Надо Знать

добавить знаний



Саамы


Saami Family 1900.jpg

План:


Введение

Саамы (саами, лопари, лапландцы; самоназвание - сами; фин. Saamelaiset , нюн. Samar , швед. Samer , рус. Саамы ) - финно-угорский народ в Северной Европе.


1. Этнонимы

В саамов есть много этнонимов, еще больше гипотез, версий и даже спекуляций относительно этимологии этих этнонимов.

Самоназванием народа являются сами, саами (sami), что, согласно некоторым версиям, апеллирует к балтийского слова * ẑeme ("земля"), [5], которое в свою очередь уже совсем близко к праславянского земе, в современной украинском языке "земля". Вопрос о совместном / отдельное происхождении этнонима "сами" и самоназвания современных финнов суоми остается невыясненным.

Распространена устаревшее название саамов - лапландцы [6], на самом деле несколько шире по смыслу, ведь в целом означает жителей области Лапландия. Ее распространение в Европе связывают с викингами, которые в начале 2-го тыс. н. е. находились в районе Ладожского озера, и от которых, вероятно, это название (lapp) появляется в шведском языке в XII веке - одним из первых письменных источников, которое фиксирует название lapp, является "Описание северных народов" Магнуса Олаус (Olaus Magnus, 1555 год). Исследователи традиционно этимологию названия lapp сводят к финского (есть и в других ближайших родственных языках) слова lappalainen, которым финны называли не только саамов, но и всех диких лесных жителей, дикарей [7].

Именно это название, несколько изменена, с XIII века встречается в русских летописях для наименования саамов - лопь [8]. Позже она убирает формы лопари - экзонов саамов (в частности, восточных) [9], распространен в украинском языке, в т.ч. и в научной литературе, при посредничестве российской.

Окончательно не доказано, но, вероятно, первым экзонимов саамов есть финны (finn) - именно так называется народ, описания, даваемые в некоторых хрониках раннего Средневековье, близкий, по мнению ученых, к саамов. Кроме того, в современных Швеции и Норвегии прозвища саамов лапландець (Лаппо) и финн и остался тождественны, причем Лапп носит более пренебрежительный оттенок. А скажем, жители Северной Норвегии собственно финнов называют квены (kvn, kven) [10], причем существующие теории происхождения этого названия скорее связывают ее с финским kainu (u), чем finn [11].


2. Территория проживания и численность

Территория проживания саамов.

Саамы проживают в исторической области Лапландия (саамском Сапми Spmi, восточные саамы называют свою землю Саамиедна). Лапландия занимает огромную территорию 1500-2000 км длиной и 200-400 км шириной (общая площадь - около 400 тыс. км ), и охватывает современные северные земли Норвегии, Швеции, Финляндии и северо-западные территории Российской Федерации, в частности Кольский полуостров ( Мурманская область) и частично в Карелии.

Численность лопарей (лапландцев) составляет по оценке около 80-90 тыс. человек, из них от половины до 2/3 из этого числа являются саамы, говорящих на родном языке. Таким образом, численность представителей саамского этноса составляет никак не меньше 55 тыс. человек, подтверждающие и эстонские исследователи Лембит Ваба (Lembit Vaba) и Юри Виикберг (Jri Viikberg) [12], приводя правда данные только 1970 года.

В настоящее время саамы во всех странах проживания является национальными меньшинствами.

Численность саамов в России - 1991 человек (по данным переписи населения в 2002 году) [3], из которых подавляющее большинство (около 9/10) живет в Мурманской области.

В Украина, согласно данным переписи населения 2001 года проживало 136 представителей саамского народа (по переписи саами), из которых в качестве родного саамский указали лишь 3 человека, тогда как Украинский - 20 человек (около 15%), остальные - преимущественно русский [4].


3. Антропологические черты, языка, субэтносы и религия

С точки зрения антропологии саамы имеют черты, которые отличают их от остальных финно-угров. Основой антропологического типа саамов является так называемый лапоноидного тип большой европеоидной расы.

Саамский язык, точнее саамские языки относятся к финно-угорских языков уральской языковой семьи. Однако лингвисты резонно отмечают условность такого классификации, ведь до трети саамской лексики является языковым субстратом, не находит аналогов в остальных финно-угорских языков (поэтому некоторые ученые выделяют саамские языки в отдельную, третью по счету после угро-финской и самодийских, группу языков уральской языковой семьи. [13].

Смотрите основную статью: Саамские языки

Праоснова современных саамских языков прекратила существование много веков назад, и в наше время [ Когда? ] нараховується дев'ять-десять живих саамських мов (діалектів), що мають спільний ISO 639-2 код smi.

Субетнічні мовні групи саамів: 1. Південні; 2. Уме; 3. Піте; 4. Лулє; 5. Північні; 6. Скольти; 7. Інарі; 8. Кілдинські; 9. Тер
*Темним помічені райони, де саамські мови мають офіційний статус

Зазвичай саамські діалекти поділяють на західні (Норвегия, Швеція, частково Фінляндія) та східні (північно-східна Финляндия, Росія), між носіями яких взаєморозуміння значно утруднено. Шість саамських народностей мають мови, в яких є свої літературні норми:

Решта саамських діалектів вважаються або зниклими ( кемі, аккала), або такими, що під загрозою зникнення: тер, піте, уме.

Писемність саамської мови - на основі латинки у західних саамів і кирилиці у російських лопарів. Біблію саамською мовою перекладено у 1811 році.

Субетнічне членування саамів здебільшого відповідає діалектному, проте в Росії був прийнятий територіальний поділ саамів - в залежності від місця проживання, назви погосту, самі́ саами називалися погостними людьми (лопарями). Чисельність саамських погостів постійно зростала - від 15 на початку XVII століття до 17 наприкінці XVIII століття в Архангельській губернії.

У сучасній Росії саами є малим корінним народом, тоді як в інших країнах проживання за саамськими громадами гарантовані права на мовний та культурний розвиток. Так, у Фінляндії та Норвегії саамська мова навіть має офіційний статус (з 1992 року), у Швеції такий статус закріплено лише у 1999 році.

У минулому саами мали власну релігію, де чільне місце посідав шаманізм, відголоски якого збереглися і дотепер. Номінально у країнах Північної Європи саамське населення за віросповіданням - лютерани, у Росії - православні християни. Християнізація саамів розпочалась у XV - XVI століттях. У наш час набирає обертів рух так званого неошаманізму, який радше є даниною моді, сакральні знання і вірування зберегли дотепер поодинокі знахарі у глухих саамських поселеннях на півночі Скандинавії.


4. История

4.1. Древность

Проблема етногенезу та ранньої етнічної історії саамів і досі вважається не розв'язаною. Найвірогіднішою на сьогодні його гіпотезою є теорія, згідно з якою, саами є нащадками прийшлого у Скандинавію в добу раннього неоліту фіно-угорського населення з півночі (за версіями - навіть з Уралу) археологічної культури комша. Ці процеси проникнення спільноти давніх фіно-угрів на землі сучасної Східної Карелії, Фінляндії та Прибалтики відбуваються з початків IV тисячоліття до н. е..

Імовірно, у 1500-1000-і роки до н. е. від цієї спільноти виокремлюються протосаами. Формування саамської народності протягом наступних півтора тисячоліття (до середини 1-го тис. н. е.) було тривалим і складним процесом і полягало у змішанні багатьох етнічних компонентів, на що прямо вказують антропологічні, генетичні, лінгвістичні і культурні відмінності окремих груп сучасних саамів.

