Аллювий

Поперечный разрез типовой речной долины
1-старичные аллювий
2-аллювий прирусловой вала
3-Русловые аллювий 1-й террасы
4-Пойменный аллювий 2-й террасы
5-Русловые аллювий 2-й террасы
6-дочетвертичного отложения
7-Зеркало грунтовых вод
8-Уровень максимального подъема воды в пойме ( наводнение)
9 - Уровень минимального снижения воды в пойме ( межень)
10-Нормальная мощность аллювия
11 - водозаборная гидрогеологическая скважина
А-русло
В-прирусловой вал
С-пойма
D-старица
II-второй надпойменной террасы

Аллювий (от лат. Alluvio - Наносить, замулюваты) - несцементированные отложения постоянных водных потоков ( рек, ручьев), состоящие из обломков различной степени обкатаности и размеров ( валуны, галька, гравий, песок, суглинок, глина). Гранулометрический и минеральный состав и структурно-текстурные особенности аллювия зависят от гидродинамического режима реки, характера пород, которой размываются, рельефа и площади водосбора ^[1]. Дельты рек полностью состоят из аллювиальных отложений и является аллювиальными конусами выноса ^[2]. Наличие аллювиальных отложений в разрезе является признаком континентального тектонического режима территории.

1. Срок

Русловые аллювиальные бары в русле горной реки Белка, притоки Дунайца, Татры

Геологический разрез через аллювиальную долину Нила вблизи Асуанской высотной плотины
Цифры в кружках:
1 - породы кристаллического фундамента (гнейсы и граниты)
2 - глины с прослойками песков и супесей;
3 - крупнозернистые пески;
4 - мелко-среднезернистые пески и супеси;
5 - галечники из гравийно-глинистым цементом;
6 - суглинки и супеси косошарувати;
7 - галечники;
8 - разнозернистый пески косошарувати;
9 - структурно-инженерные скважины
10 - возрастные индексы

Аллювиальные отложения были впервые выделены в отдельный тип английским геологом Вильямом Бакленд 1823 года ^[3]. В Российской империи термин "аллювий" впервые употребил известный геолог-почвовед Василий Докучаев 1878 года ^[4]. С тех пор сохранилась традиция называть все новые континентальные отложения, образованные голоценовых эпоху аллювием, хотя это не совсем правильно, поскольку известны элювиальные лесы, пролювиальных конусы выноса, делювиальные "плаще", и тому подобное.

2. Образование и распространение

Образование аллювия происходит в результате непрерывного взаимодействия динамического водного потока с руслом: при врезке (донная и боковая эрозия) и аккумуляции осадков. Под действием потока воды русло непрерывно переформовуеться, испытывая деформации трех типов:

• вертикальных (понижается в результате глубинной эрозии, или поднимается за счет аккумуляции)
• горизонтальных (изменение русла в плане под действием боковой эрозии - приводит к размыву берегов, расширение речной долины и образование поймы)
• продольных (миграция русловых наносов приводит к образованию в русле неровностей - перекатов, отмелей, островов и др.).

Ведущим фактором в формировании аллювиальных отложений является гидродинамика водных потоков. Масса воды и скорость течения определяют кинетическую энергию и транспортную способность потока. Речные водные потоки переносят обломочный материал в виде взвешенных и волочильных наносов. В взвешенном (взвешенном) состоянии транспортируются частицы диаметром менее 0,2 мм, большие - волочением по дну. Способ движения грубоуламкового материала дном называется сальтациею - скачкообразное перемещение зерен материала под действием несущего среды. Так, при скорости придонного течения 0,16 м / с дном передвигается мелкий песок, 0,22 м / с - грубозерннистий песок, а за 1 м / с транспортируется мелкая галька.

Континентальные аллювиальные отложения составляют речное ложе, заводь и террасы речных долин. Аллювий играет важную роль в геологическом строении большинства континентальных осадочных формаций.

Аллювиальные отложения рек образуются и мигрируют:

• во время отложения в русле и прирусловых валах (барах) обломочного материала, размытого водным потоком выше по течению;
• при наводнения или паводка, когда река выходит за пределы береговых уступов, и глина, ил и мелкий песок оседают по всей поверхности поймы (формирование пойменной фации)
• во время миграции речных меандров и образовании аллювиальных отложений вслед за прирусловой отмелью луга, смещается, вдоль ее внутреннего берега.

