Украинский

Украинский - восточнославянский народ, сформировавшийся на землях Украина. За пределами Украины проживают в России, Казахстане, Молдове, Беларуси, Киргизии, Узбекистане, Польши, Канаде, США, Аргентине и других странах. Общее количество превышает 46 миллионов человек. Из них 37000000 проживает в Украине. Говорят преимущественно украинский язык, принадлежащий к восточнославянской языковой группы. По религиозной принадлежности преимущественно христиане восточного обряда. К 20 века употребляли самоназвание русь, русины, казаки. Также назывались рутенами, черкасами, малороссами.

1. Этническая территория Украинской

Заселен преимущественно этническими украинский ареал Европы находится в ее центрально-восточной части, на юго-западе Восточноевропейской равнины, в Восточных Карпатах и прилегающей к Черного и Азовского морей. Украинская этническая территория охватывает около 600 тыс. км (без учета оторванных от сплошной этнической территории украинских этнических анклавов) и простирается примерно на 1400 км. с запада на восток широкой полосой преимущественно от 300 до 700 км. с севера на юг ^[4].

Особенностью украинской этнической территории среди огромных евразийских пространств всех современных славянских народов является то, что вероятнее именно на ней сформировалась праславянский этническая общность, часть которой (и, что не мигрировала отсюда) со временем развилась в современных украинский. Ядро украинской этнической территории от начала формирования украинское до сих было расположено в пределах современной государственной (национальной) украинской территории ^[5].

Украинский давно воспринимали природную среду как неотъемлемую составляющую родного края. Заселенные украинским земли имели и имеют большие ресурсы для сельскохозяйственного и промышленного производства, имеют геополитическое и исторически-политическое значение. Это разжигало захватнические аппетиты иностранцев.

Очертания и площадь украинской этнической территории с течением времени менялись в зависимости от конкретных исторических обстоятельств и от политики по украинским, которую проводила некая государственная власть на подконтрольных частях украинских земель. В лесостепной и степной полосах Украине украинский люд под давлением кочевых племен не раз редела и вовсе исчезала, вновь селилась из северных и западных украинских земель. Большую роль в развитии этнической территории Украинской и этнического состава населения украинских земель играли миграционные процессы ^[6].

В XIX в. и почти до середины ХХ в. украинская этническая территория выходила далеко за пределы современной территории Украины, охватывая юго-западную часть современной Беларуси, ряд прилегающих к современной украинской национальной территории районов Польши, Словакии, Румынии, Молдовы и Российской Федерации. Несмотря на значительные территориальные потери ^[7] этническая территория Украинской продолжает оставаться крупнейшей среди европейских народов и второй по величине в Европе (после европейской части этнической территории русских, которые по географическому классификации является евразийским этносом) ^[8].

2. История

2.1. Этнонимы

Одна из первых названий "Русь", позже "руси" (множ.) / "Русин" (ед.) фиксируется еще в "Повести временных лет" и в договорах князя Олега с Византией 911 - 912 лет и тесно связывается с норманнами и династией Рюриковичей. ^{[9] [10]} Используется как самоназвание украинского народа с 13 в. до начала 20 в. (С 18 по 20 ст. Одновременно с названием "украинская").

С XIV в. в письменных источниках появляются названия Малая Русь и Великая Русь, вероятно введены Константинопольским патриархатом, по аналогии с терминами Малая Греция и "Большая Греция". В "Малой Русью" понимали митрополию - Южную Русь (современную Украину), а под "Великой Русью" - северные русские земли. С XVII века в названиях царей начинает встречаться титул "Царь Великой, Малой и Белой Руси". Форма "Малая Русь" (или Малороссия) была принята в государственном делопроизводстве Российской Империи вплоть до XX в. В бытовой речи употреблялось редко, но под таким названием Украина была известна в украинском, русском, иногда в иноязычной научной литературе 19-20 вв.

Этноним "украинский" фиксируется в конце XVI века в документах, посвященных восстанию Григория Лободы и Северина Наливайко, а также в борьбе с татарами. В первой половине 17 в. "Украинскому" называли на сеймах Речи Посполитой послов от Киевского, Брацлавского и Черниговского воеводств (см. также украинникы). Этноним происходит от краевого топонима "Украина", который уже встречается в Киевской летописи под 1187 годом, этимологию которого объясняют пока несколько гипотез.