Якщо самі́ протосаами не лишили після себе щонайменших письмових пам'яток, з деяких джерел тієї епохи, можна видобути дотичну до них інформацію. Так, давньогрецький історик Піфей у 325 році до н. е., описуючи напівдикий народ фіннів ( pinnai), що живе на далекій півночі, скоріш за все, має на увазі саамів. Так само Тацит у 98 році н. е. розповідає про саамів, називаючи їх фенніями ( fenni):

" Феннії [ саами ] надзвичайно дикі і вкрай бідні; у них нема ані зброї, ані коней, ані домівок; їх їжа - то трава, одяг - шкури, а за постіль їм править сира земля. Увесь їх захист - то стріли, загострені за браком заліза, кісткою. Мисливством займаються і чоловіки, і жінки: на лови вони вирушають гуртом, і кожний має отримати свою частку здобичі. У їхніх дітей немає прихистку крім намету з жердин, де від непогоди переховуються і старий, і молодий. Та вони вважають себе щасливішими за тих, що ходять за плугом, знемагають, будуючи домівки, бояться втратити своє майно, але одержимі жагою наживи. Не боячись ані людської несправедливості, ні божеського гніву, вони змогли здобути найважче - їм геть не треба чогось бажати ". [14]

Впродовж 1-го тисячоліття н. е. саами мігрують все далі на північ, рятуючись від натиску карело-фінів, врешті-решт наприкінці тисячоліття вийшовши до узбережжя Північного Льодовитого океану, таким чином остаточно зайнявши території свого сучасного проживання.


4.2. Средневековье

Принаймні з IX століття і протягом багатьох наступних століть саами платять виснажливі податі іноземним збирачам данини - конунгам, пізніше королям Норвегії, шведам, фінам, карелам, а з XI століття руським князям (перша згадка у давньоруських літописах про саамів, названих лонь датується 1000 роком). Сплата данини могутнім сусідам виявилась непосильним тягарем для саамів, нерідко по неї рушали відразу декілька збирачів від різних держав. У той же час тривав процес відбирання саамських земель - з заходу тиснули фіни, норвежці та шведи, зі сходу і півдня - руські князі.

Лапландський лижник, озброєний арбалетом, гравюра XVII ст.

Самі́ саами виробили своєрідну власну хронологію своєї середньовічної історії, поділену на так звані нагони (періоди іноземних загарбань):

  • перший нагін (до 1240 року) - характеризується численними сутичками з норманами, першим прибалтійським хрестовим походом 1157 року .
  • другий нагін (1240 - 1326 роки) - час постійних іноземних походів, по суті набігів - хрестоносців, шведів, Олександра Невського, а також спустошливих для саамів війн між Новгородською Республікою і Швецією, який власне і скінчився Ореховецьким мирним договіром 1323 року, який вперше закріпив державні кордони між руським князівством і Швецією.

Наступні нагони - це уже існування саамів на землях, розділених кордонами. І хоча вони ще довго для саамів-кочівників, що переганяли свої оленячі стада з місця на місце, лишалися формальністю, відтоді вперше слід вести розмову про історичний розвиток окремо саамів східних (російських) і саамів західних (скандинавських).

Для західних саамів період XIV - XVI століть був періодом постійного підсилення утисків, адже ще всередині XIV століття шведський король звільнив від оподаткування тих своїх підданих, які селилися у Лапландії, відтак тягар податей ліг на місцевих саамів - вони виявилися відданими на відкуп королівським васалам. Лише за короля Густава І Вази у середині XVI століття податки з саамів почали надходити безпосередньо до державної скарбниці. Але і в подальшому, наприклад, у 2-й половині XVII століття за Карла ХІ підданих короля заохочуюють до переселення на північ, у землі саамів.

Скольтські саами, з книги Giuseppe Acerbi "Voyage pittoresque au Cap Nord" (1801 - 1802).

Право оподатковувати російських саамів-лопарів спершу перейшло від карелів до Новгорода Великого, а після його зруйнування у 1478 році - до Московської держави. Саме наприкінці XV - XVI століть у зв'язку з посиленням централізації у новоствореній російській державі збільшується тиск на окраїнні провінції, в т. ч. і саамські землі. Як і повсюди, тут будуються православні церкви і монастирі, за якими московські опричники закріплюють саамів - створюється так звана погостна система. На користь же монастирів у саамів відбираються найкращі угіддя. Окремі сутички зі шведами в цей час також мали місце.

Культурний розвиток саамів цього періоду з одного боку позначений їх наверненням у нові релігії держав, у сфері впливу яких вони перебували, - відповідно серед лопарів насаждається православ'я, а серед західних саамів - лютеранство; а з іншого боку - саме для цих цілей створено саамську писемність, і вже 1619 року видано першу книгу саамською мовою (кишеньковий молитовник), пізніше, у 1633 році - виходить друком саамський катехізис. Хоча саме в цей час, як серед кольських, так і скандинавських саамів набирають обертів асиміляційні процеси.


4.3. Новое время

Начало XVII століття приніс нові спустошення на саамські землі внаслідок тривалої Північної війни 1700 - 1721 років, у результаті якої до кінця століття Російська імперія зайняла міцні позиції на Кольському півострові, а Мурман став один з найважливіших портів Північної Європи. С 1764 року саами стають т. зв. державними селянами, відтак вони не зазнали кріпосного права.

Гравюра Верньє "Лапонці, лапландці", Париж, 1838

В начале ХІХ століття значення Кольського півострову для Росії падає, основні сили імперії було кинуто на активізацію півдненного напрямку зовнішньої політики. Та вже в другій половині ХІХ століття підсилюється колонізація північних територій - для убезпечення північних кордонів засновуються нові російські поселення, а з 1868 року росіянам-переселенцям дозволялась вільна підприємницька і торгова діяльність (від якої і потерпатимуть, в першу чергу, саами). Саамам же царська влада обіцяє сприяння за умов осідлості. Ось як таку позицію обґрунтовує і обстоює відомий російський етнограф ХІХ століття Н. Харузін:

" І вибивається лопарь з останніх сил... допоки не зарадять йому ззовні, не нададуть допомоги, не вкажуть шляхи, як звільнитися від тяжкої кабали, не спонукають вести правильніше свої мисливські і рибальські промисли, що уможливить зрештою відкинути напівкочовий, шкідливий для лопаря в усьому побут і перейти до повної осідлості, бо вона і лише вона примусить відпочити [лопаря] від своїх вікових страждань ". [15]

Однако когда несколько саамских семей действительно согласились перейти к оседлости, их попытки не были пидримани архангельский губернатор. Вообще в настоящее время саамы очень страдают как от властного произвола, так и от шахраювань торговцев и заимодавцев. В саамском среде распространяются негативные социальные явления - инфекционные болезни, алкоголизм, коррупция (подкуп). Винародовлення восточных саамов заставляет царскую власть пригласить в 1878 году с Печоры на Мурман оленеводов коми-ижемцив, которые в дальнейшем будут оказывать значительное влияние на русских саамов.

Ларс Л. Лестаднус.

В западных саамов Швеции и Норвегии в течение XVIII - ХИХ веков угрожающей силы набирают ассимиляционные явления. Так, с середины XVIII века новый размах приобрело движение финских и шведских переселенцев, который давил на общественные устои саамов, вел к их обнищанию. После заключения шведско-норвежской унии в 1814 году, в обеих странах проводится политика, направленная соответственно на шведизацию и норвегизацию саамов.