Количество тонкозернистого обломочного материала, который переносится реками (твердый сток), достигает больших значений: в случае с Миссисипи годовой объем твердого стока оценивается в 406 млн. т., Хуанхэ - 796 млн. т. ^[5], Амударья - 94 млн. т; Дунай - 82; Кура - 36; Волга и Амур - по 25, Об и Лена - по 15, Кубань - 8, Дон - 6, Днестр - 4,9; Нева - 0,4 млн. т. ^[6]. Соответственно, мощность аллювиальных отложений в дельтах таких рек, как Миссисипи, Нил, Амазонка, Конго, Хуанхэ, Волга и др.. составляет сотни и тысячи метров, а объемы - десятки и сотни км ³ терригенного материала. В общем, летний твердый сток всех рек составляет около 17 гигатонн, что на порядок больше, чем выносится из континентов ледниками или ветром ^[7]. Почти 96% этого объема оседает в дельтах и на континентальном шельфе.

3. Классификации

Изучением и классификацией аллювиальных отложений занимались такие известные исследователи четвертичной геологии, как Е. В. Шанцер, В. Т. Фролов, Ю. П. Казанский, И. П. Карташов, В. Ламакин, М.И. Маккавеев, и другие. Всего, континентальные аллювиальные отложения классифицируют по генезисом (горных и равнинных рек), фациальной принадлежности (русловой, пойменный и старичные), фазами формирования, формами аллювиальных тел подобное. Следует отметить, что классификация аллювия по фазам формирования была разработана в бывшем Советском Союзе так называемой "школой советской геологии", а классификация аллювиальных отложений по морфологическим формам была разработана и широко применялась геологами Западной Европы и США, в частности Х. Редингом ^[8].

3.1. По генезису

Русловые аллювий горной реки Сабигава, Япония

Долина равнинной Вислы, выполнена аллювиальными отложениями

Выровнена аллювиальная долина и меандры реки Мичуакан, Мексика

Русловые аллювий Вади-аль-Хайна, Йемен

В зависимости от гидрологического режима реки, обусловленного климатом, тектоникой и рельефом земной поверхности, аллювиальные отложения разделяют на два основных генетических типа: аллювий горных рек и аллювий равнинных рек. Аллювий равнинных рек существенно отличается от аллювия горных, что позволяет легко различать древние аллювиальные отложения и создавать палеогеографические реконструкции. В отдельных типов относят аллювий временных (пересыхающих) год аридного климата и отложения перигляциального аллювия.

3.1.1. Аллювий горных рек

Горные реки текут с большой скоростью, их аллювий представлен валунами и галькой (русловой аллювий). Пойменный аллювий почти полностью отсутствует, либо имеет небольшую мощность и ограниченное распространение. Чаще всего он встречается на расширенных участках долины и представлен крупнозернистыми песками и супесями, которые залегают на русловых галечниках. Однако, мощности пойменного аллювия Черемоша в пределах Покутских Карпат достигают 30-35 м, предположительно свидетельствует о периодическую смену колебательные неотектонических движений региона. ^[9] Мощности горного аллювия изменяется от первых метров до нескольких километров. Так, для карпатских рек в целом характерна незначительная мощность аллювия, не превышает 3-6 м. Однако, в определенных участок, как в Верхнесиньовидненський котловине, где Сопротивление впадает в Стрыя, мощность аллювиальных отложений (по данным бурения) достигает 25 м. ^[10] Для аллювиальных отложений горных рек характерны следующие признаки ^[11] :

• грубоуламковий материал с преобладанием галечника ( галька, гравий, валуны)
• полимиктовых состав с весьма непостоянным соотношением основных породообразующий компонентов
• слабое сортировки материала
• отсутствие четкой слоистости

3.1.2. Аллювий равнинных рек

Равнинные реки характеризуются меньшей скоростью течения, более выработанным профилем, и меньшей динамической силой потока, не способен удерживать во взвешенном состоянии и переносить на большие расстояния грубоуламковий материал.
Для аллювия равнинных рек характерны другие признаки:

• дрибноуламковий материал с преобладанием песка и супеси
• значительно однородный минеральный состав, вплоть до олигомиктового (при размыве осадочных пород)
• хорошо сортировки обломочного материала
• грубая коса слоистость, которая постепенно переходит в верхних горизонтах в мелкую косу слоистость.