С первой половины 19 в. украинский интеллигенция начинает использовать название украинская как общеукраинский этноним. Однако, например, Тарас Шевченко слова "Украинской" ни разу не употреблял ^[11]. Окончательно утверждается самоназвание "Украинской" в Восточно-Центральной Украины после национально-освободительного движения 1917-1920 гг В Галиции и Буковине начинает распространяться с конца 19 в., во время подъема украинского национально-культурного движения, этому способствуют украинская интеллигенция - движение сечевых стрельцов и национально-освободительное движение, деятельность УПА и тому подобное.

2.2. Этногенез

Разные исторические судьбы отдельных групп украинского народа повлияли на формирование некоторых особенностей их культуры. В карпатском регионе выделяются гуцулы, лемки, бойки. На севере Украины - полищуки. В районе черниговского Полесье существует небольшая локальная группа литвинов.

3. Антропология украинский

Украинский принадлежат к европеоидной расе, входящих в "Дунайской" (норикськои) группы популяций, вместе с белорусами, поляками, многими русскими (у этих народов преобладает валдайский вариант дунайского типа, который характеризуется несколько большей свитлопигментованистю) словенцами, некоторыми популяциями хорватов, а также немцев, австрийцев и литовцев. ^[12]

Украинский как правило брахикефальной, в большинстве своем - высокорослые, с преобладанием темного цвета волос, однако светлоглазые почти во всех характерных для Украинской антропологических типах (кроме Динарского) преобладают над темноглазый.

По ряду признаков (профилирование лица, поперечный профиль спинки носа, выступление крыльев носа, положение ноздрей, развитие складки верхнего века) некоторые группы населения Украины (Среднего Поднепровья, Левобережья), несомненно европеоиды, имеют незначительный процент примеси, связанной с ассимиляцией степных тюркских групп с определенным монголоидным элементом. ^[13]

4. Расселение

Расселение лиц, для которых украинский (малороссийский) язык был родным за переписи 1897 года	Расселение украинский (наряду с другими этносами) на территории СССР состоянию на 1941 год	Доля украинский по областям Украины (Перепись населения 2001 года)	Доля украинского в районах и городах (Перепись населения 2001 года)

4.1. Историко-этнографические регионы

Особенности исторического развития различных территорий Украина, их географические различия обусловили возникновение историко-этнографических районов Украинской - Бойковщина, Бессарабия, Буджак, Буковина, Волынь, Галичина, Гуцульщина, Донщина, Закарпатье, Запорожье, Зеленая Украина, Карпатская Украина, Кубань, Курская, Лемковщина, Левобережная Украина, Малиновый клин, Мармарощина, Надбужжя, Среднее Приднепровье ( Киевская, Полтавщина), Приднестровье, Надпорожье, Надпруття, Надсяння, Надросся, Причерноморья, Подляшье, Подолье, Поднепровья, Угол, Полесья, Посулля, Правобережная Украина, Приазовья, Прибужжя, Приднестровье, Придунавья, Прикарпатье, Пряшивщина, Серый клин, Слобожанщина, Ставропольщине, Стародубщина, Терщина, Холмщина, Красная Русь, Черниговщина.

4.2. Диаспора

• Россия - около 3 млн.
• США - около 1,3 млн.
• Канада - 1,1 млн.
• Бразилия - 1,0 млн.
• Молдова - 0,4 млн.
• Аргентина - 0,15 млн.

5. Язык

Диалекты украинского языка.

Процент носителей украинского языка в Российской империи по губерниям и областям ( 1897).

Украинский разговаривают на украинском языке, что относится к славянской группе индоевропейской семьи. Это язык имеет письменность на основе кириллицы. Различаются следующие диалекты украинского языка:

• северный ( Левобережно полесский, правобережной-полесский, волынско-полесский)
• юго-западный (волынско-Подольский, галицко-буковинский, карпатский, ПОДНЕСТРОВСКИХ)
• юго-восточный (поднепровский и восточно-полтавский).

Среди части Украинской Юга и Востока Украины распространена русский язык. Она также распространена среди украинской диаспоры, вместе с английском и испанском языках.