Начиная с 1840 -х годов, среди саамов приобретает популярность движение за чистоту норвежского священника Ларса Лестаднуса (Lars Levi Laestadius, 1800 - 1861), у которого самого саамские корни и на которого, по преданию, имело влияние саамский женщина. Этот пуританский движение еще ​​до сих пор имеет сторонников в провинциальных районах скандинавских стран.

К сожалению, мирный по сути протестное движение, выражаемый в требованиях держаться традиций и обычаев, ограничить эксплуатации заемщиков и торговцев спиртным, имел для саамов кровавые последствия - в 1852 году группа саамов в норвежском городке Каутокенно убили трактирщика и подожгли сам трактир, дом священника и полицейский участок. Этот стихийное сопротивление стал не единственным за всю новейшую историю саамов протестным выступлением. Бунт жестоко подавили, двух мятежников казнили, еще семеро умерли в заключении.


4.4. Между мировыми войнами

В начале ХХ века только в Швеции национальное угнетение саамов не было государственнической политикой.

В Норвегии, которая обрела независимость 1905 года, действовал ряд правовых норм, которые ограничивали в правах ненорвезьке, в т. ч. и саамское, населения. Это касалось имущественных, языково-культурных и образовательных прав. Так, приобретать недвижимость в Норвегии разрешалось только тем, кто имел норвежские имена и обладал норвежском. Одновременно с этим организуются саамские союза взаимопомощи и первые политические организации саамов, которые выступали против дискриминационного земельного законодательства и политики норвегизации.

Вследствие войны 1914-1918 годов на территории финской Карелии, одним из последствий которого было провозглашение независимости Финляндии 1917 года значительно пострадали саамское хозяйство.

В СССР местных саамов пытаются склонить к оседлости, приписывая к сельсоветов, а с 1924 года массово включают в вновь колхозы. Как и повсюду в советской стране в начале 20-х годов ХХ века, в деревне борются с проявлениями контры и кулачества. Саамы, что часто имели родственников в финской Лапландии и владели оленьими стадами и землями под пастбище, были уязвимой мишенью для такой борьбы. Как следствие, с 1929 года на саамских землях осуществлялась коллективизация оленеводческих и рыболовецких хозяйств. Следовательно, зимние пастбища в саамов были отобраны, а оленьи стада "приписаны" к оленеводческих колхозов. Подвергалась притеснениям и культурная сфера саамов в СССР - в 1937 году было запрещено употреблять латинскую азбуку для саамского языка. В результате спланированной политики саамы в СССР подверглись значительному обрусения.

Одна из локальных войн Второй мировой войны (в ее начале) - Советско-финская война 1939 - 1940 лет раз причиной опустошения в регионе и в очередной изменения границ (в пользу СССР), но и в дальнейшем в ходе Второй мировой Кольский полуостров оставался ареной боевых действий, нанося вред жизни мирных саамов. Еще до окончания войны и до того, как железный занавес накрыл СССР и его сателлитов, большинство православных саамов (скольтськи саамы) переселились в Финляндию, не желая становиться подданными Страны Советов.


4.5. Новейшее время

В послевоенное время советские саамы страдают от усиления русификаторской политики. Из-за нарушения традиционного быта и засилья алкоголя крупнейшими бедствиями саамов СССР становятся безработица и пьянство. Ко всему добавляются экологические проблемы - вследствие расположения в регионе значительных объектов добывающей и металлургической промышленности. Вряд ли смогли помешать искоренению саамов в России восстановление на кириллический основе саамского алфавита в 1980 -е годы и несколько часов уроков родного языка для саамских детей в начальной школе. По данным переписи 2002 года саамы России составляют лишь 3-4% всех саамов мира, а благодаря советскому прошлому в Украине сегодня проживает более 100 человек саамского национальности.

В странах Скандинавии после Второй мировой войны, наоборот, саамы переживают период развития и становления национального движения, рост этнического самосознания. Так, в 1950 - 1951 года создана единая литнорму саамского языка, 1953 года организуются и проводятся многочисленные научные конференции и симпозиумы, посвященные саамском тематике. Обучение саамских детей в начальных школах ведется на саамском языке, а в 1974 году создан первый саамский ВУЗы - Саамский институт. Саамском выдаются периодика и книги, ведется радио- и телевещания.

Помимо развития культуры и образования, реализуются и политические права саамских меньшинств в Норвегии, Швеции и Финляндии. Во всех указанных странах действуют саамские народные собрания ( парламенты). В 1980 - 1990 -е годы приняты правовые акты по саамов в национальных законодательствах, а в Норвегии права саамского меньшинства закреплены отдельно даже на Конституционное уровне.

Наконец, за саамском языке в районах компактного проживания саамов на уровне муниципий ( местного и городского самоуправления) закреплен статус официального.

Саамский национальный флаг.

В 1956 году для координации усилий всех саамов, разделенных государственными границами, создан единый центр - саамские Совет, состоящий из 15 членов, и которой в 1992 году впервые присоединились представители российских саамов. С 1976 года саамы участвуют в работе Всемирного совета коренных народов. В 1986 году саамский конференция утвердила саамский национальный флаг и гимн и общие правила их использования. А в 1992 году саамский конференция приняла решение о праздновании ежегодного Международного дня саамов.

В конце ХХ -начале XXI век саамы играют значительную роль в культурной и политической жизни Финляндии, Норвегии и Швеции. Действуют многочисленные саамские союзы и общества, как национально-культурные, так и политические. Во всех вышеперечисленных странах Скандинавии есть специальные ведомства по саамских дел, отдельные саамы являются членами правительств, как в Норвегии, действуют национальные саамские парламенты подобное. А 16 ноября 2005 года в Хельсинки группой специалистов во главе с кол. председателем юстиции Верховного Суда Норвегии проф. Карстеном Смитом (Carsten Smith) подписан протокол о намерениях по нордической саамской конвенции (Nordic Sami Convention), которая предлагает проведение постоянных, на ежегодной основе, встреч министров, ответственных за дела саамов Финляндии, Норвегии и Швеции и президентов саамских парламентов. Конвенция признает саамов коренным народом, живущим в пограничье всех трех государств. Также в ней предлагается к выполнению набор минимальных стандартов и прав по развитию языка, культуры, традиционного хозяйства (оленеводства) и общества саамского меньшинства. В наше время [ Когда? ] Конвенцию пока не ратифицирован [16].


5. Хозяйство и социальная организация

5.1. Традиционные занятия

Основными занятиями различных групп саамов, в зависимости от территории проживания, были охота и рыболовство, а с XVII века в северных (т. н. горных) саамов - оленеводство, которое становится для них основным делом. Вплоть до конца XIX -начала XX веков саамы вели полукочевой образ жизни, здиснюючи незначительные по расстоянию сезонные переходы.

Саами-оленевод со своими оленями, Швеция, 2005 год.
Саамский женщина у промышленных зданий рыбаков, Россия, 1920-е гг Фонды РЭМ

Особенностью оленеводства северных саамов был свободный выпас на корму животных летом (зимой также особых заготовок кормов саамы не делали). Размер Оленево стада достигал от нескольких до сотен голов, обычно - пару десятков северных оленей. Через свободный выпас саамских оленей, частыми были конфликты из-за них, в том числе и с иностранцами.

Традиционное хозяйство саамов на морских побережьях (т. н. Морских саамов), особенно в Норвегии, основано на промышленном вылове семги летом и осенью и трески весной. На побережье также занимались морским охотой ( моржи, тюлени, нерпа и др.).