В долинах и горных, и равнинных рек вниз по течению размерность обломочного материала постепенно уменьшается и увеличивается степень сортировки псамитових осадков. Одновременно может ухудшаться сортировки дрибнопсамитових и алевритовых осадков.

3.2. По фациями

По фациальным признакам аллювиальные отложения равнинных рек разделяют на три основные группы фаций (или макрофации) - русловую, пойменную и старичные ^[12]. Эта классификация разработана в основном для аллювиальных отложений антропогена и частично - неогена. Для древних аллювиальных отложений ( меловых, юрских, карбоновых, девонских) разделение аллювия на русловой и пойменный не всегда возможно и часто фациальная дифференциация явно отсутствует ^[13].

3.2.1. Русловая

Русловые крупногалечный аллювий Быстрицы-Надвирнянской, юго-восточная окраина Ивано-Франковская

Эта группа фаций речного аллювия составляет мели, острова и косы. В равнинных реках она представлена ​​хорошо отсортированным песчаный материал с грубой косой слоистостью, которая во время межень обычно перекрывается более тонким материалом (слои и линзы заиливания). Горный русловой аллювий представлен в основном плохо сортированной галькой и валунами различной обкатаности с песчанистые-гравийным наполнителем. В равнинных реках в русловой группы фаций относят такие фации:

• субстративну, или размыва;
• пристрижневои зоны;
• прирусловой мели;
• перекатов;
• перлювиальну;
• аллювиально-делювиальные;
• аллювиально-пролювиальных (внутренних дельт)
• карстово-аллювиальную

3.2.2. Пойменная

Отложения этой группы фаций формируются при наводнения и паводка. Пойменный аллювий перекрывает маломощным (0,5-1 м) чехлом русловой аллювий. Для отложений этого аллювиальной макрофации характерно менее сортировки псамито-алевритовых осадков с характерной слоистостью ряби волн и течений, текстурами взбалтывания. Преобладают супеси и суглинки с прослойками и линзами разнозернистый песка с остатками обломков деревьев и растений. Как правило, пойменная макрофация имеет меньшую мощность, чем русловая, хотя для рек с частыми наводнениями может быть и наоборот. В пойменных аллювия выделяют три основные фации, в зависимости от его формирования:

• прирусловых (внешняя) - составлена ​​из наиболее крупнозернистого материала с плохим сортировкой за счет резкого изменения скоростей суспензионного потока. Это преимущественно крупнозернистые плохо сортированные пески различного минерального состава, которые формируют ядра и склоны прирусловых валов.
• центральная - составная тонким суглинистые-суписковим материалом меньшей, чем прирусловых мощности. Часто осадки имеют зеленовато-серый цвет из-за седиментацию в застойных условиях, или черный - из-за наличия гумуса и торфоутворення. Четкую границу между прирусловой и центральной пойменными фациями установить невозможно, переход по латерали постепенный.
• притеррасной (внутренняя) - фация самой нижней части поймы, которая составлена ​​тонкими глинами и имеет, как правило, наименьшую мощность. В разрезе отложений этой фации часто присутствуют слои захороненных аллювиальных почв.

Кроме того, в рамках пойменной макрофации выделяют еще фации наложенной поймы, внутренних дельт, и балочные фации.

3.2.3. Старичные

Аллювиальные отложения этой макрофации образуются в старицах и временных речных руслах. По своим признакам они весьма похожи на озерные отложения - глины, суглинки, торф и часто представлены в форме линз среди русловой фации. Основную массу старичные аллювия составляют тонкозернистые глинистые осадки с четкой горизонтальной слоистостью и характерной большим количеством рассеянной органического вещества. В разрезе отложений старичные аллювия выделяют три горизонта, или фации, соответствующие трем этапам развития старицы:

• проточный (нижний): фация сезонного заиления - составлен чередованием тонкозернистых песков, супесей и суглинков, которые образовались во время периодического обновления стока старым руслом во время наводнения или паводка.
• озерный (средний): озерная фация - представлен горизонтально слоистыми голубовато-серыми, зеленовато-серыми илистыми осадками, что очень похожи на озерные.
• болотный (верхний): болотная фация - составленный слоями черных глин и торфом

Кроме того, иногда в составе старичные макрофации присутствует фация вторичных пойменных водоемов, которая в разрезе представлена ​​чередованием тонких косошаруватих алевритов и супесей с прослойками илистых осадков.