6. Традиционная культура

6.1. Земледелие

Основная традиционная отрасль сельского хозяйства Украинской - пашенное земледелие с преобладанием Триполье (рядом с ним еще в XI веке в Карпатах и на Полесье сохранялось подсично-огневое и переложное). Обрабатывали рожь, пшеницу, ячмень, просо, гречку, овес, коноплю, лен, с конца XVII века - кукурузу, табак, со второй половины XVIII века - подсолнечник, картофель; из огородных культур - капусту, огурцы, свекла, редьку, лук и др., арбузы и тыквы (в степных районах), с начала XI века - помидоры и перец. Для Украинской издавна характерно приусадебное садоводство ( яблони, груши, вишни, сливы, малина, смородина, крыжовник, в меньшей степени абрикосы, черешня, виноград).

Комплекс традиційних землеробських знарядь складався з дерев'яного із залізними частинами плуга з передком, рала (однозубого й многозубого), мотики й заступа різних форм, борони, переважно рамкової, та ін. У поліських і частково лівобережних районах замість плуга й рала вживалася соха двох типів: беспередкова (однокінка, Чернігово-Сіверський варіант) і на колесах (литовка, або поліська). Комплекс знарядь збирання складався з серпа, коси, граблів та вил. Молотили ціпом, на півдні - також ковзанкою й кіньми, зрідка молотильною дошкою диканей, на відкритих струмах у поле, у Полісся - у гумно та клуні; у північних районах хліб підсушувався в клунях. Зерно перероблялося на водяних і лодейних (установлених на човнах або плотах) млинах, а також на вітряках і так званих тупчаках.

6.2. Тваринництво

Українці розводили велику рогату худобу переважно сірої степової та іншої порід, овець, коней, свиней, домашнього птаха. Переважала вигонна, а в Карпатах сезонна гірничо-відгінна форма випасу тварин. Бджільництво й рибальство грали в господарстві підсобну роль.

Український чумак - перевізник вантажів на великі відстані, особливо солі й риби на здорових возах мажах, запряжених волами. Значне місце в господарстві займали різноманітні промисли й ремесла - ткацтво, поташний, гутний (виробництво скла), гончарний, сукновальний, деревообробний, шкіряний та ін.

6.3. Жилье

Українське житло. Будівля XIX века

Розмальована піч. Поділля, початок XX століття

Традиційні сільські поселення - села, слободи, хутора вуличного, радіального, розкиданого та іншого планування. Житло дореволюційного селянства - хати (укр. хати), глинобитні або зрубні, побілені зсередини й зовні були двох-трьохкамерними (типу хата - покрову - хата або хата - покрову - комора), а в бідняцьких господарствах - однокамерними, зі глинобитною підлогою, чотирьохскатної солом'яної, а також з очерету або дранки на даху. В Полісся та в ряді районів Східної Галичини житло залишалося аж до початку XX століття курним або напівкурним.

Основою житла є дубові підвалини, які лежать на кам'яному фундаменті. Відповідно до народних вірувань житло вхідними дверима зорієнтоване на Південь, покуття - на Схід, а задня частина хати, відповідно, на Північ. Садиба має традиційну для української хати трикамерну будову. Сіни виконують роль прихожої кімнати та господарського вузла. Наступна кімната називається коморою. Це традиційно господарська частина українського житла. Всередині комора залишалася небіленою і використовувалась переважно для зберігання харчових запасів.

При наявності в різних історико-етнографічних районах локальних особливостей житла інтер'єр був досить однотипним. При вході в хату праворуч або ліворуч у куті розташовувалася піч, повернена устям до довгої сторони будинку. По діагоналі від неї в іншому куті, парадному, прикрашеному вишитими рушниками, квітами, висіли ікони, стояв стіл (у бідняків іноді - скриня -скриня), на якому лежали хліб і сіль, накриті скатертиною. Уздовж стін від стола розташовувалися лави для сидіння. До печі вздовж тильної сторони примикав настил (пив) для спання, над ним висіла вішалка (жертка). На стіні або в куті при вході влаштовувався "мисник" для посуду. Протилежна від входу стіна, а також пекти часто розмальовувалися квітами, особливо якщо в родині була дівчина.

Селянський двір включав залежно від заможності хазяїна одну або кілька господарських будівель: хлів, повітку, комору, на півдні - загінчики для худоби і т.ін. Українці жили також в численних містах, передмістях і містечках. Житло бідних городян мало відрізнялося від сільської хати. Заможні жили в будинках, нерідко цегельних або кам'яних, з декількома кімнатами (залою, кухнею, опочивальнею(спальнею) та ін.), з ґанком або верандою, зовні часто пофарбованими.