Во внутренних районах Лапландии ( Швеция, Финляндия) основными занятиями речных саамов были речное рыболовство и охота. Охотились саамы как большую ( лось, волк, песец), так и мелкую - пушные звери ( выверка, выдра, куница) и птицы ( Глушец, белая куропатка) - добычу. Вплоть до XIX века саамы ловили диких оленей.

Саамы Кольского полуострова России в хозяйственной деятельности сочетали оленеводство с рыболовством и охотничьим промыслом. В ведении хозяйства российские саамы заимствовали многие черты от соседних коми-ижемцив и ненцев, в частности тип нартов с копили и упряжь.

Современные скандинавские саамы заняты как в промышленном рыболовстве, так и отраслям сельского хозяйства - традиционном оленеводстве (его удельный вес снижается) и нетрадиционном домашнем животноводстве. Оленеводство остается важным аспектом жизни и культуры саамов, сейчас в Норвегии в оленеводстве заняты 2,8 тыс. человек [17]. Некоторая доля саамов задействована в растущем туризме, в том числе и экологическом. Среди скандинавских саамов много горожан, в том числе и жителей крупных городов ( Тронхейм, Осло и др.). Российские саамы от начала 1990 -х годов часто сдают в аренду промышленные участки заезжим бизнесменам.

В саамов развитые ремесла - орнаментации меховой одежды, резьба по дереву и кости. В настоящее время предметы саамского народного изобразительного искусства являются как хорошими сувенирами, так часто имеют и вполне утилитарное значение.


5.2. Социальный строй и брачные отношения

Саамский иметь, нач. ХХ в., Скандинавия
Семья саамов, 1920-е гг, Россия
Саамский семья из Финляндии, 1936

Основой социальной и экономической организации саамов издавна была территориальная община сийт (или сиида, siida - название скандинавских саамов), которая состояла из отдельных семей.

Сийт занимал определенную территорию, в том числе и промысловые угодья общего использования всех его членов. Члены сийту осуществляли вместе хозяйственной дильнисть, которой присущи взаимопомощь и взаимовыручка. Хозяйственные и административные вопросы, касающиеся всего сийту, было принято решать на общих сходах глав семей сийту. Количество членов сийту насчитывала от 70 до 300 человек. Каждый сийт отправлял отдельно религиозные культы. Родовая организация в саамов не зафиксировано.

Община контролировала также и брачно -семейные отношения между его членами. В XIX веке в саамов преобладала малая семья. К концу XIX века саамы держались мононациональных браков, причем они достаточно локально замкнутыми - более половины их заключалось в пределах одного погоста, остальные - с жителями соседних. Внаслідок цього поширення набули кроскузенні шлюби та інші різновиди шлюбів, коли відразу декілька родичів з однієї родини одружувалися на родичах іншої родини (наприклад, брати або сестри однієї сім'ї ставали чоловіками або жінками сестер або братів іншої сім'ї).

На рубежі XIX-ХХ століть шлюбний вік у дівчат наставав при досягнення 17-20 років, а юнаків - 21-25 років (що є характерним для північних народів). Думка дівчини у виборі шлюбного партнера зазвичай до уваги не бралася.

У саамському суспільстві існував розподіл праці за статю і віком. Чоловіки займалися промислами, перевезенням, тоді як на жінок покладалися обов'язки з ведення домашнього господарства і виховання дітей, та інколи і вони разом з підростаючими юнаками допомагали чоловікам у рибальстві і ловах невеликої здобичі (наприклад, у полюванні на куріпок).


6. Матеріальна культура

6.1. Традиційні поселення і житла

Саами - здавна напівкочовий народ. Аж до початку ХХ століття вони не знали осідлості, в постійних поселеннях - погостах вони відбували зимову пору (період з грудня по квітень-травень), у решту ж року пересувалися промисловими ділянками невеликими групами (західні саами) або й цілими общинами (східні саами).

Саамське житло кота (вежа).

Зимові погости знаходилися у внутрішніх районах Кольського півострову, на пограниччі тундри й лісу, зазвичай на берегах водойм. Місце погосту обиралося, виходячи з наявності угідь-паші́ ( ке́гори) для годівлі ягелем (лишайник, оленячий мох) оленей узимку. За 20-30 років, коли паша та мисливські угіддя виснажувалися, погост переносили в іншу місцевість.

Під час кочівлі за традиційне переносне житло саамам правив конусоподібний намет з жердин, влітку критий рядном, узимку - оленячими шкурами, який мав назву кува́кса, ко́вас (назва у східних саамів) або ла́вву ( lvvu, назва західних саамів).

Інше традиційне саамське житло - вежа або кота (назва скандинавсьих саамів) - являло собою чотирьох- або шестигранчасту пірамідальну будівлю з колод заввишки 2,5 м й площею 3х3 м, криту дереном або берестою з комином, точніше отвором для виходу диму з вежі ( реппень), нагорі. Долівка вежі вистилалася гілляччям, а згори - оленячими шкурами (за холодної погоди), посередині з каміння ладналося вогнище. Вхід зазвичай було обернуто на південь. Вежа могла мати спеціальний отвір липс (через нього заходив лише господар, вертаючись зі здобиччю з полювання), а також дірки над спальними місцями для вентиляції. Місце під вежу (коту) обиралося зазвичай на узгірку, обов'язково у сухому місці, і називалося кентіще. У сучасних умовах у Скандинавії саами будують коти як господарське приміщення, переважно під літню кухню.

Зимовим житлом саамів був пирт, пи́рта або ту́па - зрубна однокамерна будівля заввишки 2 з чимось метри, площею 12-13 м, з пласкою стріхою з дерену без або з одним-двома невеликими віконними отворами. Іноді тупа мала сіні. Біля вхідних дверей тупи (пирту) з каміння і обпаленої глини влаштовували вогнище камель. У такій хатині за примітивні меблі правили лавиці.

Саамська комора на палях, Скансен, Стокгольм, Швеція.

У хатині могли мешкати 1-2 родини. Напроти вхідних дверей знаходилось найбільш почесне, так зване чисте місце.

З господарських будівель у саамів відомі невеликі комори біля жител, які встановлювалися на високих стовпах, т. зв. амбарчики. У них зберігалися їстівні припаси і деякий реманент.

Саами тривалий час трималися традицій національного будівництва, але з часом західні саами починають селитися у скандинавських будинках, східні - почали використовувати російську ізбу (зруб) та ненецький чум. Зараз традиційне житло саамів є радше туристичною принадою, деякі його зразки представлені у знаменитому музеї просто неба Скансені в Швеції.


6.2. Транспортні засоби, зброя, інструменти, хатнє начиння

У зимову пору звичайним для саамів є використання лиж і саней. Лижі виконують роль засобу пересування, тоді як сани зазвичай застосовують для перевезення вантажів. Іноді декілька саней з вантажем зв'язували одні до одних ( райда). У сані впрягають їздових собак. Як для пересування, так і для перевезення вантажів на оленях саами застосовують особливі типи в'ючного сідла ( ташке) і вузди ( іґна). Своєрідні саамські сани у вигляді човна - кережа. Саами також вправні човнярі. Саамські промислові човни називаються карбаса і шняка (поморське слово).

Лапландці у хуртовину, малюнок швед. худ.-ілюстратора Йона Бауера, 1904 - 1905.

До початку застосування рушниць саами полювали на дичину, в т. ч. і на оленів, за допомогою луку та стріл. Також саами ловили оленів подобою аркана - мотузяною або ремінною петлею ванґас, на лісових звірів ставили пастки́ - кошик, з відкритою лядою за допомоги грузка́, яка зачиняється за щонайменшого торкання до принади ( ку́лєма). Рибалили саами за допомогою снастей ярус. Плетіння рибацьких сітей, як раніше і рибальство, були суто жіночими справами, - сіті плелися взимку, іноді вони сягали 20 метрів завдовжки і 3 метра заввишки.