3.3. По фазами аккумуляции

На формирование аллювиальных отложений равнинных и горных рек существенно влияет тектоническая составляющая территории речного бассейна. Речные долины полностью, либо частично могут пересекать различные геологические структуры - антиклинали, синклинали, грабены, поднятые или опущенные блоки и т. п. Все это отражается на морфологии долин и строению аллювия. В. В. Ламакін ^[14] та І. П. Карташов ^[15] запропонували розрізняти в долинах річок динамічні фази алювіальної акумуляції, які відповідають стадіям розвитку річкового профілю: інстративну, субстративну, перстративну і констративну.

3.3.1. Інстративна

Валуни і галька інстративного алювію в руслі Опору, Україна

Формування алювіальних відкладів відбувається на стадії врізання русла гірської річки в корінні породи. Ці грубоуламкові (валуни і галька) відклади утворюють тимчасові скупчення (лінзи) в руслі і характеризуються незначною потужністю.

3.3.2. Субстративна

Утворення алювію під час переходу від стадії врізання гірської річки до стадії рівноваги. Цими відкладами представлені, як правило, нижні горизонти руслового алювію нормальної потужності (1-4 м), які не перемиті річкою протягом стадії рівноваги ^[16]. Характерними особливостями субстративного алювію є підвищена глинистість і сумісна присутність гальки і необкатаних уламків корінних порід з ложа річки. Субстративні алювіальні відклади залягають в основі алювіальних товщ, які складають заплави врівноважених рік і тераси, які є реліктами таких заплав.

Типовий геологічний розріз відкладів перстративного алювію
Букви: А - русло річки (А ₁ - русло в межень, А2 - прируслова мілина);
В - заплава (В ₁ - прирусловий вал, В ₂ - проксимальна заплава, В ₃ - середня заплава, В ₄ - дистальна заплава);
І - зона намивання річкових наносів поперечними циркуляційними потоками,
ІІ - зона седиментації суспензованих наносів.
Цифри: 1- заплавний (старичний) алювій;
2- грубозернистий пісок, гравій, галька;
3- дрібно- та тонкозернистий пісок і супісок,
4- прошарки мулу,
5- заплавний алювій 2-ї тераси;
6- русловий алювій 2-ї тераси;
7- дочетвертинні відклади,
8- рівень ґрунтових вод,
9- рівень води під час повені,
10- рівень води в межень,
11- нормальна потужність алювію,
12- гідрогеологічна свердловина,
13- послідовно утворені шари руслового алювію,
14- напрямки потоків поперечної циркуляції в руслі ріки

3.3.3. Перстративна

Утворення алювіальних відкладів, в долинах річок з виробленим поздовжнім профілем. Ці відклади формуються за рахунок перемиву верхніх горизонтів алювію нормальної потужності, який утворюється під час переходу від стадії врізання до стадії рівноваги. Перстративний алювій залягає на субстративному (плотиковому) алювії і представлений, як правило, повним набором алювіальних фацій: русловою, заплавною і старичною.

"В итоге образуется аллювиальная толща ограниченной мощности, величина которой близка разности высот между дном русла и уровнем паводковых вод. Нижняя, главная часть этой толщи слагается фациями руслового аллювия, состоящего из отложенных в смещающемся русле реки хорошо промытых косослоистых песков, реже гравием, содержащих в основании гальку и постепенно изменяющих свой гранулометрический состав снизу вверх по разрезу от относительно более грубого ко все более мелкозернистому"

- Є. В. Шанцер ^[17]

Загальна потужність перстративного алювію складає звичайно 3-6 м.