6.4. Одежда

Дівчата і заміжні жінки у святковому вбранні. Полтавщина, кінець XIX - початок XX століття.

Різноманітний і барвистий був народний костюм. Жіночий одяг складався з вишитої сорочки (сорочки - тунікоподібної, поликової або на кокетці) і незшитого одягу: дерги, запаски, плахти (з 19 століття зшитої спідниці); в прохолодну погоду носили безрукавки (керсетки, киптари та ін.). Жінки на Полтавщині у свята поверх сорочки вдягали плахту, а в будні дні - чорну запаску, яку називали також "дергою" або "джергою". Джерга являла собою просто прямокутний шматок чорного або синього тонкого сукна шириною близько 170 см. Поверх нижньої сорочки і запаски в багатьох областях України жінки надягали юпку - верхню приталену сорочку із широкою призібраною нижньою частиною. ^[14]

Характерная особенность украинских девичьих головных уборов заключалась в том, что верхняя часть головы (макушка) всегда оставалась открытой, поэтому девичьи головные уборы чаще имели форму венка. Девушки заплетали волосы в косы, укладывая их вокруг головы и украшая лентами, цветами или надевая на голову венок из бумажных цветов, пестрых лент. Непокрытая голова у замужней женщины считалась верхом неприличия, поэтому с самого замужества женщины носили чепец - шляпка из шерстяной или шелковой ткани или из парчи, рушникоподибни головные уборы (наметки, скатерти), или позже платок. ^[14]

Древнейшим и самым распространенным мужским головным убором была шапка, ее многочисленные разновидности - шоломок, Йолом, яломок, мегерка. В жаркую погоду голову покрывали соломенной шляпой, другое время - войлочными или каракулевыми, часто носили овчинные (с смушек), цилиндроподибни шапки. ^[15]

Мужской костюм состоял из рубахи (с узким стоячим, часто выл воротником со шнурком), заправленной в широкие или узкие штаны, безрукавки и пояса.

Наиболее распространенным обувью были лапти из сыромятной кожи, а в Полесье - лапти (лапти), среди зажиточных - сапоги. Изготавливались лапти из лыка лозы, липы и вяза. Обувь состояло из плетеной подошвы и петель по бокам ступни. На ноге лапти держались за помощью конопляной или Лыковым веревки, протянутой через петли. Сапоги на территории Украины были известны со скифских времен. Изготавливались они из сафьяна - мягкой кожи особой выделки. ^[14] Во времена Киевской Руси носили остроносые сапоги с загнутыми кверху передам. В широкое употребление сапоги вошли гораздо позже - в конце XVIII века, и то преимущественно среди зажиточного населения. ^[15]

Верхняя одежда украинский отличался большим разнообразием. Женщины и мужчины носили короткие и длиннополые безрукавки, иногда изготовленные из меха. В лемков была чуганя - верхняя одежда с наглухо зашитыми рукавами, которые служили карманами. Свита - верхний суконный одежда, конечно коричневого или черного цвета - изменялась в зависимости от региона и имущественного положения ее владельца не только фасонами, но и покройте. Она могла иметь капюшон ("ворок"). Женская свита была приталеной. Кунтуш и епанча, однотипный с кафтаном одежда из домотканого полотна бело-серого цвета, были более нарядными разновидностями свиты. Казацкий жупан из сукна, родственник кавказского бешмет. Зимним мужской и женской одеждой служили шубы или полушубки, которые иногда называли "зимогрии". Он шилась из 7-9 овечьих шкур. Носили его довольно долго - 10-15 лет, а потом покрывали сукном и продолжали носить еще несколько лет. На непогоды был рассчитан плащ, который представлял собой большой суконный мешок с прорезью для глаз и рта. В старину плащ был самым распространенным верхней одеждой. В суровые зимы его надевали поверх кожуха. ^[14]

Характерна богатая вышивка, аппликация и прочее.

Пояса были едва ли не важнейшим элементом мужской и женской одежды. Мужчины завязывали пояс спереди, а женщины - так, чтобы концы пояса и завязывались, и висели сзади. Пояса были отчасти плетеные, а в карпатских украинский - кожаные или из плотной материи, очень длинные, позволявшие обернуть талию несколько раз. Считалось, что пояса мужчин должны быть одноцветными, а у женщин - пестрыми. Часто цвета поясов - красный и зеленый, причем мужские пояса зачастую были красного цвета. ^[14]

Шляхтянка	Шляхтянка	Благородная девица	Благородная дама	Знатная дама	Мещанка	Мещанка
Полковник	Писарь	Сотник	Шляхетич	Казак подпомощников	Рядовой казак	Мещанин
Крестьянка	Крестьянка	Крестьянка	Крестьянка	Крестьянин	Литвин	Литвин

6.5. Игрушки

Бывают из глины, теста, дерева, соломы, лозы, бумаги и др.. До нас дошли в основном керамические и деревянные образцы, датированные 19 ст. - " кукла" , " конь" , " всадник" , " птица" и т.д.. Глиняные игрушки почти во всех гончарных ячейках производили в основном женщины и дети гончаров для собственных нужд, а с отдельных центров игрушки вывозили на ярмарку. Подольские мастера наладили выпуск свистулек в виде коньков, баранов, петухов. Отдельную группу образуют остроумные механические игрушки с соответственно подвижными элементами - выразительные фигурки попарно соединенных планками медведей, кузнецов, ткачей, плотников, "работающих" в следствие движения планок. Наиболее распространенной игрушкой украинских девочек были куклы, увязаны с лоскутов ткани. Их изготавливали для детей мамы и бабушки.

Игрушки, связанные с календарными обрядами: жаворонки из теста, которые выпекают весной мамы для своих детей, чтобы те призвали с их помощью с юга птиц; рождественские пряники - "петушки" и "лошадки"; пасхальная кукла -барышня из травы. Бытовые игрушки: игрушечный посуда, челноки, коляски, коньки с всадниками, волчка, мельницы, коростели, Фуркало, всевозможные игрушки из коры, дерева, глины, соломы, с овощей, цветов, травы и т.п.. Дети делали их сами (для себя или младших братьев и сестер).

6.6. Кухня

Еда сильно различалась у разных слоев населения. Основу питания составляли растительная и мучная пища ( борщ, галушки, различные похлебки), каши (особенно пшенная и гречневая); вареники, пампушки с чесноком, лемишка, лапша, кисель и др.. Значительное место в пище занимала рыба, в том числе соленая. Мясная пища крестьянству была доступна только на праздники. Самыми популярными были свинина и свиное сало. Из муки с добавлением мака и меда выпекали многочисленные маковники, лепешки, кныши, бублики. Распространены были такие напитки, как компот, варенуха, квас, различные наливки и водка, в том числе популярная водка с перцем. Как обрядовые блюда распространены были каши - кутья и коливо с медом.

6.7. Общественный строй

В общественной жизни украинского села до конца 19 века сохранялись пережитки патриархальных отношений, значительное место занимала соседская община - общество. Характерны были многие традиционные коллективные формы труда (толока, супряга) и отдыха (мальчишники общины - объединения неженатых парней; вечерницы и рассветы, новогодние колядки и щедривки и др.).. Господствующей формой семьи Украинской была мала, с выраженной властью ее главы - мужа и отца, хотя вплоть до начала 20 века, особенно в Полесье и в Карпатах, сохранялись остатки большой патриархальной семьи.

6.8. Символика

Калина - символ жизни, крови, огня. Некоторые исследователи связывают его название с солнцем, жаром, всплесками огней.

Венок - символ жизни, судьбы, жизненной силы, символ девичества. Венок является символом совершенства:

Полотенце. Полоса полотна сама по себе насыщена символическое значение - дороги, судьбы, защиты. А когда эта полоса имела себе сотканные или вышитые знаки-обереги - защитная сила ее усиливалась. Полотенце используется во многих обрядах, прежде всего тех, которые связаны с браком и проводами в загробной жизни.

Писанка - символ Солнца; жизни, его бессмертия; любви и красоты; весеннего возрождения; добра, счастья, радости.

Вишиванка - символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг.

Вишня - символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої.

Волосся - символ богині неба, землі; багатства; розвитку духовних сил; енергії, вогню, плодючості, здоров'я; символ скорботи, трауру; обстрижене волосся - символ покритки /стриги/, втраченого дівоцтва, цнотливості; "народження-смерті"; вічної пам'яті; оберіг. Волосся - багатозначний символ. Волосся на голові символізувало духовні сили людини, і водночас - ірраціональні космічні сили та біологічні інстинкти.

6.9. Музика та співи

Українські музиканти.