Саами добували вогонь за допомогою кресала. Шевські голки, гвіздки та інше господарське начиння, до того як отримали від скандинавів і росіян залізне, робили з кістки. Особливо цінними у господарстві вважалися сокира і різні ножі.

До традиційних оригінальних засобів зберігання і перенесення речей у саамів відносяться: кіса - торба, мішок з нерп'ячої шкури з кістяними застібками, зазвичай оторочений замшею (оленячою шкурою), корнічек - скриня з тонкого коріння, зазвичай, сосни́ для зберігання жіночого начиння (шевські приналежності і т. ін.) і звичний для угрофінів туєс - циліндричний плетений з берести (лика) кошик. У туєсу зберігали й носили як гриби та ягоди, так і через виключну щільність кошика, різні рідини (наприклад, молоко). Саамська сім'я мала великий казан, зазвичай мідний (іноді чавунний - втім металічні котли раніше були ознакою заможності родини; первісно котли були з берести), у якому готувалась їжа на всіх членів родини. Решта посуду - дерев'яний (тарілки карре) і берестяний.

У саамській хатині робили полт - місце під зберігання посуду і припасів. Це була ділянка долівки, загороджена двома колодами, які також мали назву полт. Традиційна постіль саама - оленяча шкура. Якщо негода заскочила саама в дорозі або посеред тундри, він міг заночувати у спальному мішку, зштитому з оленячих шкур ( рова). Нитки саамські жінки робили з сухожиль оленя.

У господарському начинні саамів та його назвах як ніде добре виявляються зв'язки саамів з сусідніми народами. Багато чого з побуту та господарської лексики саами, як перейняли, так і привнесли в життя інших фіно-угрів, скандинавів та росіян-поморів.


6.3. Гігієна і народна медицина

У саамів була вироблена своєрідна система засобів гігієни. Наприклад, саами робили своє мило ( сайпа), яке варили з оленячого (також тюленячого) жиру і луґу (отримували за допомогою кип'ятіння попелу). Передвісницею фінської бані - сауни (назва якої теж, за одним з припущень, походить від саамського слова suovdnji, що означає вириту в снігу яму [18]) деякі спеціалісти схильні вважати оригінальний саамський винахід для миття, а саме - нагромадження розпаленого на вогні каміння, над яким робили подобу намету, щоб попаритися [19], цей же спосіб використовували найчастіше для лікування застуди. [20]

Найбільшу роль у народній медицині саамів, як і повсюди, відігравали чотири основні стихії (вогонь, вода, повітря, і земля), в т.ч. як засоби лікування (напр., весняна вода). Так само вірили саами, що різні хвороби "походять" з різних стихій. [20]

Популярними народними медичними засобами у саамів були ті, що отримували від тварин (переважно оленів та ведмедів). Так, кігті ведмедя, який подібно до того, як це було в інших фіно-угрів, вважався в саамів наймогутнішим звіром, прийнято було нанизувати у намиста- амулети. Саами вірили, скажімо, що для того, щоб позбутися зубного болю варто лише провести таким намистом проти щік. [20] Жири (ведмедячий, оленячий) використовували для приготування різних мазей. Також застосовували оленячі роги. Так, їх спалювали, вважаючи, що специфічний запах від цього має здатність відганяти лиху силу і всіляку нечисть. А з лівого оленячого рогу готували порошок або бульйон, який приймали щодня як оздоровлюючий засіб, бо вважалося, що його дія може подовжити життя і молодість. За допомогою цього ж порошку лікували безпліддя, полегшували перейми і пологи. Також за цим засобом закріпилась слава сильнодіючого збудника (у цій якості цей засіб користується популярністю в Скандинавії навіть тепер) [21].

Через специфічні умови життя, клімату і господарської діяльності саамам притаманні "свої" хвороби. Задля попередження цинги пили свіжу оленячу кров і споживали м'ясо у мороженому вигляді ( строганіна). Частими були шлункові захворювання. З метою компенсування браку рослинної їжі заздалегідь заготовляли внутрішній шар соснової кори, який після просушування товкли і, змішуючи за наявності з борошном, додавали в пійло (т. зв. заболонь) або варили (т. зв. соснова каша). Використання різноманітних трав і рослинних компонентів було дуже широким у саамській народній медицині - дослідник Т. Арнольд ( Torbjrn Arnold) нарахував понад 120 видів різного зілля, яке використовували в медицинських цілях. [20] Для зупинки кровотечі й у замовляннях від хвороб використовували вільхові цурпалки - вільха, кора якої має червоний відтінок, вважалася священним деревом.

Взагалі замовляння було одним з дієвих способів лікування. У саамів побутувало знахарство, народні врачевателі - нойди. Зазвичай, кожний сийт (община) мав свого власного нойда (іноді декількох). До них зверталися за потреби і перед ними схилялися, але водночас і побоювалися - побутували оповідки про лихих нойдів, змагання в силі між нойдами, нойдів-мерців (равків) тощо.

У минулому саами ховали небіжчиків у землі, загортаючи їх у бересту.


6.4. Традиційний одяг

Еще в XVII - XVIII століттях за основні матеріали у саамів для пошиття одягу правили оленячі шкури та шкури морських тварин, для оздоблювання вживали ровдугу (замшу) і фарбоване сукно, шкурки дрібних звірів. Пізніше саами починають купувати тканини (ситець, полотно, сукно) у заїзжих купців. Так само покупною була овеча пряжа, з якої саамські майстрині плели теплі грубі ноговиці, рукавиці, пояси тощо (у минулому все це робили зі шкури, наприклад рукавиці зі шкури оленячих ніг койбінца).

Саами у традиційних костюмах.

Традиційний чоловічий і жіночий одяг - юпа (або куфт, у скандинавських саамів ґакті) являв собою пряму полотняну або суконну сорочку з цільного обрізу тканини, складеного навпіл (удвічі). До нього пришивалися викроєні наперед комір, рукава, зазвичай звужені до зап'ястків, та іноді каптур. Комір зазвичай оздоблювався кольоровою тасьмою, в якості застібок застосовувалися ґудзики, часто перламутрові. Юпу щедро оздоблювали візерунчастими аплікаціями з клаптиків сукна. Чоловічі юпи підперезувалися шкіряним паском з підвішеним до нього ножем у ножнах, жіночі - прикрашалися тасьмою і бісером. Юпу (куфт) носили в теплу пору року. У пізніший час серед кольських саамів був поширений літній костюм, що побутував на півночі Росії, як в угро-фінів, так і росіян - ситцева сорочка і штани у чоловіків, пістрява спідниця на лямках на подобі сарафану ( кохт) у жінок.

Зимовий верхній одяг саамів - песк (або мудд - назви у скандинавських саамів) або печо́к (назва, поширена у східних, російських саамів). Це одяг, наглухо зшитий з двох оленячих шкур навиворіт, що сягав колін, розширюючисюь донизу і мав високий стоячий комір, який стягувався ремінцями. Песк (печок) вдягали поверх юпи.

У саамів численні головні убори. Найвідомішим зараз, через яскравість, є картатий плетений з вовни гостроверхий ковпак, часто з довершенням у вигляді балабонів. Але за давнини найпопулярнішим зимовим головним убором як у чоловіків, так і у жінок були різноманітні за фасоном суконні на хутряній основі шапки́ ( каппер). Літній головний убір жінок - шамшура, близька до кокошника фіно-угрів та росіян. Саамські дівчата до заміжжя носили на голові обруч ( перевеське) - ознаку того, що дівчина на виданні.