Схема констративної фази алювіальної акумуляції
Цифри:
1 - русловий алювій;
2 - заплавний алювій;
3 - старичний алювій;
4 - відклади вторинних водойм заплави;
5 - загальний напрямок міграції русла річки.
Букви:
М - нормальна потужність алювію;
Ms - загальна потужність алювію

3.3.4. Констративна

Формування алювіальних відкладів у долині річки впродовж стадії акумуляції. Характеризуються підвищеною глинистістю. Ці відклади залягають, звичайно, на перстративному алювії, рідше на інстративному, а в бортах річкової долини можуть перекривати безпосередньо корінні породи.

3.4. За формами алювіальних тіл

Алювіальні відклади поділяються на дві великі групи - руслові форми і морфологічні елементи міжруслового простору.

• Морфологічні форми в руслах
  • Алювій руслових островів і мілин (барів)
    • Поздовжні руслові бари
    • Прикріплені до берегу бари
    • Поперечні бари
    • Піщані мілини
    • Руслові дюни
  • Меандри
  • Алювіальні конуси виносу
• Морфологічні форми міжруслового простору
  • Прируслові вали
  • Заплави
  • Тераси

3.4.1. Морфологічні форми в руслах

3.4.1.1. Алювій руслових островів і мілин (барів)

• Продольные русловые бары - наиболее ярко выраженными морфологическими формами руслового аллювия. Эта форма типична для верхних частей рек. Изначально утворююся через отделения галечного материала. Поверхность баров поперечно-ребристая с невысоким рельефом, что связано с дахивчастою укладкой гравийно-галечного материала. Обломки ориентируются длинными осями поперек течения. На поверхности баров наблюдается также постепенное уменьшение размеров зерен кластичного материала вниз по течению. При выходе на поверхность воды, бар может покрываться песком с рябью, ориентированные по течению. Внутренняя структура массивная, слоистая, галечник часто заполнен гравийно-песчаный матриксом. Фронтальная скатывания зерен приводит к образованию косо-слоистых пачек песчаника, или гравелиты.
• Прикрепленные к берегу бары - характерные морфологические элементы руслового аллювия как горных, так и равнинных рек. Могут менять русло реки, преграждая ей путь с одного берега к другому. Обычно нижний конец бара является длинным непрерывным перекатом или серией мелких перекатов, которые разделены поверхность верхушки бара. Перекаты являются важными местами аккумуляции гравийно-песчаных осадков, образующих слоистость, вытянутую параллельно гребню бара, однако они часто ограничены размеры в направлении роста мощности. Строение такого бара не имеет какой-то четкой структуры, хотя иногда в верхних частях разреза удается установить слабую тональный слоистость, а также дахивкоподибну укладку гальки. Иногда можно наблюдать косу слоистость. Различить продольные и прикреплены к берегу бары только по разрезу аллювиальных отложений невозможно.
• Поперечные бары - такие формы руслового аллювия типичные для равнинных рек с преимущественно песчаным дном, однако могут встречаться на реках с гравийными донными отложениями. Поперечные бары более характерной формой в низовьях рек, где влияние продольных баров не такой сильный. Это изменение связано с уменьшение размера зерен материала. По сравнению с дюнами поперечные бары являются большими морфоструктурами руслового аллювия. Они обычно имеют фронтальные поверхности скатывания зерен наклонены по течению и пологую верхнюю поверхность при значительно меньшем соотношении высоты к длине, чем в дюнах. Поперечные бары некоторые исследователи по формам делят на языковидные, такие, которые пересекаются, чередуются и т. п.
• Песчаные отмели - эти сложные формы являются самыми морфологическими структурами дна равнинных рек. Вони зустрічаються як посеред русла, так і по краях, і називаються відповідно "серединними барами" і "береговими барами". Ці форми не мають своїх власних фронтальних поверхонь скочування, а поступово знижуючись, переходять в сусідні частини русла. Піщані мілини є комбінованими акумулятивними тілами, що поступово утворюються шляхом об'єднання мілких форм, переважно поперечних барів, а також росту з ядра, утвореного при виході на поверхню води частини поздовжнього бару. Такі ділянки можуть зберігатись протягом довгого часу і укріплюватись рослинністю. Подекуди мілини розділяють русло з утворенням островів, які збільшуються у висоту, за рахунок вертикальної акреції дрібнозернистого осаду.
• Руслові дюни - великі морфоструктури дна рівнинних річок, що повторюються. Розповсюджені на дні річок, особливо у відносно глибоких руслах і плесах. На припіднятих ділянках дна ріки, зокрема в тильних частинах поперечних барів і на піщаних плоских поверхнях зустрічаються рідко.

