антисемитизма. Большинство дворян доверяли управление своими имениями в Украине евреям-арендаторам, евреи были владельцами кабаков. В 1616 - 1622 гг на Киевской 80% доходов старостата давали сборы от аренды земли. В поместьях Г. Сангушка с 1601 г. евреи-арендаторы, выкупив земельный фонд за 40 тыс. злотых, получили право выносить смертные приговоры непокорным крестьянам [ Источник? ]. Напряжение росло и с другой стороны: с 1640 г. православные иерархи Украины запретили прихожанам покупать у евреев мясо, служить в них поварами или уборщиками.

Число жертв еврейских погромов в годы Хмельнитчины достигла 16-19 тыс. человек [ Источник? ].


См.. также

Примечания

  1. а б Статья "Богдан Хмельницкий" - www.eleven.co.il/article/14533 в Электронной Еврейской Энциклопедии (Рус.)
  2. Stampfer, Shaul: "Jewish History, vol 17: What Actually Happened to the Jews of Ukraine in 1648?", Pages 165-178. 2003.

7. Источники и литература

  • Заднепровский А. Роль голода в украинской-национально-освободительной революции XVII в. / / Донецкий вестник Научного общества им. Шевченко. т.5 - Донецк: Восточный издательский дом. - 2004. - C.102-112. - vesna.org.ua/txt/donvisn/t5.doc
  • Грушевский М. История Украины-Руси. тт. VIII, IX, ч. 1 - 2. К. 1907 - 1931. Новое изд. Нью-Йорк 1954 - 57;
  • Z dziejow Ukrainy. Kp. 1912, 2 изд. Липинский В. Сочинения, т. 2. Филядельфия 1980;
  • Kubala L. Szkice historyczne: Wojna moskiewska. В 1910; Wojna szwedska. Л. 1913; Wojna brandenburska и najazd Rakoczego. Л. 1917; Липинский В. Украина на переломе. Вена 1920. II вид. Нью- Йорк 1954;
  • Крипьякевич И. Студии над государством Богдана Хмельницкого. ЗНТШ, тт. 139 - 140, 144 - 145, 147, 151. Л. 1926 - 27, 1931;
  • Петровский М. Освободительная война украинского народа против гнета шляхетской Пзльщи и присоединения Украины к России 1648 - 1654 pp. К. 1940;
  • Vernadsky G. Bohdan hetman of Ukraine. Нью Хейвен 1941;
  • Украина перед освободительной войной 1648 - 1654 гг Сборник документов. - М.: Изд-во АН СССР, 1946. - 256 с.
  • Крупницкий Б. (ред.) В 300-летия Хмельницкой (1648 - 1948). 36. ЗНТШ, т. 156. Мюнхен 1948; Pritsak О. Das erste turkisch-ukralnische Bundnis (1648), Oriens, 6, 2, 1953;
  • Оглоблин О. украинской-Московская соглашение 1654 p. Нью-Йорк - Торонто 1954. Англ. вид Treaty of Perejaslav. Торонто - Нью-Йорк 1954;
  • Крипьякевич И. Богдан Хмельницкий. К. 1954;
  • Яковлев А. Договор гетмана Богдана Хмельницкого с московским царем Алексеем Михайловичем 1654 Нью-Йорк 1954; Оглоблин О. Мысли о Хмельнитчину. Нью-Йорк 1957;
  • Крипьякевич И. социально-политических взглядах Богдана Хмельницкого, Укр. Ист. же. 1. 1957;
  • Шевченко Ф. Политические и экономические связи Украины с Россией в середине XVII в. К. 1959; Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войньи украинского народа 1648 - 1654 г.г. К. 1962;
  • Оглоблин О. Проблема государственной власти в Украине по Хмельницкой и Переяславское соглашение 1654 г. Мюнхен - Нью-Йорк 1960: Крипьякевич И. Административное деление Украины 1648 - 1654 pp. - "Исторические источники и их использование", вып. 2. К. 1966;
  • Wojcik Z. Dzikie pola w ogniu. Ill вид. Варшава 1968;
  • Шевченко Ф. Историческое прошлое в оценке Б. Хмельницкого. Укр. Ист. же. XII. К. 1970;
  • Zlepko D. Der grosse Kosakenaufstand 1648 gegen die polnische Herrschaft. ВисЗаден 1980;
  • Загоровский Л. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII века. М. 1981.
  • Harvard Ukrainina Studies Vol. 1 Number 2 June 1977. BERNARD D. WEINRYB The Hebrew Chronicles on Bohdan Khmel'nyts'kyi and the Cossack-Polish War. - www.fas.harvard.edu/ ~ huri/pdf/hus_volumes/vI_n2june1977.pdf (Англ.) ;
  • Город Фастов под знаменами и хоругвями Богдана Хмельницкого. - fastiv.biz/page/657/fastіv-pіd-praporami-і-khorugvami-bogdana-khmelnitskogo
  • Энциклопедия украиноведения. В 10-х томах. / Главный редактор Владимир Кубийович. - Париж; Нью-Йорк: Молодая жизнь, 1954-1989 .
  • Малый словарь истории Украины / Ответственный редактор Валерий Смолий. - М.: Просвещение, 1997.