Традиційне саамське взуття, як у чоловіків, так і жінок - влітку шкіряні (взимку хутряні) каньги з випнутими догори носами і ремінцями-обмотками ( оборами), які обкручувалися довкруг ноги. Зимові високі (з халявами вище колін) чоботи - яри, також з випнутими носаками.

Саам за готівлею кави, Финляндия, 2006.

6.5. Национальная кухня

Основу харчування саамів взимку складала оленятина. М'ясо варили, смажили, в'ялили, морозили. Особливо вишуканими частинами туші вважалися тельбухи - мозок, серце, язик, шлунок, а також грудинка. У теплу пору року саами харчувались переважно рибою, озерною та річковою (щука, миньок, окунь тощо) - її також варили, смажили і в'ялили. Перші страви (супи) готували з птиці (куріпки).

Рослинна їжа мала менше значення в раціоні саамів. Проте влітку звичною справою було збирання і заготівля на зиму ягід (чорниці, брусниця, лохина, журавлина, водянка і морошка). Зерно саами не сіяли, і тому печений хліб ( ріські) саами почали споживати не раніше XVI-XVII століть - раніше він був і лишався тривалий період виключно житнім. Борошно для випікання хлібу було покупним, його також додавати у м'ясне вариво. Від сусідів саами перейняли звичай запікати рибу в тісті.

Основне джерело жиру для приготування саамської їжі - оленяче сало ( пойда).

Картоплю й цибулю саами почали вживати лише на початку XX століття, і вони вважалися неабиякими ласощами.

З напоїв у саамів найпопулярнішим є чай, у скандинавських саамів у наш час - кава. Молоко важенок (самиць оленя) східні (кольські) саами, на відміну від західних саамів і фінів, вживали зрідка. Саами, як і інші північні народи, в силу фізіології схильні до алкоголізму, тому поширеним було і лишається дотепер готування і споживання браги.


7. Духовна культура

7.1. Міфологічні уявлення

У саамській міфології збереглися дуже архаїчні прадавні вірування. Зокрема, за космогонічними уявленнями саамів, "Сонце - істота чоловічої статі: ранком він їде небом на ведмеді, у полудень - на ірвасі (самець олень-вожак стада), а ввечері - на важенці (самиця оленя). Та у своїй небесній оселі, Сонце знов стає людиною" [22], а от Місяць - навпаки, це діва Акканійді (подібний міф відомий усім фіно-уграм, а також тюркам Поволжя, Сибіру і Центральної Азії), до якої сватаються чарівні наречені : ведмідь (священна тварина в усіх фіно-угрів) та Перкель (громовик, бог грому - цей вже образ зближує саамську міфологію з балтською - литов. Пяркунас і слов'янською - україн. Перун і білорус. Пярун). Антропоморфні риси за саамськими уявленнями має і північне природне явище полярне сяйво (саам. кускас, кевскус); його спалахи - це кров небесних воїнів, які ведуть непримиренний бій на небі. Грім і блискавку, як розповідає саамська міфологічна казка [23], замкнув у амбарі дідько, а саам, що найнявся до нього в робітники, з цікавості випустив на волю. Веселка за уявленнями саамів - це чарівний лук бога Тієрмеса. Міфологічною володаркою підземного життя та копалин є Вигахке (деякі казкарі цей саамський образ підміняють Бабою Ягою [24]).

Брила Стаббен (Stabben) - сейд у Балсфьорді (Balsfjord), Норвегія

Що ж до нижчої міфології - у саамів зберігаються спільні для всіх фіно-угрів вірування в духів - хазяїв озер та річок. Існує вшанування священних каменів (скель, великих кам'яних брил), що пов'язане як з обожнюванням сил природи (анімізм), так і з культом предків. Навіть на початку ХХ століття деякі родини зберігали "сімейних божків" - загорнуті у дрантя камінчики. Також вшановували корчі і скелі, надто коли ті мали атропоморфні обриси ( сейди). Деяким з них, що часто мали спеціальні назви, приписувались чудодійні властивості, їм приносили пожертви, у них просили заступництва і допомоги. Навіть у наш час окремі трагічні події на озерах і в горах сприймаються як дія ворожих таємничих сил, про що саами розповідають відвідувачам і журналістам [25].

Роль жерців у саамів відігравали нойди - шамани. Камлаючи, нойди застосовували бубен кобдас (у скандинавських саамів назва meavrresgrri) і спеціальний пасок почень.


7.2. Народное творчество

Фольклор саамів включає казки ( майнс): для дітей, цикли про Тала (недолугого людожера), про равки (вампіри), про чакхлі (підземні карлики) тощо. Поширені легендарні казки про природні явища та об'єкти, міфи ( ловта́).

"Саамські казки", 1980.

Близькими до епосу - героїчними казками є цикли про людину-оленя Мяндаша та культурного героя Найнаса. Історичні перекази саккі розповідають про міжплемінні війни, сутички з іноземцями (казкові іноземні вороги - чудь, під якою розумілись взагалі усі іноземці). Многие топонімічних легенд про капища, назви гір, річок, озер тощо. Саами також розповідають бувальщини бойса́ - переважно про зустрічі з нечистою силою, зокрема з людьми (жінками) - жабами, павуками аддзь, лісовиками варйєллє ("лісові людці"), жителями скель пактйєллє, водяниками чадцйєллє тощо. Народні оповіданя муштолли найчастіше описували події пережитого дня, інколи їх виконували у формі пісень.

Своєрідна пісенна творчість саамів, у якій значну частину посідає імпровізація. Характерною манерою співу саамів є йойк ( joik). Зазвичай йойки виконуються а капела, це - горловий, навіть гортанний спів у повільному темпі зі значним емоційним забарвленням (найчастіше - журба, жаль або злість і незгода). Йойки могли призначатись птахам (і тоді це було звуконаслідування) або виконувалися спеціально з нагоди якихось подій. Йойки могли бути піднесені (радісні, суворі), сумні або меланхолійні. Християнські місіонери і священики вважали їх " диявольськими піснями" і нещадно переслідували за їх виконання. За давнини йойки співалися і під акомпанемент гри на музичних інструментах.

У фольклорі саамів також поширені влучні народні вислови - прислів'я та приказки.

Найвизначніший дослідник етнографії кольських саамів - Володимир Володимирович Чарнолуський (рус. Владимир Владимирович Чарнолуский ), який багато років свого творчого життя віддав дослідженню цього народа, видав численні книги і збірки саамського фольклору [26]. Найповніше російськомовне зібрання прозової народної творчості кольських саамів в упорядкуванні Є. Я. Пації за редакцією Г. М. Керта побачило світ у Мурманському книжковому видавництві в 1980 році.


8. Світовий внесок і сучасна культура

8.1. Внесок у світову цивілазацію

Серед відомих у світі особистостей, які мають саамське походження, варто відзначити Ларса Леві Лєстаднуса, зачинателя пуританського руху в Скандинавії, і цілу плеяду сучасних норвезьких, фінських і шведських музичних виконавців і митців - музикантів, художників, театральних і кіно - режисерів, акторів тощо, в т. ч. і норвезького кінорежисера Нільса Ґопа ( Nils Gaup), номінанта на премію Оскар у 2008 році. До речі, кар'єру починав Нільс Ґоп у найвідомішому національному саамському театрі, першому (з 1981 року) і тривалий час єдиному в своєму роді, - Beaivv Smi Theatre.