Осадонакопичення алювію у меандруючих руслах
Букви: A- плесо;
B- прируслова мілина, або побічниця;
C- перекат;
1-1' - лінія геологічного розрізу;
E- берег, що підмивається течією

3.4.1.2. Меандри

Осадонакопичення в меандрах відбувається за рахунок 2-х основних факторів:

• розмиву увігнутого берега
• відкладання кіс (акумулятивних тіл в межах меандрових петель)

У поперечному перерізі ріки на вигнутих і прямолінійних ділянках спостерігається турбулентна вторинна циркуляція водного потоку. Відтак, біля увігнутого, глибокого (плесового) берега утворюється найбільш грубозернистий алювій. На опуклому, мілинному березі, формується прируслова мілина (побічниця) складена добре відсортованим дрібно- і тонкозернистими пісками і обмежена з боку заплави прирусловим валом. При відступанні русла більш молоді частини прируслового алювію накладаються одна на одну, утворюючи серію прируслових валів. На прямих ділянках ріки між вигинами утворюються мілководні перекати, русло дробиться на кілька рукавів, між якими розташовуються острівці, де алювій характеризується дрібнозернистістю і сильною мінливістю по латералі. З часом, меандри стають усе більше вираженими, утворюючи роздуви і перетиски. При цьому плесові береги еродуються, а на мілинних - нарощується мілина. Зрештою, два перетиски з'єднуються між собою і відбувається перехоплення ріки, русло випрямляється, а колишній меандр утворює старицю, часто вузької серпоподібної форми, в якій формується особлива фація алювію, що складається з проточної, озерної і болотної частин.

3.4.1.3. Алювіальні конуси виносу

Схематичний гідрогеологічний розріз алювіального фену
Цифри в кружечках:
1-Дочетвертинні корінні відклади;
2-Алювіальні піски і гравійно-галечники;
3-Глини і суглинки;
4-Рівень ґрунтових вод;
5-Структурна пастка прісних вод;
6-Сухі свердловини;
7-Гідрогеологічна свердловина в алювіальних відкладах з прісною питною водою;
8-Гідрогеологічна свердловина в зоні фаціального переходу колектор-водотрив, можливо з мінералізованою водою

Конуси виносу, в яких серед поверхневих процесів переважають течії в руслах, називаються також "гумідними конусами виносу". Однак цей термін не є вдалим, оскільки властиво річкові конуси виносу можуть утворюватись і в семіаридній обстановці, де відбуваються раптові паводки. Власне річкові конуси виносу є одними з основних місць осадонакопичення слабозвивистих річок і, певною мірою, вносять суттєвий внесок у створення геологічного розрізу. Діапазон їх розмірів значний - від кількох десятків метрів до сотень кілометрів у радіусі. Всі вони характеризуються досить плавним виположувнням при звичайно меншому похилі в порівнянні з семіаридними конусами виносу.

3.4.2. Морфологічні форми міжруслового простору

3.4.2.1. Прируслові вали

Такі форми алювіальних відкладів фактично є грядами з похилом від русла в бік заплави і особливо поширені на увігнутих берегах меандр, що розмиваються течією. Вони затоплююся лише за максимально високих рівнів паводків. При менших паводках вони можуть виявитись єдиними незатопленими водою ділянками суходолу серед заплави. Коли паводкові води виходять з берегів турбулентнфсть потоку спадає, що спричиняє випадіння дрібнозернистого осаду. При цьому більш грубозернисті піски і алеврити осаджуються поряд з руслом, а дрібніший матеріал - далі на заплаві.