п о р Казацкие восстания
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K). Svg Herb Rzeczpospolitej Obojga Narodow (Alex K). Svg
п о р
Хмельницкая
Битвы

1648: Битва под Желтыми Водами Битва под Корсунем Битва под Махновкой Битва под Kостянтиновом Битва под Пилявцами Кодацкая осада

1649: Битва под Лоевом Битва под Збаражем Битва под Зборовом Битва под Заслав

1651: Битва под Липовке Битва под Берестечком Битва под Таборовка

1652: Битва под Батогом

1653: Молдавская кампания Битва под Финтою Битва под Жванцем

1654 года: Битва на реке Шкловци

1655: Охмативська битва Битва под Городком

1657: Битва под Магеровом Поход корпуса Антона Ждановича в Речь Посполитую
Дипломатия Зборовский договор Белоцерковский мир Переяславская рада Мартовские статьи Корсунский договор
Полководцы Антон Жданович Богдан Хмельницкий Васюта Золотаренко Григорий Лесницкий Григорий Гуляницкий Данило Нечай Демьян Лисовец Иван Барабаш Иван Богун Иван Выговский Иван Сирко Иван Ганжа Иван Гиря Иван Чернята Иван Золотаренко Ильяш Голота Максим Кривонос Максим Нестеренко Мартин Небаба Мартын Пушкарь Матвей Гладкий Михаил Громыко Михаил Крыса Михаил Кричевский Михаил Зеленский Оника Силыч Осип Глух Остап Гоголь Павел Тетеря Петр Дорошенко Самойло Богданович Семен Савич Силуан Мужиловский Станислав Морозенко Степан Пободайла Тимофей Хмельницкий Тимош Носач Федор Коробка Федор Лобода Филон Джалалий Юрий Немирич Каким Сомко
Доминик Заславский Мартын Калиновский Николай Остророг Николай Потоцкий Александр Конецпольского Сигизмунд Пшиемский Станислав Лянцкоронский Станислав Потоцкий Станислав Потоцкий Ревера Стефан Потоцкий Стефан Чарнецкий Ян ИИ Казимир Ваза Ян Фредерик Сопига Януш Радзивилл Януш Тишкевич Ярема Вишневецкий
Тугай-Бей Ислям III Герай
Василий Бутурлин Василий Шереметьев
Источники Летопись Самовидца
Skifska pecktoral copy.png Древность
(- 300 по Р.Х)
Доисторическая Украина Палеолит Мезолит Неолит Трипольская культура Киммерийцы Скифы Сарматы Античные города Северного Причерноморья
Alex K Kievan Rus .. svg Раннее Средневековье
(300-1240)
Готы Анти Гунны Венеды Восточные славяне Хазарский каганат Киевская Русь Половцы Княжество Феодоро Херсонес
Alex K Halych-Volynia.svg Позднее Средневековье
(1240-1569)
Галицко-Волынское княжество Киевское княжество Великое княжество Литовское Королевство Польское Золотая Орда Крымское ханство
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K). Svg Казачество
(1569 - 1775)
Запорожская Сечь Речь Посполитая Хмельницкая Гетманщина Колиивщина
Alex K Kyiv Michael.svg Новое время
(1775 - 1917)
Российская империя : Малороссия Слобожанщина Новороссия Кубань Османская Империя : Чертомлыкская Сечь Олешковская Сечь Задунайская Сечь Австро-Венгрия : Галичина Буковина Закарпатье
Coat of Arms of UNR.svg Новейшее время
(1917 - 1991)
Революция : УНР Украинская Держава ЗУНР Кубанская Народная Республика Зеленая Украина КНР
СССР : СССР Голодомор Карпатская Украина УПА Революция на граните
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Современность
(После 1991)
Независимая Украина Оранжевая революция
п о р

Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам