Надо Знать![]() | ВведениеСтепан Андреевич Бандера ( * 1 января 1909 , Старый Угринов, Австро-Венгрия - 15 октября 1959, Мюнхен, Германия) - украинский политический деятель, идеолог украинского националiстичного движения ХХ века, после раскола Организации украинских националистов председатель Провода ОУН-Б. [1]. Степан Бандера и Ярослав Стецько были авторами Акта провозглашения Украинского Государства 30 июня 1941. 5 июля 1941 Бандеру поместили под домашний арест, а с 15 сентября 1941 года в центральную Берлинскую тюрьму. С начала 1942 года по август 1944 года находился в концлагере Заксенхаузен. В сентябре 1944 года его освободили и предложили участие в руководстве антисоветского вооруженного движения в тылу Красной армии [2] [3], однако Бандера отклонил предложение и на сотрудничество не согласился. [4] [5] В современной Украине Бандера считается противоречивой фигурой из-за того, что он сотрудничал Нацистской Германией в 1939-1941 годах. Оценки его деятельности колеблются от абсолютно положительных до остро негативных. Советское правительство уполномочило КГБ совершить убийство Степана Бандеры в Мюнхене, ФРГ. Это осуществил советский агент Богдан Сташинский 15 октября 1959. [6] 1. СемьяОтец - Андрей Бандера, греко-католический священник, был в то время настоятелем в селе Старый Угринов. Происходил из города Стрый. Мать - Мирослава Бандера (* 1890, Старый Угринов - 1922), родом из старой священнической семьи (была дочерью греко-католического священника из села Старый Угринов). Дети - Наталья, Андрей, Леся [7] Сохранилась подробная автобиография Степана Бандеры [10]. 2. Биография2.1. Детство![]() Дом семьи Бандеры в Старому Угринове. Детство Степан провел в Старому Угринове, в доме своих родителей и дедов, вырастая в атмосфере украинского патриотизма и живых национально-культурных, политических и общественных интересов. Фронты первой мировой войны четыре раза в 1914 - 1915 и 1917 годах передвигались через его родное село. Летом 1917 года жители Галиции стали свидетелями проявлений национально-революционных сдвигов и революции в армии царской России. В своей автобиографии Степан Бандера упоминает также о "большой разницы между украинскими и московскими военными частями" С самого детства Бандера был свидетелем возрождения и строительства украинской державы. С ноября 1918 г. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки - Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії - в 2-му курені старших пластунів "Загін Червона Калина". Весною 1922 р. от туберкульозу горла помирає його мати. 2.2. Молодые годы![]() Пам'ятна дошка встановлена на будівлі школи в місті Стрию, де колись навчався Степан Бандера В 1927 - 1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні "Просвіти", провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство "Луг" і належав до основників кооперативи). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах. В сентябре 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено. У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки "Основа" та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. С товариством "Просвіта" їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів "Загін Червона Калина", в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах "Сокіл-Батько" і "Луг" у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю. 2.3. Діяльність в ОУН 1932-33В 1932 - 1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). В 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську. Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос - шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Пєрацького, за якого польська влада провела криваві акції "пацифікації" (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова [11] і Пєрацького [12]. 2.4. Ув'язненняВ июне 1934 року був ув'язнений польською поліцією і перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. С 18 ноября 1935 до 13 января 1936 проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях "Święty Krzyż" ("Святий Хрест") коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в'язні вийшли на волю. У першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував проф. Є. Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933 - 1934, студіював там і зробив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці. 2.5. Трагічна доля рідних Степана БандериЗ початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана - Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році. 5 июля 1941 у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім - у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі- капо у концтаборі Аушвіц [13] [14]. Андрія Михайловича Бандеру - батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 г. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України - Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 декабря 2008 года. Ще одна сестра - Володимира - перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року. 2.6. ОУН БандериПісля вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. В августе 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. В феврале 1940 року утворився "Революційний Провід ОУН" на чолі з Бандерою. Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Ця частина ОУН відома під назвою ОУН-революціонерів (ОУН-р) (пізніше - ОУН-СД, популярна назва бандерівці). Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність. Рішенням Проводу Організації 30 июня 1941 г. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою "поставити перед фактом" керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Однако Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю "змову українських самостійників". Німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави - 5 июля 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув [15]. На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 г. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті. В 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній. В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 августа 1952 г. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році. 1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації. 2.7. Повоєнні рокиНапруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час: [16].
Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 г. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США [17]. 2.8. Вбивство![]() Могила Степана Бандери у Мюнхені 15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 ( Kreittmayrstrae), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова. Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. " процес Сташинського" від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня - вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці. Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москве. В інтерв'ю російській газеті " Комсомольская правда", опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що "убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов" [18]. 20 октября 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф [19] на 43 полі. 3. Память![]() Почтовая марка к 100-летию со дня рождения Фамилия "Бандера" стало одним из символов украинской национально-освободительного движения XX века. После провозглашения независимости много молодежных, политических и общественных организаций названы в его честь. Одной из неформальных названий Львова является " Бандерштадт ", т.е. "город Бандеры". На Волыни проводят музыкальный фестиваль " Бандерштат ". В 1995 году режиссер Олесь Янчук снял фильм " Атентат - Осеннее убийство в Мюнхене" о послевоенной судьбе Степана Бандеры и отрядов УПА. Нидерландским писателем Рохир ван Аарде был написан роман "Покушение", посвященный политическому убийству Степана Бандеры. В проекте " Большие украинской" проводник украинского освободительного движения занял 3-е место. Проект закончился громким скандалом: Бандера, которого представлял Вахтанг Кипиани, был среди лидеров голосования, но стал третьим, тогда как на поддержку будущего победителя Ярослава Мудрого, которого представлял Дмитрий Табачник, по некоторым данным, в последний день голосования из 80 номеров приходило более 100 смс ежеминутно. [20] Шеф-редактор проекта Вахтанг Кипиани заявил, что результаты голосования были сфальсифицированы, [21] Впрочем продюсер проекта Егор Бенкендорф опроверг это [22]. Ведущая проекта Анна Гомонай выразила убеждение, что следует провести служебное расследование по этому делу: [23]
1 января 2009 года по случаю 100-летия со дня рождения Степана Бандеры Украинское государственное предприятие почтовой связи "Укрпочта" издало памятный конверт [24], а также почтовую марку [25], автором которых является Василий Василенко. На лицевой стороне конверта помещено изображение Степана Бандеры, под которым размещен логотип Организации Украинских Националистов (увенчанный государственным флагом Украины). Ниже изображения имеется надпись "100 лет со дня рождения" и факсимиле личной подписи проводника ОУН [26]. 2009 год на Тернопольской провозглашен "Годом Степана Бандеры". 3.1. Памятники![]() Памятник Степану Бандере в Тернополе. ![]() Памятник Степану Бандере в г. Бережаны. Памятники Степану Бандере у Львове (см. Памятник Степану Бандере во Львове), Тернополе (см. Памятник Степану Бандере в Тернополе), Ивано-Франковске, Дрогобыче, Теребовле, Бережанах, Бучаче, Дублянах, Микитинцах, Самборе, Стрые, Борислав, Залещиках, Червонограде, Мостисках, селах Козовка, Вербов [27], Грабовка и Средний Березов. В городе Турка в 2009 году заложено постамент для памятника Степану Бандере. 3.2. МузеиВ мире действуют 6 музеев Степана Бандеры:
3.3. УлицыВ честь Степана Бандеры назван проспект в Тернополе и улицы в Львове, Луцке, Ровно, Коломыи, Ивано-Франковске, Червонограде, Дрогобыче, Стрые, Долине, Калуше, Ковеле, Владимире-Волынском, Городенке и в других населенных пунктах. 4. Звание4.1. Присвоение звания Герой Украины20 января 2010 года, "за несокрушимость духа в отстаивании национальной идеи, проявленные героизм и самопожертвование в борьбе за независимое украинское государство", Президент Украины Виктор Ющенко присвоил [28] Бандере звания Герой Украины с вручением ордена Государства (посмертно). 22 января на торжествах по случаю Дня соборности в Национальной опере глава государства отметил, что "этого ожидали миллионы украинский и много лет". Присутствующие на торжествах приветствовали вручение стоя. За наградой вышел внук проводника ОУН, которого также зовут Степан Бандера. Данное решение вызвало неоднозначную реакцию как в Украине, так и за ее пределами: 4.1.1. Реакция в Украине
4.1.2. Международная реакция
4.2. Судові рішення щодо скасування Указу Президента України2 квітня 2010 року Донецький окружний адмiнiстративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Вiктора Ющенка про присвоєння С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним и пiдлягаючим скасуванню вказаний Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути удостоєним званням Героя України [50] [51]. 12 квітня 2010 года Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що "рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване" [52]. Були подані апеляційні скарги також від інших осіб. 23 июня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адмiнiстративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця, [53] чого зроблено не було. 12 января 2011 року прес-служба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що [54] :
13 января 2011 pоку адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) - Роман Орєхов, сказав, що зараз немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, присвоєного указом президента Ющенка [56]. Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав "провокацією", мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам [57], які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи [58] [59]. Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень. 2 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, якими визнано незаконним указ третього президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про присвоєння Степану Бандері звання Героя України. Колегія суддів не задовольнила касаційні скарги Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандуючого УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери), ВО Свобода і низки громадян України на дані рішення [60]. 4.3. Інші почесні званняУ відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері звання почесного громадянина:
Примечания
код для вставки Данный текст может содержать ошибки. скачать |