Серед саамів є і сучасні політики - перший президент Норвезького саамського парламенту і перший голова Постійного форуму з питань корінних народів при ООН Олє Генрік Маґґа ( Ole Henrik Magga) та перший саамі-міністр у норвезькому уряді Хельґа Педерсен ( Helga Pedersen), що обіймає посаду міністра рибальства і прибережних питань.

Саамське коріння по материнській лінії має відома голлівудська актриса Рене Зельвегер.

Співачка Mari Boine відома своїми музичними творами що поєднують джаз, рок та йойк.


8.2. Сучасна культура

У країнах Скандинавії здійснено низку заходів зі збереження і головне - розвитку сучасної культури саамів.

1) У галузі ЗМІ - у Норвегії, Швеції та Фінляндії на телебаченні (національні канали) щоденно транслюються випуски новин

Саамська вокалістка і музикант Sofia Jannok виступає у шведському культурному центрі, Париж.

саамською, постійно виходять дитячі телепрограми; працюють саамські радіостанції; виходять друком два саамські тижневики Min igi, u, інші часописи тощо.

2) У сфері освіти - навчання у початковій школі саамською провадиться як у Скандинавії, так і в Росії; вищу освіту саамською можна здобути у Sami University College (Каутокейно, Норвегія), саамські студії організовані також у ряді інших університетів регіону, зокрема в Університеті міста Тромсьо ( Troms) саамська вивчається не як іноземна, а як рідна.

3) У галузі культури - діють два саамських національних театри театр Beaivv у норвезькому місті Каутокейно та саамська театральна трупа в місті Кіруна (Швеція); видаються збірки прози і поезії авторів різними діалектами саамської мови; функціонують національні музичні і фольклорні колективи, виступи яких з успіхом проходять і поза межами Скандинавії.

4) Останнім часом у регіоні проживання саамів активно розвивається туризм. Цьому сприяє також проведення численних національно-культурних і фольклорних фестивалів і свят. Найвідоміший із них - музичний Рідду-Рідду ( Riddu Riđđu) у Олммайваґґі ( Olmmaivaggi, нюн. Manndalen ) в муніціпії Ґайвуотна (Givuotna нюн. Kfjord ) в Норвегії. Серед найпопулярніших також великодні святкування, що відбуваються у Каутокейно, та урочистості з нагоди весняної міграції оленів до узбережжя у Карасьйок ( Karasjok). Ці фестивалі поєднують як традиційну культуру, так і сучасні тенденції, як наприклад, перегони на снігоходах.


9. Интересные факты

  • Як справедливо зазначає В. Петрухін у своїй книзі "Міфи фіно-угрів", "Саамів сусідні фіни і скандинави вважали не тільки вмілими мисливцями, але й небезпечними чаклунами-шаманами: до них навіть вирушали вчитися чаклунства". [27] І справді, вже наприкінці XII століття данський хронікер Саксон Граматик називає саамів майстерними лучниками и лижниками, а також магами і ворожбитами.
Шаман з магічним бубном, мідьорит XVIII ст., Норвегия
Про саамських чаклунів знали і на Русі. Представитель Московської торговельної компанії Джером Герсей писав, що перед смертю сам цар Іван Грозний звелів доставити з півночі - з земель між Холмогорами і Лапландією - велику кількість чаклунів. Шістдесятьох цих знахарів тримали в Москві під вартою, і тільки фаворит царя Богдан Бєльський мав до них доступ, щоб дізнаватися про ворожіння, які вимагав цар.
  • Саамська мова дуже багата і зберігає в собі таємницю походження саамів. Саме саамській мові ми завдячуємо назву Кольського півострова (стара назва Кола - по-саамськи "щедрий на рибу") і слово тундра, що увійшло в міжнародну лексику. За саамами, тундра - це гірська гряда, бескиди або окрема гора, плоскогір'я тощо, вкриті збідненою рослинністю.
Саам-оленяр пестливо ставиться до свого годівника о́леня й має в запасі більш ніж десять слів на позначення цієї незамінної тварини, в т. ч. і слово, що увійшло в активну російську і поморську лексику (в українській мовознавці його не фіксують): ваджь (рус. важенка ) - самиця оленя, гірвас, ірвас - самець-олень, шардун - олень у період гону, яловка (також у поморів) - важенка, що не отелилася, та інші.
Ще одне саамське слово, пов'язане з оленями, також закріпилося в російській мові (і в принципі є міжнародним) - це камуси, тобто назва тонкої шкури з оленячих ніг. Та одному саамському слову зі сфери оленярства, за посередництва російської, таки вдалося "потіснити" український відповідник "оленячий мох" - це слово ягель [28]. Знов-таки, для позначення різновидів оленячого моху саамська мова має багато слів. А от слово вежа, яке прижилося в російських саамів на позначення житлового намету (інакше кота), - це очевидне запозиченням зі слов'янських мов. [28] Ще один цікавий словесний збіг - у саамів назва хліба ріскі, ріські і український зворот не мати і р і ски (р і сочки) хліба (у роті) (мабуть, все-таки етимологія цього звороту радше пов'язана зі словом рис, хоча звертає на себе увагу вживання слова р і ска саме через "і").
Саамська мова аж ніяк не збіднена, попри суворі умови життя її носіїв, їй притаманні нехай рідкі, нехай незвичні і грубуваті для вуха невтаємниченого, але дуже поетичні звороти і описи, як про жіночу вроду: "сонце спізнилось зійти, бо побачило її дівочу красу" [29]; або з описання країни достатку: "у цих краях течуть криваві ріки з оленячих легенів, а замість каміння оленяча печінка" [30], або поетична назва Чумацького Шляху в саамів - Зоряний пояс.
  • Міжнародний день саамів відзначають щороку 6 лютого на честь події, яка сталася цього дня у 1917 році. Саме тоді в норвезькому місті Тронхейм відбулися перші саамські збори, на яких саами з Норвегії та Швеції, попри всі розбіжності й державні кордони, знайшли спільну мову і об'єдналися для розв'язання спільних проблем. Рішення про святкування Міжнародного дня саамів ухвалено на 15-й конференції Союзу саамів у 1992 році, і відтоді цей день є спільним святом усіх саамів світу, а в Норвегії навіть днем офіційного здійняття саамського прапора (з 2004 року) [31].
  • Дуже своєрідним є саамське чаювання. Раніше через дорожнечу чай пили тільки раз на день або й рідше. А найбільш вишуканим вважалось чаювання з цибулею за таким рецептом: цибулю краяли на тоненькі скибочки, а тоді вмочали їх у чай і отак чаювали.
  • Цікавим є орієнтування саамів на місцевості - за дороговкази їм правили зарубки на лісових деревах. Зарубка на дереві - один із елементів саамської культури, і має багатофункціональне значенння. Зарубки були різними за формою і манерою виконання, відповідно призначалися як для вказівки напрямку стежини, так і правили межовими знаками - зазначали територію як родинних, так і сийтових мисливських або рибальських угідь [32]. Донині в лісах Кольського півострова етнографи натикаються на чимало старих зарубок на деревах.