В українському музичному фольклорі найпоширенішими є пісні (календарно-обрядові, псальми, родинно-обрядові, соціально-побутові, історичні, чумацькі, жартівливі, коломийки, дитячі), а також думи (епічні речитативи в супроводі кобзи або бандури), які співали незрячі кобзарі й лірники.

Календарно-обрядові пісні - це колядки та щедрівки, веснянки, троїцькі, петрівчані, купальські. Родинно-обрядові - весільні, голосіння.

Серед інструментальних ансамблів найпоширеніший - троїсті музики, які грали на весіллях, ярмарках, танцях. Це скрипка, басоля і бубен або ж скрипка, цимбали і бубен.

6.10. Національні музичні інструменти

Українець, що грає на бандурі

Бандура - український традиційний струнний щипковий інструмент, можливо, походить від давньоруських гуслів. Має ковшеподібний корпус з грифом і 12 струн (іноді більше, до 30). На бандурі грають, перебираючи струни обома руками, тримаючи її на колінах вертикально. Найбільшого розповсюдження бандура досягла в епоху козацтва.

Кобза - старовинний інструмент, що на початку мав три струни, вузьку шийку і довгастий корпус. Згодом число струн збільшилося, гриф укоротився, корпус округлився, з'явилися приструнки і зникли лади (" українця, що любить прикрашати свою музику найтоншими мелізмами, не задовольняла визначеність ладу ", - писав дослідник Гнат Хоткевич). На поширеній у минулі століття в Україні народній картині " Козак Мамай" можна побачити цей інструмент. Має стрій, подібний до гітари (4-8 струн). На кобзі грають, притискаючи лівою рукою струни на грифі. Рігельман у своїх замітках XVIII століття писав, що в селі більше грають на кобзі, а в місті - на бандурі.

Басоля - український народний смичковий інструмент, що формою нагадує віолончель. Має чотири струни.

Ліра колісна. У її супроводі незрячі мандрівні співці-лірники співали псальми, також грали жартівливі, танцювальні мелодії на ярмарках. Прототипом такої ліри є грецький монохорд, що мав одну струну й одну клавішу, яка пересувалася вздовж струни. У зміненому вигляді інструмент у ІХ століття був поширений у Західній Європі. В Україні колись існували цілі школи лірників.

Торбан - струнний інструмент з грифом. Поширений серед української шляхти, називався ще "панська бандура". На торбані грав Іван Мазепа (тривалий час торбан з гербом гетьмана зберігався у Чергінівському музеї).

Коза (дуда). Інструмент на зразок волынки. Прототип сучасної гармоніки. Міх виготовляється з шкури кози - білий і кудлатий. Має свисток і кілька дудок.

Трембіта. Духовий інструмент з дерева смереки, що довжиною буває до трьох метрів. Инструмент гірняків-гуцулів. Трембітають на полонинах, та в час поховального ритуалу. Звуком трембіти сповіщають сумні вістки, а на полонинах передають необхідні сигнали на далеку відстань.

Цимбали - струнний ударний інструмент. Дерев'яна пласка скринька у формі трапеції або дерев'яна рама, на якій натягнуті струни. На цимбалах грають за допомогою паличок чи молоточків. Цимбали поширені також у Польщі, Угорщині, Румунії, Білорусі.

6.11. Танцы

Найпоширеніші танці в українців - гопак, гречаники, плескач, голубка, ойра, краков'як, карапет, полька. Є багато гарних традиційних вальсових мелодій. Українські танці, різноманітні за хореографічним малюнком, будуються на таких танцювальних рухах: перемінний крок, присядки, дрібушки, вихилясники, тинки тощо.

Гопак - народний танець, швидкий, запальний. Чоловіки імпровізують складні фігури, аж до високих стрибків, змагаючись у спритності.

" Кругові " та " ключеві " хороводи (у пісенному супроводі). До "кругових" належали такі хороводи, в час яких одна з дівчат у середині утвореного товаришками кола зображувала рухами все те, про що вони співали. Після закінчення пісні, дівчина ставала в коло, а на її місце виходила інша. "Ключеві" хороводи виводили дівчата довгою лінією - "ключем".

7. Религия

Софійський собор - головний християнський осередок українців.

Віруючі українці переважно православні і католики.