3.4.2.2. Заплави

Осадонакопичення і постседиментаційні перетворення, які відбуваються в заплаві, залежать від клімату і від відстані до активного русла. Заплава може затоплюватись паводковими і повеневими водами кілька разів на рік. Швидкість заплавного осадонакопичення доволі мала через відносно високу швидкість течії заплавних вод і низьку концентрацію зваженого осаду під час максимуму паводку. Седиментація відбувається головним чином із водної суспензії, і у відкладах відмічається тенденція до зменшення зернистості по мірі віддаленості від русла ріки. Лише значні паводки здатні відкладати осади, потужністю більше 10-15 см, і то не суцільним покривом, а плямами. Рослинність допомагає визначити місце як седиментації, так і ерозії на поверхні заплави. У період між повенями і паводками заплавні відклади висихають, при цьому утворюються тріщини усихання, та інші характерні ознаки субаеральної експозиції.

3.4.2.3. Тераси

Найважливішим елементом ландшафту серед багатьох алювіальних обстановок осадонакопичення є тераси. Вони можуть утворюватись внаслідок зниження місцевого, чи головного базису ерозії, припиненням осадонакопичення, чи складною зворотньою реакцією на різку зміну кліматичних і тектонічних умов території.

4. Давні алювіальні відклади

Відслонення дислокованої товщі древнього руслового алювію на родовищі Блу Ріббон, Аляска

Приналежність відкладів до континентальних алювіальних звичайно діагностується за характерним набором ознак:

• відсутність морської фауни
• наявність червоноколірних порід
• наявність типових руслових форм
• однонаправленість палеотечій, особливо у відносно крупнозернистих пластах пісковиків і конгломератів
• ознаки субаеральної експозиції - палеоґрунти і тріщини усихання (десквамація), особливо в глинистих відкладах.

Проте, жодна з вище перелічених ознак зокрема не є вичерпним діагностичним критерієм, позаяк усі вони можуть зустрічатися і в морських мілководних, або прибережно-морських седементаційних обстановках.

Відклади гірських річок відомі майже виключно четвертинного і неогенового віку. Алювіальні відклади відомі і надійно ідентифіковані мезозойського віку, і лише відклади нижньої течії рівнинних рік збереглися, починаючи з середнього палеозою ^[18]. На думку Ю. П. Казанського, закономірності поширення складу розчиненого і твердого стоку в річковій воді для сучасних рік, загалом зберігались протягом кайнозою, мезозою, пермі, карбону, і пізнього девону ^[19].

5. Значение

Шукачі алмазів у річковому алювії, Сьєрра-Леоне

Алювіальна долина Нілу біля Луксора

В гідрогеології (пошуки та розвідка підземних вод) алювіальним відкладам приділяють особливу увагу, позаяк в межах древніх терас і в долинах річок крупнозернистий алювій (від гальки до піску) завжди водонасичений і є добрим колектором питних підземних вод.

У русловому алювії часто знаходять розсипи алмазів (Конго, Сьєрра-Леоне), золота ^[20], платини, ільменіту (Іршанське родовище), монацита, циркону, та інших корисних копалин і мінералів, а також родовища будівельних пісків, гравію і гальки. Для утворення цих розсипних родовищ конче важливі гідродинамічні умови переносу річкових наносів і міграційна здатність мінералів. Максимальною міграційною здатністю володіють алмаз та циркон, мінімальною - золото і платина. Проміжне положення між ними посідають монацит, магнетит, шеєліт, каситерит, та інші. Розсипні родовища золота і платини приурочені, як правило, до грубоуламкового руслового алювію однорукавних русел, що сформований в найбільш активній гідродинамічній обстановці.

У древніх осадочних товщах алювіальні відклади як правило зцементовані і складені твердими уламковими породами - конгломератами, гравелітами і пісковиками, які за сприятливих геологічних умов (наявність нафтоматеринських порід в розрізі древнього седиментаційного басейну, достатня ступінь їх зрілості, структурно-просторові характеристики дислокацій, наявність/відсутність неантиклінальних пасток і т. п) є колекторами нефти и газу.

Сучасні алювіальні відклади рівнинних річок часто бувають багаті на поживні речовини, тут формуються родючі заплавні ґрунти (заплави Нілу, Межиріччя, По, Інду, Гангу).