Примечания

  1. Бродбент Н. (Noel D. Broadbent), проф. Предісторія, ідентичність і права саамів у Швеції (англ.) - www.nrf.is/Publications/The Resilient North/Plenary 3/3rd NRF_plenary 3_Broadbent_final.pdf
  2. Дані перепису населення Фінляндії (фін.) - tilastokeskus.fi/til/vaerak/2006/vaerak_2006_2007-03-23_tie_001.html
  3. а б Перепис населення у Росії 2002 року (Рус.) - www.perepis2002.ru/index.html?id=43
  4. а б Всеукраїнський перепис населення 2001 року / Національний склад населення, громадянство / Розподіл населення за національністю та рідною мовою (Рус.) - &n_page=4
  5. Стаття Ріхо Ґрюнталя ( Riho Grnthal) "Фінські етноніми" на сайті Фіно-угорського товариства (англ.) - www.sgr.fi/ct/ct51.html
  6. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах. / Под ред. М. Бажана. - 2-е изд. - К., 1974-1985., Том 6., К., 1981, стор. 66
  7. Енциклопедія саамської культури (англ.) - www.helsinki.fi/~sugl_smi/senc/en/esittely.htm
  8. Славянская энциклопедия. Киевская Русь - Московия. Том 2. (Н-Я)., М.: "Олма-пресс", 2005, стор. 677-678
  9. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах. / Под ред. М. Бажана. - 2-е изд. - К., 1974-1985., Том 6., К., 1981, стор. 263
  10. Квенський інститут (норв.) - www.kvenskinstitutt.no/kvener/kvener-2.html
  11. Андреассен І. ( Irene Andreassen) Етимологія до квен. Квен і кайну(лайнен) (норв.) - www.kvenskinstitutt.no/kvener/etymologien-til-kven.html
  12. Лембіт Ваба (Lembit Vaba) і Юрі Віікберґ (Jri Viikberg) Короткий електронний довідник з уральських народів // Саами (Smis or Lapps) (англ.) - www.suri.ee/eup/samis.html
  13. Енциклопедія Круґосвєт : Мови світу (Рус.) - www.krugosvet.ru/articles/85/1008584/1008584a1.htm
  14. Тацит К. Германія. Глава 46.
  15. Харузин Н. Русские лопари (очерки прошлого и современного быта)., М., 1890, стор. 134
  16. Інформація про Нордичну Саамську конвенцію - www.galdu.org/govat/doc/eng_nordic_sami_conv.pdf
  17. Оленярство - виключно саамська галузь (англ.) - www.galdu.org/govat/doc/eng_reindeer.pdf
  18. Hkkinen K. Nykysuomen etymologinen sanakirja. WSOY, Helsinki, 2004, стор. 1131-1132 (фін.)
  19. Історія сауни на туристичному порталі (Рус.) - www.vip-plaza.ru/articles/170/
  20. а б в г Арнольд Т. ( Torbjrn Arnold) Саамська народна медицина. Введение. (англ.) - www.norrshaman.net/Saami Ethno Medicine.htm
  21. Фінляндія. Оленяча ферма. - нотатки для мандрівника - www.travels.md/pr/113.htm (Рус.)
  22. Петрухин В. Мифы финно-угров., М.: "Астрель АСТ Транзиткнига" // Саамская мифология, стор. 156 - www.ozon.ru/context/detail/id/1454740/
  23. Саамские сказки. (Под ред. докт. филолог. наук Г.М. Керта)., Мурманск: Мурманское книжное издательство, 1980 // №109. Гром выпустили, стор.146-147
  24. Саамские сказки, М., 1962, стор. 296
  25. Легенди Сейдозера. Життя, звичаї і міфи саамів за минувшини і сучасності. Витяги з книги Надії Большакової. (Рус.) - www.dochepa.land.ru/seyd.html
  26. Внесок Володимира Чарнолуського у справу вивчення фольклору саамів на folkler.ru (Рус.) - folkler.ru/fakty/izucshenie_folklora_saamov
  27. Петрухин В. Мифы финно-угров., М.: "Астрель АСТ Транзиткнига" // Саамская мифология, стор. 154 - www.ozon.ru/context/detail/id/1454740/
  28. а б Етимологічний словник - arbitr.msk-arbitr.ru/fasmer/p904.htm Фасмера
  29. про цей словесний зворот писав у листі російський етнограф В. Алимов // Передмова Г. Керта до "Саамських казок", Мурманськ, 1980, стор. 9
  30. Петрухин В. Мифы финно-угров., М.: "Астрель АСТ Транзиткнига" - www.ozon.ru/context/detail/id/1454740/// Саамская мифология, стор. 192
  31. Інформація про норвезьких саамів на офіційному норвезькому сайті в Росії norvegia.ru - www.norvegia.ru/facts/sami/sami/sami.htm
  32. Гуцол Н.Н. (МЦНКО КНЦ РАН) Сучасний стан пам'яток культури східних саамів у Кольському районі Мурманської області. (Рус.) - www.kolasc.net.ru/russian/5.1.pdf

11. Джерела і посилання


12. Вибрана бібліографія

  • Алымов В. Лопари, М., 1930 (Рус.)
  • Боси Р. Лапландцы. Охотники за северными оленями. Серия: "Загадки древних цивилизаций"., М.: "Центрполиграф", 2004 (Рус.)
  • Волков Н. Российские саамы: Историко-этнографические очерки., Санкт-Петербург, 1996 (Рус.)
  • Кастрен М. Путешествие по Лапландии, Северной России и Сибири (1838-1844, 1845-1849).,М., 1860 (Рус.)
  • Керт Г.М., Зайков П.М. Образцы саамской речи, Петрозаводск, 1988 (Рус.)
  • Косменко А.П. Народное изобразительное искусство саамов Кольского полуострова XIX - ХХ веков: Этнографический очерк., Петрозаводск, 1993 (Рус.)
  • Лукьянченко Т.В. Материальная культура саамов (лопарей) Кольского полуострова конца XIX - ХХ в., М., 1971 (Рус.)
  • Манюхин І.С. Происхождение саамов, Петрозаводск, 2002 (Рус.)
  • Немирович-Данченко В.И. Лапландия и лапландцы, Санкт-Петербург, 1877 (Рус.)
  • Петрухин В. Мифы финно-угров., М.: "Астрель АСТ Транзиткнига" - www.ozon.ru/context/detail/id/1454740/ // Саамская мифология, стор. 154-194 (Рус.)
  • Саамские сказки, М., 1962 (Рус.)
  • Саамско-русский словарь/Афанасьева Н.Е., Куруч Р.Д., Мечкина Е.И. и др./, М., 1985
  • Ушаков И.Ф. Кольская земля: Очерки истории Мурманской области в дооктябрьский период., Мурманск, 1972 (Рус.)
  • Харузин Н.Н. Русские лопари, М., 1890 (Рус.)
  • Хомич Л.В. Саамы, Санкт-Петербург, 1999 (Рус.)
  • Чарнолусский В.В. Материалы по быту лоперей, Ленинград, 1930 (Рус.)
  • Idem, В краю летучего камня, М., 1972 (Рус.)
  • Idem, Легенда об олене-человеке, М., 1965 (Рус.)
  • Черняков З.Е. Кольские лопари, Ленинград, 1931 (Рус.)


Угро-фінські племена і народи
Прибалтійські:
Вепси Водь Іжора Карели (в т.ч. Ліввіки Людіки) Ліви Корела Фіни Сумь Ямь Чудь Ести Естонці Сету Нарова
Саами
Пермські:
Коми Коми-пермяки Коми-язвинци Удмурты Бесермьяны
Волжские:
Буртасы (?) Марийцы Меря Мещера Мордва ( Эрзя Мокша) Мурома
Угри:
Венгры Манси Ханты
Избранная статья
Хорошая статья

код для вставки
Данный текст может содержать ошибки.

скачать

© Надо Знать
написать нам