Православні віряни належать переважно до трьох найбільших церков:

• Української Православної Церкви (Київського патріархату)
• Української Православної Церкви (Московського патріархату),
• Української Автокефальної Православної Церкви.

Католицькі віряни належать переважно до:

• Української Греко-Католицької Церкви.
• Римо-Католицької Церкви.

Незначна частина українців - протестанти ^[16] : п'ятидесятники, баптисти, адвентисти.

Православ'я поширене переважно на Надніпрянській, Східній та Південній Україні, а католицизм - в Західній Україні і, частково, в Центральній.

Основними святами українців-християн є Різдво і Великдень. Крім того, святкують: День пам'яті Василя Великого, Хрещення Ісуса Христа; Стрітення Господнє; Благовіщення Пресвятої Богородиці; Вознесіння; Трійцю; Святих Петра і Павла; Різдво Пресвятої Богородиці; Святого Миколи Чудотворця.

З 2-ї половини XX століття деякі українці є прибічниками неоязичництва: РУН Віри та інших течій рідновірства.

8. Видатні українці

• Юрій Дрогобич - вчений, мислитель, ректор Болонського університету, перший український автор друкованої книги-інкунабули "Прогностик 1483 р."
• Галшка Гулевичівна - фундаторка Братської школи, що згодом стане Кіївсько-Могилянською академією.
• Петро Конашевич-Сагайдачний - кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва, меценат православних шкіл.
• Бернард Меритин, Ковнір Степан Дем'янович, Григорович-Барський Іван Григорович, Ярославський Петро Антонович, Городецький Владислав Владиславович - відомі українські архітектори.
• Іван Георгій Пінзель, Кавалерідзе Іван Петрович, Бородай Василь Захарович - відомі українські скульптори.
• Григорій Сковорода - мислитель, поэт, композитор.
• Іван Котляревський - поет, драматург, "батько" нової української літератури.
• Григорій Квітка-Основ'яненко - письменник, драматург, "батько" української прози.
• Тарас Шевченко - мислитель, поет, художник.
• Іван Франко - мислитель, письменник, громадський діяч.
• Леся Українка - мислитель, поетеса.
• Петро Сагайдачний - гетьман, просвітитель.
• Богдан Хмельницький - гетьман.
• Микола Гоголь - письменник.
• Іван Мазепа - гетьман, меценат.
• Михайло Грушевський - історик, громадський діяч, голова Центральної Ради.
• Степан Бандера, Роман Шухевич, Симон Петлюра - керівники національно-визвольних змагань.
• Василь Стус - поэт.
• Петро Григоренко - правозахисник.
• Дмитро Бортнянський, Микола Лисенко - композитори.
• Серж Лифар - балетмейстер.
• Віталій Кличко та Володимир Кличко - боксери.
• Соломія Крушельницька - співачка.
• Іван Козловський - співак.
• Олександр Архипенко - скульптор.
• Дмитро Левицький, Георгій Нарбут, Марія Приймаченко, Катерина Білокур, Іван Марчук - художники.
• Ханенко Богдан Іванович і Варвара Ханенки - меценати.
• Костянтин Ушинський, Василь Сухомлинський, Антон Макаренко - педагоги.
• Юрій Кондратюк, Сергій Корольов - вчені, засновники космонавтики.
• Ігор Сікорський - авіаконструктор.
• Андрій Шевченко - футболіст.

Примечания

10. Джерела та література

Эта статья является частью серии статей о народе Українці Культура Література Музика Архитектура Народне мистецтво Изобразительное искусство Кіно Театр Танці Кухня Мода Спорт Украинская диаспора Австралія Аргентина Бразилія Беларусь Греція Грузія Казахстан Канада Китай Молдова Німеччина Польща Португалия Румунія Росія Словаччина США Венгрия Этнографические группы украинский Бойки Гуцули Кубанці Лемки Литвини Наддніпрянці Волиняни Подоляни Поліщуки Русини Слобожани Галичани Українська міфологія Религия Православ'я: УАПЦ УПЦ-КП УПЦ (МП) Католицизм: РКЦ УГКЦ Протестантизм Іслам Юдаїзм Язык Українська та її діалекти Інші статті Україна Знамениті українці История Всесвітні форуми українців Голодомор Етнокультурні регіони Розселення Українські меценати Цей шаблон: посмотреть обговорити редагувати

• Малый словарь истории Украины / Ответственный редактор Валерий Смолий. - М.: Просвещение, 1997.