См.. также

• Алювіальні ґрунти
• Алювіальні рівнини
• Алювіальні розсипи
• Алювіальні води
• Перигляціальний алювій
• Перстративний алювій
• Плотик
• Пролювій
• Колювій
• Делювій
• Річкова тераса

Примечания

Литература

• Геологический словарь. - М.: Изд-во "Недра", 1978. (Рус.)
• Ґрадзіньські Р., Косьцєцка А., Радомскі А. та ін. Основи седиментолоґії. Вид-во геологічне. - Варшава, - 1986. ISBN 83-220-0275-0 (пол.)
• Дельты - модели для изучения: Пер. с англ. / Под ред. М. Бруссард. - М.: изд-во "Недра", 1979. - 323с. (Рус.)
• Казанский Ю. П. Седиментология М.: Изд-во "Наука", 1976 (Рус.)
• Короновский Н. В. Общая геология М.: изд-во МГУ, - 2002 (Рус.)
• Лидер М. Р. Седиментология. Процессы и продукты: Пер. с англ. - М.:Мир, 1986. - 439с. (Рус.)
• Маккавеев Н. И. Русло реки и эрозия в её бассейне. - М.: Изд-во АН СССР, 1955. 346 с. (Рус.)
• Малая горная энциклопедия. В 3-х т. / Под ред. С. Белецкого. - Донецьк: "Донбас", 2004. - ISBN 966-7804-14-3. (укр.)
• Михайлов В. Н. Гидрология устьев рек: Учебник. - М.: изд-во МГУ, 1998. - 176с. (Рус.)
• Наливкин Д. В. Учение о фациях. - М.: изд-во АНСССР, 1956 (Рус.)
• Обстановки осадконакопления и фации / Под ред. Х. Г. Рединга, Дж. Д. Коллинсона, Ф. А. Аллена и др. - М.: Мир, 1990. - Т.1., 351 с. ISBN 5-03-000924-8 (Рус.)
• Павлов Г.Г., Гожик А.П. Основи літології. - Посібник. - К.: вид-во КНУ, 2009. (укр.)

• Петтиджон Ф. Дж. Осадочные породы / Ред. И. М. Симанович. - М.: Недра, 1981. - 751 с. (Рус.)
• Россинский К. И., Дебольский В. К. Речные наносы. М.: Наука. 1980. 216 с. (Рус.)
• Рычагов Г. И. Общая геоморфология: учебник. - 3-е изд., перераб. и доп. / Г. И. Рычагов. - М.: Изд-во Моск. ун-та: Наука, 2006. - 416 с. (Рус.)
• Шанцер Е. В. Аллювий равнинных рек умеренного пояса и его значение для познания закономерностей строения и формирования аллювиальных свит // Труды Геологического ин-та АН СССР. Вып. 135. геол. сер. (№ 55). - 1951. - 274 с. (Рус.)
• Шанцер Е. В. Очерки учения о генетических типах континентальных осадочных образований. - М., 1966. (Рус.)
• Чистяков А. А. Горный аллювий. - М.: изд-во "Недра". - 1978. - 287 с. (Рус.)
• Чистяков А. А., Макарова Н. В., Макаров В. И. Четвертичная геология. Учебник - М.:ГЕОС, 2000. - 303 с. ISBN 5-89118-123-1 (Рус.)
• Charlton Ro. Fundamentals of fluvial geomorphology. - Routledge, New York,- 2008
• Die Erde: Zeitschrift der Gesellschaft fr Erdkunde zu Berlin, Von Gesellschaft fr Erdkunde zu Berlin Verffentlicht von Gesellschaft fr Erdkunde zu Berlin, 1963 (нім.)
• Donald R. Prothero, Robert H. Dott. Evolution of the Earth. NY. 2002. 600 p. ISBN 0-07-366187-2 (англ.)
• Edgar W. Spenscer. Earth Science. NY. 2003. 518 p. ISBN 0-07-234146-7 (англ.)
• Encyclopedia of Geomorphology: Volume 1(AI) / Edited by AS Goudie. - Taylor & Francis e-Library, 2006. ISBN 0415327377 (англ.)
• Металічні і неметалічні корисні копалини України. Київ-Львів: "Центр Європи". тт. 1-2. - 2005.(укр.)